Електронний додаток до підручника з Зарубіжної літератури. 10 клас. Ісаєва - Нова програма

Гюстав Флобер

Gustave Flaubert

(1821-1880)

У творчій майстерні письменника

ПРО ЕВОЛЮЦІЮ ОБРАЗУ ЕММИ БОВАРІ

Центром роману є образ Емми Боварі, до якого стягуються сюжетно-тематичні нитки твору, де зосереджується його ідейний сенс. У героїні особлива позиція в романі: вона належить до буржуазно-міщанського світу і водночас протистоїть йому. Притаманне Флоберові зображення персонажів у суперечливій життєвій повноті, у поєднанні «плюсів» і «мінусів», без умовного поділу на «позитивних» і «негативних» тут виявляється цілком наочно. Цим унеможливлюється однозначність підходу й витлумачення цього, на перший погляд нескладного образу провінційної міщанки.

Свою героїню Флобер не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком, у духовному відношенні вона не піднімається над йонвільським рівнем. Усе те, про що вона думає, чим захоплюється, до чого поривається, позначене тривіальністю і може викликати лише іронічну посмішку. Виховувалася вона в пансіоні при монастирі, де зачитувалася романами, в яких «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанках ... дрімучі ліси, сердечні жалі, клятви, ридання, сльози й цілунки, човни при місячному світлі, соловейки в гаях, кавалери, хоробрі, як леви, сумирні, як ягнята, доброчесні, як ніхто, завжди гарно вбрані й сльозоточиві, як урни». Під впливом цих романів формулюється ідеал Емми, головними складниками якого є кохання, кавалери, красиве «романтичне» життя — у дусі тривіальної романтики.

Але їй судилося жити в сонному провінційному Йонвілі, у середовищі ситих тілом і душею обивателів, з чоловіком, який щовечора, написавши свої рецепти, «задоволений із самого себе, доїсть рештки печені, погризе шматочок сиру, схрумає яблуко, доп’є графинчик вина, а потім піде в спальню, ляже горілиць і захропе». Але Флобер наділив героїню також невдоволенням навколишнім, душевним неспокоєм, пориванням до іншого життя, тобто й тими рисами, які він найбільше цінував у людині. І вони не лише виділяють Емму в середовищі самовдоволених обивателів, а й протиставляють її цьому середовищу; у цьому основна драматична колізія твору. Звичайно, ідеал Емми, її мрії й пориви банальні, в чомусь навіть смішні й безглузді, але річ у тому, що вона вкладає в них душу, вона справді страждає, по-своєму протестує проти «життя кольору плісняви» — аж до своєї недоладної смерті.

Але все це не піднімається у неї на рівень свідомості й не осмислюється нею, такою її створила природа, що вона не може задовольнитися тим існуванням, яке їй нав’язує Йонвіль. Жити їй тим нестерпніше, що навколо неї немає жодної людини, здатної хоч якоюсь мірою її зрозуміти. Не може вона розібратися і в тих імпульсах, які наражають її на конфлікт з середовищем і приводять до принижень та смерті. Її доля в сутності трагічна, хоч те середовище, що її оточує, і є її антагоністом, безмежно далеке від того, що має бути в трагедії у класичному розумінні слова. Та про все те, що відбувається з Еммою, розповідається в романі так, що нагадує скоріше історію невдалого життя з жорстокою розв’язкою.

Зі статті Дмитра Наливайка

«Роман, що започаткував новітню прозу»

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Перший в Україні переклад з оригіналу роману Флобера, здійснений Миколою Лукашем, інший геніальний український перекладач Григорій Кочур відзначив як «непересічне явище», а його автора назвав «феноменальним лінгвістом». Інший український перекладач Анатоль Перепадя стверджував, що лукашевий переклад «Пані Боварі» для молодих українських письменників має стати «школою стилю».

Оскільки перекладацька діяльність Миколи Лукаша припала на час невпинної русифікації України, для нього важливо було, за словами Кочура, своїми перекладами повертати читача в Україну. Тому не дивно, що радянська влада звинувачувала його переклад в надмірній українізації.

