Зарубіжна література. Повторне видання. 5 клас. Волощук

Розділ 10. Маестро витончених казок

Літературна розминка

Чимало письменників, які створювали казки, були відомі передусім як автори книжок для дорослих. Що, на вашу думку, спонукало їх писати казки, тобто твори, які здебільшого сприймаються як «дитячі»?

Оскар Вайлд відомий передусім як автор книжок для дорослих. Поезія та проза митця вже понад століття хвилюють душі читачів, а вистави за його п’єсами до сьогодні збирають повні зали. Не дивно, що на такому тлі «дитячим» казкам випало не найпомітніше місце у творчості цього письменника. І все ж без вайлдівських казок, з їхніми темами й героями, важко уявити світову дитячу літературу. Оригінальність цих творів зумовлено оригінальністю особистості самого автора.

Оскар Вайлд (1854-1900). Фото Н. Сароні

Оскар Фінґал О’Флагерті Віллс Вайлд народився і виріс у столиці Ірландії Дубліні. Батько майбутнього письменника, лікар за фахом, був пристрасним шанувальником ірландської історії та культури. Нерідко замість платні він просив пацієнтів-селян переказати давні повір’я та легенди. На основі матеріалу, який зібрав Вайлд-старший, згодом видано два томи фольклору. Мати Оскара писала вірші. Родина часто влаштовувала поетичні вечори та прийоми на честь європейських знаменитостей.

Творча атмосфера якнайкраще сприяла розвиткові літературного таланту й смаку юнака. Ще за шкільних років він виявив блискучі здібності до мов, захопився давньогрецькою культурою. Після закінчення коледжу Вайлд вступив до Оксфордського університету, який здавна вважався одним з найкращих у Європі. Тут навчалася обдарована молодь. Однак навіть у такому середовищі Оскар привертав до себе увагу як людина непересічна, незалежна, наділена критичним розумом і дотепністю. Його влучні висловлювання цитували далеко за стінами університету. Отож Вайлд став відомим ще до того, як почав друкувати книжки. А коли їх було видано, публіка переконалася, що він не лише оригінальна особистість, а й талановитий письменник.

З року в рік популярність Вайлда зростала. Світське товариство підхоплювало кожен його дотеп, обговорювало його вчинки та манери - хто кепкуючи, а хто й зі щирим захватом. І лише небагатьом удалося розгледіти в митцеві, який приголомшував публіку зухвалими витівками, людину з вразливою душею. Цей Вайлд над усе прагнув вирватися у світ справжньої Краси. Саме такий світ він і створював у своїх чудових казках.

Авторитетна цитата

Відомий літературознавець Олексій Звєрєв писав про Вайлда-казкаря: «Вайлд прочинив перед своїми читачами двері в інший, захопливий і барвистий світ, де червоні ібіси¹ чатують на золотих рибок, а весільні бенкети вінчає танок троянди, де чарівні перетворення — такі звичні, що їх просто не помічають. Він писав про те, чого справді “ніколи не було”, але спромігся досягти рідкісної виразності кожної деталі, кожного штриха. Сюжети його казок незвичайні й сумні. Так, соловей іде на смерть лише заради того, аби вередлива панянка кинула на дорогу квітку, забарвлену його кров’ю; красуня Інфанта дізнається, що таке справжня відданість, однак вимагає, аби до неї приводили гратися тільки тих, у кого немає серця. Казки Вайлда побудовано на суперечностях між мрією та дійсністю, любов’ю та байдужістю, красою та сірістю життя».

¹ Ібіс - схожий на невелику чаплю болотний птах з довгими ногами й загнутим дзьобом.

Перевірте себе

• 1. Розкажіть про дитинство Вайлда. Що вплинуло на розвиток його літературного обдаровання?
• 2. Чим письменник вирізнявся серед студентів університету?
• 3. Перечитайте рубрику «Авторитетна цитата». Про які особливості казок Вайлда розповідає російський дослідник?

ХЛОПЧИК-ЗІРКА

(Скорочено)

Якось двоє бідних Лісорубів поверталися додому, продираючись через великий сосновий ліс. Була зимова ніч, стояв пекучий мороз. Сніг товстою ковдрою укривав землю і гілля дерев, і коли Лісоруби продиралися крізь хащі, навкруги, потріскуючи, ламалися перемерзлі галузки, а коли вони підійшли до Гірського Водоспаду, то побачили, що він нерухомо завис, бо його поцілувала Крижана Королева.

Був такий холод, що навіть звірі й пташки не знали, як його перебути.

- Брр! - прогарчав Вовк і застрибав між кущів, підібгавши хвоста. - Жахлива погода! Не розумію, куди тільки уряд дивиться.

- Віть-віть-віть! - прощебетали зелені Коноплянки. - Наша старенька Земля вмерла, і її одягли в білий саван¹. (...)

¹ Саван - поховальне покривало.

