Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Волощук

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 2. Магія давньогрецьких міфів

Літературна розминка. Пригадайте давньогрецькі міфи про подвиги героїв. Які людські чесноти уособлюють ці персонажі?

Антична література постала на ґрунті давньогрецьких міфів, які зберігали мудрість пращурів, розповідали про те, що вони вважали добром, а що - злом, увічнювали вчинки людей, гідних жити в пам’яті народу. З плином часу ставлення до міфології змінювалося, однак вона й надалі залишалася основою античного світогляду.

Загалом міфологія Давньої Греції - це оповіді про богів, про життя титанів і гігантів, про подвиги міфічних та історичних героїв.

Найдавнішими були божества, які уособлювали сили природи. Їхніми діями греки пояснювали природні явища, як-от: зміну дня і ночі, грім і блискавку, шторми й бурі... Елліни уявляли природу як сукупність схожих на людей вищих істот, що водночас виступали власне природними явищами. Від союзу Геї - землі й Урана - неба народилися титани; старшим з-поміж них був Океан, молодшим - Крон. Діти Крона під проводом його молодшого сина Зевса в жорстокій боротьбі перемогли титанів і розподілили владу над світом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон - морів, джерел і вод, Аїд правив похмурим підземним царством. Таке приписування природним явищам та стихіям властивостей і характерів людей отримало назву антропоморфізм (від грец. людина та форма).

Кожен народ створював у своїх міфах образну модель Усесвіту. Для давніх греків такою моделлю стала гора Олімп, на вершині якої, за їхніми уявленнями, жили боги на чолі із Зевсом. Олімп символізував прагнення до святості, досконалості. Давні греки надавали особливого значення числу дванадцять: день і ніч розділили на дванадцять годин, на небі виділили дванадцять зодіакальних сузір’їв, із численних подвигів улюбленого міфічного героя Геракла найзначущішими вважали саме дванадцять. Відповідно й основних богів, які мешкали на священній горі, теж було дванадцять. Можливо, це пов’язано з тим, що число дванадцять можна отримати, помноживши три на чотири. Трійка символізує поділ світу по вертикалі (небо, земля і підземне царство), а четвірка - сторони горизонту.

Спочатку до олімпійців належали Зевс, Гера, Аїд, Посейдон, Гестія, Афіна, Артеміда, Арес, Гермес, Гефест, Аполлон і Деметра. А коли до них приєднався Діоніс, народився міф про те, що Гестія залишила Олімп, утомившись від постійних суперечок між богами. Іноді до олімпійців зараховують Афродіту. У такому разі вона посідає місце Аїда, який нечасто покидає своє підземне царство.

Крім Олімпу, священною горою давні греки вважали Парнас, де, на їхню думку, мешкали Аполлон і музи - дев’ять богинь-сестер, що уособлювали поетичне й музичне натхнення, були покровительками мистецтв і наук. Наприклад, музою трагедії виступала Мельпомена, комедії - Талія, танцю - Терпсихора, історії - Кліо.

До другорядних божеств грецької міфології належать сатири й німфи. Сатири - це лісові й гірські божества, демони родючості, почет Діоніса. Їх зображували волохатими, із цапиними ногами, кінськими хвостами й маленькими ріжками. Німфи уособлювали сили та явища природи, жили в печерах, полях, лісах, у горах, річках і джерелах. Вони були втіленням усього приємного, зворушливого в природі.

Як ви вже знаєте, боги давньогрецького пантеону були напрочуд схожими на людей, тож мали цілком земні бажання, думки, почуття, ба навіть властиві смертним вади й недоліки. Вони вміли співчувати, жартували й гнівалися, жорстоко мстилися тим, хто намагався дорівнятися до них красою, розумом або могутністю. Пригадаймо міф про титана Прометея, який викрав з Олімпу вогонь і передав його людям. За це Зевс наказав прикувати непокірного до скелі й прирік на вічні муки. Боротьба титана проти верховного бога - це не просто змагання двох характерів. Це - протистояння двох світів: Зевсового, у якому немає місця людині, і Прометеєвого, створеного для людини. Саме прагнення Прометея допомогти людям, вибороти для них право на гідне життя увічнило його образ.

Якщо боги так схожі на людей, то й люди здатні дорівнятися до безсмертних. Одна з основних особливостей давньогрецької міфології полягає в тому, що її центром є людина. Тому, крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найвідомішими з яких були Геракл, Ахілл, Одіссей, Персей, Тесей, Ясон, Гектор.

У цих міфах ідеться про героїчне протистояння людини різноманітним чудовиськам та ворожим силам природи, про звільнення землі від панування всемогутніх невблаганних стихій. Так виявляється ще одна важлива ознака будь-якої міфології - метафоричність. Метафора, тобто приховане порівняння, є основним способом мислення давньої людини.

