Всесвітня історія. 6—11 кл. Документи. Матеріали

7 КЛАС

РОЗДІЛ І. НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ. ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

СВІДЧЕННЯ АНТИЧНОГО АВТОРА ПРО ЖИТТЯ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ

Тацит про походження германців і розташування Німеччини

...Вони [тобто германці] усі мають схожий зовнішній вигляд, наскільки це можливо в такої великої кількості людей: люті темно-блакитні очі, золотавого кольору волосся, велике тіло, але сильне тільки при нападі, а для напруженої діяльності й праці недостатньо витривале; спраги й спеки вони зовсім не переносять, до холоду ж і голоду вони привчені [своїми] кліматом і ґрунтом. <...>

Вони рідко користуються мечами або довгими списами, а діють дротиком, або... фрамеєю, із вузьким і коротким залізним наконечником, зброєю настільки гострою й зручною, що тим самим дротиком вони <...> борються і врукопашну, і здаля. Навіть вершники задовольняються фрамеєю й щитом, піхотинці ж пускають і метальні списи, кожний по декілька штук, причому вони, голі або в короткому плащі, метають їх на величезні відстані. <...> У деяких [є] панцир, а шолом, металевий або шкіряний, хіба що [знайдеться] в одного або двох. <...>

Королів вони вибирають за знатністю, а воєначальників — за доблестю. [При цьому] королі не мають необмеженої <...> влади, а вожді є скоріше прикладом <...>

Про менш значні справи радяться старійшини, про більш важливі — гуртом, причому ті справи, щодо яких виносить рішення народ, [попередньо] обговорюються старійшинами. <...>

Коли вони не воюють, то весь свій час проводять частково на полюванні, але більше в ледарстві, віддаючись сну та їжі, так що найдужчі й найбільш войовничі нічого не роблять, покладаючи турботи і про будинок, і про пенати, і про поле на жінок, старих і взагалі на найслабших зі своїх домочадців. <...>

Відомо, що німецькі народи зовсім не живуть у містах...; селяться вони на відстані один від одного і врозбрід, де хто вподобав [який-небудь] струмок, або галявину, або ліс. Села вони влаштовують... у вигляді об’єднаних між собою будівель, але кожний оточує свій будинок [певним] простором. <...> [Будівельний] матеріал вони використовують необробленим і не піклуються про красу [будівель]. Утім, деякі місця вони обмазують землею, настільки чистою та яскравою, що виникає враження кольорового візерунка...

Одягом для всіх служить короткий плащ, застебнутий пряжкою або, за її відсутності, колючкою. Нічим іншим не прикриті, вони проводять цілі дні біля вогнища. Найбільш заможні вирізняються одягом, але не таким, що розвівається, як у сарматів або парфян, а в обтяжку... Носять і звірині шкури. <...>

Їжа проста: дикорослі плоди, свіжа дичина або кисле молоко; без особливого приготування й без приправ вони вгамовують ними голод. <...> [62, с. 338—347]

1) Як автор наведеного джерела змальовує зовнішній вигляд та побут германців?

2) Яким було їхнє озброєння?

3) Який вигляд мали германські поселення?

4) Поясніть, яку роль у житті германців відігравали народні збори.

5) Визначте повноваження королів та вождів. За яким принципом їх обирали?

6) Яким був одяг германців? Яка їжа переважала в їхньому раціоні?

ЗАСНУВАННЯ ХЛОДВІГОМ ДЕРЖАВИ МЕРОВІНГІВ

Із «Історії франків» Григорія Турського

<...> Потім <...> став королем <...>Хлодвіг. На п’ятий рік його правління Сіагрій, король римлян <...> перебував у місті Суассоні.... Хлодвіг ... викликав його на бій. Той не відмовився й не побоявся поборотися. І от коли билися один з одним, Сіагрій, бачачи поразку [свого] війська, повернув тил і втік до короля Аларіха в Тулузу. <...> Аларіх, побоюючись гніву франків, <...> видав посланим зв’язаного [Хлодвіга]. І після прибуття Хлодвіг розпорядився віддати його під варту. А одержавши королівство його, наказав таємно уразити мечем. <...>

Коли Хлодвіг <...> перебував у Парижі, послав він таємно до сина Сигіберта1, щоб повідомити його: «От, батько твій старий і накульгує на хвору ногу. Якщо він помре, тобі по праву дістанеться разом із нашою дружбою його королівство». Тоді той <...> задумує батьковбивство. Коли одного разу батько його виїхав <...> на прогулянку в ліс Буконії й опівдні заснув у своєму наметі, син його, підіславши злодіїв, убив там батька і був упевнений, що заволодіє його королівством. <...>