А двоє Лісорубів усе йшли та йшли, сердито похукуючи на задерев’янілі пальці та шурхаючи своїми здоровенними, підбитими залізом чобітьми по зледенілому снігу. Раз вони були провалилися в глибоку заметену яму й вилізли звідти білі, мов мірошники, що стоять біля коша, коли сиплеться борошно; а то були посковзнулися на твердому й гладенькому льоду замерзлого болота, і в’язки хмизу повипадали з їхніх рук і порозсипалися, тож їм довелося знову складати і зв’язувати їх; а ще раз їм здалося, що вони заблукали, і їх охопив великий жах, бо вони знали, яка жорстока Крижана Королева з тими, що засинають у її обіймах. Але вони помолилися Святому Мартінові², під чиїм заступництвом перебувають усі мандрівники, і вернулися по своїх слідах назад, а потім ішли, дуже пильнуючи, і зрештою вийшли на узлісся і звідти побачили внизу долину й вогні рідного села.

² Святий Мартін - у католиків покровитель мандрівників.

Вони дуже зраділи, що небезпека минула, і голосно засміялись, і Земля здалася їм тепер срібною квіткою, а Місяць - квіткою золотою.

Але, посміявшись, вони знову посмутніли, бо згадали свої злидні, і один з них сказав другому:

- І чого це ми так зраділи? Життя гарне тільки для багатих, а не для таких, як ми з тобою. Краще б ми замерзли в лісі або дикі звірі нас порозривали.

- То правда, - відповів його товариш. - Одним дано багато, а іншим майже нічого. Несправедливість панує у світі: радощі вона дарує небагатьом, зате горе вділяє щедрою рукою.

Але поки вони отак нарікали на свою злиденну долю, трапилося щось дуже дивне: прекрасна, надзвичайно яскрава зірка впала з неба. Вона ковзнула небосхилом поміж іншими зірками, і коли вражені Лісоруби повели за нею очима, їм здалося, ніби вона впала зразу ж за кущами верболозу, за овечим загоном, лише за кільканадцять кроків від них.

- Ого! То неабиякий шмат золота, треба його знайти! - разом вигукнули вони й кинулися до того місця: так захотілося їм золота.

Та один з них біг швидше за товариша, випередив його, продерся крізь верболіз... І що ж він побачив? На білому снігу справді сяяла золотом якась річ. Лісоруб підбіг, нагнувся, узяв ту річ і побачив, що тримає в руках згорнутий плащ із золотої тканини, дивовижно вишитий зірками. І він крикнув товаришеві, що знайшов скарб, який упав з неба, а коли той теж підбіг, вони присіли на снігу й почали розгортати плащ, щоб поділитися золотом. Та ба! У складках плаща вони не знайшли ні золота, ні срібла, ні взагалі будь-якого скарбу, а тільки мале дитинча, яке лежало й спало. І тоді один Лісоруб сказав другому:

- Оце такий кінець нашим великим сподіванням. Немає нам з тобою щастя, бо хіба принесе щастя бідному дитина? Покиньмо її краще тут і ходімо своєю дорогою: адже ми люди бідні, дітей у нас і своїх досить, і не можемо ми відривати в них кусень хліба від рота, щоб дати чужому.

Ілюстрація В. Бритвіна

Але товариш його відповів:

- Ні, то було б лихе діло - залишити дитину, щоб вона замерзла тут на снігу, і хоч я бідар, як і ти, і ротів у мене своїх повно вдома, і в горшках порожньо, я все ж візьму його до себе - якось виглядимо вдвох з дружиною.

І він обережно взяв дитинча на руки, укутав його в плащ, щоб не замерзло на лютому холоді, і почвалав з горба в село, а товариш його, ідучи поруч, усе дивувався подумки з такої його дурості та м’якосердя.

А коли вони дійшли до села, товариш сказав йому:

- Ти взяв собі дитину, то віддай мені плаща, адже треба поділитися тим, що вдвох знайшли.

Але той відповів:

- Ні, не дам, бо цей плащ ні мій, ні твій, а цієї дитини, - і, побажавши йому доброго здоров’я, підійшов до своєї хати й постукав у двері. (...)

Побачивши, що Лісоруб приніс додому маля, його дружина засмутилася, адже подружжю непросто було прогодувати навіть власних дітей. Однак заспокоївшись, жінка прийняла хлопчика як рідного сина. Золотий плащ і бурштинове¹ намисто Дитини-зірки Лісоруб заховав у скриню.

¹ Бурштин - скам’яніла викопна смола хвойних дерев (переважно жовтого кольору різних відтінків); використовується для виготовлення прикрас; янтар.

Отож Дитя-зірка росло й виховувалося вкупі з дітьми Лісоруба, їло й пило з ними за одним столом і гралося разом з ними.

I з року в рік хлопчик гарнішав і гарнішав, а жителі села тільки дивувалися його красі, тому що всі вони були смуглолиці И чорняві, а цей мав личко біле И ніжне, мов вирізьблене із слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи - як пелюстки червоної троянди, і очі - як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря.

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба й усіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він - шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він попихав дітьми й називав їх своїми слугами. Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік і всіх скривджених долею, а ще й кидав у них камінцями та проганяв на шлях, накрикував, щоб вони йшли просити хліба десь в інше місце, і жоден жебрак, крім хіба найвідчайдушнішого, не наважувався вдруге заходити в те село просити милостиню. Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою, насміхався і глузував з нещасних та безпомічних. Себе ж любив, і часто влітку, коли стояли тихі сонячні дні, він лежав у священниковому садку біля кринички й посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою.

