Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Розділ ІІІ. Драматургія

Генрік Ібсен

(1828—1906)

«Принаймні особисто я сповідую... безперервний рух уперед. Там, де я перебував, коли писав різні свої книжки, тепер стовбичить досить згуртоване юрбище, але я сам пішов уперед, пішов, сподіваюся, набагато далі».

Г. Ібсен

Генрік Ібсен - норвезький драматург XIX cт., який посів одне з центральних місць у світовій літературі своєї доби й суттєвою мірою визначив шляхи розвитку театру XX cт.

20.03.1828 р. - народився у норвезькому містечку Шиєні у родині купця, власника торговельного дому.

1835 р. - банкрутство торговельного дому батька прирекло родину на злиденне існування.

Після закінчення школи, 1844 р., юнак перебрався до маленького містечка Грімстад, де працював помічником аптекаря. Там він написав свою першу п’єсу «Катіліна» (1849), яку видрукував за рік, підписавшись псевдонімом «Брюн’юльф Б’ярме» (п’єса була видана на кошти друзів накладом двісті п’ятдесят примірників).

1850 р. - оселився у Християнії, тодішній столиці Норвегії. Там він відвідував «фабрику студентів» Гельтберга, а з часом склав іспит на атестат зрілості.

Того ж року «Християнія-театр» поставив п’єсу Ібсена «Богатирський курган», яка, однак, не мала успіху.

1851 р. - наснажений норвезьким соціалістичним рухом, молодий літератор взяв участь у створенні газети, в якій публікував свої вірші, театральні рецензії та сатиричні статті.

Невдовзі, розчарований безсилістю опозиції, він пише пародійну п’єсу «Норма, або Кохання політика».

1852 р. - Ібсен став штатним драматургом новоствореного театру в Бергені, а 1857 р. - художнім керівником другорядного театру Християнії.

1858 р. - одружився із Сюзанною Дое Туресен, дочкою бергенського священика.

1862-1863 рр. - з’являються п’єси Ібсена «Комедія кохання» та «Боротьба за престол».

Від 1864 р. драматург живе переважно в Римі, Дрездені та Мюнхені. Протягом трьох місяців 1865 р. він створює поетичну драму «Бранд», яка стала його першим великим успіхом. А за два роки по тому - п’єсу «Пер Гюнт», що здобула величезну популярність і була покладена на музику Едвардом Грігом (1875). За кордоном були написані також драми «Підпори суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Дика качка» (1884), «Гедда Габлер»(1890) та ін.

1891 р. - Ібсен повернувся до Норвегії. Тут народжуються його п’єси «Будівничий Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894), «Йон Габріель Бйоркман» (1896), «Коли ми, мертві, пробуджуємося...» (1899).

23.05.1906 р. - розбитий паралічем письменник помер.

Г. Ібсен належав до числа митців, яких сучасники вважали «володарями думок». Його творчість стала величним мостом, що з’єднав літературу XIX та XX ст. У своїй мистецькій еволюції драматург пройшов чотири етапи.

Перший, «романтичний», період його творчості був тісно пов’язаний із національно-патріотичними настроями, поширеними в норвезькому суспільстві середини XIX ст. Не випадково однією з провідних тем тодішніх творів Ібсена була проблема усвідомлення норвезьким народом своєї самобутності. Своїх героїв молодий драматург одягав у костюми історичної давнини (в тому числі - античної) та наділяв романтичними пристрастями. Найбільший вплив на нього справили скандинавські саги, норвезький фольклор та література романтизму.

Другий етап, який дослідники називають «перехідним», ознаменувався створенням п’єс «Бранд» та «Пер Гюнт». У них Ібсен заперечував романтичні ідеали, які утверджував у своїх ранніх творах. У центрі уваги його нових драм була людина, яка або прагнула до визначення своєї сутності (як священик Бранд), або вирізнялася особистісною «аморфністю», браком духовного стрижня (Пер Гюнт).

