Тема 3. Провідні держави світу в 1920—1930-х рр.

Передумови

Перетворення США на світового кредитора.

Зростання попиту на відносно дешеві та якісні американські товари.

Зростання питомої ваги США у світовій економіці (48 % промислового виробництва всього західного світу).

Політична стабільність у країні, фінансова міць, великі резерви внутрішнього ринку.

Інтенсивний розвиток нових галузей (автомобілебудування, електротехнічна, хімічна промисловість, радіотехніка тощо).

Президентство республіканця В. Гардінга (1921— 1923 рр.)

Основне гасло — «Менше уряду в бізнесі, більше бізнесу в уряді».

Подолання наслідків післявоєнної економічної кризи 1920—1921 рр.

Виступ проти політики державного регулювання.

Заклик до скорочення державних витрат на соціальну допомогу.

Отримання урядових субсидій підприємцями.

Анулювання закону про податок на прибуток.

Фактичне скасування контролю над цінами.

У зовнішній політиці — курс на ізоляціонізм — невтручання США у справи держав поза межами Американського континенту.

Політична та економічна експансія в країни Латинської Америки.

Боротьба за посилення свого впливу в Китаї.

Закріплення панування США в Далекосхідно-Тихоокеанському регіоні.

Президентство республіканця Дж. К. Куліджа (1923 — 1929 рр.)

Основне гасло — «Справа Америки — бізнес».

Відкидання концепції державного регулювання економіки.

Принцип «індивідуальної відповідальності» американців за результати своєї діяльності.

Надання пільг корпораціям.

Стимулювання зовнішньої торгівлі.

Проведення політики протекціонізму — захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Прийняття законів, що обмежували прийом емігрантів.

Продовження в зовнішній політиці курсу свого попередника.

Наростання проблем

Застій виробництва в традиційних сферах економіки (видобуток вугілля, суднобудування, текстильна промисловість тощо) при швидкому зростанні нових галузей важкої індустрії.

Несприятливі умови в аграрному секторі (збільшення обсягу сільськогосподарської продукції через застосування машин, штучних добрив, нових технологій; ця продукція не знаходила збуту на внутрішньому та зовнішньому ринку через конкуренцію з боку Аргентини, Австралії та Канади).

Соціальні проблеми (3 млн безробітних, звуження внутрішнього ринку через невідповідність зростання заробітної плати та виробництва, падіння купівельної спроможності більшості населення тощо).

Причини

Біржові спекуляції, численні тіньові операції, у результаті яких курс продажу акцій значно перевищував їх реальну вартість.

Криза на Нью-Йоркській фінансовій біржі 24 жовтня 1929 р. Порушення балансу між виробництвом та споживанням .

Непомірно великі пільги монополіям, які не зважали на ситуацію на ринку і враховували лише власні інтереси.

Заборгованість Америці з боку союзників, а також Німеччини значних сум, які вони не могли виплатити.

Прояви кризи

Падіння обсягів виробництва.

Банкрутство 130 тис. підприємств та 20 % всіх банків країни.

Зниження видобутку вугілля на 42 % та виплавки сталі в 4 рази.

Скорочення заробітної плати на 33 %.

Розорення 897 тис. фермерських господарств; скорочення прибутків фермерів на 58 %.

Безробіття (13 млн осіб).

Загальнонаціональні «голодні походи» у Вашингтон (1931, 1932 рр.).

Випадки голодної смерті.

Президентство республіканця Герберта Гувера (1929 — 1933 рр.)

Висунення програми «знищення бідності».

Прагнення примирити бізнес та профспілки. Сприяння розвитку вільного підприємництва. Діяльність, спрямована на подолання кризи 1929 — 1933 рр. (скупка надлишків сільськогосподарської продукції у фермерів, запровадження кількох федеральних програм, у тому числі програми будівельних робіт). Неспроможність подолати кризу.

Наслідки кризи

Падіння життєвого рівня.

Падіння авторитету республіканської партії, яка втрачала важелі управління країною.

Перетворення кризи на світову.

«Новий курс» республіканця Ф. Рузвельта

Заходи у фінансовій сфері

Відкриття лише конкурентоспроможних банків. Закони про девальвацію долара, вилучення монетного золота з приватних рук.

Полегшення доступу до кредиту.

Реформування системи оподаткування (підвищення ставок податків на надприбутки, спадки і дарування).