Відправив він послів до короля Хлодвіга, щоб сповістили його про смерть батька, і мовив: «Батько мій помер, і я володію його скарбом і його королівством. Приходь до мене, і я охоче віддам тобі ті його скарби, які сподобаються». А Хлодвіг відповів: «Дякую тобі за прихильне ставлення і прошу показати нашим посланцям [скарби], якими ти будеш потім володіти безроздільно». <...> Коли вони розглядали різні [коштовності], він сказав: «Ось у цю шухлядку мій батько зазвичай складав золоті монети». «Опусти <...> руку свою до дна й усе досліди». Коли він зробив це й сильно схилився [над шухлядкою], один із послів здійняв руку й уразив його секирою в череп. <...>

1 Сигіберт Кульгавий — король рипуарських франків.

Коли Хлодвіг довідався про вбивство Сигіберта та його сина, він, <...> скликавши народ <...>, сказав: «Послухайте про те, що сталося. Коли я плив річкою Шельде, Хлодерік, син мого родича, намовляв своєму батькові, що я хочу вбити його. А сам, коли батько вийшов у ліс <...>, підіслав до нього розбійників й умертвив його. Але коли він шукав батьківські скарби, то теж загинув. <...> Щодо мене, то я в цій справі зовсім не учасник, бо не можу проливати кров своїх родичів і коїти такий гріх. Але коли вже так трапилося, ось вам моя порада <...>: зверніться до мене, щоб бути під моїм захистом». Почувши ці слова та схваливши їх брязкотом зброї й лементами, підняли Хлодвіга на щит і проголосили своїм королем. <...>

Позбувшись також багатьох інших королів і своїх перших родичів через острах, що в нього відберуть королівство, він поширив свою владу на всю Галлію. Однак, зібравши одного разу своїх, він <...> говорив про родичів, яких сам і знищив, таке: «Горе мені, бо я залишився, як мандрівник серед чужих, і не маю родичів, які могли б мені допомогти, якби трапилося лихо». Але казав він це не тому, що тужив через їхню смерть, а з хитрості, розраховуючи, що зможе знайти ще кого-небудь із родичів, щоб і їх позбавити життя. <...> [21, с. 47—48, 57—59]

1) Хто такий Хлодвіг? Використовуючи текст джерела, матеріал підручника та додаткову літературу, підготуйте історичну довідку про цю історичну постать.

2) Яким чином Хлодвіг здобув перемогу над римлянами? Як він розправився з їхнім правителем? Коли відбулася ця подія?

3) Поясніть, яким чином Хлодвігу вдалося поширити свою владу на всю Галлію. Якими методами боротьби він користувався?

4) Дайте моральну оцінку розправи Хлодвіга над своїми родичами — Сигібертом та його сином.

5) Що означало у франків бути піднятим на щиті?

6) Дайте власну оцінку діяльності Хлодвіга.

ІЗ САЛІЧНОЇ ПРАВДИ

Титул III. Про крадіжку рогатої худоби. § 3. Якщо хто вкраде бика або корову з телям, засуджується до сплати 1400 динаріїв, що становить 35 солідів. <...>

Титул X. Про крадіжку рабів. § 1. Якщо хто вкраде раба, коня або запряжну тварину, засуджується до сплати 1200 динаріїв, що становить 30 солідів.

Титул XIII. Про викрадення вільних. § 1. Якщо три чоловіки викрадуть вільну дівчину, вони зобов’язані сплатити по 30 солідів кожний. <...> § 8. Якщо ж вільна дівчина добровільно піде за рабом, вона втрачає свою волю.

Титул XIV. Про напади або грабежі. § 1. Якщо хто пограбує вільну людину, напавши на неї зненацька, і буде викритий, засуджується до сплати 63 солідів. § 2. Якщо римлянин пограбує салічного варвара, повинен застосовуватися вищезазначений закон. § 3. Якщо ж франк пограбує римлянина, засуджується до штрафу в 35 солідів. <...>

Титул XVI. Про підпали. § 2. Якщо хто спалить будинок із прибудовами й буде викритий, засуджується до сплати 63 солідів. § 3. Якщо хто спалить комору або клуню з хлібом, засуджується до сплати 63 солідів. § 4. Якщо хто спалить хлів зі свинями або стійла з тваринами й буде викритий, засуджується до сплати 63 солідів, не враховуючи сплати вартості й відшкодування збитків. <...>

