Всесвітня історія. Рівень стандарту. 10 клас. Васильків

Розділ 5. Держави Азії та Латинської Америки

Назвіть:

— час національних революцій в Китаї і Туреччині;

— тенденції економічного та суспільного розвитку країн Азії та Латинської Америки.

Поясніть:

— поняття: «гандизм», «етатизм», «латифундія», «сіонізм», «хунта»;

— вплив суперечностей Версальсько-Вашингтонської системи на розвиток країн Азії й міжвоєнний період;

— витоки та сутність «Близькосхідної проблеми».

Зробіть:

— синхронізуйте події економічного та суспільного життя Японії, Китаю, Індії, мусульманських держав та країн Латинської Америки;

— виявіть (за допомогою карти) геополітичні інтереси Японії;

— визначте особливості модернізаційних процесів у країнах Азії та Латинської Америки, антиколоніального руху в Індії та національного руху в Китаї; характерні риси, причини та наслідки мілітаризації Японії;

— проаналізуйте економічне та суспільне життя населення в країнах Азії та Латинської Америки з позицій протистояння демократії та авторитаризму;

— висловіть аргументовані судження про громадсько-політичну діяльність Кемаля Ататюрка, Махатми Ганді, Чан Кайші.

Підготуйте матеріали для практичного заняття:

• «Азія та Латинська Америка: протиборство демократичних сил і диктаторських режимів».

Здійсніть дослідження для написання есе:

• «Портрет національного лідера на тлі епохи: Кемаль Ататюрк, Махатма Ганді, Сунь Ятсен, Чан Кайші» (на вибір).

Здійсніть дослідження для навчального проєкту:

• «Філософія ненасилля у визвольних рухах XX ст. (досвід Махатми Ганді в діяльності Мартіна Лютера Кінга, Нельсона Мандели, совєтських дисидентів)».

Узагальнення «Поняття-визначення»

https://cutt.ly/N3Pp6lx

Узагальнення «Діячі-факти»

https://cutt.ly/Z3PaeqY

Узагальнення «Факти-увідповіднення»

https://cutt.ly/T3PayoJ

§ 14. Японія. Китай. Індія

Чи знаєте ви, що...

.....під час та після Першої світової війни пожвавилися українсько-японські відносини, зокрема в 1916 р. Країну Вранішнього Сонця відвідала українська театральна трупа Костянтина Кармелюка-Каменського, яка виступила у містах Токіо, Йокогама, Кобе та Камакура;

.....у 1920-1930 рр. в містах Маньчжурії (Харбін, Дайрен, Мукден, Гірін) проживало від 30 до 45 тис українців, майже 4 тис — в місті Шанхай, а ще — в Тяньцзіні, Ціндао та Ханькоу; загалом у міжвоєнному Китаї число вихідців з України становило приблизно 50 тис осіб;

.....засновником вітчизняної індології вважають, уродженця Полтавщини Павла Ріттера, який у 1926 р. співзаснував Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства, переклав українською мовою елегію Калідаси «Хмара-вістун», гімни «Ріґведи», поезії і прозу Рабіндраната Таґора та інші твори індійської літератури.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти:

Ґандизм (від прізвища засновника, ідеолога) — суспільно-політична та релігійно-етична ідеологія, розроблена діячем індійського національно-визвольного руху Мохандасом Карамчандом Ґанді, спрямована на досягнення незалежності мирним, ненасильницьким громадським спротивом.

14.1. Як зростав міжнародний вплив Японії впродовж 1920-1930-х рр.?

