Література (українська та зарубіжна). Частина 2. 6 клас. Яценко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Леся Воронина

Ти вже знаєш, що дива часто трапляються зовсім поряд. Із пригодницької повісті українського письменника Всеволода Нестайка «Чарівні окуляри» тобі відомо, що за допомогою саме таких окулярів іноді можна побачити фантастичні речі у звичайному житті та переконатися, що дружба здатна здолати будь-які перешкоди. Напевно ж, ти пам’ятаєш і про неймовірні перетворення героїні роману англійського письменника Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див».

А наразі ти матимеш можливість разом із Климом Джурою — головним героєм повісті Лесі Ворониної — долучитися до пошуку засобів від усіляких страхів.

Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9

(Скорочено)

Розділ 1.

Кактус показує колючки

Я обережно визирнув з-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус. На жаль, з Кактусом, якого насправді звуть Сашко Смик, я знайомий майже від народження — ми живемо у сусідніх квартирах. Мама каже, що битися ми з ним почали ще лежачи у візочках. Досить було залишити наші колясочки поруч, як ми відразу ж намагалися видерти одне в одного іграшки й билися пляшечками з молочною сумішшю. Не знаю, з чого почалася наша ворожнеча, але скільки себе пам’ятаю, кожна наша зустріч закінчувалася якщо не бійкою, то штурханами. Я до цього давно звик і ставився просто, — як до неминучого лиха.

Ми з Сашком завжди були однакові на зріст і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул я побачив Кактуса й просто остовпів. Розумієте, раніше Сашко був невеличкий і худий, волосся в нього стирчало на всі боки, як колючки в кактуса — через це його так і прозвали: Кактусом. А тепер він став схожий на гібрид жирафи з орангутангом. Тобто виріс одразу на дві голови й накачав м’язи, як у Шварценеггера! І перша ж наша сутичка скінчилася тим, що я зрозумів: ось що відчувають альпіністи, потрапивши під гірську лавину!

Після цього я почав виходити з дому, як шпигуни у старих фільмах: полохливо озираючись, а потім біг до школи прохідними дворами. А коли все ж стикався десь із Сашком ніс до носа, то просто тікав, як звичайний боягуз. А Кактус реготав мені в спину і кричав, копіюючи Карабаса Барабаса із фільму «Пригоди Буратіно»:

— Підійди-но до мене, дитинко! Зараз як дам боляче!

Ось і зараз Кактус мене помітив, ошкірився і почав підманювати пальцем. При цьому він ще й приказував:

— Киць-киць, не бійся, я тебе трохи поб’ю, по-сусідськи, — і було видно, що зайти до під’їзду мені так і не пощастить.

Я відчув, що втягаю голову в плечі, як черепаха, яка помітила небезпеку й намагається сховатися у панцир, і щодуху побіг геть, подалі від Сашка і від його нахабного переможного реготу. По ногах мене бив футляр від скрипки: я саме повертався з уроку музики і це, здається, смішило Сашка найдужче. Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.

Поміркуй!

• Які переживання були в Клима Джури щоразу, як він зустрічався із Кактусом?

• Що б ти порадив / порадила йому в цій ситуації?

• Пам'ятаєш, як Аліса (героїня роману Льюїса Керрола) потрапила в нору кролика? Як вона падала та де опинилася? Як ти думаєш, чи може трапитись щось подібне із Климом після того, як він провалився в каналізаційний люк?

Клим Джура, провалившись у каналізаційний люк, потрапив у секретну лабораторію. Там йому запропонували стати першою людиною, на якій випробують засіб від страху. Давши згоду на участь у Таємному Товаристві Боягузів (ТТБ), він не міг уявити, до яких неймовірних наслідків це призведе. Експеримент розпочався біля старого будинку з іржавою залізною брамою. Там він познайомився зі своїми однолітками Жуком і Зайцем, які запросили його до участі в таємничій операції.

Мовна скарбничка

Імена, прізвища, прізвиська людей — це один зі способів, який наші пращури використовували для того, щоб зосередити увагу на вдачі, рисах характеру людини. Прізвище головного героя Клима — Джура. Починаючи від XVI—XVІІ століть джурами називали молодих хлопців, які були зброєносцями та учнями в козацької старшини. У перекладі з іранських мов це слово означає «товариш».