Титул XXVII. Про різні крадіжки. § 6. Якщо хто проникне в чужий сад із метою крадіжки, засуджується до сплати 600 динаріїв <...> не враховуючи вартості викраденого й відшкодування збитків. § 7. Якщо хто проникне з метою злодійства в поле, засаджене ріпою, бобами, горохом або сочевицею, засуджується до сплати 3 солідів. § 8. Якщо хто викраде з чужого поля льон <...> засуджується до сплати 15 солідів. <...> § 13. Якщо хто пробереться в чужий виноградник красти виноград і буде схоплений, засуджується до сплати 600 динаріїв. <...> § 24. Якщо хто заоре чуже поле без дозволу хазяїна, засуджується до сплати 15 солідів. § 25. Якщо ж хто засіє його, засуджується до сплати 45 солідів. <...> Титул XXXV. Про вбивства й пограбування рабів. § 1. Якщо який-небудь раб позбавить життя раба, нехай добродії розділять між собою вбивцю. <...> § 4. Якщо яка-небудь вільна людина пограбує чужого літа1 й буде викрита, засуджується до сплати 35 солідів. § 5. Якщо чужий раб або літ позбавить життя вільну людину, сам убивця віддається родичам убитої людини як половина вири, а пан раба сплачує іншу половину вири. <...>

Титул LIII. Про викуп руки від казана. § 1. Якщо хто буде засуджений до випробування за допомогою казана з окропом, то сторони можуть дійти згоди, щоб засуджений викупив свою руку... <...>

Титул LVIII. Про жмені землі. § 1. Якщо хто позбавить життя людину й, віддавши все майно, не зможе сплатити належне за законом, він <...> повинен увійти у свій будинок, зібрати у жменю з чотирьох кутків землі <...> і цю землю лівою рукою кидати через свої плечі на того, кого він уважає своїм найближчим родичем. Якщо батько й брати вже платили, тоді він повинен тією самою землею кидати на своїх, тобто на трьох найближчих родичів по матері й по батьку, <...> ці троє [родичів по матері] повинні сплатити половину тієї суми, якої не вистачає для сплати належної за законом вири. Те саме мають зробити й троє інших, які доводяться родичами по батьку. Коли ж хтось із них виявиться занадто бідним, щоб заплатити частку, яка на нього припадає, він повинен у свою чергу кинути жменю землі на кого-небудь із більш заможних, щоб він сплатив усе за законом. <...> Якщо ж ніхто не поручиться у сплаті вири, тобто у відшкодуванні тієї суми, яку він не заплатив, тоді він повинен сплатити виру власним життям. <...> [49, с. 44—62].

1 Літ — напівзалежна людина.

1) Що являла собою Салічна правда? За якого короля вона була створена?

2) Яку інформацію про господарчу діяльність франків можна почерпнути з наведеного джерела?

3) Поміркуйте, чи були люди у Франкському королівстві рівними перед законом. Чиє життя та чому цінувалося більше, а чиє менше?

4) Використовуючи додаткову літературу, дізнайтеся про випробування звинуваченого за допомогою казана з окропом. Наскільки об’єктивним, із вашої точки зору, могло бути з’ясування провини таким чином? Що означало викупити руку від казана?

5) Висловте власну думку щодо статті «Про жменю землі».

УТВОРЕННЯ ІМПЕРІЇ КАРОЛІНГІВ ТА ЇЇ ЗАНЕПАД

Ейнгард. Життя Карла Великого, 15

<...> Такими були війни, які з великими мудрістю й успіхом вів наймогутніший король у різних кінцях світу протягом 47 років. <...>

Цими війнами королівство франків, отримане від батька свого, Піпіна, уже великий і сильний Карл [Великий] розширив і збільшив мало не вдвічі. <...>

Карл же завдяки згаданим війнам спочатку приєднав Аквітанію, Саксонію й усе від хребта Піренейских гір до річки Ібера, що <...>, пробігаючи найбільш родючі поля Іспанії, впадає в Балеарське море <...>, потім усю Італію <...>; потім — Саксонію, чималу складову частину Німеччини <...>; після цього — обидві Паннонії й розташовану на тому березі Данубія Дакію, й Істрію, і Лібурнію, і Далмацію, крім приморських міст, якими по дружбі й у силу укладеного договору Карл поступився константинопольському імператорові; нарешті, усі варварські й дикі народи, що населяють Німеччину й живуть між Рейном і Вістулою, <...> досить різні за вдачею й способом життя, але близькі між собою мовою. Народи ці Карл послабив настільки, що зробив своїми данниками. <...> [Практикум по історії середніх століть. — Воронеж: З Воронеж, гос. унта, 1999. — Ч. 1., с. 172—173]

