Зарубіжна література. Повторне видання. 5 клас. Волощук

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 2. Захисник «наших пернатих і волохатих родичів»

Літературна розминка

1. Якими постають тварини в казках? Чим відрізняються казкові оповідки про тварин від творів, у яких викладено реальні історії про них?
2. Як ви гадаєте, що має знати й уміти письменник, аби реалістично змалювати життя тварин?

«Тварини, яких я знав» — так називалася перша книжка Сетона-Томпсона. Темі, зазначеній у заголовку цієї збірки, письменник був відданий упродовж усього життя і саме їй завдячує славою взірцевого живописця світу природи. Збірка оповідань «Тварини, яких я знав», за словами автора, «започаткувала новий, реалістичний напрям у літературі про тварин». «У ній уперше, — зауважив письменник, — правдиво змальовано поведінку тварин. До цього часу були відомі лише байки, казки про тварин та оповідання, де тварини розмовляють і поводяться, як люди, одягнені в шкури звірів».

Ернест Сетон-Томпсон (ім’я за народження — Ернест Еван Томпсон) з’явився на світ 14 серпня 1860 р. в британському приморському містечку Саут-Шилдс. На цій землі здавна жили його предки - вихідці із Шотландії, які володіли кораблями. Дідівськими слідами пішов і батько письменника. На зароблені морською торгівлею гроші він побудував для своєї дружини й десятьох синів просторий кам’яний будинок.

Ернест Сетон-Томпсон

(1860-1946)

Зростаючи в мальовничій місцині, Ернест щиро цікавився життям природи. Його дитинство було багате на маленькі відкриття і незабутні враження. Глибоко запали в хлоп’ячу душу й почуті від матері сімейні легенди. Найбільше Ернеста захоплювали історії про Непереможного Джорді. «Він, - згодом писав Сетон-Томпсон у книжці “Моє життя”, - уславився своїми видатними подвигами в битвах за Шотландію. Часто в життєвих битвах, коли (...) згасав останній промінь надії, я згадував розповіді матері про відважного предка й казав собі: “Він ніколи не здавався, ніколи не зазнавав поразки, і я так само маю вийти переможцем”. І завжди ця думка підносила мої сили, сповнювала впевненістю моє серце, а потім приносила перемогу...»

Здавалося, життя мало котитися надійною колією багато років. Однак до прикладу героїчного пращура Ернестові довелося звернутися доволі рано. Коли хлопчикові виповнилося шість років, батькові справи пішли шкереберть. У пошуках кращої долі родина перебралася до Канади й почала займатися фермерством. Виснажливої фізичної роботи вистачало на всіх, тож певні обов’язки було покладено й на Ернеста.

Батько намагався заощадити кожну копійку, тому на розваги для синів не витрачався. Іграшки вони робили самі, у домашній майстерні. Так майбутній письменник навчився вирізати з дерева своїх улюбленців - птахів і звірів.

Того самого року Ернест розпочав навчання. До школи він діставався пішки, долаючи понад півтора кілометра. У морози хлопчикові велося особливо важко. А зими були суворими й тривалими. Одного разу малий ледь на замерз дорогою. Від загибелі його врятував старший брат. Так, крок за кроком, Ернест учився не здаватися і долати скрутні життєві обставини.

Сетон-Томпсон рано почав вести щоденник, у якому ретельно записував спостереження над природою. До кінця його життя зібралося п’ятдесят грубих томів таких нотаток.

Із записника Мумі-троля

Якось Ернест прочитав повідомлення про вихід книжки «Птахи Канади». Не зволікаючи, схвильований хлопець кинувся до книгарні й одразу ж помітив видання у вітрині. За тогочасними мірками воно коштувало дуже дорого - цілий долар. Таких грошей Ернест не мав, а допомоги від батька годі було й чекати. Аби самостійно заробити потрібну суму, хлопець продав пару кролів, допоміг по господарству сусідам, наловив комах для колекції однієї англійки, а потім упродовж двох місяців за спеціальну «премію» змагався з братом у рубанні дров. Нарешті гроші було зібрано. Придбавши книжку, якою так довго марив, юнак почувався найщасливішою людиною у світі.

