Всесвітня історія. Рівень стандарту. 10 клас. Васильків

§ 13. Румунія. Болгарія. Югославія

Чи знаєте ви, що...

...український скульптор Микола Паращук, який із 1921 р. перебував у місті Софія, співоздобив там понад 30 будівель (парламент, ректорат Софійського університету, Національну бібліотеку Кирила й Мефодія, фасад Болгарської академії наук, Судову палату, Болгарський народний банк тощо), а ще — створив понад 30 пам’ятних знаків українським (погруддя Михайла Драгоманова) та болгарським діячам, виступав із засудженням Голодомору;

...у 1916 р. в авіаційній школі, що поблизу міста Сараєво, навчався син славновідомого Каменяра Петро Франко, а з 13 травня 1919 р. він перебував у місті Белград, де як представник місії Західно-Української Народної Республіки опікувався поверненням військовополонених галичан та біженців-українців на Батьківщину.

Терміни та поняття, які варто знати и розуміти:

Королівська диктатура (від поєднання з латинським словом «діктатура» — «необмежена влада», «наказувати») — форма авторитарного правління, за якого влада зосереджувалася в руках короля, обмежувались демократичні прояви, права і свободи громадян.

Примусова асиміляція (від поєднання з латинським словом «ассіміляціо» — «уподібнення») — цілеспрямована нав’язлива всеохопна політика держави (метрополії), у результаті чого національні меншини втрачають самобутність.

13.1. Як розвивалася міжвоєнна Румунія?

За підсумками Першої світової війни румуни подвоїли площу власної території. Їм відійшли: від Угорщини — Трансильванія та Банат, від Австрії — Буковина, від Росії — Бессарабія. Так несподівано втілилася омріяна ідея «Великої Румунії». Населення також подвоїлося і становило понад 16 млн включно з численними (приблизно 30 %) національними меншинами, зокрема угорцями у Трансильванії та євреями у Бессарабії. На відміну від урядів новопосталих держав Центрально-Східної Європи, румунська влада проводила політику примусової асиміляції щодо інших націй.

У повоєнній Румунії тривало протистояння між парламентаризмом та авторитаризмом. Нова виборча система передбачала право голосу для всіх дорослих чоловіків, натомість жінки його не отримали. (Для обстоювання їхніх інтересів письменниця Каліпсо Ботез заснувала Національну раду румунських жінок.) У 1920-х рр. здавалося, що в країні переможе демократія, оскільки дві провідні партії — ліберальна та селянська — підтримували представницькі принципи. Скажімо, вибори 1928 р. вважають вершиною румунського парламентаризму. Але в 1930 р. після сходження на престол короля Кароля ІІ, який прагнув повноти влади, майбуття демократичного ладу опинилися під загрозою. Економічні негаразди, зокрема безробіття, спричинене «Великою депресією», підірвали довіру до політиків. За цих умов зросла популярність крайньоправої організації «Залізна гвардія», яка агітувала за православну духовність, за антикомунізм та антисемітизм. У 1938 р. Кароль II проголосив чергову Конституцію і розпустив політичні партії, по суті встановивши королівську диктатуру. Що ж до економіки Румунії, вона не належала до провідних. Сільське господарство, орієнтоване на вирощування зерна для експорту, було технологічно відсталим. Певні позитивні результати демонструвала промисловість, особливо у вугле-, нафтовидобуванні, сталеварінні. Саме ці галузі отримували державну підтримку.

Маршал Йон Антонеску (ліворуч) та генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн, фотограф невідомий, середина 1942 р.

