Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Частина друга. Модернізм
Світогляд і художнє новаторство модерністів
Ви це знаєте
- 1. Із чим у вас асоціюються поняття «модерн», «модерний стиль», «модерністська література»?
- 2. Пригадайте або знайдіть в Інтернеті, що таке натуралізм, неоромантизм, декаданс, імпресіонізм, символізм.
- 3. Які теми, на ваш погляд, хвилювали митців на початку XX ст.?
- 4. Як наукові відкриття та технічні винаходи межі ХІХ-ХХ ст. вплинули на мистецтво?
Слово «модернізм» (від франц. moderne — новітній, сучасний) — це не лише термін, що позначає певний напрям у художній літературі. У загальному культурному контексті воно набуло сили стрижневого поняття, що фіксує докорінні зміни в мистецтві, філософії і загалом у світорозумінні людини XX ст.
Літературознавча довідка
Модернізм — сукупна назва напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст., які вирізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства.
Коментар архіваріуса
Англійська письменниця-модерністка В. Вулф напівжартівливо датувала виникнення модерністського мистецтва груднем 1910 р., оскільки саме тоді, за її словами, змінилася людська природа. Звісно, не слід розуміти це твердження буквально, але в 10-ті роки XX ст., справді, уступили в пору творчої зрілості знакові письменники, як-от М. Пруст, Дж. Джойс, Ф. Кафка, Т. С. Еліот, Р. М. Рільке та інші.
Ф. Білек. Мойсей. 1905 р.
А. Вольтер. Глиняна тарілка з ліліями. 1900 р.
Р. Лалік. Діадема «Півник». 1897-1898 рр.
Естетичні витоки модернізму сягають ще доби декадансу, коли в універсальних художніх системах романтизму та реалізму зародилися нові напрями та течії: від критичного реалізму відбрунькувалися натуралізм та імпресіонізм, а від романтизму — неоромантизм та символізм. На початку XX ст. ці напрями та течії, що вже вичерпали свій духовно-естетичний потенціал, були синтезовані модернізмом на новій основі. Унаслідок такого синтезу визначилась одна з найхарактерніших рис модерністської літератури — принцип поєднання елементів життєподібного зображення (натуралістичних та імпресіоністичних) з елементами умовними, символічними.
У літературі модернізму художній світ постає автономною реальністю, що підкоряється особливим законам. Така реальність у незвичному світлі вияскравлює «больові точки» об’єктивного світу, котрий письменники-модерністи усвідомлювали як хаотичний, незбагненний, абсурдний. На перший погляд, це здається дивним, бо час, коли на літературних обріях з’явилися модерністи, був добою бурхливого розвитку науки та великих історичних сподівань. Проте жодних суперечностей тут немає. Письменники гостро відчували брак духовності, яким супроводжувався прогрес «механічної цивілізації» з породжуваними нею революціями в усіх сферах буття та небезпечною самовпевненістю інтелекту. За словами норвезького літератора Даґа Сулстада, там, де інші бачили розум і порядок, модерністи бачили лише ірраціональність і хаос. Із цього хаосу вони і творили свої художні світи.
За умов сприйняття зовнішнього світу як сукупності хаотичних фрагментів основою для створення естетичної цілісності стало суб’єктивне начало. Світ у модерністській літературі часто зображується крізь призму свідомості індивіда; важливим об’єктом художнього дослідження стає також сфера підсвідомого.
У масиві модерністської літератури простежуються два магістральні шляхи побудови нової художньої реальності. Митці, які йшли першим шляхом, створювали свій художній світ, спираючись на вже «готовий» матеріал — міфічний або літературний. Цей матеріал вони часто використовували як другий (символічний) план персонажів та сюжетних ситуацій, що переносив зображуване в позачасовий загальнолюдський вимір. За таким принципом, зокрема, побудовані романи «Улісс» Дж. Джойса, де другим планом змальованого життя початку XX ст. є Гомерова «Одіссея», а також «Доктор Фаустус» Т. Манна та «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, у яких на другому плані звучить фаустіанська тема.
Інший шлях торували письменники, які створювали свій художній світ не на загальнокультурному ґрунті, а з власних, індивідуально-авторських міфів. Так народжувалися самобутні сюжети про перетворення людини на комаху («Перевтілення» Ф. Кафки) або про пошесть чуми у XX ст. («Чума» А. Камю).