Прагнучи розгадати таємниці життя птахів і звірів, Ернест мріяв стати вченим-природознавцем, або, як тоді говорили, натуралістом. Однак батько мав інші плани на майбутнє сина. Помітивши здібності хлопця до малювання, Томпсон-старший вирішив, що саме цим і варто заробляти на життя. Сперечатися з батьком у родині не наважувався ніхто, тож юнак вирушив вивчати образотворче мистецтво.

Завдяки таланту й старанності Ернест досяг неабияких успіхів. Щоправда, найкраще в молодого художника виходили тварини, у зображенні яких він вправлявся з великим задоволенням.

Здобувши освіту, а отже й можливість самостійно вирішувати власну долю, Ернест усе ж таки обрав шлях ученого-натураліста. Він багато мандрував, тривалий час жив у лісах і преріях¹. Не раз приклад Непереможного Джорді допомагав йому знаходити вихід зі складних ситуацій, долати небезпеки й уперто прямувати до своєї мети.

¹ Прерія - широка рівнина зі степовою рослинністю в Північній Америці.

Малюнки Е. Сетона-Томпсона

Зрештою Сетон-Томпсон став знаним науковцем, автором ґрунтовних праць із зоології. У Канаді він отримав посаду державного натураліста, а в США його наукові досягнення відзначено престижною нагородою Національної академії наук — медаллю Даніеля Жиро Елліота.

Та не менш значущим був письменницький доробок Сетона-Томпсона. Він написав десятки чудових художніх книжок про звірів і птахів. Природа була головною темою його творів, а любов до природи - їхньою основною ідеєю.

Широкі знання про довкілля, тонкі спостереження над психологією тварин, багатий особистий досвід життя серед дикої природи - усе це втілилося в яскравих і містких оповіданнях, які завоювали серця читачів з усього світу.

Словник Мудрого Гнома

Оповідання - невеликий за обсягом прозовий твір, у якому зазвичай описано один епізод із життя героя.

Тема - те, про що йдеться в художньому творі.

Ідея - основна думка художнього твору.

Головні герої оповідань Сентона-Томпсона - звірі й птахи - змальовані з великою любов’ю і ніжністю. Кожен із цих персонажів випромінює часточку краси й мудрості природи. Кожен з них - особистість, що має власну долю і зазнає життєвих випробувань. Такими постають герої найкращих творів письменника: мустанг-винохід¹, пес Бінґо, вовк Лобо, бультер’єр Снап, ведмежа Джонні, чорно-бурий лис Доміно, поштовий голуб Арно... За силою почуттів і характерів вони не поступаються людям. Тому, напевне, до них важко застосувати поширений вислів «брати наші менші». Радше назвати їх «нашими волохатими й пернатими родичами», як це зробили письменники Віталій Біанкі та Микола Сладков у статті про канадського митця.

¹ Винахід - кінь (або інша тварина), який бігає водночас виносячи вперед дві ліві або дві праві ноги.

Авторитетна цитата

У статті В. Біанкі й М. Сладкова про Сетона-Томпсона є такі слова: «Він не боявся малювати життя лісів, гір, прерій таким, як воно є, з усією його жорстокістю. Нерідко його герої-тварини гинуть наприкінці оповідання.

Але це — правда життя. Усі герої цього життєлюбного письменника — такі повнокровні, що, хоч би якою трагічною була їхня смерть, вона розчиняється в загальному плині могутнього земного життя і ніколи не залишає після себе відчуття глухого кута».

Книжки Сетона-Томпсона вражають розмаїттям і точністю пейзажів.

Словник Мудрого Гнома

Пейзаж — опис природи в художньому творі.

Примітно, що здебільшого в загибелі героїв Сетона-Томпсона винні люди. Мисливець зі зброєю в руках, на думку письменника, здатен знищити все прекрасне в природі. Тривогою про долю природного світу й прагненням захистити кожну звіринку пройняті всі твори канадського автора.

Із записника Мумі-троля

Сетон-Томпсон власноруч ілюстрував свої оповідання про тварин. Його малюнки почасти нагадують точні замальовки натураліста. Однак водночас вони передають характери й настрої зображених персонажів, а тому мають самостійне художнє значення. Побіжні, але виконані з любов’ю малюнки письменника — наочне доповнення до його літературних текстів.

