Підручник по Всесвітній історії. Новітній період (1939–2011 рр.). 11 клас. Щупак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 24. КИТАЙ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX – НА ПОЧАТКУ XXI ст.

1. ПРОГОЛОШЕННЯ КНР

1.1. Боротьба між Гомінданом і Комуністичною партією Китаю. У 1945 р. завершилося звільнення Китаю від японської окупації. У країні існував законний уряд на чолі з лідером Гоміндана (Національної партії) Чан Кайші. Китайські комуністи на чолі з Мао Цзедуном, які активно брали участь у визволенні країни, рвалися до влади; СРСР надавав їм усебічну допомогу.

Гоміндан поставив за умову створення коаліційного уряду роззброювання збройних сил КПК. Мао Цзедун не погодився і почав зміцнювати Народно-визвольну армію Китаю (НВАК). Навесні 1946 р. війська Гоміндана рушили в наступ на північ. До 1947 р. вони володіли ініціативою, але потім в наступ перейшла НВАК. Успіхам комуністів сприяли розпочата аграрна реформа, у ході якої земля перерозподілялася на користь селян, непосильні податки та військові реквізиції гомінданівців, корупція в їхньому адміністративному апараті. У січні 1949 р. військами НВАК був узятий Пекін, а навесні вони захопили Нанкін і Шанхай і завершили розгром військ Гоміндана.

У вересні 1949 р. у Пекіні була створена Центральна народна урядова рада (ЦНУР) на чолі з Мао Цзедуном. ЦНУР офіційно передавалася влада в країні.

Цзедун Мао (1893-1976) - політичний і державний діяч. Народився у родині заможного селянина. По закінченню школи служив в армії, звідки дезертирував після революції 1911-1913. У 1913-1918 навчався в педагогічному училищі, потім працював у бібліотеці Пекінського університету. У ці роки його захопили ідеї соціалізму й анархізму. Крім робіт Маркса і Кропоткіна, теоретичний багаж Мао містив у собі праці Конфуція і китайські романи про пригоди «шляхетних розбійників». У 1921 він став одним із засновників КПК. З 1923 - на партійній роботі. Один із лідерів визвольної боротьби проти японських загарбників. У 1943 Мао зайняв посаду голови ЦК КПК. З 1949 - керівник КНР. Після смерті «Великого керманича» китайські комуністи виробили офіційну точку зору, відповідно до якої Мао «на чотири п’ятих був правий і на одну п'яту помилявся».

1.2. Проголошення КНР. 1 жовтня 1949 р. на центральному майдані Пекіна відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки (КНР). КПК установила свій повний контроль у країні; метою комуністів було проголошено перетворення Китаю на сильну промислово розвинуту державу і побудову в перспективі соціалістичного суспільства.

Чан Кайші, якого підтримували США, зі своїми прихильниками емігрував на о. Тайвань, де формально було збережено колишнє державне утворення - Китайська Республіка. Держава обрала капіталістичний шлях розвитку і претендувала на місце єдиного представника Китаю на міжнародній арені.

2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КОМУНІСТІВ

Керівництво КНР на чолі з Мао Цзедуном обрало радянську модель побудови суспільства. У ході двомісячного візиту Мао в СРСР (грудень 1949 р. - лютий 1950 р.) був підписаний Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу між СРСР і КНР. У Кремлі КНР розглядали як «форпост соціалізму в Азії» і не шкодували коштів для союзника.

У 1954 р. відбулася перша сесія нового парламенту - Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП). Головою КНР обрали Мао Цзедуна, а прем’єром Державної ради (уряду) - Чжоу Еньлая.

2.1. Початок «соціалістичних перетворень» веде відлік з реалізації першого п’ятирічого плану (1953-1957 рр.). За випробуваним радянським зразком було проведено суцільне кооперування сільського господарства. За допомогою СРСР було побудовано понад 500 великих промислових підприємств і об’єктів.

Після XX з’їзду КПРС і критики культу особи Сталіна відносини із СРСР різко погіршилися. Мао вирішив будувати соціалізм «більше, швидше, краще й ощадливіше» і почати змагання з Радянським Союзом у «просуванні до щасливого комуністичного суспільства». Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія «людського моря» - вирішення всіх проблем за рахунок використання величезних мас працездатного населення.

