Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Волт Вітмен

(1819—1892)

«Читач завжди мусить брати на себе свою частку роботи - тією ж мірою, якою я виконую свою. Я прагну не так утвердити або ж розвинути ту чи ту тему, як ввести тебе, читачу, до атмосфери цієї теми, цієї думки, аби ти сам здійснив звідти свій політ».

В. Вітмен

Волт Вітмен - американський поет, автор славнозвісної збірки «Листя трави». Спираючись на досягнення романтичної та реалістичної традицій, Вітмен розробив засади нової лірики і увійшов в історію літератури як предтеча авангардистської поезії XX ст.

31.05.1819 р. - народився у селищі Вест Гіллз, що на Лонг Айленді біля Нью-Йорка, у родині фермера.

1823 р. - родина Вітменів переїхала до Брукліна, де хлопчика віддали до школи.

По закінченні школи, 1830 р., Вітмен спочатку служив розсильним у адвокатській конторі, потім - у лікаря, працював у друкарні. До цього періоду належать перші спроби його пера - статті та вірші учнівського характеру.

1841 р. - перебрався до Нью-Йорка. Там він працював складачем, а також заробляв начерками, наслідувальними оповіданнями та злободенними статтями.

1842 р. - написав роман, спрямований проти пияцтва, - «Франклін Івенс, або Гіркий пияк».

1846 р. - був призначений редактором газети Демократичної партії США «Бруклінський орел».

1848 р. - Вітмен пережив містичне осяяння, після якого, повернувшись до рідного селища, присвятив себе поетичній творчості.

1850 р. - вийшли в світ кілька поезій, що відкрили читачам «нового» Вітмена.

1855 р. - у друкарні своїх близьких друзів він самотужки друкує вісімсот примірників збірки поезій «Листя трави», до якої увійшло лише дванадцять віршів. Книжка, однак, зазнала гострої критики. Згодом поет випускає друге (1856) та третє (1860) видання збірки, постійно розширюючи її зміст. Останнє з них налічувало вже понад сто віршів.

1862 р. - Вітмен поїхав у Вашингтон до брата, якого було поранено під час Громадянської війни. Під впливом шпитальних вражень він залишився у Вашингтоні, де три роки добровільно доглядав поранених.

Досвід роботи у лазареті відобразився у віршах, які також увійшли до збірки «Листя трави». Після завершення війни працював чиновником у Міністерстві внутрішніх справ, звідки, однак, його звільнили у 1865 р., як автора «скандальної» книжки.

Деякий час по тому Вітмен працював клерком у Міністерстві фінансів.

1873 р. - поета розбив параліч, внаслідок чого він був змушений перебратися до містечка Кемден біля Нью-Йорка. Під час полегшення перебігу хвороби у 1879 р. Вітмен здійснив вояж Скелястими горами Колорадо та Канадою, протягом якого мав змогу милуватися величним видовищем Ніагарського водоспаду.

1882 р. - був завершений ще один розділ «Листя трави» - «Пам’ятні дні».

26.03.1892 р. - В. Вітмен помер.

Своєрідність поезії В. Вітмена зумовлена унікальним поєднанням у ній романтичних та реалістичних елементів, намаганням відтворити національно-історичне життя американського народу й водночас охопити буття Всесвіту. Лірика Вітмена дотична до деяких ідей «трансценденталізму» - течії в тогочасній американській філософії, яскравими представниками якої були Р.В. Емерсон, Г.Д. Торо та ін. Зокрема - до тези про те, що досягти єднання людини з Богом можна тільки за посередництва людської особистості, яка містить у собі частку Божественного. Прагнучи такої єдності, Вітмен руйнує кордони між Богом та людиною, високим та ницим, піднесеним і буденним, ліричним «я» та людством. У вітменівському всесвіті, заснованому на любові, усе виявляється рівноцінним і рівноправним, усе просякнуте відлунням ідеї загальної єдності.

Власну поетичну творчість В. Вітмен усвідомлював як своєрідну спробу створити нову американську літературу, яка, на його думку, мала трансформувати у слова ті могутні нечутні сили, котрі визначають буття його співвітчизників.

Художньому світові В. Вітмена притаманні:

  • зображення безміру Всесвіту, в якому не існує кордонів між життям і смертю, між «я» і «ти», між одухотвореним та матеріально-тілесним началами буття; скасування всіляких ієрархій цінностей;
  • підвищена увага до власного поетичного «я», яке сягає всеохоплюючого розмаху й набирає здатності перевтілюватися в інших людей, речі, стихії тощо;
  • космічний масштаб зображуваного; сприйняття явища або речі як частинки або уособлення всесвітнього;
  • насиченість віршів картинами космічного простору та земної широчіні, у яких людина розчиняється; часте використання «каталогів» (переліків різноманітних часток всесвітнього життя, що з різних боків вияскравлюють чи ілюструють певне явище або думку);
  • лейтмотивні теми Демократії та Сполучених Штатів Америки, що є своєрідними відповідниками ідеї рівності усіх істот і речей (демократія) та безмежності світу (американська держава);
  • ствердження любові-дружби як засадничого принципу всесвітнього буття;
  • оспівування досягнень точних наук, парадоксальне поєднання елементів матеріалістичного світосприйняття та містичної наснаги;
  • розвиток урбаністичної теми (зображення у поезії життя міста, його пейзажів, натовпу тощо);
  • підкреслена простота стилю, навмисний «брак» метафор, яскравих порівнянь, вишуканих зворотів, широке використання верлібру; а разом з тим - ретельна продуманість структури вірша та його ритмічної побудови.

