Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

30. РОСІЯ В 1905—1914 рр.

1. Початок першої російської революції

Неминучість революції в Росії була зумовлена особливостями її соціально-економічного і політичного розвитку після реформи 1861 р. Ця реформа стала важливим кроком на шляху розвитку російської промисловості. Швидко розвивався капіталізм, особливо в промисловості й банківській справі. Однак Росія і далі лишалася відсталою країною порівняно з країнами Західної Європи і Сполученими Штатами Америки. Капіталістичні відносини перепліталися з пережитками кріпацтва. Головними з цих пережитків був самодержавний лад та поміщицьке землеволодіння. В Росії 30 тис. великих поміщиків володіли 70 млн десятин землі, в той час як 10,5 млн селянських дворів мали лише 75 млн десятин. Постійними супутниками селянського життя були убозтво, хвороби, безправ’я. Важким було і становище робітників, позбавлених громадянських і політичних прав. Росія лишалася «тюрмою народів». Пригноблені народи були позбавлені освіти рідною мовою, царський уряд сподівався їх русифікувати, переслідувалася їхня культура. Наростання революційного вибуху прискорила російсько-японська війна, що наочно продемонструвала гнилість російського самодержавства.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. В цей день мирна багатотисячна демонстрація робітників Санкт-Петербурга рушила до царського палацу з метою передати імператору петицію з проханням поліпшити умови життя. Війська розстріляли мирну демонстрацію. Було вбито 200 і поранено 800 чоловік. Кривава розправа викликала всенародне обурення. По всій країні відбулися мітинги протесту, в яких брали участь представники різних соціальних груп населення. Уряд відповів посиленням репресій. Під час зіткнень з військами загинули десятки чоловік у Ризі, Варшаві та інших містах імперії. Одночасно, з метою заспокоїти населення, було оголошено про створення комісії для з’ясування причин заворушень і обіцяно розробити законопроект про представницький орган - Державну думу. Але це не заспокоїло революційний рух. Масові мітинги і зіткнення з армією відбулися 1 травня 1905 р. У боротьбу втягувалося селянство. Очолюване партією есерів, воно створювало селянські спілки. В червні 1905 р. відбувся І з’їзд Всеросійської селянської спілки. Незадоволення охопило армію. У середині червня 1905 р. вибухнуло повстання моряків броненосця «Потьомкін» на Чорному морі. Ціною великих зусиль повстання вдалося придушити, але політичне напруження в країні не зменшилося. Революція продовжувала поглиблюватися.

2. Маніфест 17 жовтня

Свідченням цього був всеросійський політичний страйк, що спалахнув у жовтні 1905 р. Страйк, що вилився у загальноросійський, почався з виступу московських друкарів, які вимагали підвищення заробітної плати. Але під впливом радикально настроєних студентів страйк став перетворюватися на політичний, масовий. Страйкували робітники, поштово-телеграфні, конторські та інші службовці, студенти Москви, Петербурга, Варшави та інших міст імперії. Кількість страйкарів досягла 2 млн чоловік. Економічне і ділове життя було паралізоване. Натомість різко активізувалися різні політичні сили.

В Росії в умовах початку революції існувало три політичних табори. Урядовий, який представляв царську бюрократію і консервативні прошарки дворянства, не хотів жодних змін. Ліберальний табір утворювали буржуазія, частина поміщиків-дворян, верхівка інтелігенції. Ліберали прагнули змін, модернізації існуючого політичного й економічного ладу, «європеїзації» Росії шляхом поступових реформ. Нарешті, оформився і третій табір, що об’єднав радикально налаштовані суспільні верстви, які домагалися змін шляхом докорінного зламу політичного і соціально-економічного ладу. Його очолювали соціалістичні партії - соціал-демократи, соціалісти-революціонери (есери), анархісти, радикальні прошарки безпартійної інтелігенції.

На першому етапі революції утворився об’єднаний фронт опозиції - від соціалістів до лібералів, від робітників до буржуазії. Їхній тиск змусив царську бюрократію піти на поступки. Голова уряду граф Вітте, один із найбільш далекоглядних представників оточення імператора, під час аудієнції у Миколи II рішуче зажадав кардинальних реформ. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II підписав Маніфест, яким «дарував» народу громадянські права - недоторканність особи, свободу віросповідання, друку, зборів, об’єднань у партії та громадські організації. Було оголошено про скликання представницького законодавчого органу - Державної думи.

