Всесвітня історія. 6—11 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ III. ЄВРОПА Й АМЕРИКА У ДОБУ ОБ’ЄДНАННЯ Й МОДЕРНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

ЛИСТ Ф. ОРСІНІ НАПОЛЕОНУ III

Показань, які я дав проти себе самого в тому політичному процесі, що був викликаний замахом 14 січня, досить для того, щоб відправити мене на ешафот. Я прийму смерть, не просячи помилування, з одного боку, тому, що я ніколи не принижуся перед тим, хто вбив свободу моєї нещасної батьківщини, яка щойно почала зароджуватися, а з іншого боку — тому, що в становищі, у якому я перебуваю, смерть стане для мене порятунком.

Наприкінці мого життя я все-таки хочу ще раз спробувати прийти на допомогу Італії, ідея незалежності якої дотепер завжди спонукала мене нехтувати всіма небезпеками і йти на будь-які жертви. Вона завжди була предметом моїх прагнень, і саме заради неї я хочу звернутися із останніми словами до вашої величності.

Італія вимагає, щоб Франція не виступала проти неї і щоб Франція не дозволяла Німеччині підтримувати Австрію в боротьбі, що незабаром, можливо, виникне. Ось це й могли б зробити ваша величність, якби цього побажали. Таким чином, від вашої волі залежить добробут або страждання моєї батьківщини, життя або смерть нації, якій Європа великою мірою зобов’язана своєю цивілізацією.

Таким є прохання, яке я зі своєї темниці наважуюся адресувати вашій величності, все-таки сподіваючись, що мій слабкий голос буде почутий. Я заклинаю вашу величність повернути Італії незалежність, яку її сини втратили в 1849 р. з вини французів1.

Нехай ваша величність пригадає, що італійці, серед яких був і мій батько, з радістю пролили свою кров за Наполеона Великого (французький імператор Наполеон І. — Ред.), вони робили це всюди, куди б він їх не повів. Нехай ваша величність пригадає, що вони були йому вірними аж до його падіння. Нехай ваша величність подумає про те, що доти, поки Італія не буде вільною, спокій Європи й вашої величності буде досить примарним. Нехай ваша величність не знехтує останньою волею патріота, що вже стоїть на сходах ешафота, і звільнить мою батьківщину, і благословення 25 мільйонів громадян супроводжуватимуть його і його нащадків. [79, с. 187—188]

1 Для придушення повстань у папській державі в 1849 р. до Риму був відправлений французький корпус, що з настійною вимогою Шя IX перебував там (із невеликою перервою в 1866 р.) до 1870 р.

1) Які течії за незалежність Італії виникли в другій половині XIX століття? Хто їх очолював?

2) Поясніть, чому одні лідери намагалися здобути підтримку Франції, а інші навпаки — намагалися протидіяти французькому імператору.

3) Яке місце посідала Італія в зовнішній політиці Франції?

4) Як ви гадаєте, чи змінило б убивство Наполеона III, спробу якого здійснив Ф. Орсіні, ставлення французької влади до італійської проблеми?

З АКТА БРИТАНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ПРО ДІЙСНІСТЬ КОЛОНІАЛЬНИХ ЗАКОНІВ (1865 р.)

Через те що виникли сумніви щодо достовірності різних законів, виданих або підготовлених до видання легіслатурами деяких із колоній Її величності, і щодо правочинності цих легіслатур, такі сумніви мають бути усунені.

Нехай буде встановлено таке:

1. <...> Термін «колонія» охоплюватиме в цьому акті всі закордонні володіння Її величності, за винятком островів Каналу, острова Мен і тих територій, якими Її величність володітиме в той або інший час на підставі або в силу якого-небудь акта парламенту про урядовий лад Індії. <...>

Терміни «легіслатура» й «колоніальна легіслатура» зазвичай означатимуть владу, компетентну видавати закони для колоній, але вона не є владою парламенту або Її величності в раді. <...>

Термін «представницька легіслатура» означатиме колоніальну легіслатуру, що містить у собі такий законодавчий корпус, половина якого обирається жителями колоній. <...>

