Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

Тема 15. КУЛЬТУРА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ

34. КУЛЬТУРА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. НАЙВАЖЛИВІШІ ДОСЯГНЕННЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ

1. Переворот у природознавстві

У другій половині XIX ст. наука починає висуватися в число найважливіших сфер суспільної діяльності. В ній відбуваються складні процеси. З одного боку, окремі її галузі поділялися на все більш вузькі, спеціальні, а з другого - окремі науки тісно зв’язувалися поміж собою суміжними дисциплінами (фізична хімія, біохімія, астрофізика тощо). Це дозволило значно розширити дослідницькі можливості науки і в поєднанні із тим, що матеріально-технічна її база зросла, забезпечило справжній переворот у природознавстві.

Початок перевороту поклала розроблена англійським ученим Дж.-К. Максвеллом ще в 1865 р. електромагнітна теорія світла. Вона передбачала існування електромагнітних хвиль, що поширюються зі швидкістю світла. В 1887 р. німецький фізик Г.-Р. Герц експериментально довів існування радіохвиль (від лат. radius - промінь). Почався пошук можливостей використати їх для бездротової передачі сигналів. У 1895 р. російський вчений О. Попов, а в 1896 р. італієць Г. Марконі здійснили спроби бездротового телеграфування. В наступні роки велася робота зі створення, вдосконалення і широкого застосування радіоапаратури. В 1899 р. Марконі здійснив радіопередачу через Ла-Манш, а в 1901 р. - через Атлантику. Радіо входило в життя суспільства.

Результати вивчення інфрачервоного, світлового, ультрафіолетового випромінювання знайшли застосування в астрономії, біології, електротехніці та ін. В 1895 р. німецький фізик В.-К. Рентген відкрив «ікс-промені», названі згодом рентгенівськими. Вони виявилися здатними проникати через тверді тіла, неприступні для звичайного світла. Рентген створив спеціальну трубку для одержання цих променів. Вона почала широко застосовуватися в медицині, хімії, фізиці, металургії і т. д.

Ернест Резерфорд

Другим найвизначнішим досягненням фізики стало відкриття електрона - першої з виявлених елементарних частинок, що складають структуру атома. Спираючись на електромагнітну теорію Максвелла й атомістичні уявлення про будову речовини, голландський фізик Г. Лоренц зміг у 1895 р. математично обґрунтувати електронну теорію. А в 1897-1898 рр. англієць Дж.-Дж. Томпсон експериментально виявив потік цих негативно заряджених частинок під час електричного розряду в газовому середовищі.

Нарешті, третім визнаним відкриттям стало виявлення радіоактивності, що проторувало шлях до створення ядерної фізики. В 1896 р. французький учений А. Бекерель звернув увагу на незвичайну дію солі урану на фотопластинку. Через два роки М. Склодовська-Кюрі та її чоловік П. Кюрі встановили, що в подібних випадках відбувається радіоактивний розпад з випромінюванням частинок енергії та заряду.

Пояснення сутності радіоактивності на базі вчення про будову атома дав видатний англійський фізик Е. Резерфорд. Він визначив, що під час розпаду радіоактивних елементів виділяються два види випромінювань - потік ядер атомів гелію і потік електронів. Електромагнітне гамма-проміння - це додатковий вид випромінювання. В 1903 р. Резерфорд і його співвітчизник Ф. Содді сформулювали загальну теорію радіоактивності. Відкриття електрона і радіоактивності поклали кінець теорії про те, що атом є найпростіша неподільна частинка речовини. В 1911 р. Резерфорд запропонував «планетарну» модель атома. Але ця модель не враховувала так званої квантової теорії німецького фізика М. Планка (1900), яка доводить, що процес випромінювання не є безперервним, а складається з окремих порцій - квантів.

З урахуванням цієї теорії датський фізик Н.Х. Бор (1885-1962) уточнив у 1913 р. планетарну модель атома. Він увів до неї уявлення про стрибкоподібний перехід електрона з однієї орбіти на іншу, що супроводжується випромінюванням певної порції (кванта) енергії.

Багато нових відкриттів по суті перевернули всю колишню фізичну картину світу. В неї не укладалася ціла низка експериментально встановлених фактів, у тому числі незалежність швидкості поширення світла від швидкості й напрямку руху джерела світла. Досліди в цій галузі, проведені в 1881-1887 рр. американськими вченими А. Майкелсоном і Е. Морлі, суперечили класичним уявленням про час і простір. У цих умовах величезне значення мала висунута А. Ейнштейном теорія відносності (1905 р. - спеціальна теорія відносності, 1907-1916 рр. - загальна теорія відносності). Вона показала, що принципи «класичної фізики» - наявність абсолютних простору і часу - насправді придатні лише для опису повільних (порівняно зі швидкістю світла) подій. Коли ж ідеться про рухи з надвисокою швидкістю, перебіг часу і характер простору будуть для них іншими, залежними від самої швидкості. Від неї ж залежатиме і маса тіла. Відтак теорія вказувала на відносність попередніх характеристик простору, часу і закону всесвітнього тяжіння.

