Всесвітня історія. Історія України. 6 клас. Голованов

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 34. Римська республіка V ст. до н. е. - середини ІІІ ст. до н. е.

Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.

  • 1. Аристократія
  • 2. Стан
  • 3. Карфаген
  • 4. Родовий лад
  • а) згуртування суспільства за ознакою спорідненості
  • б) колонія фінікійців, місто-держава в Північній Африці
  • в) групи людей, які різняться між собою колом своїх прав
  • г) влада знаті

1. Римська республіка: організація влади та суспільство

Римський форум — головна площа міста. Реконструкція

КОМІЦІЇ — народні збори в Римі.

ТОГА — традиційний римський одяг — довга тканина, обгорнена навколо тіла.

МАГІСТРАТИ — вищі державні урядовці в Римі: консули, претори, едили, цензори, народні трибуни.

СЕНАТ — рада старійшин, найвищий орган державної влади.

ЛЕГІОН — основна організаційна одиниця в армії. Складався з маніпулів, згодом — із когорт.

Щоосені на Марсовому полі в Римі збиралися коміції, на яких народ обирав кращих громадян на державні посади. Ті, хто прагнув обійняти посаду, прибували на коміції вбраними в білу тогу (кандиду), що була символом чистої совісті народного обранця. Відтоді всіх, хто бажає бути обраним на будь-яку посаду, називають кандидатом. Коміції, крім виборів магістратів, ухвалювали закони, оголошували війни, розглядали скарги на судові рішення.

Будь-яке питання попередньо розглядав сенат. Його роль у державному житті була дуже значною. Сенат затверджував рішення коміцій після ухвалення; перед сенатом звітували магістрати, які потім належали до його складу. Сенаторами ставали тільки знатні громадяни. Декрети сенату починалися словами: «Сенат і римський народ (ухвалили)». Початкові літери цих слів «SPQR» карбували на дощечках під бронзовою фігуркою орла та на прапорах римських легіонів.

У разі особливої небезпеки для держави замість звичайних магістратів обирали диктатора (урядовця з надзвичайними повноваженнями) та його помічника, посада якого називалася «начальник кінноти». На надзвичайні посади кандидатів обирали не довше ніж на шість місяців. Це правило не допускало зосередження повної влади в одних руках на тривалий термін.

Усе громадянське населення складалося з патриціїв, плебеїв і вершників. Вільні громадяни утворювали панівний клас рабовласників. Безправних рабів римляни вважали «майном, знаряддям праці, що розмовляє».

2. Господарювання римлян

Основним господарським заняттям італійців було землеробство. Родюча земля, теплий клімат забезпечували високі врожаї. На твердих ґрунтах землероби використовували важкі плуги, що мали масивний залізний леміш. Легкий ґрунт розпушували ралами та мотиками. На землях Італії вирощували здебільшого пшеницю, ячмінь, просо, а там, де землі були малородючими, — ріпу, боби.

Ті з вас, хто полюбляє солодощі, були б прикро вражені, потрапивши до Стародавнього Риму. Тогочасним римлянам цукор був невідомий, а потреби організму в солодкому задовольняли, уживаючи натуральне виноградне вино — неміцне, до того ж густе і в'язке, наче кисіль. Звичайну воду римляни майже не пили, надаючи перевагу тому ж таки вину, яке розбавляли водою.

Елліни, які заселили південні береги півострова, допомогли корінним жителям у розвитку виноградарства. Саме вони перетворили занедбані пагорби Південної Італії на квітучі виноградники. Римські вина охоче вживали не лише на півострові, вони були широко відомі в Середземномор'ї.

Від греків італіки навчилися вирощувати оливки й виробляти з них олію. Скотарі розводили переважно овець і свиней, в Етрурії — волів (головну тяглову силу). А на землях Луканії, Калабрії та в Апулії розвинулося відгінне скотарство. Тут розводили овець, кіз і коней.

3. Боротьба плебеїв і патриціїв у Римі

Після утворення Римської республіки всі виборні посади захопили патриції. Плебеям залишили право голосувати в народних зборах і служити у війську під командуванням патриціїв. Із розвитком торгівлі сформувалася майнова нерівність. Більшість плебеїв утратила землю і заборгувала лихварям, за це можна було потрапити в рабство.

Становище загострювалося. Між станами назрівала війна. Уникнути її можна було, задовольнивши такі вимоги плебеїв: ♦ надати право бути обраними на високі державні посади; ♦ наділити общинною землею; ♦ скасувати боргову кабалу.

Та патриції не бажали ділитися з плебеями ні владою, ні багатством. Напружені відносини між станами врешті призвели до вибуху обурення плебеїв.

У 494 р. до н. е., під час війни Риму із сусідами, плебеї відмовилися воювати. Вони залишили Рим і подалися на Священну гору за межами міста, щоб створити власну державу. За таких умов патриції змушені були погодитися на поступки.

Італійські селяни

НАРОДНИЙ ТРИБУН — урядовець, призначений захищати інтереси стану плебеїв.