Багаж

«Я пам’ятаю, то був прозорий ранок влітку. Я лежав на траві... і раптом на мене зійшло... таке відчуття спокою та миру, таке всевідання, вище за всяку людську мудрість, і я зрозумів... що Бог - мій брат і що його душа - мені рідна... і що ядро цілого Всесвіту - любов».

«Я весь не вміщуюсь між черевиками та капелюхом».

«Все обертається навколо мене, концентрується в мені, виходить з мене самого. Я маю лише один центральний образ - загальну особистість, типізовану через мене самого. Проте моя книжка змушує... кожного читача поставити себе на чільне місце, перетворитися на живе джерело, на головну дійову особу, яка переживає кожну сторінку, кожне почуття, кожний рядок».

В. Вітмен

Аби привернути увагу читачів до «Листя трави», Вітмен нерідко публікував у часописах саморекламу, як-от наприклад:

«Чиста американська кров, - здоровенний, як віл, - відмінної статури, - на тілі ані цятки, - ніколи не скаржився на головний біль чи розлад шлунка, - апетит чудовий, - зріст шість футів, - ніколи не вживав ліків, - п’є саму воду, - полюбляє плавати у затоці, в річці або в морі, - шия відкрита, - комір сорочки широкий та гладенький, - обличчя засмагле, червоне, - обличчя дужого та м’язистого коханця, котрий може міцно обійняти, - обличчя людини, яку люблять та вітають усі, надто ж підлітки, майстри, робітники, - от він який, цей Волт Вітмен, зачинатель нового літературного племені».

«Зрозумій, що у твоїх писаннях не може бути жодної риси, якої б не було в тобі самому. Якщо ти злий та ниций, це не пройде повз них. Якщо тобі до вподоби, коли прислужник стоїть при твоєму стільці під час обіду, це відіб’ється у твоїх писаннях. Якщо ти буркотун та заздрісник, або ж ти не віриш у позаземне життя, або ж принижуєш своїм поглядом жінок, - це відіб’ється навіть у тому, про що ти мовчиш, навіть у тому, чого ти не напишеш. Немає такого крутійства, такого прийому, такого рецепта, який би допоміг приховати від твоїх писань бодай якийсь ґандж твого серця».

В. Вітмен

Дзеркало критики

«У власних очах він був не просто приватною особою, яка створила дивовижну книжку, котрій, вочевидь, судилося нерозуміння, - ні, він вважав себе голосом нової породи людей, що сягнуть самопізнання лише завдяки його книжці».

Г. Фоссет

«Навіть у своїй відмові від художності він виявився художником».

О. Вайльд

«Волт Вітмен... - сильний, оригінальний, сповнений співчуття до будь-якої боротьби та будь-якого страждання. Він зневажає всі умовності й загальноприйняті уявлення про межі істинного мистецтва».

А. Ботта

«Нам невідомий інший поет, якого б настільки переймало відчуття нескінченності часів та просторів. Це було живе, реальне відчуття, яке постійно супроводжувало усі його думки. Кожну людину, кожну дрібничку з тих, що траплялися на його шляху, він бачив, так би мовити, на тлі космічних просторів. На цьому ж тлі він сприймав і самого себе».

«...центральна властивість Вітмена... вся його письменницька сила у надзвичайно жвавому, усталеному, незмінному почутті безмежної широти світобудови».

Корній Чуковський

«Вітмен докорінно перебудовує поетичну систему романтизму за допомогою вільного вірша, ритмів, які передають рух самого життя, “каталогів”, що безмежно розширюють поле взаємодії авторського “я” і дійсності шляхом опанування множини її феноменів, котрі традиційно вважалися далекими від світу поезії. Він прагне виробити таку поетику, яка б дозволила йому дати воістину панорамний образ часу й країни, разом з тим органічно відтворюючи почуття кровного зв’язку з усіма проявами життя. Вільний вірш Вітмена виявився одним із магістральних шляхів, на яких відбувалося становлення реалістичної поетики... Поетичне новаторство Вітмена було зумовлене багатьма його філософськими та мистецькими захопленнями. Вітменівський вільний вірш увібрав у себе ритміку англійської Біблії та прози Емерсона, синтаксичний паралелізм, притаманний промовам проповідників і ораторів тогочасної Америки, окремі поетичні прийоми індіанського фольклору...»

О. Звєрев

А. Келло. Дерево

Дерево життя

  • Знайдіть у поезії «Я співаю про тіло електричне» знайомі вам риси вітменівського художнього світу.