Тема 2. Повоєнне облаштування світу

Паризька мирна конференція (18 січня 1919 — 21 січня 1920 р.)

Поняття

Паризька мирна конференція — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання мирних договорів із державами, переможеними в Першій світовій війні.

Учасники

27 країн

Організація роботи

● Головування на конференції французького прем’єр-міністра Ж. Клемансо.

● Вирішення найважливіших питань «Радою десяти» — представниками США, Франції, Англії, Японії та Італії (по 2 особи від кожної країни).

● Домінування «Великої трійки» — прем’єр-міністра Франції Ж. Клемансо, прем’єр-міністра Великої Британії Д. Ллойд-Джорджа, президента США В. Вільсона.

● Радянська Росія, Німеччина та інші переможені країни на конференцію не були запрошені.

Цілі держав-учасниць

США

● Закріплення своїх претензій на світове лідерство.

● Впровадження «14 пунктів» В. Вільсона.

Велика Британія

● Відновлення позицій країни, що похитнулися під час війни.

● Прагнення не допустити надмірного ослаблення Німеччини для забезпечення рівноваги сил в Європі.

● Захоплення німецьких колоній в Африці та турецьких на Близькому Сході.

● Підтримка Японії на Далекому Сході як союзника проти США.

Франція

● Розчленування Німеччини на кілька держав.

● Захоплення значної кількості німецьких та турецьких колоній.

● Прагнення відігравати провідну роль в Європі.

● Розширення своїх кордонів за рахунок Німеччини.

● Повернення Ельзасу та Лотарингії.

● Отримання значної частини репарацій.

Італія

Приєднання балканських територій, які входили до складу Австро-Угорщини.

Японія

● Утвердження панування в Азії.

● Претензії на німецькі колонії в Китаї та Тихому океані.

Версальський договір

Сторони укладення

Держави-переможниці в Першій світовій війні (США, Британія, Франція, Італія, Японія, Бельгія тощо), з одного боку, і переможена Німеччина — з іншого.

Дата

28 червня 1919 р.

Зміст

Територіальні обмеження Німеччини (повернення Ельзасу та Лотарингії Франції, передача їй Саарського вугільного басейну на 15 років; передача Польщі Познані, районів Померанії, Західної і Східної Пруссії, частини Верхньої Сілезіїу тому числі й виходу до Балтійського моря (так званий «польський коридор»); передача Бельгії округів Ейпен і Мальмеді; перехід до Данії частини Шлезвігу).

Перерозподіл колоніальних володінь (перехід німецьких колоній Того та Танганьїки (колишня Німецька Східна Африка) до Англії, Камеруна — до Франції, Руанди та Урунді — до Бельгії; закріплення за Японією Маршаллових, Маріанських та Каролінських островів у Тихому океані, а також китайської області Цзяочжоу і концесії в Шаньдуні).

Військові обмеження (заборона загальної військової повинності в Німеччині, скорочення війська до 100 тис. осіб; заборона мати підводний флот, військову авіацію, важку артилерію і танки; створення 50-кілометрової демілітаризованої Рейнської зони, вільної від зброї, до якої на 15 років вводилися війська країн-переможниць).

Політичні обмеження (заборона об’єднання Німеччини з Австрією з метою утворення єдиної Німецької держави, проголошення Німеччини єдиним винуватцем війни).

Накладення великих репарацій — відшкодування завданих збитків.

Створення Ліги Націй (1919 р.)

Ліга Націй —

співпраці між на

Мета та принципи діяльності

міжнародна організація, що мала на меті розвиток родами і гарантію миру і безпеки.

Підтримка миру та запобігання міжнародним конфліктам.

Відмова від війни як засобу вирішення міжнародних суперечок.

Застосування економічних та політичних санкцій проти агресорів.

Керівні органи

Асамблея (збори представників країн-членів).

Рада (чотири постійні члени — Велика Британія, Франція, Італія, Японія; чотири тимчасові члени — змінювалися щорічно).

Секретаріат (на чолі з Генеральним секретарем).

Результат діяльності

Ліга Націй не виконала своє основне завдання і не змогла зупинити розв’язання Другої світової війни; формально була ліквідована в 1946 р.

Сен-Жерменський (між країнами Антанти та Австрією) (10 вересня 1919 р.)

Припинення існування Австро-Угорської імперії. Передача частини Південного Тиролю та Істрії Італії. Чехія і Моравія — частина нової держави Чехословаччини.

Передача Буковини Румунії.

Обмеження австрійської армії (30 тис. осіб). Заборона об’єднання Австрії та Німеччини.

Нейїський (між країнами Антанти та Болгарією) (27 листопада 1919 р.)

Перехід частини території Королівства сербів, хорватів та словенців до Румунії.

Позбавлення виходу в Егейське море.

Обмеження армії (20 тис. осіб).

Тріанонський (між країнами Антанти та Угорщиною) (4 червня 1920 р.)