К. Фернан. Мистецтво, або Ніжність Сфінкса. 1896 р.
Модерністські міфи — як ті, що будувалися на ґрунті вже відомого матеріалу, так і ті, що були індивідуально-авторськими творіннями, — відрізнялися від міфів давніх. На противагу архаїчному, модерністський літературний міф зазвичай був забарвлений авторською іронією, що не дозволяла читачам повірити, ніби все, що в ньому змальовується, — дійсність.
Письменники-модерністи не виробили спільної естетичної платформи, не створили колективних творчих програм. Однак, згідно з усталеною думкою літературознавців, біля витоків модернізму стоять три найвидатніші прозаїки XX ст.: француз Марсель Пруст, ірландець Джеймс Джойс та австрієць Франц Кафка. Характерно, що всі троє не вважали себе модерністами, поготів — засновниками нового літературного напряму. Творили вони незалежно один від одного; між ними навіть не було повноцінного творчого спілкування. Кафка ніколи не зустрічався із Джойсом чи Прустом. А коротка зустріч Пруста та Джойса в Парижі не мала навіть натяку на творчий взаємообмін. Однак ці три письменники, працюючи незалежно один від одного, створили духовно-естетичні засади модерністського напряму і проклали нові шляхи літератури XX ст.
Марсель Пруст (1871-1922) уславився у світі як автор багатотомного роману «У пошуках утраченого часу» (1909-1922). Саме цей монументальний твір дав підставу критикам назвати письменника одним із засновників модернізму.
Ж.-Е. Бланш. Портрет Марселя Пруста. 1904 р.
Роман складається з таких частин: «На Сваннову сторону», «У затінку дівчат-квіток», «Ґермантська сторона», «Содом і Гоморра», «Полонянка», «Альбертіна зникає» та «Віднайдений час».
Українське відлуння
До українського читача роман «У пошуках утраченого часу» дійшов завдяки титанічній праці відомого перекладача Анатоля Перепаді (1935-2008). У 2001 р. йому присуджено Премію імені Г. Сковороди за переклад усіх частин твору. До цього повністю перекласти семитомник Пруста не вдавалося жодному з перекладачів Центральної та Східної Європи.
Філологічна консультація
«У пошуках утраченого часу» часто називають «суб’єктивною епопеєю». Це визначення досить точно фіксує своєрідність побудови твору. З одного боку, він справді епопея, адже й за обсягом, і за розмахом охоплення буття не поступається класичним епопеям XIX ст. А з другого боку, Пруст зображає життєвий плин крізь призму свідомості центрального персонажа — Марселя, постаті значною мірою автобіографічної. Зовнішній світ не просто вміщується у свідомість героя, а перепідпорядковується її внутрішнім законам. Замість епічної реальності перед читачем постає реальність суб’єктивна, психологічна, у межах якої плин життя перетворюється на спонтанний «потік пам’яті», а головним засобом художнього опанування світу стає спогад героя.
Ж.-Е. Бланш. Портрет Джеймса Джойса. 1935 р.
Немовби під мікроскопом у творі розглядаються найдрібніші реакції та відтінки почуттів головного героя, змальовуються подорожі його внутрішнього «я» заплутаними стежками пам’яті, розкривається механізм виникнення його спогадів, спрямованих на те, щоб відродити в усій повноті, ясності та яскравості колись пережиті враження й заглибитися в їхню сутність.
Відтворений в епопеї «потік пам’яті» охоплює не лише буття оповідача, а й життєві пригоди численних персонажів, які потрапляють у його поле зору й утворюють загальне тло французького життя на межі ХІХ-ХХ ст.
Завдяки художньому новаторству та філософській глибині роман «У пошуках утраченого часу» зажив слави «найвеличнішої французької книжки XX століття».
Друга ключова постать модерністської прози — ірландський письменник Джеймс Джойс (1882-1941). Віхи мистецької еволюції Дж. Джойса відображено в найвдаліших його книжках: збірці новел «Дублінці» (1907), романах «Портрет митця замолоду» (1916), «Улісс» (1922), «Поминки за Фіннеганом» (1939).
