Зарубіжна література. Повторне видання. 7 клас. Волощук

Балада про розбите батьківське серце

Як у народних казках зображено сімейні стосунки? Наведіть відповідні приклади.

Сумна історія короля Ліра належить до найдавніших англійських сюжетів. Розповідь про необачливого батька, який, несправедливо розділивши майно між своїми дітьми, залишився жебраком, передавалася з покоління в покоління спочатку в баладах, а потім - і в писемних джерелах. Згодом вона потрапила на очі видатному англійському драматургу В. Шекспіру. На основі цього сюжету митець створив геніальну трагедію. Завдяки Шекспіру король Лір посів гідне місце в галереї «вічних образів» світової культури й став загальнолюдським символом трагічної батьківської любові.

Символ - художній образ, якому притаманні інакомовна багатозначність і глибина узагальнення. Символ не підлягає однозначному тлумаченню і розкриває свої значення поступово - у порівнянні з іншими образами твору та на тлі розвитку його сюжету. Водночас змістове багатство символу залишається невичерпним. У літературному творі символом може бути герой, картина природи, предмет і навіть художня деталь.

Як знавець і збирач народної творчості, відомий український письменник і перекладач І. Франко цікавився народними англійськими баладами. Працюючи над перекладом «Короля Ліра», І. Франко, з одного боку, відтворював англійські національні традиції, а з іншого - наближав його до українського фольклору. Зокрема, ми знаходимо українські фразеологізми в розповіді про життя короля в дочок:

Що зразу там було мов медове,

То незадовго стало квасом.

Так само з’являються українські фольклорні елементи й у франківському перекладі опису молодшої доньки короля Корделії:

Скінчилася її недоля;

На кращім ґрунті запишалася,

Мов гарний цвіт з чужого поля.

Під час читання зверніть увагу на те, як у баладі зображено сімейні стосунки. Визначте в цьому зображенні мотиви, які трапляються в народних казках.

Король Лір і його дочки

(Скорочено)

У Англії колись був король Лір

І панував собі на честь і славу,

Мав повагу він, і в сусідів мир,

І забезпечену державу.

Між іншими достатками його

Були також три доні гожі,

Прегарні й свіжі, що перевищали

Красою три червоні рожі.

Ґустав Поуп. Три дочки короля Ліра. 1876 р.

Та королю подобалось старому

Раз їм питання предложити:

«Котра з дочок моїх найбільш

Мене потрафить ублажити?

Потіха старості моєї - ви,

Тож по черзі хай кожна скаже,

Яку найбільшую любов мені

Вона ділами своїми докаже».

Реґана, з них найстаршая, рекла:

«Мій отче, як мені вас не любити?

Якби яка пригода надійшла,

Готова я за вас і кров пролити.

А хоч і серце би моє криваве

На штуки посікти хотіли,

Воліла б я, ніж мала допустить,

Аби яку ви прикрість потерпіли».

«І я, - сказала другая на те, -

Волю хоч би найтяжче бідувати,

Прийняти муки і ганьбу, ніж би ви

Біди якої мали зазнавати. (...)»

«Тепер мені, - король старий сказав, -

Яснішою будучність стала.

Та ще ти, наймолодшая моя,

Свойого слова не сказала». -

«Я рада, - мовила Корделія, -

Свій довг дитячий все сповняти,

Послушна бути вам у всім,

А більше не в силі я нічого вам сказати».

Ілюстрація Джона Гілберта

«Так ти, - рік він, - не можеш більш нічого

Дать, ніж повинність повелить дитяча?

То видно, що твоя любов до мене

Не так-то вірна та гаряча.

То ж будь прогнана з мого двору!

Не хочу знать нелюбої дитини.

З мойого царства не дістанеш ти

По моїй смерті ні частини.

Лиш твоїм сестрам, що за мене раді

Хоч голови свої покласти,

Розділю я свою державу й дам

Обом по рівній части.

Дарую їм предківськую корону,

І власть, і королівськую подобу,

Аби мене в любві своїй за те

Пропильнували аж до гробу».

Отак дві старші сестри підійшли

Старого короля облесними словами,

Корделія. Ілюстрація Джона Гілберта

Найменшу ж через королівський гнів

Сей час з двора протурено за брами.

Мов сирота, пішла Корделія,

Блукаючи від міста до села,

Ні в Англії в селі, ні в місті жаднім

Собі притулку не знайшла.

Аж як до Франції дісталася,

Скінчилася її недоля;

На кращім ґрунті запишалася,

Мов гарний цвіт з чужого поля.

