Зарубіжна література. Повторне видання. 9 клас. Волощук

Розділ 3. «Хотів би жити знов у горах...»: Джордж Байрон (1788-1824)

Літературна розминка. Що ви знаєте про зародження романтизму в Англії?

Чим у Німеччині була університетська наука, тим у Великій Британії - політика. Тож молодого англійця, що покинув засідання палати лордів заради далекої подорожі, цілком можна порівняти з німецьким студентом, який дозволив собі іронізувати щодо гегелівської науки.

Щоправда, аби знехтувати палатою лордів, туди ще треба потрапити... Проте в цьому для деяких англійських юнаків не було жодних проблем: лордами не ставали, а народжувалися (це був спадковий титул, спадкове місце у верхній палаті парламенту).

Джордж Ноел Гордон Байрон народився в Лондоні у сім’ї збіднілих аристократів. У десять років майбутній поет, як старший чоловік у родині, успадкував від діда титул лорда. Батька він утратив у ранньому дитинстві, а старший двоюрідний брат загинув на війні.

Разом з матір’ю Байрон жив у Шотландії, але титул зобов’язував перебувати поблизу родового маєтку в Англії, у місті Ноттінгемі. Один з ранніх творів митця - «Хотів би жити знов у горах...» - саме й пов’язаний з вимушеним прощанням із Шотландією, яку він любив як батьківщину.

Освіту Байрон здобував у закритому навчальному закладі в Харроу. Через непростий характер юнак часто конфліктував з однокласниками. Кульгавий від народження, він глибоко страждав через своє каліцтво, гостро переживав образи. Щоб позбутися почуття меншовартості, поет займався боксом, верховою їздою, плаванням. Згодом численні його шанувальники кульгатимуть лише для того, щоб бути схожими на кумира. У 1805 р. Байрон вступив до Кембриджського університету, де й почав писати вірші.

13 березня 1809 р., досягши повноліття (за британськими законами, двадцяти одного року), Байрон посів законне місце в палаті лордів.

«Лорд Байрон попрямував до столу, де мав прийняти присягу, - згадує той день один з очевидців. - Після присяги канцлер підвівся й підійшов до нього, тепло усміхаючись і простягаючи руку для вітання. І хоча слів я не розчув, здавалося, він висловив йому якусь похвалу. Усе це було перекреслено лордом Байроном, який стримано вклонився, простягнув канцлерові тільки кінчики пальців, хоча мав би щиро потиснути йому руку. Після того лорд Байрон декілька хвилин посидів у недбалій позі на одній з порожніх лав і вийшов».

Автора наведених спогадів - друга Байрона - така зухвалість вразила насамперед тому, що він знав молодого лорда люб’язним, уважним і тактовним. Чому ж у таку важливу хвилину Байрон не виявив своїх найкращих рис?

Ньюстедське абатство. Родовий маєток Байронів

«Річ, очевидно, у тому, - припускає українська дослідниця англійської літератури С. Павличко, - що така (як у палаті лордів) манера поведінки, властива для Байрона і в багатьох інших випадках, була своєрідною реакцією на самотність, на зневагу, якої він дуже боявся. Адже був бідним, обтяженим боргами та ще й поетом-початківцем, який заслужив розгромної рецензії».

Розгромна рецензія в шотландському журналі «Единбург Рев’ю», що був виразником ідей британського романтизму, вийшла на першу ліричну збірку Байрона «Години розваги» (1807). Відтоді поет зненавидів перше покоління британських романтиків. За кілька днів після присяги в палаті лордів побачила світ сатирична поема Байрона «Англійські барди і шотландські оглядачі». Відтак у молодого автора з’явилися численні вороги. Один з ображених, ірландський поет-романтик Т. Мур, навіть викликав зухвальця на дуель. Щоправда, Байрон виклику не отримав: у червні 1809 р. він вирушив у дворічну подорож країнами Південної Європи та Близького Сходу. Те, що для багатьох романтиків було лише мрією, поет утілив у життя. Його втеча з європейської столиці до «ясної блакиті» екзотичних країв стала справжнім символом романтизму.

