Зарубіжна література. Повторне видання. 5 клас. Волощук

Розділ 5. Давні збірки народних казок

Літературна розминка

• Розгляньте кадри з кіно- та мультстрічок. Назвіть казки, за якими знято ці фільми та ім’я їхнього головного героя. Чим він вам запам’ятався?

Хто такий Сіндбад, знають усі. Адже книжка «Тисяча і одна ніч», з якої до нас прийшов цей герой, - найвідоміша в Європі пам’ятка арабської словесності.

Свою назву збірка отримала завдяки історії, що обрамовує вміщені в ній казки. Історія ця оповідає про мудру красуню Шагразаду, яка була напрочуд обдарованою казкаркою.

У ті часи країною правив жорстокий цар Шагріяр. Довідавшись про зраду дружини, він наказав її стратити. Так само цар чинив і з наступними своїми дружинами, які нічим не завинили перед ним. Чимало молодих красунь загинуло через бажання безсердечного правителя помститися всьому жіноцтву.

Аби припинити це свавілля, Шагразада пішла до палацу. Уночі вона почала розповідати цареві захопливу казку й на світанку перервала її на найцікавішому місці. Шагріярові закортіло дослухати оповідку до кінця, і він відклав заплановану страту на один день. Однак наступної ночі все повторилося: Шагразада розпочала нову історію і знову несподівано зупинилася.

Л. Карре. Тисяча й одна ніч

Тисячу й ще одну ніч розповідала дівчина казки своєму повелителю. Тисячу й ще одну ніч, забувши про все, слухав її Шагріяр. Коли ж тисяча першої ночі запас казок вичерпався, цар мовив: «О Шагразадо, звик я до тебе й не страчу тебе, нехай би ти не знала жодної іншої казки...»

З казок, які буцімто розповідала Шагразада впродовж кількох років, власне й складається збірка «Тисяча й одна ніч». Сама ж оповідка про мудру дівчину й свавільного царя править у ній за своєрідну художню рамку, що об’єднує інші казки.

Словник Мудрого Гнома

Обрамлення — прийом, за якого твір уміщено в розповідь, немов у рамку, яка не має безпосереднього зв’язку з його сюжетом.

Так, розповідь про Шагразаду-казкарку утворює обрамлення збірки «Тисяча й одна ніч».

Історія Шагразади сповнена глибокого змісту. Вона свідчить не лише про те, що вміння майстерно розповідати казки інколи може врятувати життя, а й про одвічну потребу людини у вигадці. А ще — переконує в тому, що казка здатна розчулити навіть найжорстокіше серце.

Із записника Мумі-троля

Звісно, насправді Шагразада — не авторка казок «Тисячі й однієї ночі», адже вона й сама — персонаж казки, що обрамовує збірку. Казки цієї величної книги Давнього Сходу створювалися протягом століть. Їх складали й переповідали численні покоління багатьох народів, що в давнину населяли території Індії, Месопотамії, Ірану, Єгипту, Сирії, Туреччини та інших країн. Остаточного вигляду збірка набула в арабській культурі.

До найцінніших перлин «Тисячі й однієї ночі» належить цикл¹ казок про Сіндбада-мореплавця. Він має окрему рамку, утворену розповіддю про бідного Сіндбада-носія та багатого купця Сіндбада. Упродовж семи днів Сіндбад-носій слухає розповіді свого заможного тезки про пригоди, пережиті під час морських мандрівок. Так рамка заповнюється сімома казковими сюжетами про подорожі купця Сіндбада. У них розкриваються найкращі якості героя: прагнення пізнавати світ, спостережливість, розсудливість, витривалість, готовність долати будь-які перешкоди. Завдяки цим якостям Сіндбад-мореплавець і став одним з найулюбленіших персонажів для читачів усього світу.

¹ Цикл - тут: сукупність текстів, об’єднаних постаттю спільного центрального героя.

