Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Волощук

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 4. «Зірка, яка ніколи не згасне»

Мольєр

(1622—1673)

Літературна розминка. Пригадайте, як і коли виник жанр комедії. Яку роль у створенні комічного відіграють гумор та іронія?

Один з «великої трійці» драматургів Франції XVII ст. - геніальний комедіограф Мольєр. Вистави за його драмами, що викривають вади, здавалося б, давно минулих часів, донині викликають щирий сміх у глядачів.

За три століття ці твори, перекладені багатьма мовами світу, не раз були перероблені й породили чимало наслідувань, а найкращі жарти з них увійшли в повсякденну мову європейців. Та й про самого Мольєра написано десятки п’єс.

Жан-Батіст Поклен (справжнє ім’я драматурга) народився 13 січня 1622 р. в Парижі. Його батько, придворний шпалерник і декоратор, був цілком задоволений своїм ремеслом, тому мав усі підстави сподіватися, що старший син продовжить його справу. Проте даремно: змалку залюблений у театр, Жан Батіст і на гадці не мав збавляти час у шпалерній майстерні.

Це захоплення підтримував дід хлопчика. Пристрасний театрал, він регулярно водив онука на спектаклі й щиро радів з того, що знайшов споріднену душу. Тимчасом батько сприймав «забаву» Жана Батіста виключно як легковажну й неприбуткову справу. Тому коли син повідомив, що не збирається приєднуватися до лав славного цеху шпалерників, Поклен-старший вирішив вивчити його хоча б на юриста. Відтак хлопця відправили в знаменитий Клермонський коледж, де здобували освіту не лише заможні представники середніх станів, а й аристократи, зокрема французькі принци.

Потайки батько сподівався, що згодом Жан-Батіст таки позбудеться своєї дивної пристрасті. Він навіть улаштував дев’ятнадцятирічного юнака, який саме успішно склав іспит на ступінь доктора права, служити при дворі короля Людовика XIII. Однак усе було марно. Придворному шпалернику довелося-таки змиритися з вибором «недолугого» сина й виділити йому частку материнської спадщини. Не вагаючись, Жан-Батіст уклав отримані гроші у власну акторську трупу, яку створив разом з талановитою актрисою Мадленою Бежар.

Трупа зухвало нареклася «Блискучим театром», а її керівник, Жан-Батіст Поклен, прибрав ім’я Мольєр. Так розпочалася театральна кар’єра драматурга, однак геть не блискуча. Крім Мадлени, в акторському складі не було жодного яскравого обдаровання. Сам Мольєр виявився абсолютно непридатним для ролей у трагедіях, які переважно ставив його театр. Спектаклі здебільшого провалювалися, а нечисленні глядачі зазвичай нагороджували лицедіїв гучним свистом і знущальним реготом. Справи дедалі погіршувалися, борги щодня зростали, і зрештою 1646 р., через три роки після свого народження, «Блискучий театр» закрився. Дивом уникнувши боргової в’язниці, Мольєр з кількома близькими друзями-акторами, серед яких була й Мадлена, покинув Париж.

Розпочався період подорожей, що тривав близько дванадцяти років. За цей час мандрівна трупа об’їздила всю Францію. Спочатку актори бідували, сяк-так заробляючи на шматок хліба, потерпаючи від утисків духовенства й нападок заздрісників. Однак саме тоді Мольєр виявив у собі два безперечних таланти - коміка та комедіографа, - що полонили будь-яку публіку, від ярмаркових роззяв до поважних сановників. Ці таланти й забезпечили успіх його колективу.

Відтак до казни мандрівного театру потекли гроші. Тепер Мольєр міг купувати нові костюми й декорації, запрошувати видатних акторів. У лицедіїв навіть з’явилися багаті й впливові заступники. Незабаром слава про Мольера поширилася по всій країні й докотилася до королівського палацу. Герцог Філіпп Орлеанський запросив драматурга виступити перед самим Людовиком XIV. Загартований випробуваннями й популярністю комедіограф заледве гамував збентеження, повертаючись до столиці, з якої колись утік - розорений, осоромлений, але не зломлений.

