Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

§ 4. ВСТАНОВЛЕННЯ ЯКОБІНСЬКОЇ ДИКТАТУРИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАДИ

1. Соціально-економічна політика

До кінця травня 1793 р. монтаньяри, кордельєри, Комуна об’єдналися проти «Жиронди» й оголосили в Парижі повстання проти влади. Утворюється Революційний комітет Паризького департаменту, в якому визначилися два погляди на ситуацію. Перший - ультрареволюційний - розігнати Конвент у такий спосіб, щоб у ньому залишилися тільки «санкюлоти та їхні чесноти». Другий - поміркований - не застосовуючи силу, очистити Конвент від жирондистів легальним шляхом.

Смерть Марата. З картини Давида

31 травня 1793 р. у Конвенті з’явилася депутація секцій і домоглася розпуску «Комісії 12-ти». 2 червня події набули більш грізного характеру. Конвент оточили тисячі озброєних санкюлотів зі 136 гарматами, очолювані каноніром Анріо. Під загрозою застосування сили депутати без голосування дали згоду на арешт Бріссо та інших депутатів-жирондистів.

Керівну роль у Конвенті перебрали на себе монтаньяри-якобінці. 24 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію, проект якої розробили ще жирондисти.

Для тієї доби Конституція була справді прогресивною, але реальне введення її в дію спеціальним декретом відкладалося до кращих часів. А поки що державний механізм повинен був працювати на основі надзвичайних декретів, законів, наказів, розпоряджень, вказівок.

14 липня 1793 р. в дім, де проживав один з лідерів монтаньярів Марат, увійшла жінка. Вона заявила, що в неї нагальна справа і почала наполегливо вимагати зустрічі з Маратом. Тяжкохворий лідер якобінців в той час приймав ванну. Жінку пропустили до ватажка санкюлотів. Після короткої розмови відвідувачка вихопила ніж і вбила Марата. Під час короткого слідства стало відомо, що жінку звуть Шарлотта Корде. У відповідь на це вбивство якобінці посилили терор проти своїх ворогів. Шарлотта Корде була страчена на гільйотині.

27 липня 1793 р. було прийнято декрет про смертну кару за спекуляцію товарами першої необхідності. Влітку того ж року почала складатися певна структура нової влади. Вищим органом встановленого режиму був Конвент, він мав і законодавчу, і виконавчу владу. Конвент декретував закони, а створені з його складу комітети та уповноважені ним депутати як «комісари» здійснювали виконавчу владу.

Урядом був Комітет громадського порятунку. Документи, пропозиції цього Комітету Конвент приймав як директивні. Між 12-ма членами Комітету були розподілені функції (військові справи, продовольство, постачання, освіта тощо). Увійшовши до складу Комітету, Робесп’єр не взяв на себе відповідальність за якусь певну ділянку роботи. Він не був практиком. Вказівки, промови, поради, рекомендації були його стихією. Дуже швидко він присвоїв собі функції «загального» керівництва і фактично став диктатором. Комітет громадського порятунку реорганізував і підпорядкував собі Комітет загальної безпеки, який виконував функції політичної поліції і співпрацював з Революційним трибуналом. 40 тис. революційних і спостережних комітетів (по одному в кожній громаді і секції) підпорядковувались Комітету загальної безпеки. Ревкоми (12 членів) мусили стежити за іноземцями і, взагалі, за всіма підозрілими. Робесп’єр, як і всі інші, не вживав терміна «диктатура», але зброєю «революційного уряду» оголошував насильство, нещадний терор і закликав не соромитися цього. «Революційне правління, - промовляв він, - це деспотизм свободи проти тиранії». За цією словесною грою поставала узаконена й організована в загальнодержавному масштабі жахлива система фізичного знищення людей. Незалежні в Конвенті все бачили, все розуміли, але підкорилися робесп’єрівцям, сподіваючись, що вони наведуть порядок.

У перші дні після перевороту Конвент приступив до розв’язання аграрного питання. Так швидко підійти до його вирішення дали можливість попередні напрацювання жирондистського уряду.

