Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Із п’єси «Пігмаліон»

П’єса на п’ять дій

ДІЯ ТРЕТЯ

(...) Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі всі встають. Керована сигналами Хігінса, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.

Еліза (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Хігінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [г], вимовляючи «ХіГінс», але переживання ці даремні - її вимова бездоганна.) Пан Хігінс передав мені ваше запрошення.

Пані Хігінс (люб’язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.

Пікерінг. Доброго дня, панно Дулітл!

Еліза (подає йому руку). Полковник Пікерінг, якщо не помиляюся?

Пані Айнсдорф Гіл. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.

Еліза. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене Хігінсом.)

Пані Айнсдорф Гіл (знайомлячи). Моя дочка Клара.

Еліза. Доброго дня!

Клара (збуджено). Доброго дня! (Сідає поряд з Елізою, пожираючи її поглядом.)

Фреді (підходить до них). А я вже мав щастя...

Еліза. Доброго дня!

Фреді вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.

Xігінс (зненацька). А, побий мене лихо! Тепер і я пригадую! (Усі на нього дивляться.) Ковент Гарден! (Скрушно.) От, чорт!

Пані Хігінс. Генрі, прошу тебе, не сідай на стіл, бо зламаєш.

Хігінс (похмуро). Вибач.

Іде до канапи. По дорозі чіпляється об камінні ґратки і спотикається об щипці. Лайнувшись крізь зуби, приводить усе в порядок і, завершивши свій невдалий перехід, падає на канапу з такого розгону, що чути тріск. Пані Хігінс, докладаючи всіх зусиль, аби утриматись, мовчки спостерігає за сином. Западає гнітюча тиша.

Пані Хігінс (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?

Еліза. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається.

Фреді. Ха-ха! Як кумедно!

Еліза. У чому справа, юначе? Б’юсь об заклад, я все правильно сказала.

Фреді. Неперевершено!

Пані Айнсдорф Гіл. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива - і щовесни захворює.

Еліза (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци.

Пані Айнсдорф Гіл співчутливо поклацує язиком.

Еліза (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та як на мене, стару вколошкали.

Пані Айнсдорф Гіл (зачудовано). Вколошкали?

Еліза. Ну! А то, чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла!

Пані Айнсдорф Гіл (приголомшена). Боже мій!

Еліза (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви, на милість, чого б оце така здоров’яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом’яний капелюх - той, що до мене мав перейти?! Поцупили - точно вам кажу! Тут справа ясна: хто капелюха поцупив, той і тітку вколошкав!

Пані Айнсдорф Гіл. А що означає «вколошкав»?

Хігінс (поспіхом). А... це таке модне світське слівце. «Вколошкати» значить «убити».

Пані Айнсдорф Гіл (до Елізи, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

Еліза. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли пришити. А тут цілий капелюх!

Пані Айнсдорф Гіл. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

Еліза. Кого?! Її?! Та для неї джин був - як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.

Пані Айнсдорф Гіл. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

Еліза. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

Пані Айнсдорф Гіл. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!

Еліза. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело.) А тільки так... Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді, як вип’є - то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап’ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім як удома.) Воно ж от, яка штука... Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку - так де те горе й ділося! (До Фреді, який корчиться від невтримного сміху.) Що таке?! Чого це ви ржете?

Фреді. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

Еліза. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До Хігінса.) Може, я щось зайве сказала?

Пані Хігінс (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

Еліза. Слава тобі, Господи! (Захоплено.) От! Так я ж і кажу...

Хігінс (підводиться й дивиться на годинник). Гм!

Еліза (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають, Фреді прямує до дверей.) Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з пані Хігінс.)

Пані Хігінс. На все добре.

Еліза. До побачення, полковнику!

Пікерінг. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку.)

Еліза (кивком голови прощається з рештою). До побачення!

Фреді (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені...

Еліза (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені.) На таксі поїду! (Виходить.)

Пікерінг, ледь перевівши подих, падає у крісло. Фреді вибігає на балкон, аби ще раз глянути на Елізу.