Прізвиськом «Кактус» Клим називає свого сусіда Сашка за його зовнішність і вдачу. У хлопчини волосся стирчить в різні боки, а також непростий «колючий» характер.

Персонажі Жук і Заєць дістали свої прізвиська за зовнішньою схожістю із цими тваринами.

Розділ 5.

Чи можна порушувати клятву?

Я сидів у своїй кімнаті і, мов загіпнотизований кролик, дивився на секундну стрілку годинника. Зараз наш настінний годинник нагадував мені велетенського хижого удава, що заковтує секунди й хвилини. Заковтує час, який залишався до таємної операції. У мене ще й досі стояв у вухах голос Жука: Сьогодні рівно о 21-й чекаємо тебе біля банку!».

На письмовому столі лежав клаптик паперу зі словами дитячої пісеньки про байбачка і планом банку. Цей будинок я і без того чудово знав. Просто тут працювала моя бабуся. Ні, не думайте, що бабуся у мене мільйонерша й очолює міжнародний банк. Вона там працює прибиральницею. Влітку я часто ходив з нею на роботу і допомагав поливати квіти й пилососити цілі кілометри килимових доріжок, що вкривали довжелезні коридори банку. Спершу ті коридори нагадували мені лабіринти, я весь час ішов не в той бік, але через тиждень я вже орієнтувався у цьому хмарочосі, як у себе вдома.

Що ж вони збираються робити у банку? Може, я втрапив до банди грабіжників, і вони хочуть викрасти золоті зливки, що зберігаються у броньованих підвалах? Тоді мені кінець: банк стереже ціла армія озброєних охоронців, а камери спостереження встановлено в кожному приміщенні. Я так поринув у роздуми, що підскочив як ошпарений, коли бабуся поклала руку мені на плече.

— Господи, дитино, чого ти від рідної бабусі сахаєшся, як від вогню? Хочеш пиріжків? — І бабуся поставила переді мною на стіл тарілку, повну рум’яних пиріжків з м’ясом.

Моя бабуся готує найсмачніші в світі пиріжки, а ще понад усе на світі вона любить квіти. Здається, варто їй просто торкнутися якоїсь рослини, як та враз оживає, бруньки на її гілках розвиваються і вона починає цвісти.

Я стріпнув головою, відігнав від себе ці недоречні тепер спогади, вхопив ще гарячого пиріжка й, не попрощавшись із розгубленою бабусею, прожогом вискочив з квартири. До зустрічі залишалося 20 хвилин.

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

«Зорієнтуюся на місці!» — вирішив я: адже завжди можна сказати моїм новим знайомим, що мене просто не відпустили батьки. І навіщо їм знати, що мама з татом уже півроку працюють на розкопках піраміди в Єгипті. А може, ми взагалі вже ніколи не зустрінемося із Зайцем і Жуком...

Проте я добре усвідомлював, що так просто ця історія скінчитися не може. Здається, я втрапив у якусь хитро розставлену пастку і клятва, яку я дав членам Таємного Товариства Боягузів, зв’язала мене но руках і ногах.

Поміркуй!

• Спробуй доти відповідь но запитання, яке стало назвою розділу 5 повісті.

• Які міркування не давали Климові визначитися в доречності спілкування з Жуком і Зайцем? Що в їхній поведінці й тобі видається підозрілим?

• Схарактеризуй бабусю Солю. Чи сподобалась вона тобі з першого знайомства?

Розділ 6.

І байбачок зі мною...

Коли я підбіг до площі, на якій височіла будівля банку, надворі вже запали сутінки. Почав накрапати противний дрібний дощик, і ліхтарі, що освітлювали вулиці, тьмяно виблискували жовтим вологим світлом. Я тихо скрадався попід стінами прилеглих до банку будинків і намагався розгледіти Жука і Зайця. Та біля центрального входу до банку не було нікого.

Я полегшено зітхнув і вже зібрався повертатися додому, коли з вузенької бічної вулички на площу виїхав кумедний візочок, який штовхали двоє хлопців. Убрані вони були в яскраві циркові костюми, на їхніх головах були надягнені блазенські ковпаки з дзвіночками, а на візочку у великій клітці з дротяним колесом усередині швидко перебирав ланками... байбачок.