Елліни вважали, що кожен юнак обов’язково має опанувати три мистецтва: мореплавця, громадянина, воїна. Саме ці три складники античного світосприйняття відбилися в основних циклах давньогрецьких міфів: про арґонавтів1, фіванському та троянському.

1 Арґонавти - ті, що пливуть на кораблі «Арґо».

За часів, коли подорожі еллінів у далекі краї та колонізація Середземномор’я тільки розпочиналися, незвіданий світ за морями видавався чарівним і небезпечним. Тоді й виникли міфи про кмітливих і відчайдушних мореплавців, здатних подолати будь-які природні й надприродні перешкоди. До таких творів, зокрема, належить оповідь про подорож арґонавтів по золоте руно до Колхіди2 на чолі з Ясоном.

2 Колхіда - давньогрецька назва історичної області на заході Закавказзя, нині територія Грузії.

За владу в місті Іолк, що в Північній Греції, сперечалися двоє зведених братів - царі Пелій та Есон. Після того як Пелій став правителем, Есон віддав свого сина Ясона в науку до мудрого кентавра3 Хірона, що виховав чимало героїв. Ясона взяли під своє заступництво богині Гера й Афіна. Коли Ясон виріс, Пелій погодився повернути йому престол за умови, що небіж дістане золоте руно - шкуру священного золотого барана, яка зберігалася у священнім гаї під охороною страхітливого дракона.

3 Кентавр - міфічна істота з кінським тулубом і людськими головою та грудьми.

Хоробрий Ясон прийняв виклик, а супроводжувати його в небезпечних мандрах зголосилися герої з усієї Греції. Майстер Арґос під покровительством Афіни побудував для них корабель на п’ятдесят весел, який назвали його ім’ям - «Арґо», тобто «швидкий». Серед учасників походу були непереможний Геракл, легендарний співець Орфей, уславлена мисливиця Аталанта та інші. Очолити команду запропонували Гераклові, але той відповів: «Нас зібрав Ясон - він і поведе нас».

Переживши чимало пригод, арґонавти добулися до берегів Колхіди. Однак найважче випробування було попереду. За золоте руно тамтешній цар загадав Ясону виорати Аресове поле залізним плугом, запряженим мідноногими, вогнедишними биками, засіяти це поле зубами дракона, а потім знищити закутих у броню воїнів, які з них виростуть.

Кулачний боєць. Бронза. I cт. до н.е.

З волі богів донька царя, чарівниця Медея, закохалася в Ясона й допомогла йому виконати завдання. Передбачаючи, однак, що обіцяної нагороди герой не отримає, вона приспала дракона-охоронця, аби коханий зміг викрасти руно. Уночі Медея відпливла разом з арґонавтами.

На зворотному шляху втікачів наздогнав молодший брат Медеї. Він пообіцяв залишити арґонавтам руно, якщо ті повернуть йому сестру, але Ясон і Медея підступно вбили юнака. За це розгнівані боги зчинили страшну бурю, і «Арґо», який завдяки магічній силі міг говорити людським голосом, провістив, що шляху не буде, доки чарівниця Кірка не очистить мандрівників від скверни. Відтак арґонавти вирушили на протилежний край світу.

Коли до рідних берегів було вже зовсім недалеко, знову здійнявся шторм, що дев’ять діб носив «Арґо» морями й зрештою закинув його в мертву затоку на краю африканської пустелі. Вийти звідти корабель не міг, тож мандрівникам довелося нести його на плечах. Дванадцять днів і ночей тривав перехід. У пустелі арґонавти зазнали великих утрат: чимало героїв загинуло від голоду й спраги, у сутичках із кочівниками, від отрути піщаних змій, від спеки й утоми. Аж раптом перед ними постав квітучий сад з озером. Діви-німфи розповіли мандрівникам, що тут побував герой у лев’ячій шкурі, убив дракона, який охороняв сад, викрав чарівні золоті яблука й, розколовши скелю, пустив з неї струмок до самого моря. То був Геракл, який залишив товаришів, аби, за велінням богів, здійснити дванадцять подвигів для царя Еврісфея. Тепер саме він урятував арґонавтів від спраги й струмком указав їм шлях.

Л. Коста. Корабель арґонавтів. 1500 р.

Останньою перешкодою на важкому шляху мандрівників став острів Крит. Вхід до його бухти охороняв мідний велетень Талос, топлячи кораблі кам’яними брилами. Однак Медея поглядом зачарувала велетня - і той упав у море. Нарешті героям удалося дістатися батьківщини.

Так закінчується розповідь про перший загальногрецький похід, про відкриття світу й пошук знань. Золоте руно, що спочатку символізувало плодючість, багатство й уважалося запорукою добробуту, згодом стало символом високої мети, вищих цінностей.