Ілюстрація Н. Гольц

Не раз, було, Лісоруб із дружиною дорікали йому, кажучи:

- Ми ж не вчинили з тобою так, як ти чиниш із тими, що зосталися на світі, мов билинка в полі, і ні до кого їм прихилитися. І чому ти такий жорстокий з тими, що потребують співчуття?

Та Хлопчик-зірка не слухав їх, він тільки стояв понуро та посміхався зневажливо, а потім знову біг до своїх ровесників і верховодив ними. А ті в усьому слухалися його, бо він був гарний, прудконогий, умів танцювати, співати й грати на сопілці. І хоч би куди вів їх Хлопчик-зірка, вони стрімголов бігли за ним, і хоч би що наказував робити, вони все покірливо робили. І коли він виколював кротові очі гострим шпичаком з очерету, вони реготали, а коли жбурляв камінцями в прокаженого¹, вони реготали теж. Так він верховодив ними в усьому, і вони стали такі самі немилосердні, як і він.

¹ Прокажений - хворий на проказу, страшну хронічну хворобу, що вражає шкіру, м’язи, гортань, внутрішні органи та нервову систему, і яка передається під час спілкування.

І от якось проходила селом одна бідна жебрачка. Її одіж була саме лахміття, а з босих ніг, зранених об гостре каміння шляху, сочилася кров; жаль було дивитися на ту страдницю. Натомившись, вона сіла під каштаном перепочити.

Та її побачив Хлопчик-зірка й сказав своїм товаришам:

- Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха². Ходімо проженемо її звідти, бо вона така відразлива, що на неї гидко дивитися.

² Старчиха - жебрачка, злидарка.

І він підійшов до жебрачки ближче й став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона із жахом дивилася на нього й не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами:

- У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

Ілюстрація В. Бритвіна

А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав:

- А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

- То правда, що не син, - відповів Лісоруб, - але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

Коли старчиха почула ці слова, вона тільки скрикнула й зразу зомліла. Тоді Лісоруб підняв її і відніс до своєї хати, а його дружина почала клопотатися коло неї. І коли та жінка опритомніла, вони подали їй їсти та пити й просили її заспокоїтися.

Проте жінка не схотіла ні їсти, ні пити, а тільки спитала Лісоруба:

- Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі? І відтоді минуло десять років, чи не так?

І Лісоруб відповів:

- Так, я знайшов його в лісі, і це справді було десять років тому.

- А які речі були при ньому тоді, як ти його знайшов? - вигукнула жінка. - Чи не було в нього часом на шиї бурштинового намиста? І чи не був він закутаний у золотий плащ із вигаптуваними по ньому зірками?

- Саме так, - відповів Лісоруб. І він витяг плащ та бурштинове намисто зі скрині, де вони лежали, і показав їх жінці.

Кадр із кінофільму «Казка про зоряного хлопчика» (режисер Л. Нечаєв, 1983 р.)

І коли вона побачила ці речі, то заплакала з радощів і сказала:

— Це він, мій синочок, якого я загубила в лісі. Благаю вас, покличте його негайно, бо я обійшла весь світ, шукаючи його.

І Лісоруб із дружиною вийшли надвір, і гукнули Хлопчика-зірку, і сказали йому:

— Іди до хати, там на тебе чекає твоя мати.

І Хлопчик-зірка, сповнений великою радістю і подивом, убіг до хати. Та коли побачив ту, що чекала на нього в хаті, він презирливо зареготав і мовив:

— Ну а де ж моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

— Я — твоя мати, - відповіла йому жінка.

— Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке! — гнівно вигукнув Хлопчик-зірка. — Ніякий я тобі не син, бо ти - бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя! (...)

Мати благала не проганяти її, але серце Хлопчика-зірки залишалося незворушним.

— Ой синочку мій! - скрикнула жінка. — Невже ти й не поцілуєш мене на прощання? Я ж стільки натерпілася мук, доки відшукала тебе!

— Нізащо, — відповів Хлопчик-зірка, — адже на тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу-ропуху¹, ніж тебе.

¹ Ропуха — безхвоста земноводна (пристосована до життя у воді й на суші) тварина з бородавчастою слизовою шкірою; зовні схожа на велику жабу; живе в тінистих сирих місцях, знищує шкідників рослин.

Тоді жінка встала й поплентала, обливаючись гіркими сльозами, до лісу, а Хлопчик-зірка, побачивши, що вона пішла, зрадів і побіг гратися зі своїми товаришами.

Та тієї самої миті, як ті побачили його, вони стали глузувати з нього, кажучи:

— Та ж ти бридкий, як ропуха, і відразливий, як гадюка! Тікай звідси геть, бо нам гидко гратися разом з такою потворою, як ти. — І вони прогнали його із садка.

Тоді Хлопчик-зірка задумався і промовив сам до себе:

— Що це вони кажуть? Ану піду я до кринички й погляну на себе у воду, і вона скаже мені, що я гарний.

