Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Афанасій Фет

(1820—1892)

«Кожна річ має тисячу граней, а проте митцеві люба одна лише її грань - краса».

А. Фет

Афанасій Афанасійович Фет (Шеншин) - російський лірик XIX cт., що увійшов в історію літератури як «співець відчуттів» і «фанатик краси». Його поезія є довершеним взірцем «чистого мистецтва».

Між 29.10 і 29.11.1820 р. народився в маєтку поміщика Афанасія Шеншина в селищі Новосьолки Мценського повіту Орловської губернії.

1834 р. - був відправлений до німецького пансіону в містечку Верро, що у Ліфляндії (нині - Естонія). Невдовзі юний Шеншин отримав від батька повідомлення про те, що його прізвище було змінене на «Фьот».

1837 р. - був переведений у Москву до пансіону М. Погодіна - професора, письменника, історика та журналіста. До цього часу належать перші спроби юнака у царині поетичної творчості.

1838 р. - вступив на словесне відділення філософського факультету Московського університету. Тоді ж М. Гоголь, який прочитав вірші Фета, благословив його на серйозну літературну працю.

1840 р. - випустив першу поетичну збірку «Ліричний Пантеон» (за підписом «А.Ф.»), схвально сприйняту відомим російським критиком В. Бєлінським.

1845 р. - по закінченні університету вступив на військову службу, таким чином повернувши собі російське громадянство.

На 1848 р. припадає зустріч поета з Марією Лазич, у яку він до нестями закохався, однак від одруження з якою все ж таки відмовився. Драматична історія цієї любові відбилася в його ліриці. За часів військової служби Фет продовжував інтенсивно працювати на теренах поетичної творчості, що засвідчила публікація кількох його збірок.

1856 р. - отримавши річну відпустку, він здійснює подорож Європою, протягом якої відвідує Німеччину, Францію та Італію.

1857 р. - одружився з М. Боткіною.

1858 р. - вийшов у відставку й оселився в Москві.

1860 р. - ставши мценським поміщиком, Фет покинув літературні заняття й присвятив себе господарській діяльності.

1863 р. - вийшло друком зібрання його творів.

1873 р. - поет подав прохання на ім’я царя про поновлення права наслідування прізвища «Шеншин». Того ж року він повертається в літературу.

1882 р. - після тривалої перерви з’явилася нова збірка поезій Фета «Вечірні вогні» (згодом під цією ж назвою вийшли ще три збірки - 1884, 1887, 1890 рр.).

21.11.1892 р. - поет помер.

А. Фета зазвичай називають одним із «найсвітліших» російських ліриків, оскільки його класичні поезії з надзвичайною силою передають настрої піднесеної радості буття та органічної єдності з природою. Однак творча доля митця, в якій закарбувалися драматичні злами його внутрішнього життя, не збігається з цим усталеним уявленням. За юнацьких років травмований звісткою про «сумнівні обставини» свого походження (що мало безпосередні наслідки для його подальшої кар’єри), Фет витратив багато років життя на завоювання гідного соціального статусу. Далекими від ідилічних були його взаємини з читачами, з-поміж яких було чимало тих, хто дорікав поетові за «беззмістовність» його творів та байдужість до злободенних питань сучасного суспільно-політичного життя. Небезконфліктними були й взаємини з власного творчістю: кілька разів Фет, намагаючись відмовитися від подальшої літературної діяльності, занурювався в суто практичні клопоти господаря маєтку, а потім, після тривалих пауз, знову повертався до віршування, раз у раз сягаючи нових вершин поетичної майстерності. Роздвоєність особистості Фета на проникливого лірика, наділеного романтичною гостротою почуттів, й розсудливого поміщика, що дбає про прибуток і порядок у своїх володіннях, сприймалася сучасниками як дивний парадокс, хіба що не найбільша загадка цього митця.

На початку свого творчого шляху А. Фет зазнав значного впливу ідей німецького філософа Гегеля. Лірика першого періоду принесла йому славу «світлого» поета, обдарованого «абсолютним музичним слухом» у царині сприйняття прекрасного.

У 60-і роки Фет принципово й послідовно обстоював незалежність мистецтва (й зокрема - мистецтва поетичного) від суспільно-політичного життя. Прізвище поета стало прапором «чистого мистецтва» - однієї з найзначніших течій у російській ліриці середини XIX ст. Полемізуючи з представниками так званої «натуральної школи», Фет виступав проти матеріалістичної естетики й раціоналістичних засад художньої творчості.

