Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

§ 3. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ У ФРАНЦІЇ

1. Конституція 1791 р.

З розвитком революційних подій у Парижі виникали і відігравали дедалі більшу роль політичні клуби. Якобінський клуб (члени його збиралися в бібліотеці монастиря Св. Якова) об’єднував різні угруповання Установчих зборів. Високі членські внески надійно охороняли клуби від незаможних. Впливи різних груп на якобінців зростали: одна з них сформувалася довкола Робесп’єра, інша - довкола Бріссо - літератора і також шанувальника Руссо. Офіційно Якобінський клуб називався «Товариством друзів конституції». 1790 р. було засновано «Товариство друзів прав людини і громадянина». Члени його засідали в монастирі кордельєрів, відтак воно дістало назву Клубу кордельєрів. До нього приймали всіх громадян. Найпопулярнішими ораторами тут були Дантон і Марат. Великий вплив на кордельєрів справляли журналіст Ебер і колишній вчитель Шометт. На другому році революції активізувалися також роялісти. Вони намагалися домовитися з монархами Європи про інтервенцію. Роялісти намагались врятувати життя королівської родини і відновити законний, на їхню думку, лад. Почалася підготовка до втечі короля з родиною закордон. 21 червня 1791 р. король і королева під виглядом лакея і покоївки залишили свій палац у Парижі і зникли в невідомому напрямку. Але неподалік від бельгійського кордону, у містечку Варенн утікачів виявили й затримали. У супроводі кількох тисяч громадян вони повернулися до Парижа.

Втеча короля спричинила зростання республіканських настроїв. Послідовні прибічники конституційної монархії (Лафайєт, Байї та ін.) вийшли з Якобінського клубу й утворили Клуб фельянів (його засідання відбувалися в монастирі фельянів). Клуб кордельєрів поставив вимогу ліквідувати монархію і встановити республіку.

Людовік XVI заявив, що його викрали. Установчі збори цю версію прийняли, і це ще більше загострило ситуацію.

17 липня 1791 р. на заклик кордельєрів у Парижі на Марсовому полі зібрався величезний натовп людей. Національна гвардія, якою командував Лафайєт, відкрила вогонь. Під час зіткнення загинуло 50 чол. Ці події спричинили розкол серед третього стану, що дістало вияв у першій Конституції Франції, яку король підписав 3 вересня 1791 р.

Вступом до Конституції 1791 р. стала «Декларація прав людини і громадянина», згідно з якою поділу на «активних» і «пасивних» не передбачалося, а всі французи повинні були мати рівні права.

Із прийняттям Конституції роль Установчих зборів була вичерпаною і вони були розпущені.

2. Законодавчі збори

1 жовтня 1791 р. розпочали свою роботу Законодавчі збори, які були обрані у відповідності з новою Конституцією «активними» громадянами. Законодавчі збори повинні були розробити нове законодавство держави. Переважна більшість депутатів була з числа підприємців та інтелігенції. Особливо багато було юристів (400 чол.). Інший характер мали також політичні угруповання. Тепер серед них не було захисників абсолютистського ладу. Понад третину зборів становили прихильники конституційної монархії. Вони вважали, що революція скінчилась із прийняттям Конституції 1791 р. і перетворенням Франції на конституційну монархію. На їхню думку, необхідно було законодавчо закріпити компроміс із династією Бурбонів. Тільки це могло заспокоїти монархістів за межами Франції і монархістів у самій державі. При цьому основні завоювання революції залишились би недоторканними. Група депутатів, в основному якобінці та кордельєри, не вважала, що революція завершилася і вимагала її продовження. Найвпливовішими з-поміж них були Бріссо і Кондорсе - філософ, математик, один із останніх просвітителів. До них примикав ряд депутатів від департаменту Жиронда, які представляли інтереси нових підприємців, зацікавлених в докорінному знищенні старого ладу. Вони увійшли в історію революції як жирондисти і вели до того, щоб ворожість Людовіка XVI справі революції стала очевидною, готуючи ґрунт для повалення монархії. Все більше відособлювалася група монтаньярів, яка критикувала жирондистів за те, що вони недостатньо рахувалися з «інтересами народу». Монтаньяри вимагали негайних змін в суспільстві. Найнепримиреннішим критиком Жиронди був Робесп’єр. Найчисленнішу групу Законодавчих зборів складали депутати, які називали себе незалежними. Вони були більш поміркованими, обережними, виступали за вирішення проблем Франції у відповідності із Конституцією. Незалежні намагалися примирити монархістів та революціонерів. І жирондисти, і монтаньяри їх називали «болотом». Від початку діяльності нових зборів Людовік XVI взяв курс на те, щоб повернути собі владу.