Заєць почав крутити ручку якогось дивного музичного інструмента, що висів у нього на грудях, і до мене долинули пронизливі звуки знайомої мелодії. Картина була настільки ідіотська, що я мимоволі засміявся, та в цю мить відчув, як хтось сильно штовхнув мене в спину.

Я кулею викотився на середину площі, мене помітили Жук і Заєць і почали вимахувати руками, підкликаючи до себе. Мені не залишалося нічого іншого, як підбігти до них.

— Де скрипка?! — люто просичав Жук, продовжуючи хитати головою, подзенькувати дзвіночками й тупцяти на місці в такт жалісної музики.

— Та не казися, у мене є запасний варіант, — заспокоїв друга Заєць і показав очима на стару обшарпану скрипку-четвертинку, на якій вчаться грати шестирічні малюки.

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

Я заперечливо похитав головою, та Жук глянув на мене з такою люттю, що я вхопив до рук скрипку-недомірка й смичок, що валявся біля неї на дні візка, й почав підігравати Зайцеві.

— А тепер співай, — так само сердито наказав Жук.

— Ви що, збожеволіли? А якщо мене хтось знайомий побачить? — обурився я.

Але було вже пізно. Вправним рухом Заєць натягнув мені на голову такий же блазенський ковпак, накинув на плечі чорний плащ, розшитий золотими зірками, і я слухняно, мов дресирована мавпочка, почав і собі пританцьовувати на місці й хитати головою, подзенькуючи пришитими до ковпака дзвіночками.

«А от співати я не буду нізащо!» — подумав я і раптом почув свій тремтячий голос, який жалісно затягнув пісеньку про сердешного гризуна.

Поміркуй!

• Перечитай ще раз епізод, у якому змальовано компанію переодягнених блазнів. Які почуття в тебе викликала ця картина?

• Як ти вважаєш, що задумали хлопці?

• Чи обачним був Клим, коли пристав до цієї компанії? Чому?

Мовна скарбничка

Слово блазень (синонімічне — клоун) в українській мові багатозначне. Так називали в давні часи спеціально навчених осіб, які розважали своїх багатих і знатних господарів та їхніх гостей різними витівками та жартами. Пізніше так стали іменувати всіх комедійних персонажів у старовинних виставах. Нині так кажуть про людину, яка на потіху іншим удає із себе дурника, розважає інших невдалими жартами.

Розділ 7.

Напад на банкіра

Поступово навколо нас почали збиратися люди. Жінки скрушно хитали головами й примовляли:

— Нещасні діти, змушені заробляти на шматок хліба!

— Куди дивиться міліція?! Дітей виганяють на вулицю жебрати!

Хтось укинув до нашого візочка гривню, хтось поклав цукерку, а якийсь чоловік із кейсом у руках усміхнувся й сказав:

— А ваш байбачок уміє віщувати майбутнє?

— Звичайно, вміє, — усміхнувся у відповідь Заєць і простягнув руку до клітки.

Байбачок умить припинив крутити колесо, понишпорив на дні клітки й двома лапками витягнув з купи скручених у трубочкупапірців один. Заєць спритно підхопив паперову трубочку й, вклонившись і скинувши блазенський ковпак, подав її чоловікові.

Та що це? Прочитавши кілька рядків, написаних на папірці нерівним дитячим почерком, чоловік зблід, зіжмакав записку, кинув її на землю і швидкими кроками попрямував до свого блискучого чорного автомобіля. Невеличкий натовп, що зібрався навколо нас, зацікавлено зашумів.

— Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках.

— Так їм і треба, олігархам ненажерливим, — докинув і собі дідок з масивним ціпком у руках.

Він хотів іще щось додати, але його слова заглушило пронизливе вищання гальм. На площу на шаленій швидкості в’їхав мотоцикл, на якому сиділо двоє чоловіків у масках. Один в кілька стрибків опинився біля дядечка, якому щойно ворожив наш байбачок, висмикнув у нього з рук кейс і так само блискавично підскочив до мотоцикла. Грабіжники зірвалися з місця, і за мить від них залишилася тільки біла хмарка диму.

Я вражено дивився вслід мотоциклові, бо рантом мені здалося, що оті двоє на мотоциклі нагадують... моїх маму й тата. Просто ось так стріпувати головою вміє лише моя мама, а тато точнісінько так пригальмовує ногою, коли круто розвертає свій мотоцикл.