З фіванським циклом давньогрецької міфології пов’язані найвідоміші її імена й легенди. У міфах цього циклу йдеться про заснування міста Фіви, про долю царя Едіпа і його нащадків. Саме в цих оповідях відбилося уявлення еллінів про те, що й над людьми, і над богами панує невблаганний Фатум. Три його служниці, богині мойри, роблять вічну справу: одна пряде нитку життя, інша її перерізає, а третя записує долю в сувій - і нічого змінити не можна.

Заснував Фіви фінікійський царевич Кадм. Його сестру Європу викрав Зевс і, прибравши подобу бика, переніс через море. Розшукуючи дівчину, Кадм опинився в Греції і побудував там величне місто. За пророцтвом, нащадка Кадма, царя Лая, мав убити власний син. Це було покаранням за те, що Лай викрав чужу дитину. Коли в царя і його дружини Йокасти народився спадкоємець, жорстокий батько зв’язав йому ноги, проколов ступні й наказав кинути в лісі. Немовля знайшов пастух і відніс його коринфському царю Полібу. Цар виховав хлопчика, названого Едіпом, як власного сина. Згодом Едіп отримав пророче попередження: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власного батька й чоловіком рідної матері». Не знаючи свого походження, Едіп утік з Коринфа. Дорогою до Фів у випадковій сутичці він убив царя Лая.

Саме тоді Фіви потерпали від Сфінкс - чудовиська, яке наслала Гера на місто за розпусту його правителя. Потвора повідомила, що покине Фіви лише тоді, коли буде розгадано її загадку. Відтак Сфінкс сиділа на скелі перед міською брамою і пожирала подорожніх, які не могли впоратися з її запитаннями. Едіпові чудовисько загадало таке: «Хто ходить уранці на чотирьох, удень - на двох, а ввечері - на трьох?» І він відповів: «Це людина в дитячому віці (коли повзає на чотирьох), доросла та в старості (коли спирається на палицю)». Розгадавши загадку, Едіп убив потвору (у деяких варіантах міфів Сфінкс сама кинулася в прірву). За це фіванці обрали його царем і дали йому за дружину вдову Лая Йокасту.

Так Едіп став чоловіком власної матері. У них народилися діти. Однак згодом правда відкрилася. Йокаста, не витримавши ганьби, учинила самогубство, а Едіп виколов собі очі й покинув Фіви. У мандрах сліпого жебрака супроводжувала дочка Антіґона. Маючи зір, Едіп не бачив очевидного: одружився з рідною матір’ю, шукав убивцю батька, не усвідомлюючи власної вини. І лише тепер, на межі приниження і горя, він прозрів, ставши провидцем.

Коли Едіп помер, Антіґона повернулася до Фів. Її брати посварилися за владу над містом. Етеокл став царем, а Полінік подався в Арґос, просити чужинців повернути йому престол. Сім вождів зібрали військо проти Фів і вирушили в похід.

Мури Фів стояли непорушно, тож вожді вирішили, що брати мусять розв’язати свою суперечку у двобої. Полінік та Етеокл загинули від руки один одного, сплативши за гріхи батьків. Фіванці урочисто поховали Етеокла як захисника міста, а Полініка, що зрадив батьківщину заради особистих прагнень, залишили на полі бою.

У Давній Греції залишити людину без поховання вважалося найгіршим знущанням над нею. Тож Антіґона, порушивши наказ свого дядька Креонта, який став фіванським правителем, таємно присипала тіло брата землею. За це Креонт наказав її стратити. Цар не спромігся зрозуміти, що влада зобов’язує людину не тільки до твердості й непохитності, але й до милосердя. Так міфи фіванського циклу висвітлюють проблеми моральності, прав особистості, які жодна державна влада не повинна порушувати.

Цар Едіп і Сфінкс. Розпис на посуді. V ст.

Троянський цикл давньогрецьких міфів поєднує історичну правду з легендами. Він розповідає про події, пов’язані з містом Троєю і Троянською війною, яка відбувалася в XIII ст. до н. е.

Місто-держава Тріада зі столицею Троя розташовувалося на півострові Мала Азія, недалеко від протоки Дарданелли, що разом з Босфором з’єднує Середземне та Чорне моря. Це був важливий торговий шлях, контролюючи який, Троя мала високі прибутки. Про її незліченні багатства складали легенди. Троянці заважали торгівлі ахейців, данайців, арґів’ян, тому ці грецькі племена об’єдналися і почали війну проти Трої. Проте й у троянців були сильні союзники, унаслідок чого війна затягнулася на довгих десять років.