Із Лоршських анналів

Оскільки в країні греків припинилася династія імператорів і влада над ними перебувала в руках жінки, апостолічному Львові [тобто Римському Папі Льву III] <...> стало зрозуміло, що Карл, король франків, який володіє самим Римом, <...> а також <...> й іншими володіннями в Італії, Галлії й Німеччині, повинен іменуватися імператором. <...> Король Карл, <...> смиренно корячись Богові, а також на прохання священиків і всього християнського народу в те саме Різдво <...> прийняв титул імператора... <...> [Практикум по історії середніх століть. — Воронеж: З Воронеж, гос. ун-та, 1999. — Ч. 1., с. 175—176]

Флор Ліонський. Скарга про розділ імперії

Франкська нація була величною в очах усього світу. Іноземні королівства — греки, варвари <...> посилали до неї посольства. <...> Але тепер, занепавши, ця велика держава втратила відразу і свій блиск, і найменування імперії; держава, яка нещодавно була єдиною, зараз розділена на три частини, і нікого вже не можна вважати імператором; замість государя — маленькі правителі, замість держави — один тільки шматочок. <...> Немає більше зборів народних, немає законів... Що ж трапилося із сусідніми народами...? Усі вони, здавна об’єднані узами порозуміння, у цей час <...> переживають сумні розбрати. <...> [Практикум по історії середніх століть. — Воронеж: 3 Воронеж, гос. ун-та, 1999. — Ч. 1., с. 190—191]

1) Що ви дізналися про правління Карла Великого з наведених джерел? Використовуючи ці документи, матеріал підручника та додаткову літературу, складіть історичний портрет цієї постаті.

2) Позначте на контурній карті території, захоплені Карлом Великим.

3) Поясніть значення поняття «імператор». Яким чином і чому Карл Великий прийняв цей титул?

4) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження про те, що за правління Карла Великого «Франкська нація була величною в очах усього світу».

5) Яку політику проводили нащадки Карла Великого? Якими були її наслідки?

ПРАВИЛА, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ ЗЕМЕЛЬНІ ВОЛОДІННЯ ФЕОДАЛІВ

Із «Книг феодів»

...Давати феод можуть: архієпископ, єпископ, абат <...> якщо право давати феод було в них здавна. Також можуть давати феод: герцог, маркграф, граф. <...>

§ 1. <...> У найвіддаленіший час залежало від влади панів, коли їм буде завгодно повернути річ, дану ними у феод. Після цього домовилися про те, що феод був невід’ємним тільки рік. Потім установилося, що феод тримали протягом усього життя васала. Але оскільки феод не переходив до синів за правом спадкування, то далі дійшли до того, що він почав переходити до синів... Нині ж установилося так, що він переходить порівну до всіх. <...>

§ 4. <...> Хоча дочки за законами успадковують батьківське майно як чоловіча стать, однак вони позбавляються спадкування феоду. Так само й сини їхні, якщо не буде особливо домовлено, що спадкування поширюється й на них. <...>

<...> Якщо сеньйор боротиметься у відкритому бою, а васал залишить його в бою не мертвого й не смертельно пораненого, то васал утрачає феод.

§ 1. <...> Так само, якщо нападе на сеньйора або замок його, знаючи, що там перебуває сеньйор або дружина сеньйора. <...>

<...> Якщо государ інвестував яким-небудь феодом, <...> то він не може позбавити феодів безвинно. [58, с. 56—60]

ПРАВА СЕНЬЙОРІВ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ВАСАЛІВ

Із Єрусалимських ассіз Жана Ібеліна

Коли хто <...> вступає у васальну залежність від верховного сеньйора королівства, він повинен стати перед ним на коліна, з’єднати свої руки і, вклавши їх у руки сеньйора, сказати йому: «Пане, я стаю вашим найближчим васалом за такий-то феод, — і назвати феод, за який визнає свою васальну залежність, — і обіцяю вам захищати й оберігати вас від усіх людей, які [тільки] житимуть і вмиратимуть». А сеньйор має йому відповісти: «Приймаю вас у васальну залежність із дотриманням вірності богові й мені за умови непорушення прав моїх». <...> Ніхто, вступивши вже одного разу у васальну залежність, не може потім стати васалом іншого, не висловивши вірності своєму першому сеньйорові й не спитавши в нього дозволу на те. <...> І кожен васал <...> повинен <...> захищати й оберігати свого сеньйора від усіх. <...>

Сеньйор не повинен <...> накладати руку на особу й на феод свого васала інакше, як після розгляду і з відома курії1. І зобов’язаний він, як мені здається, дотримуватися стосовно свого васала, у силу вірності між ними, усього того вищевикладеного, чого васал зобов’язаний дотримуватися стосовно сеньйора; оскільки між сеньйором і васалом немає нічого, крім вірності, і цієї вірності повинні вони суворо й обопільно дотримуватися за всіх вищезгаданих обставин. <...>