Заходи в промисловості

Закон «Про відбудову промисловості» від 16 червня 1933 р., що передбачав вироблення «кодексів чесної конкуренції», які встановлювали розмір виробництва, визначали рівень заробітної плати й тривалість робочого дня, розподіляли ринки збуту між окремими конкурентами.

Створення з метою впровадження закону Національної адміністрації з оздоровлення промисловості (НІРА).

Заходи в сільському господарстві

Закон про допомогу фермерам від 12 травня 1933 р., який передбачав скорочення посівних площ і зменшення поголів’я худоби, скуповування державою сільськогосподарської продукції.

Закон 1936 р., який передбачав заходи, спрямовані на збереження родючості ґрунтів.

Заходи в соціальній сфері

Програма допомоги нужденним (суспільні роботи для безробітних тощо).

Закон Вагнера (1935), згідно з яким дозволялася організація профспілок та створення системи державного регулювання трудових відносин.

Закон про соціальне забезпечення (1935), який передбачав створення системи заходів для надання допомоги вдовам, сиротам, інвалідам, щодо страхування безробітних та пенсійного забезпечення.

Прийняття закону про справедливі умови праці (1938), який надавав право уряду встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого дня, забороняв дитячу працю.

Значення

Доведення важливості державного регулювання у сфері ринкового господарства.

Тенденція до зростання державного регулювання набула форми ліберального реформізму, що давало змогу знайти вихід із кризи за допомогою соціального компромісу.

Створення умов для подальшого розвитку ліберальної демократії (розширення прав громадян).

Суттєві зрушення в соціальній політиці держави.

Зовнішньополітичний курс адміністрації Ф. Рузвельта

Прагнення зміцнити міжнародні позиції США і підняти престиж країни у світі.

Політика «доброго сусіда» щодо країн Латинської Америки.

Загострення суперечностей між США, з одного боку, та фашистськими і мілітаристськими державами — з другого.

Відхід від політики «ізоляціонізму».

Консервативні уряди

● 1922—1923 рр. — голова уряду Ендрю Бонар-Лоу.

● 1923—1924 рр., 1924—1929 рр. — голова уряду Стенлі Болдуїн.

● Подолання застою 1922—1923 рр. в економіці.

● Прибутки переважно від «невидимого експорту» — вивозу капіталу, міжнародних банківських операцій, вигідного використання морського транспорту тощо.

● Нехтування капіталовкладеннями в промисловість і, як наслідок, відставання (особливо провідних галузей — вуглевидобувної, металургійної, машинобудівної).

● Падіння конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку.

● Відновлення золотого еквіваленту фунта стерлінга.

● Зміцнення приватної власності (закон про приватну власність, закон про купівлю землі, закон про реєстрацію власності на землю).

● Соціальні конфлікти (шахтарська проблема).

Лейбористські уряди

Формування урядів Рамсеєм Макдональдом.

1924 р. — перший лейбористський уряд:

● здійснення гнучкої політики: часткові поступки робітникам і підприємцям із метою збереження стабільності в суспільстві;

● стимулювання розвитку підприємництва;

● невиконання лейбористами передвиборних обіцянок щодо націоналізації шахт і залізниць та введення прогресивного податку з капіталу;

● значна увага приділялась соціальним питанням: збільшення розмірів допомоги безробітним і пенсій, поліпшення системи соціального страхування, збільшення державних асигнувань на житлове будівництво;

● наростання політичної нестабільності в країні, наслідком чого став розпуск парламенту.

1929—1931 рр. — другий лейбористський уряд:

● діяльність в умовах світової економічної кризи, яка розпочалася в 1929 р.;

□ балансування економічної політики на межі інтересів трудящих і підприємців: надання великим підприємствам субсидій і пільгових кредитів; покращення становища безробітних завдяки закону про страхування (1930);

● загострення економічних і політичних проблем в умовах кризи (зменшення допомоги безробітним; 7-годинний день на шахтах так і не було відновлено; антипрофспілковий закон 1927 р. так і не був скасований);

● вимога промислових і фінансових кіл подолати фінансову кризу шляхом зменшення витрат на соціальні потреби.

Серпень 1931 р. — початок урядової кризи, яка призвела до

відставки другого лейбористського уряду.

Загальний страйк 1926 р.

Передумови

● Намагання власників шахт знизити високу собівартість вугілля та підвищити його конкурентоспроможність на зовнішніх ринках шляхом зниження заробітної плати гірникам (на 15 %) та збільшення робочого дня.

● Проголошення ультимативних умов власниками шахт про зниження заробітної плати та збільшення робочого дня, погроза локаутом — одночасним закриттям підприємств і масовим звільненням робітників.

