Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Микола Некрасов

(1821—1878)

«Переді мною ніколи не змальованими стояли мільйони живих істот! Вони просили любовного погляду! І що не людина, то мученик, що не життя - то трагедія».

М. Некрасов

Микола Олексійович Некрасов - російський поет XIX ст., флагман тогочасної революційно-демократичної лірики, митець, який зажив слави «совісті епохи». У його поезії розкривалися драми й трагедії повсякденного життя суспільних низів та вияскравлювалися глибинні особливості національного характеру.

10.12.1821 р. - народився у містечку Немирові Вінницького повіту Подільської губернії.

1824 р. - родина переїхала до селища Грєшнєво Ярославської губернії.

Упродовж 1832-1837 рр. навчався в Ярославській гімназії.

1838 р. - майбутній поет приїхав до Петербурга. Того ж року з’явилася його перша публікація - у часописі «Син вітчизни» був надрукований вірш «Думка». Наступного року Некрасов здійснив спробу вступити до Санкт-Петербурзького університету, однак, зазнавши невдачі, записався вільним слухачем до того ж навчального закладу.

1840 р. - вийшла друком збірка його віршів «Мрії та звуки», яка дістала негативну оцінку літературної критики.

Від 1840 до 1844 р. тривав період «літературної поденщини». У цей час поет починає співпрацювати з періодичними виданнями («Пантеон російського й усіх європейських театрів», «Літературна газета», «Вітчизняні нотатки»).

На початку 1840 р. він познайомився з критиком В. Бєлінським, а також з подружжям Панаєвих. Ці знайомства відіграли неабияку роль у його долі.

1845-1846 рр. - вийшли друком збірки «Фізіологія Петербурга» та «Петербурзький збірник», до складу яких увійшли зокрема й некрасовські твори.

Від 1847 р. і протягом дев’ятнадцяти років Некрасов був видавцем та фактичним редактором часопису «Сучасник», свого часу заснованого О. Пушкіним. Концепція цього видання у 40-і роки суттєвою мірою визначалася В. Бєлінським. Попри тиск цензури, «Сучасник» утримував позиції форпосту прогресивної думки.

1856 р. - побачила світ некрасовська збірка «Поезії», що мала величезний успіх у читачів. Того ж року поет вирушив у закордонну мандрівку, з якої повернувся 1857 р. 60-і роки були затьмарені сумними подіями: арештом кількох співробітників «Сучасника», а згодом і закриттям самого часопису, смертю О. Добролюбова - талановитого критика й однодумця Некрасова. Разом з тим у цей час виходить кілька книжок віршів поета; стрімко зростає його популярність. У зазначений період ним була створена знаменита поема «Мороз, Червоний Ніс» й розпочата робота над поемою «Кому на Русі жити добре».

Від 1868 р. Некрасов працює одним із редакторів часопису «Вітчизняні нотатки».

1875 р. - попри страшні фізичні страждання, пов’язані з важкою хворобою, поет не кидає пера. Вірші, написані ним у цей період, були опубліковані окремою книжкою «Останні пісні» 1877 р.

8.01.1878 р. - М. Некрасов помер.

Самобутність лірики М. Некрасова визначається насамперед її тісним зв’язком з національною стихією, близькістю поета до народу, його здібністю говорити від імені різноманітних народних типів, охоплювати величезні пласти суспільного життя. Некрасовська «муза помсти і печалі» була рідною сестрою усіх пригнічених і знедолених, а водночас - натхненницею тих, хто повстав на боротьбу за революційно-демократичні перетворення існуючого соціального ладу.

Творчий шлях М. Некрасова розпочався з досить тривалої пори учнівства. Ранні вірші, що увійшли до збірки з промовистою назвою «Мрії та звуки», були позначені відбитком наслідування штампам романтичної поезії. Усвідомивши невдалість свого поетичного дебюту, Некрасов заходився писати прозові твори. Перші його повісті та оповідання примикали до літератури «натуральної школи». І хоча у пору творчої зрілості поет критично ставився до власної ранньої прози, ці письменницькі спроби сприяли формуванню реалістичних засад його лірики.

