Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Гюстав Флобер

(1821—1880)

«...Немає такого атома матерії, що не містив би думки; привчимо ж себе дивитися на світ як на витвір мистецтва, прийоми якого нам варто наслідувати у власних творах».

Г. Флобер

Гюстав Флобер - французький письменник XIX ст. Продовжуючи традиції двох своїх попередників, Бальзака та Стендаля, він розробляв нові принципи художньої прози, на які спиралися письменники наступних літературних епох.

12.12.1821 р. - народився у містечку Руані в родині хірурга та представниці давнього нормандського роду. Саме тут минули дитинство та юність Флобера.

1838 р. - написав повість «Нотатки божевільного».

1840 р. - закінчивши ліцей, їде до Парижа, де вступає на факультет права. Втім, через хворобу невдовзі він був змушений перервати навчання.

1844 р. - батько письменника придбав невеличкий маєток Круассе, що неподалік від Руана, куди Флобер перебрався після батькової смерті. У цьому маєтку він прожив решту життя.

1845 р. - створив першу редакцію роману «Виховання почуттів».

1849 р. - написав перший варіант філософської драми «Спокуса Святого Антонія», яка підбила підсумок під «романтичним» періодом його творчості.

Упродовж 1849-1851 рр. Флобер подорожував країнами Сходу.

1856 р. - вийшов друком роман «Пані Боварі», якому письменник віддав п’ять років свого життя. Того ж року над Флобером та редактором часопису, у якому був надрукований роман, відбувся судовий процес за звинуваченням у «зневазі до моралі, релігії та добрих звичаїв». Однак обвинувачі процес програли. Тоді ж він перероблює драму «Спокуса Святого Антонія».

1862 р. - Флобер створює історичний роман «Саламбо».

1869 р. - з’являється друга, докорінно перероблена редакція роману «Виховання почуттів».

1872 р. - доопрацював третій варіант «Спокуси Святого Антонія», а також написав кілька п’єс про сучасність.

1877 р. - вийшла друком прозова збірка «Три повісті», до складу якої увійшла, зокрема, повість «Проста душа».

1873-1880 рр. - працював над романом «Бувар і Пекюше», який, однак, не завершив.

8.05.1880 р. - Г. Флобер помер від серцевого нападу.

Творчість Г. Флобера є вельми складним явищем. Сам письменник визначав її як «перехід». Дещо він успадкував від свого попередника Бальзака, - зокрема, прагнення зображувати об’єктивний світ у його різноманітних проявах, досліджувати зв’язки та чинники (переважно соціально-психологічного характеру), що визначають людське буття. Втім, між цими митцями є й суттєві відмінності. На думку Флобера, вододілом, котрий відмежував його прозу від бальзаківської, був 1848 р.: після перевороту, що тоді відбувся, зникла не тільки аристократія роду, як то сталося внаслідок Французької революції, а й «аристократія грошей» - усі ті «титани золота», яких охоче змальовував Бальзак. У світлі дійсності, що змінилася, Флобер-письменник переніс наголос на інших «героїв часу» - сірих, пересічних особистостей, позбавлених будь-яких ознак незвичайності. Такі об’єкти зображення суперечили романтичному потягові митця до Краси. І оскільки Краси у зовнішньому світі письменник не знаходив, то це своє прагнення він спрямовував у царину літератури, зокрема на стиль. Поняття «стиль» стало центральним у флоберівській поетиці. Це споріднювало в цілому реалістичний художній світ Флобера з ідеологією французького символізму, зокрема з творчістю С. Малларме (як і Малларме, Флобер вважав, що світ, сам по собі надто ниций та бездуховний, існує тільки для того, аби в естетично переробленому вигляді увійти до книги). З іншого боку, характерні для Флобера зосередженість на стильовій довершеності творів, пекельна робота над кожним словом, кожним звуком, майже наукова вивіреність слова, прагнення гранично «об’єктивно» зобразити факти були співзвучні естетичним пошукам натуралістів, котрі намагалися наблизити літературу до науки.

