Всесвітня історія у визначеннях, таблицях і схемах - 10—11 клас
Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи (1945 р. — початок XXI ст.)
КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Становлення прорадянських режимів
Країни Центральної та Східної Європи — Польща, Угорщина, Болгарія, Румунія, Чехословаччина, Югославія.
1944—1945 рр. — прихід до влади урядів національних фронтів, які складалися з кількох партій та організацій, що боролися проти окупантів. Послідовне встановлення комуністичного режиму.
I етап |
Створення справжніх коаліційних урядів, які протрималися: у Болгари — до січня 1945 р., у Румунії — до лютого 1945 р., в Угорщині — до весни 1947 р., у Чехословаччині — до лютого 1948 р. Здійснення перетворень у різних сферах. Ліквідація фашистських партій та організацій. Функціонування парламентів; створення нових органів місцевого управління — національних комітетів або рад. |
II етап |
Створення формальних коаліційних урядів, у яких вся влада належала комуністам. Ліквідація поміщицького землеволодіння (крім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена). Націоналізація найважливіших підприємств та банків. Утиски буржуазних партій, які перебували в опозиції, арешт їхніх лідерів. Збереження в певних межах політичного плюралізму, багатопартійності, різноманітних форм власності. Соціальні реформи; розширення можливостей для здобуття освіти та користування культурними цінностями. Прагнення компартій зміцнити соціальну опору для майбутніх виборів. |
III етап |
Створення власне комуністичних урядів: восени 1947 р. — у Болгарії та Румунії; у лютому 1948 р. — у Чехословаччині; у березні 1948 р. — в Угорщині. Реалізація сталінського плану будівництва соціалізму — індустріалізація та колективізація, яка мала примусовий, насильницький характер. Культ вождів: Б. Берута в Польщі; К. Готвальда в Чехословаччині, М. Ракоші в Угорщині та ін. |
Утворення системи світового соціалізму
● Намагання СРСР закріпити свій вплив на країни Східної Європи.
● 1949 р. — створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) у складі СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини для спільного розв’язання економічних проблем, реалізації спільних проектів.
● 1991 р. — припинення діяльності РЕВ.
1955 р. — заснування Організації Варшавського договору (ОВД) — воєнно-політичного союзу європейських соціалістичних держав, створеного на основі договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, підписаного у Варшаві Албанією (від 1962 р. не брала участі в роботі, а 1968 р. вийшла з ОВД), Болгарією, НДР (після об’єднання Німеччини 1990 р. вийшла з ОВД), Польщею, Румунією, СРСР, Угорщиною та Чехословаччиною; 1991 р. — припинення дії Варшавського договору.
Кризові явища 1960—1970-х рр.
Причини |
● Смерть Й. Сталіна та початок «відлиги» в СРСР. ● Значне погіршення матеріального становища селянства через здійснення індустріалізації, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість; низький рівень життя робітників тощо. |
||
Прояви |
● Посилення невдоволення комуністичними режимами: 1956 р. — антитоталітарна революція в Угорщині, під час якої лідер І. Надь сформував коаліційний уряд; введення радянських військ, які розпочали штурм Будапешта та придушили революцію. Розгортання антикомуністичного руху в Польщі; придушення військами антитоталітарних виступів у Познані. ● Зміна політики керівництвом країн Східної Європи, щоб усунути головні причини невдоволення; припинення масових репресій та проведення часткової реабілітації їх жертв; лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти. ● Початок 1960-х рр. — спроба провести в більшості країн регіону економічні реформи, які передбачали надання підприємствам відносної економічної самостійності. ● Друга половина 1960-х рр. — вичерпання резервів, які забезпечували можливість екстенсивного розвитку, що спричинило зменшення прибутку та сповільнений розвиток економіки. ● 1968—1969 рр. — криза в Чехословаччині: звільнення з посади першого секретаря комуністичної партії А. Новотного (дискредитував себе авторитарним стилем керівництва); обрання новим лідером А. Дубчека, який розпочав будувати «соціалізм з людським обличчям», намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом та демократією (так звана «Празька весна»); серпень 1968 р. — введення до країни військ ОВД, яке поклало край цим перетворенням; квітень 1969 р. — прихід до влади в Чехословаччині промосковського керівництва на чолі з Г. Гусаком. ● Початок 1970-х рр. — загострення економічних проблем в Югославії; посилення диспропорції в розвитку Словенії та Хорватії, з одного боку, та решти югославських земель — з другого; поглиблення національних суперечностей; 1971 р. — заворушення в Хорватії, учасники яких вимагали відокремлення від Югославії. ● Посилення тоталітарних режимів у Східній Європі після поразки «Празької весни»; згортання економічних реформ; поглиблення відставання від країн Заходу; активізація дисидентського руху. |