Ілюстрація Д. Гордєєва

Ілюстрація Н. Гольц

Ілюстрація Д. Гордєєва

І він пішов до кринички і глянув у воду, але що ж він побачив! Обличчям він став схожий на жабу, а тіло його вкрилося лускою, як у гадюки. І він кинувся обличчям у траву й заридав, а потім сказав собі:

— Це, певне, така мені кара за мій гріх. Адже я відмовився від рідної матері й прогнав її геть, я посоромився її і вчинив жорстоко з нею. Тепер я піду й шукатиму її по всьому світу й не знатиму спочинку доти, доки не знайду її. (...)

І він схопився і побіг до лісу, гукаючи матір, щоб вернулась, але нізвідки не чув відповіді. Цілий день він ходив і гукав по лісу, а коли зайшло сонце, ліг спати на купу листя, і всі пташки та звірі повтікали від нього, бо пам’ятали його жорстокість. І він спав один-однісінький, тільки ропуха збоку лупала на нього очима та гадюка повільно проповзла біля нього.

А вранці він прокинувся, зірвав кілька кислих ягід з дерева, з’їв їх і пішов далі безмежним лісом, умиваючись гіркими сльозами. І кого тільки зустрічав дорогою, усіх запитував, чи не бачили його матері.

Він запитав Крота:

- Ти риєш нори під землею. Скажи мені, чи не бачив ти там моєї матері?

А Кріт йому відповів:

- Ти виколов мені очі. Як же я можу бачити?

Тоді він запитав у Коноплянки:

- Ти літаєш понад самими вершечками найвищих дерев і можеш бачити весь світ. Скажи, чи не бачила ти моєї матері?

А Коноплянка відповіла йому:

- Як же я можу літати, коли ти заради втіхи попідрізав мені крила?

І малу Білочку, що самотою жила в дуплі ялини, він спитав:

- Скажи, де моя матір?

А Білочка відповіла:

- Ти вбив мою матір. Шукаєш свою, щоб і її вбити?

І Хлопчик-зірка похилив голову, заплакав і став просити пробачення у всіх Божих створінь та все йшов і йшов далі лісом, шукаючи тієї старчихи. А на третій день, пройшовши весь ліс, він вибрів на узлісся і спустився в долину.

І коли він проходив селами, діти дражнили його й кидали в нього камінцями, а селяни, боячись, щоб від нього не пішла на зерно яка зараза, не пускали його навіть до клуні ночувати, наказуючи наймитам гнати його геть, і не було жодної людини, яка б зглянулася на нього. (...)

Отак три роки блукав він по світу й ніде ніколи не зустрів ні любові, ні доброзичливості, ані милосердя; увесь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині. (...)

Якось Хлопчик-зірка підійшов до брами міста біля річки. Вартові жорстоко познущалися з його потворності, а потім продали в рабство злому Чаклуну. Той кинув хлопчика до підземелля, давши йому лише скибку хліба й воду. А наступного ранку сказав: «У тім лісі, що неподалік від брами цього міста гяурів¹, сховано три золоті монети: з білого золота, із жовтого золота і з червоного золота. Сьогодні ти мусиш принести мені монету з білого золота, а коли не принесеш, одержиш сто канчуків² по спині. І поспішай якнайшвидше, а ввечері я чекатиму на тебе біля хвіртки мого саду. Гляди ж, принеси біле золото, а то погано тобі буде, бо ти - мій раб і я заплатив за тебе ціну келиха солодкого вина».

¹ Гяур - у мусульман зневажлива назва людини іншої віри.

² Канчук - батіг.

І Хлопчик-зірка вийшов з міста й підійшов до лісу, про який казав йому Чаклун.

А треба сказати, що віддалік цей ліс милував око - здавалося, що в ньому повно співучих пташок та запашних квітів, і Хлопчик-зірка з радістю зайшов у нього. Та мало втіхи зазнав він у тому лісі, бо хоч би де він ступив, скрізь перед ним уставали батоги шипшини з колючими шпичаками, і вогнем обпікала жалка кропива, і будяки кололи його своїми гострими, як кинджали, колючками, і Хлопчик-зірка набрався муки. До того ж він ніде не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив йому Чаклун, хоч і шукав її від ранку до полудня і від полудня до заходу сонця. А коли стало заходити сонце, він повернув додому, умиваючись гіркими слізьми, бо знав, яка на нього чекає кара.

Ілюстрація В. Бритвіна

Ілюстрація Н. Гольц

Ілюстрація Д. Ракової

Та коли він уже виходив на узлісся, з хащів до нього долинув крик — здавалося, хтось кличе на допомогу. Забувши про своє горе, він побіг на той крик і побачив мале Зайченя, що потрапило в пастку якогось мисливця.

І Хлопчик-зірка зглянувся на бідне Зайченя і звільнив його, промовивши до нього:

— Сам я всього-на-всього раб, але тобі я подарую волю.

А Зайченя відповіло йому так:

— Ти й справді подарував мені волю, а от чим я тобі за це віддячу?

І Хлопчик-зірка сказав йому:

- Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене дуже битиме.