Задовольнивши інтереси селян, Конвент дістав з їхнього боку могутню підтримку.

У соціально-економічній сфері робесп’єрівці вимушені були проводити політику, яка враховувала вимоги санкюлотів. Виконувався закон про загальнообов’язковий «максимум» цін. Водночас запроваджувався «максимум» заробітної плати. Фактично це означало зменшення реальної заробітної плати, оскільки робітники на той час вже домоглися більш високої оплати за свою працю і відповіли на введення нових ставок страйками. Відтак уряд Робесп’єра скористався «законом Ле-Шапельє» (ухвалений 1791 р.), який забороняв коаліції (профспілки) і страйки робітників.

У той же час Паризька комуна (Шометт, Ебер та ін.), вимагаючи від торгівців суворо дотримуватися «максимуму» цін, не застосовувала «максимуму» щодо зарплати робітників. Ігнорування Комуною цієї частини закону відображало ситуацію двовладдя. Робесп’єр побачив це і повів проти Комуни політику «єдиної волі», посиливши режим диктатури. У цьому питанні Конвент підтримав Робесп’єра, оскільки він зі своїми нескінченними промовами про «доброчинність» становив меншу небезпеку, ніж паризькі санкюлоти.

До літа 1793 р. сили антифранцузької коаліції зросли в багато разів. Промисловість, фінанси і флот Англії разом з арміями європейських країн становили грізну силу. Франція потребувала сильної армії. Військовим бюро Комітету громадського порятунку керував геніальний математик і талановитий військовий стратег Л. Карно, якого сучасники називала «організатором перемоги». З його ініціативи були значно збільшені кадри в кавалерії та артилерії, що посилило рухливість і вогневу потужність військ. Були створені нові військові підрозділи - дивізії (8-10 тис. чол.), які мали велику рухливість.

Наполеон Бонапарт

Закон про масовий набір (500 тис. чол.) забезпечив неухильне зростання чисельності армії. Вже до осені 1793 р. було 14 армій загальною чисельністю 650 тис. військовиків. В армії було відновлено сувору дисципліну.

Восени 1793 р. відбувся перелом у війні. Австрійці були вигнані за межі Франції. У жовтні завдали удару по вандейцях, оточивши головні їхні сили. Ватажки селянського повстання загинули. 17 грудня 1793 р. від роялістів та англійців був звільнений важливий порт на півдні - Тулон. Під час його штурму відзначився капітан артилерії Наполеон Бонапарт. Він дістав чин бригадного генерала.

Наполеон Бонапарт (1769-1821) народився в м. Аяччо (о. Корсика) в родині небагатого дворянина, адвоката Карло Буонапарте. Військову освіту він здобув у Франції. Напружено вивчав лише військову справу. Завдяки винятковій працездатності й феноменальній пам’яті у двадцятирічному віці він перебував на рівні знань свого століття. Революцію зустрів прихильно. З Тулона почалася його стрімка військова кар’єра, що привела до вершин державної влади.

2. «Скажені»

«Скажені» - політичне угруповання, яке в ході революції найпослідовніше виразило інтереси радикально налаштованих революціонерів. «Скажені» твердили, що захищають інтереси незаможних. Його лідером був Жак Ру.

Жак Ру (1752-1794), скромний священик одного із робітничих районів Парижа, зустрів революцію піднесено. Він вступив до клубу кордельєрів, зблизився з Маратом. Навесні 1792 р. Жак Ру почав виголошувати у своїй парафії, а потім і в інших, «Промову про засоби врятування Франції і свободи». Він вимагав запровадження смертної кари за спекуляцію товарами першої необхідності.

У грудні 1792 р. Жака Ру обрали членом Паризької комуни. Його промови, зокрема в Конвенті, викликали роздратування, а згодом і ненависть Жиронди, яка назвала Ру та його прибічників «скаженими». Коли Конвент ухвалив нову Конституцію, «скажені» різко розкритикували її і вимагали доповнити статтями про покарання на смерть за спекуляцію.