Передача Хорватії, Бачки й західної частини Банату Королівству сербів, хорватів та словенців.

Передача Трансильванії та східної частини Банату Румунії, а Словаччини і Закарпатської України — Чехословаччині.

Обмеження армії (35 тис. осіб).

Сплата репарацій переможцям.

Севрський (між країнами Антанти та Туреччиною) (10 серпня 1920 р.)

Втрата всіх територіальних володінь в Європі на користь Греції.

Втрата земель на Арабському Середньому Сході: Франція отримала опіку над Сирією, а Британія встановила контроль над Палестиною, Йорданом та Іраком.

Встановлення з боку Антанти контролю над чорноморськими протоками, які були демілітаризовані.

Сплата репарацій.

Розпад Османської імперії

Втрата Туреччиною за Севрським договором близько 80 % своїх володінь.

Перехід під контроль Франції Сирії та Лівану. Встановлення контролю Великої Британії над Палестиною, Йорданією та Іраком.

Утворення на заході Аравійського півострова незалежних держав: Хіджаз, Неджд, Асир і Йемен (пізніше Хіджаз і Асир увійшли до складу Саудівської Аравії).

Розпад Російської імперії

Здобуття незалежності Фінляндією, Польщею, Литвою, Латвією, Естонією.

Встановлення радянської влади в Білорусії, Україні, Закавказзі, Криму та Середній Азії.

Розпад Австро-Угорщини

Здобуття незалежності Чехословаччиною, Королівством сербів, хорватів і словенців, Угорщиною.

Тимчасове існування Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), Словацької Радянської республіки та ін.

Ініціатор проведення та його мета

США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання щодо морських озброєнь та закріплення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихого океану.

Особливості

роботи

Радянська Росія не отримала запрошення на конференцію.

«Договір 4-х» (13 грудня 1921 р.)

Підписали США, Англія, Франція, Японія.

Скасування японсько-англійського союзу 1902— 1921 рр. про поділ сфер впливу на Тихому океані.

Зобов’язання країн поважати права одна одної щодо їхніх острівних територій в Тихому океані та спільно захищати їх у разі нападу іншої держави.

Надання таких самих гарантій тихоокеанським володінням Португалії та Голландії тощо.

«Договір 5-ти» (6 лютого 1922 р.)

Підписаний представниками США, Англії, Франції, Італії, Японії.

Встановлення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії у співвідношенні 5:5:3: 1,75: 1,75.

Заборона будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн.

Скасування права Британії мати такий флот, який би дорівнював флотам двох наступних за нею держав.

Зобов’язання не будувати морські бази ближче ніж 5 тис. км від Японії та ін.

«Договір 9-ти» (6 лютого 1922 р.)

Підписаний представниками США, Англії, Франції, Японії, Голландії, Бельгії, Португалії, Італії, Китаю.

Визнання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності Китаю.

Рівні можливості в економічній діяльності в Китаї й торгівлі з ним (принцип «відкритих дверей» та «рівних можливостей»).

Відмова Японії від монопольного становища в Китаї та її зобов’язання повернути Китаю колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська з цього регіону.

Спрямування договору проти китайського національно-визвольного руху та ін.

світової війни.

Творці та правова основа системи

Версальсько-Вашингтонська система була встановлена державами-переможницями.

Основу цієї системи становили договори, підписані в ході роботи Паризької мирної конференції (1919— 1920 рр.), та угоди, ухвалені на Вашингтонській конференції (1921—1922 рр.).

Переваги

Закладення фундаменту післявоєнних міжнародних відносин.

Розрядка післявоєнної напруженості.

Оновлення принципів міжнародних відносин.

Створення Ліги Націй — першої міжнародної організації.

Визнання незалежності та суверенітету ряду європейських держав.

Недоліки

Недосконалість Версальсько-Вашингтонскої системи (її договори не ліквідували повністю суперечностей між провідними країнами світу, а лише констатували нову розстановку сил на міжнародній арені).

Суперечності у відносинах розвинених країн із колоніями (створення мандатної системи, згідно з якою німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії переходили до Англії, Франції та ін.).

Загострення міжнаціональних відносин у Європі у зв’язку з виникненням держав із великими національними меншинами (компактне проживання німців у Польщі та Чехословаччині, українців та білорусів — у Польщі тощо).

Перегляд повоєнних договорів у 20-х рр. XX ст.

Генуезька конференція. 10 квітня — 19 травня 1922 р.

● Пошук шляхів вирішення економічних і фінансових питань у післявоєнному світі.

● Домінування на конференції «російського питання»: вимоги західних держав до Росії сплатити борги попередніх російських урядів (18,5 млрд золотих рублів), повернути або відшкодувати вартість націоналізованих підприємств у Росії, ліквідувати монополію на зовнішню торгівлю; вимоги Росії до західних держав відшкодувати збитки, завдані інтервенцією країн Антанти в роки громадянської війни в Росії (39 млрд золотих рублів), надати Росії допомогу і вигідні кредити, підписати з Росією вигідні торговельні угоди.

