Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Розділ II. Проза

Оскар Вайльд

(1854—1900)

«...Мистецтво - не іграшка і не забаганка, а неодмінна передумова людського життя... Це наочне виховання моралі. Навчитися любити Природу простіше за допомогою Мистецтва. Воно ушляхетнює кожну польову квітку. І хлопчина, котрий бачить, якою дивовижно прекрасною є пташка, вирізьблена з дерева чи намальована на полотні, можливо, не жбурне звичної каменюки в живого птаха. Нам необхідна духовність у повсякденному житті...»

О. Вайльд

Оскар Вайльд - англійський письменник межі ХІХ-ХХ ст., автор віршів, п’єс, казок, а також роману «Портрет Доріана Грея», який став знаковим твором доби декадансу. Творчість цього письменника стала новою віхою у розвитку європейського символізму.

16.10.1854 р. - народився у Дубліні в родині лікаря Вільяма Роберта Вайльда.

1864 р. - вступив до Королівської школи Портора, елітарного навчального закладу Ірландії.

1871-1878 рр. - навчався спочатку у дублінському Трініті-коледжі, а потім - на класичному відділенні Оксфордського університету. За студентських років Вайльд написав свої перші (переважно еклектичні) вірші та поеми.

1881 р. - власним коштом опублікував збірку «Вірші», до якої увійшла значна частина його доробку.

Упродовж 1882-1883 рр. письменник подорожував Америкою, де виступав з лекціями, присвяченими естетизму. Повернувшись до Європи, він кілька місяців провів у Парижі, де детальніше ознайомився з мистецтвом французького декадансу. Тут Вайльд дописав і значною мірою переробив - з огляду на нові враження - розпочату ще 1874 р. поему «Сфінкс», а також завершив п’єсу «Герцогиня Падуанська».

1884 р. - взяв шлюб із Констанс Ллойд. Аби заробити на життя, письменник знову читає лекції, а також працює журналістом.

1886-1888 рр. - публікує близько сотні критичних статей та рецензій, а 1887 р. редагує часопис «Світ жінки».

1888 р. - вийшла друком його збірка «Щасливий принц». Протягом наступних семи років з-під пера письменника виходять роман «Портрет Доріана Грея» (1890), збірка казок «Гранатовий будиночок», збірка оповідань «Злочин лорда Артура Севіла», збірка літературно-критичних діалогів «Задуми» (усі - 1891), п’єси «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, яка не варта уваги» та «Саломея» (обидві - 1893, остання написана французькою мовою), «Ідеальний чоловік», «Флорентійська трагедія» та «Свята блудниця» (усі - 1894, останні дві п’єси не було завершено) та «Як важливо бути серйозним» (1895). Усі ці твори, надто ж п’єси, мали великий успіх.

1895 р. - письменника було засуджено до дворічного ув’язнення.

1896 р. - він був переведений до Редінгської в’язниці, де йому врешті дозволили писати та читати. Там упродовж 1897-1898 рр. була створена книга-сповідь «De profundis» («З глибини»), опублікована зі значними купюрами лише по смерті письменника.

1898 р. - після звільнення з в’язниці Вайльд емігрує до Франції і живе в Парижі під ім’ям Себастьян Мельмот. Того ж року було опубліковано «Баладу Редінгської тюрми», підписану тюремним номером Вайльда - С-33.

30.11.1900 р. - письменник помер у Парижі.

Наріжним каменем естетичних поглядів О. Вайльда є специфічна концепція співвідношення мистецтва та життя. На глибоке переконання письменника, мистецтво не зводиться до «відображення життя», - байдуже, чи таке відображення здійснюється за допомогою типізації (як у реалізмі), «наукового» осмислення існування особистості та суспільства (як у натуралізмі), чи до фіксації якнайтонших порухів людської душі (як в імпресіонізмі). Головними перевагами мистецтва Вайльд вважав розкуте фантазійне начало, протилежне тим непорушним законам, що панують в об’єктивній дійсності, а також служіння ідеалам Краси. З цих позицій письменник піддавав критиці норми «загальновизнаної» моралі.

Таке трактування мистецтва утворювало ядро вайльдівського естетизму, закоріненого як у романтичному світогляді (згідно з яким мистецтво та митець підносилися над буденним життям), так і в декадентській культурі. Саме завдяки впливові декадансу обожнювання мистецтва та Краси у художньому світі Вайльда нерідко поєднувалося із прагненням пізнати «темні» боки особистості. Культ Мистецтва та Краси, за Вайльдом, покликаний вести людину до нових обріїв, туди, де відбувається примирення всіх протиріч, де існує абсолютна істина (на противагу безлічі малих «життєвих мудрощів», що їх письменник викривав у своїх уїдливих парадоксах). Одначе шлях до царства Краси, за Вайльдом, часто неминуче пролягає через царину «зла», оскільки саме воно, а не підтримуване традиційною мораллю «добро», за природою своєю є порушенням усталених обмежень.

