Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Кнут Гамсун

(1859—1952)

«Як сучасному психологу, мені замало змалювати певну кількість ситуацій, у яких мої персонажі поводяться так чи так; як сучасний психолог, я маю висвітлити та дослідити душу. Я маю дослідити її вздовж і впоперек, з усіх точок зору, зазирнути в найпотаємніші глибини».

Кнут Гамсун

Кнут Гамсун (справжнє прізвище - Педерсен) - норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії (1920), один із найяскравіших митців межі ХІХ-ХХ ст. Самобутність його прози значною мірою зумовлена «національним колоритом» та специфічним поєднанням натуралістичних та імпресіоністичних тенденцій.

4.08.1859 р. - народився у містечку Ломі (крайня північ Норвегії), у родині сільського кравця. За три роки по тому родина Педерсенів переїхала до хутора Гамсунд, назва якого згодом була покладена в основу літературного псевдоніму майбутнього письменника.

Від 1868 до 1873 р. тривав період наймитування в дядька, який Гамсун вважав найгіршим у своєму житті. Навчившись читати й писати у сільській школі, а також оволодівши чоботарською справою, 1875 р. юнак вирушив у подорож Норвегією. Аби заробити на прожиття, він був змушений працювати помічником прикажчика у крамничці, мандрівним торговцем, помічником шевця, каменярем на будівництві доріг тощо. Саме на цей час припадають перші кроки Гамсуна в літературі.

1877 р. - побачила світ його перша маленька повість «Загадкова людина», а за рік вийшли друком твори «Нове побачення» та «Бергер» . Однак ані публікації художніх творів, ані журналістика не могли прогодувати молодого літератора. Тікаючи від злиднів, 1882 р. він відплив до США, де йому довелося займатися важкою фізичною працею (батрака, свинаря, прикажчика в крамниці тощо).

1884 р. - через погіршення здоров’я Гамсун повертається до Християнії, де намагається заробляти літературною творчістю та лекціями. Втім, 1886 р. нестатки змушують його знову податися до Америки, звідки він повернеться до Європи за два роки.

1889 р. - Гамсун написав памфлет «Духовне життя Америки».

1890 р. - видав роман «Голод», який привернув до себе увагу широкого читацького загалу. Далі один по одному з’являються романи «Містерії» (1892), «Редактор Люнге» (1892), «Нові паростки» (1893), «Пан» (1894); трилогія: «Біля брами царства» (1895), «Гра життя» (1896), «Вечірня зірка» (1898) та повість «Вікторія» (1898).

1899-1900 рр. - письменник здійснив подорож до Росії, враження від якої узагальнив у книжці «У казковій країні» (1903).

У 1910-і роки побачили світ його романи «Мрійник», «Беноні», «Роза».

1910 р. - Гамсун переїхав до селища Гамарей, неподалік від якого народився. Тут він пише романи «Діти свого часу» (1913), «Містечко Сегельфосс» (1915) та «Плоди землі» (1917). За останній із них 1920 р. письменнику було присуджено Нобелівську премію.

У 20-30-і роки він створює романи «Жінки біля колодязя» (1920), «Останній розділ» (1923), «Замкнене коло» (1936) та інші.

1949 р. - суд визнав Гамсуна винним у співробітництві з німецькою окупаційною владою. Того ж року він видав книжку «На хащуватих стежках», у якій підсумував своє життя. Останні роки письменник провів у будинку для літніх людей.

19.02.1952 р. - помер у власній садибі Ньоргольм.

Величезний вплив на формування світогляду та естетичних принципів Гамсуна справили російський письменник Ф. Достоєвський та шведський письменник А. Стріндберг. Вони привернули його увагу до межових станів людської свідомості, коли відкриваються глибинні пласти особистості. Значну роль у мистецькому розвитку Гамсуна відіграли також ідеї німецького філософа Ф. Ніцше. Зокрема - концепція непересічної особистості, яка завдяки енергії саморозвитку та потягу до самовдосконалення, підвищеній чутливості та інтелектуальній силі вивищується над натовпом, а також розуміння життя як стихійного плину, що не підлягає раціональному пізнанню й містить у собі ідеал повноти буття, що його людина має осягнути найперше.