Суттєву роль у духовному й мистецькому розвитку поета відіграв В. Бєлінський. Інтенсивне спілкування з цим критиком зміцнило уявлення Некрасова про громадське призначення поезії, про її соціальну спрямованість та зв’язок із загальнонародним життям. Важливим чинником творчої еволюції поета була також журналістська діяльність, яка зі свого боку стимулювала його увагу до болючих питань суспільного життя.

Коло мистецьких інтересів Некрасова охоплювало «селянську» та «міську» теми, ідейні шукання лівої інтелігенції та питання громадського обов’язку, сатиричне зображення привілейованих верств російського суспільства та світ інтимних почуттів, героїчне минуле країни та думки про щасливе майбуття. «Неозорий і різнорідний матеріал, - писав дослідник некрасовської творчості В. Жданов, - постав у вигляді багатобарвного сплаву, що утворював унікальну в своєму роді поетичну енциклопедію старої Росії».

Художній світ М. Некрасова характеризують:

  • епічне охоплення суспільного життя, зображення персонажів із різними соціально-психологічними та індивідуальними характеристиками, часто - з елементами «рольової лірики» (до «рольової лірики» належать вірші, в яких ліричний герой виступає у ролі представника певної соціальної групи);
  • опора на народне світовідчуття й народну систему цінностей як на головний морально-естетичний критерій зображуваних явищ;
  • глибока розробка урбаністичної теми (зображення потворних явищ міського життя, петербурзьких підвалів, вулиць та інших місць, де щодня розігруються людські трагедії і виявляються кричущі соціальні суперечності);
  • широке відтворення селянського життя; зображення страждань народу; розкриття чеснот і вад народного характеру;
  • пафос палкого співчуття жертвам соціального насильства; заклик до боротьби з неправедним суспільним ладом;
  • соціально-політична сатира;
  • притаманні образові ліричного героя настрої «хандри» та «нудьги», зумовлені не романтичним пориванням до «ідеалу», а почуттям оголеного страждання, породженого спостереженнями за повсякденними картинами соціального зла;
  • лейтмотивний образ дороги (що найбільш повно розкривався у «поемах-подорожах»);
  • зв’язок ліричної системи з народнопоетичною творчістю, органічне поєднання реалістичної образності з фольклорними тенденціями; збагачення поетичного лексикону елементами розмовної мови міської бідноти, канцеляризмами, жаргонізмами тощо.

Багаж

«...Мета і сенс життя - любов (в широкому розумінні). Без неї немає ключа ані до власного існування, ані до існування інших...»

«Моя муза... - без удавання та кривляння проста й відверта, горда й сумна, світла й суха водночас - щира до жорстокості, прямодушна до наївності. Вона не рум’яниться, готуючись вийти до публіки, навіть не опоряджує свого неохайного вбрання і, дуже часто перемішуючи благородні почуття з грубими манерами, подобається саме своєю невишуканістю».

«Людина кинута у життя із загадкою для самої себе, кожен день її наближає до знищення - багато в цьому страшного й образливого! Від одного цього можна збожеволіти, але ви помічаєте, що потрібні іншому (чи іншим), і життя раптом набуває сенсу, і людина вже не відчуває такої самотності, такої своєї образливої непотрібності... Людина створена бути опорою іншим, тому що вона сама потребує опори...»

«Справа прози - аналіз, справа поезії - синтез».

М. Некрасов

Дзеркало критики

«...Некрасова вірші, зібрані в один фокус, - обпікають».

І. Тургенєв

«Це було поранене серце, - раз і на все життя, і ця незагоєна рана й була джерелом всієї його поезії, всієї пристрасної до муки любові цієї людини до всього, що страждає від насильства».

Ф. Достоєвський

«Некрасов вийшов на великий шлях і пішов ним сам, без жодного супутника, не згадуючи ні про кого і нікого не ведучи за собою. В історії російської літератури місце, що його посідає Некрасов, абсолютно осібне. Поезія його - приклад надзвичайно рідкісний, а можливо, і єдиний. Попередників він не мав, не мав і наслідувачів».

Н. Котляревський

Дерево життя

  • Знайдіть у вірші «Учора в шостій на Сінну...» відомі вам ознаки художнього світу М. Некрасова.