Ось служби, <...> якими зобов’язані васали перед своїм сеньйором. <...> Повинні вони йти служити, за його викликом, кінно й збройно в усіх місцях королівства, куди він покличе їх <...> і залишатися на службі [терміном] до одного року. <...> І той, хто зобов’язаний служити особисто з рицарем або слугою, має служити по всьому королівству <...>. Повинен також брати участь [васал] у розглядах, дізнаннях і позовах курії, якщо сеньйор те наказує; повинен іти свідчити вбивства, якщо сеньйор накаже йому йти від імені курії; повинен бути присутнім за наказом сеньйора при огляді побоїв, у яких обвинувачують сеньйора, із наміром поскаржитися на нього перед курією. <...> А поза королівством зобов’язані вони йти служити для сеньйора у трьох випадках: по-перше — у випадку шлюбу сеньйора або кого-небудь із його дітей, по-друге — для захисту й охорони вірності й честі сеньйора, по-третє — у випадку явної небезпеки для його сеньйорії або для загального добра землі його. [75, с. 230—234]

1 Курія — суд.

1) Поясніть значення виділених слів.

2) У чому полягала суть феодальних відносин?

3) Хто мав право надавати феод?

4) Як із часом змінювалося право на володіння феодом?

5) Поясніть, за яких обставин можна було втратити феод.

6) Якою була процедура прийняття васальної залежності від верховного сеньйора?

7) Якими були взаємні обов’язки васалів та сеньйорів?

8) Як ви розумієте вислів «Васал мого васала — не мій васал»?

СТАНОВИЩЕ КРІПАКІВ У ФЕОДАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Сім патрид, титул XXI

Сеньйор має повну владу над своїм кріпаком, щоб робити з ним усе, що забажає. Але <...> він не повинен ні вбивати його, ні ображати, навіть якщо для цього буде привід <...>; і не повинен ні ранити його, ні морити голодом, хіба тільки якщо застане його зі своєю дружиною або дочкою або якщо кріпак скоїть інший злочин, подібний до цього. У такому випадку сеньйор може його вбити. <...> Якщо хто-небудь буде настільки суворий зі своїми кріпаками, що <...> завдасть їм нещасть, яких вони не зможуть стерпіти, то в таких випадках кріпаки можуть поскаржитися судді. І він <...> зобов’язаний установити істину <...>; і якщо з’ясує, що це правда, то він повинен продати їх і відшкодувати їх вартість сеньйору. <...> [30, с. 82]

Із Поеми про версонських1 вілланів Есту Легоза

Віллани2 повинні возити камінь — без суперечок й опору. <...> Віллани постійно винні службою. Чи будується будинок — вони мають подавати мулярам камінь і цемент. <...>

...Віллани повинні косити луки, згрібати й збирати сіно в копиці й складати його стогами на луках, а потім везти на панський двір, куди вкажуть. <...>

1 Версон — французьке селище, розташоване в Нормандії на лівому березі річки Одона.

2 Віллан — селянин у Франції.

Потім мають вони чистити мірошницькі канави, кожний приходить зі своєю лопатою, із лопатою ж на шиї йдуть вони вигрібати сухий і рідкий гній.

<...> Вони зобов’язані панщиною. <...> Віллани повинні жати хліб, збирати й зв’язувати його в снопи, складати скиртами серед поля й відвозити негайно до комор. <...>

А потім підходить час ярмарку «на луці» й вересневий богородичний день, коли треба нести поросят. Якщо у віллана вісім поросят, то він бере двох найкращих, одне — для сеньйора, який, звісно, не візьме гіршого! А ще треба додати по деньє1 за кожне порося з тих, що залишилися. <...> Потім настає день святого Діонісія. Тепер віллани хапаються за голови — адже їм треба вносити чинш2, і вони налякані. <...> Віллан не може продати свою землю без того, щоб сеньйор не одержав тринадцятої частки ціни. Потім вони знову винні панщиною. Коли вони розорали землю, то йдуть за зерном у комору, сіють і боронують. На кожного припадає один акр. <...> До Різдва треба здавати курей, у випадку, якщо вони недостатньо гарні й ніжні, прикажчик забере в заставу віллана. <...>

Потім настає вербна неділя <...>, коли потрібно везти сеньйорові мито на овець. <...> Якщо вони не зможуть сплатити вчасно, то тим самим передають себе на милість сеньйора. На Пасху віллани знову винні панщиною. Коли віллани зорють землю, ідуть вони в комору за зерном, сіють і боронують. Кожний обробляє один акр під ячмінь. Після цього треба їхати в кузню підковувати коней, оскільки настав час прямувати за дровами в ліс. <...>

...Вони зобов’язані молоти на млині сеньйора. Якщо віллан не розрахувався з мірошником <...>, то мірошник візьме своє зерном. <...> [75, с. 47—49]

1) Хто такі кріпаки?