Перевірте себе

• 1. Чому збірка арабських казок має назву «Тисяча й одна ніч»? Як формувалася ця збірка?
• 2. Перекажіть казку про Шагразаду й Шагріяра. Яку художню роль відіграє ця історія в збірці «Тисяча й одна ніч»?
• 3. Як побудовано цикл про Сіндбада-мореплавця?
• 4. Пофантазуйте! Що б ви зобразили на обкладинці збірки «Тисяча й одна ніч»?

ТРЕТЯ ПОДОРОЖ СІНДБАДА

(Скорочено)

З попередніх казок про Сіндбада-мореплавця читач дізнається про те, що цей купець жив у Багдаді й кораблі з його товарами плавали в усі кінці світу. Однак Сіндбадові не давала спокою пристрасть до мандрівок. І хоча в кожній подорожі чоловік наражався на смертельну небезпеку, довго всидіти вдома він не міг. Отож, закупивши краму, Сіндбад сів на корабель і помандрував у приємному товаристві купців.

Та якось, коли пливли ми серед ревучих хвиль, капітан раптом наказав згорнути вітрила, кинути якір, а тоді почав рвати бороду, роздирати на собі одяг і голосно кричати.

— О капітане, що сталося? — спитали ми його.

І він відповів:

— Знайте, о мирні мандрівники, що вітер нас подужав і зла доля прибила нас до острова-гори, де живуть волохаті люди, подібні до мавп, і жоден з тих, хто припливав, назад не повернувся. Серце мені віщує, що всі ми загинемо!

Кадр із діафільму «Сіндбад-мореплавець» (студія «Діафільм», 1969 р.)

Не встиг іще капітан скінчити своєї мови, як ми побачили волохатих людей-мавп. Їх було багато, мов сарани. Вони кинулися до корабля і видерлися на нього. Ми боялися, що вони розграбують наші товари й що, коли ми вб’ємо, ударимо або проженемо хоча б одну з них, мавпи повбивають усіх нас, - бо дуже їх багато (адже кількісна перевага сильніша за хоробрість). Ці волохаті - дуже гидкі на вигляд: вони вкриті волоссям, наче чорною повстю. У них жовті очі й чорні обличчя; на зріст вони куці - усього чотири долоні заввишки. І ніхто не розуміє їхньої мови й нічого про них не знає. Людей вони уникають.

Волохаті мавпи почепилися на линви¹, почали гризти їх і геть усі обірвали, і корабель нахилився на один бік і пристав до гори.

¹ Линва - канат.

Мавпи вигнали всіх купців та мандрівників на берег, а самі забрали корабель з усіма товарами й попливли хтозна-куди, а нас покинули на березі.

Ми залишилися самі.

Ілюстрація М. Митрофанова

Підживившись плодами, овочами, напившись води із джерела, ми почали роззиратися довкола й побачили вдалині високу будівлю. Ми рушили до неї. То був величезний палац з товстими колонами та міцними стінами. Брама із чорного дерева була відчинена. Ми ввійшли в неї і побачили просторе подвір’я, у яке виходило багато дверей. Посередині стояла велика лава, біля неї висіли над жаровнями рожна й усяке кухонне начиння, а на землі купами лежали кістки.

Ми посідали на лаву й, зморені, поснули й спали аж до заходу сонця. Прокинулися ми від того, що земля під нами задвигтіла, а навколо розлігся гуркіт. Розплющивши очі, ми побачили, що з палацу на подвір’я вийшов чорний велет, схожий на страховисько. Очі його були як дві жарини, зуби - як кабанячі ікла, рот - як колодязь, губи - як у верблюда, нігті - як кігті в лева, а вуха звішувалися аж до плечей.

Ілюстрація М. Митрофанова

Побачивши таке страховисько, ми попадали на землю, знетямлені з жаху.

А чорний велет сів на лаву, та за хвилину підвівся і підійшов до нас. Він схопив мене за руку, підняв із землі й заходився мацати й крутити на всі боки.

Обмацавши мене, наче різник вівцю, і побачивши, що я худий та кощавий, велет випустив мене й схопив одного з моїх товаришів.

Обмацавши його, теж випустив. Так він усіх нас обмацував і крутив, аж поки дійшов до капітана. Наш капітан був тілистий і дужий, при силі й при здоров’ї. Отож чорний велет схопив його, потім жбурнув на землю, поставив на нього ногу й зламав йому шию. А тоді розклав багаття, узяв рожен¹, настромив капітана на нього й повісив рожен над вогнем.