У зовнішній політиці всі міжвоєнні бухарестські уряди переймалися захистом кордонів «Великої Румунії». Із цією метою країна увійшла до Малої та Балканської Антанти. Головними гарантами своєї безпеки офіційний Бухарест вважав Францію та Велику Британію, але ті виявляли байдужість як до економічного становища румунів під час «Великої депресії», так і до ймовірних загроз із боку Німеччини. Відносини із Совєтським Союзом теж залишались напруженими через Бессарабію. Навіть відновлення дипломатичних зв’язків у 1934 р. не позбавило румунських політиків остраху перед комуністичною експансією. Совєтсько-німецький пакт про ненапад (23 серпня 1939) і поразка Франції (червень 1940) у війні з Німеччиною лише підсилили побоювання. І не безпідставно. У період із червня по вересень 1940 р. СССР захопив Бессарабію і Північну Буковину; Угорщина — Північну Трансільванію, а Болгарія — Південну Добруджу. Монарх Кароль II зрікся престолу. 6 вересня 1940 р. проголошено «націонал-легіонерську державу», очолювану главою уряду Йоном Антонеску, який невдовзі установив диктаторський режим, союзний нацистській Німеччині.

Міркуємо і діємо!

1. Поясніть сутність міжвоєнного протистояння між «парламентаризмом та авторитаризмом» у Румунії. Чому все-таки «перемогла» королівська диктатура? 2. Послуговуючись знаннями з історії України, розкажіть про румунську примусову асиміляцію українців Північної Буковини. 3. Розгляньте світлину. Як символи на одязі Йони Антонеску свідчать про те, що Румунія була союзницею Німеччини?

13.2. Як розвивалася міжвоєнна Болгарія?

Наслідки Першої світової війни для Болгарії, як переможеної, виглядали болючими. Та такими, що Нейїський мирний договір болгари назвали «другою національною катастрофою» («першою» — другу Балканську війну). Восени 1918 р., щоб заспокоїти громадян, цар Фердинанд І Кобург зрікся престолу на користь свого сина Бориса III. У березні 1920 р. за підсумками виборів перемогу здобув Болгарський народний землеробський союз, лідер якого Александр Стамболійський сформував орган виконавчої влади. Він зіткнувся зі значними соціальними проблемами, але зумів втілити деякі реформи, зокрема земельну (стягнення прогресивного податку на прибуток, поширення кооперації) та освітню (впровадження безкоштовної обов’язкової середньої освіти). «Аграрії» також ініціювали загальну трудову повинність, за якої всі юнаки замість призову в армію відпрацьовували рік на користь держави. Ці зміни відбувалися в умовах пожвавлення діяльності опозиції. У ніч із 8 на 9 червня 1923 р. відбувся переворот. Заколотники вбили Алескандра Стамболійського. Новий праворадикальний уряд очолив академік Александр Цанков, який організував терор проти опозиціонерів.

Фюрер Адольф Гітлер вітає короля Бориса ІІІ під час його візиту в Німеччину, фотограф невідомий, приблизно 1940-1941 рр.

Лише через два роки пожвавилося внутрішньополітичне життя в Болгарії. У 1926 р. владу перебрав поміркований уряд Андрея Ляпчева. Він оголосив амністію (помилування) всім опозиціонерам, окрім комуністів, які напередодні здійснили невдалий замах на царя. У 1931 р. парламентські вибори виграла коаліція «Народного блоку», очолювана випускником Київського університету Святого Володимира, лідером Демократичної партії Александром Малиновим. (Його дружина — Юлія — підтримувала рух суфражисток, брала активну участь у громадській діяльності.) Проте уряд Народного блоку не зміг пом’якшити економічних негараздів періоду «Великої депресії» та відповідно зупинити хвилю невдоволень. Відтак, у травні 1934 р., відбувся черговий переворот, у результаті якого в державі утвердився військовий авторитарний режим. Його очолив Кімон Георгієв — один із керівників групи «Звено», що об’єднала розчарованих ветеранів та інтелектуалів. Через рік цар Борис III усунув військових від влади і встановив особисту диктатуру, яка уподібнювалася до тієї, що в Румунії. Монарх призупинив дію Конституції. У зовнішній політиці проголосив нейтралітет. Хоча насправді Болгарія тяжіла до єднання з нацистською Німеччиною та фашистською Італією.

Міркуємо і діємо!