- Іди за мною, - сказало йому Зайченя, - і я заведу тебе туди, куди тобі треба, бо я знаю, де захована ця монета й навіщо.

Ілюстрація Н. Гольц

Тоді Хлопчик-зірка пішов за Зайченям і - о радість! - у дуплі великого дуба побачив монету з білого золота, яку він шукав.

Сповнений безмежної радості, він схопив монету й сказав Зайченяті:

- За послугу, яку я тобі зробив, ти мені віддячив у багато разів більшою, і за мою добрість відплатив ти мені сторицею.

- Ні, - відповіло Зайченя, - як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою, - і швидко поскакало геть, а Хлопчик-зірка пішов до міста.

Тепер слід сказати, що біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя закривав сірий полотняний каптур, і його очі палали в прорізах, мов жарини, і коли він помітив Хлопчика-зірку, що підходив до брами, він ударив у свою дерев’яну миску й задзвонив у свій дзвінок, гукнувши йому так:

- Дай мені монетку, а то я помру з голоду. Адже мене вигнали з міста й ніхто не змилується наді мною.

- Який жаль! - вигукнув Хлопчик-зірка. - У мене тільки одна монета в гаманці, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене страшно битиме, бо я його раб.

Та прокажений благав його доти, доки Хлопчик-зірка змилувався над ним і віддав йому монету з білого золота.

А коли він прийшов до будинку Чаклуна, той відчинив хвіртку, і впустив його в сад, і запитав його:

- Ти приніс монету з білого золота?

І Хлопчик-зірка відповів:

- Ні, не приніс.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив, і поставив перед ним порожню дощечку й сказав: «їж», а потім поставив порожнього кухлика й сказав: «пий», і знову кинув його в підземелля.

А вранці Чаклун прийшов і сказав:

- Якщо сьогодні ти не принесеш мені монети із жовтого золота, то навіки залишишся моїм рабом і одержиш триста канчуків по спині.

І пішов знову Хлопчик-зірка до лісу й цілісінький день шукав монету із жовтого золота, проте ніде не міг її знайти. (...)

Увечері до нього прибігло Зайченя і знову допомогло знайти монету. Проте й цю монету хлопчик віддав прокаженому, пожалівши його від щирого серця.

А наступного дня вранці Чаклун прийшов до нього й сказав:

- Якщо ти сьогодні принесеш мені монету із червоного золота, я відпущу тебе на волю, а якщо не принесеш, я тебе вб’ю.

Ілюстрація Н. Гольц

І пішов Хлопчик-зірка до лісу, і цілісінький день шукав монету із червоного золота, проте ніде не міг її знайти. А надвечір він сів на землю і заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього Зайченя.

І Зайченя сказало йому:

- Монета із червоного золота, яку ти шукаєш, лежить у печері, що позад тебе. Тож не плач, а радій.

- Як же я тобі віддячу за це? - вигукнув Хлопчик-зірка. - Гай-гай! Це ж ти втретє виручаєш мене.

- Але ти перший зглянувся на мене, - відповіло йому Зайченя і швидко побігло собі геть.

А Хлопчик-зірка зайшов у печеру й в найдальшому кутку її побачив монету із червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і вирушив хутчій до міста. А прокажений, побачивши його, став посеред дороги й закричав, благаючи його:

- Віддай мені монету із червоного золота, а то я помру!

І Хлопчик-зірка знову пожалів його й віддав йому монету із червоного золота, сказавши:

- Твоя біда гірша, ніж моя.

Але серце його стислося з туги, бо він знав, яка лиха доля на нього чекає.

Та диво дивне! Коли він проходив міську браму, вартові вклонилися йому з великою шанобою і промовили:

- Який гарний наш володар!

А натовп городян ішов за ним слідом і гукав:

- Та нема за нього вродливішого в усьому світі!

Заплакав тоді Хлопчик-зірка й сказав сам до себе:

- Це вони насміхаються з мене...

Але навколо нього зібралося так багато люду, що він заблукав і прийшов на широку площу, де стояв королівський палац.

І ворота палацу відчинилися, і назустріч Хлопчикові-зірці поспішили священнослужителі та найбільші вельможі міста й сказали, уклонившись йому низько:

- Ти наш володар, на якого ми давно чекаємо, і син нашого короля.

А Хлопчик-зірка їм відповів:

- Я не королівський син, а син бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я вродливий, коли я знаю, що на мене гидко глянути?

Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами й на чийому шоломі замість гребеня був крилатий лев, підняв перед ним свого щита й крикнув:

- Чому мій повелитель не вірить, що він гарний?

І Хлопчик-зірка глянув у щит. І що ж він побачив? Його обличчя знову було гарне, як колись, і вся його колишня врода знов повернулася до нього, тільки в очах він побачив щось нове, чого раніше ніколи в них не бачив. А священнослужителі та найбільші вельможі впали перед ним на коліна й сказали:

- Було давнє пророцтво, що цього дня прийде до нас той, хто має владарювати над нами. Тож хай володар наш візьме цю корону й цей скіпетр¹ і стане нашим королем, справедливим і милосердним.

¹ Скіпетр - палиця, оздоблена дорогоцінностями; знак монаршої влади.

