Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Артюр Рембо

(1854—1891)

«Я спробував винайти нові квіти, нові зорі, нові види плоті, нові мови. Я повірив, що володію надприродною могутністю. І що ж!.. Я! Я, що вважав себе магом або ангелом, вільним від будь-якої моралі, я знову кинутий на землю з необхідністю шукати роботу, обіймати грубу дійсність!»

А. Рембо

Артюр Рембо - французький поет межі XIX-XX ст., один із найяскравіших представників символізму. Увиразнюючи у поезії «припливи» й «відпливи» власного внутрішнього життя, він зробив ряд художніх відкриттів, що прокладали шлях модерністській ліриці XX ст.

20.10.1854 р. - народився у провінційному містечку Шарлевілі у родині кадрового офіцера Фредеріка Рембо. Батько сімейства навіть після того, як вийшов у відставку, вдома не жив, тож діти його майже не знали.

Артюр блискуче навчався у колежі, особливих успіхів досяг у вивченні латини. Тут-таки він зустрів молодого викладача Жоржа Ізамбара, котрий прищепив йому любов до віршування.

1869-1870 рр. - були надруковані деякі вірші Рембо, написані латинською та французькою мовами.

Наприкінці серпня 1870 р. юнак утік до Парижа, аби «особисто» допомогти поваленню імперії, однак його повернули додому. Згодом він ще кілька разів повторював такі втечі, а останнього разу навіть побував у збройних лавах Паризької комуни.

1871 р. - після створення натхненних комунарських віршів та зниклого «Проекту комуністичної конституції», написаних перед поразкою Паризької комуни, Рембо розробляє свою теорію «поета-ясновидця», котру ілюструє такими блискучими поезіями, як «П’яний корабель» та «Голосівки». На вересень того ж року припадає його зустріч із П. Верленом та переїзд до Парижа.

Протягом 1872-1873 рр. поети удвох мандрують Бельгією та Англією. Завершиться їхнє товаришування тим, що під час суперечки Верлен прострелить Рембо руку і на два роки потрапить до в’язниці.

Упродовж 1872-1873 рр. Рембо створив поезії, що увійшли до збірки «Останні вірші» (1872), та вірші у прозі («Осяяння», 1872-1873). 1873 р. він написав сповідальний твір «Сезон у пеклі», який став підсумком його поетичної творчості. Того ж року Рембо повертається до Шарлевіля, де працює на фермі матері.

1880 р. - після кількох спроб покинути Шарлевіль, Францію та й Західну Європу взагалі Рембо переїхав до Східної Африки, де служив у торговельних фірмах і займався комерцією. На батьківщину він повернувся вже смертельно хворим.

10.11.1891 р. - помер у Марселі на руках своєї сестри Ізабелли.

Поезія А. Рембо належить до найпарадоксальніших явищ літературного життя межі ХІХ-ХХ ст. Цього митця часто називають метеором європейської поезії, оскільки його творчість тривала лише чотири-п’ять років. Після неймовірного злету він кинув перо і більше ніколи не повертався до поетичної праці. Втім, цей короткий творчий шлях був надзвичайно інтенсивним. Поет пройшов етапи, які, по суті, в мініатюрі відбивають стадії розвитку європейської лірики межі ХІХ-ХХ ст.

Перший період творчості А. Рембо був позначений впливом лірики Ф. Війона, В. Гюго, Ш. Бодлера та поетів-«парнасців». На цьому етапі його самобутня поезія ще зберігала тісний зв’язок із романтизмом.

Другий, власне символістський, період мистецького розвитку Рембо ознаменувався створенням і втіленням у практику віршування його славнозвісної «теорії ясновидіння». Згідно з нею, митець, який прагне у своїй творчості охопити універсальне світове буття у всій його повноті, мав розвинути в собі здатність до «ясновидіння» шляхом надзвичайного загострення почуттів та розвинення духовного зору. Для цього, на думку Рембо, прийнятні будь-які засоби, зокрема й форми безуму; митець, стверджував він, «...сам шукає, сам виснажує себе всілякими отрутами, проте всмоктує їхню квінтесенцію. Невимовною є мука, задля життя з якою він потребує усієї своєї віри, усієї надлюдської потуги; він стає найбільш хворим з усіх, найбільш злочинним, найбільш проклятим - і найбільш ученим з усіх учених! Адже він досяг невідомого і, втрачаючи глузд, перестає розуміти свої видіння, - він їх побачив! І нехай він згорить під час злету від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові трудівники, вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!».