Отже, у книжках Сетона-Томпсона поєдналися три його таланти: ученого-природознавця, письменника й художника.

Перевірте себе

1. Розкажіть про дитинство та юність Сетона-Томпсона. Які здібності, захоплення і риси характеру майбутнього письменника виявилися в той час?
2. Як на літературну творчість канадського письменника вплинули його освіта й професійна діяльність?
3. Як називалася перша книжка Сетона-Томпсона? На чому наголошує ця назва? У чому вбачав новизну своєї збірки сам автор?
4. Дайте визначення понять «оповідання», «пейзаж», «тема», «ідея».
5. Мандруємо інтернетом. Знайдіть інформацію на одну з тем (на вибір): 1) «Природа Північної Америки у творах Е. Сетона-Томпсона»; 2) «Е. Сетон-Томпсон - ілюстратор власних книжок». Складіть простий план до обраної теми й підготуйте на його основі розповідь.

ЛОБО¹ - ВОЛОДАР КУРУМПО

(Скорочено)

Курумпо - велика скотарська округа на півночі Нью-Мексико. Це край соковитих пасовищ, де вигулюють незліченні стада, край високих гір, грімкотливих потоків, що впадають у річку Курумпо, від якої і походить назва місцевості. Могутнім володарем, чия свавільна влада простяглася на весь край, був тут старий сірий вовк.

¹ Лобо - у перекладі з іспанської «вовк».

Старий Лобо, або Володар Лобо, як його називали мексиканці, був ватажком зграї сірих вовків, що спустошували долину Курумпо впродовж багатьох років. Усі місцеві скотарі та пастухи добре знали цього хижака. Кожні відвідини Лобо і його вірної зграї наганяли смертельний жах на тварин і викликали напад безсилої люті в їхніх господарів. Старий Лобо — справжній велетень - був надзвичайно дужим і хитрим звіром. Його нічне виття враз розпізнавали всі тутешні люди. Звичайний вовк годинами вив обіч пастушого табору, і ніхто на те не зважав, а коли луна доносила з ущелини могутнє виття старого ватажка, пастухів огортав неспокій: вони готувалися дізнатися вранці про нові безчинства сірої ватаги.

Ілюстрація В. Горбатова

Зграя Лобо була невеликою. Я не міг зрозуміти чому. Звичаєм навколо такого виняткового в усьому звіра завжди збирається чималий гурт. Може, він сам не хотів збільшувати ватаги, а може, усіх відлякувала його аж надто лиха вдача. Без сумніву одне: протягом останніх років його панування в нього було лише п’ятеро підлеглих, кожен з яких зажив слави своїми величезними розмірами.

Особливо виділявся помічник Лобо, справжній гігант, але й він поступався перед ватажком силою і завзяттям.

Кожен член ватаги мав свою характерну рису. Одного красивого білого вовка мексиканці звали Бланкою¹. Гадали, Бланка - самиця, подруга Лобо. Інший вовк, рудої масті, відзначався нечуваною спритністю. Ходили чутки, буцім він легко наздоганяв прудконогу антилопу.

¹ Бланка - у перекладі з іспанської «біла».

Життя вовків тісно перепліталося із життям скотарів, тим-то не дивно, що вони прагнули будь-що і якнайшвидше спекатися зграї. Кожен скотар ладен був віддати чимало молодих бичків за скальп¹ бодай одного вовка з ватаги Лобо.

¹ Скальп - шкіра з волоссям, знята з голови подоланої людини чи звіра; доказ перемоги.

Малюнки Е. Сетона-Томпсона

Тим часом сіроманці насолоджувалися полюванням, зневажаючи всі виверти мисливців.

Вони ніби глузували з них, нехтуючи отруєною приманкою, і збирали й далі, принаймні останні п’ять років, данину зі скотарів Курумпо в розмірі однієї корови щодня. Отже, здобич зграї становила, за грубими підрахунками, щонайменше дві тисячі добірних голів.

