Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук
Бернард Шоу
(1856—1950)
«Я спеціаліст з аморальних та єретицьких п'єс. Репутацію мені створила моя наполеглива боротьба, яка мала на меті змусити публіку переглянути власну мораль...»
Б. Шоу
Джордж Бернард Шоу - англійський драматург, автор яскравих театрознавчих та літературно-критичних статей, лауреат Нобелівської премії (1925). Його творчість стала важливою віхою на шляху оновлення європейського театру.
26.07.1856 р. - народився у Дубліні в родині негоціанта-невдахи Джорджа Карра Шоу.
Упродовж 1867-1871 рр. навчався по черзі у протестантській, католицькій і знов у протестантській школах, після чого рік працював спочатку клерком, а потім касиром в агентстві нерухомості.
1872 р. - родина Шоу розпалася: мати Бернарда разом з дочками та вчителем музики Ванделером Лі перебралася до Лондона, а сам Бернард залишився з батьком. За чотири роки він також переїхав до Лондона, де якийсь час служив у телефонній компанії Едісона, а також у музичній газеті В. Лі «Горнет».
Від 1879 до 1883 р. молодий літератор написав п’ять романів, які, однак, окремими книжками опублікувати йому не вдалося.
1884 р. - захопившись Марксовим «Капіталом», Шоу вступив до соціалістичної Фабіанської спілки. Наступні вісім років він інтенсивно співпрацював із газетами спершу як музичний, а згодом і як театральний критик.
1892 р. - була написана й поставлена у лондонському «Незалежному театрі» перша п’єса Шоу «Будинки вдівця», яка викликала обурення публіки. Лише після створення п’єси «Учень диявола» (1897) та її вдалої постановки у Нью-Йорку письменник зміг залишити журналістику.
1898 р. - Шоу взяв шлюб із Шарлоттою Пейн-Таузенд, яка була його секретаркою. Того ж року вийшла друком збірка «П’єси приємні та неприємні».
1902 р. - з’явилася п’єса «Людина та Надлюдина», яка принесла драматургові славу одного з найвпливовіших митців «зламу століть».
1913 р. - була створена драма «Пігмаліон».
У розпал Першої світової війни був оприлюднений їдкий памфлет Б. Шоу «Війна з точки зору здорового глузду», який спровокував зливу звинувачень. У роки війни драматург написав і одну з найяскравіших своїх п’єс - «Дім, де розбиваються серця» (1916).
1917 р. - письменник виступає з палкою підтримкою соціалістичної революції в Росії.
Упродовж 1921-1923 рр. виходять друком й ставляться на сцені його драми «Назад до Мафусаїла» та «Свята Іоанна», присвячена Жанні д’Арк.
1925 р. - Б. Шоу була присуджена Нобелівська премія, яку він віддав Англо-шведській літературній спілці.
У 30-і роки разом з дружиною він подорожував різними країнами світу, багато виступав перед аудиторією та на радіо.
2.11.1950 р. - письменник помер.
Естетичні погляди Б. Шоу формувалися у полі впливу творчості знаменитого німецького композитора Р. Вагнера та широковідомого драматурга Г. Ібсена. Романтична пристрасність, успадкована від Вагнера, та ібсенівський досвід творення «аналітичних драм», поєднавшись у свідомості Шоу, породили своєрідну модель інтенсивного «переживання ідеї». Цією моделлю визначалася і структура п’єс англійського драматурга, і його принцип зображення персонажів як позбавлених повноформатної психологічної характеристики «уособлень» певних ідей.
Важливу роль у мистецькому розвиткові письменника відіграло також його захоплення ідеями таких знакових для своєї доби мислителів, як К. Маркс та Ф. Ніцше. Марксизм перегукувався із його соціалістичними симпатіями та критичним ставленням до буржуазного світу. А у доробку Ф. Ніцше його приваблювала передусім концепція «надлюдини». Обидва філософи, які при побіжному погляді не мали точок дотику, сходилися у пафосі перетворення сучасного світу та людини - пафосу, який був співзвучний умонастроям Б. Шоу.
