Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

Тема 1. ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ

§ 1. ПРИЧИНИ РЕВОЛЮЦІЇ У ФРАНЦІЇ

1. Соціально-економічне та політичне становище Франції

У XVIII ст. французькі королі мали абсолютну (необмежену) владу. Король міг запроваджувати і збирати будь-які податки, видавати і скасовувати закони, оголошувати війну та укладати мир, вирішувати всі адміністративні й судові справи. Вважалося, що влада короля - від Бога, відтак воля його - закон, а вищий обов’язок будь-кого з підданих - виконувати монаршу волю.

«Держава - це я», - сказав Людовік XIV (1638-1715). В такому самому дусі висловився Людовік XV (1710-1774): «Тільки в одній моїй особі перебуває королівська влада». Людовік XVI (1754-1793) був небагатослівним: «Це законно, бо я хочу цього».

Устрій абсолютної монархії заважав капіталістичному розвиткові країни. Свавілля королівської влади, привілеї дворянства, феодальні побори і надмірні податки, політична безправність більшості населення, обмеження на купівлю-продаж землі, внутрішні митниці, цехи, різноманіття одиниць мір і ваги викликали глибоке невдоволення серед більшості населення.

Абсолютистська державна система і поділ французького суспільства на стани сприяли поглибленню кризи. Для того щоб втілювати волю короля в життя, було створено величезний урядовий апарат, головним завданням якого було збереження існуючого «старого порядку». Численне чиновництво старанно дбало про непорушність існуючого ладу і запроваджувало дріб’язкову опіку та контроль над виробництвом, торгівлею, будівництвом, освітою тощо. Особливо ревно стежили королівські чиновники за непорушністю давнього феодального поділу суспільства на стани: перший - духівництво, другий - дворянство, третій - все інше населення.

Людовік XV

Перший стан - духівництво - створював моральну підпору абсолютизму і налічував близько 130 тис. осіб. Вищий прошарок духівництва (архієпископи, єпископи) зазвичай формувався з родовитих дворян.

Другий стан - дворянство,- чисельність якого, за сучасними оцінками, складала 300-400 тис. чоловік (1-1,5% всього населення країни - 26 млн чол.). Верхівка державного апарату, всі органи державного управління, армія і церква перебували в руках дворянства. Французький абсолютизм спирався на панування дворян, захищав насамперед їхні інтереси, права і привілеї. Податки дворяни майже не платили.

Третій стан - все інше населення Франції - селяни, підприємці, ремісники, дрібні торгівці, робітники та ін. були однаково політично безправні, залежали від перших двох станів і підпорядковувались їм. Селяни складали переважну більшість населення Франції (близько 22 млн чол.). За документами селяни вважалися «власниками» землі, але фактично, вже особисто вільні, вони лише держали землю сеньйорів (дворян - власників землі) і зобов’язані були платити їм оброк грошима або частиною врожаю. На плечі селян лягала й основна частина витрат на утримання церкви.

До кінця XVIII ст. буржуазія (підприємці, торгівці, банкіри) стала економічно могутнім класом. Вона усвідомлювала свою силу і в боротьбі за політичні права (участь в управлінні державою тощо) розраховувала на підтримку селянства, яке виступало за передачу землі у приватну (особисту) власність і за скасування дворянських привілеїв. Буржуазія і селяни все більше визначалися як союзники. Головну частину податків платили саме селяни і буржуазія. Абсолютизм існував за їхній рахунок, привласнюючи собі значну частину результатів праці третього стану. Однак участі в управлінні державою третій стан не брав.

Переважна більшість населення Парижа, інших тогочасних французьких міст складалася з ремісників, крамарів, кустарів, дрібних службовців, прислуги, різного роду поденників, робітників мануфактур, підмайстрів, прикажчиків, злидарів, тобто того прошарку населення, який тоді у Франції іменували санкюлотами. Так називали тих, хто носив довгі штани, а не кюлоти (короткі штани до колін із панчохами, як це було прийнято серед дворян). Економічне становище цієї частини третього стану також протиставляло його абсолютизму.

Економічний розвиток країни гальмували пережитки цехового устрою з його середньовічними традиціями, відсталою технікою і ще більш відсталою організацією праці. Зростання промисловості стримував також вузький внутрішній ринок, оскільки головна частина населення - селяни і міська біднота - через своє скрутне становище не могли бути активними покупцями. Внутрішній і зовнішній торгівлі заважали різноманітні обмеження на підприємницьку і комерційну ініціативу. На внутрішній торгівлі згубно позначалися митні кордони між провінціями. Найбільшим тягарем для розвитку економіки були великі податки, які сплачували у Франції виключно представники третього стану. Економічна політика абсолютистської держави все більше заганялася в глухий кут.

