Тема 3. Країни Західної Європи (1945 р. — початок XXI ст.)

Країни Західної Європи в другій половині XX — на початку XXI ст.

Наслідки війни

Значні матеріальні та людські втрати, насильницьке переміщення людей, мілітаризована економіка, розірвані світові економічні зв’язки, інфляція.

Допомога за «планом Маршалла» (1947—1952 рр.). Військово-політичне співробітництво (НАТО). Євроінтеграція (ЄЕС, ЄС).

Ліквідація авторитарних режимів у Португалії, Греції, Іспанії (1974—1975 рр.).

План Маршалла

Поняття

План Маршалла — програма економічної допомоги країнам Західної Європи після Другої світової війни.

Автор

Державшій секретар США Джордж Маршалл

Мета

Використання американських ресурсів для відбудови європейської економіки, убезпечення від голоду, захист країн, яким загрожував комуністичний наступ

Країни, що отримали допомогу

Велика Британія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Туреччина та ін.

Позиція СРСР

● Відмова СРСР від участі у плані.

● Відмова від участі у плані під тиском СРСР Польщі та Чехословаччини.

Реалізація

Надання західноєвропейським країнам 13,15 млрд дол. Країни, які отримували допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги.

Результат

Відбудова економіки

Інтеграційні процеси в Європі

Євроінтеграція — процес економічного, політичного та військового зближення країн Європи з метою сприяння соціально-економічному розвитку, консолідації європейських народів, зростання ролі Європи у вирішенні світових проблем.

Європейський союз (ЄС) — економічне та політичне об’єднання 27 європейських держав із метою створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, капіталу і праці), монетарного і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Рада Європи (РЄ) — міжнародна організація 47 держав-членів в європейському просторі.

1948 р.

Підписання Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією та Великою Британією Брюссельського договору

1949 р.

Створення міжнародної організації — Ради Європи (РЄ), країнами-засновницями якої стали Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург та ін.

1951 р.

Підписання ФРН, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією, Італією договору про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі

1957 р.

Заснування шістьма європейськими державами Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом)

1992 р.

Прискорення інтеграційних процесів в Європі: підписання Договору про Європейський союз (Маастрихтська угода),

який передбачав трансформацію ЄЕС у новий економічний, валютний та політичний Європейський союз (ЄС)

1999 р.

Уведення єдиної грошової одиниці — євро

2004 р.

До ЄС увійшли: Польща, Чехія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Естонія, Мальта, Словаччина, Словенія

2007 р.

Приєднання до ЄС Болгарії та Румунії

2007 р.

Підписання Лісабонського договору — нової базової угоди щодо принципів функціонування Європейського союзу

Створення ФРН і НДР

1945 р.

Розподіл між союзниками Німеччини на чотири зони окупації

1946 р.

Підписання між США та Великою Британією угоди про об’єднання їхніх зон окупації; виникнення Бізонїі

1948 р.

Трансформація Бізонії у Тризонію після приєднання до вищезгаданої угоди Франції; формування в об’єднаній зоні органів влади; проведення грошової реформи тощо

1949 р.

Набуття в об’єднаній західній зоні чинності конституції, яка закріпила основні громадянські свободи й проголосила Західну Німеччину демократичною федеративною державою; проведення перших парламентських виборів, на яких перемогу здобула коаліція Християнсько-демократичного та Християнсько-соціалістичного союзів (ХДС-ХСС), до якої приєдналася Вільна демократична партія (ВДП); обрання на посаду канцлера лідера ХДС-ХСС К. Аденауера; формування коаліційного уряду, що завершив процес утворення на території Тризонії Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Оголошення радянською стороною про утворення на території своєї зони окупації Німецької Демократичної Республіки (НДР), у якій розпочалося будівництво соціалізму за радянським зразком.

Поділ на дві зони окупації Берліна, східна частина якого стала столицею НДР.

Німецьке «економічне диво»

Німецьке економічне диво — поняття, що використовується для позначення вражаючих темпів економічного та соціального розвитку Німеччини в 1950—1960-ті рр.

