Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

31. ЯПОНІЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.

1. Ліквідація Сьогунату. Початок епохи «Мейдзі»

У липні 1853 р. до узбережжя Японії поблизу столиці Еддо підійшла американська військова ескадра під проводом комодора Перрі. Демонстративно спрямувавши гармати своїх кораблів на берег, американці передали японському урядові лист президента США з вимогою «відкрити» японські портові міста для торгівлі американськими товарами. Невдовзі була підписана відповідна угода. Услід за американцями такі самі угоди з Японією уклали Англія, Франція і Голландія. Завершився майже 250-річний період ізоляції країни від зовнішнього світу, введеної сьогунами - військовими правителями Японії з роду Токугава.

В Японію ринув потік європейських промислових відносно дешевих і різноманітних товарів. Почали занепадати національні ремесла і мануфактури. Для придбання заморських предметів розкоші багата самурайська верхівка обкладала поборами населення, доводячи його до убозтва. Японії загрожувало перетворення на звичайну колонію, як це сталося з більшістю країн Сходу. Та японське суспільство віднайшло в собі сили протистояти такому ходу подій.

Японська традиційна школа

Від інших східних суспільств його відрізняв ряд особливостей. В політичній галузі - це відсутність єдиного, освяченого релігією, центру державної влади. Релігійна святість була притаманна імператору, та він не правив країною. Реальна сила була в руках сьогуна, але він не мав ні релігійного авторитету, ні необхідного чиновницького апарату, щоб контролювати всю країну. В результаті досить самостійними стали численні місцеві князі, котрі спиралися на віддане їм середнє і нижче самурайство. В економічній галузі - острівне положення Японії сприяло розвитку торгівлі й мореплавства, схильності японців запозичати в інших народів усе корисне. В соціальній галузі японцям завжди була притаманна своєрідна общинність, схильність до об’єднання, групової дії. Таку групу вирізняли відчуття духовної, майже родинної спорідненості її членів, висока дисциплінованість, відданість старшому в ній. В галузі культури - виховане в конфуціанському дусі самурайство - родовитий військовий стан - було досить освіченим.

Усі ці особливі риси японського суспільства в поєднанні з проповідуваною синтоїзмом - національною релігією Японії - ідеєю винятковості японців, їхньої вищості над іншими народами дали можливість Країні світанкового сонця швидко і організовано перебудуватися, взявши власну долю у свої руки.

Принизливі поступки сьогунського уряду західним державам наступне погіршення економічного становища країни викликали зростання невдоволення з боку різних верств населення. «Це наш сьогун посіяв насіння всіх нещасть», - говорили японці. В країні спалахували селянські повстання, що почастішали в 60-ті рр. Нерідко їх підтримувала міська біднота, яка бунтувала проти подорожчання рису. Об’єктами ненависті найчастіше ставали «варвари» (тобто іноземці).

Опозицію сьогунату - сьогунській системі правління - очолили місцеві князі, передусім з південних князівств Сацума і Тьосю. У пошуках альтернативи режиму сьогунату вони звернули свої погляди до імператора, який згідно з традиціями синтоїзму - національної релігії японців - вважався символом єдності японської нації.

В 1862 р. князь Сімадзу з князівства Сацума увійшов зі своїм самурайським військом в імператорську столицю м. Кіото, аби продемонструвати імператору Комею свої вірнопідданські почуття. Це надихнуло інших князів. В Японії ширився рух під гаслом «Шанування імператора, вигнання варварів». В Сацума самураї вбили англійця, а в Тьосю було обстріляно іноземні судна.

Сьогун намагався маневрувати, підтримав ідею «вигнання варварів». Але в нього не було достатньо сил і військової техніки, щоб протистояти флотам західних держав. У 1863 р. англійці піддали нищівному бомбардуванню м. Кагосіму (Сацума), а в 1864 р. об’єднаний флот Англії, США, Франції і Голландії - м. Сімоносекі (Тьосю).

У жовтні 1867 р. від імені 15-річного імператора Муцухіто об’єднана опозиція поставила сьогуну вимогу повернути владу «законному правителю». Сьогун на словах погодився, а на ділі почав збирати сили для відновлення своєї влади. Але вже на початку 1868 р. його війська зазнали поразки в центрі країни, а восени того самого року - на північному сході. Влітку 1869 р. упала остання твердиня сьогуна на острові Хоккайдо. Влада по всій країні перейшла до рук імператорського уряду, створеного 3 січня 1868 р.

За давньою традицією було вибрано девіз правління нового імператора. Ним стало «Мейдзі» - «Освічене правління». Таку саму назву дістав і період царювання імператора Муцухіто (1867-1912). А події 1867-1868 рр. називали «Мейдзі ісін» - реставрація «Мейдзі». Епоха «Мейдзі» мала поворотне значення в усій японській історії. А почалася вона з далекосяжних реформ.