1. Чому в міжвоєнній Болгарії надто часто відбувались державні перевороти? 2. Чим зумовлено те, що Чехословаччина обрала демократичну модель урядування, натомість в Угорщині, Румунії, Болгарії, частково в Польщі утвердились диктаторські режими? Відповідь відобразіть у вигляді схеми-«шпаргалки». 3. Розгляньте світлину. Чому саме Угорщина, Румунія та Болгарія тяжіли до зближення із фашистською Італією чи нацистською Німеччиною? Запропонуйте логічні аргументи.

13.3. Як розвивалася міжвоєнна багатонаціональна Югославія?

Після того, як воєнні конфлікти 1912-1913 рр. поклали край османському пануванню, як Австро-Угорщина зазнала поразки у «Великій війні», Паризька мирна конференція закріпила нові державні кордони на Балканському півострові. Від цього чи не найбільше «виграло» Королівство сербів, хорватів і словенців, утворене 1 грудня 1918 р. Його межі охоплювали землі Сербії, Воєводини, Косово, Хорватії, Словенії, Чорногорії, Вардарської Македонії, Далмації, Боснії та Герцеговини, де проживали громадяни різних національностей: 38,8 % становили серби й чорногорці, 27,8 % — хорвати, 8,5 % — словенці, 6 % — боснійці, 4,9 % — македонці. У містах Нови Сад, Сараєво, Баня Лука, Загреб мешкали й кільканадцять тисяч українців, які намагались зберегти національну культуру.

«Королівство сербів, хорватів і словенців у міжвоєнний період», мапа-схема співвідношень територій та національностей

Першим королем нової держави проголосили Петра І (1918-1921) із сербської династії Карагеоргієвичів. 28 червня 1921 р. Відовданська (від сербського релігійного свята Відовдан — «день Святовита») Конституція узаконила централізовану державу, що спровокувало сепаратистські антисербські настрої. Король призначав виконавчу владу — Раду Міністрів і зберігав за собою зовнішньополітичні повноваження. Роль законодавчого органу — Скупщини — неухильно зменшувалася. Модернізація промисловості Королівства сербів, хорватів і словенців здебільшого обмежувалась північчю. Інші регіони розвивалися переважно як сільськогосподарські, де працювало понад 3/4 населення. Що цікаво, показник народжуваності був одним із найвищих у Європі, а рівень неписьменності сягав понад 60 %.

6 січня 1929 р. король Александр І, використавши як привід внутрішньополітичну кризу, проголосив диктатуру та перейменував Королівство сербів, хорватів і словенців на Югославію. Нова назва мала б символізувати єдність, плекати південнослов’янський (югославський) патріотизм замість сербського, хорватського чи словенського. У 1931 р. видано нову Конституцію, яка обмежила демократичні права і свободи, натомість зміцнила владу монарха. Для запобігання сепаратистським проявам створено Суд із захисту держави, що замість обстоювання справедливості перетворився в інструмент покарання інакодумців. Зверхня поведінка сербів спричинила опір із боку інших національностей. Наприкінці 1932 р. Хорватська селянська партія видала Загребський маніфест, у якому закликала покласти край сербському домінуванню. Зорганізувався хорватський рух усташів (бунтарів, повстанців). Уряд відреагував ув’язненнями. У відповідь 9 жовтня 1934 р. терорист Внутрішньої македонської революційної організації застрелив Александра І під час його поїздки до французького міста Марсель. Новим королем Югославії став 11-річний син убитого — Петро II, регентом при якому призначили рідного дядька.

Король Югославії Александр І (ліворуч) і міністр закордонних справ Франції Луї Барту за кілька хвилин до замаху, стоп-кадр з англійськомовної кінохроніки, м. Марсель, 9 жовтня 1934 р.

Теракт не розв’язав міжнаціональної проблеми в Югославії. Під час Другої світової війни цим сповна скористалися нацистська Німеччина та фашистська Італія, приєднавши частину югославських земель. У квітні 1941 р. проголосила незалежність Хорватія, очолювана лідером усташів Анте Павеличем. Щоправда, новостворена держава перебувала під безпосереднім впливом Третього Райху.

