Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Волощук
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Розділ 9. Зміцнюючи велич імперії
Публій Верґілій Марон
(70—19 рр. до н.е.)
Літературна розминка. Що таке героїчний епос? Назвіть його характерні ознаки.
Золотою добою давньоримської літератури став час правління імператора Октавіана Авґуста (кінець І ст. до н. е. - початок І ст. н. е.). У політичній історії Риму то був період становлення і зміцнення нового політичного ладу - принципату Октавіана Авґуста (перехідної форми влади від республіки до імперії). Виникнення цієї політичної форми зумовив інтенсивний розвиток Римської республіки, що розросталася з громадянської общини в могутню світову державу.
Рим став справжньою столицею світу. Там почали зводити величні храми й засновувати бібліотеки. У цей період складався класичний римський стиль, що істотно вплинув на подальший розвиток західноєвропейської культури. І саме тоді розквітли таланти блискучих майстрів слова Верґілія, Горація та Овідія.
Публій Верґілій Марон з’явився на світ 70 р. до н. е. в містечку Анди неподалік Мантуї. Батько його був досить заможним землевласником і прагнув дати синові гідну освіту. До шістнадцяти років Верґілій навчався в Кремоні, потім у Медіоланумі (нині - Мілан), що славився талановитими педагогами, згодом - у Неаполі й Римі. У столиці він вступив до школи відомого ритора1 Епідія. У цьому елітному навчальному закладі здобували освіту нащадки титулованих родів, зокрема й майбутній імператор Авґуст. І хоча Верґілій не досяг успіху на ниві ораторського мистецтва, дружні зв’язки, що склалися в школі, допомогли йому потрапити до вищих кіл римського суспільства.
1 Ритор - учитель красномовства в Давньому Римі.
Верґілій збирався пов’язати життя з адвокатурою і зробити кар’єру державного службовця, але згодом відмовився від цієї ідеї. До того ж його природні дані (сором’язливість, скутість рухів, повільна мова) не сприяли успіхам у юриспруденції. Натомість йому судилася доля одного з найвидатніших поетів античності.
Коментар архіваріуса
Здобувши низку перемог у громадянських війнах, але не оформивши свою владу юридично, Авґуст прагнув заручитися широкою народною підтримкою, тому особливу увагу приділяв розвитку літератури як засобу формування громадської думки. Провідником його культурної політики став відомий цінитель і покровитель поезії Ґай Цильній Меценат. Саме він створював образ «божественного імператора» в уяві римського народу.
С. Бакалович. У приймальні в Мецената. 1890 р.
Наділений здатністю непомильно відчувати талант, Меценат згуртував навколо себе найобдарованіших літераторів Давнього Риму. Відтак його постать стала своєрідним символом римської культури тієї епохи. І не випадково покровительство наукам і мистецтвам, увійшло в історію під назвою «меценатство». Для кращих поетів доби Авґуста, зокрема для Верґілія, Меценат був не тільки заступником, а й натхненником.
Пробувши в Римі близько року, Верґілій оселився в Неаполі, де жив майже безвиїзно. За свідченнями сучасників, поет був високий на зріст, мав міцну статуру й смагляве обличчя селянина. Римський історик Світоній пише: «Коли він з’являвся на вулиці й люди починали ходити за ним назирці й показувати на нього, він ховався від них у найближчому будинку».
Верґілій не любив світської штовханини, віддавав перевагу тихому, усамітненому життю. Літературну творчість він розумів як суспільне служіння і дуже відповідально до неї ставився, був великим трудівником, слави не шукав.
У своїй першій книжці, написаній наприкінці 40-х - на початку 30-х років до н.е., поет оспівав мирне життя пастухів, любовні переживання, красу природи й буденної праці. Її назва - «Буколіки» (грец. пастуші пісні) - означає жанр античної поезії, що передбачає опис вільного, безтурботного, щасливого життя на селі. Основними мотивами збірки стали уславлення миру, який приніс «владика Риму» Авґуст, роздуми над майбутнім держави й усього людства.