Для Миколи Лукаша, що знав більше 20 мов і подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, перекладацтво ніколи не було, як зазначає український поет і мистецтвознавець Леонід Череватенко, чимось абстрагованим, відчуженим чи віддаленим від реальності. Навпаки «переклад для нього завжди мусив логічно вписатися в загальний контекст українського красного письменства». За словами перекладознавця Лади Коломієць, професійним кредо Миколи Лукаша було «Відійти подалі від оригіналу, щоб наблизитись до нього».

Сучасна українська дослідниця Галина Драненко зазначає: «...Μ. Лукаш наново витворює оригінал, дбаючи про виживання української мови за допомогою найрізноманітніших її пластів, цензурованих, а відтак забутих. (...) Інакшість флоберівського тексту всередині його власної культури український перекладач передає шляхом інакшості свого тексту, який вирізняється в радянській україномовній культурі. Власне в цьому і міститься вірність флоберівському творінню в етичному вимірі».

Світ можливостей,

або До уваги особистості цифрової епохи

Багато з вас, мабуть, знають, що таке демотиватори, метою яких є викрити певне явище. Цікаво, що дещо подібне колись робив і Гюстав Флобер. Письменник складав антикнижку — «Лексикон прописних істин». Ідея «Лексикону...» зародилася у Флобера ще в молоді роки. Це гостро сатиричний твір. Декілька сотні слів, розташованих в алфавітному порядку й іронічно осмислених, являють собою список вульгарних «істин», якими живе пересічний буржуа. Протягом життя час від часу він поповнював це зібрання. Робив він це для того, щоб люди читали ці слова і потім ніколи їх не використовували у своєму мовленні.

Довгі роки «Лексикон» перебував серед рукописів Флобера і був опублікований лише 1910 року.

Цитати для душі від Гюстава Флобера

• ...немає прекрасних думок без прекрасної форми і навпаки.

• Жінки надихають чоловіків на великі подвиги, але не залишають часу для їх виконання.

• Каятися добре, але не робити зла ще краще.

• Розчарування — властивість слабких. Не довіряйте розчарованим — це майже завжди безсилі.

• Самотність не можна заповнити спогадами, вони тільки посилюють її.

Мистецькі передзвони

Починаючи з 1933 року, роман Г. Флобера багато разів екранізували кінематографісти різних років. Останньою кіноінтерпретацією роману став фільм «Пані Боварі» (Німеччина, Бельгія, США) режисера Софі Бартез, що вийшов на екрани 2014 року. Головну роль Емми у фільмі виконала австрійська акторка Міа Васіковська, відома багатьом за роллю Аліси у фільмах «Аліса у Країні Див» і «Аліса у задзеркаллі».

Цікаво, що за романом Г. Флобера 1955 року італійський композитор Гвідо Паннаїн написав оперу «Мадам Боварі».

Світ можливостей,

або До уваги особистості цифрової епохи

Завдяки роману Флобера у психологію та медицину впевнено увійшов термін «боварізм». Ним характеризують такий психічний розлад, коли людина не здатна провести межу між реальним та уявним світом, унаслідок чого стирається межа між справжніми подіями та явищами і вигаданими історіями зі світу власних фантазій.

Цей термін увів французький філософ Жульєн де Готьє на честь головної героїні роману «Мадам Боварі».

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

...неперервна боротьба із самим собою — ось що постійно супроводжує творчість Флобера. Цей борець за реалізм не любить реальність і ненавидить світ обивателів.

Генріх Манн, німецький письменник

...це воістину велика жінка, гідна насамперед жалості, і, незважаючи на систематичну суворість автора, який докладає всіх зусиль, щоб не бути присутнім у своєму творі й виконувати функції ляльковода в театрі маріонеток, усі мислячі жінки будуть вдячні автору за те, що [...] він наділив цей двоїстий характер ощадливістю і мрійливістю, які утворюють досконалу істоту. [...]

Книжка ця надзвичайно збуджує думку, здатна навіювати товстенну книгу міркувань.

Шарль Бодлер, французький поет

У музеї Флобера в Руані