Переворот у фізиці справив значний вплив на хімічну науку. Відкривалися нові хімічні елементи, що заповнювали порожні клітинки в періодичній системі Д.І. Менделєєва, чим блискуче підтверджувалося припущення вченого про властивості ще невідомих тоді елементів. Так було відкрито галій, скандій, германій, гелій та інші елементи, багато газів. Наприкінці XIX ст. виникла велика хімічна індустрія, яка виявила особливий інтерес до практичного виробництва барвників, інших синтетичних матеріалів.

2. Розвиток біологічних наук

У біології закріплювався дарвінізм - вчення про мінливість і розвиток видів тваринного та рослинного світу. Гіпотеза Ч. Дарвіна про походження людини від мавпоподібних предків підкріплювалася знахідками залишків викопної людини. Так, у 1891-1893 рр. голландець Е. Дюбуа виявив на о. Ява в Індонезії залишки кістяка істоти, названої пітекантропом (від грецьк. «пітекос» - мавпа, «антропос» - людина). Після тривалих дискусій вона була визнана перехідною формою від мавпи до людини. Німецький біолог Е. Геккель запропонував так званий біогенетичний закон, згідно з яким індивідуальний розвиток зародка людини чи тварини скорочено повторює попередній розвиток усього виду, до якого належить ця особина. Це допомогло розкрити спорідненість між біологічними видами.

Зміцнення позицій дарвінізму і становлення науки про будову, розвиток і функції клітини створили умови для появи спеціальної науки про спадковість і мінливість організмів - генетики (від грецьк. «генезис» - походження). Біля її джерел стояв чеський натураліст Г.-Й. Мендель. Він був ченцем, а потім ігуменом монастиря в м. Брно. Там, у монастирському саду, він проводив досліди щодо штучної гібридизації (схрещування) різних сортів гороху. Точне врахування їхніх результатів дало йому можливість дійти висновку, що існують якісь матеріальні частинки «спадкової речовини», які передають нащадкам певні ознаки батьків. У 1866 р. Мендель опублікував підсумки своїх досліджень. Та на них не звернули тоді уваги. Тим часом учені, які вивчали клітинне ядро, виявили в ньому особливі тільця, названі «хромосомами». Було встановлено, що клітини кожного виду тварин або рослин характеризуються певною кількістю хромосом (у людини їх 46). А невдовзі дійшли висновку, що одна хромосома складається з тисяч частинок, кожна з яких управляє окремою ознакою. Їх назвали генами (від грецьк. «генос» - рід). На початку XX ст. американський біолог Т.Х. Морган визначив деякі закономірності розташування генів у хромосомі і обґрунтував хромосомну теорію спадковості. Зі свого боку німецький вчений А. Вейсман довів неможливість успадкування набутих протягом життя ознак.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. швидкими темпами розвивалися й інші галузі біології. У сфері фізіології величезне значення мали праці російського вченого І.П. Павлова, присвячені вивченню вищої нервової діяльності (теорія умовних рефлексів).

Наприкінці XIX ст. оформилася психологія як самостійна наука, відмінна від фізіології. Її важливим напрямом став психоаналіз, засновником якого був австрійський лікар-психіатр і психолог З. Фрейд. Він вважав, що головною причиною психічних хвороб є придушення людиною своїх підсвідомих нахилів. Фрейд запропонував як метод лікування, здійснення аналізу придушених потягів з допомогою їх вільного обговорення, тлумачення сновидінь тощо. Вчення Фрейда не тільки вирішальним чином вплинуло на розвиток психології, але й зробило більш гуманною всю культуру XX ст.

Окремою науковою дисципліною стала в другій половині XIX ст. мікробіологія (від грецьк. «мікрос» - маленький). Це наука, що вивчає мікроби. Основоположником її був французький вчений Л. Пастер (1822-1895). Розпочаті ним наприкінці 50-х рр. дослідження процесів бродіння показали можливість широкого застосування мікроорганізмів у харчовій промисловості. Водночас Пастер відкрив спосіб запобігання псуванню продуктів шляхом знищення мікроорганізмів, що містяться в них. Цей метод, що дістав назву «пастеризація», і тепер використовується для консервування харчових продуктів. Наприкінці 70-х рр. Пастер взявся за вивчення мікроорганізмів - збудників заразних хвороб людини і тварин. Він розробив метод і рецепти профілактичних щеплень проти курячої холери (1879), сибірської виразки (1881), сказу (1885). У 1888 р. він створив і очолив інститут мікробіології (Пастерівський інститут) у Парижі.

Корисна справа, розпочата Пастером, була підтримана і продовжена вченими з різних країн. Особливо плідною була діяльність німця Р. Коха (1843-1910). В 1882 р. він відкрив збудник туберкульозу, а в 1883 р. - збудник холери. В його лабораторії в 1884 р. відкрито палички черевного тифу і бактерії дифтериту, а згодом - збудники багатьох хвороб тварин. До кінця XIX ст. вчені винайшли вакцини від більшості епідемічних захворювань.

