Всесвітня історія. 6—11 кл. Документи. Матеріали

РОЗДІЛ XI. ДАВНІ СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

КОРНЕЛІЙ ТАЦИТ ПРО ВЕНЕДІВ (І СТ. Н. Е.)

Тут кінець Свебії. Чи віднести певкінів1, венедів і феннів2 до германців чи сарматів, насправді не знаю, хоча певкіни, яких дехто називає бастарнами, мовленням, способом життя, осілістю і житлами наслідують германців. Неохайність у всіх, неробство і відсталість серед знаті. Через мішані шлюби їхній вигляд стає все потворнішим, і вони набувають рис сарматів. Венеди перейняли багато чого з їхніх звичаїв, адже заради пограбування нишпорять лісами і горами, які тільки існують між певкінами і феннами. Однак їх швидше можна зарахувати до германців, тому що вони зводять собі будинки, носять щити і переміщуються пішки, до того ж із великою швидкістю; усе це відділяє їх від сарматів, які все життя проводять у візку та на коні. [63, с. 372—373]

МАВРИКІЙ СТРАТЕГ ПРО СЛОВ’ЯН ТА АНТІВ (КІНЕЦЬ VI ст.)

Племена слов’ян і антів схожі за своїм способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов’ю до свободи; їх жодним чином неможливо схилити до рабства чи підпорядкування у своїй країні. Вони багаточисленні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, брак їжі. До іноземців, що до них прибувають, вони ставляться ласкаво і висловлюють їм свою прихильність. <...> Тих, хто перебуває в них у полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, протягом необмеженого часу, але, обмежуючи (термін рабства) певним часом, пропонують їм на вибір: чи бажають вони за певний викуп повернутися назад чи залишитися там (де вони перебувають) як вільні та друзі?

1 Свеби — германське плем’я; певкіни, вочевидь, також.

2 Фенни — фіно-угорське населення Східної Прибалтики.

Вони мають велику кількість різноманітної худоби і плодів земних, що лежать у купах, зокрема проса та пшениці.

Скромність їхніх жінок перевершує будь-яку людську природу, так що більшість їх уважає смерть свого чоловіка своєю смертю і добровільно задушують себе, не вважаючи перебування у вдівстві за життя.

Вони оселяються в лісах, біля непрохідних річок, боліт і озер, улаштовують у своїх житлах багато виходів через небезпеки, що з ними трапляються, і це є природнім. Необхідні їм речі вони закопують у схованки, нічого зайвого не мають і ведуть мандрівне життя.

Битися зі своїми ворогами вони полюбляють у місцях, що поросли густими лісами, у тіснинах, на обривах; із вигодою для себе користуються (засідками), раптовими атаками, хитрощами, і вдень і вночі, винаходячи багато (різноманітних) способів. Досвідчені вони також і в переправлянні через річки, перевершуючи в цьому всіх людей. Мужньо тримаються вони, перебуваючи у воді, так що дехто з тих, хто залишається вдома, будучи захопленими зненацька, занурюються у водяну безодню. При цьому вони тримають у роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині очеретини, які доходять до водної поверхні, а самі, лежачи на дні (річки), дихають із їхньою допомогою; і це вони можуть робити протягом тривалого часу, так що зовсім неможливо здогадатися про їх (присутність). <...>

Кожен озброєний двома невеликими списами, дехто має також щити, міцні, але їх важко переносити (із місця на місце). Вони користуються також дерев’яними луками й невеликими стрілами, які змочені спеціальною отрутою для стріл, сильнодіючою, якщо поранений не прийме завчасно протиотруту або (не скористається) іншими допоміжними засобами, які відомі досвідченим лікарям, або негайно не обріже довкола місце поранення, щоб отрута не поширилася на інші частини тіла.

Не маючи над собою провідника і ворогуючи один з одним, вони не визнають воєнного устрою, не здатні битися в правильній битві, показуватися на відкритих і рівних місцевостях. Якщо і станеться, що вони відважилися йти на бій, то вони під час нього з криком злегка просуваються вперед усі разом, і якщо противники не витримають їхнього крику і здригнуться, то вони сильно наступають; в іншому разі кидаються навтьоки, не поспішаючи помірятися силами з ворогами в рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лісах, вони вирушають до них, оскільки серед тіснин вони вміють дуже добре битися. [40, с. 253—257]

1) Хто такі венеди й анти?

2) Чим спосіб життя венедів був подібним до германців, а чим він відрізнявся від сарматів?

3) Яку характеристику способу життя слов’ян дають давні автори?

4) Яким було ставлення слов’ян до іноземців?

5) Як слов’яни ставилися до своїх полонених?

6) Що можна дізнатися з тексту джерел про основні заняття слов’ян?

7) Яку місцевість обирали слов’яни для своїх поселень? Поясніть, чому саме таку.

8) Як наведене джерело характеризує воєнну тактику та зброю слов’ян?