Маніфест 17 жовтня відкрив перспективу перетворення Росії на конституційну монархію.

3. Загострення соціально-політичної ситуації в Росії наприкінці 1905 р.

Очікуваного «заспокоєння» в Росії після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня не відбулося. Навпаки, соціально-політична ситуація продовжувала загострюватися. На арену відкритої боротьби виступили політичні партії. Кожний політичний табір було представлено кількома з них.

Ліберальні кола об’єдналися в «Союз 17 жовтня» (партія октябристів) і Конституційно-демократичну партію (кадети).

Октябристів очолювали А. Гучков і М. Родзянко, кадетів - П. Мілюков і П. Струве. Ліберали були в основному задоволені поступками з боку царизму і були готові до співробітництва з владою з метою її поступової демократичної еволюції.

Російські праві націоналістичні політичні сили об’єдналися в партії та організації, які називали «чорносотенними». Найбільшими чорносотенними об’єднаннями були «Союз російського народу» і «Союз Михаїла Архангела». Чорносотенці вважали, що Маніфест 17 жовтня зовсім не відповідає історичним традиціям Росії і підписаний царем під тиском юрби. Відразу ж після оголошення Маніфесту вони спровокували в багатьох місцях Росії жорстокі погроми, розправляючись з тими, хто, на їхню думку, змусив царя підписати Маніфест. Об’єктом розправи найчастіше були євреї, котрих підозрювали в активній участі в революційному русі, а також представники демократичної інтелігенції, студентства. Найбільш жорстокий погром, жертвами якого стали 500 євреїв, відбувся в Одесі. Микола II і придворні кола ставилися до погромників з прихованою симпатією, вважаючи, що антисемітизм - неприязне ставлення до євреїв - допоможе відвернути гнів народу від правлячої верхівки.

Маніфест 17 жовтня відкинула і ліва опозиція, яка, на відміну від лібералів, прагнула не до реформування, а до ліквідації існуючого ладу. В умовах революції 1905 р. вплив лівих радикалів посилився. Під їхнім впливом опинилися ради робітничих депутатів - самоврядні органи, які стихійно виникали для керівництва страйками, але найбільш радикальними лівими, особливо більшовиками, вони розглядалися як органи майбутньої влади. Восени 1905 р. за прикладом Петербурга, Москви й Іваново-Вознесенська ради було створено в багатьох містах і робітничих центрах імперії. Використовуючи вплив у радах, радикально налаштовані соціалісти готували антиурядові виступи.

Головним осередком повстання стала Москва. Очолювали його більшовики, що контролювали Московську раду. 6 грудня Рада ухвалила рішення про:

- початок збройного виступу:

- скинення царського уряду;

- скликання Установчих зборів;

- проголошення демократичної республіки.

Повстання почалося загальним страйком, який 7 грудня паралізував життя в Москві. Урядові війська увійшли в місто, а революціонери-дружинники відповіли барикадами і партизанською тактикою. Проти повстанців було застосовано гармати, що й визначило результат боротьби. Понад тисячу чоловік загинуло, а цілі райони Москви опинилися в руїнах.

Збройні виступи революціонерів відбулися і в кількох інших містах імперії, але в столиці - Петербурзі - спроба повстання провалилася.

Повстання в містах збіглося з вибухом селянського обурення. Маніфест 17 жовтня селяни сприйняли як дозвіл на право розпоряджатися всією землею. Селяни вирубували поміщицькі ліси, ламали машини, відмовлялися платити орендну платню. Нерідко вони підпалювали маєтки. Багато поміщиків було вигнано із маєтків, вони довго не наважувалися повертатися додому.

4. Спад революції

У 1906 р. революційна активність у Росії стала зменшуватися. Уряд поєднував тактику поступок і репресій. Відбулися вибори в І Державну думу, але вона була, на думку царя, надто лівою, а тому неслухняною, і її розпустили. Тоді було проведено вибори у II Думу, яка розпочала роботу в лютому 1907 р.

Прагнення перевести політичну боротьбу в стіни Державної думи не влаштовувало радикальні революційні партії, тим більше, що уряд постійно намагався обмежити громадянські права. Радикали розгорнули масовану терористичну кампанію. Упродовж 1906 - 1907 рр. терористи вбили або покалічили по всій імперії 4500 посадових осіб. Тисячі людей стали випадковими жертвами революційного терору.

Лівий терор викликав посилення урядових репресій і хвилю чорносотенних погромів, жертвами яких, як і раніше, було єврейське населення і студентство.