Аби щонайліпше себе зарекомендувати, він вирішив показати трагедію Корнеля «Нікомед». Вишукана публіка нетерпляче очікувала на виставу, у якій знаменитий Мольєр мав виконати головну роль. Однак і сам спектакль, і акторська манера керівника трупи розчарували глядачів. Коли подив і нудьга, здавалося, уже остаточно пойняли розкішну залу, комедіограф наважився на відчайдушний учинок. Просто зі сцени він звернувся до короля - гордовитого молодого чоловіка - з проханням показати ще одну невелику комічну п’єсу під назвою «Закоханий лікар». Король задля годиться дозволив. І тут сталося диво. От як розповідає про цю подію в чудовій книжці «Життя пана де Мольера» М. Булгаков: «Щойно на сцену вибіг закоханий лікар, у якому заледве можна було впізнати недавнього Нікомеда, - у залі почали всміхатися. З першої його гримаси - засміялися. Після першої репліки - почали реготати. А за кілька хвилин регіт перетворився на гуркіт. І видно було, як гордовита людина в кріслі... заходилася, схлипуючи, утирати сльози. Раптом, абсолютно несподівано для себе, поруч верескливо зареготав Філіпп Орлеанський. В очах у закоханого лікаря раптом посвітлішало. Він зрозумів, що чує щось знайоме. Роблячи звичні паузи перед репліками, щоб пропускати вали реготу, він зрозумів, що чує знаменитий, невимовний, той, що свідчить про повний успіх комедії, обвал у залі, який у трупі Мольєра називався “бру-га-га!”. Тут солодкий холодок відчув у себе на потилиці великий комічний актор. Він подумав: “Перемога!” - і додав фортелів. Тоді останніми зареготали мушкетери, що чергували біля дверей. А вже їм реготати не належало за будь-яких обставин».

Фронтиспіс першого видання комедії Мольєра «Мізантроп». 1667 р.

Автограф Мольєра

Наслідком цього тріумфу стало рішення короля залишити трупу Мольєра в Парижі й передати її під заступництво герцога Орлеанського. Для вистав акторам надали приміщення Малого бурбонського палацу, де вони виступали по черзі з популярним італійським колективом. Так Людовик XIV благословив народження французького театру комедії, що став одним з головних досягнень європейського класицизму.

Відтоді з паризької сцени не сходили талановиті п’єси Мольєра, що висміювали різноманітні людські вади: манірність і святенництво, ревнощі й дурість, лицемірство й цинізм, зарозумілість і підлість, пихатість і обмеженість. Вибухи сміху й буря оплесків стали звичним супроводом мольєрівських спектаклів. Однак разом зі славою зростала й кількість ворогів, яких драматург мимоволі наживав, напрочуд точно зображуючи у своїх творах представників різних професій і верств суспільства.

Деякі глядачі, упізнавши себе в його персонажах, погрожували зухвалому «комедіантові» судом. Інші у відповідь писали дошкульні п’єси-наклепи. Треті звинувачували Мольєра в усіх смертних гріхах. Часом доходило й до гучних скандалів. Одним з них 12 травня 1664 р. завершилася прем’єра комедії «Тартюф», пізніше визнаної шедевром світового театру. У цьому творі драматург поглузував зі служителя церкви, який, удаючи святенника, намагався відібрати у свого благодійника майно та дружину. На знак протесту проти сатиричного зображення представника церкви королева Анна Австрійська, мати Людовика XIV, демонстративно вийшла із зали. Духовенство гнівно засудило комедію. Якийсь священик у листі до короля навіть запропонував публічно спалити й саму п’єсу, і її автора. «Тартюфа» заборонили, однак у списках він розійшовся по всій Франції та за її межами.

Незважаючи на гучну популярність, Мольєр постійно змушений був вислуховувати численні докори й безупинно захищати свій театр від інтриг. Проте гіркота слави не змогла отруїти його великої любові до сцени. Із цією любов’ю в серці Мольєр і пішов із життя - пішов, як справжній улюбленець театральної фортуни, блискуче зігравши до кінця роль у власній п’єсі. Протидія церкви завадила поховати генія з належними почестями. Однак уже на початку XIX ст. у Французькій академії встановлено бюст Мольєра з лаконічним написом: «Для слави його нічого не потрібно, але для нашої слави він потрібен».