Утім, естетичною кульмінацією творів Вайльда стає не зіткнення героя зі «злом» та декадентське зачарування «забороненим», а його пізніше покарання. Через покару (а у казках - і подальшу винагороду) виявляється «вища етика», яку, за логікою письменника, слід оцінювати не з позицій справедливості, доцільності тощо, а насамперед з точки зору тієї ж таки Краси (відтак моральні уроки, що їх дає той чи той витвір мистецтва, мають бути передусім «естетичними»).

Творчість О. Вайльда вплинула на багатьох письменників XX ст. Зокрема, його учнями вважали себе ірландський драматург Б. Шоу, котрий саме Вайльдові завдячував парадоксальністю та гострою іронічністю своїх п’єс, а також видатний ірландський прозаїк XX ст. Дж. Джойс, який скористався з Вайльдового досвіду творення культу Мистецтва.

Художньому світові О. Вайльда притаманні такі риси:

  • художнє дослідження взаємин людини й мистецтва, естетики та моралі, краси та зла;
  • зображення внутрішнього життя особистості не за допомогою ретельного психологічного аналізу, а крізь призму ідей, що нею керують, а також за допомогою символів, що позначають її психічні стани;
  • особлива увага до процесу чуттєвого пізнання світу та до виявлення співвідношення між результатами такого пізнання й усталеними нормами моралі, соціальної поведінки, звичними уявленнями про світ тощо;
  • наявність парадоксів, що унаочнюють схильність письменника піддавати сумніву чи заперечувати «очевидні» істини шляхом доведення їх до абсурду або витворення «протилежних» істин;
  • використання «запозичених» сюжетів, персонажів, образів (переважно міфологічних чи біблійних), які нерідко іронічно переосмислюються з точки зору сучасності;
  • стильова довершеність мови; афористичність та підкреслена риторичність мови персонажів; яскрава й вишукана метафоричність описів, елементи стилізації.

Парадокс

«Бути великим означає чинити так, щоб тебе не розуміли».

О. Вайльд

«Егоїзм декадентів, їхню відразу до всього природного, до діяльності та руху, їхню пристрасть до штучного, манію величі, котра змушує їх зневажати людей, надмірне звеличення мистецтва, - всі ці прикметні риси запозичили собі англійські естетики, вождем яких є Оскар Вайльд».

М. Нордау

Багаж

Людина якнайменше є сама собою тоді, коли говорить від першої особи. Дайте їй машкару - і вона скаже вам правду».

«Вся незугарна поезія має за основу справжнє почуття».

«Інтелектуальним ґрунтом моєї естетики є філософія неймовірного...»

«У свій доробок я вклав лише талант. Геніальність я вклав у власне життя».

«Пригадую, що в Оксфорді я сказав одному з моїх друзів... що хочу скуштувати плід кожного дерева у світовому саду і що саме з цим жаданням у душі я вирушаю у світ. Воістину так я й вирушив, воістину так я й жив».

О. Вайльд

Дзеркало критики

«...Вайльд не заперечував ані естетику, ані етику; він перевертав догори дригом священне, перетворюючи його на мирське, і перевертав догори дригом мирське, перетворюючи його на священне. Він показав, як душа стає тілесною, а тілесне бажання - духовним. Він показав, що естетичний світ не відмежований від досвіду, що досвід пронизаний естетикою. Це й був той новий еллінізм, про який він так любив розводитись».

Р. Еллман

«Йому, либонь, зашкодило прагнення досконалості: зроблене ним таке гармонійне, що може видатися очевидним та навіть банальним. ...Однак... усе створене ним бринить щастям».

Х.Л. Борхес

«Парадокс у нього - це тільки істина, поставлена сторчма, щоб привернути увагу. За всім його дражливим хизуванням стояла серйозна філософія, а за зверхньою софістикою ховалося глибоке й просте серце поета».

Р. Ле-Гальєн

Перед читанням

  • 1. Як назва роману, що пропонується вам для читання, пов’язана з системою мистецьких уявлень його автора?
  • 2. Уважно перечитайте авторську передмову до роману. Випишіть із неї парадоксальні думки, які вас найбільше зацікавили.