Термін «колоніальний закон» буде охоплювати закони, видані для колонії або такою легіслатурою, як зазначена вище, або Її величністю в раді. <...>

Термін «губернатор» передбачатиме посадову особу, що законно управляє якою-небудь колонією. <...>

2. <...> Колоніальний закон, який виявляється або виявиться в якому-небудь відношенні таким, що суперечить постановам певного акта парламенту, який поширюється на ту колонію, до якої такий закон належить, або суперечить яким-небудь наказам чи положенням, виданим на підставі такого акта парламенту, або тим, що мають в колонії силу й дію такого роду акта, підпорядковуватиметься такого роду актам, наказам і положенням і в міру такої суперечності, але не інакше, буде й залишатиметься абсолютно позбавленим сили й дії. [110, с. 206—207]

1) Що англійці розуміли під терміном «колонія»?

2) Чому виникла необхідність упорядкування колоніальних законів?

3) Використовуючи карту, покажіть, якими територіями володіла Велика Британія на середину XIX ст.

4) Поясніть, чому англійці активно вкладали кошти в колонії.

5) Чи вважаєте ви справедливим твердження, що Велика Британія стала «майстернею світу» завдяки своїм колоніям? Обґрунтуйте свою думку.

З акта про реформу 1867 р.

Частина І. Виборче право

...3. Починаючи від 1868 р. й надалі кожний дорослий чоловік має право зареєструватися як виборець і, будучи зареєстрованим, голосувати за кандидата або кандидатів у парламент від даного міського виборчого округу, якщо він відповідає таким вимогам:

• якщо він досяг повноліття (21 року. — Ред.) і невинний перед судом;

• проживав у даному виборчому окрузі протягом року перед останнім днем липня як власник або орендар житлового будинку;

• внесений до списків домовласників або орендарів житлових будинків, що сплачують податки на користь бідних;

• якщо він вчасно сплатив до 20 липня належні податки на користь бідних за оподаткуванням, складеним на 5 січня.

Причому жодна людина не повинна бути зареєстрована як виборець, якщо вона є лише співорендарем житлового будинку.

4. Починаючи від 1868 р. й надалі кожний дорослий чоловік має право зареєструватися як виборець і, будучи зареєстрованим, голосувати за кандидата або кандидатів у парламент від даного міського виборчого округу, якщо він відповідає таким вимогам:

• якщо він досяг повноліття й невинний перед судом;

• винаймає в даному виборчому окрузі протягом року перед останнім днем липня окрему квартиру із щорічним доходом у 10 ф. ст. і більше.

5. Починаючи від 1868 р. й надалі кожний дорослий чоловік має право зареєструватися як виборець і, будучи зареєстрованим, голосувати за кандидата або кандидатів у парламент від даного графства, якщо він відповідає таким вимогам:

• якщо він досяг повноліття, невинний перед судом, володіє, відповідно до закону або права справедливості, якою-небудь земельною власністю або орендованим маєтком на правах фрігольда, копігольда або іншого тримання на одне або кілька життів або яким-небудь іншим станом із чистим доходом не менш ніж 5 ф. ст., не враховуючи сплати ренти й податків, а також ті, хто має право на будь-які землі або орендовані маєтки фрігольда або іншого тримання, звільнені від боргів та податків і такі, що дають щорічний чистий дохід не менш ніж 5 ф. ст., не враховуючи ренти й податків, що накладаються на такого роду власність. <...>

6. Починаючи від 1868 р. й надалі кожний дорослий чоловік має право зареєструватися як виборець і, будучи зареєстрованим, голосувати за кандидата або кандидатів у парламент від даного графства, якщо він відповідає таким вимогам:

• якщо він досяг повноліття й невинний перед судом;

• якщо до 31 липня протягом року, будучи власником або орендарем у даному графстві, сплачував ренту розміром 12 ф. ст. і більше;

• протягом зазначеного часу підлягав оподаткуванню на користь бідних;

• до 20 липня сплатив повністю податок на користь бідних за оподаткуванням, складеним на 5 січня. [79, с. 209—210]

1) Яка політична сила утримувала владу під час правління королеви Вікторії?