Але Хлопчик-зірка відповів їм:

- Я не гідний бути вашим королем, бо я зрікся матері, що породила мене, і я доти не матиму спокою, доки не знайду її і не випрошу в неї пробачення. Тож відпустіть мене, бо я мушу далі йти по світу й не можу тут більше затримуватися, хоч ви й пропонуєте мені корону та скіпетр.

І по цих словах він відвернувся і глянув на вулицю, що вела до міської брами, і - леле! Серед людей, що товпилися довкола сторожі, він побачив жебрачку, яка була його матір’ю, а поруч стояв той самий прокажений, що сидів перед міською брамою.

Ілюстрація Ф. Френч

Ілюстрація Н. Гольц

Ілюстрація Д. Гордєєва

Крик радощів зірвався з його вуст, і він побіг до жебрачки і, упавши перед нею навколішки, обцілував рани на її ногах і омив їх своїми слізьми.

Він низько схилив голову, аж до пилюки, і, ридаючи так, що, здавалося, його серце ось-ось розірветься з болю, промовив такі слова:

- Мати моя! Я зрікся тебе в дні своєї гордині. Не відштовхни мене в годину мого смирення! Я ненавидів тебе. Даруй же мені любов. Я був відцурався тебе. Прийми ж своє дитя... (...)

І жебрачка поклала руку йому на голову й промовила:

- Устань!

І прокажений поклав руку йому на голову й теж сказав: - Устань!

І він піднявся, глянув і - о диво з див! Перед ним були Король і Королева.

І Королева сказала йому:

- Ось твій батько, якого ти пожалів у біді.

А Король сказав:

- Ось твоя мати, чиї ноги ти омив своїми слізьми.

І вони обняли й поцілували його, і повели його в палац та вбрали в дорогі шати, і наділи йому корону на голову та дали в руки йому скіпетр, і став він правити містом, що стояло над річкою. І він був милосердний і справедливий до всіх. Він прогнав геть лихого Чаклуна, а Лісорубові та його дружині послав багато дорогих подарунків, а дітей його зробив вельможами. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами та звірами й учив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим - одіж, і в його державі панували мир і достатки.

Та правив він недовго. Надто багато зазнав він горя і надто тяжкі пройшов випробування, тож через три роки він помер. А після нього прийшов лихий володар.

Переклад Ілька Корунця

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Намалюйте комікси до казки «Хлопчик-зірка» й підготуйте за ними переказ твору.

2. Чому Хлопчик-зірка виховувався в родині Лісоруба? Як він ставився до своїх названих батьків? Наведіть приклади з тексту.

3. Чим відрізнявся Хлопчик-зірка від своїх ровесників? На чому трималася його влада над іншими дітьми?

4. Чому герой утратив свою вроду?

5. Через які випробування довелося пройти Хлопчику-зірці, щоб заслужити прощення? Які наслідки своїх жорстоких учинків він усвідомив під час покарання?

6. Що змушувало героя щоразу віддавати монету прокаженому? Які душевні якості з’явилися в хлопчика за час служби в лихого Чаклуна?

7. Знайдіть! Знайдіть у казці антитези та випишіть їх у робочий зошит.

8. Доберіть цитати до поданого у вигляді таблиці плану характеристики Хлопчика-зірки. Заповніть таблицю в зошиті.

Що порівнюємо	До покарання	Після покарання
Зовнішність
Риси характеру
Ставлення до матері
Ставлення до тих, хто потребує допомоги

9. Подискутуйте! Зазвичай у казках краса й добро неподільні: вродливі персонажі мають добру душу й навпаки. Однак у казці Вайлда цей зв’язок порушено. Як ви вважаєте, чому?

10. Порівняйте сюжет казки «Хлопчик-зірка» з біблійною оповіддю про доброго самарянина. До якого висновку спонукає це порівняння?

11. Робота в групах. Користуючись інтернетом, підготуйте виступ на тему «Образ Хлопчика-зірки в казці О. Вайлда та її екранізації “Казка про Зоряного хлопчика” (режисер Л. Нечаєв, 1983 р.)».

Літературний навігатор

Улюблені літературні казки

До найяскравіших поетичних казок О. Пушкіна належать «Руслан і Людмила» та «Казка про мертву царівну та про сімох богатирів». В основі обох творів - сюжет про пошуки нареченої, яка перебуває в полоні злих сил. В обох казках відважні легіні заради кохання, що сильніше за всіх лиходіїв і навіть за смерть, долають перешкоди здійснюють героїчні вчинки й здобувають перемогу над злом. А в казці «Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю» прекрасна царівна-чарівниця допомагає коханому воз’єднатися з батьком, якого богатир утратив через підступи злих тіток, що позаздрили його матері-цариці. Поет створює дивовижний казковий світ, щедро оздоблюючи його багатими фольклорними традиціями та яскравими оригінальними образами.

В. Ненов. Ілюстрація до поеми «Руслан і Людмила»

М. Рєзніков. Ілюстрація до «Казки про мертву царівну та про сімох богатирів»

О. Куркін. Ілюстрація до «Казки про царя Салтана...»