3. Нова техніка

Характерними рисами технічного прогресу другої половини XIX - початку XX ст. були:

- застосування електроенергії в усіх галузях виробництва і побуту;

- витіснення заліза сталлю;

- зростання видобутку і переробки нафти;

- поширення двигунів внутрішнього згорання.

Відкриття М. Фарадеєм електромагнітної індукції дало змогу перевести машини з парового двигуна на електричний. Винайдення М. Доливо-Добровольським у 1888 р. системи трифазного змінного струму дало можливість передавати електроенергію по дротах від потужних електростанцій на сотні кілометрів. Цим була розв’язана проблема енергозабезпечення промисловості, транспорту, зв’язку, міського освітлення і т. д.

Нафта швидко перетворювалася на один із найважливіших видів палива і сировини для хімічної промисловості. Це було пов’язано з практичним впровадженням обґрунтованого ще Д. Менделєєвим у 1880 р. крекінг-процесу (від англ. «crack» - розщеплювати) - методу розкладання нафти при високих тисках і температурах. Будувалися нові нафтопереробні заводи, а для транспортування нафти - нафтопроводи.

Та найбільш значні й довгострокові наслідки викликало створення двигунів внутрішнього згорання, що працювали на рідкому паливі. Воно дало можливість широко розгорнути виробництво саморушних безрейкових транспортних засобів, які глибоко змінили все дотеперішнє життя суспільства. В середині 80-х років німецькі винахідники Г. Даймлер (1834-1900) і К. Бенц (1844-1929) створили нові типи двигунів внутрішнього згорання, що працювали на бензині, і одразу ж застосували їх на практиці. В 1885 р. Бенц збудував триколісний повіз з одноциліндровим двигуном, що рухався зі швидкістю 15 км/год. У 1886 р. Даймлер свій, більш ефективний, двигун установив спочатку на мотоциклі, а потім - на чотириколісному повозі, що став першим автомобілем. У 1893 р. і Бенц збудував чотириколісний автомобіль.

З’явилися автомобілі й у інших країнах. У 1886 р. свій автомобіль збудували датчани А. Хаммель і X. Йохансон, у 1888 р. - англієць Е. Батлер, у 1889 р. - француз А. Пежо, в 1896 р. - американець Г. Форд. Почалося масове виробництво автомобілів.

У 1896-1897 рр. німецький інженер Р. Дизель (1858-1913) створив новий тип двигуна внутрішнього згорання, в якому використовуване важке рідке паливо спалахує від сильного стискання. Двигун дістав ім’я винахідника. Він знайшов широке застосування на важкому транспорті, включаючи залізничний, і у виробництві.

Двигуни внутрішнього згорання дали життя ще одній «революційній» транспортній галузі - авіації. Літакобудування в своєму розвиткові пройшло кілька етапів. Спочатку це були планери - безмоторні літальні апарати з однією несучою поверхнею (моноплани) або з двома (біплани). Майже одночасно з планерами споруджувалися і випробовувалися аероплани (моноплани або біплани), споряджені паровими двигунами. Але завелика вага двигунів і недосконалість конструкції зазвичай призводили ці спроби до трагічних наслідків. Третій етап, що розпочався на зорі XX ст., пов’язаний із застосуванням бензинових двигунів. Уперше 17 грудня 1903 р. біплан американців - братів Райт пролетів 260 м. В 1905 р. їхній новий аероплан летів 38 хвилин зі швидкістю 60 км/год.

У подальшому головним центром авіаційних випробувань стала Франція. В 1909 р. біплан А. Фармана упродовж 4 годин 18 хвилин пролетів 234 км. Тоді ж Л. Блеріо на моноплані перелетів Ла-Манш зі швидкістю 77 км/год. В Росії найбільші досягнення в авіабудуванні були пов’язані з іменем конструктора з України І. Сікорського (1889-1972). В 1911 р. його біплан встановив світовий рекорд швидкості - 111 км/год. В 1913 р. Сікорський першим у світі збудував багатомоторні літаки «Руський витязь» та «Ілля Муромець». Вагомий внесок у розробку теорії повітроплавання зробили М. Жуковський (1847-1921) і К. Ціолковський (1857-1935). Ціолковський став основоположником сучасної космонавтики.

Останні десятиліття XIX ст. ознаменувалися великими досягненнями в розвитку засобів зв’язку. Крім уже згадуваного винайдення радіо, великих успіхів було досягнуто у вдосконаленні дротового електричного зв’язку. В галузі телеграфування була забезпечена можливість передачі по одній лінії відразу кількох телеграм. Французький механік Ж. Бодо (1845-1903) в 70-ті рр. розробив дешифратори, що стали класичними, друкарські механізми і розподільники. Створювалися підземні кабельні лінії. На початку XX ст. загальна довжина телеграфних мереж у світі становила близько 8 млн км.