Під час подорожі Байрон починає писати свій найзнаменитіший твір - поему «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1809-1818). Зважитися працювати в жанрі, що посідав центральне місце в європейській літературі, було аж надто сміливим кроком. Однак протягом тисячоліть поема не раз видозмінювалася від епічної (Гомер, Вергілій) до ліричної. І саме сміливому експериментатору Байрону судилося започаткувати четвертий, ліро-епічний, рід літератури.

Консультація філолога

«Паломництво Чайльд-Гарольда» складається з чотирьох розділів, за традицією епічних поем Гомера названих піснями. Як автор ліро-епічних творів Байрон ішов від складнішої будови вірша до простішої, а не навпаки. Так, його пізній твір - роман у віршах «Дон Жуан» - написано октавою¹, винайденою поетами італійського Відродження і пов’язаною з іронією та глузливо-легковажною інтонацією. Тимчасом як строфа «Паломництва Чайльд-Гарольда» - ускладнена октава. Саме ж її ускладнення - винахід поета англійського Відродження Е. Спенсера².

¹ Октава (від лат. octava - восьма) - канонічна восьмирядкова строфа, написана п’ятистопним ямбом на три рими, що розташовані за схемою абабабвв. Окрему увагу в октаві приділяють двом останнім рядкам (із суміжним римуванням): тут зазвичай міститься афоризм, крилатий вислів, важливе узагальнення або принаймні несподіване іронічне зауваження.

² Спенсерова строфа - рідкісна строфа з дев’яти рядків, що має вигляд октави з одним доданим рядком і потрійною римою. Спенсеровій строфі властивий п’ятистопний ямб, але останній рядок - із шестистопним ямбом. Має римування за схемою абаббвбвв.

Головний герой Байронової поеми - Чайльд-Гарольд - нащадок давнього і колись славного роду³. Здавалося, він мав би бути щасливим і цілком задоволеним своєю долею. Однак у дев’ятнадцять років Чайльд-Гарольда раптово спіткає «фатальна хвороба розуму й серця». Переситившись благополучним, безтурботним життям, юнак починає відчувати відразу до всього, що його оточує. Тепер батьківщина здається йому тюрмою, а рідна домівка - могилою...

³ Про це свідчить, зокрема, складова імені героя: Чайльд - давнє найменування юнака шляхетного стану.

Перші дві пісні поеми було створено протягом 1809-1811 рр. І хоч би яким ліричним спочатку здавався головний герой твору, «розчарований» Чайльд-Гарольд, у перших двох піснях він поступово стає щиро зацікавленим мандрівником, а його щоденникові записи набувають ознак ліро-епосу. Наприклад, Чайльд-Гарольда так вразили іспанські дівчата, які нарівні з чоловіками воювали проти військ Наполеона, що на якусь мить він навіть забув: романтик мусить ставитися до жінки недовірливо. Чайльд-Гарольд спромігся критично оцінити себе й замислився над незвичним для нього запитанням: «А що моє кохання може дати їй?». Це почасти розкриває психологію героя і ніби обіцяє подальший розвиток його характеру. Однак час ліро-епічного роду в європейській літературі взагалі й у творчості Байрона зокрема ще не настав.

Після повернення з романтичного «паломництва» й чотирьох бурхливих років перебування в Англії Байрон знову - і вже назавжди - від’їжджає за кордон. Там він пише третю (Швейцарія, 1816 р.) та четверту (Італія, 1818 р.) пісні «Паломництва...». У них він уже не дивиться на світ крізь призму сприйняття Чайльд-Гарольда як окремого персонажа - героя не ліричного, а епічного. По суті, епічний герой як такий зникає, і поема набуває суто ліричного характеру. Та й більшість романтичної європейської молоді ще не готова була подивитися на себе збоку, тож не бажала існування епічного героя, відстороненого від душі свого кумира Байрона.