Боротьба французьких революціонерів проти інтервенції та повстань

Наприкінці XVIII ст. у Франції повсталі революціонери захопили владу і встановили республіку. Почалися демократичні перетворення суспільства, які супроводжувалися кривавим терором проти всіх тих, хто бачив інші шляхи розвитку держави. Центрами опору революціонерам стали південні і західні аграрні райони: Бретань, Вандея, Прованс. Після страти короля Людовіка XVI проти революціонерів піднялися не лише практично всі сусідні держави, а й значна частина громадян Франції. Навіть найжорстокіший терор не зміг допомогти революціонерам утриматися при владі і вони її втратили. Через деякий час влада у Франції перейшла до імператора Наполеона.

Французька революція дала поштовх зростанню антифеодальних, антиабсолютистських настроїв у європейських країнах, і чим більше симпатій вона викликала в середовищі радикальної європейської громадськості, тим ворожіше ставилися до неї правлячі кола феодально-абсолютистської Європи. Натхненником і організатором коаліції виступила Англія. На грунті ворожого ставлення до революції відійшли на другий план суперечності між сусідами Франції на сході - Австрією і Пруссією. Монархи цих країн заявили про готовність надати військову допомогу Людовіку XVI. 1792 р. вони уклали воєнний союз, започаткувавши першу антифранцузьку коаліцію.

У самій Франції питання про війну стало найважливішим. Король і двір прагнули до війни і були впевнені, що їхня країна зазнає поразки, тож з революцією буде покінчено і королівська влада відновлена. Більшість фельянів була проти війни, побоюючись, що вона знищить конституційну монархію. Жирондисти, не вірячи в сили коаліції, були за війну. Бріссо був упевнений, що король діятиме таким чином, що розвінчає себе. На противагу йому Робесп’єр проголошував, що спершу треба покінчити з «внутрішніми ворогами», а вже потім братися за «зовнішніх».

20 квітня 1792 р. Франція оголосила війну Австрії. Ще до початку війни воєнні плани Франції з допомогою королеви Марії-Антуанетти (до заміжжя - австрійська принцеса) потрапили до австрійців. Офіцери-роялісти відкривали шлях загонам противника, переходячи на його бік цілими полками.

Стурбовані Законодавчі збори ухвалили створити під Парижем військовий табір із 20 тис. волонтерів (добровольців). Отримавши повідомлення про вступ у війну Пруссії, вони звернулися до всього населення країни із закликом: «Вітчизна в небезпеці!» У відповідь на це до Парижа з усіх кінців Франції вирушили загони революціонерів. Саме тоді парижани уперше почули «Марсельєзу» - бойову пісню марсельського батальйону, яку написав військовий інженер Руже де Ліль (1760-1836). Мотив її можна почути і в наш час - це державний гімн Французької республіки.

3. Повалення монархії та встановлення республіки

Законодавчі збори не наважувалися на розрив із королівською владою. Боротьбу за продовження революції очолили 48 секцій Комуни Парижа, створені в червні 1790 р. Представники цих секцій проголосили себе революційною повстанською Комуною Парижа.

У ніч з 10 серпня 1792 р. під керівництвом Комуни тисячі озброєних людей оточили королівський палац Тюїльрі, і, незважаючи на шалену стрілянину з палацу, оволоділи ним. Законодавчі збори вимушені були усунути короля від влади і відправити його до в’язниці, на чому наполягала Паризька комуна. Членами Комуни стали відомі кордельєри Шометт, Ебер та ін. На вимогу Комуни був створений орган карального судочинства - Надзвичайний трибунал, на майдані Карусель спорудили гільйотину - «винахід» лікаря Гільйотена - спеціальну машину для відтинання голів.

19 серпня 1792 р. пруссько-австрійська армія (у складі її був і французький корпус дворян-емігрантів) перейшла французький кордон і заволоділа важливою фортецею на шляху до Парижа - Верденом. Велику роль в організації опору інтервентам відіграв Дантон. На всю країну прозвучали його слова з промови на зборах про те, що для перемоги «потрібна сміливість, ще раз сміливість, завжди сміливість - і Франція буде врятована!».