Поволі (приблизно у 70-і роки) у творчості поета набирає силу тенденція до зображення трагічно-дисгармонійного стану людської душі, яка прагне вічного і прекрасного (що, за Фетом, властиво природі), а проте приречена на боротьбу й смерть. Ці настрої, взагалі співзвучні добі декадансу, сягнули вищої позначки в збірках останнього десятиліття життя поета. У цих книжках також відбилося вельми показове захоплення митця вченням німецького філософа А. Шопенгауера, який був однією із знакових постатей декадентської культури.

Багато творів А. Фета були покладені на музику й збагатили репертуар класичного російського романсу.

Поетичний світ А. Фета 40-60-х років характеризують:

  • зосередженість на «вічних» темах - красі, коханні, вічності, «поезії душі»; відсутність у зображуваних картинах будь-яких соціально-історичних ознак;
  • переплетіння тем природи й кохання, їх одухотворення та поетизація; молитовно-релігійний характер відчуття природи; вияскравлення дивовижної світової гармонії;
  • заперечення раціонально-логічного шляху пізнання світу й зумовлений цим акцент на житті почуттів, а також на тих станах ліричного героя, що позначаються словами «чути», «вчувати» тощо (які, однак, не зводяться до сталих характеристик фізичного сприйняття, а стосуються тих глибинних переживань, котрі дозволяють «вловлювати» таємні струми світового буття, проникати у приховану сутність речей та явищ);
  • настрої нестямної закоханості у буття, захопленого злиття з природою (ліричний герой відчуває себе органічною часткою Всесвіту); радісне переживання повноти миті;
  • відтворення невловимих душевних станів, що їх неспроможне виразити слово, зазвичай - станів, пов’язаних із моментами найвищого поетичного підйому;
  • настанова на зображення світу крізь призму миттєвих відчуттів, вражень і настроїв; фіксація мінливості живої миті та її «безперервних коливань»; акцентування емоційно забарвлених деталей змальованої картини («імпресіоністичність»);
  • перевага звуку над словом, музичності поетичної фрази над її змістом;
  • експерименти з поетичною формою: написання віршів, побудованих лише з називних речень без жодного дієслова, і віршів, що складаються з одного поширеного речення; навмисне вживання елементів «нелогічної» поетичної мови, «неправильного» синтаксису, насиченість художньої тканини текстів різноманітними повторами; майстерне володіння ритмікою та римами (в тому числі - внутрішніми); вишуканий звукопис.

Парадокс

«Для розуміння Фета треба бути поетично розвинутим. Небагатьом Фет подобається відразу. Зазвичай спочатку він здається пустим і беззмістовним».

П. Краснов

Багаж

«Ідеальний світ мій зруйновано давно».

«...Поетична діяльність, вочевидь, складається з двох елементів: об’єктивного, представленого світом зовнішнім, і суб’єктивного, тобто проникливості поета - цього шостого почуття, яке не залежить від решти якостей митця...»

«Немов той Сізіф, тягну камінь щастя на гору, хоч він уже незліченну кількість разів виривався з рук моїх».

«Коли запитати, як прозиваються всі страждання, всі прикрощі мого життя, я відповім тоді: їхнє ймення - Фет».

А. Фет

Дзеркало критики

«Він вміє пробиратися до найзаповітніших схованок душі людської. ...він знає царину, якою ми блукаємо із завмиранням серця і напівзаплющеними очима».

А. Дружинін

«Фет має владу торкатися струн нашої душі, недоступних митцям нехай і сильним, але скутим межами слова. Це не просто поет, радше поет-музикант, що ніби зумисне уникає тих тем, які легко висловити».

П. Чайковський

«Може здатися, що маєш справу з двома вкрай різними людьми, хоча обоє говорять на одній сторінці. Один захоплює вічними універсальними питаннями так глибоко і з такою широтою, що в людській мові не стане слів, якими можна було б виразити поетичну думку, тож лишаються тільки звуки, натяки, образи, що зникають; другий мовби збиткується над ним і знати нічого не хоче, патякаючи про врожай, про прибутки, про плуги, про кінний завод і про мирових суддів. Ця подвійність, бігме, вражала всіх, хто близько знав Афанасія Афанасійовича».

Д. Цертелєв

«Він схоплює лише одну мить почуття або пристрасті, він увесь у сьогоденні... Кожна пісня належить одній миті буття».

М. Страхов

«Фет - явище, аналогічне Бодлеру та Верлену. Відчуття музики як гармонійного начала життя та мистецтва є рівнозначним славетному гаслу Верлена “Музика понад усе”. З Бодлером його споріднює культ краси, втім, за Фетом, принципово протипоказаної будь-яким “квітам зла”».

Д. Благой

В. Борисов-Мусатов. За вишиванням

Дерево життя

  • Знайдіть y вірші «Я прийшов до тебе, мила...» знайомі вам ознаки художнього світу А. Фета.