Після Першої світової війни геополітичний вплив Японії, що воювала на боці Антанти, відчутно зріс. Передусім Країна Вранішнього Сонця зміцнила свої позиції в регіоні. Їй вдалося на деякий час приєднати китайську провінцію Шаньдун і дещицю німецьких колоній у Тихому океані. Проте домовленості, досягнуті на Вашингтонській мирній конференції, обмежували амбіції японців щодо панування на морях. Ця невдача навіть коштувала життя прем’єр-міністру Харі Такасі (1918-1921). Його призначили на посаду ще у вересні 1918 р. після «рисових бунтів» — стихійних виступів, спричинених подорожчанням рису зокрема та погіршенням економічної ситуації назагал. Глава уряду запам’ятався як ініціатор низки реформ в освіті, промисловості, перевезеннях, торгівлі, у військовій галузі. У 1925 р. в Японії ухвалили виборчий закон, за яким право голосу отримали чоловіки віком від 25 років за умови, що вони прожили у своїх виборчих округах принаймні один рік і володіли нерухомістю. Таким чином, число виборців зросло чи не вчетверо — з 3,3 млн до 12,5 млн осіб. У тодішній японській внутрішній політиці вирізнялися впливами дві партії — «Сейюкай» (Партія друзів конституційного правління) і «Кенсейкай» (Конституційна партія, згодом перейменована в «Мінсейто» — Партію народної політики). В опозиції до них перебували військові, які створили таємне товариство «Сакура», що бажало закріпити за своєю державою лідерську роль у світі.

У 1926 р. завершилось правління імператора Йосіхіто, чий період називали Тайсьо («велика справедливість»). Наступником став його син Хірохіто, розпочавши відтинок Сьова («освітлений мир»), що виявився найтривалішим (до 1989 р.) в японській історії. Чи не одразу японців спіткала економічна криза, що її зумовили коливання цін на шовк-сирець — один із головних товарів експорту. Супутні проблеми, як то банкрутство низки великих підприємств, торгового дому «Судзукі», призвели до внутрішньополітичної нестабільності. Відбулося декілька державних переворотів, жертвами яких виявилися окремі політики. На початку 1930-х рр. Японія відійшла від демократії, змінивши її управлінням, що набувало ознак військового авторитарного режиму.

«Світло Азії», художник Гарольд Мортон Талберт, 27 січня 1932 р.

Серед військових утверджувалась думка про те, що саме зовнішня експансія здатна розв’язати внутрішні економічні проблеми. Це «запустило» процес мілітаризації і наступні загарбницькі війни. 18 вересня 1931 р. трапився Мукденський (Маньчжурський) інцидент, який започаткував японську агресію в Східній Азії. Звинувачення в тому, що китайські солдати намагалися розбомбити потяг Південно-Маньчжурської залізниці (який щасливо прибув до станції призначення), послугувало приводом до швидкого захоплення японцями міста Мукден (нині Шеньян), а потім — окупації всієї Маньчжурії. Переможці запросили останнього «цінського» імператора Пу Ї відродити маньчжурську державу, що повністю залежала від Токіо, перетворившись на арену протистояння між китайськими та японськими збройними силами впродовж наступних декількох років. Ліга Націй закликала відмовитись від міжнародного визнання маріонеткової Маньчжоу-Ґо, на що у відповідь в 1933 р. Японія покинула організацію. У 1936 р. вона підписала з нацистською Німеччиною Антикомінтернівський пакт начебто для протидії поширенню комунізму. Того ж року японський уряд запропонував нову зовнішньополітичну доктрину, яка передбачала реалізацію «шляху великої імперії» — носійки «нового порядку». Японці проголосили себе захисниками народів Південно-Східної Азії, пригноблених американцями та європейцями, й запропонували проєкт створення «Великої Східноазійської території процвітання». Звісно, із цими намірами не погодилися ключові гравці на світовій шахівниці, що породило низку воєнних конфліктів. Наприклад, влітку 1938 р. біля озера Хасан та наступного року біля річки Халхін-Гол (Монголія) відбулись зіткнення із Совєтським Союзом. Остаточно зіпсувались відносини із США, на тлі чого у квітні 1941 р. Японія з СССР підписали пакт про ненапад терміном на п’ять років. Восени того ж року уряд очолив генерал Хідекі Тодзіо — черговий прибічник розширення меж Японської імперії воєнним способом.

Міркуємо і діємо!