Консультація філолога

Протягом свого життя Мольєр написав десятки п’єс, серед яких найбільше визнання здобули «Смішні манірниці» (1659), «Сґанарель, або Вдаваний рогоносець» (1660), «Школа дружин» (1662), «Тартюф» (1664), «Дон Жуан, або Кам’яний гість» (1665), «Мізантроп» (1666), «Скупий» (1668), «Міщанин-шляхтич» (1670), «Витівки Скапена» (1671), «Удаваний хворий» (1673) та інші. Успіху мольєрівських комедій сприяла їхня сценічна ефектність, зумовлена насиченістю дії піснями, балетними інтермедіями1, яскравими комічними сценами. Та чи ж тільки самій ефектності твори драматурга завдячують гідним подиву довголіттям? Безперечно, має воно й глибші причини.

Одна з них полягає в тому, що зображені в мольєрівських п’єсах ситуації - це направду кумедні, вихоплені з життя картини, які передають саму суть висміюваних явищ. Шукаючи для своїх комедій матеріал, драматург, наприклад, певний час відвідував знайомого цирульника саме для того, щоб потайки записати цікаві історії та мовні «родзинки», якими рясніла безтурботна балаканина клієнтів.

Водночас театр Мольєра зведений на міцному художньому підмурку, утвореному традиціями французьких народних театральних дійств, ренесансної народної сміхової культури та естетики класицизму. Завдяки цьому драматургові вдалося віртуозно поєднати яскраві сюжетні ситуації з деталями повсякдення, природність розгортання конфліктів - з граничним комізмом, досконалі літературні дотепи - із соковитими висловами народної мови. Та головне досягнення Мольєра полягало в тому, що свої по-справжньому смішні комедії він зумів наситити ідейним змістом, надав їм соціальної гостроти й вагомої моральної сили. Так було започатковано новий жанр - високу комедію, - що за своєю цінністю не поступався шанованому класицистами жанру трагедії.

1 Інтермедія - невеликий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

Літературознавча довідка

Висока комедія - драматичний твір комічного характеру, що містить фарсові1 сцени, анекдотичні ситуації, висміювані людські типажі, але водночас утверджує високу моральну ідею. Для високої комедії характерне також поєднання комізму й трагізму. Засобами творення комічного в комедіях виступають гумор, іронія, сатира, сарказм.

Сатира - гостра критика з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ приватного, суспільного й політичного життя, що суперечать загальнообов’язковим принципам або встановленим моральним нормам.

Сарказм - зла й дошкульна насмішка, вищий ступінь іронії; засіб творення комічного, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства.

1 Фарсовий - від фарс: театральна п’єса легкого, грайливого змісту із зовнішнім комічним ефектом.

Консультація філолога

Яскравий приклад високої комедії - п’єса Мольєра «Міщанин-шляхтич», яку драматург створив на замовлення Людовика XIV. Розгніваний зарозумілою поведінкою турецького посла, король висловив бажання, щоб у черговій комедії турки та їхні надміру пишні церемонії були виставлені на посміх. Із цією метою він доручив Мольєру й придворному композитору Люллі написати відповідну комічну п’єсу з музикою і танцями. Мольєр придумав кумедну церемонію урочистого посвячення марнославного буржуа в сан, якого насправді не існує, - «мамамуші». Однак не вона стала головною в широко розгорнутій сатирі на «міщанина-шляхтича».

Головний герой комедії - багатий, але неосвічений міщанин Журден - одержимий ідеєю отримати дворянський титул. Ця ідея набуває в його свідомості характеру своєрідної манії і стає предметом насмішок, адже, наївно наслідуючи дворянські звички, герой виявляє лише обмеженість і самодурство. Усі його зусилля, спрямовані на бажане «переродження», марні. Журденові не допомагають ні запізнілі уроки шахраюватих учителів; ні дружні стосунки з маркізом Дорантом, який обіцяє ввести міщанина у вище товариство, а тим часом безсоромно тягне з нього гроші; ні спроби завести роман з маркізою Доріменою, яка лише глузує з його комічних витівок.