У 1876 р. американець А. Белл (1847-1922) здобув патент на винайдення телефону. Ним була заснована «Телефонна компанія Белла», що стала могутнім концерном. Телефон Белла являв собою трубку, на одному кінці якої знаходилися і приймач, і передавач. Пізніше він вдосконалювався. Так, англієць Д. Юз сконструював для нього вугільний мікрофон. Розвиток електроенергетики дав можливість на зламі 70-80-х рр. створити телефонні станції на тисячі номерів, а в 90-ті рр. - автоматичні телефонні станції. В 1915 р. у світі вже було 10 млн телефонних апаратів, а довжина телефонних ліній перевищувала 36 млн км.

Однак досягнення наукової думки і успіхи техніки використовувалися не тільки в мирних цілях, а й у воєнних. Вдосконалення військової техніки значно прискорилося на початку XX ст. в переддень Першої світової війни. З іншого боку, нова зброя сама посилювала бажання військових і політиків випробувати її на полі битви.

Серед нових тенденцій у сфері озброєнь була автоматизація стрілецької зброї. В 1883 р. американський інженер X. Максим створив станковий кулемет, що дістав його ім’я. Було створено й інші типи кулеметів, а також автоматичну ручну зброю. В арміях різних країн на озброєння надійшли ручні й рушничні гранати, гранатомети і міномети. Напередодні і під час світової війни з’явилися скорострільні автоматичні та напівавтоматичні гармати. Дальність вогню важких гармат досягла 18-22 км. А німецька гармата «Колоссаль» завдовжки 34 м, масою 750 т, у 1917 р. вела обстріл Парижа з відстані 120 км. Боротьба з нальотами авіації противника зумовила появу зенітної артилерії і зенітних кулеметів. Хімічна промисловість все більше працювала на воєнні потреби. Були винайдені й почали вироблятися бездимний порох, тринітрофенол, динаміт та інші вибухові речовини, а також численні отруйні речовини. Напередодні війни у Франції, Росії й Австрії було розроблено проекти панцерних всюдихідних машин на гусеничному ходу. Але випуск їх почали в 1915 р. англійці. Для додержання таємничості їх назвали «танк», тобто цистерна, бак. Це слово згодом і закріпилося в ряді мов. Легкі танки стали виробляти французи. У всіх країнах, що воювали, в роки війни з’явилися панцерники, озброєні кулеметами і гарматами невеликого калібру.

4. Література і мистецтво. Основні течії в літературі

Друга половина XIX і початок XX ст. у літературі Західної Європи і США відзначені появою ряду нових течій, утвердженням нових естетичних принципів. Напрямами, що висунули великих письменників і відіграли неабияку роль у художньому житті, були натуралізм, символізм і критичний реалізм. Свої позиції зберігав романтизм.

Натуралістична школа склалася у Франції до початку 70-х рр. XIX ст. Натуралісти виходили з того, що, хоч би яким чудовим був художній вимисел, переконливіше виглядає правда. Вони прагнули до об’єктивного, точного відображення дійсності, характеру людини. Особливу увагу приділяли навколишньому середовищу, де намагалися знайти дію точних і перевірених законів. Таким чином, натуралісти ставили перед собою завдання вивчати людину і суспільство так, як учений-природознавець вивчає природу. Предметом спостереження оголошувалася людина, про яку натуралісти мали намір розповісти всю правду. Художній твір розглядався як «людський документ».

У 80-ті рр. XIX ст. у Франції сформувався символізм, для якого характерне свідоме нехтування реальності. Навколишнє життя видавалося символістам убогим і не вартим уваги. Вони зверталися до духовного, релігійного світу людини, головним у художній творчості вважали інтуїцію; ідеї, що перебувають за межами чуттєвого сприйняття, прагнули висловити за допомогою символів.

Головною особливістю критичного реалізму є зображення людського характеру в органічному зв’язку з соціальними обставинами поряд із глибоким соціальним аналізом внутрішнього світу людини.

Теорію натуралізму розробив французький письменник Еміль Золя. Своїй двадцятитомній серії «Ругон-Маккари» Золя дав багатозначний підзаголовок «Біологічна і суспільна історія однієї сім’ї в епоху Другої імперії». На прикладі життя однієї досить розгалуженої родини письменник змалював широку панораму французького суспільства, охопивши в ній життя всіх його верств від аристократичних кіл («Його ясновельможність Ежен Ругон») і великої буржуазії («Гроші») до паризького дна («Пастка»), селянства («Земля»), робітничого класу («Жерміналь»), армії («Розгром»). Золя першим з великих письменників Європи звернувся до дослідження психології великих мас людей, відкрив нові мотивування людської поведінки.

Продовжувачем традицій Золя якоюсь мірою був французький письменник Гі де Мопассан, який обрав як літературний жанр невеликий за обсягом і матеріалом роман, близький до повісті і новели. У своїх творах письменник зобразив усі верстви суспільства, але його головний герой - буржуа. Мопассан прагнув розкрити життєву філософію саме цього соціального типу («Життя», «Любий друг», «Монт-Ореоль»). Заперечуючи буржуазну мораль, письменник стверджував, що людині властиве прагнення до прекрасного, яке не може вбити навіть суспільна атмосфера. У його пізніх творах («Наше серце», «Сильніша за смерть») серед персонажів усе більше художників і письменників.