2. Реформи «Мейдзі»

Усе майбутнє Японії, її швидкий економічний розвиток і успішна протидія спробам загарбання з боку західних держав залежали від того, наскільки вправно вона проведе перетворення, засвоїть досвід європейських країн у політичній, економічній і культурній галузях. Уже в березні 1868 р. імператор урочисто пообіцяв: «Знання запозичуватимуться в усьому світі, і таким шляхом підвалини імперії будуть зміцнені».

Першою на черзі була адміністративна реформа, покликана забезпечити ефективне управління країною. В 1869 р. князі по всій Японії добровільно передали імператору свої права в князівствах. А через два роки імператор взагалі скасував князівства і поділив країну на префектури, призначивши колишнім князям високі довічні пенсії. Відтак була подолана роздробленість Японії. Чиновницький апарат створений був здебільшого з дисциплінованих, честолюбних і освічених самураїв, відданих імператору.

Вслід за цим було проведено військову реформу. В 1871 р. засновано імператорську гвардію, підпорядковану безпосередньо уряду. А в 1872 р. створено збройні сили Японії на основі загальної військової повинності. Хоча того ж року уряд скасував привілеї самурайства і зрівняв у правах усіх громадян, саме самураї утворили офіцерський корпус нової армії, привнісши в неї особливий войовничий дух, основою якого був так званий «кодекс бусідо», який базувався на безумовній відданості імператору і державі. Організаційно армія будувалася за європейським зразком. У військових академіях викладали англійські та французькі офіцери.

Та найбільш значущою для долі Японії стала аграрна реформа 1872-1873 рр. Скасовувалася власність князів на землю, власниками оголошувалися ті, хто фактично розпоряджався землею до моменту видання закону, в тому числі - селяни-орендарі. Офіційно дозволялася купівля-продаж землі. В 1873 р. було запроваджено єдиний державний податок на землю в розмірі 3% від вартості землі. Реформа стимулювала ефективне використання землі й розвиток капіталізму європейського зразка.

Серед інших реформ слід відзначити: введення загальних для всієї країни судів і законів, оголошення свободи торгівлі й перевезення товарів, запровадження єдиної валютної одиниці - єни, реорганізацію системи освіти за європейськими нормами. Заохочувалося здобуття освіти за кордоном.

3. Особливості економічного розвитку Японії

Вирішальну роль у створенні промисловості взяла на себе держава. Вона зосередила в своїх руках великі кошти, 80% яких давав поземельний податок. Ці кошти спрямовувалися на будівництво промислових підприємств, закупівлю для них за кордоном устаткування і технологій. У 70-80-ті рр. в основному за рахунок держави було збудовано понад тисячу промислових підприємств. Це були військові заводи, суднобудівні верфі, залізничні заводи, броварні, цементні та інші заводи. Було збудовано мережу залізниць.

Та держава не збиралася ставати монополістом у галузі промисловості. Мета імператорського уряду була іншою: «підштовхнути» приватну промисловість, пробудити підприємницьку ініціативу і відповідальність серед заможних японців. Тому в 1876 р. уряд скасував пенсії князям і самураям, замінивши їх одноразовою виплатою 5-14-річної суми попереднього утримання. Ті з них, хто одержав великі суми грошей, заснували свої промислові підприємства і банки. З осені 1880 р. уряд почав за заниженими цінами продавати свої підприємства, копальні та шахти приватним фірмам і привілейованим дворянам. Приватний капіталізм в Японії швидко розвивався. Нарощували власне виробництво такі фірми, як «Міцуї», «Фурукава», «Ясуда», «Асано» та ін.

Ще однією особливістю японського капіталізму було те, що приватна фірма лише на ринку виступала як власник, учасник жорсткої конкурентної боротьби. Зсередини ж вона була побудована як традиційна община, як родина, в якій підприємець виступав як «батько» і покровитель, а робітники - як «діти», покликані докладати всіх зусиль задля процвітання фірми. Цим пояснюються як виробничі успіхи японських фірм, так і відсутність у країні гострих класових конфліктів, незважаючи на вкрай важкі умови праці й побуту робітників, їхню злиденну зарплатню. Японська промисловість розвивалася наприкінці XIX - на початку XX ст. високими темпами. За обсягом виробництва Японія перевершила Італію і наблизилася до Франції. Водночас набирала силу концентрація виробництва і капіталу. За сприяння уряду найбільш впливові родинні компанії («Міцуї», «Міцубісі», «Сумітомо», «Окура», «Ясуда» та ін.) створювали дочірні компанії в різних галузях економіки, перетворюючись на могутні концерни - дзайбацу. Ці монополії почали активно впливати на зміст як внутрішньої, так і зовнішньої політики Японії.

4. Державний лад Японії. Конституція 1889 р.