2) Поясніть, чому виникла необхідність в новій парламентській реформі.

3) Чому ліберали вирішили розширити коло виборців?

4) Порівняйте першу та другу парламентські реформи.

5) Які верстви населення опинилися за рамками виборчого права? Чому?

ІЗ ДОГОВОРУ МІЖ ПОРТУГАЛІЄЮ ТА БРАЗИЛІЄЮ (29 серпня 1825 р.)

...І. Його королівська високість Жоао VI визнає Бразилію як Імперію, незалежну й відділену від Королівств Португалії й Альгарва, а свого <...> сина Дона Педро — імператором, уступаючи й передаючи, за своєю власного волею, верховну владу в названій Імперії своєму синові і його законним спадкоємцям. <...>

V. <...> Землевласники (португальські землевласники в Бразилії. — Ред.) залишаться хазяями своєї земельної власності.

Уся власність, як рухома, так і нерухома, а також увесь отриманий від неї прибуток, що належав підданим Португалії та Бразилії, будуть негайно відновлені, так само як і капітал, створений на нього, після відрахувань на витрати адміністрації. <...>

VII. Усі захоплені кораблі й торговельні судна, що належать підданим однієї з держав, будуть повернуті їхнім власникам, або останні одержать компенсацію.

VIII. Комісія, що призначена урядами обох держав, складається з рівної кількості португальських та бразильських представників і розташована в найбільш зручному для цих двох країн місці, повинна буде інспектувати виконання умов, записаних у ст. договору VI і VII. <...>

X. Торговельні угоди між Португалією й Бразилією будуть негайно відновлені, а всі товари будуть обкладені митом у розмірі 15 % на взаємній основі. [79, с. 96]

1) Чи можна вважати революцію в Португалії початком піднесення національного руху бразильців за незалежність?

2) Поясніть, чому португальський уряд зважився на підписання угоди з Бразилією.

3) Хто виграв від цього договору?

4) Чому США та Англія підтримали Бразилію?

ІЗ ВИСТУПУ С. БОЛІВАРА НА АСАМБЛЕЇ ВЕНЕСУЕЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ В КАРАКАСІ (2 січня 1814 р.)

Громадяни!

Ненависть до тиранії змусила мене залишити Венесуелу, коли я побачив мою батьківщину, удруге закуту в кайдани; але любов до свободи знову привела мене сюди з далеких країв Магдалени1 і допомогла перебороти всі перешкоди, що зустрічалися на шляху, на який я став, щоб позбавити мою країну жахіть й утисків, які чинять іспанці. Мої війська, яким незмінно посміхалася доля, зайняли всю країну й розгромили могутнього супротивника. У ваші кайдани тепер закуті ваші гнобителі, і кров іспанців, що почервонила поле бою, стала справедливою помстою за жертви, завдані вашими співвітчизниками.

Але не я звільнив вас. Цим ви завдячуєте моїм товаришам по зброї. Погляньте ж на їхні шляхетні рани, з яких досі сочиться кров, і згадайте тих, хто загинув у боях з іспанцями. Я мав честь очолити цих людей, чия військова доблесть вища всяких похвал. Не погорда й не жага влади надихнули мене на цей захід. Свобода — ось що запалило в моїх в грудях священний вогонь, а страждання моїх співгромадян, що гинуть від неймовірних катувань або стогнуть у кайданах рабства, обернули мій меч проти ворогів. Добра справа зібрала під мої знамена найвідважніших солдатів, а провидіння, прихильне до справедливості, дарувало нам свободу.

Щоб урятувати вас від анархії й розгромити ворогів, які намагалися продовжити гноблення, я погодився прийняти на себе верховну владу в країні2. Я дав вам закони — заснував судові органи, установив податкову систему, — інакше кажучи, я створив для вас систему правління.