Ще за часів роботи журналістом визначився специфічний погляд Шоу на театр як на знаряддя соціальної критики. Тому, порушуючи у своїх творах найгостріші питання суспільного життя (і при цьому свідомо конфронтуючи з глядачем), драматург широко практикував прийом сценічної «дискусії» - тобто зображення ситуації, в якій герої обговорювали своє становище, висловлювали суперечливі точки зору, залучаючи до полеміки глядачів. У такий спосіб митець формував підвалини інтелектуальної драми, яка стала одним із найважливіших надбань театру XX ст.
Для художнього світу Б. Шоу характерні такі риси:
- спрямованість драм на висвітлення нагальних проблем та конфліктів сучасного суспільного життя;
- відтворення на кону поєдинку рівноправних ідей («драма-дискусія»), у процесі якого оформлюються нові думки та формуються певні людські властивості;
- якнайширше використання парадоксу (як у побудові драматичної колізії, так і у мовленні персонажів), котрий представляє звичне явище у несподіваному світлі, а також руйнує суспільні стереотипи сприйняття оточуючого світу;
- зображення різких перепадів у душевному стані та суспільному становищі героїв;
- «відкриті фінали» п’єс; розгорнуті ремарки, розлогі авторські передмови або післямови до творів;
- поетика контрастів, різких переходів героїчного, трагічного чи піднесено-патетичного у знижено-комічний план - і навпаки; часте «осучаснення» запозичених сюжетів;
- наявність у художній тканині різноманітних стилів мовлення, зокрема урочистого, розмовного, жаргонного тощо, а також парадоксальне їх поєднання.
Парадокс
«Коли ви читаєте біографію, пам’ятайте, що правда ніколи не годиться для публікації».
Багаж
«Журналістика може носити звання найвищої форми літератури, адже найвища література є журналістикою. Письменник, якому забажалося висловити щось загальне й далеке від банальності, таке, що придалося б “не для одного століття, а для всіх часів”, зазвичай винагороджується тим, що його не читають ніколи...»
«Театр не може приносити насолоду. Він зраджує своєму призначенню, якщо не змушує вас шаленіти».
«Те, що я говорю сьогодні, завтра будуть говорити всі, навіть не пам’ятаючи, хто ж втовкмачив їм це у макітру. Звісно, люди таки мають на це право, адже я теж не пам’ятаю, хто втовкмачив мені у макітру ту чи ту думку: це Zeitgeist1».
Б. Шоу
Коли Б. Шоу та французький письменник Анатоль Франс роздивлялися стелю Сікстинської капели, а потім спустилися вниз, француз поцікавився, з ким він спілкувався. «З таким самим генієм, як і ви», - відказав Шоу.
1 Zeitgeist - дух часу (нім.).
Дзеркало критики
«Йому подобалося шокувати аудиторію, заганяти читачів у глухий кут, збивати їх з пантелику, надто ж якщо йому здавалося, що таким чином він змусить їх думати».
Е. Г’юз
«Критичні статті Шоу нагадували його промови, а ті, зрештою, - написані пізніше драматичні твори; дуже прості, відверті й зрозумілі; його характерними рисами були ясність та щирість. Жодної афектації, жодної штучності чи перегравання; справді цілісна людина, яка має на меті переконати, а не вмовити вас; цілком логічні аргументи, просвітлені зблисками сардонічної іронії, що йде від голови, а не від серця...»
Ф. Герріс
«Попри те, що він особисто - один із найдобріших людей у світі, він частенько й справді писав, аби зачепити людину; і в жодному разі не через ненависть до когось конкретно (для того йому навряд чи стало б наснаги та тваринної сили), а з тієї причини, що він дійсно ненавидить, і ненавидить смертельно, певні ідеї».
Г.К. Честертон
«Він робив усе, аби подолати згубне провалля між правдою та дійсністю...»
Т. Манн