На передньому плані прози Гамсуна першого періоду було завдання відтворення найдрібніших душевних порухів особистості та опанування нових засобів художнього зображення внутрішнього світу людини (особливо - прийомів, що сходили до натуралістської та імпресіоністської художньої системи).

Для другого ж періоду творчості норвезького письменника були характерні настрої різкої антипатії до міської цивілізації, прагнення відшукати у селянському житті вихід із глухого кута, у який, за Гамсуном, зайшла цивілізація, що відірвалася від власного коріння, від свого національно-народного ґрунту. Ці настрої різко посилилися в його творах, написаних після Першої світової війни.

Художньому світові Кнута Гамсуна притаманні такі риси:

  • підвищена увага до свідомості персонажів, змалювання найтонших переживань, що перетікають одне в інше, та ірраціональних імпульсів, які зазвичай визначають душевні стани та вчинки;
  • зображення світу крізь призму свідомості героїв; майстерне комбінування різних точок зору, що дозволяє читачеві побачити факт, явище, почуття у кількох ракурсах;
  • осмислення любовних взаємин як драматичного поєдинку, сповненого болісних переживань та неусвідомлених імпульсів; тенденція до зображення любовних трикутників, що виявляють трагічні злами любовних почуттів; наскрізна тема нездоланної самотності особистості;
  • протиставлення природного (у пізніх творах - сільського) та міського буття; поетизація пейзажів;
  • наявність у сюжеті та характерах героїв елементів «недомовленості», «загадковості»; акцентування розбіжностей між зовнішнім «образом» особистості та її внутрішньою сутністю;
  • відмова від звичної сюжетної побудови: оповідь переважно починається з якогось незначного епізоду й не має логічної, «підсумовуючої» розв’язки, а також характеризується «імпресіоністичною» фрагментарністю;
  • проникливий ліризм, емоційно-психологічний підтекст, використання образів-символів.

Багаж

«Тягати кругляки та вкривати бруківкою вулиці - то вельми вдатна справа... Принаймні чесна. Одначе від такої праці грубшають руки, після неї незмога тримати перо».

Кнут Гамсун

На одне з багатьох прохань написати свою біографію Гамсун відгукнувся таким листом:

«Прошу Вас, напишіть мою біографію самі. Почніть її 4-м серпня 1859 р., коли я народився на світ, і продовжуйте її багатьма чудовими словами аж до сього року. Адже про що мені, власне, розповідати? Я вважаю, що люди смертельно втомилися від незліченних біографій авторів усього світу. А нас же так багато!»

«Оповісти всю правду про себе я насмілився б тільки на порозі смерті...»

Кнут Гамсун

Дзеркало критики

«У вражаючому, полум’яному, уривчастому стилі, у блискавичному описі, з нечуваним психологічним імпресіонізмом Гамсун розгорнув перед нами картину роз’ятреної душі, якийсь душевний кінематограф».

Г. Брандес

«Гамсун ніколи не створить школи. Він надто оригінальний... Він пише так само, як розмовляє, як думає, як мріє, як співає птах, як росте дерево. Всі його відступи, казки, сновидіння... марення... витворюють його витончену та бучну звабу. Та й мова його неповторна - ця недбала, інтимна, приправлена дещо брутальним гумором, невимушена та трохи розхристана розмовна мова, якою він ніби розповідає свої повісті - сам на сам, найближчій людині, - і за якою вчувається жвавий порух, зневажливий блиск очей та ніжна усмішка».

О. Купрін

«Десь на півночі Норвегії задля прокладення залізничної колії слід було висадити у повітря скелю; і коли стишився гуркіт мінного вибуху, посеред куряви та зливи каміння замайорів гігант, велетень, що його після гірського обвалу було замкнено у скелястій ущелині, а от тепер вивільнено: то був Кнут Гамсун».

Й. Єнсен

Про роман «Пан» Кнута Гамсуна:

«Настійливо та невпинно звучить у романі жагучий наспів цівниці Пана, зітканий із денної спеки і мерехтливого світла зоряних сутінків. Він супроводжує тему кохання - провідну у романі, і кохання виникає в ньому як незборима потуга, котра не скоряється раціональному контролеві, не знає перешкод та нехтує моральними настановами. Її панівна стихія затягує у свій вир Глана, втім, як кожна стихія, вона небезпечна і, немов те язичницьке божество, вимагає жертв».

Б. Сучков