Література (українська та зарубіжна). Частина 2. 6 клас. Яценко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Гумор і сатира

Читацький путівник

«Гумор — невіддільна прикмета кожного правдивого таланту», говорив український митець Іван Франко. «Гумор — це найбільше благо людства», — суголосно заявляв американський письменник Марк Твен. Віднайти іскринки гумору ти можеш у багатьох художніх творах. А часом автори / авторки всю увагу зосереджують на кумедному, смішному, всіляко намагаються розвеселити читачів / читачок. Саме з такими творами ти ознайомишся в цьому розділі.

Остап Вишня

Ти вже знаєш із художньо-біографічних творів про дитинство поета Тараса Шевченка та художниці Катерини Білокур. Про деякі дитячі пригоди Марка Твена тобі відомо з його автобіографічної повісті «Пригоди Тома Сойєра». А тепер на часі — автобіографічна гумористична розповідь українського письменника Остапа Вишні про його шкільні роки, потішні випадки й перші проби пера.

Перший диктант

І

Давно-давно це було.

Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!».

А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани — поміщики та капіталісти.

А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів три з гаком.

На хуторі було з десяток хатів, а навкруги — ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три-чотири обхвати дуби...

А ліщини тої, ліщини! Як пішла густими зеленими кущами ліщина понад хутором по узліссю, то аж до охтирського шляху прослалася, а потім повернула на Рубани, з Рубанів на Шаповалівку, і аж до самісінького Рибальського хутора все ліщина та й ліщина...

А як уродить було горіхів! Щодня ми тих горіхів повнісінькі пазухи було приносили, а мати їх посушать, і взимку такі були ласощі в неділю: і соняхи, і гарбузці, і горіхи...

Лускаємо було, лускаємо ті соняхи з гарбузцями та з горіхами, аж язики подубіють, мати дивляться та тільки покрикують:

— Заїди, заїди повитирайте!

Того часу було нас у батька з матір’ю п’ятірко: найстаршенька сестриця Парася, а під нею був я, а після мене знайшовся в капусті братик Івасик, а після Івасика лелека приніс сестричку Пистинку — потім іще, не пам’ятаю вже де, знайшлися дві сеструні.

Це нас було на той час, що про нього оце розповідаємо.

А пізніше приносили нам братиків і сестричок і лелеки, і в капусті їх знаходили, і з колодязя витягали.

Дванадцятко всього в батька з матір’ю було нас братиків та сестричок.

Найменшеньку сестричку Орисю баба Секлета на вгороді під калиновим кущем ізнайшла.

Ох і плаксива була Орися, і перед тим, як заголосити, скривиться, було, скривиться, ніби калинову ягоду розкусила.

Мати, гойдаючи її, все було приказувала:

— Недарма тебе, таку плаксиву, баба Секлета під калиновим кущем ізнайшла! Усе тобі кисло! А тепер сестричка Орися — лікар, діточок вона лікує, щоб здорові були і не скиглили.

Поміркуй!

• З яким настроєм ти прочитав / прочитала першу частину оповідання?

• У які часи відбуваються події, зображені у творі?

• Що тебе найбільше вразило в оповіді письменника про його родину?

• Поясни, як ти розумієш жартівливий вислів «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!».

• Які ще образні вислови викликали в тебе усмішку?

II

На хуторі школи не було, не було на хуторі й церкви з церковноприходським «вчилищем», і зростали хуторяни здебільше неписьменними, бо навіть і до вбогого дякового «письменства» годі було прилучитися, — дяка на хуторі не було.

А як нашим батькам кортіло, — до болю! — щоб ми, їхні діти, вивчилися читати й писати, бо як залетить у хутір якийсь лист із далекої солдатчини, то й того не було кому вичитати, — загорталося того листа в біленьку хустинку і чимчикувалося з ним аж до села, до вчительки, або дяка, чи до «сидєльця» в марнопольці:

— Прочитайте, прошу я вас! Я вам ось і крашанок принесла!

Мовна скарбничка

Зверни увагу на слова, значення яких може бути тобі незрозумілим.

Гарбузці - гарбузове насіння.

Вчилище - початкова школа при церкві.

Дяк - помічник священника, учитель у церковноприходській школі.

Сидєлець - власник шинку.

Марнополька - жартівливо про шинок.

Крашанки - так ще називали курячі яйця.

Справити одяг - купити або пошити.

Перетягти чоботи - перешити.

Шкарбани - зношені чоботи.

Економія - панське господарство.

Учителька в селі була дуже старенька й кволенька, — їй з листами соромилися надокучати, отже, вичитували листи дяк із «сидельцем» — і складали до своїх комірчин хуторські крашанки.

Вчити дітей! То нічого, що школа далеко, що дітям і в осінні дощі, і в зимові хуртовини доводилося ходити десятки кілометрів туди й сюди! Пішки — це півлиха, найбільше лихо, не переборене для більшості батьків, — чоботи!

— От уже на ту зиму Парасі й до школи час, а де ж тих чобіт узяти?

Парасі чоботи таки справили. Померла навесні бабуся, з їхніх старих шкарбанів перетягли на Парасю. Хоч і непоказні, а проте чобітки, а як дьогтем вишмарували, ще й блистять.