2) Що таке панщина? Які ще повинності були зобов’язані відбувати селяни?

3) Як наведене джерело відображає становище селян у добу Середньовіччя?

4) Напишіть твір-роздум на тему «Один день із життя селянина».

5) Порівняйте становище залежних селян та римських рабів. Що в їхньому становищі було спільного, а в чому полягали відмінності?

СТАТУТИ ПАРИЗЬКИХ ТКАЧІВ ВОВНИ

Із «Книги ремесел» Етьєна Буало

Ніхто не може бути в Парижі ткачем вовни, якщо не придбає ремесла в короля. <...>

1 Деньє — дрібна французька середньовічна монета.

2 Чинш — оброк у вигляді частини врожаю.

Жодний ткач вовни й ніхто інший не повинен мати майстерню в межах Паризького округу, якщо не вміє власноруч займатися ремеслом, якщо він не син майстра.

Кожний паризький ткач вовни може мати у своєму будинку два широкі верстати й один вузький, а поза будинком він не може мати жодного. <...>

Кожний ткач вовни може розмістити у своєму будинку одного зі своїх братів й одного зі своїх племінників, і для кожного з них може мати у своєму будинку два широкі верстати й один вузький для того, щоб брати й племінники працювали власноруч, і як тільки вони перестануть працювати, майстер не може тримати верстати. Брати й племінники не зобов’язані купувати ремесло в короля <...>, поки вони перебувають під опікою свого брата й дядька.

Майстер — ткач вовни — не може через синів або рідного зі своїх братів або племінників мати вищезгадані верстати поза своїм будинком. <...>

Кожний ткач вовни у своєму будинку може тримати не більше одного учня, але він не може брати його менше ніж на чотири роки служби й за чотири паризькі ліври1, або на п’ять років служби за 60 паризьких су, або на шість років служби за 20 паризьких су, або на сім років служби без грошей.

Майстер-ткач може взяти учня на більший термін служби й за більшу плату, але за меншу він його взяти не може.

Учень може викупитися зі служби, якщо дозволить майстер, але лише в тому випадку, якщо він прослужив чотири роки. Але майстер не може ні продати його, ні відпустити, якщо він не прослужив чотири роки.

Якщо учень утече від свого майстра через нерозсудливість або легковажність, він має повернути майстрові всі витрати й збитки. <...>

Старшина й двоє присяжних, або троє, або четверо <...> повинні прослідкувати, чи достатньо в майстра майна та знань, щоб узяти учня. <...>

Ніхто з вищезгаданого цеху не повинен починати роботу раніше сходу сонця під загрозою штрафу <...>, хіба що є необхідність закінчити штуку сукна; у цьому випадку підмайстер може прийти [завчасно], але лише протягом одного дня. <...>

Підмайстри-ткачі повинні залишати роботу, як тільки пролунає перший удар дзвона до вечерні. <...> [30, с. 182—183]

1) Поясніть значення поняття «цех».

2) Чому ремісники об’єднувалися в цехи? Як можна було стати членом цеху?

3) Із якою метою створювалися цехові статути?

4) Які вимоги висував статут ткачів?

5) Хто працював у майстерні ремісника й на яких умовах?

1 Лівр, су, деньє — грошові одиниці в середньовічній Франції.

6) Якими були права та обов’язки майстрів та їхніх учнів?

7) Чому в цехових статутах зазначався термін навчання? Чому він був таким тривалим?

8) Напишіть твір-роздум на тему «У майстерні ремісника».

МІСЬКА ТОРГІВЛЯ

Статут щотижневого ринку в місті Страсбурзі

Прагнучи, аби щотижневий ринок приносив простому люду міста Страсбурга користь, і <...>, бажаючи викорінити <...> посередництво, наші добродії старшини, рада й колегія ухвалили таке.

Треба наказати всім комісіонерам із купівлі-продажу зерна, що якщо вони ... побачать, як чужі особи насмілюються скуповувати зерно й перепродавати його тут, у місті, із метою наживи, то вони <...> зобов’язані повідомити <...>, що така торгівля заборонена й вони повинні негайно відвезти те, що купили на ринку або в іншому місці. <...>

Потрібно також наказати комісіонерам, що коли вони довідаються, що хто-небудь у місті — чи монастир або хтось інший — хоче оптом продати наявне в нього зерно, то вони мають сповістити про це старшину зі скупки зерна на той випадок, що, можливо, місто побажає купити частину цього зерна, щоб запобігти нестачі хліба в майбутньому. Чого місто не захоче придбати, те може бути вільно продане за <...> умови, що куплене зерно має бути негайно вивезене. <...>

Наші добродії старшини, рада й колегія ухвалили, що жодний бюргер або селянин міста Страсбурга, який володіє вином у достатній кількості і бажає забезпечити свою родину протягом одного або півтора років, не має права купувати його на відкритому ринку з метою спекулятивного перепродажу під загрозою штрафу <...>; якщо ж він хоче купувати вино для перепродажу, то йому дозволяється купувати його поза містом, у сільських місцевостях.