У травні 1958 р. КПК під керівництвом Мао приймає авантюрний «план трьох червоних прапорів». Під ними малися на увазі «великий стрибок», створення «народних комун» і здійснення побудови соціалізму. Відповідно до планів маоїстів, «великий стрибок» протягом дуже короткого часу повинен був перетворити Китай на одну з найбільш економічно розвинутих країн світу. Уся країна виплавляла в кустарних умовах у маленьких домнах метал, тому що було вирішено за кілька років наздогнати Велику Британію за виробництвом чавуну і сталі. Сотні мільйонів людей працювали на будівництві каналів та інших гігантських споруджень. У цей час виникло гасло «Три роки заповзятої праці - 10 тисяч років щастя!».

На селі створювалися «народні комуни», до яких увійшло 90% населення країни. У власність комун перейшли всі засоби виробництва, усуспільнювалися навіть домашня птиця, посуд тощо. Праця була організована на основі військової дисципліни. Селяни строєм ходили на роботу, спільно харчувалися в їдальні. Усі одержували однаковий пайок, тому що Мао вважав цю форму винагороди більш «комуністичною», ніж трудодні в радянських колгоспах.

Незабаром стало ясно, що курс на «великий стрибок» зазнав краху. Скоротилося промислове виробництво, упало виробництво сільськогосподарської продукції. Країна голодувала. Потрібно було знову, як після війни, відновлювати економіку, і КПК у 1961 р. проголосила «курс на регулювання економіки». Більша частина «народних комун» була розпущена, селянам знову дозволили тримати дрібну худобу і птицю, займатися кустарними промислами і торгувати на ринку. Проте у цей час Мао Цзедун почув критику на свою адресу. Це змусило китайського лідера почати відкриту і непримиренну боротьбу зі своїми супротивниками.

Домни для виробництва металу споруджувались у Китаї повсюдно, інколи навіть у дворах шкіл та дитячих садків

2.2. Зміни в зовнішньополітичному курсі. Відносини КПК із КПРС різко погіршилися, а в 1961 р. міжпартійні розбіжності перейшли на державний рівень. Конфронтація призвела до зіткнення збройних сил КНР і СРСР у березні 1969 р. на о. Даманський. 1970-ті рр. були відзначені стратегічним протистоянням і небаченим скупченням військ на радянсько-китайському кордоні.

З 1964 р. Китай став ядерною державою. Мао вважав за необхідне прискорити і процес світової революції. Для її перемоги лідер КПК визнавав можливою загибель мільйонів людей у ядерній війні.

З 1959 р. почалася серія прикордонних конфліктів з Індією, відносини з якою колись відрізнялися взаєморозумінням і миролюбством.

2.3. «Культурна революція». Події 1966—1976 рр. у Китаї, що отримали назву «культурна революція», нічого спільного з культурою не мали. Це була цілеспрямована акція Мао і його прихильників, спрямована на усунення, аж до фізичного винищування, усіх критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму. Разом з тим це був закономірний період становлення комуністичної диктатури. У 1966 р. Пекін несподівано оголосив про початок «Великої пролетарської культурної революції», що повинна була повністю перебудувати життя суспільства і прибрати з дороги «зрадників», що заважали будувати «зразкове комуністичне суспільство» відповідно до вчення Мао.

Маоїсти зробили ставку на молодь. Озлоблені кризою й осліплені цитатниками Мао «червоні охоронці» (або хунвейбіни; їхні формування складалися зі старших школярів і студентів) і «бунтарі» (або цзаофани; їх набирали з молодих робітників), керовані безпосередньо «Великим керманичем» і його найближчим оточенням, громили партійні комітети і міністерства, захоплювали підприємства і виші, улаштовували показові судилища над «ворогами революції». Хунвейбіни і цзаофани фактично господарювали в містах: вони зривали з перехожих закордонний одяг, голили наголо тих, хто носив модні зачіски, розбивали вітрини магазинів. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книг і платівок, були розграбовані бібліотеки і музеї.

Усунувши за допомогою молодіжних бандитських формувань своїх ворогів, Мао наприкінці 1967 р. віддав наказ міністру оборони Лінь Бяо взяти під контроль армії ситуацію в країні. Близько 10 млн молодих людей були відправлені в села на «перевиховання».

Мовою цифр

Кількість постраждалих у ході «культурної революції» - 100 млн осіб. Тільки в 17 провінціях і містах було репресовано 142 тис. працівників сфери освіти. Репресовано більш як 53 тис; осіб, що працювали в сфері науки і техніки.

