Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи (1945 р. — початок XXI ст.)

I етап

Створення справжніх коаліційних урядів, які протрималися: у Болгари — до січня 1945 р., у Румунії — до лютого 1945 р., в Угорщині — до весни 1947 р., у Чехословаччині — до лютого 1948 р.

Здійснення перетворень у різних сферах.

Ліквідація фашистських партій та організацій.

Функціонування парламентів; створення нових органів місцевого управління — національних комітетів або рад.

II етап

Створення формальних коаліційних урядів, у яких вся влада належала комуністам.

Ліквідація поміщицького землеволодіння (крім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена).

Націоналізація найважливіших підприємств та банків.

Утиски буржуазних партій, які перебували в опозиції, арешт їхніх лідерів.

Збереження в певних межах політичного плюралізму, багатопартійності, різноманітних форм власності.

Соціальні реформи; розширення можливостей для здобуття освіти та користування культурними цінностями.

Прагнення компартій зміцнити соціальну опору для майбутніх виборів.

III етап

Створення власне комуністичних урядів: восени 1947 р. — у Болгарії та Румунії; у лютому 1948 р. — у Чехословаччині; у березні 1948 р. — в Угорщині.

Реалізація сталінського плану будівництва соціалізму — індустріалізація та колективізація, яка мала примусовий, насильницький характер.

Культ вождів: Б. Берута в Польщі; К. Готвальда в Чехословаччині, М. Ракоші в Угорщині та ін.

Причини

● Смерть Й. Сталіна та початок «відлиги» в СРСР.

● Значне погіршення матеріального становища селянства через здійснення індустріалізації, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість; низький рівень життя робітників тощо.

Прояви

● Посилення невдоволення комуністичними режимами:

1956 р. — антитоталітарна революція в Угорщині, під час якої лідер І. Надь сформував коаліційний уряд; введення радянських військ, які розпочали штурм Будапешта та придушили революцію. Розгортання антикомуністичного руху в Польщі; придушення військами антитоталітарних виступів у Познані.

● Зміна політики керівництвом країн Східної Європи, щоб усунути головні причини невдоволення; припинення масових репресій та проведення часткової реабілітації їх жертв; лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти.

● Початок 1960-х рр. — спроба провести в більшості країн регіону економічні реформи, які передбачали надання підприємствам відносної економічної самостійності.

● Друга половина 1960-х рр. — вичерпання резервів, які забезпечували можливість екстенсивного розвитку, що спричинило зменшення прибутку та сповільнений розвиток економіки.

● 1968—1969 рр. — криза в Чехословаччині: звільнення з посади першого секретаря комуністичної партії А. Новотного (дискредитував себе авторитарним стилем керівництва); обрання новим лідером А. Дубчека, який розпочав будувати «соціалізм з людським обличчям», намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом та демократією (так звана «Празька весна»); серпень 1968 р. — введення до країни військ ОВД, яке поклало край цим перетворенням; квітень 1969 р. — прихід до влади в Чехословаччині промосковського керівництва на чолі з Г. Гусаком.

● Початок 1970-х рр. — загострення економічних проблем в Югославії; посилення диспропорції в розвитку Словенії та Хорватії, з одного боку, та решти югославських земель — з другого; поглиблення національних суперечностей; 1971 р. — заворушення в Хорватії, учасники яких вимагали відокремлення від Югославії.

● Посилення тоталітарних режимів у Східній Європі після поразки «Празької весни»; згортання економічних реформ; поглиблення відставання від країн Заходу; активізація дисидентського руху.

Демократичні революції 1989—1990 рр.

Причини та передумови

Криза в економічній, політичній та ідеологічній сферах: політичне банкрутство керівництва правлячих партій; недосконалітсь адміністративно-командних методів управління; небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму.

Національний чинник.

Процеси «перебудови» в СРСР.

Мета

Прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих партій, установити демократичну форму правління, оновити соціально-економічне життя.

Руйнація тоталітарної системи, інтеграція до демократичного Західного світу.