Громадяни! Я аж ніяк не є носієм верховної влади. Ваші представники самі повинні розробляти для вас закони, і національні фінанси не належать тому, хто керує вами. Усі люди, покликані охороняти ваші інтереси, мають звітувати вам про те, як вони це роблять. <...>

1 Після падіння Першої Венесуельської республіки Болівар у 1812—1813 рр. взяв участь у звільненні від іспанців Нової Гранади й розгромив іспанські війська в нижньому течії річки Магдалени. У квітні 1813 р. він сформував корпус із венесуельців і новогранадських добровольців і в травні почав воєнні дії на території Венесуели, результатом чого стало створення Другої Венесуельської республіки (1813—1814 рр.).

2 У серпні 1813 р. Болівар урочисто вступив до Каракаса. Столичний муніципалітет проголосив його головнокомандувачем збройними силами й надав почесне звання «Визволитель». Надалі у зв’язку з активізацією дій роялістів усередині країни Болівар був офіційно проголошений диктатором і наділений усією повнотою влади. Сам Болівар, як це видно з його виступу, був прибічником республіканського державного устрою із централізованою формою правління.

Нині я прагну лише до того, щоб передати владу представникам, яких ви маєте обрати, і сподіваюся, мої співгромадяни, що ви позбавите мене того призначення, яке один із вас може гідно взяти на себе, надавши мені єдину бажану для мене честь продовжувати боротися проти ваших ворогів, і я присягаюся, що не складу зброї доти, поки не буде повністю забезпечена свобода моєї батьківщини. <...>

Співвітчизники! Я прийшов сюди не для того, щоб силою своєї переможної зброї гнобити вас. Я прийшов, щоб подарувати вам великі закони, щоб зберегти ваші священні права. Військовий деспотизм не може забезпечити щастя народу, і влада, яку я маю, служитиме інтересам Республіки не вічно, а лише тимчасово.

У щасливого воїна немає прав, щоб управляти своєю батьківщиною. Він не суддя законам й уряду, він лише захисник її свободи. Слава його має бути невідривною від величі Республіки, і честолюбство його повинне цілком задовольнятися при згадці про те, що він зробив щасливою свою країну. [79, с. 98—99]

1) Що вам відомо про С. Болівара?

2) Поясніть, чому місцеве населення поставало проти іспанців.

3) Під якими гаслами С. Болівар керував армією повстанців?

4) Які країни утворилися внаслідок діяльності С. Болівара? Покажіть їх на карті.

ІЗ ПОСЛАННЯ ПРЕЗИДЕНТА Д. МОНРО КОНГРЕСУ США (2 грудня 1823 р.)

...За пропозицією Російського імператорського уряду, наданою через акредитованого тут посланника Імператора, посланникові Сполучених Штатів у С.-Петербурзі передані повні інструкції й повноваження для врегулювання шляхом дружніх переговорів відповідних прав й інтересів двох країн на північно-західному узбережжі цього континенту. Аналогічна пропозиція була зроблена Його Імператорською Величністю уряду Великобританії, що подібним чином прийняла його. Уряд Сполучених Штатів бажає чинним дружнім актом ясно показати величезне значення, яке він незмінно надає дружбі з Імператором, і свою турботу про підтримку найкращих взаємин із його урядом. У переговорах, що стали результатом цього, і в угодах, якими вони можуть завершитися, вирішили, що випадок є доцільним для затвердження як принципу, з яким пов’язані права й інтереси Сполучених Штатів, що американські континенти через вільне й незалежне становище, якого вони досягли та яке зберегли, не повинні надалі розглядатися як об’єкт для майбутньої колонізації будь-якої європейської держави. <...>