¹ Рожен - металевий прут, на який настромлюють м’ясо для смаження на вогні.

Цей страховидний велет був людожером! Усі ми потерпли від страху.

А людожер, повечерявши капітаном, кинув кістки безталанника на землю, упав на лаву й заснув. Він спав до ранку, а прокинувшись, пішов у свій палац, не глянувши в наш бік.

- О, краще б ми втопилися в морі, краще б з’їли нас волохаті мавпи! - заридавши, вигукнули ми.

- А тепер куди дінешся?! Людожер засмажить нас і з’їсть! Яка страшна смерть чигає на нас! І немає порятунку!..

Потім ми вирішили все ж таки пошукати якоїсь схованки. Обійшли весь острів, але марно - сховатися було ніде.

Увечері ми повернулися до палацу. Через якийсь час земля задвигтіла, і знову з’явився чорний велет. Підійшовши до нас, почав він нас крутити й обмацувати, аж поки вибрав одного.

Він схопив бідолаху й зробив з ним те саме, що вчора з капітаном. А тоді заснув на лаві й хропів усю ніч. Коли настав день, людожер підвівся і пішов, а ми залишилися.

І знову стали тужити та побиватися:

- Краще вже кинутись у море й втопитися, ніж бути підсмаженими на рожні! Горе нам, горе!

Нарешті хтось із нас мовив:

- Треба вдатися до хитрощів і вбити це страховисько!

- Послухайте, - обізвався я, - якщо ми надумали його вбити, то треба спершу перенести на берег оці колоди та дрова й змайструвати корабель. Як уб’ємо людожера, сядемо на корабель і попливемо, куди нам треба. Урятуємося - то врятуємося; потонемо - то потонемо. Краще вже поринути на дно, ніж бути підсмаженим на вогнищі... Отака моя думка, о друзі!

- Мудрі твої слова! - сказали мої товариші.

Домовившись про все, ми почали діяти.

Ми притягли колоди на берег і змайстрували корабель. Потім повантажили на нього їжу - плоди, яких нарвали на деревах, - і повернулися до палацу.

Коли настав вечір, земля знову задвигтіла й з’явився людожер. Почав він нас по черзі перевертати та обмацувати, вибрав одного, підсмажив і з’їв, лишивши самі кісточки. Потім ліг на лаву й заснув, і хропіння його скидалося на гуркіт грому.

Ми прокинулися рано-вранці, узяли двоє рожен і поклали їх на вогонь. Невдовзі рожна розжарилися до червоного. Підкравшись до людожера, ми приклали рожна до його очей і всі разом налягли на них. Людожер закричав страшним криком, і серця наші стиснулися від жаху.

Осліплий людожер схопився з лави й заметався по подвір’ю. Ми розбіглися хто куди. А людожерові кортіло знайти бодай одного з нас і розправитися з ним. Він бігав і ревів, а ми тікали від нього. По недовгім часі ми геть знемоглися, а людожерові наче прибуло сили - він гасав як несамовитий. Здавалося, він зараз нас схопить.

Ми вже втратили надію на порятунок - аж коли людожер, намацавши браму, вибіг з подвір’я. Земля двигтіла від його нестямних зойків.

Ілюстрація М. Митрофанова

Отже, чорний велет вийшов з палацу (а ми - за ним слідом) і кудись побіг, але незабаром повернувся із жінкою, ще більшою і страхітливішою за нього. І коли ми їх побачили, руки й ноги в нас потерпли від жаху.

Людожерка вгледіла нас і, схопивши за руку людожера, побігла в наш бік. А ми, гнані страхом, помчали на берег, відв’язали корабель, зіштовхнули його в море й умить пострибали на палубу.

Людожер і людожерка почали жбурляти в нас уламками скель. І майже всі мої товариші загинули від ударів, живими лишилися тільки я та двоє купців.