Специфічне місце в літературній спадщині митця посідає мініатюра «Джакомо Джойс» (близько 1914), у якій було апробовано модерністську поетику. Це художньо-щоденниковий літопис кохання, яке пережив Джойс у Трієсті. Прототип зображеної героїні — учениця письменника юна Амалія Поппер.
У творі немає чітко окресленого сюжету зі звичним початком та кінцем. Текст побудовано як мозаїку переважно дрібних, зовні не пов’язаних фрагментів. Ці фрагменти фіксують окремі миті любовних взаємин, віддзеркалюють спалахи почуттів героя та відтворюють різні ракурси образу його коханої.
У цьому творі Джойс апробував також елементи техніки «потоку свідомості».
Філологічна консультація
«Потік свідомості» — один з провідних прийомів літератури модернізму. Термін належить американському філософу В. Джеймсу, який уважав, що свідомість — це потік, річка, у котрій думки, переживання, спогади постійно перебивають одне одного, спонтанно перетинаються. «Потік свідомості» в художній літературі імітує хаотичний процес мислення людини.
У центрі роману «Портрет митця замолоду» — духовне визрівання художника, від раннього дитинства й до усвідомлення письменницького покликання.
Настановою на синтез індивідуального та універсального начал значною мірою зумовлено і своєрідність побудови роману «Улісс». У творі зображено повсякденні пригоди двох центральних персонажів — Леопольда Блума та Стівена Дедала.
С. Далі. Постійність пам’яті. 1931 р.
Г. Клімт. Поцілунок. 1907-1908 рр.
Д. Гусинін. Ілюстрація до роману «Улісс»
Світові мотиви
Під «дублінським» шаром сюжету ховається античний, який Джойс запозичив з Гомерової «Одіссеї» (Улісс — це латинська форма імені Одіссей). Кожен з вісімнадцяти «епізодів» (так визначено розділи у творі) автор співвідніс із певним епізодом античного епосу. У центральних персонажів: Стівена Дедала, Леопольда Блума та його дружини Моллі є свої літературні прототипи: відповідно гомерівські Телемах, Одіссей та Пенелопа. Мають своїх античних відповідників й інші персонажі твору. Завдяки такій побудові Джойсів твір набуває характеру модерністського роману-міфу.
А втім, не варто думати, ніби «Улісс» — осучаснений варіант гомерівської «Одіссеї». Джойс прагнув виявити вічні, актуальні як для стародавнього міфу, так і для життя особистості XX ст. ситуації людського буття. У тканину оповіді про центральних героїв він уплітає філософські та релігійні теми, міфи та легенди, деталі повсякденного життя та сучасні йому політичні реалії. Наслідуючи середньовічних мислителів, для яких книжка могла бути й космічним явищем, і живим організмом, письменник побудував роман так, аби кожен з розділів співвідносився з певною частиною людського тіла, з певною наукою або мистецтвом, кольором та символом. Усі ці перегуки разом з різностильністю (у різних епізодах Джойс пародіює різноманітні стилі англійської літератури від давнини до сучасності) створюють унікальний за масштабом охоплення модерністський епос. І всю цю неосяжну панораму вміщено в романі в один-єдиний день — найдовший, за словами критиків, в історії літератури.
Внесок Дж. Джойса в розвиток світової літератури важко переоцінити. Цей митець-новатор докорінним чином змінив художню прозу і вплинув на розвиток інших видів мистецтва. Сьогодні без творів ірландського письменника-модерніста неможливо уявити розвиток літератури XX ст.
Перевірте себе
- 1. Схарактеризуйте головні особливості світосприйняття митців модерністської доби.
- 2. Розкрийте зв’язки модерністської літератури з міфом. Чим продиктовано інтерес митців-модерністів до міфів?
- 3. Назвіть письменників, що вважаються засновниками західного модернізму.
- 4. Назвіть частини роману «У пошуках утраченого часу». Як вони пов’язані між собою?
- 5. Чому цей твір називають «суб’єктивною епопеєю»?
- 6. Розкрийте художню своєрідність мініатюри «Джакомо Джойс». Що таке «потік свідомості»?
- 7. Які новації запровадив письменник у романі «Улісс»? Що таке роман-міф?