Застаріле поняття, що вовк завжди голодний і пожирає все поспіль, у цьому разі насправді не було так, бо ці свавільники були дорідні, угодовані, ситі та ще й вередливі до харчу. Вони ніколи не торкалися тварини, що здохла сама або сконала в пошесть, гребуючи навіть тією, що її забив скотар. Свій вибір зупиняли на гладкій телиці, яку щойно самі зарізали, ласували лише найніжнішою частиною. Старою коровою чи бугаєм просто гидували. Відомо також, що вони не любили баранини, однак часто, розважаючись, загризали овець. Якось уночі, у листопаді 1893 року, Бланка й рудий вовк, охочі до таких забав, вигубили двісті п’ятдесят овець, навіть не скуштувавши їхнього м’яса.

За голову Лобо було призначено велику нагороду. Навмисно для нього розкидали кругом отруєне м’ясо, але він ніколи не схибив: завжди непомильно розпізнавав приманку.

Лобо боявся лише вогнепальної зброї. Він знав, що всі тутешні чоловіки носять із собою рушниці, тим-то ніколи не нападав на людину й усіляко уникав зустрічі з нею. Непорушним законом для зграї був порятунок втечею, хоч би на якій відстані майнула людська постать. Звичка Лобо дозволяти вовкам жерти лише здобич, яку самі вполювали, не раз ставала їм у великій пригоді, а гострий нюх ватажка завжди визначав людський запах і давав їм можливість уникнути неминучої загибелі.

Ілюстрація В. Горбатова

Якось один ковбой почув могутній клич старого Лобо. Покрадьки він наблизився до улоговини й побачив, що зграя оточила невелику череду корів.

Лобо сидів на пагорбі, а Бланка й решта вовків намагалися відбити від стада телицю, вибрану на обід. Але худоба згуртувалася в коло й виставила до ворога суцільний ліс рогів. Однак оборона не була щільною: кілька передніх корів, настрахані наскоками грізного суперника, рвалися всередину. Саме через цей злам в обороні вовкам удалося поранити облюбовану телицю.

Терпець Лобо урвався, з горла вихопилося глухе виття, він стрімголов помчав на череду. Очманіла від переляку череда сахнулася і розпалася навпіл. Лобо з розгону увірвався в розколину. Корови кинулися врозтіч, наче відламки розірваної вибухом бомби. Обрана жертва й собі рвонула бігти, але кількома стрибками Лобо наздогнав її, люто вп’явся в горло і, угрузаючи в землю лапами, різко спинився. Від могутнього ривка телиця повалилася, задерши ратиці догори. Лобо теж перекинувся на спину, але миттю скочив на ноги. Зграя в лічені хвилини прикінчила нещасну телицю.

Старий ватажок не брав участі в розправі. Він повалив жертву й усім своїм виглядом, здавалося, говорив: «Чому ніхто з вас не зробив так само, а лише марно гаяв час?»

Ковбой з голосним гиканням помчав на вовків, і ті кинулися навтьоки. Ковбой тут-таки посипав зарізану тушу стрихніном¹ у трьох місцях і подався геть, упевнений, що зграя повернеться за здобиччю.

¹ Стрихнін - сильна отрута.

Наступного ранку, коли він прийшов поглянути на сподівані трупи, з’ясувалося, що вовки й справді ласували телицею, але перед тим старанно відокремили й викинули геть усі отруєні частини.

Страх перед ватагою Лобо дедалі зростав. Щороку винагорода за його голову підвищувалася, аж поки сягнула нечуваної суми - тисячі доларів. За людську голову, голову небезпечного злочинця, призначалася набагато менша ціна. (...)

Найкращі мисливці намагалися впіймати Лобо. Вони вдавалися до всіляких хитрощів, але вовк щоразу виявлявся розумнішим й оминав їхні засідки.

Літературний практикум

1. Яке враження справив на вас Лобо?
2. Знайдіть у тексті першу згадку про ватажка вовків. Як характеризує автор свого героя?
3. Наведіть епізоди, у яких Лобо виявляє неабиякий розум, тонкий нюх і дивовижну обережність.
4. Як місцеві жителі ставилися до Лобо? Розкажіть про їхні спроби позбутися хижака.

Я не надто йняв віри розповідям ковбоїв, аж поки восени 1893 року випала нагода стрітися із сірим пронозою¹ і вивчити його краще, ніж інші.

¹ Проноза - спритна, хитра людина (або інша істота); пронира.