Забороняється бюргерам і селянам Страсбурга, які не мають коней і не розводять їх, купувати тут овес із метою спекулятивного перепродажу. <...> [50, с. 72—73]

Ельфрік Граматик.

Бесіда для вправляння хлопчиків у латинській мові

Учитель. Що скажеш ти, купцю?

Купець. Я кажу, що я потрібний і королеві, і герцогам, і знатним, і всьому народу.

Учитель. Як же це так?

Купець. Я сідаю на корабель зі своїми товарами, і пливу в заморські землі, і продаю свої товари, і купую дорогі товари, яких немає в цій землі, і привожу їх вам із великим ризиком морем. Іноді я зазнаю корабельних аварій, утрачаючи всі свої товари й ледве рятуючись.

Учитель. Які товари ти нам привозиш?

Купець. Пурпурні тканини, шовк, коштовні камені й золото, різний одяг, пахощі, вино й масло, слонову кістку, бронзу, мідь та олово, сірку й скло тощо.

Учитель. Ти хочеш продавати тут твої товари за ті самі гроші, що ти купив їх там?

Купець. Ні. Що ж тоді принесе мені моя праця? Я хочу продавати тут дорожче, ніж купив там, аби мати певну вигоду, щоб прогодувати і себе, і дружину, і дітей. [50, с. 94—95]

1) Як наведені джерела відображають розвиток торгівлі в середньовічному місті?

2) Поміркуйте, які чинники впливали на розвиток торгівлі.

3) Які обмеження існували в торгівлі? Чим вони були викликані?

4) Хто такі купці? Чим вони займалися?

5) Які товари привозили купці до середньовічної Європи? Чому саме їх?

6) Поясніть, чому професія купця в добу Середньовіччя була важкою та небезпечною. Складіть розповідь про життя та діяльність середньовічного купця.

МІЩАНИН — ЛЮДИНА НОВОГО ТИПУ

Із «Книги про добрі звичаї» Паоло да Чертальдо

<...> 30. Шануй кожну шляхетну людину та зневажай кожну порочну людину. <...>

46. Людина без друга — як тіло без душі. <...>

65. Нелегка справа — дотримуватися звичаїв всюди, але це дуже корисно, тому завжди пристосовуйся, щоб знати, як поводитися, а для цього спілкуйся з різними людьми. <...>

72. Роблячи щось для інших, не шкодь при цьому собі, і <...>, займаючись своїми справами добре, не шкодь при цьому іншим. <...>

80. Напружуй власні сили більше для себе, ніж для інших. <...>

96. Якщо ти вирушаєш у ризиковану дорогу: везеш продавати товар або маєш намір укласти угоду, то відправляйся з найбільшою для тебе користю. <...> Але, головне, якомога більше демонструй усім свою вбогість у статках. <...>

100. Великі борги, позики й кредити розоряють як компанії, так й окрему людину, тому не зв’язуйся з ними. <...>

109. Наскільки можливо, домагайся любові сусідів і співгромадян. Погано, якщо тобі постійно доводиться просити друзів про послуги, не варто цього робити. Намагайся зберігати друзів і тоді, коли вже не так їх потребуєш. Але позбудься звички ходити по бенкетах, постійно приймаючи люб’язності, оскільки так чинити не слід. <...>

113. Якщо ти опинишся в чужій країні, то неодмінно постарайся мати там якнайбільше друзів. <...> Люб’язна й мудра людина, якщо ти її шануватимеш, підтримає тебе й допоможе, незважаючи на те, що ти чужинець. Ти ж зі свого боку намагайся догоджати їй, особливо там, де це не обійдеться тобі занадто дорого, догоджай їй не рідше одного або двох разів на рік, даруючи милі речі: хороша книга або гарний ніж, або інше. <...>

124. Якщо в тебе багато дітей, то навчи їх якнайкраще ремесла, але не всіх одного. <...> Запитай кожного, яка професія та яке ремесло їм до душі, і спрямовуй їх до того. Улаштуй їх до кращих майстрів. <...>

135. Стеж за тим, щоб не закохати в себе жодної жінки, якщо вона не є твоєю дружиною. <...>