2.4. Культ особи Мао Цзедуна. у 1969 р. розпочався другий етап «культурної революції», у ході якого укріплювався культ особи Мао.

Усе доросле населення мільярдного Китаю мало при собі червоні книжечки з указівками великого Мао з усіх питань життя. Мао називали не інакше, як «Червоне сонце» і «Великий керманич». Портрети Мао обов’язково були в будинках китайців, вони заполонили вулиці міст і сіл. Сам Мао вміло маніпулював свідомістю народу, неодноразово поєднував зневагу до трудящих (відомий його вираз: «Народ - це чистий лист паперу, на якому можна написати будь-які ієрогліфи») з тезою про те, що історію створює саме народ.

3. КИТАЙ ПІСЛЯ МАО ЦЗЕДУНА

9 вересня 1976 р. Мао Цзедун пішов з життя. Усередині політбюро ЦК КПК виокремилося угруповання з чотирьох впливових функціонерів - висуванців «культурної революції» - Цзян Цінь (удова Мао) і трьох її сподвижників (більш відоме надалі під назвою «банда чотирьох». Це угруповання прагнуло захопити владу в країні.

У жовтні 1976 р. політбюро ЦК КПК, від імені якого виступив новий глава уряду Хуа Гофен, ужило рішучих заходів і розгромило «банду чотирьох». Хуа Гофен став лідером КПК і зберіг за собою посаду прем’єра Державної ради. Цією акцією завершився десятилітній період «культурної революції».

Судовий процес над «бандою чотирьох» вилився в осуд практики періоду «культурної революції», у ході якої постраждало близько 100 млн чоловік. Китаю було завдано величезних економічних збитків. Уперше пролунала критика на адресу самого Мао Цзедуна. У цей час посилювалась група реформаторів-прагматиків на чолі з Ден Сяопіном.

Сяопін Ден (1904-1997) - політичний і державний діяч. Походив з багатої родини, однак ще в юності порвав зі своїм оточенням. У віці 16 років виїхав у Францію, де працював і вчився в технічному ліцеї. У двадцять років став членом КПК. У 1924, щоб уникнути арешту, виїхав у СРСР, навчався в Комуністичному університеті трудящих Сходу. Після повернення на батьківщину тривалий час служив у Червоній армії Китаю, обіймаючи посади політкомісара. Учасник Руху опору проти японських загарбників. Після 1949 був заступником прем’єра Держради КНР, у 1956 - генеральним секретарем ЦК КПК. Далеко не завжди підтримував авантюрні ідеї Мао. У 1966 був знятий з усіх посад і направлений на роботу на тракторний завод. Повернувся до політичної діяльності тільки в 1973, але був повторно репресований у 1976. Поновлений на всіх посадах тільки в 1977, після смерті Мао і викриття «банди чотирьох». З 1978 став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним організатором реформ, хоча і не займав перших посад у КПК і державі (він був головою Центральної військової ради КНР, заступником голови КПК, заступником прем'єра Держради). З листопада 1989 - у відставці, однак у першій половині 1990-х продовжував залишатися ключовою фігурою китайського керівництва.

Прагматичний Ден критикував політиків, які більш за все переймалися збереженням «чистоти ідей соціалізму». Йому належить висловлення: «Не має значення, якого кольору кішка - чорного чи білого. Аби вона ловила мишей».

4. КУРС РЕФОРМ ДЕН СЯОПІНА

У Китаї набагато раніше «перебудови» у СРСР і реформ у Східній Європі почала здійснюватися спроба реформування економічної системи у світлі сучасних тенденцій розвитку світової економіки. Не відмовляючись від соціалістичних догм, реформатори на чолі з Ден Сяопіном почали здійснювати глибокі економічні перетворення в країні. З грудня 1978 р. почався відлік часу впровадження програми «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

У сільському господарстві на зміну «народним комунам» прийшов сімейний підряд: землю за договором передавали селянам, які після виконання його умов могли вільно розпоряджатися результатами своєї праці. В особисту власність селян поступово переходила і сільськогосподарська техніка. Держава відновила вільні ринки, почала розвивати багатогалузеву систему господарства в сільській місцевості. Різко зросли матеріальні стимули для селян. Результати реформ проявилися настільки швидко, що це здивувало весь світ.

