Підручник по Всесвітній історії (профільний рівень). 11 клас. Гісем - Нова програма

§ 6. Тенденції політичного розвитку держав Північної Америки та Західної Європи

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначити особливості політичного розвитку країн Заходу в другій половині XX — на початку XXI ст.; характеризувати розвиток партійних систем цих країн; аналізувати особливості партійно-політичного життя в останній третині XX — на початку XXI ст.; з'ясувати, як відбувалися процеси економічної і політичної інтеграції в тогочасній Західній Європі; пояснювати сутність етносоціальних проблем і проявів етнонаціоналізму.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке демократія? Назвіть основні принципи демократії. 2. Які режими називають авторитарними? Назвіть їхні ознаки. 3. Дайте визначення поняття «громадянське суспільство». Якими є його основні принципи? 4. Чим консерватизм відрізняється від лібералізму?

1. ЗМІЦНЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ У КРАЇНАХ ЗАХОДУ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Після закінчення Другої світової війни, коли світова громадськість дізналася про злочини нацистського режиму, стала очевидною потреба у виробленні й запровадженні міжнародних стандартів із прав людини. Першим глобальним вираженням невід’ємних прав, якими наділені всі люди, стала Загальна декларація прав людини. У 1966 р. її доповнили актами й протоколами, що завершили Міжнародний законопроект про права людини, який у 1976 р. набув статусу міжнародного права. Проголошені ним права людини були закріплені міжнародними договорами, національними конституціями та законами.

Юридичне закріплення прав людини сприяло закріпленню інститутів і принципів демократії та відповідної діяльності державної влади в країнах Заходу. Одним із важливих проявів реалізації прав людини стали масові громадянські кампанії за скасування будь-яких обмежень і проявів дискримінації за статевою ознакою або кольором шкіри під час реалізації виборчого права. Зокрема, у цей період у всіх країнах Заходу жінки отримали право голосу на виборах. У 1948 р. було відновлено виборчі права жінок у Західній Німеччині (у 1933 р. нацистська влада позбавила жінок виборчого права). У 1944 р. виборчі права отримали жінки Франції, у 1952 р. — Греції, у 1968 р. — Португалії, у 1971 р. — Швейцарії, у 1976 р. — Іспанії. Право участі у виборах більшістю держав надавалося з 18-річного віку.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Протягом майже 40 років Португалією правив Антоніу де Салазар, який встановив у країні авторитарний режим. Повалити його вирішили офіцери середньої ланки. Переворот було здійснено 25 квітня 1974 р. Коли через Лісабон крокували солдати, жителька міста Селеста Сейруш підійшла до одного з них й опустила у ствол його гвинтівки гвоздику. За її прикладом громадяни також почали обдаровувати солдатів червоними і білими гвоздиками. Звідси повалення правлячого режиму в Португалії й отримало назву «революція гвоздик».

«Революція гвоздик» у Португалії. 1974 р.

Активно розвивалися методи прямої демократії. Так, французькі виборці в 1969 р. шляхом референдуму визначили політичне майбутнє президента Шарля де Голля, шведські виборці 1980 р. прийняли рішення про закриття атомних електростанцій. У Швейцарії відповідно до Конституції всі закони, прийняті парламентом, можуть бути затверджені або скасовані всенародним референдумом.

Зміцненню демократії сприяло падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі. У 1974 р. було повалено військовий режим у Греції та відкрито шлях до демократії в результаті «революції гвоздик» у Португалії. У 1975 р. після смерті Ф. Франко на шлях демократичного розвитку стала Іспанія.

Проявом зміцнення демократії в країнах Заходу стало посилення ролі громадянського суспільства. У цей період влада свідомо створювала можливості для прояву його ініціативи й здатності дієво впливати на політику. Саме активність громадянського суспільства сприяла викриттю фактів корупції та зловживань владою у ФРН (1962 р.), США (1972 р.), Японії (1976—1983 рр.), Італії (1980—1990 рр.) тощо.

2. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ. У післявоєнний період зазнала змін конфігурація партійно-політичних систем країн Заходу. Політичні рухи, причетні до встановлення тоталітарних режимів і розв’язування війни, залишили політичну арену. У більшості країн збереглася або була відновлена партійно-політична система міжвоєнного часу. Політичні партії, які утворювалися після війни, розробляли свої програми, оновлюючи традиційні ідейно-політичні напрями, які б відповідали сучасним умовам.

Консерватизм як ідейно-політична течія зберігав своє значення і вплив у країнах Заходу в післявоєнний період. Його провідною течією став неоконсерватизм, що сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні заворушення в Європі. Подальшому розвитку цього напряму після Другої світової війни сприяли крах фашизму і нацизму, розпад світової колоніальної системи та поступовий перехід від індустріального до постіндустріального суспільства.

Через співпрацю деяких консервативних сил із нацистами або неучасть у русі Опору ставлення громадської думки до консерваторів спочатку було досить негативним, і їм доводилося боротися за поновлення свого впливу. Уникнути цього змогли тільки британські консерватори. У 1951 р. вони повернулися до керівництва країною, наголошуючи на необхідності збереження традицій політики Великої Британії.

Ідеї лібералізму, як і раніше, посідали важливе місце в суспільно-політичному житті країн Заходу. Його принципи були закріплені в національних конституціях і поширювалися на інші політичні партії. Так, ідеї лібералізму сприйняла післявоєнна соціал-демократія, яка виступала головним ініціатором соціальних реформ. Варіантом прояву ліберальної ідеології в цей час став неолібералізм.

Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства, визначає урядову політику й політичний курс деяких провідних країн Заходу в останні десятиліття (наприклад, тетчеризм, рейганоміка).

Неолібералізм (новий лібералізм) — напрям політичної та економічної думки, що виник у 1930-х рр. і сформувався як ідеологія в 1980—1990-х рр.

«Економічне диво» — образний вислів, який використовується щодо періоду стрімкого економічного піднесення деяких країн та регіонів.

Соціальне ринкове господарство — ринкове господарство, у якому принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання. Його концепцію розробив у 1947 р. німецький економіст В. Ойкен.

На ліберальні ідеї орієнтувалися у своїй політиці західноєвропейські християнські демократи. Так, неоліберальні принципи в економічній сфері в 1950—1960-х рр. реалізував у німецькому «економічному диві» християнський демократ, економіст і політик Людвіг Ерхард.

Основою німецького «економічного дива» стала теорія соціального ринкового господарства, яке мало ґрунтуватися на чотирьох принципах:

  • вільна конкуренція без монополістичних обмежень;
  • право підприємців продавати товари й купувати необхідну сировину без обмежень;
  • приватна власність як основа вільної конкуренції та свободи угод купівлі-продажу;
  • повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.

Християнські народні партії в післявоєнному західноєвропейському політичному житті поєднали у своїх програмах і діяльності консервативні ідеї з ліберальними принципами в економічній політиці. У західнонімецькому суспільстві провідною політичною силою став блок Християнсько-демократичного і Християнсько-соціального союзів. Керівну роль християнських демократів у політичному житті ФРН, як вважається, забезпечували неоліберальні ідеї соціального ринкового господарства. При цьому лідер німецьких християнських демократів К. Аденауер, який 14 років очолював уряд, був за переконанням консерватором і перемагав на виборах із гаслом «жодних експериментів».

Соціалістичний рух у післявоєнних країнах Заходу зберіг свої позиції. Більшість соціал-демократичних партій, ураховуючи досвід тоталітарного режиму в СРСР, відступили від марксизму. Вони виступали за демократичний плюралізм, правову державу та демократичний соціалізм. Соціал-демократи прагнули соціальних перетворень, але вважали, що здійснити їх необхідно шляхом реформ. У післявоєнний час соціал-демократи брали участь у роботі урядів 12 країн Заходу.

Комуністи за роки війни здобули значний авторитет завдяки участі в русі Опору. Однак у післявоєнний період в умовах розгортання «холодної війни» комуністи Західної Європи перетворилися на опозиційну владі силу.

3. ОСОБЛИВОСТІ ПАРТІЙНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ в останній третині XX — на початку XXI ст. У партійно-політичному житті Заходу в останній третині XX — на початку XXI ст. відбулися помітні зрушення. Під впливом економічної кризи, зростання безробіття й суспільної стурбованості майбутнім відбулося відродження консерватизму. Починаючи з 1970-х рр. майже в усіх країнах Заходу набирала сили «консервативна хвиля», яку уособлювали неоконсерватори. У Великій Британії старих консерваторів змінили діячі нової хвилі, очолювані Маргарет Тетчер. Успіхи її уряду започаткували своєрідну ланцюгову реакцію в інших партіях країн Заходу. У Республіканській партії США неоконсерваторів уособлював кандидат у президенти й майбутній президент Рональд Рейган. У Франції президентом став неоконсерватор Жак Ширак, у ФРН еру німецького неоконсерватизму започаткував канцлер Гельмут Коль.

Експозиція заводу «Фольксваген», присвячена виробництву 1 млн автомобілів після завершення війни. 6 серпня 1955 р.

Перша в історії організована акція екологів проти ядерних випробувань. Аляска (США).

15 вересня 1971 р. Цей день вважають датою створення міжнародної екологічної організації «Грінпіс»

Помітних змін зазнала політика лівих партій. Своєю головною метою вони проголошували захист здобутих досягнень і продовження боротьби за покращення умов життя. Соціал-демократи загалом опинилися в кризі. Це було пов’язано з кризою «держави добробуту», яка після завершення періоду економічного зростання і початку глобалізації економіки мала менше можливостей забезпечити соціальний захист. При цьому падіння комуністичних режимів узагалі змусили сумніватися в перспективах соціалізму. Усе це спонукало європейську соціал-демократію до оновлення. Під впливом неолібералізму соціалізм набув рис соціал-лібералізму.

Комуністичні партії після розпаду СРСР і зникнення «соціалістичного табору» суттєво послабили свій вплив та опинилися в кризі, із якої шукають шляхи виходу.

Неоліберали загалом посіли центристську позицію в політичній структурі. Підтримка виборцями ліберальних партій була досить незначною.

Загострення екологічних проблем призвело до появи численних екологічних рухів і партій «зелених». У 1971 р. виникла міжнародна екологічна громадська організація «Грінпіс». У 1985 р. до неї входили представники 15 розвинених країн. Перша екологічна партія виникла в 1972 р. в Австралії. Зараз у країнах Заходу діють сотні екологічних партій і груп. Рух «зелених», як їх називають, став вагомим чинником суспільного життя. Акціями на захист природного середовища вони збільшують кількість прихильників, а отже, мають можливість здобувати місця у виборчих органах влади різних рівнів.

4. ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ. Післявоєнна відбудова Західної Європи досить часто потребувала узгодження міждержавних рішень. Це стало поштовхом до початку економічної інтеграції регіону. При цьому розгортався складний процес подолання давніх суперечностей між Францією та Німеччиною. Першим значним кроком на цьому шляху стала пропозиція французького керівництва об’єднати вугільну й сталеву промисловість Франції і ФРН під управлінням єдиного наднаціонального органу. У 1951 р. представники Франції, ФРН, Італії і держав Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) уклали угоду про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Завдяки цьому об’єднанню було скасовано всі обмеження, що перешкоджали вільному пересуванню продукції вугільної і сталеливарної промисловості між державами, які підписали угоду. Держави Бенілюксу запропонували перетворити ЄОВС на зону вільної торгівлі. У 1957 р. було підписано Римську угоду про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, Спільний ринок) та договір про створення Європейської комісії з питань атомної енергії (Євроатом). Так утворилися перші форми економічної інтеграції шести країн так званої «Малої Європи».

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із книги американського біолога Л. К. Рейчел «Мовчазна весна» (1962 р.), поява якої вважається поштовхом до виникнення екологічного руху

...Ті, хто над усе цінує прибутки і технічний прогрес, несвідомо вважають, що вихід людини на сцену історії скасовує проблему рівноваги в природі. Із таким самим успіхом вони могли б вважати, що водночас скасовується й закон всесвітнього тяжіння! Рівновага в природі базується на внутрішніх зв'язках живого світу та його зв'язках із навколишнім середовищем. Це не означає, що людина не мусила намагатися схилити чашу терезів на свою користь, але за будь-яких обставин вона має пам'ятати, що робить, і передбачати наслідки своїх кроків...

Обговоріть у парах і сформулюйте, за що борються прибічники екологічних рухів.

Глави європейських країн після підписання Маастрихтського договору. 7 лютого 1992 р.

Європейські політики демонструють перші банкноти євро. 2001 р.

Криза 1973—1975 рр. спонукала держави — учасники ЄЕС до об’єднання зусиль для її подолання. У 1979 р. вони утворили єдину валютну систему. У 1985 р. країни Бенілюксу, Франція та ФРН підписали Шенгенську угоду про спрощення паспортного митного контролю між ними. Угода набула чинності в 1995 р.

Успішність функціонування Спільного ринку підштовхнула інші країни Західної Європи приєднатися до нього: у 1973 р. до ЄЕС увійшли Велика Британія, Данія та Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія та Португалія.

Результатом обговорення учасниками ЄЕС перспектив діяльності стало підписання в 1986 р. Єдиного європейського акта, який посилив європейську економічну та політичну співпрацю. Цим документом було задекларовано майбутнє створення Європейського Союзу.

7 лютого 1992 р. в Маастрихті (Нідерланди) було підписано угоду про створення на основі існуючих європейських співтовариств Європейського Союзу (ЄС). Угода передбачала, що ЄС матиме спільні органи управління, скоординовану економічно-монетарну і зовнішню політику. У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція. Із 1 січня 2002 р. з’явилася спільна грошова одиниця ЄС — євро.

Поглиблення євроінтеграційних процесів сприяло вступу до ЄС нових держав. У 2004 р. його членами стали Естонія, Латвія, Литва, Кіпр, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина і Чехія, у 2007 р. — Болгарія і Румунія, у 2013 р. — Хорватія.

Прапор ЄС

Етнонаціоналізм — різновид націоналізму; на відміну від громадянського націоналізму (належність людини до нації визначається її громадянством), його прибічники вважають, що націю об'єднує спільна спадщина — мова, релігія, традиції, історія, кровна спорідненість тощо.

Складною проблемою в розвитку ЄС став вихід Великої Британії з його складу — «брексіт». У 2016 р. у Великій Британії було проведено референдум, і 51,9 % опитаних підтримали вихід країни з ЄС. При цьому жителі Шотландії і Північної Ірландії висловилися переважно проти, а Англії та Уельсу — за. Час покаже, як буде врегульовано відносини Великої Британії та ЄС.

5. ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ЕТНОНАЦІОНАЛІЗМ. У розвитку країн Заходу час від часу виникали етносоціальні проблеми, і владі доводилося їх вирішувати. Одна з найскладніших — проблема мігрантів. Різні причини спонукали досить значну кількість людей переселятися до країн Заходу. Інтеграція до середовища нових країн спричиняла численні культурні, мовні, релігійні та інші проблеми. Влада не завжди докладала достатніх зусиль, і вони, як правило, були реакцією на проблеми, що вже існували.

В етнонаціональній політиці країни Заходу дотримуються принципів етнічного плюралізму й мультикультуралізму, відповідно до яких єдність нації в державі передбачає розвиток культур усіх народів, із яких вона складається, за умови визнання ними основних принципів демократичної традиції та поваги до загальнодержавних інтересів.

Звичайно, питання етнонаціональних відносин у країнах Заходу не є повністю врегульованим. Переселенців з інших країн не влаштовує жорстка імміграційна політика. Залишається складним питання рівних можливостей і доступності для мігрантів престижних професій. Проте влада демонструє прагнення вирішувати проблеми, дотримуючись демократичних принципів для досягнення соціального миру й політичної стабільності.

У другій половині XX — на початку XXI ст. у країнах Заходу відбувалися конфлікти, пов’язані з проявами етнонаціоналізму, або етнічного націоналізму.

Із кінця 1960-х рр. і до 1998 р. тривала проблема Ольстеру — місцеві націоналісти Північної Ірландії, що належала до Великої Британії, бажали об’єднатися з незалежною Ірландією. їх переслідували юніоністи, які прагнули залишитися у складі Сполученого Королівства. Взаємна ворожнеча призвела до збройної боротьби, у якій загинуло понад 3,5 тис. осіб. Конфлікт завершився укладенням Белфастської угоди 1998 р. За її умовами Північна Ірландія залишилася частиною Великої Британії, але населенню краю було гарантоване право в майбутньому більшістю голосів вирішити справу об’єднання острова. На наступному референдумі угоду підтримала більшість населення Північної Ірландії та Республіки Ірландія.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Найбільшою провінцією Канади є Квебек, який займає понад 15 % території держави. Проблема Квебеку пов'язана з бажанням частини місцевих франкомовних жителів, які становлять 81 % його населення, досягти такого статусу, який би дозволив їм зберегти свою національну ідентичність.

На початку 1960-х рр. активність у цій справі проявляла радикальна націоналістична організація «Фронт визволення Квебеку», яка виступала за незалежність Квебеку й перетворення його на соціалістичну державу. Для досягнення своєї мети організація здійснювала теракти та вбивства. У 1970-х рр. ідея суверенітету та незалежності провінції стала досить поширеною. Було проведено два референдуми — у 1980 р. щодо суверенітету провінції і в 1995 р. — за незалежність. На обох квебекські сепаратисти зазнали поразки. Однак радикальні сили Квебеку не втрачають надії реалізувати свою мету.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із виступу президента Франції Е. Макрона на святкуванні 100-річчя завершення Першої світової війни (11 листопада 2018 р.)

...Патріотизм — повна протилежність націоналізму. Націоналізм є зрадою патріотизму. Говорячи «наші інтереси найважливіші, нехай що завгодно відбувається з іншими», ви знищуєте найцінніше, що може мати нація, те, що робить її живою, великою і, найважливіше, її моральні цінності.

...Зараз давні демони, які викликали Першу світову війну і призвели до мільйонів смертей, знову стають сильнішими...

1. Обговоріть у парах сутність вислову: «Патріотизм — повна протилежність націоналізму». 2. За ресурсами Інтернету доберіть інформацію, яка підтверджує, що зараз «демони» націоналізму в різних країнах світу знову посилюються.

Складною проблемою для Іспанії стала ситуація в Країні Басків. Рух місцевих етнонаціоналістів за незалежність тривалий час, але без успіху намагався придушити режим Ф. Франко. Місцева сепаратистська організація ЕТА з 1959 р. розгорнула в краї та за його межами кампанію боротьби з іспанською адміністрацією й тими, хто її підтримував. ЕТА заборонили й оголосили терористичною організацією, але це не зупинило конфлікт. Його жертвами стали тисячі осіб. Намагаючись урегулювати Баскський конфлікт та уникнути інших конфліктів, в Іспанії в 1978 р. прийняли Конституцію, яка гарантувала право автономії для всіх регіонів і національностей, що населяють країну. Проте це не задовольнило етнонаціоналістичні кола Країни Басків, які вимагали повної незалежності та продовжували збройну боротьбу. Одночасно більшість басків схвально зустріла надання владою Іспанії автономії регіону.

Лише у 2011 р. ЕТА заявила про «остаточне припинення своєї збройної діяльності». Влада Іспанії оголосила, що цей крок є «перемогою демократії, закону і розуму». При цьому обидві сторони залишилися на різних позиціях. Іспанська сторона визначає Баскський конфлікт як «дії терористичної організації проти правопорядку», а баскська стверджує, що «він має політичний характер між різними суб’єктами в Країні Басків». Деякі іспанські політики погоджуються, що «конфлікт дістався у спадок від диктатури Франко, чия жорстокість призвела до появи ЕТА. Він неприпустимий для плюралістичного суспільства та принципів демократії».

ВИСНОВКИ

  • Для політичного життя тогочасних країн Заходу головними стали розвиток демократичних принципів і їх подальше утвердження в усіх сферах життя.
  • Еволюція існуючих партійно-політичних систем відображала зміни у світоглядних уподобаннях і прагненнях населення тогочасних країн Заходу.
  • Розгортання процесів економічної і політичної інтеграції в Західній Європі відображало прагнення її населення бачити «Європу без кордонів». Це був історично обумовлений процес, що відповідав потребам європейського континенту.
  • Етносоціальна проблематика — невід'ємна складова життя сучасного західного суспільства. Уміння шукати шляхи гармонізації етносоціальних відносин стало необхідним для розвитку полікультурного й толерантного західного суспільства.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли Міжнародний законопроект про права людини набув статусу міжнародного права? 2. Який західноєвропейський політик перемагав на виборах під гаслом «жодних експериментів»? 3. Назвіть двох-трьох політиків, які уособлювали неоконсерваторів у країнах Заходу. 4. Яка країна приєдналася до ЄС у 2013 р.? 5. Що таке етнонаціоналізм? 6. Як було вирішено проблему Ольстеру?

7. У чому полягало зміцнення демократії в післявоєнних країнах Заходу? 8. Якими були тенденції розвитку партійних систем у післявоєнний період? 9. Охарактеризуйте особливості партійно-політичного життя в останній третині XX — на початку XXI ст. 10. Як відбувалися інтеграційні процеси в Західній Європі в другій половині XX — на початку XXI ст.? 11. У чому полягає важливість етносоціальної проблематики для країн Заходу? 12. Як вплинули на розвиток Заходу конфлікти, пов'язані з проявами етнічного націоналізму?

13. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Чим політичний розвиток держав Північної Америки та Західної Європи в другій половині XX — на початку XXI ст. відрізнявся від попереднього періоду Новітньої історії?». 14. Складіть порівняльну таблицю «Розвиток партійно-політичних систем країн Заходу».

Період

Тенденції розвитку

1945—1975 рр.

1975 р. — початок XXI ст.

15. Покажіть на карті атласу місце, де відбувалися найбільші конфлікти, пов'язані з розвитком етнонаціоналізму. 16. За картою атласу опишіть процес економічної інтеграції Західної Європи.

17. Напишіть есе за темою «Етнічний націоналізм — позитивне чи негативне явище для суспільства?». 18. Проаналізуйте сучасні етнонаціональні проблеми країн Заходу та висловіть свою думку щодо можливостей їх розв'язання.