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

«Що за дурня! — відігнав я від себе дикі підозри. — Батьки зараз спокійнісінько розкопують руїни єгипетської піраміди десь посеред пустелі, а мені з переляку лізуть у голову всілякі нісенітниці!»

— Рятуйте! — зарепетувала огрядна тітонька. На її крик з банку вибігло троє здоровезних охоронців. Вони кинулися до пограбованого чоловіка і, підтримуючи його попід руки, новели всередину будинку.

— Тікаймо! — почув я голос Жука, озирнувся і побачив, що хлопці вже встигли перевдягтися.

Кудись зникло їхнє блазенське вбрання. Тепер переді мною стояли два школярі у синіх формених костюмах і білих напрасованих сорочках. Заєць швидко стягнув з моєї голови ковпак і зірвав з плечей чорний плащ, розшитий зірками. Хлопці вхопили за ручки візок і так само непомітно, як і з’явилися, розтанули у підворітті сусідньої вулиці...

Я почав озиратися на всі боки. Куди тікати? Адже за мить сюди приїде міліція і мене затримають як свідка або як учасника пограбування.

Спробуй потім поясни, чому опинився ввечері біля банку та ще й грав на скрипочці й співав дурнувату пісеньку про байбачка! Он скільки свідків стоїть навколо й жваво обговорює надзвичайну подію! Щоправда, тепер мене важко було впізнати. Маленьку скрипку Заєць забрав із собою разом з цирковим вбранням.

Я знову виглядав як нормальна людина. Ось зараз спокійно піду геть так, що на мене ніхто й уваги не зверне. Я почав повільно задкувати, але перед тим як зникнути, все ж устиг нахилитися й підняти з землі зіжмаканий папірець, той, що байбачок витягнув для веселого банкіра. Там було написано лише три слова: «Зараз тебе пограбують!».

Поміркуй!

Для чого Жук і Заєць втягнули необачного Клима у «виставу»?

• Які почуття й переживання були в тебе, коли ти читав / читала цей розділ?

• Які висновки зробив для себе Клим після цієї «вистави»?

Це було лише перше випробування Клима, про що йому згодом розповіли Жук і Заєць, зустрівши його в підворітті сусіднього будинку. Далі були інші випробування, під час яких Клим Джура дізнався про мету ТТБ — боротися з космічними синьомордими окупантами, які вирощують мутантів-перевертнів і посилають їх на таємні завдання, примушуючи проникати в людську свідомість і підкоряти людей своїй волі. Особливість ТТБ в тому, що вірус страху найперше вражає хоробрих. У них зовсім немає імунітету. А ті, хто звик боятися, як Клим, все життя борються з власним переляком. Тому він має свої засоби подолання страху й може допомогти іншим...

Розділ 11.

Паганіні стає Чаком Норрісом

— Климе, онучку, прокидайся! — почув я у себе над вухом і схопився з ліжка, мов ошпарений.

Біля мене стояла бабуся й лагідно усміхалася. Годинник показував восьму ранку, отже, на те, щоб одягтися-умитися-поснідати-добігти-до-школи, залишалося якихось півгодини. Я прожогом кинувся до ванни, і тільки глянувши на себе в дзеркало й помітивши над бровою невеличку подряпину, пригадав усе.

Отже, ТТБ — це зовсім не жарт і навіть не банда злочинців. Те, про що я довідався вчора ввечері, не вміщалося в голові і видавалося хворобливою маячнею. Ну які можуть бути прибульці? І що це за міжгалактична змова монстрів? Якби я не бачив усього на власні очі, це б здалося мені дурнуватим сценарієм дешевого фантастичного фільму.

Усе ще намагаючись розібратися у вчорашніх неймовірних подіях, я вибіг із квартири і ніс до носа зіткнувся з Кактусом моїм одвічним ворогом і сусідом Сашком Смиком. Кактус лиховісно посміхнувся і почав повільно підходити до мене. І я добре знав, що саме станеться наступної миті — я шкереберть полечу по сходах вниз. Кактус називав цю веселу гру живим футболом, і, як ви здогадуєтеся, м’ячем у цій грі був я. Тобто якщо я сам не тікав від Сашка, то він копав мене ногою.