Розраховуючи видати дочку заміж за дворянина, Журден категорично відмовляється благословити її шлюб з Клеонтом, людиною чесною і гідною, але простого роду. Тоді слуга Клеонта, заповзятливий і веселий Ков’єль, улаштовує розіграш, видаючи свого господаря за сина турецького посла. Обдурений цим маскарадом, Журден поквапом вирішує зіграти весілля дочки зі «шляхетним турком». Щоб прискорити справу, він проходить церемонію посвячення в «турецького паладіна» яку інсценує Ков’єль. У фіналі комедії щасливі закохані святкують свою перемогу, а водночас - і перемогу розуму над невіглаством та дурістю.

Мольєр не вважав комедію «низьким» жанром, оскільки вона відображає реальне життя звичайних людей (на відміну від класицистичної трагедії, що висвітлює події із життя монархів, видатних історичних особистостей і міфологічних персонажів), та й написати її набагато складніше. І справді, його комедії, що викривали різноманітні вади й учили перемагати зло сміхом, служили високій меті ушляхетнення людської душі не менш дієво, ніж трагедії Корнеля або Расіна.

Український мотив

Корифеї українського театру часто зверталися до сюжету та образів «Міщанина-шляхтича». Наприклад, І. Карпенко-Карий у комедії «Мартин Боруля» висміює бажання глитая здобути дворянський титул. Сюжетні лінії творів схожі. Мартин Боруля, задумавши стати дворянином, не хоче бути схожим на «мужиків». Мріє завести собак, їздити на полювання, грати в карти - робити все, що роблять дворяни. Як і Мольєрів Журден, Боруля, на власний розсуд вирішивши долю дочки, віддає її заміж за «нібито шляхтича».

У 1929 р. П. Куліш, не приховуючи, що взяв за зразок саме твір Мольєра, пише комедію «Мина Мазайло». В основі її сюжету - анекдотична історія про те, як харківський службовець Мазайло вирішив змінити своє прізвище, у якому вбачав причину всіх життєвих негараздів, на престижніше - російське Мазєнін. Ця комедія порушила важливе питання: чи готове українське суспільство бути Україною?

Українські драматурги, як і Мольєр, висміюють пихатість і прагнення наслідувати будь-які зовнішні ознаки вищого стану, не змінюючись внутрішньо. Адже важливі не титул, не костюм, не прізвище, а честь, гідність і розум, яких купити не можна.

Перевірте себе

  • 1. Як у дитячі та юнацькі роки Мольєр виявляв захоплення театром?
  • 2. З якими труднощами довелося стикнутися драматургу на шляху до широкого визнання? Розкажіть про подію, яка поклала край багаторічним мандрам трупи Мольєра.
  • 3. Що викликало конфлікти вже відомого драматурга з громадською думкою?
  • 4. Укажіть найважливіші особливості й художні досягнення мольєрівської драматургії. Розкрийте значення поняття «висока комедія».
  • 5. Н. Буало вважав, що «Мольєр - це зірка, яка ніколи не згасне». Обґрунтуйте або спростуйте цю думку.

Перед читанням. Читаючи комедію «Міщанин-шляхтич», зауважте, за допомогою яких засобів автор створює комічний ефект.

Міщанин-шляхтич

(Скорочено)

Дія друга

Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

(...) Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден. А що це за штука - логіка?

Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення.

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий - у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій - у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.

Пан Журден. Еx, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, учить людей стримувати свої пристрасті й...

Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватися та лаятися скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії. Ну то, може, бажаєте попрацювати над фізикою?

Пан Журден. А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.

Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.

Пан Журден. А, а. Так.

Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.

Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.

Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи й зблизити куточки губ: о.

Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто - чудо! І, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся! (...)

Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму й прошу вас дуже, допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пан Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Усе, що не проза, - вірші, а що не вірші, - проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо, це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята, чудові від кохання, мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюся. (...)

Приходить кравець із новим вбранням для пана Журдена й наказує одягнути міщанина так, як годиться вельможній особі. Під музику чотири кравчики, танцюючи, виконують його наказ.

Дія третя

Покоївка Ніколь кепкує з нового вбрання господаря. Пані Журден здивована костюмом чоловіка й намагається відкрити йому очі на пройдисвітів-учителів та графа Доранта.

Ява 4

Дорант, пан Журден, пані Журден, Ніколь.