Король французький як пізнав її,

Не дбаючи на гнів вітця старого,

За королеву взяв її до себе

На радість королівства свого.

В дочки найстаршої живе

Старий король тим часом;

Що зразу там було мов медове,

Та незадовго стало квасом.

Реґана при своїм дворі його

Держати з невеликим почтом мала,

Та почет той у скорому часі

Увесь від нього відібрала. (...)

«Чи се ж така твоя заплата

За те, що царство все своє

Я вам віддав? Тепер донька для тата

Й малої дрібки того не дає!

О ні! Ще до своєї Ґонореллі,

Сестри твоєї меншої, піду.

Вона не буде так, як ти, лукава

І зглянеться на батькову біду».

Поїхав чвалом він у двір її

Та пожалівся на свою пригоду.

«Так вам і слід! - почув від лютої змії, -

Сестра вам жодну не вчинила шкоду.

У мене захисту для вас нема,

Хіба що з слугами на кухні жити

Захочете та теє їсти й пити,

Що не доїм та не доп’ю сама».

Почувши се, король заплакав гірко,

Бо голод докучав йому і спрага:

«О най же світ увесь почує, до чого

Веде батьківська нерозвага!

Та верну до Реґани я ще раз,

Ачей вона людськеє має серце,

Раз відпихнувши, схаменеться вчас

І приязніш прийме мене, як перше».

Та як лише прибув, вона веліла

З двора свойого геть його прогнати

І мовила: «Не ліпший буде він тепер,

Коли вперед не вмів себе тут шанувати».

До Ґонореллі знов вернув король,

Згодився з слугами на кухні жити

І їсти все, що подадуть йому,

Аби лиш вік свій продовжити!

Ілюстрація Джона Гілберта

Та надаремно й того він благав,

Чого і жебракам ніхто не відмовляє:

«Не хтів за першим разом те принять,

Тепер і доступу до мене вже немає!»

Так обі донечки по двічі

Його відправили без жодного пардону;

Жебрацький кий узяв у руки той,

Що королівськую носив корону.

Тоді про наймолодшої дочки

Слова згадав і заповіт гарячий:

Завсіди буть послушною йому

І сповняти вірно довг дитячий.

Та він не важився тікать до неї,

Бо королівства мучило похмілля,

Що він ганебно так прогнав її, -

Й перемогло його, нарешті, божевілля. (...)

Нарешті хворого в тяжкій знесилі

Його до Франції прихильні завезли

Й тут у Корделії та короля

І захист, і підмогу ще знайшли.

Дочка, як лиш про горе батька вчула,

Сей час йому з підмогою прийшла,

Свою зневагу давнюю забула,

Йому потіху й радість принесла. (...)

Ілюстрація Джона Гілберта

В товаристві Корделії вернув

Король до Англії з дочками воювати

І вспів собі в невдовгім часі

Їх із престолів та столиць прогнати.

І Лір прийняв на старості своїй

Знов королівськую корону,

Та в одній битві замордовано

Корделію, його потіху й оборону.

Та скоро про ту передчасну смерть

Корделії до нього вість прийшла,

Що в нерозважнім запалі за нього

Сама у бій пішла,

Впав непритомний і оглушений

На її груди білі

І вмер з тяжким зітханням

Тої самої хвилі.

Вельможі краю серед жалощів

На тіла обоїх гляділи

І обох сестер одноголосно

На кару смерті засудили.

Хто там запанував по них,

У хроніці читайте,

А повість про дитячую невдячність

Собі запам’ятайте!

Переклад Івана Франка

Запитання і завдання до прочитаного

• 1. Як Реґані та Ґонореллі вдалося переконати батька у своїй любові до нього? Обґрунтуйте відповідь цитатами з твору.
• 2. Чому Корделія відмовилася змагатися із сестрами за прихильність батька?
• 3. Як жилося Ліру в Реґани та Ґонореллі? Наведіть приклади з твору. Чим ви пояснюєте зміну в ставленні старших дочок до батька?
• 4. Як Корделія довела свою відданість батькові?
• 5. Розгляньте ілюстрації (с. 48-52). Чи збігається ваше уявлення про головних героїв балади із зображеннями, створеними художниками?
• 6. Подискутуймо! У чому ви вбачаєте найбільшу помилку короля Ліра? Яка риса характеру героя призвела до неї: довірливість, марнославство, жага справедливості, батьківська турботливість? Чи можна стверджувати, що балада закінчується перемогою справедливості? Доведіть свою думку.
• 7. Дайте визначення символу. Якого символічного значення набуває постать короля Ліра в баладі?