В. Боковня. Ілюстрація до усмішки «Перший диктант»

Почала Парася до школи ходити, а вечорами стоїть, було, біля каганця та все: «А-а-а», «Би-би-би»...

І ми, меншенькі, обсядемо її та й собі за нею: «А-а-а», «Би-би-би»... Аж доки, було, мати:

— Ану, грамотії, спати!

Наступної зими і мені теж випадало йти до школи.

— А чоботи?! Де ж тих чобіт насправлятися?! — бідкалися мати, бо батька ми вдома бачили коли-не-коли, — він наймитував у панській економії, був біля панських коней за конюха.

Якось у неділю прийшов з економії додому батько, довго вони з матір’ю міркували, де взяти для мене чоботи до школи ходити. Так-таки вони чобіт для мене і не вигадали, а вирішили, що ми з Парасею ходитимемо до школи по черзі — один день вона, а один день я.

Поміркуй!

• Чому грамотність у часи дитинства Остапа Вишні була дуже цінною?

• Розкажи про підготовку дітей до школи в родині письменника.

Почав, отже, ходити і я до школи.

Вчила нас доброї душі старенька вчителька Марія Андріївна, маленька, роками вже згорблена бабуся, що весь час закутувалася в теплу хустку і все — кахи! кахи! Усе кахикала.

А добра, добра була, ласкава та лагідна.

Як закрутить, було, взимку хуртовина, ніколи вона нас, хутірських школярів, не пустить, було, додому на хутір, залишить у школі на ніч, дасть кулешику чи яєчні насмажить, чайком напоїть, та ще й з цукерками, біля груби на підлозі рядно простеле, а на рядно кожушину, подушку покладе, подивиться, як пороззуваємося і чи не мокрі в нас ноженята, — як вогкі, накаже насухо повитирати, онучі на лежанці порозгортати, чобітки під грубку постановити, тоді чимось теплим повкриває нас:

— Спіть, дітки!

А сама сидить біля столу та все читає, все читає та кахикає...

А вранці побудить нас і поснідати дасть.

І коли вона, старенька, спала, хтозна!

В. Боковня. Ілюстрація до усмішки «Перший диктант»

Любили ми стареньку нашу вчительку Марію Андріївну — дуже! І любили, і слухали її, бо мати було і Парасі, і мені завжди наказували:

— Слухайтеся Марії Андріївни і не дратуйте її! Такій учительці, як наша, низенько вклонятися треба!

Ой, як давно це було, а й досі в нас старі люди згадують чудесної душі людину, народну вчительку Марію Андріївну, і її могила влітку завжди квітами уквітчана: колишні учні пам’ятають про неї.

Училися ми...

Поміркуй!

Чи подобалося авторові шкільне навчання?

• За що учні поважали вчительку?

• Про які риси характеру свідчить її поведінка?

III

Вже третю зиму ходив я до школи. Парася походила до школи тільки дві зими, і на тому закінчила свою освіту, бо в нас іще добавилося троє братиків і сестричок, і матері самій годі було з такою оравою впоратися.

Чобітьми ми чергувалися вже з братиком Івасиком. І от одного дня після різдвяних канікул увіходить до класу Марія Андріївна та і звертається до нас, що ходили до школи третю зиму, були, значить, уже в третій групі:

— От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, шо я вам диктуватиму! Вийміть зошити!

І. Філонов. Ілюстрація до усмішки «Перший диктант»

— І в книжечку не дивитися? — залунало з усіх парт.

— Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! Ви ж із книжок списували? Пригадуйте, як у книзі слова напечатані, бо траплятиметься багацько таких слів, що ви їх із книг списували... Не спішіть, думайте... Ну, починаю... Майте на увазі, що навесні будуть для вас випускні іспити (як ми називали — «здаменти»), а на іспитах обов’язково буде диктовка, диктант.

Почала Марія Андріївна диктувати.

Всього першого диктанта я вже не пригадую, але пам’ятаю одну його фразу дуже добре.

Диктувалося російською мовою, бо шкіл рідною українською мовою за царя в Україні не було.

Ось проказала Марія Андріївна:

— «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы».

Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.

На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.

Почала вона говорити про те, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породы» не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла...

— Ну що ви понаписували?! О Господи! І де ви таке чули?

Ми понаїжачувалися...

— Вас шістнадцять учнів, і п’ятнадцять із вас понаписувало: «...За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы»... Де ви чули, що є на світі собаки панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство — Іспанія, а собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів? — запитала вона мене.

І. Філонов. Ілюстрація до усмішки «Перший диктант»

— Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...

— А воно, бач, і не так! — засміялася Марія Андріївна. — Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай!

Поміркуй!

• Які емоції в тебе викликав епізод про диктант?

• Що в описаній ситуації тобі видалося найбільш смішним, а що викликало співчуття?

• Яка була реакція вчительки на спільну для всіх помилку? Що саме створило комічну ситуацію?

• Людиною якої вдачі ти уявляєш автора цього твору?

Чи траплялися схожі моменти під час твого навчання в школі? Розкажи другові / подрузі за партою про них.

