Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

Тема 6. ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

§ 15. ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

1. Політична роздробленість Німеччини

Після закінчення наполеонівських воєн територія Німеччини залишилася під владою різних європейських монархій. Згідно з рішенням Заключного акту Віденського конгресу Німеччина була поділена на 37 самостійних монархій і 4 вільних міста - Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Ці держави входили до складу штучного об’єднання - Німецького союзу. Єдиним центральним органом у цих землях був Союзний сейм, який мав тільки формальні функції. Розподіл німецьких земель був вигідний для європейських монархій. Він давав можливість безперешкодно грабувати їх, сприяв зміцненню дворянсько-монархічного ладу. Свою роль відігравав і страх європейських монархій перед створенням сильної єдиної німецької держави, суперника наймогутніших європейських держав.

Найзначимішими в Німецькому союзі були Австрія і Пруссія. Територія Пруссії складалася з двох розділених регіонів: до першого входили шість давніх прусських провінцій на сході, до другого - дві економічно розвинені і перспективні на заході: Рейнська і Вестфальська.

Східні регіони розвивалися менше, бо прусські поміщики (юнкери) не хотіли змінювати існуючий суспільно-економічний уклад. Західні та східні провінції Пруссії відрізнялися неврегульованою митною системою, яка складалася з кількох десятків тарифів часів Тридцятилітньої війни XVII ст. Відтак головним завданням прусської буржуазії були ліквідація внутрішніх мит і створення єдиного загальнонімецького митного союзу. Особливістю розвитку капіталізму в Німеччині було повільне формування єдиного загальнонаціонального ринку. Це було наслідком високих внутрішніх мит, знищення яких усе більш настійливо вимагали підприємці. До середини 20-х рр. XIX ст. Пруссія домоглася від сусідніх із нею держав скасування митниць.

Об’єднання Німеччини (1864—1871)

У другій половині XIX ст. Німеччина являла собою 37 самостійних монархій та 4 вільних міста. Економічні потреби суспільства, воля правлячої в Пруссії династії та національна свідомість німців привели до об’єднання країни. Визначні успіхи німецької культури привели до сприйняття кожним німцем усіх територій, заселених німецьким етносом, державною спільною територією. На чолі цього об’єднання стала королівська Пруссія. Німеччина була об’єднана силою зброї дванадцятилітньої боротьби Прусської монархії за об'єднання під своєю владою усіх німецьких держав в єдину Німецьку імперію. Пруссія була аграрною й монархічною країною, яка ґрунтувалась на юнкерській системі землеволодіння. Разом з тим, об’єднавши країну під владою прусського кайзера, керівна еліта спрямувала економіку на капіталістичний розвиток промисловості.

З-поміж великих промислових регіонів виділяються Рейнська провінція і Вестфалія, Саксонське королівство та Сілезія. Вже в 30-ті рр. XIX ст. в цих районах діяли великі промислові підприємства, бавовняні фабрики й шовкоткацькі мануфактури. Однак і тут розвиток капіталізму гальмувався напливом дешевих англійських товарів, які звужували ринок збуту виробів німецької промисловості. Незважаючи на це, в Європі вже чітко визначилася спеціалізація німецьких держав у видобутку вугілля, в металургії, виробництві зброї.

Поворотним етапом у намаганні німецьких держав звільнитися від тяжких пут феодальної роздробленості стало створення 1 січня 1834 р. Німецького митного союзу. Знищення особистої залежності селян від юнкерів, початок процесу обезземелювання, розорення ремісників сприяли створенню ринку дешевої найманої робочої сили. Збільшилася кількість міст. У 20-ті рр. водні простори Німеччини почали долати пароплави, в 30-ті рр. були прокладені перші залізничні магістралі. Вельми показовим для промислового перевороту в Німеччині стало швидке зростання столиці Пруссії - Берліна. До кінця 40-х рр. XIX ст., ставши великим залізничним вузлом, він сполучив більшу частину німецьких земель, формуючи внутрішній ринок. У Берліні була зосереджена третина всього машинобудування та ситцевибивної промисловості Пруссії. Чисельність населення зросла до 400 тис. чол. Але відсутність новітніх технологій не давала можливості молодій промисловій буржуазії збільшувати і розширювати виробництво. Доменні печі Німеччини працювали на деревному вугіллі. Перша коксова домна з’явилася аж 1847 р. Тому в 40-х рр. у виробництві все ще використовували привізні напівфабрикати і машинне обладнання.