1. Як вам відомо, після «Великої війни» припинили існування чотири імперії в Євразії. Чому це не сталося з Японією? Обміркуйте в групах. 2. Проаналізуйте факти внутрішньополітичного життя Японії впродовж 1920-1930-х рр. Запропонуйте свої назви для цього періоду історії Країни Вранішнього Сонця. 3. Розгляньте карикатуру. Витлумачте символи, які використав художник, щоб підкреслити характер японської зовнішньої політики в 1930-х рр. ? Які міжнародні угоди міжвоєнного періоду порушила Японія, окупувавши Маньчжурію?

14.2. Як розвивався міжвоєнний Китай?

Участь Китаю у подіях Першої світової була формальною. Піднебесна тривалий період дотримувалася нейтралітету і лише 14 серпня 1917 р. оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині. Таким чином китайське керівництво прагнуло отримати місце за столом повоєнних переговорів, позбавитись надмірної опіки з боку Японії та країн Заходу. А ще китайці прагнули мінімізувати іноземні економічні впливи, повернути провінцію Шаньдун, що стало справою честі, бо саме на там народився видатний Конфуцій. Та переконати в цьому дипломатів, учасників Паризької мирної конференції, не вдалося. Відтак, китайська делегація стала єдиною, яка не підписала Версальського договору.

У 1919 р. невдачі на зовнішньополітичній арені призвели до суспільного протесту — «Руху 4 травня», який домагався об'єднання Китаю. Річ у тім, що центральна влада демонструвала слабкість, лише видимо зберігаючи державну єдність. У провінціях порядкували військові губернатори — дуцзюні, яких підтримували різні кланові угрупування, теж ворогуючи між собою. За цих обставин 10 жовтня 1919 р. відновила діяльність партія Гоміндан, очолювана Сунь Ятсеном. Вона прийняла політичну програму, засновану на «трьох народних принципах»: націоналізмі, демократії і процвітанні. Шлях до народовладдя, на думку Сунь Ятсена, полягав у «проходженні» трьох послідовних етапів: військового, партійної диктатури (звичайно, Гоміндану) та конституційного. У намірах зміцнити державу гомінданівці заручилися підтримкою Совєтської Росії (пізніше — СССР), яка скерувала до Китаю військових радників. Невдовзі їх усунули, оскільки вбачали в їхніх діях загрозу для суверенітету. Втім, повністю ліквідувати напругу в китайському суспільстві не вдалося.

Чан Кайші та його дружина Сун Мейлін, художник Семюел Джонсон Вулф, 1937 р.

30 травня 1925 р. у Шанхаї британські поліцейські розстріляли протестувальників, що викликало загальне обурення. Так зародився антиколоніальний «Рух 30 травня», що переріс у національну революцію за єднання (1925-1927). Після смерті Сунь Ятсена Гоміндан очолив генерал Чан Кайші. Він організував успішний Північний похід проти дуцзюнів. Далі сформував національний уряд у місті Нанкін. Водночас у Пекіні та Ухані існували ще два уряди, що претендували на статус загальнодержавних. Також неабияк шкодили китайські комуністи. Переважно у важкодоступних місцях вони творили «совєтські райони», які «офіційна» влада намагалась ліквідувати, що переросло в громадянське протистояння. 10 жовтня 1928 р., не контролюючи всього Китаю, нанкінський уряд проголосив себе єдиним національним виконавчим органом та оприлюднив програму державного будівництва. Урядовцям вдалося відновити фінансову систему, поліпшити інші економічні показники. Проте в наступному десятилітті гомінданівці управляли неефективно. До внутрішньої нестабільності додались зовнішні загрози — головно з боку Совєтського Союзу та Японії. Як мовилося, в 1931 р. розпочалась японська воєнна експансія — спершу в Маньчжурію, а невдовзі — в Шанхай, Пекін, інші міста. У 1937 р. ці вибіркові загарбання, що їх можна пояснити прагненням встановити контроль над китайськими сировинними провінціями, переросли в повномасштабне вторгнення. Японська армія захопила найважливіші порти, шляхи сполучення та промислові центри. Столиця Нанкін «упала» в грудні 1937 р., після чого відбулися масові зґвалтування, вбивства жінок, відомі як «нанкінська різанина». Центральна влада виявилася неспроможною здійснювати свої повноваження, а китайці опинилися під окупацією. У 1940 р. японці встановили «ручний» режим Ван Цзінвея, який проголосив «законну» «Республіку Китай» на противагу тій, що її створив Чан Кайші.