● Припинення роботи конференції через неспроможність урегулювати взаємні фінансово-економічні претензії.

Гаазька конференція. 15 червня — 20 липня 1922 р.

● Нова спроба вирішити фінансово-економічні питання.

● Обговорення претензій західних країн до радянської Росії, пов’язаних із націоналізацією майна іноземних власників та анулюванням боргів царського та Тимчасового урядів, а також розгляд питання про кредити РРФСР.

● Відхилення представниками західних країн усіх пропозицій радянської делегації, спрямованих на міжнародне співробітництво; відмова обговорювати питання про кредити без виконання РРФСР попередніх умов.

● Неспроможність прийняти заключний документ у зв’язку з тим, що конференція зайшла у глухий кут.

Лозаннська конференція. Листопад 1922 — липень 1923 р.

● Спроба врегулювати становище на Близькому Сході.

● Укладення Лозаннського договору, який передбачав встановлення миру між Туреччиною та державами Антанти, зобов’язання Туреччини сплатити частину боргу Османської імперії, скасування міжнародного фінансового контролю над Туреччиною.

● Підписання конвенції про Чорноморські протоки, згідно з якою встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли; передбачалася демілітаризація зони проток та евакуація англійських військ із території Туреччини.

Локарнська конференція. 5—16 жовтня 1925 р.

Прийняття Рейнського гарантійного пакту, який забезпечував недоторканність кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною.

Зобов’язання Франції та Бельгії не вдаватися до війни з Німеччиною.

Виступ Великої Британії та Італії гарантом Локарнської угоди.

Вирішення спірних питань через міжнародний арбітраж.

Схвалення плану Дауеса.

Вирішення проблеми репарацій

Рурський конфлікт

● Січень, 1923 р. — неспроможність Німеччини сплатити накладені на неї репарації. Окупація Францією та Бельгією території Рурського вугільного басейну і Рурської області, у якій була зосереджена важка промисловість Німеччини.

● Вирішення конфлікту завдяки репараційним планам Дауеса та Юнга.

● Осінь 1923 р. — виведення французьких та бельгійських військ із Рурської області.

План Дауеса (16 серпня 1924 р.)

План Дауеса — репараційний план для Німеччини, розроблений міжнародним комітетом експертів під керівництвом Ч. Г. Дауеса і затверджений на Локарнській конференції держав-переможниць.

Зміст

● Виведення французьких військ із Рура.

● Визначення розмірів щорічних виплат Німеччини на найближчі чотири роки — 1 —1,75 млрд марок на рік, на наступні роки — по 2,5 млрд марок.

● Встановлення контролю над залізницями і Державним банком Німеччини, який був гарантом її репараційних виплат.

● Надання Німеччині значних позик США.

План Юнга (1929 р.)

План Юнга — план стягнення репараційних платежів із Німеччини, що був названий на ім’я американського банкіра 0. Юнга, який очолив розробку плану; план затверджений на Гаазькій конференції.

Зміст

Встановлення загального розміру репарацій Німеччини (майже 114 млрд марок).

● Щорічна сплата Німеччиною близько 2 млрд марок упродовж 37 років.

● Сплата репарацій винятково за рахунок надходжень до бюджету Німеччини та прибутків залізниць.

● Скасування фінансового контролю та контролю над економікою Німеччини.

Основні умови договору

Відновлення дипломатичних відносин між Німеччиною та Росією. Встановлення режиму найбільшого сприяння в торговельно-економічних відносинах.

Зобов’язання країн врегульовувати всі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій.

Визнання Німеччиною націоналізації німецької власності в Росії й відмова від претензій на її повернення або відшкодування.

Взаємна відмова країн від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній в попередній період.

Припинення виплат на утримання військовополонених.

Значення та наслідки

Була подолана міжнародна ізоляція радянської Росії та Німеччини.

Уперше юридично було визнано радянську Росію. Було внесено суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію.

Передумови

1925 р. — підписання Женевського протоколу «Про заборону використання хімічної й бактеріологічної зброї».

Поняття

Пакт Бріана—Келлога — міжнародний договір про відмову від війни як знаряддя національної політики.

Передумови укладення пакту та його зміст

Пропозиція міністра закордонних справ Франції А. Бріана укласти зі США договір про «вічну дружбу», який би забороняв війну як засіб національної політики.

У відповідь державний секретар США Ф. Келлог запропонував підписати не двосторонній, а багатосторонній договір.

27 серпня 1928 р. — підписання в Парижі договору між США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Італією, Японією та ін. (усього 15 держав).

Проголошення в пакті відмови від війни як знаряддя національної політики та визнання за необхідне вирішувати конфлікти за допомогою мирних засобів.

Підписання в майбутньому пакту 69-ма державами.

Значення

Пакт став першою спробою створити систему колективної безпеки і запобігання війні.