Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Стефан Малларме

(1842—1898)

«Назвати предмет - означає знищити три чверті поетичного чару, який дається поступовим відгадуванням; навіяти - ось ідеал».

С. Малларме

Стефан Малларме - французький поет, визнаний «ідеолог і законодавець» символістського руху, одна з ключових постатей поезії межі XIX-XX cт. Творчі ідеї та художні відкриття цього поета справили значний вплив на розвиток модерністської лірики кінця XIX - початку XX cт.

18.03.1842 р. - народився в Парижі у родині дрібного службовця. Освіту здобував у ліцеї, де й почав писати перші вірші. 1862 р., вже будучи студентом, надрукував деякі з них у паризьких часописах. Того ж року поет разом зі своєю нареченою Марі Жерар виїхав до Лондона, де вивчав англійську мову та літературу.

1863 р. - Малларме одружився з Марі Жерар, а потім, повернувшись до Франції, отримав посаду викладача англійської мови у ліцеї містечка Турнон. Наступного року в місцевій газеті були надруковані кілька його віршів у прозі.

На середину 1860-х років припало зближення Малларме з гуртком «парнасців». 1866 р. у першому числі альманаху «Сучасний Парнас» було вміщено одинадцять його віршів. Ці твори викликали різке неприйняття, зокрема й у батьків учнів ліцею, в якому викладав Малларме. Внаслідок їхніх протестів поета перевели спочатку до ліцею містечка Безансон, а наступного року - до Авіньйона. Невдовзі він, за власним зізнанням, пережив масштабну духовну кризу, яка справила значний вплив на його світобачення.

1871 р. - у другому випуску «Сучасного Парнасу» було опубліковано кілька фрагментів поеми «Іродіада», яку Малларме писав від середини 1860-х років аж до самої смерті (вона залишилася незавершеною). Упродовж кількох наступних років поет заприятелював із багатьма митцями свого покоління, зокрема із художником Едуардом Мане, одним із представників імпресіонізму.

1874 р. - Малларме видавав газету «Остання мода», для якої під різними псевдонімами писав більшість матеріалів. Наступного року він випустив свій прозовий переклад «Крука» Е.А. По, ілюстрований Е. Мане. Тоді ж Малларме став оглядачем французької літератури у лондонському часописі «Атенеум».

1876 р. - вийшла друком поема Малларме «Полудень Фавна». Після того поет майже втратив інтерес до оприлюднення власних творів. Однак він невтомно працював, що й засвідчила збірка «Поезії Стефана Малларме» (1887, наклад сорок сім примірників), яка була видана друзями поета й містила літографії його рукописів. Лише на початку 1890-х років письменник наважився випустити кілька збірок власних поезій («Сторінки», 1891; «Вірші та проза», у двох книжках - 1892 та 1893).

1895 р. - вів рубрику «Варіації на тему» у популярному паризькому виданні «Ревю бланш», де вміщував власні статті на актуальні теми життя й мистецтва.

1897 р. - в часописі «Космополіс» було опубліковано його експериментальну поему «Кинутий жереб ніколи не скасує випадку».

9.09.1898 р. - С. Малларме помер у дачному передмісті Парижа.

Творчість С. Малларме розвивалася в річищі французького символізму. Саме Малларме вважають головним ідеологом символізму та засновником «інтелектуального» його відгалуження, адже на відміну, скажімо, від А. Рембо та П. Верлена, творчість яких ґрунтувалася на уявленні про спонтанне ірраціональне «осяяння», він обстоював інтелектуалізм та продуманість вірша.

На початку свого творчого шляху поет перебував під впливом лірики Ш. Бодлера (зокрема, бодлерівських ідей про наявність тонких, ледве вловимих «відповідностей» між речами та явищами, а також про панівну роль естетичної складової буття). Значну роль у мистецькому розвиткові Малларме відіграло його спілкування з поетами-«парнасцями», у віршах яких його приваблювали передусім піднесення краси речей та вимогливість до художньої форми, а також знайомство з лірикою Е.А. По, що вразила його своєю музичністю. Всі ці зовнішні чинники, вступаючи у взаємодію з переважно романтичним світобаченням поета, формували підмурівок символістської художньої системи, що утвердилася в його творчості. Разом з тим важливою особливістю мислення Малларме було заперечення містичних начал буття, що відрізняло його від більшості символістів.

Надалі утверджується підхід С. Малларме до слова як до способу «творення світу», що передбачає «конструювання» віршів, осмислену деформацію значення поетичного слова, яке має виражати невимовну справжню сутність буття, ретельний добір відповідних символів, експерименти з віршовою формою.