Міркуємо і діємо!

1. Визначте спільні й відмінні ознаки рухів «4 травня» і «30 травня». Заповніть у зошиті відповідну порівняльну таблицю. 2. Які чинники перешкоджали об’єднанню та зміцненню Китаю в період міжвоєння? Чому СССР втручався у внутрішні справи Китаю? Обміркуйте в парах. 3. Розгляньте світлину. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, дізнайтеся про політичну, громадську та мистецьку діяльність Сун Мейлін. Що пов'язувало її з авіацією?

14.3. Як розгортався антиколоніальний рух в Індії?

«Велика війна» не змінила статусу Індії, яка залишилася британською колонією. Управляючи нею з Лондона, послуговувалися принципом «батога і пряника»: визнавали військову підтримку метрополії індійцями, але запобігали їх «надмірним» вільнолюбним прагненням. Свідченням цього став Акт про уряд Індії (1919), що запровадив подвійне управління — владу ділили обрані місцеві законодавці та призначені британські посадовці. Того ж року, але попередньо, ухвалили Закон про охорону порядку, відповідно до статей якого правоохоронцям надали право арештовувати осіб, запідозрених в антибританській діяльності. Втім, ці заходи не зупинили визвольного руху. Його представляли і скеровували Мусульманська ліга та особливо — Індійський національний конгрес (ІНК). У 1919 р. керівником ІНК обрали лідера індуїстів, мислителя й правника, який повернувся після багаторічного проживання в Південній Африці, Мохандаса Карамчанда Ґанді, прозваного Махатмою — «Великою душею». Він розробив вчення — ґандизм, що пропонувало мету, стратегію і тактику національного визволення. Найвищим суспільним ідеалом Махатма вважав «сарводайю» — спільноту загального добробуту, чого можна досягнути у результаті «сатьяграхи» — ненасильницької боротьби. Її сутність полягала в тому, щоб впливати на совість і розсудливість супротивника мирними способами, навіть страждаючи від цього. Адже, як стверджували прихильники ґандизму, насильство провокує насильство. Відтак, в Індії антиколоніальний рух розгорнувся у вигляді кампаній громадянської непокори під проводом ІНК за участі всіх індійців, незалежно від релігії чи касти.

Статуя Махатми Ганді, скульпторка Фредда Брілліант, пл. Тавісток, м. Лондон, 1968 р., сучасний вигляд

У квітні 1919 р. Мохандас Ґанді оголосив про початок першої кампанії громадянської непокори. Британська влада відповіла на «хартал» (загальний страйк) силовими діями. Найкривавіші події відбулися в місті Амрітсар (провінція Пенджаб), де за наказом командувача місцевого гарнізону, генерала Реджинальда Дайєра солдати розстріляли мирних протестувальників, убивши 379 і поранивши півтори тисячі осіб. За це генерала позбавили військового звання, але він домігся виправдання. «Амрітсарська трагедія» перетворила мільйони поміркованих індійців на націоналістів і запеклих ненависників чужоземного панування. Щоб не допустити наступних кровопролить, Махатма закликав припинити протестні акції, натомість радив вдатися до «ненасильницької неспівпраці» — ігнорування органів влади, несплати податків, бойкоту імпортних товарів, публічної відмови від нагород. За ці дії британці карали масовими арештами, зокрема й Мохандаса Ґанді, який відбув у в’язниці неповних два роки.

Аркуш із марками, присвяченими 75-річчю «соляного походу» в Індії, 2005 р.