У чому ж убачають причини Троянської війни міфи? Деякі розповідають, що вона спалахнула через прохання богині Геї до Зевса очистити землю від людей, яких стало занадто багато. Інші стверджують, що все почалося з пророцтва. Провісник Прометей попередив Зевса про те, що він не повинен брати за дружину морську богиню Фетіду, адже її син від шлюбу з богом має стати сильнішим за свого батька. Тому Громовержець поквапився одружити Фетіду зі смертним - фессалійським царем Пелеєм.

На весілля Пелея і Фетіди запросили всіх богів, крім богині чвар Еріди. Щоб помститися, Еріда підкинула гостям золоте яблуко з написом «Найвродливішій» (так зване «яблуко розбрату»). Відтак між богинями Афіною, Афродітою і Герою спалахнула суперечка через те, кому з них має належати цей титул. Розсудити красунь випало Парісу - одному із синів троянського царя Пріама. Кожна з богинь умовляла юнака віддати яблуко їй. За це Гера обіцяла йому владу над усією Азією, Афіна - військову славу й перемоги, а Афродіта запропонувала за дружину найвродливішу зі смертних жінок Єлену. Не вагаючись, Наріс віддав яблуко Афродіті. Відтоді Гера й Афіна зненавиділи не тільки Паріса, але й Трою і всіх троянців.

Згодом, скориставшись гостинністю спартанського царя Менелая, Паріс із допомогою Афродіти викрав його дружину Єлену. Це була велика образа для Греції. Майже з усіх областей і міст Еллади зібралося ополчення з двадцяти восьми царів. Очолив греків брат Менелая Аґамемнон - наймогутніший із царів, правитель міста Арґос. Поряд з ним стали хоробрий Аякс Теламонід, хитромудрий Одіссей, нестримний Протесилай, запальний Діомед, що кинув виклик самому богу Аресу, та інші воїни. Однак Трою захищали міцні мури й потужна армія, якою керував мудрий Пріам і яку очолював мужній Гектор. Здобути перемогу над містом могла лише одна людина - нащадок Фетіди й Пелея Ахілл.

Колись Фетіда, щоб загартувати сина, купала його у водах підземної річки Стікс. Вона тримала маленького Ахілла за п’яту, тож це було єдине вразливе місце на тілі героя. (Звідси, до речі, і походить відомий вислів «ахіллесова п’ята»). Фетіда знала, що, узявши участь у Троянській війні, Ахілл загине, тому сховала його від людей. Переодягнений у жінку, юнак жив на острові Скірос разом з дочками тамтешнього царя Лікомеда. Отож кмітливий Одіссей вирушив на Скірос. Під виглядом купця він запропонував царівнам придбати гарне вбрання, серед якого приховав зброю. Дівчата мерщій заходилися роздивлятися одяг, а Ахілл викрив себе, відразу схопившись за зброю. Відтак герой разом з другом Патроклом вирушив до Трої.

У міфах ще не простежується літературних характерів, тобто зображення героїв з властивими їм індивідуальними рисами, які визначають поведінку, ставлення до інших героїв та життя. І незважаючи на це, у троянському циклі немає двох однакових персонажів. Якості воїнів схожі, але їхні образи унікальні. У кожного з головних героїв є своя рушійна сила, своя пристрасть або свій обов’язок. В Аґамемнона це влада, в Ахілла - слава, у Паріса - кохання, у Гектора - честь, у Патрокла - дружба. Ці сили й визначають хід Троянської війни.

Самі боги теж брали участь у воєнних діях: троянцям допомагав срібнолукий Аполлон, грекам - небесна цариця Гера й мудра воїтелька Афіна, громовержець Зевс стежив за битвами з Олімпу й вершив свою непорушну волю.

Український мотив

Україна здавна пов’язана з античною культурою та міфологією. Греки відкрили для себе північні узбережжя Чорного моря в VII ст. до н. е. й заснували на цих землях міста-держави, руїни яких збереглися до наших днів. Найрозвиненішими були Ольвія («Щаслива», на Бузькому лимані), Пантикапей («Рибний шлях», на території сучасної Керчі), Херсонес («Півострів», у межах сучасного Севастополя), Тіра (біля сучасного Білгорода-Дністровського). Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам. Величні храми Аполлона стояли в центрі Ольвії та Пантикапея. Жителі грецьких колоній брали участь і в Олімпійських іграх, а в Ольвії влаштовували місцеві спортивні змагання на честь Ахілла - Ахіллеї.

Давні перекази й фантастична реальність поєдналися на острові Зміїному (Одеська область). Згідно з античною легендою, острів підняла з морського дна богиня Фетіда для свого сина. На Зміїному було споруджено храм Ахілла, який відвідували майже всі давньогрецькі мореплавці, що прямували до північно-західних берегів Чорного моря.