Третій період, що його можна умовно визначити як «реалістичний», розпочався п’єсою «Союз молоді» і тривав понад десятиліття. У п’єсах, написаних у той час, митець розглядав різновиди та ступені духовного самовизначення людини. Аналізуючи цей болісний процес, він зазвичай виходив на широкі узагальнення щодо суспільного життя, а також порушував проблему пошуків духовних орієнтирів. Одним із найважливіших надбань цього періоду стала створена ним галерея образів емансипованих жінок.

Четвертий етап творчості характеризувався значним збільшенням символістського навантаження п’єс та виходом драматурга за межі соціальної конкретики. Тепер Ібсена насамперед цікавлять взаємини чоловіка та жінки, людини та творчості; значну увагу він приділяє аналізу граничних станів людської психіки та філософському осмисленню загальних проблем буття.

Таким чином, у своєму творчому розвиткові Г. Ібсен подолав шлях від романтизму до символізму, відкривши обрії «нової драми». Його мистецькі здобутки лягли у підґрунтя естетичних пошуків таких реформаторів драми, як Б. Шоу, А. Чехов, Б. Брехт.

Для художнього світу Г. Ібсена характерними є:

  • чільна роль проблеми пошуку героєм власного істинного «я»;
  • «аналітична композиція» більшості п’єс, згідно з якою вихідним пунктом дії є певний факт минулого, а його розкриття тісно пов’язане із вияскравленням особистості та її рушійних сил;
  • «колізія ідей», яка визначає відповідну побудову драматичного конфлікту;
  • перевага (особливо у п’єсах «реалістичного» та «символістського» періодів) «внутрішньої» дії (тобто дії, що розгортається в свідомості героя) над «зовнішньою»;
  • головний герой - індивідуаліст, зазвичай - бунтар проти тих чи тих усталених суспільних норм або стереотипів поведінки;
  • перевага діалогів над монологами; втілення ідейних програм героїв у їхніх вчинках та взаємодії одного з одним;
  • наскрізні мотиви таємниці та фатуму;
  • значущість символіки, особливо предметної, а також наявність символічного виміру у назві п’єс.

Багаж

«Я знаю про свій ґандж - нездатність близько, душевно сходитися з людьми, які вимагають, щоб ти був із ними відкритий. ...Я не можу змусити себе роздягтися перед іншими. І я відчуваю, що у взаєминах із людьми поготів не можу повністю виразити те, що втаємничене у глибині моєї душі й складає моє істинне “я”. Тож я охочіше замикаюся у собі...»

«Під сварливою і паскудною оболонкою я завжди приховував глибоке ставлення до життя. ...Я назавжди дистанціювався від своїх батьків, від усіх родичів, адже не міг змиритися із взаєминами, з огляду на які розумієш один одного лише наполовину».

«Я ніколи не погоджуся з тим, що свобода й політична свобода - поняття тотожні. Те, що Ви називаєте свободою, я називаю свободами, і те, що я називаю боротьбою за свободу, - не що інше, як невтомне, живе осягнення ідеї свободи. Інакше оволодіння свободою, котре не передбачає постійного її прагнення, є мертвотним і бездушним. Адже саме поняття “свобода” тим і відзначається, що розширюється в міру того, як ми прагнемо його осягнути. Відтак якщо у розпалі боротьби за свободу хтось спиниться і скаже: “Я надбав її”, він насправді доведе, що її втратив».

Г. Ібсен

Парадокс

«Зрештою, Ібсен був надзвичайно самовпевненим і часто проголошував, що творить не для сучасників, а для історії. Коли ж одного разу я наважився зауважити, що на це не може розраховувати жоден письменник, що навіть найбільші генії з плином століть призабулися, він спрожога кинувся до мене і, ледве стримуючи лють, вимовив: “Відчепись від мене зі своєю метафізикою! Якщо ти забереш у мене вічність, то забереш усе!”»

В. Бергсе

Дзеркало критики

«...Найновіші драми Ібсена виявили лише, що вся його творчість нагадує стрімкий, бурхливий потік, у якому чимало підводних каменів... Уся творчість його багатозначна, все говорить про майбуття, про невимовне - а відтак спокушає».

О. Блок