• 1. Які людські чесноти оспівуються і які вади засуджуються в пушкінських творах, що ви прочитали?
• 2. Намалюйте казкових персонажів, що згадуються в казках О. Пушкіна «Руслан і Людмила», «Казка про мертву царівну і сімох богатирів» та «Казка про царя Салтана...».

У казці «Соловей» Андерсен розповів історію птаха - маленького, майже непомітного, але наділеного даром чарівного співу. Навіть китайський імператор, послухавши, як співає ця сіренька пташка, звелів залишити Солов’я у своєму палаці. Та одного разу в палаці з’явився штучний соловейко. Майстерно зроблений, він теж умів співати - щоправда, завше один і той самий мотив. Тоді справжнього Солов’я, який не хотів і не міг співати разом з механічним, оголосили висланим за межі країни. Однак невдовзі імператор про це пошкодував.

Ілюстрація Дж. Пейшенса

• 1. У казці живий соловей видається непомітною сірою пташиною поруч зі своєю коштовною копією. До якої думки автор підводить читача, наділяючи кожного з персонажів певною зовнішністю?
• 2. Чому штучний птах не зміг перешкодити смерті, тимчасом як справжній соловей спромігся її здолати? Яку думку автора увиразнює такий перебіг подій?

Непохитний олов’яний солдатик - персонаж однойменної казки Г. К. Андерсена. Цього іграшкового солдатика, як і його двадцятьох чотирьох братів, виготовили з олов’яної ложки. Однак на відміну від інших він мав лише одну ногу: на другу не вистачило олова. Коли непохитного олов’яного солдатика вперше дістали з коробки, він закохався в паперову балерину, яку побачив на порозі іграшкового палацу. А невдовзі в його житті розпочалися небезпечні пригоди.

Ілюстрація Дж. Мерсер

• 1. Яким постає іграшковий світ у казці? Назвіть його мешканців.
• 2. Як поводився головний герой казки під час своїх пригод? Наведіть приклади з тексту.
• 3. Як ви зрозуміли фінал казки?

Еліза — героїня казки Андерсена «Дикі лебеді». Вона народилася у великій королівській сім’ї, де крім доньки було ще одинадцять синів. Після смерті королеви батько-король одружився вдруге. Його нова дружина зненавиділа названих дітей. Вона зачаклувала королевичів, а маленьку принцесу віддала на виховання чужим людям.

Ілюстрація Н. Гольц

Згодом Еліза повернулася до палацу, але злостива королева не могла цього стерпіти. Знову вдавшись до чаклунства, вона зробила дівчину такою потворною, що навіть батько не впізнав її.

Відтак Еліза вирушила на пошуки братів. Якось уві сні вона побачила фею і дізналася, як можна звільнити королевичів від злих чарів. Умови були дуже важкими, але принцеса погодилася не вагаючись.

• 1. Що зробила дівчина заради того, щоб зняти чари з братів? Які душевні якості виявила героїня?
• 2. Які фантастичні події та побутові подробиці казки вам найбільше запам’яталися?

Сьогодні у відповідь на запитання «Ким був Джозеф Редьярд Кіплінґ?» часто можна почути: «Автором “Мауґлі”». Насправді цьому письменнику належить ціла низка книжок, більшість з яких адресовано дорослим читачам. За творчі досягнення письменника відзначено найвищою літературною нагородою — Нобелівською премією. Однак саме його книжки для дітей завоювали найбільшу популярність. Адже їх знає і любить багатомільйонна аудиторія юних читачів.

Ілюстрація Е. Кінкейда

Ідея створення «Книги джунглів», до якої увійшла історія Мауґлі, виникла випадково. Одна англійська письменниця, що редагувала дитячий часопис, запропонувала Кіплінґу написати «щось про джунглі» для юних читачів. Він узявся за цю справу й, захопившись нею, створив цілих дві книжки. Обидві мали величезний успіх.

• 1. Чого навчився Мауґлі у своїх наставників?
• 2. Як хлопець довів, що має людську гідність?
• 3. Які закони джунглів вам запам’яталися? Чи схожі вони на закони людської спільноти?

Хто не знає барона Мюнхгаузена? Персонаж, якого створила творча уява німецького письменника Рудольфа Еріха Распе, розповів чимало веселих історій: про коня на дзвіниці, про впольовану лисицю, що втекла вискочивши із шуби, про політ на гарматному ядрі та про оленя, на голові якого виросла вишня. Цей дивак став символом безмежної людської фантазії.

Ілюстрація С. Алімова

• 1. Прочитайте оповідання «Кінь на даху», «Дивовижне полювання», «Із болота за кіску», «Верхи на ядрі». Які з цих історій вам видаються найсмішнішими?
• 2. Визначте основні риси характеру головного героя.
• 3. Перегляньте будь-яку екранізацію «Пригод барона Мюнхгаузена» (на вибір). Чим ця стрічка відрізняється від казок про Мюнхгаузена, які ви прочитали?