«Одного ранку я прокинувся знаменитим»... Цей вислів, що став крилатим, належить саме Байрону і в його вустах був просто констатацією факту. Здавалося, ніщо не віщувало такої удачі. Поет дуже нервував, їдучи до Лондона з двома піснями своєї першої поеми. Особисто не знайомий ні з ким зі столичних літераторів, він, однак, заочно встиг образити багатьох. І от перша несподіванка: Мур, який колись викликав Байрона на дуель, поспілкувавшись із ним і прочитавши його нові вірші, щиро полюбив поета. Від Мура звістка про «нового», змужнілого Байрона та його зрілі твори швидко поширилася Лондоном. Усі нетерпляче чекали публікації «Паломництва Чайльд-Гарольда» і не розуміли, чому зволікає видавець. А видавець чекав першого політичного виступу лорда Байрона...

27 лютого 1812 р. Байрон виступив у палаті лордів з приводу скандального закону про луддитів - робітників, які нищили верстати, вважаючи їх причиною зменшення кількості робочих місць. Цих «темних, ницих ворогів прогресу» члени обох палат зневажливо називали голотою. Усім було зрозуміло, що парламентська більшість підтримає законопроект, який передбачав для луддитів смертну кару. Виступ Байрона вже нічого не міг змінити. Як завжди, поет був один проти всіх... Однак його зворушливі слова сколихнули суспільство. Наступного дня Байрон прокинувся знаменитим. Ранкові газети надрукували його промову, а заповзятливий видавець за лічені години продав заздалегідь видрукувані примірники «Паломництва Чайльд-Гарольда».

Надалі публіка захоплено зустрічала кожний твір Байрона із циклу «Східні поеми» (1813-1816). Найбільшого ж успіху зажив «Корсар» (1814). Уже в перший день було продано десять тисяч примірників поеми, а її загальний наклад становив двадцять п’ять тисяч - цифра для початку XIX ст. майже неймовірна.

Дж.В. Тернер. Паломництво Чайльд-Гарольда. 1832 р.

Гострота почуттів, утрачена, на думку Байрона, представниками західної цивілізації, завжди була головною творчою силою світової культури. Тож він послідовно протиставляв цивілізації самовдоволених міщан цінності світового духу. У 1814 р. на прохання свого друга Д. Кіннерда Байрон узявся писати тексти романсів на музику композиторів єврейського походження А. Натана і Дж. Брема. Так було створено цикл «Єврейські мелодії» (1815), що став одним з найкращих у світовій поезії.

Працюючи над «Єврейськими мелодіями», Байрон звернувся до біблійної, тобто давньоєврейської, традиції. Тому в поезіях цього циклу виразно вчуваються мотиви псалмів царя Давида, створено його яскравий художній образ.

Найвідоміша поезія з «Єврейських мелодій» - «Мій дух як ніч...», перекладена багатьма мовами світу.

Коментар архіваріуса

Для кращого розуміння цього твору, напевно, треба хоч трохи знати його біблійну основу - «Книгу Псалмів» і «Першу книгу Царів». Отже, розчарована, черства людина, чий дух «як ніч», - це цар Саул. Якось, аби розвіяти сум і нудьгу, він покликав до себе арфіста Давида. Утішаючись чарівливою музикою, цар не знав, що Бог таємно від людей уже обрав Давида на царство. Саме він мав заступити Саула, який прогнівив Усевишнього своїм «темним духом». В оригіналі вірша це звучить як dark soul, причому авторові важливе приховане співзвуччя, «гра слів»: ім’я Saul і soul - дух, душа.

Усе, чим, за Байроном, відрізняється сильна, природна людина Сходу від «кволого», «штучного» мешканця Заходу, зводиться до здатності яскраво виявляти свої пристрасті: виплакати сердечні муки, померти від кохання, убити з ревнощів... І всюди «на схід від Заходу» Байрон знаходить такі риси - наприклад, в Україні...