||
Демократичні революції 1989—1990 рр. |
|||
Причини та передумови |
Криза в економічній, політичній та ідеологічній сферах: політичне банкрутство керівництва правлячих партій; недосконалітсь адміністративно-командних методів управління; небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму. Національний чинник. Процеси «перебудови» в СРСР. |
||
Мета |
Прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих партій, установити демократичну форму правління, оновити соціально-економічне життя. Руйнація тоталітарної системи, інтеграція до демократичного Західного світу. |
||
Характер |
Революційний, оскільки революції кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні. |
||
Форми і методи |
Від «оксамитових революцій» в одних країнах до кривавих зіткнень — в інших. |
||
Особливості здійснення |
|||
Польща |
1989 р. — проведення засідання «круглого столу» влади та опозиції, у результаті якого відбулася легалізація опозиції, яку представляв масовий рух «Солідарність» на чолі з Л. Валенсою; було відновлено посаду президента і другу палату парламенту — сенат; проведено вільні парламентські вибори, що привели до влади опозицію. |
||
Чехословаччина |
«Оксамитова революція» — безкровне повалення комуністичного режиму в Чехословаччині у 1989 р. 1977 р. — виступ групи діячів науки і культури з відозвою, у якій були висунуті вимоги демократизації суспільства на основі положень Декларації прав людини (так звана «Хартія-77»). 17 листопада 1989 р. — придушення міліцією студентської демонстрації в Празі. 18 листопада 1989 р. — створення за ініціативою «Хартії-77» Громадянського форуму (ГФ) — патріотичного демократичного фронту, який об’єднав противників комуністичного режиму, та демократичної організації у Словаччині «Громадськість проти насильства», що об’єдналися на антикомуністичній платформі за демократію. 27 листопада 1989 р. — загальнонаціональний 2-годинний страйк. 30 листопада 1989 р. — скасування статті Конституції про керівну роль КПЧ. 28 грудня 1989 р. — обрання президентом дисидента В. Гавела, головою парламенту — 0. Дубчека. 1990 р. — перемога «Громадянського форуму» і «Громадськості проти насильства» на виборах до Федеральних зборів; початок демократизації країни. |
||
Угорщина |
● «Тиха революція» 1989 р.: 1988 р. — формування багатопартійної системи. 1989 р. — входження до парламенту представників опозиції, прийняття демократичних законів (свобода мітингів і зборів, організацій та об’єднань; право на страйки; про господарські об’єднання; заснування конституційного суду та посади президента тощо). Відкриття кордонів з Австрією. ● 1990 р. — перемога на парламентських виборах Угорського демократичного форуму. |
||
Болгарія |
● Демократичні зміни 1989—1990 рр.: ініціювання змін керівництвом держави; усунення з посад найбільш скомпрометованих діячів, у тому числі Т. Живкова. ● Скасування законів, що обмежували громадянські права; ліквідація політичних органів в армії та міліції; реабілітація жертв політичних репресій. ● Початок формування багатопартійної системи. ● 1990 р. — обрання президентом Ж. Желєва (лідер Союзу демократичних сил). ● 1991 р. — прийняття Конституції Республіки Болгарія. |
||
Румунія |
● Народне повстання проти диктатури: 16 грудня 1989 р. — сутички між силами правопорядку та демонстрантами в м. Тимішоарі. 22 грудня — захоплення повстанцями будинку ЦК РКП у Бухаресті. Арешт подружжя Чаушеску. 23 грудня — заява голови створеного під час революції Фронту національного порятунку Й. Ілієску про перехід влади до Фронту. 25 грудня — страта подружжя Чаушеску за вироком військового трибуналу. ● Результат: загибель у вуличних боях понад 1 тис. осіб; формування багатопартійності, заборона діяльності РКП; ● 1990 р. — проведення демократичних виборів; обрання президентом Й. Ілієску. |
||
Югославія |
● Громадянська війна з етнічним протистоянням: 1990 р. — перемога на виборах опозиційних сил у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині; висунення вимоги новим керівництвом про конфедерацію країни. ● Утримання влади комуністами в Сербії та Чорногорії; намагання утримати федерацію силовим шляхом. ● Утворення нових держав на території Югославії: відбувалося порівняно легко, якщо в республіках не було сербської меншості (Словенія, Македонія), в іншому випадку — за силовим сценарієм (Хорватія, Боснія і Герцеговина). |
||
Результати та наслідки революцій |
Припинення існування Компартій або перехід на платформу західної соціал-демократії. Формування багатоукладної економіки. Лібералізація режимів: формування багатопартійної системи, гарантія прав і свобод людини. |
Політичні, економічні та соціальні трансформації посткомуністичного суспільства
● Формування багатопартійної системи громадянського суспільства.
