Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Пісня про самого себе

(Скорочено)

1

Славлю себе!

І те, що приймаю я, приймаєш і ти,

Бо кожен атом, належний мені, так само тобі належить.

Я байдикую і тішу душу свою,

Блукаю і байдикую собі на вдоволення... оглядаючи списи

травинок літніх.

Мій язик, кожен атом моєї крові створено з цього ґрунту,

з цього повітря.

Народжений тут від батьків, які народилися тут від своїх батьків,

а їхні також від своїх,

Я, тридцятисемирічний, починаю у добрім здоров’ї

І сподіваюся не скінчити до самої смерті.

Віри та школи в занепаді,

Хоч їх не забули,

Вони йдуть назад, бо їм досить того, що мають.

Я припускаю добро і зло, я дозволяю говорити навмання,

Природа не знає цензури, вона повна первісних сил. (...)

6

Послухай-но, що це - трава? - повні жмені простягши, дитина спитала.

Що відповім я дитині? Я ж бо не більше від неї знаю про це.

Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із

різнотрав’я надій.

Може, це хусточка Бога,

Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий,

З іменем власника десь у куточку, щоб ми спостерігали, і міркували,

і говорили: - Чиє?

Може, трава й сама - дитина, новонароджене малятко рослинне.

Може, це ієрогліф тотожності,

Що про Зростання, рівне повсюди, твердить,

Славне буяння на землях чорних народів і білих,

Канаків, тукагоїв, кафів і конгресменів, однакове їм пропоную,

однакове й у них беру.

А нині трава мені видається волоссям, нестятим з могил.

Ніжним буду до тебе, травице зелена,

Може, ти проросла із трупів юначих,

Може, я навіть знав і любив би тих юнаків,

Може, ти з трупів літніх людей і жінок, із ненароджених,

вирваних з матерніх лон,

Нині сира земля для них - матернє лоно.

Темна занадто трава для сивини старих матерів,

Темніша від безбарвних борід старих чоловіків,

Темна занадто, щоб виростати із піднебінь блідо-червоних.

О, я відчуваю нарешті, що це - язики, і вони щось нам кажуть,

І я відчуваю: вони проросли з піднебінь недаремно.

Відчуваю, що можу вам розтлумачити натяки про юнаків померлих

і юнок,

натяки про літніх мужів, і жінок, і ненароджених, вирваних

з матерніх лон.

Де вони ділися, літні і юні мужі?

Де вони ділися, жони і діти?

Вони бадьорі, повні життя де-небудь,

Найменший паросток твердить, що смерті немає,

І якщо коли-небудь, до життя, вона й існувала, то вже не чекає

попереду, щоб життя зупинити,

Кожна зникла хвилинка з’являється знову.

Все прямує тільки вперед і вгору, занепаду не існує,

Померти - це зовсім не те, що ми уявляємо, це багато приємніше.

Переклад С. Хміля

Запитання та завдання до твору

  • 1. Яке враження справили на вас прочитані уривки поеми?
  • 2. Чим цей текст відрізняється від традиційного вірша?
  • 3. Чи збігається його тематичний спектр з назвою всього твору?
  • 4. Що, крім «самого себе», оспівує тут поет?
  • 5. Як у даному тексті розкривається ідея єдності поетичного «я» із Всесвітом та думка про рівність усіх земних створінь?
  • 6. Як у ньому відбилося прагнення поета до всеохоплюючого зображення буття? Наведіть відповідні цитати.
  • 7. Знайдіть у поезії вияви життєствердного пафосу.

Дискусійне обговорення

  • З якими міркуваннями, висловленими в цьому творі, ви згодні? Які думки вас здивували або епатували1?

1 Епатувати - від епатаж - скандальна витівка.

Поглиблений філологічний аналіз

  • Визначте ланцюг («каталог») образів, за допомогою яких поет «пояснює», що таке трава. Розкрийте зв’язок складових цього «каталогу» з образом «трави».

Розвиток фантазії та можливостей «співтворчого» читання

  • Продовжіть своїми образами вітменівський «каталог», який ілюструє уявлення про траву.