Та що це? Замість того, щоб тікати, я, ніби виконуючи давно відомий мені прийом, широко розставив ноги і, пружинячи на ледь зігнутих колінах, поставив руки у блок.

— Ги-ги, — розвеселився Смик, — це вже щось новеньке. Поганський Паганіні хоче стати Чаком Норрісом!

Але це були останні слова, які вимовив Кактус. Якась незнана сила змусила мене підскочити, а потім з несамовитим криком, від якого мені самому позакладало вуха, мов лавина звалитися на свого ворога.

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

І сталося диво. Сашко Смик — непереможний Кактус — раптом осів, затулив руками обличчя й заскімлив тоненьким дівчачим голосочком:

— Відпусти мене! Я більше не буду! Мені наказали тебе відлупцювати. Хазяїн мене покарає!

Але розбиратися із зарюмсаним Кактусом було ніколи. Я підхопив рюкзак, який звалився у мене з плечей під час фантастичного стрибка, й помчав до школи.

«Що зі мною відбувається?» — думав я, перебігаючи прохідний двір і пірнаючи під залізні ворота сусіднього будівельного майданчика (цією дорогою — навпрошки до школи — було вдвічі швидше). Адже я навіть не злякався. Здається, страх відступив від мене після відвідин таємного лігвиська голубих монстрів.

Мабуть, усе, чого я боявся досі, тепер здавалося мені дитячими забавками. Та не встиг я цього подумати, як чиясь липка, схожа на присоску лапа міцно вхопила мене за руку й потягла до піщаного кар’єру, на краю якого працював екскаватор. Я з жахом помітив, що ця довга лана з перетинками між кістлявими пазуристими пальцями була яскраво-блакитного кольору.

Із Климом і далі відбуваються дивні речі. Його захоплюють у полон і намагаються залякати синьоморді прибульці. Він шукає шлях до секретної лабораторії й не може його знайти. Клим дізнається, що його бабуся Соломія — видатний учений. Це вона винайшла протиотруту від вірусу страху. А цим вірусом уже заражена більшість мешканців Землі. На жаль, синьоморди вистежили пані Соломію й зненацька захопили її. Та в неї про всяк випадок було підготовлено запасний план. І виконати його має онук.

На чарівному «Запорожці» Клим мчить до сільського будинку своєї бабусі, де вона зазвичай проводить літо, і потрапляє в ще одну таємну підземну кімнату.

Поміркуй!

• Що допомогло Климові подолати Кактуса?

• Які зміни відбуваються в характері й поведінці Джури? Чому?

• Які почуття викликала в тебе незвична роль бабусі Соломії в цій історії?

• Спробуй передбачити, чи вдасться Климові виконати запасний план своєї бабусі? Розкажи, як саме. Обдумай план її порятунку.

Розділ 17.

Машина часу існує?

Втративши будь-яку надію відгадати бабусині секрети, я знесилено опустився у крісло, що стояло перед столом, і поклав долоню на кришку загадкової скриньки. Тієї ж миті поверхня кришки замерехтіла м’яким зеленим світлом, на ній виступили контури моєї руки з усіма лініями, рисочками й цятками. Екран засвітився, і на ньому з’явилося обличчя жінки, яку я не міг назвати бабусею. Бо ця жінка була молода й вродлива, а очі її були втомлені й суворі.

— Ну що ж, здрастуй, онучку, — сказала жінка з екрана. — Ось ми й зустрілися...

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

Від хвилювання у мене перехопило подих, та все ж я зміг прошепотіти:

— Хто ви?

— Я — Соломія. Так-так, я мати твого тата. Тільки зараз мені тридцять років. Я — з минулого. А тебе ще немає на світі. Зовсім недавно я сконструювала машину, за допомогою якої можна переміщуватися у часі й просторі. І перше, що зробила, — вирушила на тридцять років уперед, щоб дізнатися, що станеться з моїми нащадками.

— Хіба так буває? — вихопилося у мене. — І потім, навіть коли так, якби ви насправді винайшли машину часу, то за тридцять років про неї б уже всі знали. І користувалися б нею, як мобілкою чи комп’ютером.