Особливе становище склалося в сільському господарстві Німеччини. Кріпосне право було скасоване практично на всій території. За це селяни виплачували грошові повинності. Заможним селянам дозволялося викуповувати свої повинності, але умови викупу були дуже тяжкі, оскільки перший внесок у 25 разів перевищував усі річні платежі. Тож нічого дивуватися, що з 1815 до 1845 р. викупила свої повинності лише чверть усіх селян. У маєтках прусських юнкерів відбувалися капіталістичні перетворення: розвивалося велике сільськогосподарське виробництво, зводилися переробні заводи.

В їхніх господарствах використовувалася праця розорених селян. Розвиток сільського господарства капіталістичним шляхом у поєднанні з юнкерським землеволодінням і застосуванням праці розорених селян, виплатою феодальних платежів гальмувало розвиток аграрного перевороту. На заході Німеччини, де переважало дрібне селянське господарювання, розшарування селянства відбувалося значно швидше. Там виділяється сільська буржуазія - гросбауери, - яка використовувала працю розорених селян як найману робочу силу.

Революція 1848-1849 рр. не вирішила питання про об’єднання Німеччини. В країні збереглася влада юнкерства, але буржуазія, прилучаючись до суспільного життя, дістала доступ до виборів в місцеві органи самоуправління - ландтаги. Промисловий переворот, що почався в 30-ті рр., на повну силу розгорнувся в 50-60-ті рр. Порівняно з 30-ми рр. XIX ст. випуск промислової продукції зріс удвічі.

1850 р. прусський ландтаг схвалив указ «Про регулювання відносин між поміщиками і селянами», яким селяни звільнялися від уцілілих форм залежності. За 10 років після революції економічна орієнтація Пруссії змінилася: з аграрної вона перетворилася на індустріально-аграрну країну. Широкого розмаху набуло будівництво залізниць - довжина залізничних колій у 1867 р. досягла 15,7 тис. км (у 1848 р. - 5,5 тис. км). Зростали банки й акціонерні товариства.

2. Боротьба Австрії і Пруссії за лідерство в Німеччині. Отто фон Бісмарк

Швидкий розвиток капіталізму в Німеччині з новою силою поставив питання національного об’єднання країни. На початку 50-х рр. XIX ст. намітилися два шляхи до об’єднання: «малонімецький» під проводом Пруссії і «великонімецький» - довкола Австро-Угорщини. Австрія втратила вплив на Митний союз, який контролювала Пруссія. Підтримка Пруссією Митного союзу послабила вплив Австрії на держави, які увійшли до нього. У квітні 1850 р. Австрія на противагу Пруссії скликала Франкфуртський парламент німецьких держав. Назрівав воєнний конфлікт. У вересні в конфлікт втрутилася Росія, підтримавши Австрію. Пруссія вимушена була поступитися. У м. Ольмюце відбулася австро-прусська зустріч. Пруссія відмовилася від наміру контролювати всю Німеччину. Цей етап боротьби вона програла. Під впливом італо-австро-французької війни, яка розгорнулася 1859 р., та ослаблення в результаті її Австрії і Пруссії, почали зростати антиавстрійські настрої. У вересні 1859 р. сформувався Національний союз, який об’єднав усі північнонімецькі держави з метою остаточного об’єднання Німеччини під владою Пруссії.

Вільгельм I

Щоб зміцнити фінансову систему, реорганізувати армію, дати лад усередині Союзу, король Пруссії Вільгельм І 23 вересня 1862 р. запросив на посаду міністра-президента Отто фон Бісмарка, який мав репутацію «сильної людини». Саме про нього ще 1848 р. попередник Вільгельма Фрідріх висловився так: «Запеклий реакціонер, тхне кров’ю, використати пізніше».

Отто Леопольд фон Бісмарк (1815-1898) народився в містечку Шенгаузен у родині військового відставника. За соціальним походженням - юнкер. Навчався спершу в Геттінгенському, потім - у Берлінському університетах за спеціальністю юриспруденція. 1835 р. перебував на державній службі. Від 1847 до 1851 р. - депутат саксонського ландтагу.

1851-1862 рр. - на дипломатичній службі. З 1862 р. - міністр-президент Пруссії. Від 1871 р. - канцлер Німеччини.

З приходом до влади Бісмарка прискорилося проведення військової реформи. Виголошені ним перед депутатами ландтагу слова:

«Німеччина буде об’єднана залізом і кров’ю», - змусили відступити представників опозиції. Після проведення військової реформи престиж Пруссії серед німецьких держав значно зріс.

Об’єднання почалося війною з Данією і приєднанням території Шлезвіга і Голштейна. Австро-прусські війська за чотири місяці закінчили пруссько-датський конфлікт. Пруссія одержала Шлезвіг і герцогство Ладенбург, Австрія - Голштинію.

