Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Моріс Метерлінк

(1862—1949)

«Душі занурені у мовчання, як золото чи срібло занурені у чисту воду, і слова, вимовлені нами, мають сенс тільки завдяки мовчанню, що омиває їх».

М. Метерлінк

Моріс Метерлінк - бельгійський драматург і мислитель, лауреат Нобелівської премії (1911 р.). Найвидатніші твори М. Метерлінка, створені на зламі ХІХ-ХХ cт., вважаються взірцями символістської драми.

29.08.1862 р. - народився у бельгійському містечку Гент у родині землевласника, колишнього нотаря Полідора Метерлінка.

Після закінчення школи «Інститут Сентраль» у 1873 р. навчався в єзуїтському коледжі. У цей час майбутній драматург цікавився поезією та намагався віршувати, однак його захоплення не було підтримане батьками.

Упродовж 1881-1885 рр. за наполяганням родини він вивчав право у Гентському університеті. Саме тоді був вперше надрукований один із його віршів. Отримавши ступінь доктора права, Метерлінк три роки працював адвокатом у Генті.

1885 р. - здійснив поїздку до Парижа, де познайомився із багатьма відомими французькими літераторами, зокрема із С. Малларме. Паризькі зустрічі справили неабиякий вплив на творчий розвиток драматурга.

1889 р. - вийшли друком його перша збірка поезій (переважно наслідувальних) «Тепличні квітки» та перша драма «Принцеса Мален», що здобула високу оцінку у пресі. Відтоді Метерлінк повністю присвятив себе літературній праці. На межі ХІХ-ХХ ст. він створює найяскравіші свої п’єси: «Сліпі» (1890), «Пелеас і Мелізанда» (1892), «Там, усередині» та «Смерть Тентажіля» (обидві - 1894), «Монна Ванна» (1902), «Диво Святого Антонія» (1903); а також філософські праці: «Скарби смиренних» (1896), «Життя бджіл» (1901) та ін.

Від 1896 р. Метерлінк живе у Франції.

1908 р. - написана блискуча п’єса-феєрія «Синій птах».

1911 р. - письменникові була присуджена Нобелівська премія з літератури. Він і надалі продовжував плідно працювати. З-під його пера вийшло чимало п’єс та філософських творів. Однак увесь цей доробок залишився у затінку написаного раніше.

1919 р. - драматург одружився з акторкою Рене Дагон, виконавицею однієї з ролей у його «Синьому птахові».

Напередодні Другої світової війни Метерлінк переїжджає спочатку до Португалії, а згодом - до США, де потерпає від нестатків.

1947 р. - письменник повернувся до Ніцци, де й провів решту свого життя.

1948 р. - побачила світ книжка його мемуарів «Блакитні бульбашки», сповнена вдячності за прожите життя.

6.05.1949 р. - М. Метерлінк помер у Ніцці.

Творчість М. Метерлінка розпадається на два періоди. Перший період розвитку Метерлінкового таланту тривав під знаком символізму та декадансу. Звідти у його драми приходять вельми характерні для літератури межі ХІХ-ХХ ст. теми смерті, мовчання, людської безпорадності та сліпоти (декаданс), а також тенденція до зображення фактів і явищ буття крізь призму символів (символізм). У ранніх своїх п’єсах митець прагнув насамперед передати через «словесну матерію» світ «ідей», містичну таїну буття, невидимі «вищі» сили, що керують долею людини.

Поволі уявлення Метерлінка про світ змінюються, що відбивається у його художньому світі. Якщо у ранніх драмах цього автора центральне місце посідали теми смерті й безсилля людини перед лицем незбагненних сил, що грають її життям, то згодом на передні позиції висувається тема людських чеснот, прагнень і пристрастей, які вивищують особистість над трагічним становищем сліпої іграшки долі. Особливого значення набуває тема щастя, котре осмислюється як невпинне духовне самовдосконалення, осягнення світової гармонії та покірливе прийняття універсальних законів буття.

Мистецький досвід М. Метерлінка закарбувався у творчій практиці драматургів XX ст. Зокрема, простежується зв’язок проблематики та поетики його п’єс із творами представників експресіоністської драми та «театру абсурду».