Назва другої книжки Верґілія - «Георгіки» - означає «землеробські пісні». Це дидактична (повчальна) поема із чотирьох не пов’язаних спільним сюжетом частин, у яких автор розповідає про рільництво, садівництво, тваринництво й бджільництво. Одна з причин написання «Георгік» - політична. Імператор Авґуст розумів, що римляни втомилися від громадянських війн, тому внутрішню політику провадив під гаслом відновлення миру. У розвитку сільського господарства він убачав можливість підняти занепалу через численні військові походи моральність і відродити громадянську доблесть давніх орачів. Верґілій щиро підтримував урядові ідеї, тож став їх вірним провідником. У своїй поемі він описує працю селян як вічну боротьбу людини із землею, по суті, прирівнюючи її до ратної звитяги.
Ці твори зажили в Римі небувалого успіху. «Буколіки» декламували зі сцени, а «Георгіки» сам автор читав Авґусту чотири дні поспіль. Однак світовою славою Верґілій завдячує поемі «Енеїда» (29-19 рр. до н. е.), що оповідає про подвиги легендарного троянського героя і міфічного родоначальника римлян.
Джерелом написання поеми став давньогрецький міф про троянця Енея - сина богині кохання Афродіти (у римлян - Венери). В «Іліаді» Гомер згадує Енея серед славних троянських героїв. Він учасник багатьох важливих битв, але в поєдинках з Діомедом та Ахіллом зазнає поразки й уникає загибелі тільки завдяки заступництву Афродіти, Аполлона й Посейдона. Посейдон рятує Енея, тому що герой має зберегти царський рід Дардана - родоначальника троян. У період піднесення Риму з’являються легенди, за якими, покинувши Трою, Еней пристав саме до земель латинян, де його нащадки заснували Рим. Енеєвого сина Асканія було ототожнено з Юлом - предком роду Юліїв, до якого зараховував себе й Авґуст. Вибір сюжету для поеми виявився дуже вдалим і набув державного значення. Відомо, що за правління Авґуста на римських монетах зображували Енея з батьком Анхізом на плечах.
П.-Н. Ґерен. Еней і Дідона. 1815 р.
В «Енеїді» дванадцять книг. У першій з них ідеться про те, як дорогою з Трої Еней довго блукав морями, зазнаючи численних небезпек. Це сталося з волі божественної Юнони (у греків - Гери), яка не любила троянців, бо й досі пам’ятала принизливий для неї присуд Паріса. До того ж богиня дізналася, що Карфаґен, який вона дуже поважала, колись буде зруйновано нащадками Енея. Троянський флот бурею прибило до берегів Карфаґену, де володарювала цариця Дідона. Зміст другої і третьої книг поеми становить розповідь Енея про загибель Трої та його мандри.
Дідона палко закохалася в Енея. На прохання Венери, любов у її серці запалив брат героя - бог кохання Амур. Еней теж покохав Дідону, та змушений був покинути нещасну, щоб виконати свою місію - добутися берегів Італії і заснувати Римську державу. Невтішна Дідона наклала на себе руки. Так закінчується четверта книга.
Потрапивши нарешті до Італії, Еней з допомогою чарівниці Сівілли спустився до царства мертвих. Там він зустрівся з духом батька, який провістив його нащадкам славну долю. У сьомій книзі Еней потрапляє до Лації, де цар Латин обіцяє віддати за нього свою дочку Лавінію. Через це наречений дівчини - славний герой рутулів цар Турн - іде на Енея війною. Шукаючи підтримки, Еней вирушає у володіння Евандра, туди, де згодом буде засновано Рим. Там він отримує дарунок Венери й Вулкана - бойовий обладунок і щит, на якому зображено майбутню історію Риму. Книги від дев’ятої до дванадцятої присвячено опису бойових дій. Залишившись без ватажка, троянці поступаються під натиском армії Турна. І хоча Еней, повернувшись, змушує рутулів відступити, Турн убиває його друга Палланта, сина Евандра. Настає тимчасове перемир’я. Далі в поемі описано подвиги амазонки Камілли. І, нарешті, відбувається поєдинок між двома вождями, у якому Еней убиває Турна. Цією перемогою і завершується поема.