У ті ж роки, що й Мопассан, досяг творчої зрілості один із найбільших реалістів - Анатоль Франс. Критикуючи буржуазне суспільство, Франс протиставляє йому інше життя, інші ідеали, показує, як самотні й слабкі люди зберегли високу моральність у світі корисливості та продажності («Злочин Сильвестра Боннара»). У романі-тетралогії «Сучасна історія» письменник створив пройняту іронією картину сучасної йому Франції. «Острів пінгвінів» - гротескна фантастична хроніка французької історії від давніх часів до сучасності.

Принципи символізму простежуються у віршах англійського письменника Оскара Уайльда. Але у світі літератури Уайльд більше відомий як сатирик. Його казки (збірка «Гранатовий будиночок») і п’єси («Віяло леді Уїндермір», «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним») висміюють уявлення про аристократизм і гідність, що існували в сучасному йому англійському суспільстві. У романі «Портрет Доріана Грея» крах героя як особистості пояснюється насамперед культом шалених насолод, егоїзмом, нехтуванням моральних принципів, що їх сповідує Доріан. Наприкінці життя Уайльд пише автобіографічну поему «Балада Редінзької в’язниці», де показано світ, у якому жорстоко збиткуються над людиною та її почуттями.

Англійця Джорджа Бернарда Шоу вважають творцем нової форми європейської сатиричної драми - драми-дискусії: «Будинки вдівця» (1892), «Професія місіс Уоррен» (1894). Новим підходом у мистецтві був прямий авторський коментар до характерів героїв, який давав можливість зосередити увагу глядача на певних проблемах. Шоу в своїй творчості відстоює думку про поступове вдосконалення людини як єдиного засобу врятування суспільства.

Письменником-новатором, що привернув до себе велику увагу всієї Європи, був норвезький драматург Генрік Ібсен. Творчість Ібсена глибоко самобутня, національна, тісно пов’язана з життям і давньою культурою його країни. Водночас проблеми, що він порушив, мають не тільки національний, а й європейський, загальнолюдський характер. Мета ібсенівських героїв - розкріпачення людського духу, царство гармонії, якого вони прагнуть досягти не лише для себе, а й для інших людей (драми «Бранд», «Пер Гюнт»).

У Німеччині на зламі XIX - XX ст. розвиток драматургії пов’язаний насамперед з ім’ям Герхарта Гауптмана. Його творчість зазнала впливу натуралізму (драма-казка «Затонулий дзвін»), але переважно має реалістичний характер. У драмі «Ткачі» (1892), присвяченій повстанню сілезьких ткачів, виявилися можливості Гауптмана як драматурга соціальної теми. Проблеми сучасності знайшли своє відбиття і в інших творах письменника («Стрілочник Тіль», «Візник Геншель», «Роза Бернд»).

Література США представлена, передусім, творчістю Марка Твена. У його творчості знайшли відображення соціальні процеси, що відбувалися в країні. У повсякденному житті простих людей, у їхніх радощах і прикрощах Твен знаходив глибокий зміст. У книгах письменника виявилося його незвичайне обдарування гумориста. Сміх Твена характеризує величезна життєрадісність, що не типово для інших сатириків XIX ст. Із сатиричним описом американських звичаїв сусідять поетичні образи рідної природи, простих людей Америки. До скарбниці світової літератури ввійшли «Пригоди Тома Сойєра», «Пригоди Гекльберрі Фінна», «Принц і злидар», «Янкі при дворі короля Артура» та інші видатні твори письменника.

Велику творчу спадщину залишив Джек Лондон. Світову славу письменникові принесли «північні» оповідання (збірки «Син вовка», «Боги його батьків», «Діти морозу»), що поєднують поезію суворої природи, безкорисливої мужності із зображенням тяжких фізичних і моральних випробувань, що приймаються заради збагачення. Небувалий успіх мали анімалістичні повісті «Поклик предків» і «Біле ікло», проникнуті глибоким гуманізмом. Захоплення ідеями соціалізму знайшло відбиття у романах «Залізна п’ята» і «Мартін Ідей».

У російській літературі немає іншого письменника, творчість якого була б так розмаїта, як творчість Льва Миколайовича Толстого. Немало творів письменника присвячено подіям, учасником або очевидцем яких він був (повісті «Хаджі-Мурат», «Козаки», «Кавказький бранець», «Севастопольські оповідання»). Сім років працював Толстой над романом-епопеєю «Війна і мир». За характером подій, за кількістю дійових осіб цей твір не має рівних у світовій літературі. «Війна і мир» - російська народна епопея, у якій відображено національний характер російського народу в момент, коли вирішувалась його історична доля.