Пані Айнсдорф Гіл (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

Клара (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

Пані Айнсдорф Гіл. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки - не інакше, як «паскуди». Проте, я глибоко переконана, що такі манери - непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули, - то й поготів! А як гадаєте ви, полковнику?

Пікерінг. Мене не питайте. Кілька років я прожив в Індії, а за цей час уявлення про манери настільки змінилося, що іноді навіть важко сказати, чи ти на званому обіді, чи в портовій таверні.

Клара. Це справа звички. В цьому нема нічого ані поганого, ані доброго. Здебільшого на такі слівця ніхто не звертає уваги, а тим часом їхня незвичність додає буденним фразам певного шику. І взагалі, ця нова говірка здалася мені цілком безневинною і навіть дуже милою.

Пані Айнсдорф Гіл (встає). Ну, що ж... Гадаю, нам час іти.

Пікерінг та Хігінс підводяться.

Клара (теж підводиться). Ой, справді! В нас же на сьогодні ще аж три візити. До побачення, пані Хігінс! До побачення, полковнику! До побачення, пане професоре!

Хігінс (вкрай неохоче підводиться з канапи й супроводжує її до дверей). До побачення! І не забудьте випробувати нову говірку - під час своїх аж трьох візитів! Головне - не хвилюйтеся і добряче їм ушкварте!

Клара (розпливаючись усмішкою). Обов’язково! До побачення! Вся ця вікторіанська благопристойність - така дурість!

Хігінс (спокушаючи її). Хай їй чорт!

Клара. Дідька їй лисого!

Пані Айнсдорф Гіл (яку аж пересмикує). Кларо!

Клара. Ха-ха! (Виходить, безмежно рада, що так швидко засвоїла нову світську моду. Зі сходів лунає її дзвінкий сміх.)

Фреді (немов звертається до небес). І скажіть мені після цього... (Неспроможний впоратися з напливом почуттів, уриває свою риторику й підходить до пані Хігінс.) До побачення.

Пані Хігінс (прощаючись із ним за руку). На все добре. Ви б хотіли знову побачитися з панною Дулітл?

Фреді (палко). О, так! Страшенно б хотів!

Пані Хігінс. Тоді до зустрічі. Ви знаєте мої прийомні дні.

Фреді. Так, так! Страшенно вам вдячний! До побачення! (Виходить.)

Пані Айнсдорф Гіл. На все вам добре, пане Хігінс.

Хігінс. І вам.

Пані Айнсдорф Гіл (до Пікерінга). Що вдієш... Я ніколи не призвичаюся до таких слів.

Пікерінг. І не варто. Це зовсім не обов’язково. Запевняю, що й без них ви чудово дасте собі раду.

Пані Айнсдорф Гіл. Але ж Клара знов дорікатиме, що я нехтую модні вислови. До побачення!

Пікерінг. До побачення. (Тиснуть одне одному руки.)

Пані Айнсдорф Гіл (до пані Хігінс). Будь ласка, не зважайте на Клару. (Почувши, що пані Айнсдорф Гіл понизила голос, Пікерінг делікатно відходить до вікна, де стоїть Хігінс.) Ми такі бідні, і вона так рідко буває на прийомах. Їй просто нема де навчитися сучасних манер... Бідолашна дівчинка... (Пані Хігінс, побачивши, що на очі в гості навертаються сльози, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей.) А хлопчик у мене дуже славний, правда?

Пані Хігінс. Так, він дуже милий. Я завжди буду рада його бачити.

Пані Айнсдорф Гіл. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде.)

Хігінс (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, Хігінс ліворуч від неї. Пікерінг повертається на свій стілець.)

Пані Хігінс. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва - твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить вона просто звела тебе з розуму.

Пікерінг. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?

Пані Хігінс. Доки вона під опікою Генрі - ні!

Хігінс (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.

Пані Хігінс. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому - навряд.

Хігінс (глибоко ображений). Ну, знаєте!..

Пікерінг (перебиває його). Не гарячкуйте, Хігінсе! Просто частіше дивіться на себе з боку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів у Гайд-парку - років двадцять тому.

Хігінс (нахнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.