Коментар архіваріуса
Верґілій почав писати «Енеїду» на особисте прохання Авґуста, щоб пробудити в римлянах національну гордість. Тому й головний герой поеми став абсолютно новим в античній літературі. В образі Енея треба було увиразнити не лише найкращі якості воїна, а й інші, за уявленнями римлян, ідеальні риси. Звісно, як і Ахілл в «Іліаді», Еней постає у Верґілія взірцем воїна. Його сміливість і мужність не мають меж, без нього неможливо перемогти в жодній битві. Герой до останнього захищає рідне місто й лише на прохання Гектора, що являється йому вві сні, залишає Трою. Еней щиро шанує богів. «Благочестивий», «побожний» - постійні епітети героя, який завжди прислухається до порад безсмертних. Образ Енея уособлює також важливі для римлян родинні цінності. Як відданий, турботливий син, він виносить немічного Анхіза з охопленої вогнем Трої, а потім будь-що прагне побачитися з батьком хоч би й у моторошному потойбіччі. Як дбайливий чоловік, під час розгрому міста він розшукує свою дружину. Еней має добре серце, здатен навіть на жалість до ворогів. У його характері Верґілій намагався узагальнити всі позитивні моральні якості, гідні героя римської доби: зразковий громадянин з високим почуттям обов’язку, ніжний сім’янин, справедлива й співчутлива людина.
Читаючи про подвиги Енея, римлянин відчував живий зв’язок з великою Троєю, з давніми італійськими племенами, його серце повнилося гордістю за себе та свій народ. Завдяки цьому «Енеїда» набула рис національного римського епосу. Задумана як урочиста пісня на честь імперії Авґуста, поема Верґілія стала величним монументом славної доби Давнього Риму.
Консультація філолога
Працюючи над «Енеїдою», Верґілій спирався на кращі зразки давньогрецької епічної поеми - «Іліаду» та «Одіссею». Сама побудова «Енеїди» зумовлена прагненням автора наслідувати гомерівські твори. Перша її частина, що описує мандри Енея після того, як він покинув Трою, перегукується із сюжетом «Одіссеї»; друга, що зображує ратні подвиги героя, - з «Іліадою». Крім того, у тексті давньоримського поета простежується чимало гомерівських мотивів. Наголошуючи на самобутності грецького генія, Верґілій говорив: «Легше вкрасти в Геркулеса палицю, ніж у Гомера вірш». Тож віддавши належне великій традиції, Верґілій уклав у свою поему зміст, що відповідав нагальним потребам його доби та відбивав світосприйняття римського народу. Як і Гомер, Верґілій розповів про падіння Трої. Однак у його викладі місто не змогло вистояти лише через хитрість і підступність завойовників. Крилатим став вислів з «Енеїди» «Бійся данайців, що приносять дарунки».
На п’ятдесят другому році життя Верґілій вирушив у подорож Грецією та Малою Азією, щоб на власні очі побачити місця, які описав Гомер. Це було необхідно для доопрацювання «Енеїди». У Греції поет тяжко захворів і на кораблі Авґуста, якого зустрів в Афінах, вирішив повернутися на батьківщину. Під час плавання хвороба загострилася, і незабаром після прибуття в Брундизій, що на півдні Італії, Верґілій помер. За переказами, перед смертю митець хотів спалити рукопис «Енеїди», уважаючи її незакінченою. Він був надзвичайно вимогливий до своєї творчості, тож переймався тим, що залишить по собі недосконалий твір. Однак друзі врятували записи. «Енеїда» пережила віки. І хоча латина, якою творив Верґілій, тепер мертва, переклади доносять до нас живі людські почуття, про які так проникливо писав поет.
Український мотив
Для українців античне ім’я Еней має особливе значення. Тільки-но почувши його, чи не кожний згадує: «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак». Ці слова належать І. Котляревському. Наприкінці XVIII ст. український письменник створив на основі Верґілієвої «Енеїди» однойменну сатиричну поему, насичену яскравим національним гумором і самобутніми образами. За іноземним сюжетом і гумористичною формою автор приховав одвічну мрію українського народу про незалежність. Котляревський пов’язав античні події із життям України за часів, коли було зруйновано Запорозьку Січ - фортецю волелюбного козацького духу. Незважаючи на пародійність, поема Котляревського утверджує життєлюбство та самобутність українства.