ІЗ КНИГИ ЙОРДАНА «ПРО ПОХОДЖЕННЯ ТА ДІЯННЯ ГЕТІВ»

Позаяк, наслідуючи сказане старшими письменниками, я, наскільки зумів, розвинув [ті події], коли обидва племені, остроготи й везеготи, були ще одним цілим, а також із достовірністю простежив [історію] везеготів, які вже відокремилися від остроготів, доведеться нам знову повернутися до давніх їхніх скіфських поселень і уявити так само послідовно генеалогію і діяння остроготів. Про них відомо, що після смерті короля їхнього Германаріха1 вони, відокремившись від везеготів і підкорившись владі гунів, залишилися в тій самій країні2, причому Амал Вінітарій утримав усі знаки свого панування. Наслідуючи доблесті діда свого Вультульфа, він, хоч і був нижчим від Германаріха за щастям і вдачею, із болем сприймав підкорення гунам. Помалу звільнюючись із-під їхньої влади і випробовуючи свою силу, він спрямував військо в землі антів, і, коли вступив туди, у першому бою був переможений, але надалі почав діяти рішуче і розіп’яв короля їхнього Божа із синами його та із сімдесятьма старійшинами для залякування. [28, с. 115]

1) Хто такі готи? Яку участь вони брали у великому переселенні народів?

2) Використовуючи текст джерела та додаткову літературу, підготуйте історичні довідки про життя та діяльність готських вождів Германаріха та Вінітарія.

3) Що з наведеного джерела ви дізналися про протистояння готів і антів? Яким був його результат?

4) Як склалася подальша доля готів?

ІЗ КНИГИ ЛУЇ АЛЬФАНА «ВЕЛИКІ ІМПЕРІЇ ВАРВАРІВ»

Перший опис гунів, який зберігся до нашого часу, належить перу командира римської армії, історика Амміана Марцелліна, який писав наприкінці IV ст. <...> Маленькі, кремезні, великоголові, безбороді, «схожі на скопців», із «потворними» обличчями, у яких ледь упізнаються людські риси, — «їх можна визнати», пише він, скоріше за «двоногих тварин», ніж за людей. Як одяг використовуються коротка туніка з полотна та шкурок диких пацюків, яка «знімається або замінюється іншою не раніше, ніж вона розлізеться на лахміття від тривалого гниття», козячі шкури на стегнах та грубі черевики, які ускладнюють їх вільний крок». Утім, «вони наче приросли до своїх коней»: сидячи на них, «їдять і п’ють і, схилившись на круту шию коня, засинають»; на них вони займаються своїми справами, на них «проводять наради». «Вони так загартовані, що не потребують ні вогню, ні пристосованої до смаку людини їжі; вони харчуються коріннями диких трав і напівсирим м’ясом усякої худоби, яке вони кладуть на спини коней під свої стегна і дають йому трохи попріти». Полів вони не мають — ніхто з них не оре землю і ніколи не торкався сохи». Будинків вони не мають — усе життя проводять у дорозі, а якщо злізають із коней, то лише для того, щоб навідати дружин і дітей, які їдуть за ними в кибитках. <...>

1 Германаріх помер приблизно в 376 р. н. е.

2 Поблизу берегів Чорного моря і Нижнього Дніпра.

У міру того як гуни підкорювали нові германські племена і встановлювали все більше контактів із римським світом, вони поступово засвоювали трохи менш грубий і трохи менш мандрівний спосіб життя. <...> Гуни почали оселятися на землі: принаймні, дехто з них жив у дерев’яних будинках. <...> Будинок, який Аттіла зробив для себе «палацом» у своїй столиці на угорській рівнині, відрізнявся від інших блискучими дошками, а від дороги його відділяла витончена огорожа. Будинок цариці, увесь дерев’яний, як і в чоловіка, був ізсередини прикрашений вовняними килимами, на яких сиділа навпочіпки молода дружина володаря в оточенні служниць. Витонченість варварського царя дійшла до того, що він звелів здалеку привезти каміння, щоб збудувати терми за зразком, заведеним в імперії; а коли він давав обід на честь посла та його супутників, їх уразив той факт, що тут вони зустріли майже той самий розпорядок і зовнішній вигляд трапези, що й у римських бенкетах: ложі, укриті вишуканими тканинами, золотий та срібний посуд, смачні вина, що подаються в дорогих чашах, різноманітні делікатеси і навіть «поети», співаки і блазні, які розважають учасників бенкету. Вигляд і манери самого Аттіли вирізнялися надзвичайною простотою — він користувався лише дерев’яними блюдами і кубками та їв тільки м’ясо, а вбрання його було не набагато витонченіше, ніж одяг його предків часів Амміана Марцелліна, але Пріск зауважує, що решта знаті одягалася вишукано, їхні мечі та щити були оздоблені золотом і коштовним камінням, і захоплюється чудовою збруєю їхніх коней. [1, с. 27—28]

1) Як давні автори описують зовнішній вигляд гунів?

2) Що ви дізналися з наведеного уривка про спосіб життя гунів?

3) Які зміни відбулися в їхньому житті за правління Аттіли?

4) Використовуючи наведений уривок та додаткову літературу, підготуйте історичну довідку про Аттілу.

5) Використовуючи матеріал підручника, з’ясуйте, яку роль в історії слов’янських земель відіграли гуни.