У 1984 р. почали здійснювати реформи в промисловості. Державні заводи переводили на госпрозрахунок. Заохочувався розвиток малого і середнього бізнесу, створювалися вільні економічні зони за участю іноземного капіталу. У 1973-1985 рр. у КНР було створено 2 300 спільних підприємств.

Із середини 1980-х рр. почалося здійснення реформ в науково-технічній сфері й освіті, що включали: передачу відповідальності за початкову освіту на місцеву владу, сприяння розвитку професійно-технічної освіти, запровадження 9-річного обов’язкового навчання в школах, значне збільшення державного фінансування освіти, розширення самостійності вишів.

У результаті впровадження ринкових елементів в економіку темпи зростання виробництва у 1980-х рр. становили рекордні в світі 11-12% на рік.

У жовтні 1992 р., на XIV з’їзді КПК, була поставлена задача побудови «соціалістичної ринкової економіки» (або «соціалізму з китайською специфікою»), про яку до цього в офіційних колах намагалися не говорити.

5. КИТАЙ НА РУБЕЖІ СТОЛІТЬ

Із середини 1980-х рр. у китайському суспільстві почали наростати демократичні тенденції Невдоволення відсутністю політичних свобод вилилося навесні 1989 р. в мільйонні мітинги студентства, інтелігенції, робітників. Проте влада за допомогою військової сили розігнала студентів, які зібралися на майдані Тяньаньмень у Пекіні. Ці дії призвели до численних жертв і арештів.

Китайські лідери отримали певні уроки з подій 1989 р. і змін, що відбулись у країнах Східної Європи. Вони почали рішуче звільняти економіку від контролю з боку держави. У КНР намітилася лібералізація суспільного життя.

На сьогодні в країні діє конституція 1982 р., що отримала назву «конституція модернізованого соціалізму». У ній закріплена керівна роль Комуністичної партії Китаю, що визначає розвиток країни. У 2002 р. відбувся XVI з’їзд КПК, на якому було проголошено завдання будівництва «суспільства середнього достатку». Новим лідером партії та країни став Ху Цзіньтао.

У світі Пекін часто критикують за порушення прав людини. Китай проводить жорстку політику в Тибеті, переслідує інакомислячих.

Сучасна економіка Китаю за обсягом ВВП у 2010 р. стала другою у світі після США. Країна виходить на передові позиції за показниками в ряді найважливіших галузей промисловості і за впровадженням новітніх технологій. На сьогодні 1/3 усіх комп’ютерних компонентів у світі виробляється в КНР.

У 1997 р. до Китаю перейшла британська колонія Гонконг (Сянган), у 1999 р. - португальська колонія Макао (Аомінь). Протягом 50 років на нових територіях КНР зберігатимуться існуючі там системи господарювання.

КНР на міжнародній арені. У 1971 р. були відновлені права країни в ООН. КНР стала постійним членом Ради Безпеки ООН. Після 1985 р. відбулася нормалізація відносин між КНР і СРСР.

На початку XXI ст. КНР дотримується нейтральної зовнішньої політики. Однією з ключових проблем для КНР є відносини з Тайванем. Ден Сяопін ще у 1983 р. висунув концепцію мирного об’єднання континентального Китаю і Тайваню на основі концепції «одна держава - два суспільні лади».

За обсягом експорту Китай стабільно входить у п’ятірку основних торговельних партнерів України. Під час візиту Ху Цзіньтао до України в червні 2011 р. були підписані двосторонні контракти на суму близько 3,5 млрд доларів. На китайському ринку працюють багато українських оборонних підприємств. Китайська сторона виявляє зацікавленість у розширенні взаємодії в науково-технічній, аерокосмічній сфері та ін.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Для перевірки знань

1. Назвіть лідерів Гоміндану і Компартії Китаю в 1940-ві рр.

2. Визначте завдання «культурної революції».

3. Які зміни відбулися в Китаї за керівництва країною Ден Сяопіна?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. У чому полягало протистояння КПК і Гоміндану в 1945-1949 рр.?

2. Як відбувалося становлення КНР у 1950-ті рр.?

3. Визначте сутність економічних реформ у Китаї в 1970-1980-ті рр.

4. Охарактеризуйте економічний та політичний розвиток Китаю на рубежі століть.

III. Для обговорення в групі

Яка була роль «культурної революції» у новітній історії Китаю?