— Не все так просто, Климе, — усміхнулася жінка. — Потім ти все зрозумієш. Я поясню, якщо встигну. А зараз треба визволяти мене... стареньку. Бо без мене порятувати світ не вдасться.

Клим за допомогою машини часу, якою виявився той самий старенький «Запорожець», намагається врятувати бабусю...

Розділ 34.

Бабуся Соля дає нам інструкції

Ми (Клим із друзями), переступили через поріг центру космічних прибульців, і нас засліпило яскраве сяйво. Коли очі призвичаїлися до світла, ми побачили, що посеред встеленої свіжою травою кімнати на маленькому дерев’яному ослінчику сидить бабуся Соля. Зараз вона перебувала у такому ж стані, як я, коли мене захопив головний синьоморд. Вона була щільно обмотана якоюсь слизькою гидотою так, що не могла поворухнутися.

Рантом до мене дійшло, що це місце страшенно нагадує криївку синьомордів, яку ми з Жуком та Зайцем виявили у банку. Так само пахло вологістю й свіжоскошеною травою. Ось тільки той таємний центр блакитних жаб містився на десятому поверсі сучасного хмарочоса, а ця схованка була розташована глибоко під землею.

Цікаво, скільки ще таких хитромудро замаскованих криївок синьомордів існує в усьому світі? В будь-якому разі, з усього було зрозуміло, що космічні загарбники готувалися до захоплення нашої планети довго й ретельно.

Тато кинувся вперед, щоб звільнити бабусю, але вона крикнула:

— Не рухайтеся! Синьомордики влаштували спеціальні пастки на той випадок, якщо мене прийдуть рятувати. А ще запам’ятайте — вам треба якнайшвидше повертатися у завтрашній день.

Бо зараз вам доведеться змінювати майбутнє, а це може викликати дивовижні й непередбачувані наслідки. Отож слухайте. У мене в лівій кишені фартуха лежить маленька полотняна торбинка. Візьміть її з собою і мерщій вертайтеся в пустелю. Підніміться на піраміду й розвійте насіння по вітру. Якщо я все розрахувала правильно й не помилилася у своїх припущеннях, космічні хижаки перестануть загрожувати нашій планеті.

Тато нахилився до бабусі й витягнув з кишені фартуха полотняну торбинку.

— Бабусю, а як же ти? — крикнув я і мало не заплакав.

Мені було шкода бабусі, яка сиділа, прип’ята до ослінчика, а хижі синьоморди от-от могли до неї допастися.

— Не хвилюйся, онучку, все буде гаразд. Головне — зробіть усе так, як я сказала. А тоді вертайтеся додому. Не забудьте поставити часоліт на те саме місце, де взяли — під старою грушею. Це дуже важливо. І зробіть так, щоб блакитні жаби не помітили, що ви тут побували. Зараз у них обідня перерва, жеруть, нелюди, наших комашок. Але за дві хвилини вони повернуться...

І бабуся втомлено заплющила очі й почала тихо мугикати свою улюблену пісню: «Ой чий то кінь стоїть, що сива гривонька...».

Ми вже бігли до виходу, коли я почув, що пісня дивним чином зазвучала інакше й бабуся Соля заспівала чистісінькою англійською мовою: «We all live in the yellow submarine». Подумки я переклав ці слова приблизно так: «Ми геть усі: люди, звірі, риби, птахи й комахи, а також трави, квіти й дерева — живемо на спільному для земних істот жовтому підводному човні». Звісно, це був дуже вільний переклад, але в цю мить мені хотілося почути саме таку пісню.

Поміркуй!

• Проаналізуй поведінку бабусі Соломії від початку пригод.

• Доведи, що вона має навички науковиці, які допомагають врятувати світ від космічних хижаків.

Розділ 35.

Як діє антижаб

Ми стояли на усіченій верхівці піраміди. Позаду був часовий стрибок з нашого подвір’я до пустелі у ранній ранок нинішнього дня. Сонце вже освітило гарячими променями безкраї піски й безліч нерухомих синьомордів та їхні прозорі космічні капсули. Звідси, згори космічні хижаки видавалися блакитними цяточками на сліпучо-жовтому піску.

— Почнемо, — сказав тато й витяг з кишені полотняну торбинку.