Автор

Економіст Л. Ерхард

Провідник

Канцлер К. Адена у ер

Принцип

Відмова держави від регулювання господарських процесів при встановленні форм підприємницької діяльності.

Передумови

Значна промислова база.

Відсутність воєнних витрат (до 1956 р.).

Допомога за планом Маршалла.

Експлуатація робочої сили (62 години на тиждень).

Зміст

Вільна приватна ініціатива та конкуренція.

Гнучка податкова і кредитна політика держави.

Ставка на дрібний і середній бізнес. Протекціонізм. Заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки.

Результат

Відродження економічного потенціалу ФРН.

Одне з перших місць у світі за темпами розвитку, друге місце за обсягом запасів золота (після США).

Об’єднання Німеччини

10 листопада 1989 р.

Відкриття кордону між Західним і Східним Берліном; падіння Берлінської стіни, яка простояла 28 років

1 липня 1990 р.

Вступ у дію Угоди про економічний, грошовий і соціальний союз між НДР та ФРН, перехід на західнонімецьку марку

31 серпня 1990 р.

Підписання договору про об’єднання ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН

12 вересня 1990 р.

Укладення угоди між СРСР, США, Великою Британією та Францією, а також ФРН і НДР про остаточне врегулювання німецького питання (формула «2 плюс 4»), згідно з якою проголошувались непорушність європейських кордонів; заборона на володіння Німеччиною засобами масового знищення; передбачалося створення армії кількістю не більше 370 тис. осіб; тимчасове збереження радянських військ у Східній Німеччині (до кінця 1994 р.)

3 жовтня 1990 р.

Урочисте проголошення акту возз’єднання Німеччини на підставі ст. 23 Конституції ФРН

2 грудня 1990 р.

Проведення виборів до бундестагу об’єднаної Німеччини, на яких переміг альянс ХДС-ХСС; формування уряду федеральним канцлером Гельмутом Колем

Наслідки об’єднання

Здобутки

Перетворення об’єднаної Німеччини на провідну індустріальну державу світу, повноправного члена міжнародного співтовариства. Сучасна Німеччина — правова демократична країна, яка забезпечує своїм громадянам гідний рівень життя та соціальний захист

Проблеми

Болісний перехід Східної Німеччини до капіталізму: скорочення виробництва, безробіття, зниження рівня соціальної захищеності. Значні витрати уряду ФРН на модернізацію та оздоровлення східних земель

Сучасна Німеччина

2005 р.

Обрання канцлером А. Меркель — лідера ХДС, основними напрямками програми якої є: реформування федеративної системи, енергетичної сфери, бюджетної та фінансової політики, реформування системи охорони здоров’я, боротьба з бюрократизмом тощо.

2008— 2010 рр.

Ініціатива А. Меркель щодо надання фінансової допомоги країнам — членам ЄС, які найбільше постраждали в період світової економічної кризи.

Лейбористські уряди

Кабінет К. Еттлі (1945—1951)

● Програма «Обличчям до майбутнього»: націоналізація Англійського банку, вугільної та газової промисловості, залізниці, електроенергетики за викуп.

● Державне регулювання імпорту, експорту, вивезення капіталу, ринку робочої сили.

● Система соціального страхування працівників.

● Безкоштовна медична допомога (одна з кращих у світі).

● Житлове будівництво (близько 1 млн індивідуальних будинків).

Кабінет Г. Вільсона (1964 — 1970, 1974—1976)

● Національний п’ятирічний економічний план: розвиток НТР, співпраця за схемою «уряд—бізнес— профспілки».

● Примусове замороження зростання зарплати.

● Ольстерська криза: після надання незалежності Ірландії в складі Великої Британії залишилось шість графств Північної Ірландії, заселених переважно протестантським населенням; католицька меншість Ольстеру почала в 1968 р. боротьбу за громадянські права; у 1969 р. в Ольстер було введено англійські війська; у відповідь Ірландська республіканська армія (ІРА) розв’язала терор проти англійських солдатів

Кабінет Дж. Каллогена (1976—1979)

● «Соціальний контракт» між профспілками й урядом: підвищення зарплати — не більше 5 % на рік, уряд стримує ціни.