● Відхилення вимог власників шахт федерацією гірників; підтримка їх залізничниками, транспортниками та машинобудівниками

● Спроба уряду пом’якшити конфлікт шляхом виплат шахтовласникам протягом 9-ти місяців субсидій для підтримки заробітної плати.

Перебіг подій

● Проголошення власниками шахт по закінченні 9-місячного терміну локауту.

● 4 травня 1926 р. — проголошення Генеральною радою Британського конгресу тред-юніонів загального страйку, у якому взяли участь 18 млн осіб.

● 11 травня 1926 р. — визнання Верховним судом країни страйку незаконним.

● 12 травня 1926 р. — заявлення керівництва Генеральної ради тред-юніонів про припинення страйку.

● Продовження страйку шахтарями, що не підкорилися цьому рішенню (до листопада 1926 р.).

Результати та наслідки

● Поразка страйкарів (зниження заробітної плати гірників, збільшення робочого дня).

● 1927 р. — прийняття парламентом закону «Про промислові конфлікти і профспілки», за яким загальні страйки та пікетування фактично заборонялися.

Мета

Подолання кризи та її наслідків

Лідери

Лейборист Р. Макдональд (1931—1935), консерватор С. Болдуїн (1935—1937), консерватор Н. Чемберлен (1937—1940).

Діяльність

● Відмова від золотого забезпечення національної валюти з метою ліквідації бюджетного дефіциту.

● Ставка на державне регулювання економіки і політику протекціонізму.

● Зростання капіталовкладень у різні галузі економіки, покращення умов зовнішньої торгівлі.

● Нестабільність та нерівномірність економічного піднесення (вугільна, будівельна і текстильна промисловість на 1937 р. не змогли досягти докризового рівня).

● Створення для боротьби з конкуренцією стерлінгового блоку — валютного об’єднання держав на чолі з Великою Британією, що вели між собою розрахунки у фунтах стерлінгів і підтримували певний курс своїх валют відносно англійського фунта і своїх валютних резервів.

● 1931 р. — прийняття Вестмінстерського статуту, який надавав домініонам суверенні права.

● Зростання військового виробництва.

● Боротьба проти радикальних політичних сил — комуністів і фашистів (прийняття законів, спрямованих проти радикальних рухів: «Про підбурювання до заколоту» (1934) та «Акту про громадський порядок» (1937)).

Уряд Національного блоку (1919-1924 рр.)

Склад

Праві партії (Національно-республіканської дії, Республікансько-демократична та ін.).

Лідери

Радикал Ж. Клемансо (1919), соціаліст А. Мільєран (1920—1921), Р. Пуанкаре (1922 — 1924).

Діяльність

● Відновлення господарського життя північно-східних районів.

● Болісне переведення економіки на мирні рейки (зменшення кількості робочих місць, зниження заробітної плати).

● Посилення робітничого руху.

● Встановлення 8-годинного робочого дня, дозвіл на укладання колективних договорів, збільшення заробітної платні на 20—25 %.

● Курс на подолання соціально-економічної кризи.

● Денаціоналізація промисловості.

● Встановлення режиму економії (припинення дії закону про 8-годинний робочий день, посилення податкового пресу, замороження підвищення заробітної плати).

● Надання вигідних кредитів селянам.

● Встановлення прогресивного податку на прибуток.

● У зовнішній політиці — курс на подальше послаблення Німеччини (Рурський конфлікт 1923 р.).

Склад

Ліві партії (радикали, соціалісти тощо).

Лідер

Радикал Е. Ерріо.

Діяльність

● Політична амністія (звільнення значної частини залізничників, які були заарештовані за участь у страйку, їх відновлення на роботі).

● Асигнування 300 млн франків на потреби житлового будівництва.

● Евакуація французьких військ із Рурської області. Опір великих підприємців і фінансистів, викликаний поступками уряду робітникам та дрібним підприємцям, наслідком чого стало розміщення капіталів за межами Франції; це призвело до неспроможності уряду розв’язати фінансові проблеми.

Уряд Національної єдності (1926-1929 рр.)

Склад

Широкий спектр політичних партій (від радикалів до правих).

Лідер

Член Республікансько-демократичної партії Р. Пуанкаре.

Діяльність

● Надання парламентом уряду фактично необмежених повноважень для проведення фінансової реформи, наслідком якої стала стабілізація фінансів.

● Підвищення непрямих податків, тарифів на залізницях і водних шляхах.