Він дочекався сильного пориву вітру, розв’язав мотузочок і витрусив дрібненькі насінинки собі на долоню. А тоді почав висипати їх зі своєї жмені — ніби сіяв у повітрі.

Вітер підхопив крихітні зернятка й поніс у пустелю.

Ми всі — тато, мама, Жук, Заєць і я, затамувавши подих, чекали, що буде далі. Але минула хвилина... дві... десять — і нічого не змінилося. Так само світило сонце і вітер гнав піщані хмари кудись ген за овид.

— Дивіться! — раптом скрикнув Заєць, показуючи рукою вниз. — Квіти!

І справді, на наших очах пустеля почала вкриватися різнобарвними квітами. Вони проростали скрізь, де лежали синьоморди й стояли їхні бойові капсули. Вони піднімалися до сонця й тріпотіли пелюстками. Ось уже перед нами колихався цілий велетенський строкатий килим. І не було видно ані блакитних космічних хижаків, ані їхніх кораблів.

Я побачив, що з кожної квітки випурхує величезний метелик. І крильця в метеликів точнісінько такої ж барви, як квіти, в яких вони народились.

В. Штанко. Ілюстрація до повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»

— Погляньте, — вигукнула мама, — синьоморди заворушилися! Зараз вони розпочнуть полювання. Метелики — це ж їхня найулюбленіша їжа!

— Не хвилюйтеся, — тато показав нам клаптик паперу, який щойно витяг з дна бабусиної торбинки, — тут є чіткі інструкції. Але виконати їх може лише Клим. — І тато простягнув записку мені.

Я одразу ж упізнав чіткий бабусин почерк:

«Климчику, щойно синьомордики вдихнуть пилок цих квітів, як стануть слухняними й покірними. Ти маєш подумки віддати їм наказ чимшвидше забиратися геть з нашої планети й забути до неї дорогу назавжди. Адже тільки ти розумієш мову блакитних жаб і можеш з ними спілкуватися. Онучку, головне — не бійся. Тоді банькаті ненажери тебе послухаються».

Я зосередився й подумки наказав синьомордам, що голосно чхали й розгублено озиралися на всі боки:

— Усім вишикуватися в колону по два! Взятися за лани! Кроком руш до своїх капсул!

Тієї ж миті космічні пірати почали шикуватися в колону, а тоді, побравшись за лани, немов першокласники, слухняно попрямували до своїх літальних апаратів. Коли останній синьоморд застрибнув усередину капсули, я подумки передав їм останню настанову:

— Повертайтеся додому і ніколи, чуєте, ніколи не прилітайте на Землю! Бо наступного разу вам це так просто не минеться!

Крізь прозорі ілюмінатори я бачив, як блакитні жаби ствердно захитали головами, капсули беззвучно піднялися в небо — і за кілька секунд від грізних прибульців не лишилося й сліду.

На серці у мене було так гарно, як не було ще ніколи в житті. Бо я точно знав: Землю врятовано, адже бабусині квіти виявилися сильнішими за наймогутнішу зброю. І люди вилікуються від вірусу страху... А що ж тепер буде з нами?

— Все буде добре! — заспокоїв мене тато й усміхнувся; виявляється, я промовив уголос своє запитання.

— Ти повернешся до школи й нікому нічого не розповідатимеш, — сказала мама. — Мешканцям Землі ще зарано знати про деякі загадки Всесвіту.

— А ви? — запитав я у Жука й Зайця.

— Ми повернемося до цирку, адже перед нашестям синьомордів ми були цирковими акробатами. Але колись ми обов’язково зустрінемося з тобою. Адже ТТБ своєї роботи не припиняє ніколи! Боягуз, котрий переміг свій страх, — найсильніша людина у світі! Запам’ятай це!

Поміркуй!

• Які надзвичайні здібності Клима допомогли здійснитися бабусиному плану? Пригадай, хто з літературних героїв мав подібну здатність.

• Як ти думаєш, чи могла така історія відбутися в реальності? А в майбутньому?

• Хто з героїв твору справив на тебе найбільше враження? Чому?

• Якими вчинками Клим Джура довів думку про те, що «боягуз, котрий переміг свій страх, — найсильніша людина у світі»?

• Чи доводилося тобі боротися зі страхами? Який страх тобі вдалося побороти?