Діяльність «скажених» поставила Робесп’єра у складне становище. Адже цей адвокат уже першими своїми промовами в Генеральних штатах монополізував право представляти «народ», говорити від його імені. Тепер він зіткнувся з ним віч-на-віч. Диктатор вчинив просто. Він назвав Жака Ру «агентом» англійців та Пруссії і домігся, щоб його заарештували. Відпущеного на волю Жака Ру невдовзі заарештували ще раз і він наклав на себе руки у в’язниці. Рух було розгромлено.

3. Якобінський терор

Восени 1793 р. почалася нова хвиля масового терору. Прибічники Робесп’єра пояснювали його необхідністю захисту «табору, що в облозі». Вони не мали свідомої, заздалегідь розробленої програми терору. Терористичні методи управління виникали стихійно, але надихали на них робесп’єрівці, вони ж і використовували їх у своїй політичній боротьбі.

Терору проти організаторів дорожнечі вимагали «скажені» й «еберисти». Ебер на шпальтах своєї газети прославляв «святу гільйотину». Жорстоких заходів вимагали секції Комуни та інші організації.

У Парижі навесні 1794 р. терор ведеться проти різноманітних політичних угруповань, які так чи інакше протистояли робесп’єрівцям. На початку березня 1794 р. Ебер закликав до повстання проти «нових бріссотіанців», під якими він мав на увазі Дантона і його соратників. Цього виявилося досить. Ебер і його найближчі соратники постали перед Революційним трибуналом і були страчені. В ті ж дні Робесп’єр виголосив промову з погрозами на адресу «поблажливих» дантоністів. Дантон виражав погляди тієї частини якобінців, для якої режим диктатури ставав обтяжливим. Загибель на гільйотині Дантона прискорила особиста ненависть до нього Робесп’єра.

Розпочався процес над прокурором Комуни Шометтом, якому висунули звинувачення у спробах перетворити Комуну на законодавчий орган і протиставити її Конвенту. Шометта стратили. «Революція пожирає своїх дітей», - сказав один із засуджених.

Незабаром Робесп’єр нав’язує Конвенту новий «Закон про посилення терору». Заслухавши його, більша частина Конвенту вжахнулася, оскільки йшлося про повну ліквідацію суду і правосуддя взагалі. Щоб звинуватити будь-кого в злочині проти держави не вимагалося жодних доказів, звинувачувані позбавлялися права на захист. Смерті заслуговував кожний, хто викликає занепад духу, поширює неправдиві вісті, чинить перепони освіті народу, порушує звичаї тощо.

У паризьких в’язницях на той час утримувалося близько 8 тис. «підозрілих». На гільйотину посилали по 50 чол. одразу. Аналіз жертв тотального терору 1793-1794 рр. показує, що дворяни складали лише 9% з-поміж усіх. А 91% - це рядові учасники революції.

4. Повалення якобінської диктатури

Тотальний терор позбавив робесп’єрівців підтримки і буржуазії, і санкюлотів, викликав страх та обурення в Конвенті й навіть у самому Комітеті громадського порятунку. Розв’язку прискорив сам Робесп’єр, який постійно твердив про якісь «змови». Робесп’єр оголосив в Якобінському клубі, що готується нова змова «мерзотників та агентів іноземних держав» і назвав одне ім’я - Жозеф Фуше. Колишньому вчителеві семінарії не потрібно було повторювати погрозу двічі - він одразу зрозумів, що на нього очікує. Фуше почав діяти, організовуючи реальну змову проти Робесп’єра і його прибічників.

27 липня 1794 р. (9 термідора II року Республіки за новим революційним календарем) на засіданні Конвенту Робесп’єра відкрито звинуватили в узурпації влади і тиранії. Під час суперечок майже нікому не відомий депутат Луше запропонував заарештувати Робесп’єра, щоб припинити терор. Конвент на хвилю завмер і враз вибухнув оплесками. Декрет про арешт був ухвалений одностайно і Робесп’єра кинули до в’язниці.