● Скорочення заробітної плати державним службовцям та пенсій інвалідам війни.

● Забезпечення умов для економічного зростання (швидкі (вищі, ніж у Німеччині та Великій Британії) темпи промислового розвитку).

● Реалізація соціальних програм.

● Відставка уряду в результаті загострення міжпартійної боротьби.

Народний фронт у Франції (1936-1938 рр.)

Народний фронт в Іспанії (1936-1939 рр.)

6 лютого 1934 р. — спроба державного перевороту з боку активістів військових і фашистських ліг.

16 лютого 1936 р. — перемога Народного фронту на виборах у парламент.

Л. Блюм, Е. Даладьє

М. Асанья, К. Кірог

Склад

Соціалісти, радикали (комуністи не увійшли до складу уряду, але заявили про його підтримку в парламенті).

Комуністи, соціалісти, Загальний союз трудящих, Республіканський союз та ін.

● Заборона фашистських ліг.

і Підвищення заробітної плати.

● Встановлення 40-годинного робочого тижня.

● Запровадження оплачуваних відпусток.

● Закон про соціальне страхування.

● Надбавка до заробітної плати та пенсій службовцям.

● Надання кредитів дрібним підприємцям.

● Закон «Про часткову націоналізацію воєнної промисловості і встановлення державного контролю над Французьким банком» тощо.

● Підписання Мюнхенської угоди (1938)

● Заборона діяльності фашистських ліг.

● Відновлення дії Конституції 1931 р.

● Прийняття законів про 40-годинний робочий тиждень, про щорічну двотижневу оплачувану відпустку, збільшення пенсій і допомоги у разі безробіття.

● Продовження розподілу поміщицьких земель.

● Скупка зерна за підвищеними цінами в селян.

● Запровадження контролю держави над банками та залізницями

● Ліквідація безпосередньої загрози приходу до влади фашистів.

● Успішна соціально-економічна політика.

● Пом’якшення соціальних суперечностей.

● Зростання суперечностей в рядах Народного фронту.

● Неспроможність уряду протистояти фашистській загрозі; поразка.

Листопадова революція в Німеччині

Причини

Поразка Німеччини в Першій світовій війні. Наявність організованої опозиції кайзеровському режиму — СДПН (Соціал-демократична партія Німеччини) та НСДАП (Незалежна Соціал-демократична партія Німеччини).

Вплив російської революції 1917 р.

Перебіг подій

3 листопада 1918 р.

Початок революції; повстання моряків у Кілі, яке поширилося на інші міста.

9 листопада 1918 р.

Початок збройного повстання в Берліні.

Зречення Вільгельма II від престолу та втеча до Голландії.

Формування коаліційного уряду — Ради народних уповноважених (РНУ), до складу якого ввійшли представники СДПН та НСДПН; очолив уряд Ф. Еберт.

11 листопада 1918 р.

Підписання Німеччиною Комп’єнського перемир’я з країнами Антанти.

12 листопада 1918 р.

Публікація урядом програми дій РНУ, яка передбачала проголошення демократичних свобод, запровадження рівного виборчого права, працевлаштування демобілізованих солдатів і безробітних, вирішення проблем соціального забезпечення, прийняття закону про 8-годинний робочий день.

Січень, 1919 р.

Організація збройного повстання Комуністичною партією з метою повалення уряду Ф. Еберта.

Придушення виступу урядовими військами, убивство лідерів КПН — Р. Люксембург та К. Лібкнехта.

13 квітня 1919 р.

Проголошення Баварської Радянської республіки, яка

проіснувала три тижні, після чого урядові війська відновили державну владу в Баварії.

Результати та наслідки

Припинення існування Німецької імперії.

Визнання поразки Німеччиною у Першій світовій війні.

Початок роботи Установчих зборів, які мали визначити державний устрій Німеччини.

Встановлення Веймарською конституцією 1919 р. в Німеччині республіканської форми правління. Обрання президентом Німеччини Ф. Еберта. Формування коаліційного уряду Ф. Шейдеманом.

І етап (1919 — 1923 рр.) — період утвердження Веймарського режиму

Економічна криза 1919 —1923 рр., безробіття, інфляція.

28 червня 1919 р.— укладення принизливого Версальського договору.

Вихід на політичну арену нацистів (створення в 1919 р. НСДАП — Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини).

Січень 1923 р. — Рурський конфлікт.