Український мотив

Байрон ніколи не був в Україні, але прочитав у Вольтера, що ця країна завжди прагнула свободи. Російському царю Петру як тирану Вольтер протиставив Мазепу як борця за волю Батьківщини. Цій антитезі Байрон надав суто романтичного звучання в поемі «Мазепа» (1818).

Варто зауважити, що Мазепа - найсимпатичніший з усіх екзотичних героїв Байрона. Характер гетьмана представлено в розвитку: поет зображує його і молодим, і старим. Під час утечі від військ Петра І після поразки в Полтавській битві Мазепа розповідає про свою молодість шведському королю Карлу XII. На думку Байрона, він і тоді не вчинив нічого поганого, хіба що закохався в юну дружину старого графа. Цей епізод, як і всі інші факти, покладені в основу поеми, автор запозичив у Вольтера. Водночас під пером поета-романтика постать українського гетьмана набула героїчних рис, тимчасом як у Вольтера була епізодичною (в описі конфлікту між Петром і Карлом). У Байрона Мазепа постає справжнім воїном, який про коня й рушницю дбає більше, ніж про себе. Із цього приводу шведський король робить гетьманові щирий комплімент, особливо ж відзначає те, як Мазепа тримається в сідлі:

«Бо й скитську славу топчеш ти

На ріках і просторах степу».

«О, я прокляв, - сказав Мазепа, -

Ту школу, де я вчивсь їзди».¹

¹ Тут і далі цитати з поеми «Мазепа» подано в перекладі Д. Загула.

Історія свідчить, що шлях Мазепи до «трону» був зовсім не таким романтичним, як та «школа», про яку він розповідає Карлу. Проте це не вигадка Байрона, а припущення Вольтера, котрому поет цілком довіряв, поважаючи як історика, філософа й письменника.

«Вольтер, а за ним Байрон помилялися, вважаючи Мазепу польським шляхтичем, який випадково потрапив в Україну, - писала С. Павличко. - Однак у цій помилці була своя романтика... У чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул. Це романтичний міф, на якому частково відбилася особистість самого Байрона, який у чужій країні - Італії - став карбонарієм, а потім прагнув приєднатися до Болівара² в Перу чи очолити або хоча б об’єднати національно-визвольний рух Греції».

² Болівар, Сімон - лідер боротьби за незалежність іспанських колоній у Південній Америці.

У поемі Байрон скористався цим романтичним міфом, аби наприкінці своєї оповіді Мазепа зробив філософський висновок про незбагненність людської долі. Щоправда, Карл XII не почув слів, які могли б стати для нього повчальними:

Та ви дивуєтесь, чому

Король не дякував йому

За повість? Він причину знав:

Король уже з годину спав.

У цих рядках байронівський Мазепа постає романтичним філософом, схожим на колріджівського Старого Моряка. Адже тільки філософ-романтик здатен відкрити свою рятівну істину слухачеві, незалежно від його стану. Тут простежується пародія на Колріджа (як і всіх лейкістів, Байрон його не любив) і та романтична іронія, що стала основним забарвленням творів пізнього етапу творчості поета.

«Байронівська іронія, - писала С. Павличко, - виникла як реакція проти романтичного світосприйняття в цілому. Водночас вона була закономірним розвитком романтизму, його другим дном... Романтична іронія передбачає обов’язкову подвійність ракурсу, самої оцінки подій. Це одночасно і повага, і зневага до власного почуття чи ідей».

Власне, романтичне двосвіття передбачає романтичну іронію як ставлення «світів» один до одного. А тому заганяє романтичного героя (і передусім романтичного автора) у глухий кут.

Отже, на кінець першої чверті XIX ст. назріла потреба в новому світогляді, новій філософії і новій поезії. Про це поговоримо в наступній частині підручника.

Перевірте себе

1. Розкажіть про життєвий шлях Байрона. Назвіть його найвідоміші твори.

2. Що ви знаєте про парламентську діяльність лорда Байрона? Чому він зрештою відмовився від спроб поліпшити життя людей парламентським шляхом?

3. Як митці-романтики розуміли призначення мистецтва?