Найдалекоглядніші державні діячі Франції намагалися шляхом економічних реформ виправити скрутне становище. Ставши королем 1774 р., Людовік XVI призначив генеральним контролером фінансів Ж. Тюрго, який планував ліквідувати привілеї першого і другого станів. Зрозуміло, що Тюрго не прийшовся до двору з його небезпечними для дворян реформами. Король відправив його у відставку, незадовго до якої Тюрго написав йому: «Ніколи не забувайте, государю, що тільки слабкість привела Карла І на плаху».

Не досяг нічого і наступний генеральний контролер фінансів Ж. Неккер, який намагався обмежити величезні витрати двору, провести деякі економічні реформи й опублікував державний бюджет, який до того часу був державною таємницею. Такі пропозиції розгнівали придворних, і Неккер пішов у відставку. А нові слухняні контролери швидко довели країну до найгострішої кризи.

Все непосильнішими ставали витрати королівської родини. У Версалі за одну ніч у карти програвали цілі маєтки. Брат короля граф д’Артуа наробив боргів на 23 млн ліврів, і всі вони були сплачені з державного бюджету. Дружину короля Марію-Антуанетту в народі не випадково називали «мадам Дефіцит»: вона витрачала гроші коли хотіла і на що хотіла.

2. Пошуки кращої організації суспільства і утвердження принципів гуманізму французькими просвітителями

Шарль-Луї Монтеск’є

Із початком розвитку нових суспільних відносин формувалася і нова ідеологія, тобто система ідей, уявлень, понять, виявлених у різних галузях знань (філософії, етиці, літературі, мистецтві і т.д.), яка повинна була пояснити людям існуючий стан речей в суспільстві з усіма його недоліками, показати перспективи розвитку суспільства і можливі методи досягнення політичних ідеалів.

Ідеологічний наступ на «старий порядок» дістав назву Просвітительство. Філософи, економісти, письменники виступали з передовими поглядами, відтак несли освіту в народ, готували його до боротьби з феодально-абсолютистським ладом.

Основоположником Просвітництва вважають Шарля-Луї Монтеск’є (1689-1755), вихідця із багатої дворянської родини. У головній своїй праці «Про дух законів» Монтеск’є розробив теорію конституційної монархії та розподілу гілок влади. Ідеальною формою правління для такої країни, як Франція, він вважав монархію, обмежену конституцією, яка повинна була відбити розподіл влади на три гілки, які врівноважують одна одну: законодавчу (двопалатний парламент), виконавчу (король і призначувані ним міністри) і судову (незалежну від парламенту і короля). Виступаючи проти абсолютизму, Монтеск’є проголосив основні принципи демократії: свобода слова, преси, зборів, віротерпимість, рівність усіх перед законом. Критикуючи феодальні порядки, Монтеск’є відкидав революцію і був прибічником компромісу (згоди) між підприємництвом і дворянством.

Вольтер

Дені Дідро

Справжнім «батьком» і головним представником Просвітництва був Франсуа Аруе (1694-1778), який писав під псевдонімом Вольтер. Син паризького юриста, юний Вольтер відзначався вільнодумством і почуттям власної гідності, відтак зазнав чимало прикрощів у житті, зокрема, був ув’язненим у Бастилії (фортеця, потім - в’язниця в Парижі). Вийшовши на волю, Вольтер написав декілька літературних творів, які мали величезний успіх - так почалася його літературна слава. Він писав поеми, трагедії, вірші, які читачі приймали із захопленням. Проживши три роки в Англії, він постав не тільки як літератор, а й уславився як історик, філософ, публіцист. Великим просвітителем він став тому, що всі свої твори спрямував проти деспотизму, абсолютистської сваволі, проти феодальних порядків.

Політичні погляди Вольтера відзначалися поміркованістю - він проповідував реформу влади «згори» і тривалий час вірив в ідею «освіченого абсолютизму». Не чужими були для нього і республіканські думки. Наприкінці життя він дійшов висновку, що Францію не омине революція.

Важливою подією розвитку Просвітництва став вихід у світ «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел». У 1751-1780 рр. було видано 35 томів. У цьому виданні, яке поширювало антифеодальну критику на всі галузі знань, брали участь Вольтер, Монтеск’є та багато інших учених. Душею і головним організатором цього видання був Дені Дідро (1713-1784), який дотримувався думки, що добрі закони і розумне правління мають створити справедливий суспільний лад.