Комуна закликала секції до повстання. Але із 48 секцій Парижа тільки 16 надіслали свої загони Національної гвардії до ратуші. Робесп’єра звільнили, але активно діяти він не наважився. Національні гвардійці (близько 3 тис.), не отримавши наказу, розійшлися. Змовники (ними командував Баррас) увірвалися до ратуші і знову заарештували Робесп’єра.

28 липня 1794 р. Робесп’єра і групу його прибічників (22 чол.) гільйотинували. Наступного дня стратили ще одну групу (71 чол.), головним чином, членів Паризької комуни.

СИСТЕМА ОРГАНІВ ВЛАДИ В ПЕРІОД ЯКОБІНСЬКОЇ ДИКТАТУРИ (2.VI.1793 - 27.VII.1794)

Переворот 9 термідора II року Республіки не був поверненням до феодально-абсолютистських порядків. Він означав перехід влади від однієї групи революціонерів до іншої. Нові керівники Франції були змушені прибрати занадто кривавого тирана, щоб врятувати власне життя. Терористичні методи Робесп’єра відштовхнули від нього практично всіх, хто виступав за побудову нового суспільства, заснованого на принципах просвітителів.

Висновки

Якобінська диктатура, що встановилася після повстання 31 травня - 20 червня 1793 р., означила прихід до влади тієї частини революціонерів, які готові були діяти жорстоко, спираючись на санкюлотів і незважаючи на криваві наслідки своїх дій. Вони пішли шляхом формування та зміцнення каральної системи надзвичайних органів. Це призвело до повного нехтування прав людини, відступу від принципів «Декларації прав людини і громадянина» та ідейної спадщини Просвітительства. Одержавши в свої руки абсолютну (безконтрольну) владу, Робесп’єр та його найближчі сподвижники виявили нездатність обережно користуватися нею. Внаслідок цього почався терор (дослівно - жах). Під виглядом боротьби з «ворогами народу» на смерть карали тисячі людей, переважно рядових учасників революції. Робесп’єрівці використали терор і для розправи зі своїми політичними суперниками. Цей терор навесні 1794 р. набув тотального характеру і прискорив час повалення диктатури. Робесп’єрівці були рішуче усунуті від влади. Проти них було застосовано їхні ж методи.

Запитання і завдання

1. У чому, на Вашу думку, полягала протиправність повстання 31 травня - 2 червня 1793 р.?

2. Чи відповідала система влади при якобінській диктатурі ідеям Просвітництва і принципам «Декларації прав людини і громадянина»? Поясніть свою думку.

3. Чому революціонери намагалися розв’язати аграрне питання якомога швидше?

4. До чого могло призвести подальше продовження політики «дехристиянізації»?

5. Які стани суспільства найбільше постраждали від революційного терору?

6. Чого намагалися досягти робесп’єрівці тотальним терором?

7. Визначте поняття: Комітет громадського порятунку, Комітет загальної безпеки, Революційний трибунал, диктатура, незалежні (болото), скажені, дехристиянізація.

Документи та матеріали

З декрету Конвенту про реорганізацію Революційного трибуналу (10 червня 1794 р.)

«Революційний трибунал створюється для покарання ворогів народу... Ворогами народу є ті, хто зазіхає силою або хитрістю на громадську свободу.... Покаранням за злочини, які підлягають віданню Революційного трибуналу, є смерть.

...Доказом, потрібним для винесення вироку ворогам народу, є будь-який речовий, або моральний доказ в усній чи письмовій формі».

Новая история в документах и материалах. - М., 1934. - С. 168-169.

1. До яких наслідків призвело ухвалення декрету від 10 червня 1794 р.?

2. Чому після цього декрету частина революціонерів припинила підтримувати Робесп’єра в Конвенті?

Запам’ятайте дати

1793 р., 31 травня - 2 червня - якобінський переворот. Вигнання жирондистів з Конвенту

1793 р., 14 липня - вбивство Ж.-П. Марата Шарлоттою Корде

1794 р., 27 липня (9 термідора II року Республіки за революційним календарем) - термідоріанський переворот