4. Що таке романтична іронія? Чому вона виникла наприкінці доби романтизму?

Перед читанням. Під час читання поезії «Хотів би жити знов у горах...» спробуйте скласти детальний психологічний портрет її ліричного героя.

* * *

Хотів би жити знов у горах

Дитям безжурним, як колись,

Блукать між скель, в морях суворих

Між хвиль розбурханих нестись.

Моя ж душа, мов птах прип’ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,

На лоно урвищ і горбів,

Забудь всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан,

Верни в дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Я спав, я снив про щастя, доки

Не заступив тих марень гніт, -

То, Правдо, промінь твій жорстокий

Вернув мене у ниций світ.

Кого любив - давно нема вже,

Та й друзі розійшлись, як дим.

Надію втративши назавше,

Вже й серце стало крижаним.

Хай інколи тамує келих

Скорботу й біль, нехай уста

Сміються між питців веселих, -

Я серцем завжди сирота.

Як слухать ляси разуразні

Не друзів і не ворогів,

Кого у тлум строкатий блазнів

Маєтність або сан привів!

Де друзів коло? Чом не склалась

Та приязнь вірна і свята?

Набрид мені вертепний галас

І втіх нещирих марнота.

А ти, о Жінко, світоч вроди,

В тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів:

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,

На те безлюддя, до стихій!

Волію пустку дику й хмуру,

Таку ж, як дух похмурий мій.

О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти,

В кочівлю сонця та орла!

Переклад Д. Паламарчука

Запитання і завдання до прочитаного

• 1. З якою подією в житті Байрона пов’язана поезія «Хотів би жити знов у горах...»? Що у вірші сказано про титули? З яких біографічних причин поет їх ненавидів?
• 2. Чому ліричний герой хотів би жити в гірській Шотландії? Чим його не влаштовує Англія? Відповідаючи, зверніть увагу на епітети, якими схарактеризовано Англію, і прокоментуйте їх.
• 3. Які художні засоби використано в перекладі поезії «Хотів би жити знов у горах...»?
• 4. Філологічний майстер-клас. З визначення романтизму (с. 55) випишіть три основні ознаки цього художнього напряму й до кожного пункту доберіть цитату з прочитаного вірша Байрона.

Перед читанням. Читаючи вірш Байрона, зверніть увагу на те, як поет-романтик визначає сенс поезії.

* * *

Мій дух як ніч. О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од мук тяжких порветься враз!

Переклад В. Самійленка

Запитання і завдання до прочитаного

• 1. Ліричний герой поезії «Мій дух як ніч...» розчарований, зневірений у житті. Чи можна такого героя назвати характерним або навіть природним для доби романтизму? Чому?
• 2. Який спосіб здолати свій відчай ліричний герой вважає єдино можливим? Якого значення він надає сльозам?
• 3. Що нового про роль мистецтва в житті людини ви дізналися з вірша «Мій дух як ніч...»?
• 4. За допомогою яких художніх засобів у вірші передано стан відчаю ліричного героя?

Перед читанням. Спираючись на історичні джерела, складіть стислу біографічну довідку «Юність Івана Мазепи».

МАЗЕПА

(Уривки)

Зазнавши поразки в битві під Полтавою, гетьман Мазепа відступає разом зі своїм союзником, молодим королем Швеції Карлом XII. Нарешті розбите військо зупиняється на відпочинок...

II

(...) Мов неживого, під сосну

Поклали короля до сну.

Тягуча ніч, холодний іней,

Гарячка ран, непевна путь

Йому заснути не дають -

Затерпло тіло, рани сині...

Та мужньо зносить володар

Від долі посланий удар, -

Бо підкорив нестерпні болі

Своїй твердій і впертій волі,

Що перед нею всі пригоди

Німіють, як колись народи.

III

Юрба вождів - яка ж мала! -

За день ще більше поріділа;

Ця ж рештка лицарів була

Хоробра й вірна вже - сиділа,

Німа, понура і сумна,

Круг короля й його коня,

Бо ж у нещасті, наче тінь,

Людини не покине кінь.