Великим мислителем є інший титан російської літератури Федір Михайлович Достоєвський. Першим художнім твором Достоєвського був роман «Бідні люди». Роман вирізняється людинолюбством і цим справляє сильне враження. Співчуттям до маленьких людей, яких кривдять сильні світу цього, пронизаний роман «Зневажені і скривджені». Достоєвський - психолог морального зламу в людині, її злочину і революційної пристрасті. Його повністю поглинають внутрішні переживання людини, він проникає в глибини її душі. У романах письменника - боротьба одержимих ідеями людей. Це і зіткнення характерів, що втілюють різні ідейні принципи, це і боротьба теорії з життям у душі кожної одержимої людини. («Злочин і кара», «Ідіот», «Підліток», «Біси», «Брати Карамазови»).

5. Образотворче мистецтво

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в живописі відбувається справжня художня революція. З’являються нові, абсолютно відмінні від колишніх, напрями. Першим із них став імпресіонізм, що розвивався в обстановці гострої боротьби реалізму з академічним мистецтвом.

Щороку в Парижі в Луврі влаштовувались виставки сучасних митців, так званий Салон. 1865 р. в Салоні була виставлена картина Едуарда Мане «Олімпія». Вона значно відрізнялася від того, що, як правило, з’являлося на виставці. Зображення голої натурниці було зроблене без жодної стилізації чи декоративності. «Олімпія» збурила скандал, що переріс у полеміку про шляхи сучасного мистецтва. Роботи художника викликали інтерес молоді, під його впливом формується гурток малярів, які не визнавали авторитетів і прагнули вдихнути в мистецтво нове життя. Вони отримують назву «гурток імпресіоністів» (від франц. «impression» - враження; одна з картин Клода Моне, члена гуртка, називалась «Враження. Схід сонця»). Імпресіоністи - Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар Дега, Каміль Піссарро - виступали проти формалізму, міфологічності й бляклої палітри сучасної їм академічної школи. Традиційні зображення на релігійні й історичні теми поступаються місцем пейзажним замальовкам і міським сценам. Замість спокійної зміни колірної палітри приходить техніка письма мазками, окремими колірними плямами. В основу своєї творчості імпресіоністи поклали принцип «Художник має писати, що він бачить, і так, як він бачить». Найповніше принципи імпресіонізму втілив Клод Моне. Він створює серії пейзажів за різного освітлення («Темза», «Собор в Руані», «Копи», «Латаття»), звертається до міської теми («Бульвар Капуцинок у Парижі»). Своєю пристрастю до жанрових картин відзначається Огюст Ренуар. Темою Ренуара був Париж; сюжети він знаходив, блукаючи вулицями, парками, бульварами міста. Його роботи пройняті життєрадісністю, сонячним настроєм: («Мулен де ла Галетт» та ін.). Ренуар - один із кращих портретистів імпресіоністської школи («Дівчина з віялом» - портрет актриси Жанни Самарі). Мистецтву Ренуара властиві легка техніка мазків і ніжні тони.

Особливістю творчості Едгара Дега було те, що він чи не одним із перших відкрив красу руху. У зв’язку з цим можна вирізняти два цикли робіт Дега: один із них пов’язаний із зображенням перегонів - «Перед стартом», інший - «Блакитні танцівниці». Велику увагу Дега приділяв показу характеру поведінки і зовнішності людей, які породжені різними умовами їхньої праці й побуту («Жінки на терасі кав’ярні», «Прасувальниці»).

Дега. Блакитні танцівниці

Імпресіонізм став першою течією нового напряму, який згодом отримав назву модернізм, тобто сучасний напрям, напрям, відмінний від усього попереднього мистецтва. У 80-х рр. XIX ст. на зміну йому прийшов постімпресіонізм, до якого належать Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. Своїм завданням вони вважали пошук нових, співзвучніших новій дійсності, зображувальних засобів. Від імпресіонізму вони взяли чистоту кольору, однак вважали, що художник не повинен просто копіювати дійсність, він може і повинен малювати так, як хоче його художнє «я».

За словами Сезанна, живопис для нього - «засіб вираження відчуттів». Його мистецтво філософічне й різнопланове. У період між 1882 і 1890 рр. його увага зосередилась на пейзажі, в якому художник намагався передати свої відчуття («Маленький міст», «Дім в Естаці» тощо). Після 1890 р. кращі його творіння - це портрети, де він ніби прагне створити ідеал з допомогою майже геометричних форм («Портрет Поля Сезанна», «Мадам Сезанн в оранжереї»). Своєрідність художнього стилю Сезанна повною мірою втілилась у його натюрмортах.

У творчості Ван Гога відчувається зацікавленість людиною з народу, гострими соціальними темами («Селянка», «Ткач перед верстатом», «Прогулянка в’язнів»). Порив до гармонії знайшов своє втілення в картині «Соняхи»: квіти й сонце - втілення краси і щастя. Портрети Ван Гога - це психологічний аналіз у барвах, прагнення передати внутрішній порух душі («Арлезіанка», «Портрет Гогена», «Автопортрет з відрізаним вухом»). У творчості Ван Гога відчувається щось напружене і болісне, душевний надрив, ніби він свої картини писав не фарбами, а кров’ю. Усе це визначає особливе місце Ван Гога в мистецтві постімпресіоністів.