У 1971 р. в скіфському кургані Товста Могила в Дніпропетровській області знайдено золоту царську пектораль IV ст. до н. е. За однією з версій, на ній зображено символічну карту Скіфії. Головна частина карти - золоте руно в руках царів Пала й Напа, найімовірніше нащадків легендарного Скіфа. Якщо перевернути пектораль нижнім краєм угору (саме такий вигляд матиме прикраса, якщо її підняти з грудей до очей), на золотому руні можна побачити Кримський півострів, характерні обриси Півдня України, а рука царя, що стоїть навколішках ліворуч, - указує на точку в околиці Мелітополя. Ріг для пиття води праворуч від трикутного виступу вгорі, що позначає Давній Крим, - це Дніпро, або, як називали його елліни, Борисфен.

Скіфська пектораль

Перевірте себе

  • 1. Укажіть основні тематичні групи міфів Давньої Греції.
  • 2. Назвіть основні цикли давньогрецьких міфів.
  • 3. Хто з античних героїв вирушив у похід разом з Ясоном? Чому їх назвали арґонавтами? Якою була мета подорожі до Колхіди?
  • 4. Які образи та сюжети пов’язані з фіванським циклом міфів? У чому трагічність долі Едіпа? Чи вдалося йому змінити волю богів? Про яку особливість світосприйняття еллінів це свідчить?
  • 5. Які історичні події відобразилися в міфах троянського циклу? Як пояснюють причини Троянської війни міфи?
  • 6. Як Україна пов’язана з античною культурою та міфологією?

Перед читанням. Читаючи міфи троянського циклу, поміркуйте, якими рисами, притаманними богам, наділені їхні герої.

ПЕРШІ ДЕВ’ЯТЬ РОКІВ ОБЛОГИ ТРОЇ

Викладено за різними творами античних письменників

(Скорочено)

Зраділи греки, що скінчено їхнє довге плавання. Та коли наблизилися вони до берегів, то побачили, що їх чекало вже сильне військо троянців під проводом Гектора, могутнього сина старого царя Трої Пріама. Як пристати грекам до берега? Як висадитися? Бачили всі герої, що загине той, хто перший ступить на троянський берег. Довго вагалися греки. Серед них був і герой Протесилай, він прагнув подвигів і готовий був першим зіскочити на берег і почати бій з троянцями. Але не зважувався він тому, що знав провіщення: загинути має той з греків, хто перший торкнеться ногою троянської землі. Знав це провіщення і Одіссей. І ось, щоб повести за собою героїв, але самому не загинути, Одіссей кинув на берег свій щит і спритно стрибнув на нього з корабля. Протесилай бачив, що Одіссей зіскочив на берег, але він не бачив, що скочив Одіссей не на троянську землю, а на свій щит. Протесилай вирішив, що один з греків уже ступив перший на троянську землю. Жадоба подвигів охопила Протесилая. Усе забув він: забув про батьківщину й про прекрасну дружину свою, юну Лаодамію. Скочив з корабля на берег Протесилай і з оголеним мечем кинувся на ворогів. Потряс своїм важким списом великий Гектор і на смерть уразив юного Протесилая. Мертвим упав той на берег. Він перший пролив свою кров на троянську землю. Греки дружно кинулися з кораблів на ворога. Закипів кривавий бій, подалися троянці, кинулися тікати й заховалися за неприступними мурами Трої. На другий день було укладено між греками й троянцями перемир’я, щоб підібрати загиблих воїнів і поховати їх.

Поховавши всіх убитих, греки заходилися лаштувати укріплений табір. (...)

Коли табір греків було опоряджено й укріплено, греки послали до Трої царя Менелая і хитромудрого Одіссея для перемов з троянцями. (...) Довідавшись про прибуття послів, Пріам скликав народні збори, щоб обговорити домагання Менелая. Прийшли на збори всі троянці та Менелай з Одіссеєм. Менелай у короткій, сильній промові зажадав, щоб повернули йому троянці дружину його Єлену й всі скарби, викрадені Парісом. Після Менелая говорив Одіссей. Заслухалися троянці чудової промови мудрого царя Ітаки. Він переконував троянців задовольнити вимоги Менелая. Народ троянський ладен був уже погодитися на всі домагання Менелая. Адже й сама прекрасна Єлена розкаялася у своєму необачному вчинку й шкодувала, що покинула дім героя-чоловіка заради Паріса. (...) Однак не хотіли миру з греками сини Пріама, і насамперед, звісно, Паріс. Невже змусять його віддати Єлену? Невже заберуть у нього всю його здобич? Він не хотів скоритися народному рішенню, а його підтримували в цьому брати. (...)

Тут устав троянський провісник Гелен, Пріамів син, і сказав, щоб не боялися троянці війни з греками - боги обіцяють Трої свою допомогу. Повірили троянці Геленові. Вони відмовилися задовольнити домагання Менелая. Посли греків змушені були ні з чим покинути Трою. Тепер мала початися кровопролитна боротьба троянців із греками.