А поруч, в лицарській юрбі,

Де звісив дуб гілля дебеле,

Мазепа стомлений собі

З трави тверду постелю стеле.

Гетьман - похмурий і старий

І сам, як дуб той віковий.

Та спершу, хоч стомивсь за дня,

Козацький князь обтер коня,

Розгладив гриву, ноги й хвіст,

Розпутав, розгнуздав, обчистив,

Послав йому трави та листу

І тішився, що карий їсть,

А то журився довгий час,

Що змучений скакун не пас

В нічній росі траву-отаву...

Цей кінь терплячий був на славу,

На їжу й ложе не зважав,

А все робив, як пан бажав.

Кудлатий і кремезний зріст,

Палкий, прудкий неначе біс,

Він пана по-татарськи ніс.

На клич його бігцем приходив,

Хоча б там тисячі чи тьма,

Чи ніч беззоряна, німа,

Усюди пана він знаходив -

Цей кінь від смерку аж до дня

За паном біг, мов козеня.

IV

Із цим упоравшись, гетьман

На землю розіслав жупан,

Списа до дерева припер,

І взявсь оглянути тепер

Рушницю, чи вона як слід

Перенесла важкий похід.

Чи часом порох не промок,

Чи в кремінь потрапля курок,

Оглянув піхву ще й ефес,

Чи вже не перетерся десь

Його міцний ремінний пас,

Аж потім славний ватажок

Добув торбинку й боклажок,

Увесь убогий свій припас, -

І з Карлом і всіма з почоту

Гостинно поділявся він

З такою ж гідністю достоту,

Як на бенкеті дворянин.

Король з усмішкою гіркою

Свою мізерну пайку взяв

І, приховавши приступ болю,

Бадьоро, голосно сказав:

«У всіх із нашого гуртка

Відважний дух, тверда рука,

Та хто в цей час маршів, боїв

Балакав менше й більш зробив,

Ніж ти, Мазепо? На землі,

Від Александрових часів

Такої пари не знайти¹,

Як твій Буцефалос і ти.

¹ Ідеться про Александра Македонського та його коня Буцефала.

Бо й скитську славу топчеш ти

На ріках і просторах степу».

«О, я прокляв, - сказав Мазепа, -

Ту школу, де я вчивсь їзди».

«Чому ж це так, старий гетьмане?

Чай добра школа ж то була?»

«На жаль, це повість не мала,

А стільки миль ще перед нами

Та сутичок із ворогами,

Що дужчі в десять раз від нас...

Залишим це на кращий час,

Аж доки за руслом Дніпра

Ми зможем коней попасти.

Вам, пане, спати вже пора, -

А варту буду я нести».

«А я б усе-таки бажав, -

Відрік король, - щоб ти сказав

Свою історію, ачей

Під цю гутірку голосну

Я відпочину і засну,

Бо сон тепер не йме очей».

«Для цього я вернутись рад

Так років з п’ятдесят назад.

Мені двадцятий рік минав...

Ще Казимир королював,

Ян Казимир... Шість років я

Був паж у того короля.

Це був король! Учений сам -

Він зовсім був не пара вам,

Бо й не збирався воювати,

Щоб набувать чужих країн,

А потім знов їх утрачати,

Тож супокійно правив він... (...)

Я знав там графа-воєводу,

Славетного, старого роду;

Мов рудня¹, він багатий був,

А гордий, що й казать не треба,

І на своє шляхетство дув,

Немов зійшов на землю з неба.

Багатством, родом та ім’ям

Рівнявся тільки королям,

Пишався, чванився, гордів,

А врешті, наче в п’янім сні,

Він славу та діла дідів

Попросту видав за свої.

Інакше думала жона...

Молодша щось за тридцять літ,

Все важче зносила вона

Свою нудьгу і графів гніт. (...)

¹ Рудня - те саме, що рудник.

V

Красунь-юнак я був тоді...