Ф. Бароччі. Утеча Енея з Трої. 1598 р.
Над класичними перекладами Верґілієвої «Енеїди» українською працювали Г. Сковорода, М. Зеров, М. Білик, А. Содомора.
Перевірте себе
- 1. Який період називають золотою добою давньоримської літератури? Чому?
- 2. Як життєвий і творчий шлях Верґілія пов’язаний з політичним життям Давнього Риму?
- 3. Схарактеризуйте творчий спадок Верґілія. Чим його твори можуть зацікавити сучасного читача?
- 4. В епітафії, викарбуваній на надгробку Верґілія за його заповітом, є такі слова: «Оспівав череди, ниви, вождів». Поясніть, що означає цей напис.
- 5. Як задум поеми «Енеїда» пов’язаний з утвердженням величі Римської держави? Які міфологічні сюжети й образи стали її джерелом?
Перед читанням. Читаючи уривки з «Енеїди», знайдіть приклади характерних для епічної поеми деталізації та монументальності в зображенні подій та героїв.
Енеїда
(Уривки)
З пісні другої
На бенкеті в цариці Карфагену Дідони Еней розповідає про загибель Трої. Повіривши словам підступного Сінона, троянці не зважили на застереження жерця Лаокоона й укотили в місто дерев’яного коня, якого спорудили греки.
200 «Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі
Й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.
Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,
Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.
Аж із Тенеда по хвилях спокійних - тремчу, як згадаю, -
205 В звоях великих два змії на море злягли і прямують
Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище
Хвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла
Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.
З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,
210 Кров’ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,
Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми - сполотніли
Й порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують
Просто до Лаокоона. І спершу тіла обкрутили
Двох невеликих синів його змії обидва і давлять
215 Та роз’їдають суглоби. А потім так само й його вже,
Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,
Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази
Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі
Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,
220 Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.
Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче... (...)
Кричать усі гучно,
Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати
Ласки богині.
235 Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.
Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,
Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,
Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата
Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть
240 Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась
В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,
Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!
В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись1,
В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми
1 За часів античності спіткнутись на порозі вважали лиховісною прикметою.
245 Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,
Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.
Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,
Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи
Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути
250 Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.
Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася
Із океану і пітьмою землю покрила і небо... (...)
Уночі з дерев’яного коня вискакують греки й захоплюють місто.
Зойками різноманітними повниться місто тим часом
300 Більше й все більше, - хоч батька Анхіза домівка стояла
Осторонь інших, густими деревами щільно укрита, -
Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.
Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху
Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.
305 Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви
Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку
Й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє
Працю волів, позносить ліси на узгір’ях, - і стане
Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.
310 Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:
Підступ данайський відкрився. (...)
Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї
320 (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить
Утвар священну, богів переможених, внука малого
Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте, - волаю, -
Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»
Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:
325 «Б’є вже остання година, Дарданії день неминучий.
Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава
Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий
В Арґос цілком переніс, а тепер он панують данайці
В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний
330 Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує
Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті
Брами, - без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!
Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;
Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові
335 Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп
В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними».
Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,
В бій і вогонь я іду, куди чорна Ерінія1 кличе,
Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. (...)
Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,
Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом
1 Ерінії - богині помсти.
360 Висхлим залишені десь вовченята чекають, - і ми так
Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,
Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом
Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства
Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?
365 Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;
Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,
Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.
Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров’ю змивають,
Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть
370 І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;
Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні. (...)
Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі
Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська, -
Мов на верхів’ях гірських, коли ясен старезний підріжуть
Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,
630 Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,
Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна
Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,
З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим
Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,
635 Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.
Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,
До стародавнього дому, то батько, якого хотів я
Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж
Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,
640 Бути ізгоєм. «А ви, - так промовив, - у кого ще в жилах
Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,
Ви утікайте». (...)
Із пісні дванадцятої
Еней пропонує Турнові двобій, щоб вирішити долю війни. Герої розпочинають поєдинок.
Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим,
Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у серці:
890 «Турне, чого тут чекати, чому зволікаєш? Змагатись
Треба не в бігу, а зброєю гострою зблизька. Зміняйся,
В що лиш захочеш, зроби все, що вдієш відвагою й хистом,
Хочеш на крилах злетіть аж до зір чи у землю заритись?»
Той же, лише головою хитнувши: «Не грізне, зухвальче,
895 Це твоє слово гаряче, а грізні богове для мене,
Грізний Юпітер». І більше ні слова, оглянувсь на давній
Камінь великий, - він в полі межею стояв випадково,
Щоб суперечку за ниву рішати. Взяло б його ледве
Шість пар на плечі добірних мужів, що земля їх зродила.
900 Він же у руку тремтячу вхопив, і, розбігшись, підскочив
Вгору, і кинув на ворога. Та не пізнав себе зовсім
Ані у бігові, ані в ході, коли скелю велику
Кидав, вхопивши з землі, - затремтіли коліна, й застигла
Кров, наче лід той холодна, і камінь, що Турн у повітря
905 Кинув ним, не пролетів всього поля між ними, не вдарив
Так, як належить. Неначе у сні, як нічний відпочинок
Зліплює втомлені наші повіки, й здається нам, ніби
Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги
Падаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше
910 В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили,
Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить.
Так ото й Турнові... (...)
Він зволікає й тремтить, неминучого ждучи удару.
Стежки до втечі не видно, ні сили на ворога стати,
Ні колісниці нема, ні сестри, що піклується нею.
Поки вагавсь він, Еней замахнувся і спис смертоносний,
920 Простір очима відмірявши, кинув, вперед нахилившись
Тілом усім. Не свище так камінь, із пращі на мурах
Кинутий, ані від грому не йде такий гул у просторі, -
Спис той летить, наче вихор із чорної хмари, й несе він
Смерть неминучу. Він панцира край пробиває і крайні
925 Кола щита семирядні, й стегно він із свистом проймає.
Збитий ударом із ніг, підломивши коліна, на землю
Турн величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,
Зойк цей аж гори відбили, і гомін його розійшовся
Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі
930 Очі підвів і, з благанням правицю до нього простягши,
Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду
Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може,
Згадка про батька зворушить тебе, то благаю, - у тебе
Теж був старий такий батько Анхіз, - ти над старістю Давна
935 Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло,
Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, -
Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.
Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже
В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся
940 Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова
Серце м’ягчити йому, коли зверху плеча він побачив
Ремінь злощасний і блиснули пояса бляшки знайомі
З хлопця Палланта, що Турн йому рани завдав, перемігши,
Й в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.
945 Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну,
Пам’ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим,
Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга,
Вирватись хочеш? Паллант тебе в жертву приносить цією
Раною, мститься Паллант, випускаючи кров цю злочинну».
950 Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі
Меч заганяє. А в Турна ослабло й застигло все тіло,
Дух застогнав і до тіней понурих подавсь неохоче.
Переклад М. Білика
Запитання і завдання до прочитаного
- 1. Як в уривках з поеми «Енеїда» змальовано падіння Трої? Кого засуджує автор, а кому співчуває? Які порівняння та епітети переважають в описі знищення Трої?
- 2. Перекажіть епізод смерті Лаокоона та його синів. Порівняйте його з міфом троянського циклу. Які засоби художньої виразності надають цьому епізоду драматичного звучання?
- 3. Як змальовано у творі Верґілія стосунки Енея з батьком?
- 4. Складіть порівняльну характеристику Енея і Турна.
- 5. Які риси вдачі Енея характеризують його як ідеального римлянина? Доведіть, що Еней - епічний герой.
- 6. Робота в парах. Порівняйте двобій Енея і Турна з двобоєм Ахілла й Гектора в «Іліаді» Гомера. Чим Еней відрізняється від Ахілла?
- 7. Знайдіть у поемі Верґілія епізоди, у яких: а) засуджено війну; б) утверджується любов до батьківщини.
- 8. Філологічний майстер-клас. Що споріднює «Енеїду» та «Іліаду»? Чи є підстави стверджувати, що поеми Гомера правили Верґілію за взірець? Обґрунтуйте свою думку.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