Плебеям надали право обирати народних трибунів. Ці магістрати мали захищати інтереси плебеїв, вони накладали вето (заборону) на будь-яке рішення сенату, якщо вважали його несправедливим. Будинок народного трибуна правив за сховище: будь-хто міг знайти в ньому захист. Недоторканою вважали й особу народного трибуна.

Для впорядкування римських звичаїв і творення законів у 452 р. до н. е. було створено комісію децемвірів терміном на рік. Повноваження цієї комісії з десяти найшанованіших громадян довелося продовжити ще на рік; за цей термін децемвіри уклали закони, які записали на 12 мідних дошках (таблицях). «Закони дванадцяти таблиць» мали обов'язково виконувати всі громадяни.

У 445 р. до н. е. особливим законом було дозволено укладати шлюб між плебеями та патриціями. Це привело до об'єднання знатних родин з обох боків у особливу групу римської знаті — нобілітет (від латин. «нобіліс» — найкращий).

Народні трибуни Ліциній і Секстій у 367 р. до н. е. домоглися прийняття законів, за якими плебеїв наділяли землею.

У 326 р. до н. е. було ухвалено заборону продавати римських громадян у рабство за борги. Остаточною перемогою став закон від 287 р. до н. е., за яким плебеї могли впливати на державні справи й ухвалювати закони. Боротьба між плебеями та патриціями завершилася; її результат — знищення залишків родового ладу й відкриття шляху для швидкого розвитку рабовласницьких відносин. Зрівнявшись у правах, плебеї та патриції утворили громадянське суспільство Римської держави.

У середині ІІІ ст. до н. е. держава римлян стала згуртованішою і сильнішою. Це відіграло значну роль у боротьбі Риму із сусідніми народами Італії та небезпечним ворогом — Карфагеном.

4. Завоювання Римом Італії

Тривалий час Рим був одним із міст Лація і належав до союзу 30 латинських міст. Надалі, уладнавши внутрішні чвари й суперечки між громадянами, Рим поступово завойовував території сусідніх народів — етрусків, самнітів, латинів, сабінів. Війни вели заради здобичі й рабів. Римляни підкорили собі етрусків, латинів і самнітів. Вони закріпилися в Лацію, на лівому березі Тибра, утворивши там колонії.

Власних сил Риму не завжди вистачало, тому він укладав союзи з одним народом проти іншого. Але це не заважало після перемоги нападати на колишнього союзника. «Розділяй і володарюй» — це гасло Рим завжди використовував у боротьбі за панування над Італією.

Стародавній Рим. Макет

ГАЛЛИ — племена кельтської народності, які населяли всю Західну Європу, а згодом і північ Італії.

КАПІТОЛІЙСЬКИЙ ПАГОРБ — один із семи пагорбів, на яких виник Стародавній Рим.

ПІРР — цар Епіру, держави на північному заході Балкан; далекий родич Александра Македонського.

Проте в 390 р. до н. е. з Північної Італії на Рим посунули галли — сильні войовничі племена, яких об'єднав верховний вождь Брен. Того ж року в битві на річці Аллії римляни зазнали поразки. Галли захопили й спалили місто. Римляни замкнулись у фортеці на Капітолійському пагорбі. Якось уночі галли почали потайки видиратися на укріплені мури. Варта задрімала, але галлів почули священні гуси, які були в храмі Юнони. Перелякані птахи зчинили галас. Римляни прокинулися й відбили штурм. Відтоді побутує вислів: «Гуси Рим урятували». Невдовзі після цього галли взяли викуп і подалися на північ, бо їхнім землям загрожувала небезпека.

Через цю катастрофу всі перемоги римлян, здобуті в V ст. до н. е., було втрачено. Тільки у 290 р. до н. е. Рим знову підкорив усі племена Апеннін. Захопивши Середню Італію, римляни посунули на південь, загрожуючи грецькому місту Таренту.

Тарентійці покликали на допомогу Пірра. Цей талановитий полководець на чолі вишколеної армії завдав римлянам двох поразок: у 280 р. до н. е. біля Гераклеї та у 279 р. до н. е. — при Аускулі. Але ціна перемоги була надто високою. Зазнавши великих людських втрат Пірр проказав із сумом: «Ще одна така перемога — і ми остаточно загинемо». Так виник ще один крилатий вислів — «Піррова перемога», тобто успіх, досягнутий надто великою ціною. Невдовзі Пірр посварився з тарентійцями і повернувся до Греції. Того ж року Тарент після облоги здався римлянам.

У 265 р. до н. е. було підкорено останнє вороже місто на землі етрусків — Вольсинії. Тепер уся Італія стала територією Римської держави.

  • 1. З яких станів складалося римське суспільство?
  • 2. Які вимоги висловлювали плебеї патриціям?
  • 3. Сформулюйте, що означають такі поняття й терміни: республіка, форум, народний трибун, сенат, консул, вето.
  • 4. У чому полягають функції народних зборів і сенату? Чим вони різняться?
  • 5. Складіть усну розповідь про те, як Рим завоював Італію.
  • 6. Що відбувалось у Греції, коли в Римі складали «Закони дванадцяти таблиць»?