136. Якщо хочеш бути успішним і щасливим у справах, то завжди носи в сумці, де зберігаєш гроші, зошит, до якого записуй усе, що маєш виконати. <...>

142. Суворо стеж за тим, щоб не витрачати більше свого доходу, намагайся щороку зберігати чверть доходу. <...> Не відвідуй таверн, не спокушайся купувати все добро, яке впадає у вічі. <...>

346. <...> Пам’ятай про те, що втрачений час не можна ні купити, ні повернути, тому завжди будь старанним і розважливим у всіх справах <...>, якщо хочеш досягти успіху й добре влаштувати свої справи. [50, с. 104—113]

1) Які особисті якості, характерні риси поведінки, моральні цінності відрізняли міщан від інших верств середньовічного суспільства? Які нові цінності з’явилися в жителів міст?

2) Поміркуйте, чому серед міщан постійно зростала кількість освічених людей. Чому міщани намагалися дати хорошу освіту або професію своїм дітям?

3) Як змінилося ставлення городян до плину часу? Чому саме в середньовічному місті з’явилося прислів’я «Час — гроші».

4) Чому, на вашу думку, більшість наведених порад стосувалася фінансово-ділової сфери життя середньовічного міщанина?

5) Напишіть твір-роздум на тему «Міщанин — людина нового типу».

ПОБУТ МІЩАН

Із Нюрнберзьких законів про розкіш

Наші бюргери, члени ради, ухвалили заборону бюргерам, молодим і старим, носити срібні пояси вартістю більш ніж півмарки сріблом. Забороняється їм носити срібні кишені, срібні італійські ножі, взуття з розрізом, сюртуки з розрізом унизу або біля рукавів.

Забороняється також чоловікам і жінкам носити застібки, пряжки, кільця й ґудзички біля рукавів вище ліктя. Хто в майбутньому порушить це правило, сплачує один фунт геллерів штрафу.

Забороняється також бюргершам, дружинам, удовам або молодим дівчатам носити сукні з цинделя, або шовкові сукні, або сукні зі срібною або золотою облямівкою.

Забороняється також бюргершам мати більше двох цільних хутряних убрань. Забороняється також дружинам і вдовам бюргерів і молодим дівчатам носити горностаєві шуби під одягом або в іншому вигляді. Хазяїн жінки, що порушила це правило, сплачує на користь міста штраф у десять фунтів геллерів. <...>

Забороняється також дружинам, удовам або дочкам бюргерів переплітати волосся золотом, сріблом, перлами або коштовним камінням. За порушення цього вони сплачують зазначений вище штраф.

Забороняється також бюргерам під загрозою сплати зазначеного штрафу носити венеціанське сукно. <...> [41, с. 161—162]

Нюрнберзький статут про жебраків

Після того як поважна рада <...> довідалася про жебраків і жебрачок, які поводяться нечестиво, неналежно й непристойно, і про те, що деякі особи жебрачать у Нюрнберзі, зовсім не маючи потреби в цьому <...>, наші пани з ради, бажаючи забезпечити бідним нужденним людям милостиню як джерело їхньої їжі, суворо наказали <...> дотримуватися наведеного статуту. <...> Жодний бюргер або бюргерша, гість або гостя не мають права просити милостиню в Нюрнберзі ні вдень, ні вночі, якщо вони не одержали дозволу на це від шановної ради.

Перш ніж одержати дозвіл і знак, кожний жебрак і жебрачка мають розповісти члену ради всю правду про свій майновий і тілесний стан і про те, чи мають вони родину або є одинаками й скільки в них дітей, щоб можна було зрозуміти, чи справді вони потребують милостині. Той, хто приховує правду, протягом року віддаляється на милю від міста. <...>

Жебракам, що мають при собі дітей, один із яких старше восьми років і не страждає на хворобу й кволість, не дозволяється просити тут милостиню, адже вони можуть заробити на життя. [41, с. 162—164]

Про неупорядженість міст

Доводиться ходити на ходулях і в дерев’яних черевиках; і майже всі члени міської ради ходили в раду в дерев’яних черевиках. І коли сиділи в залі ради, дерев’яні черевики стояли за дверима: тут можна було порахувати, скільки осіб з’явилося в засідання. [20, с. 40]

1) Яке уявлення про життя в середньовічному місті ви отримали з наведених джерел?

2) Яку інформацію можна одержати з джерел про зовнішній вигляд міщан Середньовіччя?

3) Чому міщанам доводилося пересуватися на ходулях? Як ця інформація відображає стан доріг у середньовічному місті?

4) Напишіть твір-роздум на тему «Подорож до середньовічного міста».