Електронний додаток до підручника з Зарубіжної літератури. 10 клас. Ісаєва - Нова програма

Поезія французького символізму: витоки і відкриття

Огюст Левек. Сакральна музика (1889)

Арнольд Беклін. Священний гай (1882)

Поль Марі Верлен

Paul Marie Verlaine

(1844-1896)

CHANSON D’AUTOMNE

Les sanglots longs

Des violons

De l’automne

Blessent mon c’ur

D’une langueur

Monotone.

Tout suffocant

Et bl’me, quand

Sonne l’heure,

Je me souviens

Des jours anciens

Et je pleure;

Et je m’en vais

Au vent mauvais

Qui m’emporte

Deçà, delà,

Pareil à la

Feuille morte.

У творчій майстерні письменника

Існує більше десяти перекладів «Осінньої пісні» українською, які здійснили Павло Грабовський, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Михайло Рудницький, Борис Тен, Микола Терещенко, Ігор Качуровський, Іван Світличний, Всеволод Ткаченко та інші.

Першим «Осінню пісню» 1897 року переклав Павло Грабовський. Потрібно зазначити, що поет у звичній для нього віршованій формі запропонував своє бачення поезії Верлена, створивши таким чином швидше переспів, ніж переклад твору.

Своїм шляхом, перекладаючи цей твір П. Верлена, пішов і Микола Лукаш. Як зазначає видатний перекладач Григорій Кочур у статті «Феномен Лукаша», намагаючись передати мелодійність вірша, «численні перекладачі й намагалися в міру змоги й майстерності відтворити ту музику слова, засновану на плинних л та н. А тому, що ключове слово цього вірша — “скрипки” — такою мелодійністю аж ніяк не відзначається, то його в перекладах уникали. Лукаш саме на цьому слові побудував звуковий ефект — відмінний від оригіналу, але цілком органічний для української мови: “Ячать хлипкі хрипкі скрипки листопада...” ».

Український теоретик і практик перекладу Олександр Чередниченко, аналізуючи переклад М. Лукаша, наголошує на неоднозначності рішення Лукаша, який «захоплює і водночас спонукає до критичних роздумів. Лукаш учить уникати банальних рішень і шукати перекладацькі відповідники у всій глибині словесного багатства української мови».

Порівнюючи переклади твору Верлена, зроблені Г. Кочуром і М. Лукашем, український перекладач і науковець Андрій Содомора доходить висновку, що звукові образи і ритм оригіналу краще вдалося відтворити Г. Кочуру, а відсутність в українській фонетиці носових голосних, які рясно представлені у Верленовому тексті, у перекладі представлено вживанням римованих слів з літерою «н»: неголосні — млосні — пісні, осінніх — голосіннях, годинник — дитинних. На думку А. Содомори, особливої уваги заслуговує цікава знахідка Г. Кочура — зоровий образ «струни осені» і настрій, який створює цей образ.

Українські видання поезії П. Верлена

У творчій майстерні письменника

Вірш «Поетичне мистецтво» був написаний Полем Верленом 1874 року, у рік 200-річчя віршованого трактату Нікола Буало. Отже, сама назва твору, яку обирає Верлен, є свідченням того, що поет полемізує з відомим теоретиком класицизму. На противагу логічно-раціоналістичним принципам поезії минулого Верлен пропагує основні засади модерністської естетики. Він виступає проти раціоналізму і штучності в поезії і проголошує необхідність наблизити поезію до музики.

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Вимоги, які висуває Верлен до поезії — передати найневиразніші враження від предмета, виразити найтонші почуття і напівтони, передати настрої автора — збіглися з пошуками молодих поетів, які сприйняли вірш Верлена як своєрідний літературний маніфест імпресіоністів та символістів.

Твір був надрукований 1882 року.

«Найперше — музика у слові»; — це гасло стало і для імпресіоністів, і для символістів. Услід Верлену символісти проголосять: «Геть логічну зрозумілість вірша, нехай живе загадковий зміст звуків».

Але варто зазначити, що сам поет категорично заперечував, що «Поетичне мистецтво» — це маніфест, і визначав її як «просто пісню».

Цікаво, що «Поетичне мистецтво» Верлена викликало захоплення не тільки літераторів, а й художників-імпресіоністів, а також композиторів-імпресіоністів.