Замкнулися троянці в неприступній Трої; навіть Гектор не насмілився покидати місто. А греки почали облогу. Вони тричі намагалися здобути штурмом Трою, але це їм не вдавалося. Тоді греки почали руйнувати околиці Трої і завойовували всі міста, які були в союзі з Троєю. Греки ходили на них походами суходолом і морем. У всіх цих походах особливо відзначився великий Ахілл. (...)

Чимало горя довелося зазнати троянцям за дев’ять років облоги Трої. Багатьох героїв, що загинули в бою, довелося їм оплакувати. Але найтяжчий, десятий рік, був попереду. Попереду було й найбільше горе - падіння Трої.

Багато перетерпіли й греки за дев’ять років війни. Багато й у них було вбитих. Багато героїв загинуло від руки ворога.

СМЕРТЬ АХІЛЛА

(Скорочено)

Страшним гнівом палав Ахілл проти троянців. Він вирішив жорстоко помститися їм за смерть друзів, Патрокла й Антілоха. Як розлютований лев, бився Ахілл, кладучи одного за одним героїв Трої. Кинулися тікати троянці, квапилися заховатись вони за мурами Трої. Несамовитий Ахілл переслідував їх. Гнала його невблаганна доля на вірну загибель. (...)

Він удерся б і в священну Трою, і вона загинула б, коли б не з’явився бог Аполлон. Грізним вигуком спинив він Ахілла. Проте не послухав його Ахілл. Він сам гнівався на бога за те, що багато разів рятував бог-стріловержець від нього Гектора й троянців. Ахілл погрожував навіть богові, що уразить його списом. Невблаганна доля затьмарила Ахілла. Він готовий був напасти навіть на бога. Розгнівався Аполлон, забув він і те, що обіцяв колись, на весіллі Пелея і Фетіди, охороняти Ахілла. Повившись темною хмарою, для всіх незримий, скерував він Парісову стрілу, і вразила вона Ахілла в п’яту, куди тільки й можна було уразити великого героя. Смертельною була для Ахілла ця рана. Відчув наближення смерті Ахілл. Вирвав він з рани стрілу й упав на землю. Гірко докоряв він богу Аполлонові за те, що той згубив його. Знав Ахілл, що без допомоги бога не міг убити його ніхто зі смертних. Ще раз зібрався на силі Ахілл. Грізний, наче лев, що помирає, підвівся він із землі й вразив ще багатьох троянців. Та ось похололи його члени. Дедалі ближче смерть. Поточився Ахілл і сперся на спис. Грізно крикнув він троянцям:

- Горе вам, погинете ви! І після смерті мститимуся вам!

Від цього поклику кинулися тікати троянці. Однак Ахілл слабшав. Залишили його останні сили, і впав він на землю. Загримів на ньому його золотий панцир, і здригнулася земля. Помер Ахілл. Одначе й до мертвого не насмілювалися наблизитися троянці. Вони боялися його й мертвого, такий жах навіяв він їм за життя. Потроху перебороли вони страх, і запеклий бій закипів навколо тіла найбільшого з героїв. Наймогутніші герої греків і троянців узяли участь у цьому бою. Горами нагромадилися трупи навколо Ахілла, а він лежав, нерухомий, величезний, не чуючи вже бою. Пил вихором кружляв, здіймаючись з-під ніг бійців. Кров лилася рікою. Здавалося, ніколи не скінчиться бій. Коли це вдарив грім Зевса, знялася буря й зупинила троянців. Не хотів Зевс, щоб заволоділи троянці тілом Ахілла. Підняв могутній Аякс Теламонід Ахілла й поніс до кораблів, а його захищав Одіссей, відбиваючи троянців, що наступали. Хмара стріл і списів летіла з лав троянців в Одіссея, проте мужньо стримував він їхній натиск, відступаючи крок за кроком. (...) Дізнавшись, що загинув її улюблений син, Фетіда так невтішно заголосила, що здригнулися всі греки. (...) Багато жертв принесли на честь найбільшого з героїв греки. Усі вони брали участь у похованні, одягнувши розкішні панцири. Коли догоріло вогнище, зібрали кістки Ахілла й поклали їх у золоту урну, яку подарував Фетіді бог Діоніс. У тій урні лежали й кістки Патрокла. В одному склепі поховано було Ахілла, Патрокла й Антілоха, сина Нестора. Високу могилу насипали над ним греки, далеко її видно було з моря, вона свідчила про велику славу похованих героїв. А після похорону влаштували на честь померлого грища. Дорогоцінні дарунки винесла з моря богиня Фетіда. Вони мали бути нагородою переможцям у грищах. Такі розкішні були ці дари, що самого Ахілла вони захопили б, коли б живий був великий герой.