Потім корабель наш пристав до берега, ми зійшли на суходіл і подалися куди дивились очі. Минув день, настала ніч. Ми трохи поспали, тоді знову рушили. Зненацька шлях нам заступив величезний дракон. Кинувшись до одного з нас, він проковтнув його спершу до плечей, а за мить - усього. Після цього дракон пішов своєю дорогою, а ми, перелякані й знесилені, почали оплакувати нашого товариша. І сказали ми:

- Дивна річ: смерть кожного з наших супутників жахливіша за кожну попередню. Ми раділи, що врятувалися від людожерів, але радість виявилася передчасною. Хіба порятує нас хтось від цього страшного дракона?

Ми блукали островом, їли плоди, пили воду з річок і джерел. Знову настав вечір. Побачивши високе дерево з розлогим віттям, ми вилізли на нього. Товариш мій заснув, а я видерся на самісінький вершечок і сидів там не склепляючи очей.

Коли запала ніч, знову прийшов дракон і, роззирнувшись на всі боки, рушив до дерева, на якому ми сиділи, і поліз на нього. Він дерся вище й вище, аж поки дістався до мого товариша, який сидів на нижній гілці. Обвившись навколо дерева, дракон проковтнув його до плечей, а за мить - усього. І все це я бачив на власні очі!..

Ілюстрація М. Митрофанова

Після цього страшний дракон зліз із дерева й кудись подався, а я просидів на дереві до ранку, а тоді зліз, напівмертвий від жаху, і хотів був кинутись у море, аби позбавитися земного життя, проте не зміг цього зробити, бо дуже не хотілося мені вмирати. Я взяв шматок дерева, плаский та широкий, і прив’язав собі до ніг, другий шматок прив’язав до лівого боку, а третій - до правого. Ще одну деревину я прилаштував до живота й ще однією - довгою та широкою - накрив голову. Потім я ліг на землю.

Коли настала ніч, знову прийшов дракон, підступився до мене зовсім близько й хотів був проковтнути, але не зміг: шматки дерева заважали йому.

Дракон то віддалявся від мене, то повертався, але щоразу, як він намагався мене проковтнути, шматки дерева, якими я обв’язався, не давали цього зробити. Він товкся біля мене до самого світанку, аж поки зійшло сонце, а тоді подався, розлючений, геть, а я відв’язав од себе всі шматки дерева, і руки в мене тремтіли від пережитого страху, а серце калатало. Я почувався так, ніби побував серед мертвих.

Підвівшись із землі, я почав блукати по острову і, коли вийшов на берег, кинув погляд на море й побачив удалині корабель, що гойдався на хвилях. Я схопив велику гілку, заходився вимахувати нею і голосно кричати, і моряки помітили мене й сказали:

- Підпливімо до берега! Може, та людина потребує допомоги! І вони підпливли до острова, і зійшли на берег, і взяли мене на корабель. Купці, які були там, почали розпитувати, що зі мною сталося, і я розповів їм усе від початку до кінця. (...)

Невдовзі з’ясувалося, що товар Сіндбада вцілів і міститься саме на цьому кораблі. Тож купець повернувся додому живим, здоровим і багатим.

Переклад Євгена Микитенка

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Яких пригод зазнав Сіндбад під час своєї третьої подорожі? Як йому вдалося врятуватися?

2. Створіть у зошиті комікс до прочитаної казки й перекажіть за ним її зміст.

3. Яких фантастичних істот герой зустрів під час мандрівки? Що в них було надприродного? Наведіть відповідні рядки з казки. Визначте в цих описах гіперболи.

4. Завдяки яким рисам характеру Сіндбад щоразу знаходив вихід зі скрутного становища? Обґрунтуйте відповідь прикладами з тексту.

5. Складіть у зошиті план до образу Сіндбада за зразком:

Риси характеру Сіндбада	Приклади з тексту

6. Подискутуйте! Як ви гадаєте, чим Сіндбада приваблювали подорожі?

7. Мандруємо інтернетом. Знайдіть казки про інші пригоди Сіндбада та ілюстрації до них. Підготуйте на їхній основі виступ на тему «Найзахопливіші пригоди Сіндбада-мореплавця».