Поль Гоген постає, передусім, як творець дещо спрощених картин, що зображують життя острова Таїті. Життя туземців дало йому теми для полотен, а тропічна природа підказала незвичайні колористичні рішення. Гоген у своїх картинах створює відчуття одвічного раю, населеного духовно цілісними людьми, які живуть у єдності і гармонії з навколишньою природою («Таїтянські пасторалі», «А, ти ревнуєш?», «Ранок», «Дві таїтянки», «Весна, або прекрасні мрії» тощо).

У Росії справжній злам у малярстві теж припав на 60-ті рр. минулого століття. У 1863 р. у стінах Академії мистецтв відбувся «бунт тринадцяти». Під сильним впливом народництва кращі випускники відмовились від конкурсу на золоту медаль, порвали з Академією. Так вони висловили свою незгоду з політикою Академії мистецтв - писати лише на певні сюжети: міфологічні, біблійні, історичні. 1870 р. було створено нове художнє об’єднання - Товариство пересувних художніх виставок. Передвижники влаштували 48 виставок у різних містах Російської імперії. Ідейним натхненником товариства став І. Крамський, а до його складу у різний час входили І. Рєпін, В. Суриков, А. Куїнджі, І. Левітан, В. Сєров та ін. Це було «народництво в мистецтві». Джерелом сюжетів для картин передвижників стало сучасне життя, рідна природа, історія російського народу. Вперше було показано безправне становище низів суспільства, їхні страждання, горе і радощі. Малярство почало набувати соціального характеру, зображення буденного життя виражало протест проти самодержавства. Деяких з передвижників надихнула творчість імпресіоністів, вони почали користуватись імпресіоністською світловою палітрою, грою барв.

Прекрасним майстром у всіх жанрах малярства був І. Рєпін. Народився він у невеликому українському селищі Чугуєві у сім’ї військового поселенця. Освіту отримав в Академії мистецтв. Центральна тема творчості - життя народу у всіх його виявах. 1871 р. великий успіх випав на долю його картини «Бурлаки на Волзі». У картині «Хресний хід у Курській губернії» Рєпін зобразив представників різних соціальних верств, зумів передати їхнє становище в суспільстві. Він одним із перших почав писати картини про революціонерів-народників: «Арешт пропагандиста», «Відмова від сповіді», «Не чекали». Останню критики назвали «шедевром історичної вічності». У драмі однієї родини І. Рєпін розкрив трагедію цілого покоління. Писав Рєпін і на історичні теми («Іван Грозний і син його Іван», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»). Художник створив також цілу галерею портретів.

В історичному малярстві провідне місце посідали картини одного з найвидатніших художників XIX ст. В. Сурикова. Він глибоко вивчав історію, життя і побут російського народу. У його картинах «Перехід Суворова через Альпи», «Ранок стрілецької страти», «Бояриня Морозова», «Степан Разін», «Підкорення Сибіру Єрмаком Тимофійовичем» та ін. відбиті найважливіші історичні події.

До шедеврів світового живопису належать картини А. Куїнджі, майстра пейзажу. У його роботах «На острові Валаамі», «Українська ніч», «Ніч на Дніпрі», «Березовий гай» простежується вплив імпресіоністів.

6. Модернізм в архітектурі

Неабиякий вплив на архітектуру другої половини XIX ст. справив бурхливий розвиток промисловості. У будівництві почали використовувати скло, бетон, залізобетон, зварне залізо. Наочним свідченням успіхів будівельної техніки стала споруджена 1889 р. інженером Г. Ейфелем 312-метрова Ейфелева башта в Парижі. Група архітекторів США створила специфічну форму офісної будівлі - хмарочос. Будівля мала металевий каркас і цегляні стіни.

У 90-х рр. в архітектурі виникає стиль модерн. Його творці - австрійці Отто Вагнер і Йозеф Ольбріх, бельгієць Генрі Ван де Велде, американець Луїс Саллівен - виступили проти еклектичних архітектурних концепцій. В оздобленні вони застосовували кольорове скло і майоліку, залізобетон, різноманітні криві лінії. Намагаючись прикрасити фасад, вводили кераміку й облицювання. У декоративну мозаїку фасадів, у скульптурну ліпнину сміливо вторгались образи торговельних суден і баштових кранів, аероплани, аеростати і автомобілі. Ламані лінії мозаїчних та майолікових ірисів і лілій сусідили з жіночими постатями, кішками, левами, ведмедями і навіть китами. Нерідко це призводило до порушення природних пропорцій, незграбності. Кращі роботи прихильників цього стилю - станція віденського метро «Карлсплац» Вагнера, Фолькванг музей Ван де Велде, чиказький універмаг Саллівена.