Після того, як метрополія відкинула вимогу ІНК і відмовилась надати незалежність Індії, ідеолог ґандизму ініціював другу кампанію громадянської непокори. Вона розпочалася 1cічня 1930 р. Щоб продемонструвати готовність позбутися британських товарів і монополії лондонського уряду на продаж солі, 79 індійців вирушили в «соляний похід» до Аравійського моря. В дорозі до них приєднались десятки тисяч бажаючих, які носили національний одяг, практикували традиційні ремесла, не купляли немісцевих товарів. Кампанія закінчилася випарюванням солі з морської води, що мало радше символічне значення й доводило самодостатність Індії. Махатму вдруге ув’язнили, а ІНК заборонили. Однак, усвідомлюючи складність ситуації, що склалася, 5 березня 1931 р. він після дострокового звільнення підписав із віце-королем Індії, лордом Ірвіном компромісний Делійський пакт. Документ передбачав припинення кампаній громадянської непокори, легалізацію ІНК, амністію учасникам антиурядових заходів. У 1935 р. ухвалили новий Акт про уряд Індії, яким передали у відання місцевої влади частину «лондонських» повноважень, наприклад щодо оподаткування. Статусу хоча б домініону Індія так і не виборола. Коли розпочалася Друга світова війна, Мохандас Ґанді закликав підтримати метрополію. Вона навзаєм пообіцяла надати Індії незалежність одразу після перемоги.

Мовою історичного джерела

Уривок із листа Мохандаса Ґанді до віце-короля Індії, лорда Ірвіна 2 березня 1930 р. (із книжки Югана Ґальтунґа й Арне Несса «Політична етика Ґанді»: «...Шановний друже [...] Моя [...] віра несхитна. Я ніколи зумисне не заподію зла жодній живій істоті [...]. Хоч я й вважаю британське панування прокляттям для своєї країни, все ж не маю ані найменшого наміру завдати шкоди жодному з англійців чи стати на заваді їхнім законним інтересам в Індії [...]. То чому ж я вважаю британське урядування прокляттям? Мільйони безмовних громадян моєї країни піддаються нещадному визиску, приречені на злидні численною військовою та цивільною адміністрацією, яку ми неспроможні утримувати. Нас перетворили на політичних рабів, руйнують підвалини нашої культури, нищать нас духовно...»

Міркуємо і діємо!

1. Чому часто збройні національно-визвольні змагання не досягають мети, натомість «ненасильницький опір» поступово наближав Індію до незалежності? 2. Розгляньте статую Махатми. Як його зовнішність відображує сутність гандизму? Чому саме в Лондоні встановили пам'ятник людині, яка протистояла британському пануванню? 3. Прочитайте уривок. Чим була виправдана така політична етика Мохандаса Ґанді? Чому теоретик «сатьяграхи» називав британське панування «прокляттям»?

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
1925-1927 рр. — період національної революції в Китаї	1925 р., 1927 р. — започаткування індустріалізації, колективізації в совєтській Україні

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/S8PEONX

Великий кантонський землетрус.

Корисна гра:

https://cutt.ly/I3Pp1aI

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть, як ви розумієте поняття «гандизм». У зошит запишіть із ним речення, що відображало б особливість антиколоніального руху в Індії впродовж 1919-1935 рр. 3. А. Синхронізуйте події, що відбувались у міжвоєнних Японії, Китаї, Індії. Укладіть у зошиті відповідну таблицю або схему. Б. Послуговуючись мапою, виявіть геополітичні інтереси Японії в міжвоєнний період. 4. Проаналізуйте суспільне й економічне життя населення в Японії, Китаї, Індії з позицій протистояння демократії та авторитаризму. 5. Висловіть аргументовані судження про політичну й громадську діяльність Чан Кайші та Махатми Ганді. 6. А. Відобразіть у вигляді опорних схем-«шпаргалок»: а) причини й наслідки мілітаризації Японії; б) особливості національного руху в Китаї, антиколоніального руху в Індії. Б. Напишіть есе: «Визвольні рухи першої половини XX ст. перед вибором: радикалізм чи “ненасильницький опір”» або «Філософія ненасильства у визвольних рухах XX ст.» (на вибір).