Характер

Революційний, оскільки революції кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні.

Форми і методи

Від «оксамитових революцій» в одних країнах до кривавих зіткнень — в інших.

Особливості здійснення

Польща

1989 р. — проведення засідання «круглого столу» влади та опозиції, у результаті якого відбулася легалізація опозиції, яку представляв масовий рух «Солідарність» на чолі з Л. Валенсою; було відновлено посаду президента і другу палату парламенту — сенат; проведено вільні парламентські вибори, що привели до влади опозицію.

Чехословаччина

«Оксамитова революція» — безкровне повалення комуністичного режиму в Чехословаччині у 1989 р.

1977 р. — виступ групи діячів науки і культури з відозвою, у якій були висунуті вимоги демократизації суспільства на основі положень Декларації прав людини (так звана «Хартія-77»).

17 листопада 1989 р. — придушення міліцією студентської демонстрації в Празі.

18 листопада 1989 р. — створення за ініціативою «Хартії-77» Громадянського форуму (ГФ) — патріотичного демократичного фронту, який об’єднав противників комуністичного режиму, та демократичної організації у Словаччині «Громадськість проти насильства», що об’єдналися на антикомуністичній платформі за демократію.

27 листопада 1989 р. — загальнонаціональний 2-годинний страйк.

30 листопада 1989 р. — скасування статті Конституції про керівну роль КПЧ.

28 грудня 1989 р. — обрання президентом дисидента В. Гавела, головою парламенту — 0. Дубчека.

1990 р. — перемога «Громадянського форуму» і «Громадськості проти насильства» на виборах до Федеральних зборів; початок демократизації країни.

Угорщина

● «Тиха революція» 1989 р.: 1988 р. — формування багатопартійної системи. 1989 р. — входження до парламенту представників опозиції, прийняття демократичних законів (свобода мітингів і зборів, організацій та об’єднань; право на страйки; про господарські об’єднання; заснування конституційного суду та посади президента тощо). Відкриття кордонів з Австрією.

● 1990 р. — перемога на парламентських виборах Угорського демократичного форуму.

Болгарія

● Демократичні зміни 1989—1990 рр.: ініціювання змін керівництвом держави; усунення з посад найбільш скомпрометованих діячів, у тому числі Т. Живкова.

● Скасування законів, що обмежували громадянські права; ліквідація політичних органів в армії та міліції; реабілітація жертв політичних репресій.

● Початок формування багатопартійної системи.

● 1990 р. — обрання президентом Ж. Желєва (лідер Союзу демократичних сил).

● 1991 р. — прийняття Конституції Республіки Болгарія.

Румунія

● Народне повстання проти диктатури:

16 грудня 1989 р. — сутички між силами правопорядку та демонстрантами в м. Тимішоарі.

22 грудня — захоплення повстанцями будинку ЦК РКП у Бухаресті. Арешт подружжя Чаушеску.

23 грудня — заява голови створеного під час революції Фронту національного порятунку Й. Ілієску про перехід влади до Фронту.

25 грудня — страта подружжя Чаушеску за вироком військового трибуналу.

● Результат: загибель у вуличних боях понад 1 тис. осіб; формування багатопартійності, заборона діяльності РКП;

● 1990 р. — проведення демократичних виборів; обрання президентом Й. Ілієску.

Югославія

● Громадянська війна з етнічним протистоянням:

1990 р. — перемога на виборах опозиційних сил у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині; висунення вимоги новим керівництвом про конфедерацію країни.

● Утримання влади комуністами в Сербії та Чорногорії; намагання утримати федерацію силовим шляхом.

● Утворення нових держав на території Югославії: відбувалося порівняно легко, якщо в республіках не було сербської меншості (Словенія, Македонія), в іншому випадку — за силовим сценарієм (Хорватія, Боснія і Герцеговина).

Результати та наслідки революцій

Припинення існування Компартій або перехід на платформу західної соціал-демократії. Формування багатоукладної економіки. Лібералізація режимів: формування багатопартійної системи, гарантія прав і свобод людини.