Тепер, коли вже сімдесятий

Мені минув, не гріх сказати,

Що в дні юнацтва золоті,

Бувало, кожного вельможу,

З мужів чи хлопців, переможу

У всій привабній марноті.

Я ж був веселий і стрункий -

І вигляд мій не був такий

Поморщений, як ось тепер, -

То час війни й турботи стер

З обличчя душу, що негодні б

Мене вже й родичі пізнать,

Коли б могли моє сьогодні

З моїм учора порівнять.

Але ж колишніх рис моїх

Іще раніше я позбувся,

Аніж суворий вік торкнувся

Рукою старості до їх.

Літа, як бачте, не вгасили

В мені ні мужності, ні сили,

А то вночі з-під цих гілок,

Під чорним небом без зірок

Я б не розказував казок...

Та далі вже... Терези стан -

Він наче й тут переді мною,

Біжить до мене під каштан...

Я бачу скрізь її живою,

А все-таки я не знайду

Ні барв, ні образів, ні слів,

Яку так палко я любив.

В її очах був східний жар -

Сусідство турків та татар

Змішало польську кров... Ті очі

Були чорніш цієї ночі,

Ще й з променем таким прекрасним,

Мов ніжний блиск молодика, -

Глибокі й вогкі - як ріка -

Вони втопали в сяйві власнім. (...)

За кохання до молодої графині Мазепу, тоді королівського пажа, було жорстоко покарано. Розлючений граф посадив зв’язаного «негідника» на дикого коня й вигнав у степ.

Згодом напівживого Мазепу, прив’язаного до мертвого коня, випадково знайшла дівчина-козачка. Вона покликала на допомогу козаків.

XX

Вони знайшли мене в долині,

Внесли, мов трупа, в ближчий дім

І врятували... А потім

Я став гетьманом в їх країні.

Безумний, що в гніві палкому

Помстивсь так люто на мені

І в’язня голого із дому

В пустиню вигнав на коні,

Він путь проклав мені до трону.

Хіба ж ту долю нам збагнуть?

Забудь печаль, одчай забудь! (...)

Переклад Д. Загула

Запитання і завдання до прочитаного

1. Знайдіть у перекладі прочитаних уривків з поеми «Мазепа» епітети, порівняння й метафори, що характеризують образ і вчинки головного героя. Як ви вважаєте, прийоми опису Мазепи свідчать про обізнаність автора з українськими реаліями чи загалом характерні для будь-яких екзотичних описів поетів-романтиків?

2. Оцініть майстерність портретно-психологічної характеристики Терези. Як у кількох рядках Байрону вдалося створити переконливий образ героїні, дати психологічне обґрунтування її почуття до героя?

3. Що розповідає Мазепа Карлу про незбагненність долі? У чому намагається його переконати?

4. Спираючись на підготовлену біографічну довідку «Юність Івана Мазепи», укладіть перелік історичних неточностей, наявних у поемі Байрона. Порівняйте описаний поетом шлях Мазепи до влади з реально-історичним. Як ви гадаєте, чи міг реальний гетьман після поразки під Полтавою втішати себе й Карла розмовами про незбагненність долі? Як, на вашу думку, він мав би діяти, про що говорив би із союзниками й підлеглими?

5. Подискутуймо! Робота в групах. Об’єднавшись у дві групи, обговоріть одне з поданих запитань.

• Чи зацікавлений поет-романтик у встановленні історичної істини? Чим для нього є історія?

• Байрон змалював видатного політичного діяча І. Мазепу, який розпочав боротьбу за державну незалежність України, як умовного, суто романтичного героя. Допомогло це чи, навпаки, завадило українцям, які продовжили справу гетьмана?

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Пісні з «Книги пісень»

«Книга пісень» Г. Гейне, за життя автора перевидана тринадцять разів, стала безцінним джерелом текстів для модних романсів XIX ст. Поезії із цієї збірки поклали на музику Роберт Шуман, Франц Шуберт, Йоганнес Брамс, Петро Чайковський, Ріхард Штраус, Едвард Гріг та інші. Крім класичних, існують і сучасні музичні інтерпретації романсів на слова Гейне. До таких, зокрема, належить «На півночі кедр одинокий...».