● Проведення радикальних економічних реформ.
● Різні темпи трансформаційних процесів: здійснення більш послідовних і радикальних перетворень у Польщі, Словенії, Угорщині; повільний перехід до ринкової економіки в Румунії, Болгарії, в Союзній Республіці Югославії (СРЮ), Македонії, Боснії та Герцеговині.
● 1992 р. — утворення у Чехословаччині двох незалежних республік — Чеської та Словацької; інтегрування Чехії у світове співтовариство завдяки досягненню політичної стабільності та створенню розвиненої промисловості; входження Чехії до Організації економічного співтовариства і розвитку («клубу багатих») та вступ до НАТО (1997); вступ до НАТО та ЄС Словацької республіки.
● Складний перебіг трансформаційних процесів у Югославії: 26 червня 1991 р. — проголошення незалежності Словенії та Хорватії: оголошення федеральною владою в Белграді цих актів незаконним, введення на території цих країн військ; рішуча відсіч військам у Словенії, яка спромоглася відстояти незалежність; драматичний характер подій у Хорватії, де проживала значна сербська меншина (600 тис.), що виступала за приєднання цих територій до Сербії та проголосила власну республіку — Сербську Країну; введення військ ООН для припинення етнічного конфлікту в регіоні.
● 1995 р. — проведення хорватською армією успішної операції «Буря», унаслідок якої республіка Сербська Країна була ліквідована, а значна частина сербів стала біженцями.
● 1997 р. — Хорватія домоглася суверенітету над Східною Словенією.
● 14 жовтня 1991 р. — проголошення незалежності Боснії та Герцеговини, у якій в березні 1992 р. спалахнув етнічний конфлікт між православними сербами, католиками хорватами та сербами й хорватами, які сповідували іслам.
● 1995 р. — підписання президентом СРЮ С. Мілошевичем, головою президії Боснії та Герцеговини А. Ізетбеговичем і президентом Хорватії Ф. Туджманом мирних документів щодо боснійського врегулювання, за яким Боснія та Герцеговина залишалася єдиною державою, однак складалася з двох суб’єктів — Боснійської мусульмано-хорватської Федерації та Республіки Сербії.
● Вересень 1992 р. — здобуття незалежності Македонії шляхом референдуму, уникнення воєнного конфлікту.
● 1992 р. — втручання в балканський конфлікт Європейського співтовариства, члени якого вирішили визнати всі нові держави, які забажали вийти зі складу Югославії.
● Квітень 1993 р. — утворення Сербією та Чорногорією Союзної Республіки Югославія (СРЮ); обрання президентом — С. Мілошовича; 2007 р. — мирне «розлучення» Сербії та Чорногорії.
● 1999 р. — розгортання нової балканської війни: застосування зброї силами НАТО з метою припинення «гуманітарної катастрофи» в Косово, де президент СРЮ С. Мілошович анулював автономію албанської громади та розпочав етнічні чистки проти албанського населення; березень 2001 р. — арешт С. Мілошовича та передача до Міжнародного суду в Гаазі як воєнного злочинця; під час судового процесу він помер.
● 2008 р. — проголошення незалежності краєм Косово.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України