Дорант. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?

Пан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Дорант. А пані Журден як поживає?

Пан Журден. Пані Журден живе собі як може.

Дорант. О! Пане Журдене, яке ж на вас розкішне вбрання!

Пан Журден. Атож. Ось гляньте.

Дорант. У цьому костюмі ви маєте чудовий вигляд. У нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден. Хе-хе!

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дорант. Ану ж бо, поверніться! Дуже елегантно!

Пані Журден (набік). Еге ж, однаковий дурень - що ззаду, що й спереду.

Дорант. Слово честі, пане Журдене, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). У королівській спочивальні!

Дорант. Надіньте ж капелюха.

Пан Журден. Вельможний пане, з глибокої пошани до вас...

Дорант. Боже мій, та надіньте ж! Прошу вас, без церемоній.

Пан Журден. Вельможний пане...

Дорант. Надіньте капелюха, кажу ж вам, пане Журдене, - адже ж ви мій друг.

Пан Журден. Вельможний пане, я ваш покірний слуга.

Дорант. Тоді і я не надіну капелюха, якщо ви не надінете свого.

Пан Журден (надіваючи капелюха). Краще здатися нечемним, ніж упертим.

Дорант. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гроші?

Пан Журден (набік). Ще б пак! Ми пам’ятаємо це дуже добре.

Дорант. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроші й, треба визнати, робили це вельми делікатно.

Пан Журден. Вельможний пане, ви жартуєте...

Дорант. Проте я вважаю за мій найсвятіший обов’язок платити борги й умію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пан Журден. Я цього певний, вельможний пане.

Дорант. Я хочу поквитатися з вами й прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

К. Лакруа. Ескіз костюма пана Журдена. 2011 р.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала на нього?

Дорант. Я така людина, що любить сплачувати всі свої борги відразу.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Хіба ж я тобі цього не казав?

Дорант. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Усе твої безглузді підозри!

Дорант. Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Журден. Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам’яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів.

Дорант. Так.

Пан Журден. Другого разу - сто двадцять.

Дорант. Так, так.

Пан Журден. Потім - ще сто сорок.

Дорант. Ви маєте рацію.

Пан Журден. Усе те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорант. Рахунок точний. П’ять тисяч шістдесят ліврів.

Пан Журден. Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі.

Дорант. Саме так.

Пан Журден. Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів - вашому кравцеві.

Дорант. Дійсно.

Пан Журден. Чотири тисячі триста сімдесят дев’ять ліврів дванадцять су й вісім деньє - вашому крамареві.

Дорант. Чудово. Дванадцять су й вісім деньє. Рахунок точний.

Пан Журден. І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє - вашому сідляреві.

Дорант. Усе правда. Скільки ж виходить разом?

Пан Журден. Разом - п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорант. Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, - і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Мовчи!

Дорант. Може, це завдасть вам великого клопоту - виконати моє прохання?

Пан Журден. Ба! Зовсім ні...

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Цей панок робить з тебе дійну корову.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить!

Дорант. Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Ні, ні, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Дорант. Скажіть відверто, може, моє прохання для вас обтяжливе?

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Н. Айзенберг. Ескіз костюмів Ніколь і Ков’єля. 1929 р.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Це справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Дорант. Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пан Журден. Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні?

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп! (...)

Залишившись на самоті з паном Журденом, Дорант повідомляє, що передав маркізі його подарунок - діамантовий перстень. Граф наголошує на тому, що подарунків має бути більше, оскільки жінки це дуже полюбляють. Журден нетерпляче чекає на маркізу, яку запросив у гості, щоб вразити балетною виставою.

Між закоханими Клеонтом і Люсіль, Ков’єлем і Ніколь виникає непорозуміння, яке швидко залагоджується. Клеонт наважується просити руки Люсіль у пана Журдена.

Ява 12

Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.

Клеонт. Добродіючи, вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину у світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці й уважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я - не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя - не для вас.

Клеонт. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний - ви не матимете моєї дочки.

Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовика Святого походимо, чи що?

Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!

Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?

Пан Журден. Ото хтось тебе за язика тягне!

Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько й був крамарем - тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.

Пані Журден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика - жебрака та потвори. (...)

Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

Дія четверта

Маркіза Дорімена й граф Дорант приходять на розкішний банкет. Пані Журден, розлючена марнотратством чоловіка та його дурістю, виганяє гостей.

З’являється переодягнений Ков’єль. Він повідомляє, що до Журдена буцімто має завітати син турецького султана, який хоче одружитися з його дочкою. Ков’єль також говорить, що Журденові нададуть високий титул мамамуші.

Ява 13

Муфтій1, дервіші, пан Журден, турки, що співають і танцюють.

(...) Попереду йде муфтій у величезному святковому тюрбані, прикрашеному чотирма або п’ятьма рядками засвічених свічок; за ним двоє дервішів у гостроверхих шапках, теж прикрашених засвіченими свічками, несуть Коран. Двоє інших дервішів уводять пана Журдена й ставлять його навколішки так, щоб він руками доторкався землі, а спина його служила пюпітром для Корану; муфтій кладе йому на спину Коран і знову починає, кривляючись, прикликати Мухаммада: то насуплює брови, то б’є раз по раз рукою по Корану, то швиденько перегортає сторінки, після чого, зводячи очі й підносячи руки до неба, він голосно вигукує: «Гу!» Під час цієї другої церемонії турки-помічники то нахиляються, то випростуються, теж співаючи: «Гу, гу, гу!» (...)

1 Муфтій - найвища духовна особа в мусульман.

Муфтій (до пана Журдена). Ти не шахрай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій. Ти не брехай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій (до турків). Тюрбан йому дай!

Турки. Ти не шахрай? Ні, ні, ні! Ти не брехай? Ні, ні, ні! Тюрбан йому дай! (...)

Турки, що танцюють, під звуки музики одягають на пана Журдена тюрбан і б’ють його в такт шаблями та ціпками.

Дія п’ята

Дорант і Дорімена вирішують допомогти Клеонту й долучаються до маскараду. Пані Журден проти одруження доньки.

Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’єль.

Ілюстрація О. Стерник. 2010 р.

Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою у вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!

Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав і до чого тут це зборище?

Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.

Пані Журден. За сина турецького султана?! (...)

Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт - оцей син турецького султана. (...)

Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить - син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. (...)

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

Переклад І. Стешенко

Запитання і завдання до прочитаного

  • 1. Як із Журденом поводиться учитель філософії? Чим пояснюється дивна манера його викладання?
  • 2. У які моменти Журден виявляє жахливе невігластво? Чим він керується, обираючи науки для вивчення?
  • 3. Як ви гадаєте, чому Мольєр висміює спроби Журдена долучитися до наук і мистецтв (адже прагнення бути освіченою людиною як таке заслуговує на повагу)?
  • 4. Які моральні якості Журдена розкриваються в сцені «турецького маскараду»?
  • 5. Чому, незважаючи на очевидну неправдоподібність того, що відбувається, Журден не помічає підступу? Чому його легко ввести в оману? Чи викликає обдурений герой співчуття? Поясніть свою відповідь.
  • 6. Складіть цитатну характеристику Журдена.
  • 7. Чим, на вашу думку, є «пристрасть» Журдена: індивідуальною особливістю цього героя, поширеним психологічним явищем чи породженням певної соціальної системи? Обґрунтуйте свою версію.
  • 8. Ім’я Журден стало прозивним. Як ви гадаєте, у яких випадках його використовують?
  • 9. Яку роль у комедії відіграють образи графа Доранта й маркізи Дорімени?
  • 10. Робота в парах. Складіть порівняльну характеристику однієї з пар образів комедії «Міщанин-шляхтич»: а) Журден - Клеонт; б) Журден - Дорант.
  • 11. Знайдіть у прочитаних уривках з комедії «Міщанин-шляхтич» приклади гумору, іронії, сатири, сарказму. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.
  • 12. Групова робота. Розділившись на групи, інсценізуйте будь-які уривки з комедії «Міщанин-шляхтич». Під час підготовки проаналізуйте особливості театрального втілення персонажів: зовнішність, манеру триматися, говорити, стосунки з іншими персонажами, міміку, ходу тощо.
  • 13. Філологічний майстер-клас. Знайдіть ознаки «високої комедії» у творі Мольєра «Міщанин-шляхтич».