На початку XX ст. стиль модерн вступає у нову фазу свого розвитку. На зміну декоративності прийшла архітектурна природність. Все ширше застосовується залізобетон, знаходяться нові естетичні прийоми його оформлення. Перші вдалі спроби у цьому напрямі - стадіон і лікарня в Ліоні архітектора Ш. Гарньє і театр Єлисейських Полів архітектора О. Перре. Архітектор Гендрік Берлаге в будинкові Амстердамської біржі поєднав традиції місцевої архітектури з конструктивними відкриттями стилю модерн. Американець Френк Ллойд Райт зовсім відмовився від декоративних прикрас, максимально використовуючи в композиціях особливості природного ландшафту. Вперше великі архітектори почали звертатися і до промислових об’єктів.

7. Музичне мистецтво

Новий художній напрям - імпресіонізм, що формувався у Франції в другій половині XIX ст., у музиці був представлений передусім іменами К. Дебюссі і М. Равеля. Слідом за художниками композитори почали оспівувати в звуках шелест лісу, плескіт струмка, щебетання птахів.

Творчість Клода Дебюссі - чи не найяскравіша в історії французької музики. Він збагатив усі сторони сучасного композиторства - мелодику, гармонію, оркестровку. Його роботи відзначались пишнобарвністю. Дебюссі написав оперу «Пеллеас і Мелізанда», три балети, безліч оркестрових і фортепіанних п’єс, де майже зримо втілив свої враження від конкретних картин природи. Їхні назви - «Хмари», «Море», «Місячне світло», «Сади під дощем» - промовляють самі за себе.

У музиці французького композитора Моріса Равеля, послідовника Дебюссі, часто звучать іспанські інтонації і ритми. Його «Іспанська рапсодія» і «Болеро» донині належать до найпопулярніших музичних творів. Композитора надихали картини живої природи. Його фортепіанні п’єси так і називаються «Сумні птахи», «Човен серед океану», «Гра води».

Кінець XIX - початок XX ст. - час розквіту творчості Ріхарда Штрауса і Густава Малера. Вони розповіли про страждання людини, яка шукає своє місце в житті, ставлячи питання про сенс буття, відчуваючи часом безсилість перед хаосом довкола. До симфонічного оркестру у них приєднуються співаки-солісти чи хор. Штраус і Малер стояли біля джерел експресіонізму в музиці, розквіт якого припав уже на 20-ті рр. XX ст.

На початку XX ст. увага музичної громадськості була звернута на талановитого російського композитора О. Скрябіна. Його музиці властиві пристрасність, драматичний порив. Його зараховують до імпресіоністів. Скрябін перший з російських композиторів проклав дорогу від класичної музики XVIII - XIX ст. до сучасної музичної «мови XX ст.». Його знамениті «Поема екстазу», симфонічна поема «Прометей» і сьогодні є окрасою концертних програм багатьох оркестрів.

Висновки

На зламі XIX - XX ст. наука змогла «проникнути» у середину атома і виявила нові якості матерії, що серйозно видозмінили попередні уявлення про її будову і властивості. Це поклало початок «атомного століття» в природознавстві й техніці. Поглиблене вивчення клітини і спадковості також дало нове знання про еволюцію живих організмів. Розвивалися нові напрями в біології. Прискорений технічний прогрес за кілька десятиліть відчутно змінив промисловість і все життя індустріального суспільства. Почалася ера автомобіля, літака і радіо. Розвиток науки привів не тільки до поліпшення людського життя, а й до вдосконалення засобів вбивства людей.

У другій половині XIX - на початку XX ст. у літературі Заходу поряд із збереженням деяких романтичних тенденцій поширилися такі напрями, як натуралізм, реалізм, символізм. У літературі гостро звучали проблеми духовного і морального вибору людини. У світовому мистецтві домінуюче становище посів модернізм, в тому числі у формі імпресіонізму і постімпресіонізму. В російському живописі переважало реалістичне мистецтво передвижників.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте найважливіші відкриття, що зумовили переворот у природознавстві.

2. Як нові відкриття видозмінили колишню фізичну «картину світу»?

3. Хто був творцем теорії відносності: Е. Резерфорд, Н. Бор, А. Ейнштейн?

4. Назвіть найбільші досягнення мікробіології.

5. Які події ознаменували початок «ери автомобіля», «ери авіації»?

6. Подумайте над запитанням: чи можна вважати вдосконалення військової техніки однією з головних причин Першої світової війни. Поясніть свою точку зору.

7. Схарактеризуйте поняття «натуралістична література».

8. Назвіть імена найбільших європейських драматургів кінця XIX - початку XX ст.

9. Які головні особливості російської літератури другої половини XIX - початку XX ст.?

10. Що являв собою імпресіонізм у мистецтві?

11. Розкажіть про особливості творчості російських передвижників.

12. Розкажіть про модернізм в архітектурі.

Запам’ятайте дати

1876 р. - винайдення телефону А. Беллом

1886 р. - створення першого автомобіля з бензиновим двигуном

1895 р. - винайдення радіо, відкриття рентгенівського проміння, створення електронної теорії

1896 р. - відкриття радіоактивності А. Бекерелем

1903 р. - створення братами Райт першого літака з двигуном внутрішнього згорання

1905 р. - висунення А. Ейнштейном теорії відносності

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст