Підручник по Всесвітній історії (профільний рівень). 11 клас. Гісем - Нова програма

§ 20. Індія

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: характеризувати розвиток Індії після здобуття незалежності; визначати особливості політичного життя країни; указувати на наслідки протистояння між Індією та Пакистаном.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Чому Індію називали «перлиною Британської корони»? 2. Якими були особливості національно-визвольного руху напередодні Другої світової війни?

1. ЗДОБУТТЯ ІНДІЄЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Після завершення Другої світової війни на порядку денному знову постало питання про ліквідацію колоніальних порядків в Індії. Проте лідери провідних політичних сил Індії по-різному бачили майбутнє країни. Індійський національний конгрес (ІНК) виступав за єдність незалежної Індії.

У той самий час Мусульманська ліга виступала не тільки за незалежність, але й за утворення окремої мусульманської держави, у якій мусульмани мали б надійніші гарантії свого розвитку. У цьому вони знайшли підтримку з боку метрополії.

Магатма Ганді під час голодування. 1947 р.

Усі особисті речі Магатми Ганді

Коли Мусульманська ліга погодилася взяти участь у Тимчасовому уряді, ідею якого висунуло британське керівництво, то на це не пішов ІНК. І навпаки, коли з ініціативи ІНК були скликані Установчі збори, то Мусульманська ліга бойкотувала вибори до них. Між індуїстами й мусульманами час від часу спалахували сутички, припинити які, на думку політичних кіл як Великої Британії, так і самої Індії, можна було, лише територіально роз’єднавши ворогуючі сторони.

У серпні 1947 р. колоніальна адміністрація заявила про надання Індії незалежності, але в той самий час країна була поділена на дві держави — Індійський союз і Пакистан, які отримали статус домініонів. Штати (провінції) і князівства колишньої Британської Індії мали визначитися, до складу якої держави вони належать. Більшість провінцій і князівств приєдналися до Індійського союзу. До Пакистану відійшли провінції на захід і схід від Індії.

Розпочався обмін населенням між двома державами. Переселення супроводжувалося масовими вбивствами з обох сторін. У сутичках загинуло близько 100 тис. осіб. Тільки жорстка позиція Магатми Ганді, який оголосив голодування до того часу, поки не припиниться різанина, а потім його вбивство одним з індуїстських фанатиків на деякий час припинили кровопролиття.

Восени 1947 р. спалахнув конфлікт між новоутвореними державами через князівство Джамму і Кашмір, де правили індуїсти, а більшість населення становили мусульмани. На допомогу мусульманам із Пакистану вторглися загони войовничих пуштунів, яких підтримувала пакистанська армія. Проти них виступили підрозділи індійської армії. Спалахнула індо-пакистанська війна 1947—1948 рр.

2. РОЗВИТОК ІНДІЇ в 1950—1980-ті рр. Перші кроки свого існування Республіка Індія почала з аграрної реформи. У поміщиків було вилучено ту частину земель, яку вони здавали в оренду (приблизно 60 % володінь). Цю землю було передано самим орендарям. Із нових господарств за надану землю держава отримувала податки й із цих коштів розраховувалася з поміщиками. У країні виник новий клас дрібних селян-землевласників.

Джавахарлал Неру, який очолював уряд, перебував під значним впливом соціалістичних ідей. Він домагався розширення державного сектору в промисловості, планового розвитку економіки. Державний сектор створювався в тих галузях, які потребували величезних капіталовкладень, що були не в змозі зробити окремі приватні власники (у чорній і кольоровій металургії, машинобудуванні, нафтопереробці, хімічній промисловості, енергетиці). Одночасно не чинилося перешкод для розвитку приватного підприємництва.

Із труднощами розв’язувалося національне питання. На території Індії проживало багато народів, що різнилися культурою, мовою, релігією. Після проголошення незалежності в країні почалося створення адміністративних одиниць. У 1956 р. з’явилося 14 нових штатів і шість територій, керованих із центру. Однак і після цього тривала боротьба окремих національних груп за можливість мати власний штат.

Джавахарлал Неру — прем'єр міністр Індії (1947—1964 рр.)

Святкування першого Дня незалежності Індії. Бомбей. 15 серпня 1947 р.

Пуштунські воїни в Кашмірі. Літо 1947 р.

Крім того, в Індії не було досягнуто загальної згоди з питання про державну мову. Такою пропонувалася мова гінді. Проти виступили деякі штати, які вбачали в цьому дискримінацію інших народів. Коли ж лунали пропозиції залишити державною мовою англійську, із цим не погоджувалися національно-патріотичні сили. Поглибилися суперечності й між окремими кастами. Вищі касти боролися між собою за владу, нижчі касти домагалися для себе розширення прав.

Курс Дж. Неру викликав опір із боку тих сил, які обстоювали вільний ринок, приватну власність і позапланову економіку, а також виступали проти політики нейтралітету і за союз із Заходом. Дж. Неру прихильно ставився до СРСР. Становище голови уряду Індії ускладнилося в 1962 р., коли Китай висунув претензії на деякі індійські території та захопив їх. Опозиційні партії звинуватили Дж. Неру в тому, що він не спромігся дати рішучу відсіч агресору через ідейну близькість із ним. Одночасно відбувся розкол в ІНК. Одна частина вимагала ще більшого запровадження соціалістичних методів в економіку. Інша, навпаки, критикувала Дж. Неру за соціалістичні експерименти. Криза в партії затяглася. У розпал дискусій 27 травня 1964 р. Дж. Неру помер.

У країні розпочалася тривала економічна криза. Уряд не міг утримувати за рахунок бюджету такий великий державний сектор, як його запланував Дж. Неру. Проведення аграрної реформи не підвищило продуктивності праці нових господарів. Натомість на землях, що залишилися в поміщиків і заможного селянства, вона зростала.

Іти на радикальну аграрну реформу з ліквідацією традиційних сільських общин уряд не бажав. Це могло призвести до неконтрольованого зростання дешевої робочої сили в містах, соціальної напруженості, зниження життєвого рівня, загострення політичних та національних проблем.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНДІЇ в середині XX — на початку XXI ст.

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРИ ІНДІЇ

Ім'я	Роки перебування при владі	Партійна належність
Джавахарлал Неру	1947—1964	ІНК
Лал Бахадур Шастрі	1964—1966	ІНК
Індіра Ганді	1966—1977	ІНК
Морарджі Дессаї	1977—1979	Бхаратія джаната парті (Народна партія)
Чандра Шекхар Сінгх	1979—1980	Лок-дал
Індіра Ганді	1980—1984	ІНК (Індіри, I)
Раджив Ганді	1984—1989	ІНК (I)
Вішванат Пратап Сінгх	1989—1990	Національний фронт
Чандра Шекхар Сінгх	1990—1991	ІНК (I)
Нарасімха Рао	1991—1996	ІНК (I)
Атал Біхарі Ваджпаї	1996	Бхаратія джаната партія
Хараданахаллі Додде Деве Говда	1996—1997	Об'єднаний фронт
Індер Кумар Гуджрал	1997—1998	Об'єднаний фронт
Атал Біхарі Ваджпаї	1998—2004	Бхаратія джаната партія
Манмоган Сінгх	2004—2014	ІНК (блок Об'єднаний прогресивний альянс)
Наредндра Моді	2014—...	Бхаратія джаната партія

ІНДО-ПАКИСТАНСЬКІ ВІЙНИ

Період	Назва	Причини	Результат
1947—1949 рр.	Перша кашмірська війна	Боротьба за стратегічно важливе князівство Кашмір	1 січня 1949 р. Індія і Пакистан підписали угоду про припинення вогню та встановлення демаркаційної лінії у Джамму й Кашмірі
1965—1966 рр.	Друга кашмірська війна	Відсутність демаркації кордонів у пустельних районах. Відновлення боротьби за Кашмір	Відведення військ на попередні позиції. Проведення демаркації кордонів (крім Кашміру). Підписання Декларації про незастосування сили й відновлення переговорів
1971 р.	Боротьба за незалежність Східного Пакистану	Криза у відносинах між Східним і Західним Пакистаном. Підтримка Індією бенгальців	Проголошення незалежності Східного Пакистану — Народної Республіки Бангладеш
Кінець 1990-х рр.	Загострення прикордонного конфлікту в Кашмірі	Активізація мусульманських сепаратистів у Кашмірі. Сутички на кордонах	Загострення ситуації. Переростання протистояння в ядерне

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІНДІЇ, РОЗРОБЛЕНА ДЖ. НЕРУ

Сутички між кашмірськими протестувальниками й індійськими військовими на вулицях Шринагара. 1947 р.

Демаркаційна лінія через штат Джамму і Кашмір, що розділяє Індію та Пакистан із 1971 р.

Криза змусила ІНК переглянути свою політику. Більше уваги почали приділяти приватному сектору в промисловості. Замість п’ятирічних планів розроблялися річні. У сільському господарстві ресурси виділялися вибірково — найбільш розвиненим аграрним регіонам і переважно міцним господарствам.

Новим прем’єр-міністром став Лал Бахадур Шастрі. Серед гострих проблем, із якими він одразу зіткнувся, була національна. У кожному штаті проживали представники декількох національностей. Найчисленніші користувалися своєю перевагою. Національні меншини не бажали миритися з дискримінацією. Почалися сутички на національному ґрунті. Не вдавалося вирішити питання єдиної державної мови. Англійська залишалася другою, крім гінді, офіційною мовою в республіці. У тих штатах, де не розмовляли гінді, третьою офіційною мовою проголошували ще й місцеву. Тривало протистояння між індуїстами й мусульманами, особливо у штаті Джамму і Кашмір. У 1961, 1963, 1964 і 1967 рр. воно виливалося в сутички з погромами та вбивствами.

Крім того, Кашмір був причиною конфлікту між Індією та Пакистаном. Коли утворювалися ці дві держави, одна третина Кашміру відійшла до Пакистану, решта — до Індії. Обидві претендували на володіння всією територією. У 1965 р. на цьому ґрунті спалахнув конфлікт, який ледве не переріс у справжню широкомасштабну війну. Допомогло втручання СРСР, який не хотів мати осередки війни поблизу своїх кордонів. На переговорах у Ташкенті (Узбекистан) на початку січня 1966 р. сторони домовилися про припинення воєнних дій. Незабаром після цього несподівано помер Л. Б. Шастрі.

Після смерті прем’єр-міністра розкол в ІНК посилився. На чергових загальних виборах 1967 р. кожна частина партії висунула свого кандидата. Ті, що продовжували курс Дж. Неру, підтримували кандидатуру його дочки Індіри Ганді.

На виборах ІНК хоч і з великими труднощами, але здобув більшість місць у парламенті. Однак порівняно з попередніми виборами він здав позиції. Зросла вага інших партій. Індія перестала бути країною з однопартійним правлінням. І. Ганді наполегливо здійснювала курс свого батька. Улітку 1969 р. вона націоналізувала 14 найбільших приватних банків, наприкінці того ж року затвердила закон, за яким монополії можна було створювати лише з дозволу уряду. Вона також збільшила державне забезпечення промисловості. Було націоналізовано імпорт бавовни.

Лал Бахадур Шастрі — прем'єр-міністр Індії (1964—1966 рр.)

Індіра Ганді — прем'єр-міністр Індії (1966—1977, 1980—1984 рр.)

Якими були здобутки і прорахунки політики І. Ганді?

У зовнішній політиці І. Ганді продовжила лінію Дж. Неру: нейтралітет і неприєднання до військово-політичних блоків, підтримка національно-визвольних рухів, зміцнення відносин із СРСР.

Завдяки такій політиці та перемозі у війні з Пакистаном партія ІНК перемогла на дострокових парламентських виборах 1971 р.

Запровадження соціалістичних принципів в економіці хоча і сприяло популяризації ІНК серед біднішого населення, але загалом призвело до погіршення економічної ситуації в країні через невисоку ефективність державного сектору. Крім того, загальмувалася земельна реформа, припинили застосовувати ефективні сільськогосподарські технології. Країна потерпала від нестачі продуктів харчування.

У 1974 р. опозиція розпочала масову антиурядову кампанію. Екстремістські елементи з опозиції вчиняли замахи на урядовців. І. Ганді переконала президента Фахрутдіна Алі Ахмеда ввести з 26 червня 1975 р. у країні надзвичайний стан. Дію Конституції було припинено, опозиційні організації заборонено, а 30 тис. їхніх активістів заарештовано.

У 1975 р. в країні був найвищий урожай зернових, і ціни на продовольство не зростали. Відновилася роздача землі селянству. І. Ганді вирішила скористатися ситуацією і в 1977 р. оголосила парламентські вибори. Однак населення віддало голоси за новоутворену Бхаратія джаната парті (БДП, народна партія), до якої увійшли опозиційні ІНК угруповання.

Оскільки БДП утворювали організації з протилежними платформами, то в 1979 р. вона розкололася, і наступного року І. Ганді знову стала прем’єр-міністром.

У 1984 р. виникла криза в штаті Пенджаб, де проживає велика община мусульман-сикхів. Вони вже тривалий час домагалися приєднання Пенджабу до Пакистану. Головна святиня сикхів — Золотий храм в Амрітсарі — перетворилася на збройний арсенал і штаб сепаратистського руху. І. Ганді наказала захопити храм і заарештувати заколотників. У відповідь група сикхських екстремістів 31 жовтня 1984 р. вчинила на неї замах, унаслідок якого І. Ганді загинула.

Після смерті І. Ганді прем’єр-міністром став її син Раджив Ганді. На той час він здобув прихильність більшості членів ІНК. Новий уряд також постав перед проблемою національного та релігійного екстремізму. У 1987 р. Р. Ганді направив війська в сусідню Шри-Ланку, де екстремістська організація народу тамілів — «Тигри визволення Таміл-Іламу» — вела боротьбу із центральним урядом, намагаючись розділити країну. Індійські війська допомогли придушити сепаратистський рух, що налаштувало проти Р. Ганді тамілів, які жили в Індії. У 1988 р. знову спалахнула криза в Пенджабі. Як і його мати, Р. Ганді дав наказ захопити Золотий храм, де отаборилися сикхські сепаратисти.

Сикхи в Індії. 1990-ті рр.

Монорельс. Мумбаї. Сучасний вигляд

Очевидною ставала неефективність соціалістичного експерименту Р. Ганді. До того ж і сам він своїм способом життя давав підстави для невдоволення: рідко спілкувався з населенням, значно збільшив особисту охорону, надто багато уваги приділяв власному комфорту. На тлі економічних труднощів це дратувало індійський народ.

Щоб дати новий імпульс економіці, Р. Ганді розпочав реформи з лібералізації економічного життя, які продовжили його наступники.

3. ІНДІЯ в 1990-ті рр. — на початку XXI ст. Непопулярність прем’єр-міністра Р. Ганді особливо проявилася під час виборів 1989 р. ІНК не зумів завоювати абсолютну більшість місць у парламенті. Уряд був сформований Національним фронтом, у який об’єдналися опозиційні Конгресу партії. Прем’єр-міністром став Вішванат Пратап Сінгх.

У 1990 р. він домігся рішення, за яким 27 % робочих місць у державному секторі мусили віддавати представникам «нижчих» каст і племен. Рішення В. П. Сінгха викликало урядову кризу, оскільки він зазіхнув на одну з найсвященніших традицій Індії — кастову систему. Представники «вищих» каст вважали для себе ганебною навіть думку, що «нижчим» кастам можуть надаватися рівні з ними права. Під тиском захисників кастової системи В. П. Сінгх змушений був піти у відставку. Посада прем’єр-міністра перейшла до соціаліста Мандри Шекхара Сінгха.

У 1991 р. розпочалася передвиборча кампанія. Найкращі шанси мав ІНК. Р. Ганді сподівався на посаду прем’єр-міністра, але у травні 1991 р. його вбили тамільські екстремісти. Новим лідером ІНК, а пізніше й прем’єр-міністром став Нарасімха Рао.

Економічний курс Н. Рао передбачав приватизацію державного сектору економіки, акціонування частини підприємств державного сектору з метою збільшення надходжень до бюджету. Основною метою уряду був відхід від командно-адміністративних методів управління, які виявилися неефективними, і розвиток конкурентоспроможної економіки, інтегрованої у світову.

ІНК прагнув створити єдину індійську націю з рівними правами й можливостями для всіх племен і народів. Йому протистояли ультраправі «патріоти», які домагалися надання індуїстам центрального місця в суспільстві. Провідною партією цього спектра була БДП. Вона спиралася на підтримку найбіднішої і найнеосвіченішої частини населення, яка в Індії налічувала сотні мільйонів осіб. На виборах 1996 р. на хвилі звинувачень у корупції ІНК й особисто Н. Рао БДП перемогла. Проте утворити стабільний уряд вона не змогла. Коаліційність стала провідною рисою політичного життя Індії. На позачергових виборах 1998 р. БДП знову здобула перемогу. Прем’єр-міністром став Атал Біхарі Ваджпаї. У внутрішній політиці його уряд продовжив політику попередників. У 1999 р. розпочалася масова приватизація державного сектору.

Сучасний краєвид міста Делі

Проблеми сучасної Індії

• Невирішеність проблеми кордонів із Пакистаном та Китаєм.

• Ядерне протистояння з Пакистаном.

• Стрімке зростання кількості населення.

• Панування патріархальних відносин на селі.

• Сепаратистські рухи (Джамму і Кашмір, Західна Бенгалія, Тамілнад, Пенджаб).

• Забезпечення стабільності економічного зростання

У зовнішній політиці Індія посіла жорстку позицію, особливо у відносинах із Пакистаном. Гонка озброєнь із Пакистаном, яка стала ядерною і ракетною, перетворила індо-пакистанський конфлікт на найбільш небезпечний у світі. Чергового загострення набула проблема Кашміру, яка за роки існування забрала життя 40 тис. осіб.

У 1999 р. БДП знову перемогла на позачергових виборах. У 2000—2001 рр. виникла нова політична криза, пов’язана з корупцією у вищих колах влади. Тепер у неї було втягнуто лідерів БДП.

Незважаючи на комплекс проблем, зараз в Індії триває стабільне економічне зростання, вдалося перевести індо-пакистанський конфлікт у переговорну площину. Падіння популярності БДП було пов’язано із втратою в індійському суспільстві прихильності до націоналістичних індуїстських гасел, особливо після кривавого релігійного конфлікту 2002 р. в місті Гуджарат.

На чергових виборах 2004 р. гучну перемогу здобув ІНК на чолі із Сонею Ганді. Проте вона відмовилася обійняти посаду прем’єр-міністра. Ним став Манмоган Сінгх. Після десятиліття перебування при владі на виборах 2014 р. ІНК поступився владою БДП. Таким чином, в Індії сформувалася типова двопартійна система.

ЕТАПИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ІНДІЇ

Період	Стратегія модернізації
1940—1950-ті рр.	Перехід власності колишньої колоніальної влади до держави. Формування державного сектору. Плановий розвиток державного сектору. Позбавлення поміщиків прав збирати податки із сільської общини. Надання орендарям права викупу землі
1960—1970-ті рр.	Націоналізація великих банків, системи оптової торгівлі. Обмеження розмірів земельних володінь. Зміцнення державного сектору (20 % промисловості). Проведення «зеленої» революції — перехід на самозабезпечення сільськогосподарською продукцією
1980—1990-ті рр.	Часткова лібералізація зовнішньої торгівлі. Залучення іноземних інвестицій у новітні галузі виробництва. Підтримка приватного підприємництва
Початок XXI ст.	Приватизація державного сектору. Сприяння розвитку приватного бізнесу. Розвиток інформаційних технологій

Бангалор — місто ІТ-спеціалістів, яке називають «індійською Кремнієвою долиною». Сучасний вигляд

Що сприяє, а що заважає стрімкому розвитку Індії на сучасному етапі?

ВИСНОВКИ

• Індія реалізувала самобутню модель модернізації, яка виявилася досить ефективною. Ще в колоніальні часи були закладені основи системи місцевого самоврядування, основи федералізму, партія ІНК мала розгалужену систему в країні. Усе це дозволило Індії після здобуття незалежності утвердитися як демократична держава. Тривалий час індійська демократія мала свої особливості: панування в політичному житті ІНК та родини Ганді.
• В економічній сфері Індії вдалося уникнути широкомасштабних експериментів, пов'язаних із радикальною зміною традиційних устоїв. Індія зберегла звичайний хід життя, проте це не зупинило її розвиток у бік прогресу.
• Розвиток країни має і свої проблеми: відносини з Пакистаном, які переросли в ядерне протистояння; стрімке зростання кількості населення, що тягне за собою цілу низку соціально-економічних проблем; сепаратистські й екстремістські рухи.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. На які дві держави було розділено Британську Індію? 2. Хто був першим прем'єр-міністром незалежної Індії? 3. Яка родина найдовше перебувала при владі в Індії? 4. У результаті якої індо-пакистанської війни було утворено державу Бангладеш? 5. Які прем'єр-міністри Індії загинули в результаті терористичних актів? 6. Яка партія тепер перебуває при владі в Індії?

7. Чому Британська Індія була розділена на дві держави? За яким принципом було здійснено цей поділ? Чому розподіл території Британської Індії призвів до кровопролиття? 8. Визначте етапи економічного розвитку Індії та дайте їм характеристику. 9. Що передбачав курс Дж. Неру? Які наслідки мала його реалізація для розвитку країни? 10. Чим можна пояснити тривале перебування при владі в країні родини Ганді та ІНК? 11. Як розвивався індо-пакистанський конфлікт? На якій основі можливе примирення двох сусідів?

12. Складіть таблицю «Індо-пакистанські війни».

13. Обговоріть у групах. Визначте основні проблеми Індії на сучасному етапі та дайте їм характеристику. 14. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Кількість населення Індії менша, ніж Китаю, приблизно на 250 млн осіб. Чому кількість населення не стримує економічного розвитку Китаю, а Індії — стримує?».