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Динаміку та мінливість бароко й рівновагу та стрункість класицизму, барокові розкіш та блиск і класицистичні стриманість та простоту, просторові ілюзії одного стилю і гармонійні пропорції другого - усе це найкраще спостерігати та порівнювати на матеріалі образотворчого мистецтва. Відскануйте QR-код і дізнайтеся про роботи найславетніших художників XVII-XVIII ст., а також про театральні постановки та екранізації мольєрівських п’єс.

Підсумкові запитання і завдання

  • 1. Кого з представників літератури бароко ви можете назвати?
  • 2. Схарактеризуйте образ ліричного героя 19-го сонета Дж. Донна. Які засоби для його створення використав автор?
  • 3. Знайдіть символи в сонеті Дж. Донна «Щоб мучить мене...».
  • 4. Укажіть представників літератури класицизму.
  • 5. Розкрийте зміст запровадженого Н. Буало поділу літературних жанрів на «високі» та «низькі».
  • 6. Назвіть ознаки високої комедії.
  • 7. Яку роль у художніх творах відіграє сатира?
  • 8. Які людські вади висміює Мольєр у комедії «Міщанин-шляхтич»?
  • 9. Назвіть основні образи комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич».
  • 10. Схарактеризуйте образ пана Журдена з комедії «Міщанин-шляхтич».
  • 11. Розкрийте зміст моральних уроків у комедії «Міщанин-шляхтич».
  • 12. Порівняйте визначальні особливості бароко і класицизму як художніх напрямів XVII ст.

Клуб компетентних читачів

1. Складіть узагальнювальну порівняльну характеристику літературних напрямів XVII ст. Оформіть її у вигляді таблиці за поданим зразком.

Літературний напрям

Бароко

Класицизм

Представники

Хронологічні межі

Філософське та естетичне підґрунтя

Світосприйняття

Ставлення до античності

Герой

Художня мова

Основні жанри

2. Самостійно прочитайте кілька віршів із циклу «Священні сонети» Дж. Донна та кілька сонетів Л. де Ґонґори-і-Арґоте. Укажіть, що поєднує ліричних героїв сонетів доби бароко.

3. Робота в парах. Виконайте один з варіантів завдання.

• Визначте спільне й відмінне: а) у сонеті Шекспіра «Я кличу смерть - дивитися набридло...» та в сонеті Донна «Щоб мучить мене...»; б) у ставленні до навчання пана Журдена та літературних персонажів інших творів, які ви прочитали.

4. Як у комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» відобразилася метафора «світ - театр» («увесь світ грає роль»)?

5. Подискутуймо! Групова робота. Розділившись на дві групи, обговоріть одне з поданих запитань. Готуючись до дискусії, стисло занотуйте основні міркування та докази на користь своєї позиції.

• Як ви розумієте вислів Дж. Донна «Ніколи не питай, по кому подзвін, - він по тобі»? Чи актуальний він у XXI ст.?

• Чи тотожні поняття «шляхетність духу» та «шляхетність походження»?

6. Дослідіть особливості розвитку драматургії від античності до XVII ст. Порівняйте театральні вистави доби античності, Відродження, бароко та класицизму. Складіть узагальнювальну схему «Історія театру».

7. Укладіть перелік літературних жанрів, що розвивалися за доби бароко й класицизму. Кожний пункт доповніть прикладами творів.

8. За доби бароко популярними були різноманітні літературні ігри. Ознайомтеся з інформацією про гру «Центон» і складіть за її правилами вірш на тему «В душі моїй зустрілись день і ніч...». За творчий матеріал візьміть сонети вивчених авторів.

«Центон» - стилістичний прийом, а також літературна гра; вірш, складений з відомих читачеві творів якогось одного або кількох поетів; рядки слід добирати так, щоб увесь вірш був об’єднаний певним загальним змістом або стрункістю синтаксичної побудови, що надає йому вигляду закінченого твору.

9. Творчий проєкт. Прочитайте кілька комедій Мольєра. Проаналізувавши тексти, створіть віртуальний Ярмарок сміху. Доберіть ілюстративний матеріал і складіть план екскурсій ярмарком.