Мовна скарбничка

Ти, напевно, помітив / помітила, що в оповіданні «Перший диктант» учні виконують письмову роботу російською мовою. Це пов’язано з багаторічним обмеженням в Україні вживання рідної мови, її цілеспрямованим знищенням — лінгвоцидом.

Заборони української мови, як однієї з ознак самостійності нації, тривали від 1627 року. Тоді за наказом російського царя спалювали церковні книги, надруковані в Україні. Продовжувався лінгвоцид і в XIX ст., як то описано в оповіданні Остапа Вишні. А під час російської агресії на Україну, що розпочалася 24 лютого 2022 року, на тимчасово окупованих територіях загарбники також знищували українські книжки. Якщо хочеш детальніше дізнатися хронологію заборони української мови, то зіскануй QR-код та ознайомся з інформацією з вікінедії.

Літературознавчий клуб

Остап Вишня

Остап Вишня (1889-1956) — літературний псевдонім Павла Губенка. Народився він на хуторі Чечва на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) у селянській родині. Сім’я була багатодітна — у майбутнього письменника було 16 братів і сестер.

Малий Павло прагнув до знань, охоче вчився, мріяв стати вчителем. Після закінчення фельдшерського військового училища в Києві він став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Однак закінчити навчання він не встиг, бо саме тоді спалахнули визвольні змагання в Україні. У цей час Павло воював в армії Української Народної Республіки (УНР), був одним із керівників медичної служби. За це, а також за свою послідовно патріотичну позицію, поплатився пізніше 10 роками жорстоких сталінських концтаборів.

Ще в юнацькі роки почав писати гумористичні твори — фейлетони. Поступово відточував свою майстерність, згодом придумав навіть свій власний, цілком новий гумористичний жанр — усмішка. «Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися» — ці слова Остапа Вишні визначають усю його творчість. Його збірки «Вишневих усмішок» були настільки популярними, що виходили мільйонними тиражами.

Літературознавчий словничок

Усмішка — невеликий епічний твір, у якому дотепно й незлобиво відтворено реальну дійсність з авторськими відступами й роздумами.

В усмішці «Перший диктант» автор змальовує життя і побут звичайної сільської багатодітної родини та перші роки свого шкільного життя. Його розповідь переплітається з гумористичними коментарями, жартівливими роздумами. Письменник використовує народні прислів’я, діалектизми, просторічні перекручені слова. Це дає змогу звичайні життєві ситуації перетворити на справжні гумористичні перлини, що викликають щирий доброзичливий сміх.

Поміркуй!

• Один з епізодів дитинства Остапа Вишні зображено в «Першому диктанті». А що тобі стало відомо про письменника, його вдачу із рубрики «Літературознавчий клуб»?

• Тобі вже відомо, що гумор — добродушне, жартівливе зображення смішних явищ життя. Які епізоди прочитаного твору є гумористичними?

• Доведи, що «Перший диктант» за жанром є усмішкою.

У колі мистецтв

За мотивами усмішок Остапа Вишні знято мультфільм «Парасолька на полюванні» (реж. Т. Павленко, студія «Київнаукфільм, 1973 р.). Зіскануй QR-код і переглянь цей мультфільм. Поділися своїми враженнями від перегляду в класі.

Постер мультфільму «Парасолька на полюванні» (реж. Т. Павленко, студія «Київнаукфільм, 1973 р.)

Поміркуй!

• Які епізоди усмішки зображено на ілюстраціях В. Боковні? Коротко перекажи їх.

• За допомогою яких художніх деталей передано веселий, гумористичний настрій у творах Остапа Вишні, на ілюстраціях І. Філонова, В. Боковні та в мультфільмі Т. Павленка?

Читай і досліджуй!

З рубрики «Літературознавчий клуб» тобі стало відомо, що Остап Вишня народився на хуторі Чечва, що неподалік Охтирки. Можливо, і ти також живеш у цьому місті або ж поблизу нього.

Це місто має давню славну історію. Нову сторінку до літопису міста було додано навесні 2022 року, коли російські загарбники вдерлися до нашої мирної незалежної країни. За масовий героїзм і стійкість громадян, виявлені ними під час відсічі окупантам, місту Охтирці присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Зіскануй QR-код та дізнайся більше пізнавальної інформації про це місто. Підготуй цікаву розповідь та зроби її мультимедійну презентацію в класі.

Підсумуй!

• Що ти дізнався / дізналася про дитячі та шкільні роки письменника Остапа Вишні?

• Доведи, що прочитаний тобою твір має ознаки автобіографічного.

• Які емоції викликали в тебе ситуації зі шкільного життя, описані в усмішці «Перший диктант»?

• Визнач особливості мови цього гумористичного твору Остапа Вишні.

• Пригадай події, описані в романі Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра». Що спільного та відмінного між творами українського та американського письменників? Свої міркування оформи за допомогою діаграми «кола Венна».

• Чи хочеш ти прочитати інші твори Остапа Вишні? Чому?

• Оціни свою роботу над матеріалом про творчість Остапа Вишні за допомогою смайлика.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись матеріалами ресурсу.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.