В цих складних умовах у придворних колах почався пошук «сильної людини», здатної стабілізувати ситуацію в країні, врятувати трон. Вибір припав на П. Столипіна.

Столипін Петро Аркадійович (1862-1910) народився в старовинній дворянській родині, яка служила монархії з XVI ст. Закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет Петербурзького університету; захистив кандидатську дисертацію із землеробства. В 1902 р. був призначений губернатором Гродно. В розпал революції переведений в одну з найбільш неспокійних губерній Росії - Самарську. Заслужив репутацію ліберального губернатора. Якийсь час був міністром внутрішніх справ. У липні 1906 р. П. Столипіна призначено Головою Ради міністрів.

З ім’ям нового глави уряду пов’язаний розпуск II Державної думи, яка виявилася ще більш ліберальною і лівою, ніж її попередниця. 3 червня 1907 р. обнародувано новий закон про вибори. Цей закон забезпечував значні привілеї заможним верствам і обмежував виборчі права промислових робітників, селян, представників національних районів імперії. Ці події характеризуються як державний переворот, що підвів риску під першою російською революцією.

Радикально налаштовані революціонери намагались продовжувати революційні виступи, однак новий прем’єр-міністр вимагав від суддів виносити якомога більше смертних вироків щодо «терористів». З тих часів у російській мові з’явилась нова ідіома - «столипінська краватка» як назва шибениці, на якій за часів Столипіна вішали революціонерів.

5. Реформи Столипіна

Посівши пост Голови Ради міністрів, Столипін здійснив ряд реформ, покликаних модернізувати економічний лад Росії і зміцнити соціальну базу режиму. Земля в Російській імперії не належала селянам за правом приватної власності. Селянська община, яка юридично володіла всією землею, регулярно перерозподіляла земельні наділи. Така традиція регулярного перерозподілу землі базувалась на природному для російського села принципі соціальної справедливості: жоден із селян - членів общини не міг нарікати на погану якість землі, яку він мав, оскільки отримував щорічно новий наділ. В той же час селянин не мав права вільно продавати землю, оскільки вона належала не йому, а общині. Це не мало принципового значення за часів кріпацтва, оскільки селянин не мав права піти з села, перед тим продавши землю. Становище змінилось після 1861 р., однак і за нових умов селянин не мав можливості продати землю, навіть якщо виявив повну неспроможність хазяйнувати в нових умовах. В селах після реформи з’явилось досить багато підприємців-куркулів, які вирощували велику кількість товарного хліба - хліба, який вироблявся на продаж, у тому числі й на експорт. Однак куркулі не мали можливості збільшувати посівні площі, оскільки не могли придбати землі своїх земляків.

П. Столипін передусім вирішив ліквідувати селянську общину, хоч вона завжди була однією з підвалин монархічного ладу. Було ухвалено низку законів, спрямованих на зруйнування общини. Тим самим відкривався простір розвитку товарно-грошових, капіталістичних відносин у сільському господарстві. Селяни здобули право виходу з общини, могли закріплювати за собою в приватну власність общинні ділянки землі або продавати їх.

Залежно від місцевих умов і побажань селяни після виходу з общини мали можливість залишатися в селі або, об’єднавши всі свої земельні ділянки в одну - так званий відруб, поселитися разом зі своєю родиною на хуторі. Водночас уряд організував переселення селян у малообжиті губернії Росії. Отже, столипінська аграрна реформа створювала прошарок «міцних і сильних», за словами самого глави уряду, селянських господарств. У той самий час інтереси великого поміщицького господарства істотно не зачіпалися.

Аграрна політика П. Столипіна не дістала очікуваної підтримки в суспільстві. Проти неї виступили праві монархічні кола, вбачаючи в знищенні общини замах на основи самодержавства в Росії. Негативну оцінку дістала вона і з боку соціалістів, особливо есерів, зацікавлених у збереженні общини, яка була, на їхню думку, осередком соціалізму в Росії. Селяни в своїй масі також не сприйняли столипінські перетворення, побоюючись розорення і невизначеного майбутнього. Селянські виступи не припинялися, хоч інтенсивність їх слабшала.

Таким чином, своєї основної мети - реформування аграрного устрою Росії і усунення небезпеки нової революції - реформи Столипіна не досягли, а його самого було вбито внаслідок терористичного акту, здійсненого в Києві в 1911 р. есером Д. Багровим.