Найвищого розвитку творчість Рембо, що надихалася його «теорією ясновидіння», сягнула у збірці віршів у прозі, яка отримала назву «Осяяння». Однак у ній вже простежувався вихід поета за межі символістської естетики в напрямку авангардистської лірики XX ст.

Наступна й остання книжка, «Сезон у пеклі», відбила розчарування автора у спробі здійснити переворот у мистецтві. Вона була своєрідним знаком його прощанням із поетичною творчістю.

Визначальними для лірики А. Рембо є:

  • дух бунтарства, який може набирати форм соціального протесту, а проте спрямований насамперед проти світобудови в цілому;
  • сатиричне викриття потворності буденності, глузування над скам’янілими формами обивательського існування; захоплене оспівування вуличних заколотів та бунтів; антивоєнні та антиклерикальні мотиви;
  • теми духовної свободи, потягу до безмежного, чарівного перетворення світу поетом-«ясновидцем»;
  • настрої «язичницької» закоханості у стихію життя; створення одухотворених картин природи;
  • ліричний герой - аутсайдер та бродяга, якому притаманні почуття внутрішньої неприкаяності й анархічної свободи, надзвичайна розкутість і свавільність;
  • настанова на творення нової поетичної мови, яка буде «мовою душі до душі... вбере в себе все: запахи, звуки, кольори ...поєднає думку з думкою і приведе їх у рух»;
  • розсипи метафоричних уподібнень, побудованих на несподіваних поєднаннях «застиглого» й «миттєвого», матеріально-предметного
  • й невловимо-примарного, побутових деталей і тонко нюансованих відчуттів;
  • оперування яскравими символами, взаємне «проростання» «зовнішнього» й «внутрішнього» планів сюжету;
  • райдужний, соковитий кольоропис, словотворчі новації.

Багаж

З висловлювань А. Рембо про власну творчість:

«...Я люблю всіх поетів, всіх парнасців, тому що поет - це парнасець, закоханий в ідеальну красу. Я буду парнасцем. Я присягаюся... завше обожнювати двох богинь: Музу й Свободу».

Травень 1870 р.

«Я усвідомив себе поетом. Це не моя провина. Помилкою було б говорити: я думаю. Слід радше сказати: мене думає... Я є хтось інший. Тим гірше шматкові дерева, як він зрозуміє, що він - скрипка...»

Травень 1871 р.

«Я ненавиджу нині містичні поривання та стилістичні виверти. Нині я можу сказати, що мистецтво - це дурна вигадка... Я вітаю доброту».

Літо 1873 р.

Дзеркало критики

«Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до найшаленішої краси».

Пабло Неруда

«І ось Рембо явився... Поет великий, а проте підліток, котрий не втягнувся у професіоналізм і не був скутим традиціями на глибинному рівні. Свідок фатальної хвилини, коли версальці терором та глумом змусили комунарів спалювати, й ті спалювали історичні будівлі та палаци, розписані Делакруа. І Рембо - за власними його словами, дикий галл, язичник - теж спалював. Спалював у собі здатність створювати, а в інших - здатність сприймати такі вірші, сенс яких відповідав би якійсь позавіршовій логіці, нищив у собі все, чим поезія з часів Арістотеля була “філософічнішою та серйознішою за історію”. Ультрановатор, він начебто ставив на місце абстрактних зв’язків те, що притаманне поезії від першого первісного співця, але зазвичай не виступає самостійно, - значущість звучання...»

М. Балашов

«Цей реаліст, котрому, може, немає рівних, прагне стати ясновидцем... Створений, аби простувати прямо та твердо, він... змушує себе йти зигзагами, спотикатися, падати. Такий міцний, він використовує всю міць, аби послабити себе. ...Він охочіше белькоче та лепече. Він надає перевагу... “мовчанню”. Ясний, він шукає темряву. “Я візьмуся писати ночі”. Мислитель, він приходить до відсутності думки».

М. Кулон

«Щойно Рембо з’ясував для себе, що ліричне чаклунство не може задовольнити його надмірно завищених - “богоподібних” - зазіхань, а на менше він був не згоден, він охолов до цього заняття, до якого був покликаний самою своєю винятковою обдарованістю. І замість письменства взявся за справу справді “пошерхлу” - звичайну гендлярську».

С. Великовський

Дерево життя

  • Знайдіть у поезії «Відчуття» знайомі вам ознаки художнього світу А. Рембо.