За кілька років до цих подій (...) я частенько полював на вовків. Відтоді змінив заняття на інше, що прикувало мене до письмового столу й стільця. Мені доконче потрібен був рухливий спосіб життя, тим-то, коли мій давній друг - фермер з Курумпо - запросив приїхати до нього й спробувати покласти край розбійницьким нападам сірої зграї, я погодився без вагань, радіючи можливості познайомитися з її ватажком.

Аби ліпше вивчити місцевість, я багато їздив верхи. Часом мій проводир показував на кістяк тієї чи тієї тварини, що на нім поприсихало сухе шкураття, і говорив: «Це його робота».

Я зрозумів: шкода й думки вполювати Лобо в горах верхи на коні. Лишалося єдине - капкани й отрута. Та нам бракувало достатньої кількості капканів, тим-то я вдався до отрути.

Не описуватиму з усіма подробицями десятки хитромудрощів, на які я пускався, щоб обвести «вовка-перевертня». Годі було знайти таку суміш стрихніну, миш’яку, синильної кислоти, якої б я не випробував як отруту для Лобо. Годі було знайти такий сорт м’яса, якого б не підкинув цьому лиходію для приманки. Минали дні, а мої зусилля ішли нанівець. Старий пройдисвіт був хитріший. (...)

Нарешті прибули довгождані капкани. Я та ще двоє мисливців тиждень, не шкодуючи сил, поралися з ними, аби їх поставити. Робили все, що, на наш погляд, могло сприяти успіхові.

Наступного дня, коли я поїхав оглянути капкани, тут-таки натрапив на сліди Лобо, що в’юнилися від одного пристрою до іншого. Сліди розповіли історію його нічних походеньок.

Ілюстрація В. Горбатова

Він шастав у темряві й, хоч капкани були ретельно замасковані, відразу викрив перший з них. Лобо наказав зграї зупинитися, а сам заходився розгрібати землю навколо, доки розкопав і капкан, і ланцюг, і колоду. Лобо перебігав від капкана до капкана і з кожним робив те саме. Невдовзі я помітив: старий проноза спинявся і збочував щоразу, помічаючи на дорозі якийсь підозрілий предмет.

Тоді в мене визрів новий план. Я розставив капкани у формі літери «Н». Замаскував їх уздовж обох боків стежки, а один поставив, мов поперечку для літери, посередині. Спливали дні. Я визнав, що вкотре мене спіткала невдача.

Лобо вільно біг стежкою і вже був між двома паралельними рядами капканів, як завважив «поперечку». Старий пройда зупинився саме вчасно.

Як він здогадався — не знаю. Певно, якийсь добрий звіриний янгол літав над ним й охороняв від небезпеки, що чигала на нього. Лобо не збочив ні на дюйм¹ уліво чи вправо, обережно, повільно позадкував, ставлячи кожну лапу у свій попередній слід, доки опинився в безпечному місці. Перегодом обійшов капкани з іншого боку й задніми ногами заходився загрібати землю, так що каміняччя і грудки летіли навкруг, аж поки механічні пружини спрацювали й заклацнулися.

¹ Дюйм - міра довжини, що дорівнює 2,4 сантиметра.

Точнісінько так само він робив і в інших випадках. Попри всі мої хитромудрі виверти Лобо ні разу не схибив, неухильно обминав небезпеку, розв’язуючи всі мої головоломки, і досі чинив би він свої спустошливі набіги, якби глибока прихильність до подруги не занапастила його, поповнивши іменем сіроманця довгий список героїв, що були нездоланні наодинці й загинули через необережність друга, якому сліпо довіряли.

ІІІ

Я не раз помічав, що в зграї Лобо не все гаразд. Скажімо, чому попереду слідів ватажка видно відбитки меншого вовка? Я не міг збагнути причини, та ось один ковбой мені сказав:

- Бачив їх сьогодні. Стрій порушує і відривається від зграї Бланка.

Отже, Бланка - справді самиця. Жоден вовк-самець не дозволить собі йти попереду ватажка, інакше накладе життям.

Це наштовхнуло мене на новий план.

Вовки мали за звичку підходити до кожної туші, що траплялася їм на шляху, навіть не маючи наміру їсти. Я сподівався, що ця їхня звичка стане мені в пригоді, хоча здогадувався, що Лобо розкусить мою хитрість з м’ясом і заборонить зграї наблизитися до нього, але я покладав великі надії на голову, яка мала цілком безневинний вигляд.