Внаслідок «Мейдзі ісін» в Японії установилася практично необмежена влада імператора. Ідеологічному виправданню абсолютистського режиму служив синтоїзм - суто японська релігія, що передбачала обожнення імператора, якого синтоїсти вважають прямим нащадком богині Аматерасу. Синтоїзм став офіційною державною релігією Японії.

Швидкий розвиток економіки, зміни в соціальному і культурному житті суспільства привели до появи нових соціальних сил: міські та сільські підприємці, інтелігенція та ін., що намагалися впливати на політичне життя країни.

В їхньому середовищі у 80-ті рр. зародився «Рух за свободу і народні права». Виникли і перші політичні партії - Ліберальна партія і Партія реформ. Вони вимагали введення в країні конституції і скликання парламенту.

Імператор пообіцяв увести в 1890 р. конституцію. Для ознайомлення з конституційною практикою за кордоном в Європу і США було відправлено місію на чолі з князем Іто. Місія пересвідчилася, що найбільш прийнятним для Японії зразком є бісмарківська Конституція Пруссії. На її основі й було розроблено Конституцію Японії, прийняту в 1889 р., яка:

- закріпила за імператором досить широкі права: затвердження і видання законів, скликання і розпуск парламенту, призначення і звільнення всіх цивільних і військових чинів, верховне командування збройними силами, оголошення війни і укладення миру тощо;

- парламент складався з двох палат: палати перів і палати представників. У першу входили принци крові, вельможне панство, найбільші платники податків і особи, призначені імператором. Друга обиралася заможними платниками податків (приблизно 1% населення країни);

- парламент контролював фінанси, але не мав права створювати відповідальний перед ним уряд;

- були проголошені демократичні свободи і рівні громадянські права для всіх громадян країни.

5. Зовнішня політика Японії

Після 1868 р. войовничий самурайський дух не міг вже реалізуватися всередині країни. Відтак його втіленням стала агресивна політика Японії щодо сусідів на континенті. Першою жертвою була Корея. В 1876 р. японський експедиційний корпус, що висадився в цій країні, нав’язав їй нерівноправний договір, який надавав японцям ряд прав і привілеїв. У 1882-1884 рр. японці посилити свій вплив у Кореї, а в 1894 р. окупували її. Тоді ж, у 1894 р., Японія розпочала війну проти Китаю і загарбала ряд китайських територій. Згідно з мирним договором, підписаним у квітні 1895 р. в м. Сімоносекі, Китай визнавав «незалежність» Кореї, віддавав Японії о. Тайвань, о-ви Пенхуледао і Ляодунський півострів, сплачував їй контрибуцію в 200 млн лян. Лише на настійну вимогу Росії, Франції та Німеччини Японія відмовилася від анексії Ляодунського півострова, домігшись збільшення контрибуції з Китаю. Сплачена контрибуція пішла на розвиток промисловості Японії, передусім військової. В 1900 р. Японія брала участь у спільній інтервенції 8 держав проти Китаю.

В 1902 р. Японія уклала військово-політичний союз з Англією. Він був розрахований на 5 років, гарантував «спеціальні інтереси» Англії в Китаї, а Японії в Китаї та Кореї, і передбачав нейтралітет одного із союзників на випадок війни другого з іншою державою. Цей союзний договір було використано Японією в період війни з Росією 1904-1905 рр. Він полегшив їй перемогу. За підсумками війни Японія встановила протекторат над Кореєю, здобула частину Ляодунського півострова і Південний Сахалін, перетворившись на колоніальну державу.

В умовах наближення світової війни Японія в 1910 р. повністю анексувала Корею, двічі (в 1905 і 1911 рр.) переукладала угоди з Росією, які розподіляли і уточнювали сфери впливу двох країн у Маньчжурії та Внутрішній Монголії (Китай).

Висновки

З метою протидії колоніалістському тиску Заходу Японія розпочала глибокі внутрішні перетворення. Новий імператорський уряд провів низку реформ, розв’язав завдання створення промисловості, впровадив конституцію. Спираючись на традиції та використовуючи європейський досвід, Японія швидко досягла рівня розвитку західних країн. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Японія почала активну завойовницьку політику.

Запитання і завдання

1. Які події відбулися в Японії в 1867-1868 рр.? Чому?

2. Розкажіть про реформи «Мейдзі».

3. Спробуйте визначити принциповий зміст імператорської влади в Японії згідно з Конституцією 1889 р.: конституційна монархія чи абсолютна монархія?

4. Які, на Вашу думку, головні причини агресивної зовнішньої політики Японії наприкінці XIX - на початку XX ст.?

5. Поясніть терміни: сьогун, самурай, Мейдзі, дзайбацу, синтоїзм, кодекс бусідо.

Запам’ятайте дати

1853-1854 рр. - «відкриття» Японії західними країнами

1867-1868 рр. - відновлення імператорської влади в Японії

1867-1912 рр. - правління імператора Муцухіто. Епоха «Мейдзі»

1889 р. - проголошення Конституції Японії