Отто фон Бісмарк

Бісмарк діяв так, щоб витіснити Австрію з Німецького союзу. Спочатку потрібно було приєднати Голштинію. Бісмарк спробував вирішити цю проблему мирним шляхом. Однак усі його наміри вирішити питання дипломатично зазнали невдачі. Австрія почала мобілізацію. У відповідь на це Пруссія вдалася до «оборонних» заходів, розраховуючи на підтримку німецьких держав. Пошук зовнішніх союзників привів майбутнього канцлера до підписання в квітні 1866 р. договору з Італією, якій він пообіцяв не заважати Савойській династії відвойовувати в Австрії Венеціанську область.

У червні 1866 р. прусські війська зайняли Голштейн. Переозброєна, навчена, мобільна прусська армія 3 липня 1866 р. поблизу села Садова у Чехії завдала австрійцям нищівної поразки. Разом із військами Австрії були знищені також її союзники - армії німецьких держав.

3. Утворення Північнонімецького союзу

23 серпня 1866 р. за посередництва французького імператора Наполеона III у Празі Австрія уклала мир з Пруссією. Згідно з Празьким договором Австрія назавжди виходила з Німецького союзу і відмовлялася від усіх претензій на німецькі землі. Зі свого боку Пруссія зобов’язувалася не займати столицю країни Відень і не розчленовувати Австрію: Бісмарк готував її до майбутнього союзництва. Після поразки Австрії замість старого Німецького союзу був створений новий під проводом Пруссії - Північнонімецький союз, до складу якого увійшли 22 держави.

На початку 1867 р. Установчий рейхстаг (парламент) прийняв нову Конституцію, згідно з якою вся повнота влади в Союзі переходила до рук прусського короля Вільгельма І.

Спроби Росії обмежити домагання Пруссії не підтримали ні Франція, ні Англія. Англія, скажімо, вважала, що посилення Пруссії створить противагу Франції і Росії в Європі.

Кінцеву мету своєї політики в процесі об’єднання Бісмарк визначив так: «Не існує взагалі ніякого німецького народу - наша політика полягає в розчиненні Німеччини в Пруссії, отже, в перетворенні Пруссії на Німеччину».

4. Утворення Німецької імперії

Франко-прусська війна сприяла завершенню утворення в Європі двох великих національних держав - Німеччини та Італії - й істотно змінила міжнародне становище. Після перемоги Пруссії над Австрією 1866 р. єдиною перепоною для остаточного об’єднання Німеччини залишалася Франція, під чиїм впливом перебували деякі центральні та південно-західні німецькі держави Правлячі кола Пруссії, насамперед Бісмарк, вважали, що відкладати війну неможливо. Воєнні договори цих держав із Пруссією закінчувалися 1871 р. Франція також готувалася до війни. У другій половині 60-х рр. економічне і політичне становище в країні було вкрай нестабільне (нестійке). Невдоволення виходило з кіл промисловців,. банкірів. У країні процвітала корупція (хабарництво). Після численних воєн і воєнних експедицій країна була вимученою, від Другої імперії відвернулося чимало держав, тому Франція не знайшла собі союзників у майбутній війні. Лише Австрія мала менш напружені відносини з імперією Наполеона.

Приводом до війни став конфлікт в Іспанії. Бісмарк, порушуючи таємницю дипломатичного листування, опублікував матеріали, які компрометували Наполеона III в роздмухуванні цього конфлікту. 19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії. Франція, як і Північнонімецький союз, готувалася до війни. Армія імперії була озброєна кращою для того часу зброєю - гвинтівками Шаспо. Німці мали переваги в далекобійній і влучній артилерії. Прусська перевага полягала також у тому, що мобілізація армії союзу тривала лише чотири дні. Всі причетні відомства - залізничне, телеграфне, медичне та ін. - були організовані й підготовлені до війни. Кожна військова структура була підзвітною вищому командуванню.

Формально головнокомандувачем був Вільгельм І, але практично дипломатичними питаннями опікувався Бісмарк, військовими - Гельмут фон Мольтке, постачанням - Роон.

Карикатура на прусську політику

Гельмут фон Мольтке

Армія Північнонімецького союзу налічувала 908 тис. чол., третина військ стояла біля кордонів Франції. Армія Франції налічувала 600 тис. чол. Через непідготовленість військ Наполеон III наказав не починати війну першими - почав її Бісмарк.

До серпня 1870 р. армія Другої імперії з великими втратами відійшла до франко-бельгійського кордону - до м. Седана. 1 вересня противник почав оточувати французькі війська, а наступного дня за наказом Наполеона було підписано капітуляцію.