Пані Хігінс (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікерінг, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вімпол-стріт?

Пікерінг (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми вдвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше...

Пані Хігінс. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?

Хігінс. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?

Пані Хігінс. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?

Пікерінг (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Хігінс.

Хігінс. А я ні біса не второпаю! Я знаю одне: три місяці, день у день, я бився над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж, мені з неї чимало користі: вона завжди знає, де шукати мої речі, пам’ятає, де й з ким я призначаю зустрічі...

Пані Хігінс. А як із нею ладить економка?

Хігінс. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи це вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж, Еліза - це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Хігінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Пік!

Пікерінг. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.

Хігінс. А я ж тільки про Елізу й думаю! Про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язиком! Не кажу вже про її душу: це важче за все!

Пані Хігінс. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.

Хігінс. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наділивши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи.

Пікерінг (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до пані Хігінс й нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Хігінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть щодня, помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче.) Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій...

Хігінс (атакуючи з іншого боку). Чорт забирай! Ця дівчина - найцікавіший з усіх моїх експериментів. Зараз ми нею тільки й живемо! Скажіть, Пік!

Пікерінг. Тільки про неї й говоримо.

Хігінс. Вчимо її.

Пікерінг. Одягаємо.

Пані Хігінс. Що?!

Хігінс. Винаходимо нову Елізу!

Пані Хігінс (затуляє від цього галасу вуха, бо чоловіки намагаються перекричати один одного). Тс-с-с! (Вони замовкають.)

Пікерінг. Перепрошую, пані Хігінс. (Зніяковілий, відсувається від неї.)

Хігінс. Вибач. Та коли Пікерінг починає галасувати, то й слова не вставиш!

Пані Хігінс. Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?

Пікерінг. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.

Пані Хігінс. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З’явилося дещо інше.

Пікерінг. Але що ж?!

Пані Хігінс (несвідомо видаючи цим словом свою старосвітську логіку). Проблема.

Пікерінг. Он воно що! Проблема, як зробити з неї світську даму?

Хігінс. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.

Пані Хігінс. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Проблема в тому, що робити з Елізою потім.

Хігінс. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей.

Пані Хігінс. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей» ?

Пікерінг (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати). Все якось уладнається, пані Хігінс. (Підводиться, готовий іти.)

Хігінс (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.

Пікерінг. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Хігінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокоює сполохану дитину, а потому прямує до виходу.)

Хігінс. Хай там як - а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за Пікерінгом.)

Пікерінг (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.

Хігінс (виходячи, до Пікерінга). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!

Пікерінг. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!

Хігінс. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!

Пікерінг. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах.)

Пані Хігінс (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За тПереклад М. Павловаретьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки! (...)

Запитання та завдання до прочитаного уривка

  • 1. Яке враження справила Еліза на присутніх у вітальні?
  • 2. У чому полягав секрет її привабливості?
  • 3. Чому, на вашу думку, помилки, що їх припустилася Еліза під час «світської розмови», були сприйняті гостями пані Хігінс як вияви «нової моди»?
  • 4. Що є головною темою дискусії пані Хігінс, її сина та полковника Пікерінга?
  • 5. Чим не сподобалася пані Хігінс ідея «вдосконалення дівчини»?
  • 6. Як ставиться професор Хігінс до Елізи - як до рівноправної йому особистості чи як до «об’єкта» свого експерименту?
  • 7. Які моральні проблеми порушуються в творі?
  • 8. А які деталі здаються вам особливо комічними?

Дискусійне обговорення

  • Чи справді експеримент, про який ідеться у драмі, відкриє, як стверджує Хігінс, для дівчини безліч нових можливостей?

Поглиблений філологічний аналіз

  • 1. Спираючись на прочитаний уривок, поясніть, як автор переосмислює античний міф про Пігмаліона та Галатею.
  • 2. Наведіть приклади вживання у п’єсі слів із різних пластів мови, а також парадоксів Шоу.

Розвиток фантазії та можливостей «співтворчого» читання

  • Пофантазуйте на тему подальшого розвитку «експерименту» Хігінса.

Г. Кельботт. Європейський міст