● Падіння реальної зарплати, інфляція.

Консервативні уряди

Кабінет У. Черчилля (1951 — 1955)

● Збереження статусу великої держави.

● Створення власної ядерної зброї

● Зміцнення фінансової системи.

● Здійснення часткової денаціоналізації, скорочення соціальних програм.

Кабінети А. Ідена (1955—1957), Г. Макмілана (1957—1961) та А. Х’юма (1961 — 1964)

● Намагання зміцнити позиції Великої Британії в Європі, створивши Європейську асоціацію вільної торгівлі, що було своєрідною противагою ЄЕС.

● «Англійська хвороба» — поразки Англії як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, унаслідок чого країна з кожним роком втрачала свої позиції великої держави.

● Посилення впливу прихильників розвитку приватного підприємництва, згортання державного втручання в економіку, європейської інтеграції.

Кабінет Ю. Хіта (1970—1974)

● Державний контроль за ціноутворенням і зарплатою. Обмеження профспілкової діяльності та страйків.

● 1973 р. — вступ до ЄЕС.

Тетчеризм

Тетчеризм — політика консервативного правління Великої Британії у 1979—1990 рр., тісно пов’язана із соціально-економічними поняттями неолібералізму та «шокової терапії». М. Тетчер — перша в британській історії жінка — прем’єр-міністр.

Програма дій

● Приборкання інфляції. Скорочення податків.

● Максимальна свобода приватного підприємництва.

● Денаціоналізація промисловості.

● Скорочення соціальних програм.

● Обмеження права профспілок на проведення страйків.

● Підтримка приватних освіти та охорони здоров’я.

● Військово-політичне та економічне співробітництво зі США та НАТО.

Результати та наслідки

● Високі темпи економічного зростання.

● Модернізація традиційних і розвиток нових науко-містких галузей.

● Бездефіцитний бюджет, низькі темпи інфляції.

● Зниження безробіття.

● Збільшення плати за комунальні послуги та транспорт.

● Зростання військових витрат.

Соціально-економічний та політичний розвиток Четвертої республіки

Передумови

Компрометація політичних сил, які уособлювали Третю республіку капітуляцією перед нацистами.

Вихід на політичну арену нових суспільно-політичних об’єднань — Союз деголлівців, Французька комуністична партія (ФКП), Французька соціалістична партія (ФСП).

1944 р. — формування Ш. де Голлем коаліційного Тимчасового уряду, до якого увійшли учасники руху Опору.

13 жовтня 1946 р. — прийняття Конституції Четвертої республіки.

Положення Конституції 1946 р.

Загальне виборче право; гарантовані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту.

Заміна назви «Французька імперія» на «Французький союз».

Проголошення парламентської республіки.

Поділ парламенту на дві палати — Національні збори (обирають президента) та Раду республіки.

Обрання Президента на сім років, наділення його другорядними повноваженнями.

Внутрішня політика

Відставка Ш. де Гол ля, незадоволеного статусом президента.

Отримання допомоги за планом Маршалла.

Інвестиції в національні виробничі галузі, розвиток на основі НТР ядерної енергетики, електротехніки, автоматики, хімії.

Ліва опозиція (комуністи) та права (Ш. де Голль) звузили політичну базу Четвертої республіки, що сприяло нестабільності. Діяльність коаліційних урядів.

Зовнішня політика

1949 р. — Франція стала членом НАТО.

1951 р. — Франція — співзасновниця Європейського об’єднання вугілля та сталі.

Колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка).

Визнання суверенітету Камбоджі, Лаосу, В’єтнаму, Тунісу, Марокко.

Алжирська криза: нездатність уряду нормалізувати ситуацію в країні.

Становлення П’ятої республіки. Ш. де Голль

Дата

28 вересня 1958 р. — прийняття Конституції П’ятої республіки

Положення Конституції 1958 р.

Франція — президентська республіка.