Звістка про поразку біля Седана обурила французьке населення, яке поставило вимогу встановлення республіки. 4 вересня почав формуватися новий уряд і була проголошена республіка. Головним завданням її відтепер став захист країни від розорення Північнонімецьким союзом. 22 січня у Парижі спалахнуло повстання. Побоюючись, що його підтримають робітники, 28 січня 1871 р. уряд капітулював і здав Париж німцям.

Карикатура на Наполеона III «Імперія - це мир»

Розгром Франції знищив останню перепону на шляху до створення об’єднаної Німецької імперії. Офіційно оформлено її було 18 січня 1871 р. Король Пруссії Вільгельм став імператором, Бісмарк - канцлером. У квітні 1871 р. було прийнято Імперську конституцію, згідно із якою вищими представницькими органами були союзна рада (бундестаг) і рейхстаг, але всю законодавчу владу здійснював імператор.

Висновки

Об’єднання Німеччини стало підсумком закономірного процесу історичного розвитку суспільства і відповідало віковічним мріям німецького народу. Намагання імперських князів самостійно вершити свою політику йшло врозріз із національними інтересами. Об’єднання було потрібне для зміцнення нації, формування потужної економіки. Пруссія стала тим центром, який зумів об’єднати довкола себе усі німецькі держави. Процес об’єднання став поштовхом до завершення промислового перевороту й остаточно сформував внутрішній ринок Німеччини.

Запитання і завдання

1. У чому полягали причини швидкого економічного розвитку німецьких земель у 50-60-ті рр. XIX ст.?

2. Які пережитки феодалізму зберігалися в Німеччині?

3. Який принцип об’єднання земель використав Бісмарк: а) мирний, б) дипломатичний, в) військовий, г) завдяки втручанню іноземних держав?

4. Назвіть держави, з якими Пруссія боролася за об’єднання Німеччини.

5. Чому політична роздробленість Німеччини була вигідною європейським монархам?

Документи та матеріали

Умови Австро-Прусського договору 1866 р. Нікольсбурзький попередній договір від 26 липня 1866 р.

«§ II. ...Імператор Австрійський визнає розторгнення Німецького союзу, що існував донині, доконаним фактом і дає свою згоду на нове формування Німеччини без участі в ньому Австрійської імперії.

...Імператор Австрійський дає також свою обіцянку визнати більш тісний союз, який Його Величність король Прусський має намір заснувати на північ від Майнца, а також не заперечує проти того, щоб німецькі держави, які розміщуються на південь від лінії Майнца, уклали між собою союз, причому вирішення питання про взаємний національний зв’язок між ним і Північнонімецьким союзом надається угоді між обома союзами.

§ III. ...Імператор Австрійський відмовляється на користь... короля Прусського від усіх своїх прав на герцогства Шлезвіг і Голштейн, придбані ним за мирним договором від 30 жовтня 1864 р., з тією умовою, що коли населення північних округів Шлезвіга, скориставшись гарантованим йому правом плебісциту, висловиться за приєднання Шлезвіга до Данії, то ці округи мають відійти до Данії».

Хрестоматия по новейшей истории / Под ред. А.А. Губера, А.В. Ефимова: В 3-х т. - М., 1965. - Т.2. - С. 136-137.

1. Що дали умови зазначеного договору для об’єднання Німеччини?

З Конституції Німецької імперії 16 квітня 1871 р.

«Наприкінці 1870 р. під час франко-прусської війни північно-німецькі держави увійшли до складу Північнонімецького союзу. 18 січня 1871 р. під час облоги Парижа у Версалі була проголошена Німецька імперія. 16 квітня рейхстаг затвердив її конституцію, яка почала діяти 4 травня.

Його Величність король Пруссії від імені Північнонімецького союзу, Його Величність король Баварський, Його Величність король Вюртемберзький, Його Королівська Високість великий герцог Баденський і Його Королівська Високість великий герцог Гессенський, які також стоять на чолі тих частин герцогства, які лежать по Рейну на південь від Майнца, створюємо вічний союз для захисту союзної території і застосування на ній права, а також для забезпечення добробуту німецького народу. Цей союз буде називатися Німецькою імперією».

Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII-XIX вв. / Под ред. П.Н. Галанзы. - М., 1957. - С. 558-576.

Яке значення для об’єднання Німеччини мало прийняття Конституції Німецької імперії?

Запам’ятайте дати

1830-1860 рр. - промисловий переворот у Німеччині

1859 р. - створення Національного союзу

1861 р. - прихід до влади О. фон Бісмарка і початок об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю»

1871 р. - створення Німецької імперії