У перші дні вересня сталися перші акти масового терору, некерованого самосуду. Хтось пустив чутку буцімто у в’язницях «зріє змова». 2-5 вересня натовпи санкюлотів увірвалися до в’язниць і почали чинити швидкий і неправий суд та розправу. В дев’яти паризьких в’язницях було вбито сотні людей (від 1100 до 1400). Звістки про «вересневі вбивства» поширилися по всій країні та за її межами. Відтак революція втратила багатьох союзників і прибічників.

20 вересня 1792 р. в історії революції сталися дві знаменні події: почав працювати новий законодавчий орган - Національний конвент, обраний на основі загального виборчого права, і відбулася битва біля Вальмі. Першим декретом Конвенту було знищено королівську владу. 22 вересня 1792 р. Франція була проголошена республікою.

Біля села Вальмі (департамент Марна) 50-тисячна французька армія (переважно добровольці) зустрілася з 40-тисячною прусською армією під командуванням герцога Брауншвейзького. 10 днів простояли біля Вальмі противники, після чого прусські війська почали відходити. Інтервенти залишили терени Франції.

Серед 750 членів Національного установчого конвенту було 30 дворян, близько 60 представників духовенства, але найбільше (близько 500) - адвокатів і чиновників. За партійністю депутати розподілилися на жирондистів (200), монтаньярів (100) і незалежних («болото») - всі інші. На першому етапі роботи Конвенту незалежні йшли за жирондистами, які мали керівні пости в президії та в комісіях нового законодавчого органу.

Жирондисти вважали, що завдання революції вичерпалися із встановленням республіки, завоюванням загального виборчого права та інших політичних свобод. Їхню політику підтримували в більшості департаментів. Представники «Жиронди» складали Виконавчу раду - міністерство республіки. Монтаньяри твердили, що вони захищають санкюлотів, і вимагали посилення терору і продовження революції.

З ініціативи жирондистів Законодавчі збори прийняли декрет про розподіл селянських общинних земель та про здачу дрібними ділянками емігрантських земель у володіння селянам за невелику і довготермінову плату.

Упродовж першого періоду діяльності Конвенту точилася нескінченна боротьба між Горою і Жирондою. Гостра боротьба розгорнулася між жирондистами і монтаньярами щодо питання про долю короля. Монтаньяри виступали за суд над Людовіком XVI і його страту. Жирондисти були проти, розуміючи, що суд над королем і його страта призведуть до нової інтервенції та повстань монархістів у самій Франції. Коли в палаці Тюїльрі в таємному сейфі були виявлені документи, які свідчили про листування короля з австрійським імператором, короля звинуватили у зраді та віддали до суду. 21 січня 1793 р. Людовіку XVI, звинуваченому «в зловмисництві проти свободи нації та загальної безпеки держави», як було сказано у вироку, відтяли голову на гільйотині.

Страта короля схвилювала Францію, в якій протягом віків існував ледь чи не релігійний культ королівської влади. У провінції Вандея на північному заході Франції з новою силою спалахнуло повстання монархічно налаштованих селян, яких закликали до боротьби із «безбожним Конвентом» католицькі священики. Повсталих селян підтримувала Англія. Та найсильніше страта позначилася на відносинах Франції з європейськими державами.

Впливовості Жиронди на початку сприяли воєнні успіхи. Після Вальмі вона продовжила політику «революційної війни». Гасло «Мир хатинам, війна палацам!», висунуте Конвентом, підтримали багато монтаньярів. Декрети Конвенту наказували скасовувати в зайнятих французами землях феодальні порядки і вводити нові закони. В політиці Конвенту химерно поєднувалося прогресивне (знищення феодалізму) й експансіоністське (захоплення чужих територій). Дантон закликав обмежитися кордонами Франції. І мав рацію. Навесні 1793 р. за кілька тижнів усе було втрачене. Чисельність армії зменшилася з 400 до 230 тис. чол. Жиронда як правляча партія виявилася нездатною керувати війною, Жиронда засвідчила свою неспроможність вирішувати і внутрішні проблеми. Війна зруйнувала традиційні внутрішні і зовнішні економічні зв’язки, спричинила різке погіршення економічного становища республіки. Швидко почали підніматися ціни на предмети першої необхідності. Санкюлоти і сільська біднота вимагали зупинити зростання цін, установити для них верхню межу - «максимум». Жиронда відкидала «максимум» як підрив права власності та свободи приватної ініціативи. Гора також була спершу проти «максимуму». Але навесні 1793 р., коли різко загострилося продовольче питання, вона пішла назустріч вимогам санкюлотів.