Громадяни Сполучених Штатів завжди прихильно ставляться до прагнень свободи й щастя своїх побратимів по той бік Атлантики. У війнах європейських держав, у питаннях, що стосуються власне їх, ми ніколи не брали участі, і це відповідає нашій політиці. Тільки тоді, коли порушені наші права або їм щось серйозно загрожує, ми обурюємося ушкодженнями або готуємося до захисту. Із подіями в цій півкулі ми за необхідністю пов’язані більш безпосередньо із причин, які мають бути очевидними для всіх освічених і неупереджених спостерігачів. Політична система союзних держав щодо цього істотно відрізняється від політичної системи Америки. Ця різниця виникає з відмінностей, які існують в їхніх відповідних урядах, і захисту нашої власної [системи], що була досягнута ціною такої кількості крові й грошей, яка сформувалася завдяки мудрості їхніх найосвіченіших громадян, у межах якої ми неймовірно щасливі, і якій віддана вся наша нація. Тому щирі й дружні взаємини, що існують між Сполученими Штатами й цими державами, зобов’язують нас повідомити, що ми будемо розглядати будь-яку спробу з їхнього боку поширити цю систему на будь-яку частину нашої півкулі як небезпечну для нашого спокою. Ми не втручалися й не втручатимемося в справи існуючих колоній або залежних територій будь-якої європейської держави. Але стосовно урядів, які проголосили свою незалежність і змогли її зберегти й незалежність яких ми визнаємо при зрілому міркуванні та згідно із принципами справедливості, то ми не можемо розглядати втручання в їхні справи з боку якої-небудь європейської держави з метою їхнього підпорядкування або контролю будь-яким іншим способом їхньої долі інакше, ніж прояв недружнього ставлення до Сполучених Штатів.

У війні між цими новими урядами й Іспанією ми заявили про наш нейтралітет під час їхнього визнання, цього ми дотримувалися й будемо дотримуватися, якщо не відбудеться зміна, яка, на думку компетентної влади цього уряду, має привести до відповідної зміни з боку Сполучених Штатів, необхідної для їхньої безпеки. [79, с. 104—105]

1) Де і коли були оголошені основні принципи зовнішньої політики США, що дістали назву «доктрина Монро»?

2) Чому Д. Монро наголошував, що США ніколи не втручалися в європейські справи?

3) Чи вважаєте ви справедливим твердження, що США використали принцип взаємного невтручання країн європейського та американського континентів у внутрішні справи для затвердження свого впливу в Латинській Америці? Обґрунтуйте свою думку.

4) Чи дотримувалися наступні американські адміністрації «доктрини Монро»?

ПРОКЛАМАЦІЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ РАБІВ, ВИДАНА ПРЕЗИДЕНТОМ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ (22 вересня 1862 р.)

...Від 1 січня 1863 р. нашої ери всі, хто утримується в рабстві в будь-якому штаті або певній частині штатів, охоплених повстанням проти Сполучених Штатів, буде відтепер і назавжди вільним, а виконавча влада Сполучених Штатів, ураховуючи військові й морські сили, визнаватиме й забезпечить свободу таких осіб і не вживатиме заходів, що можуть завадити таким особам у їхніх зусиллях домогтися свого дійсного звільнення. <...>

Я, Авраам Лінкольн, президент Сполучених Штатів, владою головнокомандувача армією та флотом Сполучених Штатів у момент чинного збройного заколоту проти влади й уряду Сполучених Штатів, використовуючи як відповідний і необхідний військовий захід для придушення цього заколоту, у перший день січня 1863 р. відповідно до мого колишнього наміру, привселюдно оголошеного за 100 днів до згаданого першого дня, установлюю та вказую штати й частини штатів, охоплені заколотом проти уряду Сполучених Штатів. <...>

І в силу влади, а також із метою, зазначеною вище, я наказую й повідомляю, що всі особи, які вважалися рабами в перелічених штатах, відтепер і назавжди звільняються й що виконавча влада Сполучених Штатів, враховуючи військові та морські сили, визнаватиме й охоронятиме свободу згаданих осіб. <...>

Далі я повідомляю й доводжу до загального відома, що такі особи за відповідних умов прийматимуться на військову службу Сполучених Штатів до складу гарнізонів фортів, у частини, що охороняють станції та інші місця, а також для укомплектування особовим складом судів всіх видів вищевказаної служби. [79, с. 227—228]

1) Поясніть, чому значна частина фермерів, робітників і буржуазії вимагала заборони рабства.

2) Що вам відомо про А. Лінкольна?

3) Чи здобуло темношкіре населення повну свободу та рівні з іншими права?

4) Що вам відомо про участь темношкірого населення в Громадянській війні?

5) Дайте свою оцінку прокламації про звільнення рабів.