6. Третьочервнева монархія

Політичний режим, який утвердився в Росії по завершенню революції, дістав назву «третьочервневої монархії» (від дати нового виборчого закону - 3 червня 1907 р.). Якщо Маніфест 17 жовтня був серйозним кроком на шляху перетворення Росії на конституційну монархію, то виборчий закон, прийнятий 3 червня 1907 р., істотно загальмував цей процес. Закон надійно гарантував уряду, призначеному царем, лояльний склад депутатів.

У III Державній думі близько третини її складу мала украй праву орієнтацію. «Союз 17 жовтня» здобув трохи більше третини голосів. Конституційно-демократична партія мала з союзниками в Думі невелику фракцію, яка об’єднувала менш як 20% депутатів. Незначною за чисельністю і впливом була соціалістична фракція депутатів.

Такий склад Думи залишав за урядом широке поле для політичного маневру, маніпулювання депутатами в своїх інтересах. У III Думі все залежало від октябристів. Залежно від ситуації вони голосували то з правими, створюючи правооктябристську більшість, то з кадетами, формуючи октябристсько-кадетську більшість. У цьому і було призначення третьочервневого режиму - добитися стабільності у суспільстві за мінімальних, контрольованих урядовими верхами, змін.

Цього вдалося досягти лише частково. Останні роки напередодні Першої світової війни позначені високими темпами економічного розвитку Росії. Російський карбованець став одною із найбільш твердих грошових одиниць Європи. Зростання добробуту помічалося і в місті, і в селі. Але для тривалої і усталеної стабілізації соціально-економічного становища необхідний був глибокий компроміс різних класів і політичних партій. До такого компромісу ні правлячі кола імперії, ні опозиційні сили не були готові. Вирішити ж національні проблеми, зберігаючи Російську імперію, без надання націям Росії права на самовизначення, було взагалі неможливо. Відтак Росія стояла перед новою революцією.

Висновки

На початку XX ст. перед Росією стояло завдання глибоких соціально-економічних і політичних перетворень. Революція 1905-1907 рр. була спробою розв’язати ці завдання методами радикального зламу. Революція виявилася незавершеною, завдання які стояли перед країною, не були розв’язані, хоча і зроблено важливий крок з перетворення Російської імперії на конституційну монархію. Реформи, проведені під керівництвом П. Столипіна, були спробою здійснити перетворення і досягти суспільної стабільності «згори», обминаючи криваву революційну боротьбу і не зачіпаючи основи російського поміщицького землеволодіння. Однак Столипін не спромігся створити умов для вирішення всіх проблем, які стояли перед Росією. Не вирішила революція і проблем робітників. Вирішити ж національні проблеми, зберігаючи Російську імперію, було взагалі неможливо.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте причини першої російської революції.

2. Дайте оцінку Маніфесту 17 жовтня 1905 р., його вплив на подальший розвиток Росії.

3. Назвіть основні політичні партії Росії та проаналізуйте їхні програмні установки.

4. Схарактеризуйте ставлення основних політичних сил Росії до Маніфесту 17 жовтня 1905 р.

5. Схарактеризуйте завдання і підсумки столипінських аграрних реформ.

6. Схарактеризуйте політичний режим «третьочервневої монархії».

Документи та матеріали

Маніфест «Про вдосконалення державного порядку». (Царський Маніфест 17 жовтня)

«...На обов’язок Уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі:

1) Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів.

2) Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити тепер же до участі в Думі у міру можливості, відповідної стислості терміну, що лишився до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, представивши потому подальший розвиток початку загального виборчого права знову встановленому законодавчому порядку.

3) Установити як непорушне правило, щоб жодний закон не міг мати силу без схвалення Державною думою і щоб виборним від народу забезпечена була можливість справжньої участі в нагляді за законовідповідністю дій поставленої від Нас влади».

Новый государственный строй России. - Спб., 1907. - С. 24-25.

1. Схарактеризуйте зміст Маніфесту 17 жовтня. Які зміни в політичний лад імперії мав внести цей Маніфест?

2. Розкрийте історичне значення Маніфесту 17 жовтня.

Запам’ятайте дати

1905 р., 9 січня - початок першої російської революції

1905 р., 17 жовтня - обнародування Маніфесту «Про вдосконалення державного порядку»

1907 р., 3 липня - новий виборчий закон. «Третьочервневий переворот»

1906-1911 рр. - П. Столипін на посту Голови Ради міністрів