На початку березня 1793 р. французькі війська під командуванням генерала-жирондиста Дюмур’є зазнали поразки в Бельгії. Дюмур’є з групою офіцерів перейшов на бік австрійців. У квітні війну знову було перенесено на територію Франції.

Конвент ухвалив закон про покарання учасників повстання у Вандеї, вони оголошувались поза законом і іншого покарання, крім смерті, для них не передбачалося. Цей закон, за який проголосував увесь Конвент, створював правове підґрунтя для більшості страт у найближчі місяці не тільки у Вандеї, а й по всій країні. Була створена система каральних органів. Спостережні комітети виявляли та арештовували «підозрілих». Революційний трибунал отримав право позасудового покарання. Засуджених позбавляли можливості оскаржити вирок (апеляція). Був сформований Комітет громадського порятунку, який наділявся практично неконтрольованими повноваженнями.

А Жиронда продовжувала робити політичні похибки. Засліплена ворожнечею до санкюлотів, вона всі сили зосередила на боротьбі з Горою, з Парижем і його Комуною. Жирондисти домоглися створення спеціальної «Комісії 12-ти» для розслідування терористичної діяльності Комуни. Комісія наказала заарештувати Ебера і деяких активістів.

Дантон, розуміючи, що нове повстання буде спрямоване проти Конвенту, створеного революцією, закликав до примирення та об’єднання. Марат висуває чітке гасло: «Треба, щоб уся Гора повстала проти цієї мерзенної комісії, хай вона буде піддана громадському прокляттю і безвідворотно знищена!».

Висновки

Конституція 1791 р. закріпила у Франції лад конституційної монархії. Суперечливість становища полягала в тому, що виконавчу владу очолила людина (Людовік XVI), яка повела політику реставрації абсолютизму, - це зумовило недовговічність створеного режиму. Законодавчі збори все більше ділилися на угруповання, які служили інтересам різних прошарків населення і боролися між собою. Це виявилося при вирішенні питання про війну. Криза, спричинена загрозою інтервенції Австрії та Пруссії, призвела до повстання 10 серпня 1792 р., повалення монархії і проголошення республіки. Страта короля призвела до нової інтервенції з боку коаліції монархічних країн Європи та роялістського повстання селян у Вандеї, яке розпочало громадянську війну у Франції. Із стратою короля були втрачені всі можливості для компромісу між різними політичними силами в країні. Після страти короля влада в республіці дісталася жирондистам. Вони намагалися утримати революцію в межах законності, але виявили повну нездатність приборкати радикально налаштованих монтаньярів. Не змогли вони обрати правильної лінії і щодо Паризької комуни, яка відображала інтереси радикально налаштованих санкюлотів. Невдачі чекали жирондистів і в боротьбі з інтервенцією антифранцузької коаліції.

Запитання і завдання

1. Який тип держави встановлювала Конституція 1791 р.?

2. Чим за складом депутатів Законодавчі збори відрізнялися від Установчих зборів?

3. Як спроба втечі короля вплинула на розмежування політичних сил у країні?

4. Хто відіграв вирішальну роль у підготовці повстання 10 серпня 1792 р.?

5. Яка партія і чому посіла провідне місце після повалення монархії?

6. Чим пояснюються незгоди між Горою і Жирондою?

7. До яких наслідків призвела страта короля Людовіка XVI?

8. Визначте поняття: якобінці, кордельєри, фельяни, монтаньяри, жирондисти, Конвент, Комітет громадського порятунку, терор, максимум, Вандея.

Документи та матеріали

Із звернення Бріссо «До всіх республіканців Франції» (24 жовтня 1792 р.)

«... Дезорганізатори - це ті, хто хоче все зрівняти, власність, добробут, встановити ціни на харчові продукти, визначити вартість різних послуг... Хто хоче, щоб робітник... одержував стільки, скільки і законодавець; хто хоче зрівняти навіть таланти, знання і доброчинності, бо у них самих нічого цього немає... Саме вони... поділили суспільство на два класи - який має і який не має, клас санкюлотів і клас власників, котрих вони збудили один проти одного».

Новая история в документах и материалах. - М., 1934. - Вып.1. - С. 151.

1. Проти чиїх вимог виступає Бріссо?

2. Чиї інтереси захищає Бріссо?

Запам’ятайте дати

1791 р., 3 вересня - прийняття першої Конституції Франції

1792 р., 10 серпня - повстання санкюлотів у Парижі, арешт короля

1792 р., 22 вересня - Франція проголошується республікою

1793 р., 21 січня - страта короля Людовіка XVI