Ілюстрація В. Горбатова

Наступного ранку я вирушив обстежити капкани. Яка радість! Земля навколо них була густо поцяткована свіжими вовчими слідами, а місце, де лежала голова з капканом, було порожнє.

Побіжний огляд слідів переконав, що Лобо справді не дозволив зграї наблизитися до м’яса, але один, менший вовк, легковажно підійшов понюхати голову, що лежала осторонь, і потрапив у сталеві лабети.

Ми подалися слідами й за милю¹ побачили цього горопашного вовка - Бланку. Зауваживши людей, вовчиця наддала бігу, але голова телиці, що важила понад п’ятдесят фунтів², добряче їй заважала. Однак Бланка сильно випередила мого помічника, який ішов пішки. Ми перехопили її поблизу скелястого узгір’я: голова телиці міцно застрягла рогами між камінням.

¹ Миля - тут: міра довжини, що дорівнює 1609 м.

² Фунт - тут: міра ваги, що дорівнює 453,6 г.

Ніколи раніше не доводилося мені бачити такої красивої вовчиці. М’яка густа шерсть Бланки була срібно-сірого відтінку.

Вона обернулася, готуючись стати до бою, і завила. Її голос був сповнений розпачу. Луна відкотила його далеко в гори. Неподалік з ущелини басовитим виттям озвався вірний Лобо. То був останній поклик Бланки: ми підступали ближче, біла вовчиця мала берегти сили, щоб боронитися.

Невдовзі сталася неминуча трагедія, від згадки про яку мені стає моторошно. Кожен з нас накинув на шию приреченій тварині ласо й погнав коня в протилежний бік. Мотузки зашморгнулися, кров хлюпнула з горла Бланки, очі оскляніли, кінцівки витягнулися і знерухоміли. Ми поскакали додому, волочачи мертву вовчицю, і раділи, що завдали зграї Лобо першого смертельного удару.

Дорогою ми чули тужливе завивання. Старий ватажок блукав мов неприкаяний, сподіваючись знайти Бланку. Він-бо не хотів її кидати, але нічим не міг зарадити біді, порятувати; страх перед вогнепальною зброєю глибоко сидів у ньому.

Цілий день ми чули виття: у безнадійних пошуках вовчиці минав час. Я сказав одному з ковбоїв:

— Тепер я певен, що Бланка була його подругою.

Надвечір Лобо став ніби наближатися до нашої ущелини: його виття чимраз ближчало. Як разюче воно змінилося. Войовничий клич воїна-звитяжця, хижу лють і нескореність заступили відчай, горе й глибокий сум.

Лише проти ночі він, певно, знайшов місце, де сконала Бланка: протяжливий стогін вихопився з грудей Лобо. Від його скорботи хололо в серці. Я ніколи б не повірив, що відчуватиму таке гостре почуття жалю до нього. Суворі, стримані ковбої не уявляли, щоб вовк так гірко побивався. Лобо зрозумів, що сталося: земля на тому місці була скривавлена.

Він побіг слідами наших коней аж до ранчо¹ мого друга. Що гнало його — жадоба помсти чи сподівання знайти там Бланку, — не знаю. Принаймні частково відплатити за кривду йому вдалося. За п’ятдесят ярдів² від воріт ранчо він напав на нашого сторожового собаку й роздер сердегу на шматки. Очевидно, Лобо приходив сам, на ранок я не помітив більше нічиїх слідів. Він знавісніло гасав навколо ранчо, утративши страх. Я чекав на це й понаставляв по всьому пасовиську багато нових капканів. Перегодом переконався, що він таки попався в один, але завдяки своїй могутній силі вирвався зі сталевих лещат.

¹ Ранчо - тваринницька ферма.

² Ярд - міра довжини, що дорівнює 91,44 см.

Я був переконаний, що Лобо ганятиме довкіл, доки відшукає труп Бланки, тож усі зусилля спрямував на те, щоб покінчити з ним, перш ніж він угамується і назавжди покине місце. Я зрозумів, що припустився великої помилки, коли вбив білу вовчицю і не скористався нею як живою приманкою, тоді б мені вдалося заскочити Лобо тієї-таки ночі.