Художньому світові Г. Флобера притаманні такі риси:

  • об’єктом зображення (навіть при роботі з історичними сюжетами) є буржуа (у флоберівському розумінні - уособлення всього ницого, сірого, пересічного) та той бездуховний світ, який він створює (світ «кольору плісняви»);
  • головним внутрішнім конфліктом флоберівського героя є суперечність між прагненням утілити мрію в життя та неможливістю це здійснити;
  • філософічність та глибокий психологізм, які, однак, не набувають вигляду прямих авторських пояснень, а виявляються через підтекст, відсторонену фіксацію думок та переживань персонажів, натяки тощо;
  • змалювання світу крізь призму свідомості персонажів, розкриття внутрішнього стану героя за допомогою внутрішнього монологу, написаного від третьої особи;
  • принцип «об’єктивного письма», який полягає в усуненні авторського «я» з тексту (наприклад, автор не розкриває безпосередньо своє ставлення до описуваного, уникає оцінок героїв, не вдається до авторських відступів тощо);
  • ретельно відшліфований стиль, пластичність мови, позбавленої будь-яких «прикрас», надзвичайно велика роль синтаксису, порядку слів тощо.

Багаж

«З літературної точки зору, в мені живе двоє різних людей: один закоханий у горласте, ліризм, широкий орлиний політ, звучність фрази і вершини ідей; інший шукає правдиве, невтомно пильнує його, любить відзначати дрібні факти з тією ж силою, що й вагомі, й волів би змусити вас майже матеріально відчути те, що він відтворює».

«Матеріальна правдоподібність (або ж те, що називають цим словом) мусить бути лише трампліном, призначеним для того, аби піднятися вище».

«Причинімо двері, підіймімося на саму маківку нашої вежі із слонової кості, на найвищу сходинку, ближче до неба. Там часом трохи зимно... проте зорі світять яскравіше і дурнів не чутно».

«Людина, причетна до життя, погано його бачить, вона або надто страждає, або ж надто насолоджується. Митець, як на мене, - це чудовисько, істота, котра стоїть за межами людської природи».

Г. Флобер

Дзеркало критики

«Гюстав Флобер був надзвичайно добрим. У нього був якийсь вражаючий запас ентузіазму та доброзичливості. От чому він завше шаленів. З будь-якого приводу він ладен був стати до бою, помститися за образу. З ним відбувалося те саме, що й з Дон Кіхотом, якого він так шанував».

Анатоль Франс

«...Флоберові вистачило мудрості, аби зрозуміти, що романтизм завжди призводить до краху, оскільки він прагне недосяжного».

А. Моруа

Г. де Мопассан, який був учнем Флобера, так згадував уроки свого наставника:

«Якою б не була річ, про яку ви заговорили, є тільки один іменник, щоб назвати її, тільки одне дієслово, щоб передати її дію, і тільки один прикметник, щоб її означити. І треба шукати доти, доки не будуть знайдені цей іменник, це дієслово і цей прикметник, і ніколи не слід задовольнятися приблизним, ніколи не слід вдаватися до підробок, навіть вдалих, до мовних фокусів, щоб уникнути труднощів».

«Оповідають, що знаменитий Лаоцзи1 мріяв про те, аби прожити непомітне та безіменне життя; таким же прагненням зникнути з-перед людських очей і такою ж славою позначено долю Флобера. Він хотів би щезнути з власних книжок чи принаймні бути присутнім в них невидимо, як Бог у своїх творіннях; відтак і справді, коли б ми від початку не відали про авторство “Саламбо” чи “Пані Боварі”, годі було б здогадатися, що вони з’явилися з-під одного пера».

1 Лаоцзи - китайський філософ VI ст. до н.е.

Х.Л. Борхес

«Він не говорить “красивий”, він говорить “точний”. Утім, точність - один із компонентів його розуміння краси. Точність у всьому».

Д. Затонський

«Флобер по-новому розумів сюжет, він вважав, що немає сюжетів хороших і поганих, цікавих і нецікавих, все залежить від їхньої розробки, від глибини проникнення в предмет і досконалості його художнього вираження. Він відмовляється від інтригуючої фабули, від будь-яких загострень і перебільшень, від усього, що викликає “зовнішній інтерес” читачів до твору (чим не гребували його попередники, зокрема Бальзак). “Про що завгодно можна написати добре й можна написати погано”, - такого принципу дотримувався Флобер у своїй зрілій творчості».

Д. Наливайко