Боротьба з правими і лівими радикалами:

березень 1920 р. — «капповський путч» — невдала спроба захопити владу представниками монархо-націоналістичних кругів під керівництвом Канна і Людендорфа;

жовтень 1923 р. — озброєний виступ комуністів у Гамбурзі під керівництвом Е. Тельмана, який був придушений урядовими військами;

листопад 1923 р. — «пивний путч» — невдала спроба нацистів на чолі з А. Гітлером здійснити державний переворот, який було придушено.

II етап (1924 — 1928 рр.) —

«золоті роки» Веймарської республіки

Стабілізація економіки завдяки послабленню репараційного пресу після запровадження плану Дауеса.

Потужні іноземні інвестиції в німецьку економіку.

Посилення процесів монополізації.

Прискорений розвиток важкої промисловості, оновлення капіталу, модернізація виробництва.

Вихід Німеччини за обсягом промислового виробництва на друге місце у світі.

Вступ до Ліги Націй (1926).

Військово-політична співпраця з СРСР.

III етап (1929— 1933 рр.) —

«велика депресія» і крах Веймарської демократії

Німеччина — одна з найбільш постраждалих від світової кризи 1929 р. країна.

Безупинне падіння виробництва.

Зменшення обсягу промислової продукції на 40 %.

Європейський рекорд за рівнем безробіття (9 млн осіб).

Скорочення сільськогосподарського виробництва на 31 %.

Впровадження плану Юнга (1929).

Політична та урядова кризи.

Послаблення позицій центристських партій.

Перетворення НСДАП на парламентську партію та зростання її популярності.

30 січня 1933 р. — призначення президентом П. фон Гіндебургом канцлером А. Гітлера та доручення йому сформувати уряд.

Політика гітлерівського режиму

1 лютого 1933 р.

Достроковий розпуск парламенту.

У ніч з 27 на 28 лютого 1933 р.

Організація нацистами підпалу рейхстагу з метою скомпрометувати політичних супротивників — комуністів. Заборона комуністичної і соціал-демократичної преси, ліквідація недоторканності особи, свободи слова, зібрання.

5 березня 1933 р.

Перемога на виборах нацистів (завдяки оголошенню недійсними 81 мандату комуністів). Надання парламентом уряду Гітлера надзвичайних повноважень.

Травень 1933 р.

Заборона нацистами вільних профспілок.

Червень 1933 р.

Закон про заборону діяльності будь-яких політичних партій, крім НСДАП.

2 серпня 1934 р.

Суміщення посад канцлера та президента Гітлером після смерті П. Гіндебурга.

Загальна характеристика

Надання за результатами плебісциту виняткової влади Гітлеру.

Затвердження в усіх структурах влади вертикальної системи фюрерства — підпорядкування нижчестоящих фюрерів вищестоящим.

Злиття апарату НСДАП із державними органами.

Розгул насильства і терору (створення концтаборів для противників нацистського режиму; діяльність спеціальних органів насильства і терору — гестапо, СА, СС, СД).

Войовничий антисемітизм — нетерпимість, вороже ставлення до євреїв (бойкот єврейських підприємств і установ; низка законів, які позбавляли євреїв німецького громадянства і забороняли їм займати посади в держустановах; створення гетто; масштабний єврейський погром у ніч з 9 на 10 листопада 1938 р.).

Державне регулювання економіки (створення Генеральної ради німецького господарства, запровадження контролю над цінами та заробітною платнею, започаткування поступового переходу до карткової системи розподілу).

Мілітаризація економіки (прискорений розвиток воєнної промисловості, підпорядкування економіки воєнним приготуванням).

Заходи щодо ліквідації безробіття.

Ідеологічна політика нацистів (створення міністерства пропаганди на чолі з Й. Геббельсом (1933 р.), встановлення контролю над усіма засобами масової культури, намагання підпорядкувати їх служінню нацистському режиму).

Агресивна зовнішня політика (аншлюс Австрії 1938 р., приєднання до Німеччини Судетської області Чехословаччини завдяки Мюнхенській угоді).

Принципи корпоративної політики

Викладені в «Хартії праці», схваленій Великою фашистською радою (1927).

Визначення функцій Національної ради корпорацій (1930), яка очолювала всі корпоративні організації.

Початок створення корпорацій (1934), які мали об’єднати підприємців і робітників певної галузі.

Створення економічної ради, яка координувала діяльність корпорацій у місцевому масштабі.

Завершення будівництва «корпоративної держави» реорганізацією вищих законодавчих органів держави (1939), згідно з якою місце Палати депутатів зайняла палата, що формувалася фашистською партією разом із Національною радою корпорацій.