• 1. Знайдіть в Інтернеті й послухайте класичний романс Р. Шумана «На півночі кедр одинокий...» і сучасну пісню на ті самі вірші у виконанні Мартіна Рейда й Лаури Грьоссель. Який із цих творів, на вашу думку, більше схожий на ті пісні, що уявляв Гейне, працюючи над «Книгою пісень»?
• 2. Дослідники поезії Гейне часто вказують на її народнопісенну основу. Як ви гадаєте, чи схожі вірші поета на народні пісні й чи мав він на меті досягти такої схожості? Поясніть свою думку.

Пластика тіла й руху

Творчість Байрона привертала увагу здебільшого майстрів пластичних мистецтв. Так, ще за життя автора поему «Паломництво Чайльд-Гарольда» видавали у вигляді коштовних книжок з якісними гравюрами, що, своєю чергою, сприяло розвитку романтичної книжкової ілюстрації в Англії.

Е. Делакруа. Мазепа на загнаному коні. 1824 р.

О. Верне. Мазепа і вовки. 1826 р.

Т. Жеріко. Паж Мазепа. 1820 р.

Л. Буланже. Муки Мазепи. 1827 р.

Що ж до поеми «Мазепа», то в цьому творі художників приваблював не так український колорит, як пластика тіла й руху, майстерно відтворена автором. За словами культуролога І. Кона, цей сюжет став одним з улюблених мотивів французьких художників-романтиків. У своїй книжці «Чоловіче тіло в історії культури» він зазначає: «Тут є все: підступність і кохання, мужність і безпорадність, суперництво юності й старості. Зрештою, кінь - давній символ почуттів, які чоловік має тримати на припоні, а в цій ситуації Мазепа сам опинився під владою дикого коня».

• 1. Розгляньте репродукції картин, створених за мотивами поеми Байрона «Мазепа». Які епізоди твору вони ілюструють?
• 2. Чи відповідають роботи французьких художників-романтиків духу англійської поеми про Україну? Які ознаки романтизму вони втілюють?

Лорд Байрон на кіноекрані

До сьогодні Байрон залишається у Великій Британії культовою постаттю. І неабияку роль у цьому відіграв кінематограф.

Так, 1972 р. режисер Роберт Болт створив фільм «Леді Кароліна Лем». В основу цієї стрічки покладено реальні події. Якось на ярмарку дружина державного діяча Вільяма Лема Кароліна стає свідком двобою Байрона з професійним боксером. Познайомившись із молодим лордом, що виборов перемогу, жінка палко закохується в нього. Вільна поведінка аристократки збурює вище товариство. Однак ні гнів чоловіка, кар’єра якого опинилася під загрозою, ні прохання матері не змусили її повернутися в родину. Бурхливий роман виявився швидкоплинним. Через нерозділене кохання до великого поета Британії, що розбив чимало жіночих сердець, Кароліна чинить спробу публічного самогубства й божеволіє.

Кадр із кінофільму «Леді Кароліна Лем» (режисер Р. Болт, 1972 р.)

2003 р. режисер Джуліан Фаріно зняв спокійніший і відверто комерційний фільм «Байрон». У цій стрічці, що поєднала бойовик і мелодраму, багато любовних пристрастей та пригод, а майстерно виготовлені костюми відтворюють колорит початку XIX ст.

Кадр із кінофільму «Байрон» (режисер Дж. Фаріно, 2003 р.)

• 1. Які риси характеру, факти біографії, особливості творчості Байрона, на вашу думку, приваблюють кінематографістів? Чому?
• 2. Саме дражливі фільми про Байрона здебільшого змушують британських школярів прочитати його твори. Поміркуйте, чи й справді доробок поета-романтика так застарів, що як такий не може привернути увагу сучасної молоді. Поясніть свою думку.