Драматургію М. Метерлінка визначають такі риси:

  • зображення повсякденності в незвичному світлі, що вияскравлює містичний вимір буденних речей та явищ;
  • своєрідне унаочнення абстрактних понять (життя, смерть, людське безсилля, щастя тощо) в окремих ситуаціях, образах-символах, а також персонажах, які зазвичай уособлюють певні буттєві питання;
  • наявність провідних мотивів Фатуму й таємниці, що вказують на беззахисність людини перед незбагненними законами буття;
  • створення на кону атмосфери таємничості;
  • персонажі, позбавлені соціальних характеристик та індивідуальних психологічних рис, натомість покликані виражати людську душу як таку;
  • використання казкових сюжетів та фантастичних елементів; занурення у царину ірраціонального;
  • гранична простота фабули п’єс, певна «статичність» сценічної дії, зумовлена передусім наголошенням на зображенні духовного життя людини;
  • розробка «другого діалогу», який повинен висвітлювати за звичайним зовнішнім діалогом істинне спілкування душ (котре часто відбувається у «мовчанні», що його емоційно-смислові відтінки невичерпні).

Парадокс

«Сцена - це те місце, де вмирають великі твори».

М. Метерлінк

Багаж

1908 р. відомий російський режисер та теоретик театру К.С. Станіславський, котрий якраз збирався поставити Метерлінкового «Синього птаха» на московській сцені, прибув до Нормандії (Франція), аби поспілкуватися з автором п’єси. На вокзалі до нього озвався кремезний сивий чоловік у капелюсі шофера. Він допоміг режисерові скласти речі, сів за кермо авто і досить швидко повів його. Після кількох незначних зауваг Станіславський поцікавився врешті, як ся має пан Метерлінк. «Метерлінк?! - здивовано вигукнув “шофер”. - Я і є Метерлінк».

Деякий час по тому Станіславський жив у домі Метерлінка, який був, власне, переобладнаним середньовічним монастирем. «Я прислухався до таємничого шуму поснулого монастиря, до шарудінь, зітхань, висків, які вчувались уночі, до бою старовинних дзиґарів на вежі, до луни від кроків вартівника. Цей настрій містичної натури був споріднений із самим Метерлінком», - писав режисер.

«Бути мудрим означає передусім: навчитися бути щасливим...»

«Якщо ми будемо впродовж століть оспівувати марноту життя й непоборну потугу небуття та смерті, повз наші погляди промайнуть печалі, що ставатимуть дедалі одноманітнішими із наближенням до останньої правди. Якщо ж ми, навпаки, спробуємо зробити розмаїтим обличчя невідомого, що нас оточує, якщо шукатимемо в ньому новий ґрунт для життя, то, певно, наші печалі будуть з часом змінюватися сподіваннями, які згасатимуть, аби знову спалахнути».

М. Метерлінк

Дзеркало критики

О. Блок про п’єсу «Синій птах»:

«Тільки казці до снаги невимушено стирати межу між звичайним та незвичайним, і в цьому смак п’єси (“Синій птах”)... Цей ритм, ім’я якому - життя, а зупинка якого є смерть, цей ритм вчувається у кожній народній чарівній казці; ним просякнута й казка Метерлінка, коріння якої губиться у глибині народної душі».

«...У художньому обличчі Метерлінка є риси, котрі якщо й не збігаються достоту, то принаймні впритул межують із справжнім містицизмом. Тут ідеться про його дитячу сприйнятливість до ледь чутних шерехів та відблисків життя, про його дитячу віру у все сутінкове, казково-моторошне, чудесне, про його дитячу пристрасть до передчуттів та спогадів, про його - безперечно, так само дитячу - здатність всі ці шерехи та відблиски олюднювати, перетворювати на образи і змушувати їх діяти, - здатність, яка зробила його драматургом».

М. Мінський

Перед читанням

  • 1. З чим у вас асоціюється образ Синього Птаха? Як ви вважаєте, про що йтиметься у творі з однойменною назвою?
  • 2. Що таке феєрія? Яким ви уявляєте сюжет п’єси-феєрії?