ПАДІННЯ ТРОЇ

Викладено за поемою Верґілія «Енеїда»

(Скорочено)

Та попри все не могли греки захопити місто. Тоді Одіссей умовив їх діяти хитрощами. Він порадив спорудити такого величезного дерев’яного коня, щоб у ньому могли сховатися наймогутніші герої греків. Усе інше військо мало відплисти від берегів Троади й заховатися за островом Тенедосом. Коли троянці ввезуть коня до міста, уночі вийдуть герої, відчинять браму грекам, які таємно повернуться назад. Одіссей запевняв, що тільки в такий спосіб можна здобути Трою.

Віщий Калхас, якому послав знамення Зевс, також умовляв греків удатися до хитрощів. Нарешті погодилися греки на пропозицію Одіссея. Знаменитий митець Епей зі своїм учнем, з допомогою богині Афіни Паллади, спорудив величезного дерев’яного коня. (...) Усе нутро коня заповнили озброєні воїни. Епей так щільно закрив отвір, яким увійшли герої, що не можна було навіть подумати, що в коневі хтось є. Потім греки спалили всі будівлі у своєму таборі, посідали на кораблі й відпливли у відкрите море.

З високих мурів Трої обложені бачили незвичайний рух у грецькому таборі. Довго не могли вони зрозуміти, що там діється. Раптом, на превелику радість, побачили вони, що з табору греків здіймаються густі клуби диму. Збагнули вони, що греки покинули Троаду. (...) Вони були певні, що скінчилася тепер облога, минули всі біди й можна взятися до мирної праці.

Раптом здивовано спинилися троянці: вони побачили дерев’яного коня. Дивилися вони на нього й не могли зрозуміти, що це за дивовижна споруда. Одні з них радили кинути коня в море, а інші - везти в місто й поставити на акрополі1. Почалася суперечка. Тут перед суперечниками з’явився жрець бога Аполлона, Лаокоон. Він заходився палко вмовляти своїх співгромадян знищити коня. Певний був Лаокоон, що в коневі сховані грецькі герої, що це якась воєнна хитрість, вигадана Одіссеєм. (...) Хай там як, а Лаокоон побоювався греків, навіть якби вони приносили дарунки Трої. Схопив величезний спис Лаокоон і кинув ним у коня. Здригнувся кінь від удару, і глухо забряжчала всередині його зброя. Та затьмарили боги розум троянців, - вони таки ухвалили везти коня в місто. Мало здійснитися веління долі. (...)

1 Акрополь - укріплена центральна частина давньогрецьких міст, зазвичай розташована на горі.

Дж. Д. Тьєполо. Вхід троянського коня в Трою. Бл. 1760 р.

Коли троянці стояли навколо коня, дедалі тісніше обступаючи його, раптом почувся голосний крик. Це пастухи вели зв’язаного полоненого. Він добровільно віддався їм до рук. Цей полонений був грек Сінон. (...) Розповів їм Сінон вигадану історію, яку придумав для нього Одіссей, щоб обдурити троянців. Сінон розповів, як задумав згубити його Одіссей, бо Сінон був родич того Паламеда, якого так ненавидів цар Ітаки. Тому, коли греки вирішили припинити облогу, Одіссей умовив Калхаса оповістити, що ніби боги за щасливе повернення на батьківщину вимагають людської жертви. Довго вдавав Калхас, що вагається, на кого вказати як на жертву богам, і нарешті вказав на Сінона. Зв’язали греки Сінона й повели до жертовника. Однак Сінон розірвав мотузки й урятувався від неминучої смерті втечею. Довго переховувався в густих заростях очерету Сінон, вичікуючи відплиття греків на батьківщину. Коли ж вони відплили, вийшов він зі свого сховища й добровільно віддався в руки пастухів. Повірили троянці хитрому грекові. (...) Добре зіграв він роль, яку доручив йому Одіссей.

Ще дужче переконало троянців у тому, що Сінон говорив правду, велике чудо, послане Афіною Палладою. На морі з’явилися два дивовижних змії. Швидко пливли вони до берега, звиваючись численними кільцями на хвилях моря. Високо здіймалися червоні, мов кров, гребені на їхніх головах. Очі їм блискали полум’ям. Виповзли змії на берег (...), кинулися на двох синів Лаокоона й обвилися навколо них. Поквапився на допомогу синам Лаокоон, але і його обвили змії. Своїми гострими зубами краяли вони тіла Лаокоона і його двох синів. Силкується зірвати із себе зміїв нещасний і визволити від них дітей своїх, та марно. Отрута проходить глибше й глибше в тіло. Члени зводить корчами. Страждання Лаокоона й синів його жахливі. Голосно скрикнув Лаокоон, відчуваючи наближення смерті. Так загинув Лаокоон, бачачи жахливу смерть своїх ні в чому не винних синів, загинув тому, що хотів, усупереч волі богів, урятувати рідну землю. А змії, зробивши свою жахливу справу, поповзли геть і зникли під щитом статуї Афіни Паллади.