Мовою історичного джерела

Уривок із книжки Алана Джона Персиваля Тейлора «Габсбурзька монархія 1809-1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини»: «...Словенці та хорвати, втративши габсбурзьку протекцію, відчули себе беззахисними перед небезпекою з боку Італії і тому вирішили обрати південнослов'янську альтернативу як менше зло [...]. Хорватські полки присягнули на вірність Південнослов'янській державі... Флот підняв прапори Південнослов’янської держави і прагнув якнайшвидше підкоритися югославській владі, щоб уникнути капітуляції перед італійцями [...]. Югославія [...] повторила всі помилки національної політики Австро-Угорщини [...]. Югославія намагалася бути сербською національною державою...»

Міркуємо і діємо!

1. Послуговуючись мапою-схемою, розкажіть про територіальний устрій та національний склад Королівства сербів, хорватів і словенців. 2. Зіставте і порівняйте ознаки королівських диктатур у Румунії, Болгарії та Югославії. Чому такі форми правління утвердилися саме в державах Балканського півострова та сусідніх? 3. Прочитайте уривок. Які обставини змусили хорватів та словенців об’єднатись із сербами? Визначте причини, схарактеризуйте сутність внутрішньої слабкості Югославії.

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
1938 р. — встановлення королівської диктатури в Румунії 6 січня 1929 р. — утворення Югославії, встановлення королівської диктатури Александра І 6 вересня 1940 р. — встановлення націонал-легіонерського режиму Йони Антонеску в Румунії	1938 р. — надання Підкарпатській Русі автономії у складі Чехословаччини 1929 р. — початок суцільної насильницької колективізації в совєтській Україні 28 червеня 1940 р. — вторгнення Червоної армії на територію Бессарабії та Північної Буковини

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/p8ypH8s

Війна бродячої собаки.

Корисна гра:

https://cutt.ly/L3PpFDu

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть, як ви розумієте поняття «королівська диктатура», «примусова асиміляція». У зошит запишіть із першим речення, що відображало б становище в Румунії, Болгарії, Югославії в 1920-1930-х рр., а із другим таке, яке описувало б ставлення румунської влади до українців Північної Буковини та Бессарабії. 3. А. Синхронізуйте події, що відбувались у міжвоєнних Румунії, Болгарії, Югославії. Укладіть у зошиті відповідну таблицю або схему. Б. Послуговуючись малою, розкажіть про: а) геополітичне становище Румунії, Болгарії, Югославії в 1920-1930-х рр.; б) територіальні розмежування та особливості розв'язання національних проблем в Центрально-Східній Європі упродовж 1938-1940 рр. 4. Проаналізуйте передумови, причини, особливості, наслідки встановлення королівських диктатур у Румунії, Болгарії, Югославії. 5. Оцініть (за довільно обраними критеріями) розвиток держав Центрально-Східної Європи в міжвоєнний період. Свої «оцінки» відобразіть у вигляді рейтингової таблиці або діаграми. 6. А. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, укладіть біографічний портрет Йони Антонеску. Відобразіть життєпис у вигляді постера. Продемонструйте його в класі. Б. Виконайте колективний навчальний проєкт: «Українська еміграція в державах Центрально-Східної Європи: політичне і культурне життя».

Узагальнення до розділу 4 «Держави Центрально-Східної Європи»
Томаш Масарик	Юзеф Пілсудський	Йон Антонеску	Карпатська Січ	Угорська революція
асиміляція	переворот 1926 р.	Друга Річ Посполита	Віденський арбітраж	королівська диктатура
«санація»	сепаратизм	1940 р.	1929 р.	регент
Міклош Горті	Чехословацька республіка	Августин Волошин	«начальник держави»	Мала Антанта
«Велика Румунії»	Королівство сербів, хорватів і словенців	Карпатська Україна	«епоха Міклоша Горті»	Партія судетських німців
усташі	Александр І	Кароль II	1918 р.	полонізація
1938 р.	«пацифікація»	Югославія	осадництво	1920 р.