• Людиною якої вдачі ти уявляєш авторку цього твору?

Літературознавчий клуб

Леся Воронина

Леся Воронина (1955) — авторка багатьох пригодницьких творів. Майбутня письменниця зростала в київській інтелігентній родині. Її дідусь був письменником, тато — художником, а мама — перекладачкою. Дівчина рано навчилася читати. Ще в дитячому садочку почала вигадувати фантастично-пригодницькі історії та «лякачки». Завдяки цьому легко здобувала прихильність серед однолітків / одноліток. У школі зацікавилася українським фольклором, співала в хорі, а також захопилася східними двобоями та йогою. Тому й герої / героїні її творів часто володіють чорним поясом із карате і мають внутрішній спокій і силу.

Леся Воронина полюбляє подорожувати. У юності вона мандрувала автостопом Україною, на байдарках Польщею, а тепер літає до Бразилії та інших далеких країн, щоб збагатитися враженнями для своїх нових творів.

За фахом Леся Воронина — філологиня. Перші свої літературні твори написала для сина, щоб зацікавити його літературою Багато років була редакторкою журналу для дітей «Соняшник». Під псевдонімом Гаврило Ґава вона написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з’являлися на сторінках цього часопису.

Про дітей і підлітків письменниця каже, що «вони відкриті для цілого світу і сприймають кожне знайомство, кожну зустріч як величезну подію».

Літературознавчий словничок

Пригодницько-фантастична повість — прозовий твір про захопливі пригоди літературних героїв / героїнь, в основі якого фантастичні припущення або ж передбачення про світ майбутнього.

Ти вже знаєш, що повість — епічний, переважно прозовий, твір середніх розмірів, більший за оповідання, але стисліший за роман. Від оповідання повість відрізняється також більш розгорнутим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою. Такі її жанрові особливості.

Поміркуй!

• Як дитячі захоплення Лесі Ворониної пов’язані зі справою її життя?

• Що в повісті «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9» є реальним, а що — фантастичним? Свої міркування запиши в зошиті та оформи у вигляді таблиці.

• У рубриці «Ти вже знаєш» подано розгорнуте порівняння повісті з оповіданням. За аналогією порівняй повість і роман.

• Доведи, що прочитаний тобою твір є пригодницько-фантастичною повістю.

Читай і досліджуй!

Зіскануй QR-код і послухай усі розділи книжки «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку 9».

Тобою вже укладалася карта подорожі екіпажу «Пілігрима». Уклади «Мапу пригод Клима Джури», скориставшись цифровим ресурсом Mind mар, або намалюй її кольоровими олівцями.

У колі мистецтв

Неймовірних фантастичних істот та квіти зображено на картинах всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко, яка творила в стилі «наївного» мистецтва. Її фантастичний світ надзвичайно різноманітний.

Під час російської навали на Україну в лютому 2022 року був розгромлений історико-краєзнавчий музей Марії Примаченко, що на Київщині. Однак її роботи врятували небайдужі люди, хоча й ризикували своїм життям.

М. Примаченко. Синій звір

Поміркуй!

Зіскануй QR-код і переглянь першу серію мультсеріолу «Дивосвіт» за мотивами картин Марії Примаченко. Поділися своїми враженнями в класі.

• Створи з пластиліну чи намалюй фантастичних звірів, яких ти уявляєш.

Підсумуй!

• Яке враження справила на тебе повість Лесі Ворониної «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9»? Поділися ними з другом / подругою за партою.

• Розкажи, чи маєш ти друзів / подруг із дитинства. Які у вас тепер стосунки? Чи змінилися вони із часом? Чому? Чи схожі вони на взаємини між героями прочитаного твору?

• Хто з персонажів повісті тобі сподобався найбільше? Чому?

• Сформулюй тему та ідею твору.

• Що допомагає людині подолати страх?

• Чи могли події, змальовані в повісті Лесі Ворониної, трапитися в реальному житті? А пригоди, які описано в романі «П’ятнадцятирічний капітан»? Зроби висновок про відмінності пригодницьких творів від пригодницько-фантастичних.

• Чи хочеш ти прочитати повість повністю? Чому?

• Оціни свою роботу щодо вивчення творчості Лесі Ворониної за допомогою смайлика.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись матеріалами ресурсу.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.