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Персонажі літературних казок на картинах та ілюстраціях

Окрема сторінка пушкініани¹ - картини та ілюстрацій, що зображують епізоди та героїв казок митця. Серед найзнаменитіших малюнків до «Казки про рибалку та рибку» - створені в 1933 р. роботи Івана Білібіна (1876-1942), російського художника, книжкового ілюстратора й театрального декоратора. Білібін був також автором ілюстрацій та декорацій до театральних постановок низки інших пушкінських казок: «Казка про золотого півника», «Руслан і Людмила», «Казка про царя Салтана...».

¹ Пушкініана - сукупність творів літератури й мистецтва, присвячених Пушкіну та його творчості, а також усіх видань творів письменника.

І. Білібін. Ілюстрації до «Казки про рибалку та рибку»

Справжній шедевр малярства - картина «Царівна-Лебідь» Михайла Врубеля (1856-1910). Свого часу художник оформлював виставу за оперою Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана...», у якій партію царівни Лебедиці виконувала його дружина, талановита співачка Надія Забела-Врубель. Саме її і зображено на полотні. Однак перед нами не просто костюмований портрет. Адже Врубелю вдалося створити образ, що втілив найвищу красу, таїну жіночих чар, поетичного натхнення. Художник ніби зупинив мить чарівного перетворення птаха на дівчину.

М. Врубель. Царівна-Лебідь

Як цікавий творчий матеріал митців-ілюстраторів завжди приваблювали й проникливі, багаті на тонкі деталі казки Андерсена.

Георгій Нарбут (1886-1920) - видатний майстер графіки, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок), проекту герба Української держави й, на жаль, незавершеної «Української абетки». Творчий почерк цього художника, зокрема його оригінальний візерунок, запам’ятовується назавжди й упізнається з першого погляду. Ілюстрації Нарбута до казки Андерсена «Соловейко» (1912 р.) вирізняються бездоганною графічною точністю, витонченістю ліній і декоративною вишуканістю.

Г. Нарбут. Ілюстрації до казки «Соловейко»

• 1. Розгляньте ілюстрації Білібіна до «Казки про рибалку та рибку». Які візерункові деталі й поєднання кольорів підкреслюють інтерес художника до народного мистецтва?
• 2. Розгляньте репродукцію картини Врубеля «Царівна-Лебідь». Як на ній передано казкову красу дівчини? Які кольори переважають на картині? Чому?
• 3. Перегляньте ілюстрації Нарбута до казки «Соловей». Укажіть на елементи, що демонструють особливості книжкової графіки митця: декоративність, чіткість контурів, контрастність.

Кадри з кінофільму «Казка про зоряного хлопчика» (режисер Л. Нечаєв, 1983 р.)

Хлопчик-зірка на кіноекрані

У 1983 р. радянський режисер Леонід Нечаев зняв кінострічку «Казка про Зоряного хлопчика». У ній сюжет казки «Хлопчик-зірка», збагачений образами інших казкових творів Вайлда, переосмислено як науково-фантастичну історію.

У кінофільмі йдеться про далеку цивілізацію, що досягла нечуваного технічного прогресу й позбулася всіх пристрастей, але несподівано постала перед проблемою: з планети Земля до неї котяться хвилі енергії людських почуттів. Аби вирішити цю проблему, на Землю відправлено немовля з холодною душею. Воно мало вгамувати надто палкі серця людей. Це й був Хлопчик-зірка.

• 1. Які сюжетні відхилення від літературного джерела ви помітили у фільмі? Чим, на вашу думку, зумовлено таке осучаснене прочитання творів О. Вайлда? Поміркуйте, чуму автори кінострічки замінили магію, яка була в казці, науково-фантастичними елементами.
• 2. Чи збіглися ваші уявлення про зовнішність Хлопчика-зірки з баченням режисера?

Творчо повторюємо та узагальнюємо прочитане

• 1. Як називається казка про хлопчика, якого покарано за відмову від власної матері? Укажіть її автора.
• 2. Хто з письменників, згаданих у цій частині підручника, писав віршовані казки?
• 3. Поясніть пряме й переносне значення епітета «золотий» у казці «Про рибалку та рибку».
• 4. Визначте основну думку казки «Снігова королева».
• 5. Установіть, з якого твору походить цитата: «Як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою»? Що вона означає? Яке моральне правило життя розкривають ці слова?
• 6. Робота в групах. Завдання для першої групи. Порівняйте образи Хлопчика-зірки та Яцуся з казки «Цвіт папороті». Визначте в них спільне та відмінне. Завдання для другої групи. Порівняйте сюжети казок «Снігова королева» та «Хлопчик-зірка». Що в них спільного? Завдання для третьої групи. Уявіть, що Кая викрала не Снігова Королева, а Королева Спеки. Яким міг би бути сюжет такої казки? Зробіть на його основі театральну виставу або мультфільм.
• 7. Перечитайте опис лісу, яким розпочинається казка Вайлда «Хлопчик-зірка». Які деталі увиразнюють казковість зимової природи?
• 8. На прикладах прочитаних творів поясніть зв’язок літературних казок з фольклорними.
• 9. Мандруємо інтернетом. Підготуйте чотири слайди для презентації ілюстрацій до будь-якої відомої вам казки Г. К. Андерсена або О. Вайлда.
• 10. Напишіть твір-роздум на тему «Хибні й справжні цінності людського життя в літературних казках».