Я зібрав усі капкани - сто тридцять міцних сталевих вовчих пасток - і поставив їх по чотири вздовж усіх стежок, які вели в ущелину. Кожен капкан окремо кріпився до колоди, а кожна колода й собі окремо прикидалася землею. Маскуючи їх, я ретельно знімав дерен, клав його на полотно, щоб, закінчивши роботу, знову покласти на місце, аби старий вовк не помітив бодай найменшого сліду людини.

Коли капкани були надійно сховані, я протяг між ними труп бідолашної Бланки. Потім відтяв вовчиці одну лапу й наслідив нею над кожним капканом. Я вдавався до всіляких хитрощів і вживав усіх пересторог, аби забезпечити успіх.

Пізно ввечері я повернувся додому. Уночі мені чувся голос Лобо, але я не був того певен. Назавтра згуслі вечірні сутінки не дали мені об’їхати всієї північної частини ущелини й довідатися щось про старого ватажка. За вечерею один з ковбоїв сказав:

- Уранці худоба в північній ущелині чогось страшенно ревла. Може, у капкан упіймалася якась звірина?

Лише пополудні наступного дня мені пощастило дістатися до вказаного місця. Ще здалеку я побачив велику сіру тінь, яка, щойно я з’явився, підвелася із землі, марно намагаючись метнутися кудись убік. Переді мною виріс сам Лобо, могутній володар Курумпо, міцно стиснутий сталевими лещатами.

Безталанний герой! Він ні на мить не припиняв пошуків своєї подруги, натрапив на її слід, сліпо, не роздумуючи, кинувся вперед і потрапив у пастку.

Чотири капкани намертво стиснули ув своїх сталевих обіймах чотири лапи звіра, а густа мережа слідів на землі свідчила про те, що худоба збиралася навколо переможеного кривдника, щоб поглузувати з нього, але близько підійти не наважувалася.

Два дні й дві ночі пролежав він прикутий і геть знесилився. Та коли я підійшов до нього майже впритул, звір підвівся, шерсть на ньому наїжилася. Востаннє я почув його могутній, оглушливий голос. Він завив, скликаючи своїх підданців. Але ніхто не озвався, не прибіг на поміч. І тоді він зібрав останні сили й кинувся на мене. Марно. Кожен капкан важив щонайменше триста фунтів. Лобо був безсилий проти них.

Він скреготав могутніми іклами, кусаючи ненависні ланцюги, а коли я спробував торкнутися до нього рушницею, схопив її зубами й залишив на ній глибокі прим’ятини. Очі звіра потемніли від люті й ненависті, щелепи грізно клацали, але мене й коня, що тремтів від страху, годі було дістати. Лобо сильно виснажився від голоду й утрати крові й невдовзі знесилено впав на землю.

Щось схоже на жалість ворухнулося в мене в грудях, коли я збирався вчинити з ним те, що він звично робив зі своїми жертвами.

— Старий невгамовний свавільнику! Герою незліченних спустошливих набігів! - сказав я, звертаючись до нього. — За хвилину ти станеш купою мертвечини. Так буде справедливо!

Ласо майнуло в нього над головою.

Але ватажка не так легко було обдурити. Перш ніж петля зашморгнулася в нього на шиї, він на льоту схопив її зубами, легко перекусив і кинув під себе.

Звісно, я мав напохваті рушницю, але мені шкода було псувати його чудову шкуру. Тож я погнав коня до табору й повернувся з ковбоєм і новим ласо. Ми кинули вовку цурпалок, який він міцно схопив зубами, і перш ніж Лобо встиг випустити його, наші ласо просвистіли в повітрі й упали йому на шию. Промінь життя поволі згасав в очах могутнього володаря Курумпо.

Ілюстрація В. Горбатова

Я гукнув до свого помічника:

— Стривай! Захопимо його живцем і відвеземо до табору.

Лобо так знемігся, що ми легко просунули йому в пащу товсту палицю, пообсновували щелепи міцним мотузяччям і прив’язали до палиці. Палиця тримала мотузку, мотузка — палицю. Так ми убезпечили себе від грізного звіра. Лобо вгамувався і байдуже позирав на нас, наче хотів сказати: «Ваше зверху. Ви здолали мене. Тож робіть зі мною, що хочете!..»