Абсолютизуючи поетичну творчість, Малларме вважав, що вона має не наслідувати об’єктивну дійсність, а шукати поза цією дійсністю універсальні істини. Відтак, переконував він, світ існує для того, аби потрапити до Книги (яка є символом абсолютного осягнення буття). Саме таке розуміння виняткової ролі поезії та розроблений у зв’язку з ним арсенал поетичних підходів до слова вирізняють символізм пізнього Малларме; і саме таке тлумачення мистецтва споріднює його із модерністською літературою XX ст. Зокрема, досвідом Малларме користувалися такі лірики-модерністи XX ст., як французький поет П. Валері, англо-американський поет Т.С. Еліот та ін.

Поетичний світ С. Малларме характеризують:

  • уявлення про існування невловимого виміру, що існує поза фізичними оболонками речей і лексичними значеннями слів та з огляду на умовність позначення речей у мові не фіксується нею; звідси - піднесення стану «мовчання» як природного стану, в якому перебуває світ;
  • осмислення поезії як єдиної з’єднувальної ланки, спроможної через відповідне перетворення мови відкривати глибини речей, слів і душевних станів, виявляючи їхню приховану єдність, яка є універсальним та незмінним законом світового буття;
  • підкреслені інтелектуалізм, «сконструйованість» поезій, «зашифрованість» сюжетів (завдяки чому його твори нерідко перетворювалися на своєрідні вірші-ребуси, вірші-головоломки);
  • наскрізні мотиви Чистоти та Блакиті, які символізують Ідеал-Абсолют;
  • символічне відтворення стану душевної скутості, зумовленого, з одного боку, бажанням вирватися з буденної дійсності, а з іншого - неможливістю досягти вершин Абсолютного;
  • провідна роль символу, через який пізнається невимовне; широке вживання натяку, настанова на навіювання читачеві певних емоційних станів;
  • підкорення змісту вірша його формі, акцентування уваги на тих смислах, що випливають із взаємного розташування слів у поетичних фразах, які нерідко зовні здаються позбавленими прямих значень;
  • використання «несподіваних» метафор, утворених незвичайними сполученнями слів, у межах яких руйнується уявлення про звичну сферу вживання слова та його лексичне значення.

Багаж

«Ось нещастя: увійшовши у вірш на таку глибочінь, я відкрив дві прірви без дна, що кинули мене у відчай. Одна з них - Небуття... Інша - пустка, що панує у мене в грудях... Тільки-но переді мною постало жахливе видовисько чистого мистецтва, я майже... втратив глузд та значення найбанальніших слів. І навпаки, все те, від чого катувалося моє єство впродовж цієї тривалої агонії, ніяк не передати словом...»

«Свідомо витягнути принишклий у тіні предмет за допомогою слів-натяків, завжди непрямих, спрямованих до чогось такого, що можна було б порівняти з мовчанням, - це заледве не акт творення».

«Поступово викликати предмет і через низку розшифрувань видобути з нього стан душі - це означає чудове використання таїни, яку приховує в собі символ».

«Вся таємниця в цьому: встановлювати таємничі тотожності...»

С. Малларме

Дзеркало критики

«Ось дивакуватий, складний, захопливий Стефан Малларме, невеликий на зріст, із розмірними жестами жерця, який примружує очі з оксамитними віями, схожі на очиці закоханої овечки, та мріє собі про поезію, яка буде музикою, про вірші, що сприйматимуться, мов симфонія».

Ф. Коппе

«Він вірить у незмірні, безумовні та неповторні зв’язки між видимим та невидимим... він вірить у щось на кшталт світової гармонії, з огляду на яку певні абстрактні ідеї мають збуджувати у довершеному розумі певні символи, котрі відповідають цим ідеям. ...Він вірить... що, коли поет їх відкриває, вони постають у його свідомості з такою невідворотністю, що доводити їх уже немає жодної потреби».

Ж. Леметр

«Коли Малларме запитували про сенс деяких його віршів, він посміхався та ухилявся від відповіді... Він прихильно ставився до всіх інтерпретацій... у жодному разі не прагнучи, аби було зрозумілим те, що він хотів сказати».

А. Пуазе

«Вірші були для нього чудовим засобом, щоб прийти від реальності чуттєвої до реальності інтелектуальної... щоб картину, яка вимальовується перед нашими очима, замінити творенням».

П. Клодель

«Сам по собі матеріальний світ у Малларме - це важка і вклякла матерія, яка пригнічує свідомість і підтинає крила. Цей світ набуває сенсу й краси, коли закріплюється у слові, втілюється в образі і стає твором мистецтва».

Д. Наливайко

Е. Мане. Півонії

Дерево життя

  • Знайдіть у поезії «Блакить», що пропонується для читання, знайомі вам риси художнього світу С. Малларме.