Наділення президента повноваженнями глави держави і верховного головнокомандувача, правом призначати та зміщувати прем’єра та членів уряду, підписувати закони, оголошувати надзвичайний стан тощо.

Президентство Ш. де Голля

21 грудня 1958 р. — обрання президентом Ш. де Голля.

Вирішення колоніального питання: визнання незалежності Алжиру та решти 14 африканських країн.

Реконструкція важливих промислових галузей: хімічної, нафтової, автомобільної тощо, заснування нових — атомної, ракетної.

1960 р. — перше випробування ядерної зброї.

Надання субсидій монополіям для підвищення конкурентоспроможності промисловості.

Інтенсифікація аграрної сфери: Франція — другий після США експортер сільськогосподарської продукції.

Самостійна зовнішня політика: вихід Франції з НАТО (1966), виведення американських воєнних баз, засудження інтервенції американських військ у В’єтнамі тощо.

Травневі події 1968 р.

Причини

Соціальна напруженість через зростання податків, безробіття, обмеження профспілкового руху.

Поширення лівих, анархістських настроїв під гаслом «Ні — буржуазному суспільству!», особливо серед молоді.

Вимоги

Студентів: розширення технічної освіти, виплата стипендій, участь у самоврядуванні, гарантії працевлаштування.

Профспілок: збільшення зарплати, покращення соціального забезпечення.

Перебіг подій

3 травня 1968 р. — початок страйку студентів Паризького університету, сутички з поліцією.

Підтримка студентського руху профспілками і комуністами, масові страйки (до 10 млн осіб),

28 травня 1968 р. — збільшення мінімальної зарплати на 35 %, допомоги по безробіттю — на 15 %.

30 травня 1968 р. — розпуск Ш. де Голлем парламенту; перемога на позачергових виборах голлістів.

Результати та наслідки

Задоволення основних вимог страйкуючих.

1969 р. — відставка Ш. де Голля (за власним бажанням).

Франція наприкінці XX — на початку XXI ст.

Ф. Міттеран (1981—1995)

Прихід до влади в умовах гострої економічної кризи.

Зростання частки державного сектору економіки, мінімальної зарплати та соціальних виплат, тривалості відпустки, що мало наслідком скорочення капіталовкладень у виробництво, прискорення інфляції.

Від 1986 р. — реприватизація, скасування контролю за цінами, спрощення звільнення працівників «з економічних причин»; наслідок — стабілізація економіки.

Зближення з НАТО.

Ж. Ширак (1995—2007)

Лідер партії «Об’єднання на підтримку республіки».

Скорочення дефіциту держбюджету через підвищення податків, замороження соціальних програм.

Вирішення соціальних конфліктів; здійснення реформи системи соціального страхування.

Обмеження легальної імміграції.

Активна участь в ЄС, проте голосування за конституцію Євросоюзу було провалено.

Н. Саркозі (2007—2012)

Ліберальний курс: скорочення державних соціальних програм, стимулювання самозайнятості, заморожування зарплати державних службовців тощо.

Прийняття жорстких законів щодо іммігрантів. Співробітництво зі США.

Італійське «економічне диво»

Передумови

● Дешева робоча сила.

● Масова закупівля патентів і ліцензій з промислово розвинених країн, структурна перебудова економіки, ефективне використання досягнень НТР.

● Допомога за планом Маршалла, іноземні інвестиції.

● Скорочення військових витрат.

● Вступ до ЄЕС.

Зміст

● Державна підтримка великих корпорацій, стимулювання централізації капіталу («ФІАТ», «Оліветті» тощо).

● Створення значного держсектору економіки (до 40 %).

● Пільги дрібному і середньому бізнесу.

● Значні капіталовкладення в розвиток відсталого Півдня. Орієнтація на експорт.

● Розвиток туризму.

Результат

● Зростання промислового виробництва втричі (1950— 1963 рр.).

● Перетворення на високорозвинену індустріальну державу.

● Збільшення міського населення.

● Збереження диспропорцій в розвитку Півдня і Півночі.