Відтоді він перестав нас помічати.

Ми надійно зв’язали йому ноги. Лобо не загарчав, не завив, навіть не підвів голови. Хекаючи, ми ледве завдали вовка коневі на спину. Лобо дихав рівно й спокійно, мов уві сні. Очі знову стали ясними й чистими. Але на нас вони не дивилися. Погляд його линув у далечінь, обіймав колишні володіння, де щасливилося йому та його грізній зграї.

Ми їхали поволі й незабаром дісталися до ранчо. Накинули на Лобо ошийник, сталевими ланцюгами прип’яли його до стовпа на пасовиську й розв’язали йому ноги. (...)

Я поставив перед ним воду й м’ясо, але він навіть не повернув голови. Лежав нерухомо, жовтаві очі пильно дивилися на вхід в ущелину, у прерії, широкі й безкраї. Він не здригнувся і тоді, коли я доторкнувся до нього. Сонце сідало за обрій, а Лобо невідривно дивився вдалину. Я сподівався, що вночі старий ватажок скликатиме свою зграю, навіть приготувався до цього. Але він уже кликав її в скрутну мить, і ніхто не прибіг на допомогу. Більше він кликати не схотів.

Кажуть, лев, який позбувся сили, орел, що втратив волю, і голуб, котрого розлучили з подругою, гинуть від розбитого серця. Тож чи можна було сподіватися, що серце цього нескореного свавільця стерпить потрійний удар? Він утратив і силу, і волю, і подругу.

Коли зарожевів світанок, Лобо лежав так само спокійно, немовби спочивав. Але старий ватаг уже був мертвий.

Я зняв ланцюг з його могутньої шиї. Один з ковбоїв допоміг мені відтягти труп у повітку, де лежала й Бланка. Ми поклали Лобо поруч із нею, і ковбой сказав:

— Нарешті ти знайшов її. Тепер ви знову разом.

Переклад Лариси Боженко

Запитання і завдання до прочитаного уривка

1. Які спостереження за поведінкою вовків підказали оповідачу успішний план подальшого полювання? На чому ґрунтувався розрахунок мисливця?
2. Що відчував оповідач у хвилини перемоги над Бланкою? А як сприйняли цю подію ви?
3. Як змінилася поведінка Лобо після втрати подруги? Які деталі свідчать про глибину його горя?
4. Як було схоплено старого вовка? Чому оповідач хотів зберегти йому життя?
5. Схарактеризуйте поведінку Лобо в полоні. Чому він збайдужів до власного становища? Знайдіть у тексті відповідний коментар оповідача. Чи поділяєте ви думку мисливця?

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Складіть простий план оповідання. Перекажіть за ним зміст твору.

2. Назвіть основні риси характеру Лобо. У яких епізодах виявляється могутність, внутрішня сила та велич цього звіра?

3. Доведіть! На які почуття здатен старий вовк? Чи можна назвати їх людськими? Як ставиться до Лобо оповідач? Доведіть свою відповідь.

4. Схарактеризуйте оповідача та його ставлення до природи. Обґрунтуйте відповідь прикладами з тексту.

5. Подискутуйте! Сетону-Томпсону часто дорікали, що він закінчив оповідання загибеллю вовка. На це письменник відповідав, що почуття, які викликають вовк і мисливець у фіналі твору, мають допомогти читачеві зрозуміти його зміст. Отож обговоріть з товаришами такі питання:

чи був оповідач гідним суперником Лобо;
чи можна назвати поєдинок людини й вовка чесним;
кому із супротивників ви співчуваєте й чому;
чи вважаєте ви перемогу мисливця над вовком беззастережною і чому;
як ви зрозуміли фінал твору.

6. Пофантазуйте! Запропонуйте власні варіанти назви оповідання «Лобо — володар Курумпо». Прокоментуйте їх. На якій думці автора вони мали б наголошувати?

7. Складіть у зошиті план характеристики Лобо.

8. Розгляньте малюнки Сетона-Томпсона, уміщені в цьому розділі. Який вам сподобався найбільше? Опишіть цю картину.