Анрі Фантен-Латур. Навколо столу (1872)

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Творчість Поля Верлена в різних її виявах вплинула на творчість багатьох українських митців.

Так, Верленові прийоми символізму знайшли своє віддзеркалення в ліриці українських митців, зокрема Миколи Вороного, Олександра Олеся, раннього Павла Тичини та інших.

Зокрема, один із найбільш послідовних учнів Верлена в українській літературі, Микола Вороний зазначав в автобіографії, що «це було засвоєння французької культури вірша... привласнення цієї поетичної культури нашій мові, нашій версифікації».

Микола Вороний в одному зі своїх віршів звертається до Верлена такими рядками:

Двох різних націй ми сини, але ми рідні.

На нас обох лежить Сатурніє знак...

Як зазначає український дослідник Анатолій Градовський, навіть життєва доля Поля Верлена і Миколи Вороного має багато спільного: «Їм обом довелося зазнати паморочливих злетів і падінь, переживати душевні апокаліпсиси і розчарування, сімейні драми і невдачі особистого життя (...). Упродовж всього недовгого віку і Верлену, і Вороному судилося поєднувати приниженість зовнішнього становища із внутрішньою гідністю людей, які знають собі ціну».

Серед українських поетів, яких захоплювала поезія Верлена, був і Володимир Сосюра. 1926 року до дня смерті Верлена на сторінках часопису «Всесвіт» він друкує «Лан і луни» і зазначає «Ніжній пам’яті Верлена я складаю ці пісні».

Як слушно зазначає український літературознавець і письменник Віктор Костюченко, «йдеться не про впливи, запозичення чи наслідування», просто «дивовижна близькість характерна цим поетам» обумовлена пережитим минулим, зламаними ідеалами і складними стосунками митців з владою.

Свої перегуки з долею Верлена можна знайти і в Максима Рильського. Так, 1959 року М. Рильський пише:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: «Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?

Дослідник «розстріляного відродження»1 в Україні Юрій Лавріненко, розмірковуючи про долю М. Рильського, зазначає, що невипадково ці рядки з’явилися в тридцятиліття умовної «поетичної смерті» Рильського, який «був свідомий страшної різниці між вільним і невільничим періодами своєї творчості».

1 Розстріляне Відродження — покоління митців 20-х рр. XX ст. в Україні, знищене сталінським режимом.

Мистецькі передзвони

Формування музичного таланту видатного французького композитора, піаніста і диригента Клода Дебюссі (1862-1918) відбувалося під значним впливом поетів-символістів. Музичність поезії символістів, їхні пошуки таємничих зв’язків між життям душі і світом природи — усе це дуже привернуло Дебюссі та і багато в чому сформувало його естетику.

Тому не дивно, що під враженнями від відомого Верленового вірша «Місячне сяйво» зі збірки «Вишукані свята» Дебюссі створює сюїту для фортепіано «Клер де Лун». Також Клод Дебюссі створив низку вокальних мініатюр на вірші Поля Верлена, серед яких і цикл «Забуті арієти», що складається з шести музичних інтерпретацій віршів Верлена зі збірки «Романси без слів», зокрема й поезії «Так тихо серце плаче...».

Дебюссі віддавав перевагу гармонії над мелодією, вважаючи головними в музичному творі нюанси звучання, що мали виражати найтонші відтінки почуттів. І хоча сам композитор це не дуже визнавав, він вважається одним з основних представників імпресіонізму в музиці.

Едуард Мане. Портрет Клода Дебюссі

Цитати для душі від Поля Верлена

• Найперше — музика у слові!

• Із серця рветься плач, як дощ іллється з неба.

• Душа, душа моя страждала, любов, любов її терзала.

• Так тихо серце плаче, як дощ шумить над містом.

Літературні нотатки подорожнього

У Парижі у Люксембурзькому саду 1911 року на алеї, присвяченій визнаним французам, був установлений пам’ятник Полю Верлену. Автор цієї роботи — скульптор Огюст де Нейдерхорсен, відоміший на ім’я Родо, символічно зобразив поета. Погруддя Верлена, зовні схоже на Сократа, вивищується над трьома сплетеними фігурами: хлопчика, молодої дівчини і дорослої жінки. За задумом скульптора, вони символізують душу поета: хлопчик уособлює невинну душу дитини, дівчина — чуттєвість, а жінка — релігію.