Жан-Жак Руссо

Вважається, що жоден із французьких просвітників не справив такого великого впливу на сучасників та на наступні покоління, як Жан-Жак Руссо (1712-1778). Секрет надзвичайної популярності Руссо полягав у тому, що, на відміну від тих ідеологів, які вважали власність споконвічним, «природним правом» людини, він вбачав у ній найперше порушення цих прав. Однак твердячи, що приватна власність (зокрема, на землю) і породжена нею нерівність є головною причиною усіх суспільних негараздів, Руссо не пропонував знищити приватну власність, а пропонував досягти рівності у володінні нею.

Вже на початковому етапі розвитку особливу увагу французького Просвітництва привертає проблема нової організації суспільства, заснованого на принципах гуманізму. Це суспільство мало замінити старий порядок. Монтеск’є і Вольтер вірили в історичний прогрес.

XVIII ст. у Франції стало часом появи творів комуністів-утопістів, які пропонували свій варіант побудови нового суспільства. Так, бідний парафіяльний священик Мельє (1664-1729) в єдиному своєму творі «Заповіті» писав про рішуче знищення абсолютистського порядку і будівництво на його уламках ідеального суспільства, яке засновуватиметься на суспільній власності та обов’язковій праці для всіх. Для цього, гадав Мельє, досить просвітити народ.

ВИЩІ ОРГАНИ ВЛАДИ ФРАНЦІЇ У XVIII СТ.

Г. Маблі (1709-1785) причиною всіх нещасть вважав приватну власність і мріяв про лад, заснований на суспільній власності і плановому розподілі продуктів праці. Пропонуючи нові принципи, він різко критикував феодально-абсолютистські порядки.

Пошуки просвітниками та іншими мислителями способів кращої організації суспільства, їхні погляди на соціальні проблеми мали, безумовно, прогресивне значення, оскільки ці погляди утверджували принципи гуманізму.

Висновки

Кризу абсолютизму у Франції спричинила відстала система державного управління і розподіл суспільства на стани. Меншість французів (дворянство і духівництво) перебувала у панівному становищі щодо переважної їх більшості (третього стану). Неповоротка і корумпована адміністративна система, відсутність системи народного представництва, різноманітні обмеження та регламентація виробництва і торгівлі упродовж XVIII століття призвели абсолютизм до глибокого занепаду. Паразитичне існування привілейованих станів, які майже не платили податків, забезпечували своєю працею політично безправні представники третього стану - підприємці, селяни, санкюлоти, що не могло не викликати їхнього протесту.

Наступ на абсолютизм почався зі спроби зруйнувати його ідеологію. Просвітителі нещадно критикували відсталі порядки і закликали народ до боротьби з ними. Водночас вони шукали модель влаштування майбутнього суспільства. На перший план висувається ідея конституційної монархії за образом і подобою тієї, яку дала Англійська буржуазна революція XVII ст.

Запитання і завдання

1. На які стани поділялося французьке суспільство.

2. Яку роль відігравав третій стан у житті французького суспільства? Який соціальний прошарок складав основну масу третього стану і якою була його роль в економіці Франції?

3. Розкажіть про теорію розподілу гілок влади.

4. Розкажіть про філософські погляди Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, Вольтера.

5. Визначте терміни: абсолютизм, Просвітительство, енциклопедисти, гуманізм, ідеологія.

Документи та матеріали

Шарль Монтеск’є про принцип розподілу влади

«Якщо влада законодавча і виконавча поєднаються в одній особі або в одному закладі, то свободи не буде, оскільки можна остерігатися, що цей монарх або сенат створюватимуть тиранічні закони для того, щоб так само тиранічно застосовувати їх.

Не буде свободи і в тому разі, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо вона поєднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян опиняться під владою сваволі, бо суддя буде законодавцем. Якщо судова влада поєднана з виконавчою, то суддя дістає можливість стати гнобителем».

Монтескьє Ш. Избранные произведения. - М., 1955. - С. 290-291.

1. У чому полягає сутність ідеї Ш. Монтеск’є про розподіл гілок влади?

2. Чому в умовах абсолютної монархії неможливо застосувати принципи розподілу влади?

3. Розкажіть про систему розподілу влади за сучасних умов в Україні.

Запам’ятайте дати

1689-1755 - роки життя Шарля-Луї Монтеск’є

1694-1778 - роки життя Вольтера

1712-1778 - роки життя Жан-Жака Руссо