Загибель Лаокоона остаточно переконала троянців, що вони повинні ввезти дерев’яного коня до міста. Розібрали вони частину міського муру, бо величезного коня не можна було провезти через браму, і з тріумфом, співами й музикою потягли коня канатами до міста. Чотири рази зупинявся, ударяючись об мур, кінь, коли тягли його через пролом, і грізно гриміла в ньому від поштовхів зброя греків, але не чули цього троянці. (...)

У глибокій мовчанці сиділи в коні воїни, пильно прислухаючись до кожного звуку, який долинав іззовні. (...) Чули герої тріумфування троянців і шум веселих бенкетів, що справляли по всій Трої з нагоди завершення облоги. Нарешті настала ніч. Усе замовкло. Троя поринула в глибокий сон. Біля дерев’яного коня почувся голос Сінона - він дав знати воїнам, що тепер можуть вони вийти.

Сінон устиг уже розпалити й велике вогнище біля брами Трої. Це був знак грекам, які заховалися за Тенедосом, щоб поквапилися вони до Трої. Обережно, намагаючись не робити шуму зброєю, повиходили з коня герої... (...) Розсипалися по заснулих вулицях Трої воїни. Запалали будинки, кривавою загравою освітлюючи гинучу Трою. На допомогу воїнам з’явилися й інші греки. Через пролом удерлися вони в Трою. Почалася жахлива битва. Троянці захищалися хто чим міг. Вони кидали в греків горілі колоди, столи, начиння, билися рожнами, на яких щойно смажили м’ясо для бенкету. Нікого не милували греки. Із зойками бігали вулицями Трої жінки й діти. Нарешті підступили греки до палацу Пріама, захищеного муром з баштами. З мужністю відчаю захищалися троянці. Вони перекинули на греків цілу башту. Іще запекліше пішли на штурм греки. (...)

З усіх героїв Трої врятувався тільки Еней, який виніс на руках із Трої свого старого батька Анхіза й маленького сина Асканія. (...)

Ще довго палала Троя. Клуби диму здіймалися високо до неба. Оплакували боги загибель великого міста. Далеко видно було пожежу Трої. По стовпах диму й величезній заграві вночі дізналися навколишні народи, що впала Троя, яка довго була наймогутнішим містом в Азії.

Переказ М. Куна

Запитання і завдання до прочитаного

1. Перекажіть прочитані міфи, спираючись на подані запитання.

• Чому грецькі воїни не наважувалися ступити на троянську землю? Хто з героїв потрапив під дію трагічного пророцтва?

• Чому мирні переговори з троянцями не дали результатів?

• Як і чому загинув Ахілл? Як воїни й боги вшанували смерть героя?

• Яку хитрість вигадав Одіссей, щоб завоювати Трою?

• Чому троянці повірили Сінону?

• Про що попереджав троянців Лаокоон? Яка доля спіткала жерця та його синів?

• Як греки розорили Трою?

2. Хто з героїв уславився, воюючи на боці греків? Доведіть, що герої троянського циклу міфів утілюють давньогрецький ідеал воїна.

3. Хто і як намагався врятувати Трою? Порівняйте ставлення до війни греків і троянців.

4. Які особливості життя давніх греків відбилися у вчинках і переживаннях героїв троянського циклу? Обґрунтуйте відповідь за текстом.

5. Схарактеризуйте поведінку Ахілла, висловте особисте ставлення до нього. Що спільного в Ахілла з Гераклом і чим ці герої відрізняються один від одного?

6. Які вчинки Одіссея сприяли перемозі над Троєю? Які грані народного характеру уособлює Одіссей?

7. Які з описів подій Троянської війни побудовано на гіперболізації подій та образів?

8. Робота в парах. Скориставшись міфологічним словником, з’ясуйте, які боги вплинули на перебіг Троянської війни. Назвіть людські якості, притаманні кожному з них.

9. Подискутуймо! Чи можуть смертні, за уявленнями давніх греків, протистояти волі богів? Наведіть приклади покірності фатуму в міфах троянського циклу.

10. Поясніть значення крилатих висловів з троянського циклу міфів: «троянський кінь», «яблуко розбрату», «ахіллесова п’ята». Які епізоди давніх оповідей розкривають їхній зміст?

11. Філологічний майстер-клас. Який епізод з прочитаних міфів ви обрали б для втілення в пам’ятнику герою Троянської війни? Створіть словесний пам’ятник міфологічному герою, який викликав інтерес.