Зарубіжна література. Хрестоматія-посібник. 10 клас. Волощук

Антон Чехов

(1860—1904)

«Мета моя - вбити відразу двох зайців: правдиво змалювати життя й, до речі, показати, наскільки це життя відхиляється від норми. Норма мені невідома, як невідома нікому з нас. Усі ми знаємо, що таке безчесний вчинок, але що таке честь - ми не знаємо».

А. Чехов

Антон Павлович Чехов - російський прозаїк і драматург, майстер стислого оповідання. Його творчість стала підсумком «золотої доби» російської класичної прози й відкрила нові обрії у світовій драматургії.

29.01.1860 р. - народився в Таганрозі у багатодітній купецькій родині.

1868 р. - вступив до Таганрозької гімназії.

1876 р. - батьки з молодшими дітьми були змушені переїхати до Москви через борги батька Антон залишився у рідному місті до закінчення гімназії.

1879 р. - майбутній письменник став студентом медичного факультету Московського університету.

1880-м р. датується достеменно встановлена перша публікація А. Чехова (в петербурзькому гумористичному тижневику «Стрекоза»). Так розпочався тривалий період співпраці молодого письменника з гумористичними журналами «Стрекоза», «Будильник», «Глядач», «Осколки» та ін. Друкувався він під псевдонімами «Антоша Чехонте», «Людина без селезінки», «Брат свого брата».

1884 р. - Чехов закінчив університет і почав практикувати як лікар; випустив першу книжку оповідань («Казки Мельпомени. Шість оповідань А. Чехонте»). Того ж року трапилася перша легенева кровотеча, яка була ознакою сухот - хвороби, від якої Чехов страждав усе подальше життя і яка передчасно звела його у могилу.

1886 р. - вийшла друком збірка «Строкаті оповідання». Наступного року була опублікована книжка «У сутінках. Нариси та оповідання», а також вперше поставлена на кону п’єса «Іванов».

1888 р. - письменникові була присуджена Пушкінська премія Російської Академії наук. Того ж року він познайомився з видатним композитором П. Чайковським, якому присвятив свою збірку «Похмурі люди» (1890).

У квітні 1890 р. Чехов виїхав на Сахалін, з метою, як повідомляла одна тогочасна газета, «вивчення побуту каторжників». Враження від перебування там він виклав на сторінках книжки «Острів Сахалін» (1893-1894). Ця поїздка підірвала його здоров’я.

1891 р. - письменник подорожував Європою (Відень, Венеція, Болонья, Флоренція, Рим, Неаполь, Монте-Карло, Париж). Наприкінці того ж року він узяв участь у наданні допомоги голодуючим селянам Нижегородської та Воронезької губерній. Влітку

1892 р. лікував хворих під час пошесті холери в Тульській губернії.

1894 р. - здійснив другу поїздку до Європи.

1895 р. - в Ясній Поляні Чехов відвідав Л. Толстого, котрий високо цінував його як письменника і як особистість. Того ж року він познайомився з молодим талановитим російським письменником І. Буніним.

1896 р. - в Александринському театрі відбулася прем’єра чеховської п’єси «Чайка», яка завершилася провалом.

1897 р. - за порадою лікарів письменник перебрався до Ялти.

1900 р. - Чехова було обрано почесним академіком (у галузі «красне письменство»). Втім, за рік він відмовився від цього звання на знак протесту проти виключення Максима Горького з числа академіків.

1901 р. - обвінчався з відомою акторкою О. Кніппер.

1904 р. - у МХАТі відбулася прем’єра «Вишневого саду», присвячена дню народження А. Чехова. Через погіршання стану здоров’я письменник терміново виїхав для лікування за кордон (курорт Баденвейлер), де помер 2.07.1904 р.

Найвищим взірцем для А. Чехова була проза О. Пушкіна, що приваблювала його чарівливою простотою і стислістю. З-поміж зарубіжних письменників він відзначав Г. де Мопассана - майстра короткого оповідання.

Перші письменницькі кроки Чехов зробив на теренах гумористики. Співпрацюючи у 80-і роки з рядом гумористичних часописів, він писав на замовлення невеличкі тексти усталених жанрів (оповідання-сценки, оповідання-анекдоти, фейлетони, пародії тощо). Багато що з написаного на цьому етапі письменник згодом забракував. Однак вже тоді ним були створені справжні шедеври: оповідання «Товстий і тонкий», «Хірург», «Хамелеон» та ін., що увійшли до золотого фонду художньої літератури. І вже тоді виявився драматургічний хист цього митця, що повною мірою розкрився у період його творчої зрілості.

Поворотним пунктом у творчій біографії А. Чехова стала повість «Степ» (1888), в якій відкрилася лірична грань його таланту. Ця повість принесла письменникові широке визнання у Росії.

Важливу роль у його духовному та мистецькому розвитку відіграла поїздка на Сахалін. Вона не лише збагатила письменника новим життєвим матеріалом і новими сюжетами, а й вплинула на самі засади його світосприйняття.

У творчості Чехова 90-х років помітно розширилися межі художнього охоплення життя, збагатився тематичний репертуар, підсилилися тенденції до морально-філософських узагальнень.

Традиційно Чехов посідає місце поряд з найвидатнішими російськими реалістами-прозаїками XIX ст. Ф. Достоєвським і Л. Толстим. Разом з тим його творчість розглядається як яскраве явище межі ХІХ-ХХ ст., оскільки в ній відбилися окремі елементи тих художніх систем, що розвивалися у літературі та мистецтві зазначеного періоду.

Художній світ прози А. Чехова визначають такі риси:

  • розробка лейтмотивної у російській літературі теми «маленької людини» (чеховські акценти у ній: показ «маленької людини» не лише як жертви несправедливості, але й як тирана у взаєминах із тими, хто від неї залежить; злиття «маленької людини» зі світом всепереможної банальності);
  • трагізм «дрібниць життя», зображення жорстокої правди існування та глибокого неблагополуччя особистості; висміювання потворних і протиприродних явищ суспільного й духовного буття;
  • показ найрізноманітніших виявів духовного рабства людини, її глибокої невдоволеності власним існуванням і туги за щастям;
  • тема безідейного існування; проблеми сенсу життя та його справжніх цінностей; зображення героя-інтелігента, що «випадає» із звичного плину тривіального життя;
  • стислість оповіді, вміння вмістити у невеличкий за обсягом твір романний по суті зміст;
  • яскрава виразність замальовок «з натури», яка в гумористичних мініатюрах сягає форми шаржу та карикатури;
  • «відкриті фінали» творів (зумовлені тим, що письменник не шукав шляхів негайного розв’язання зображуваних конфліктних ситуацій);
  • специфічна позиція автора в творі, яка полягає в тому, що, відмовляючись від прямих оцінок зображуваного й відвертого моралізаторства, письменник за допомогою комплексу художніх засобів створює у читача певний настрій;
  • величезна роль виразної художньої деталі; наявність у ній психологічного підтексту та символічної багатозначності;
  • майстерність переходів від побутових епізодів до морально-філософських узагальнень;
  • використання імпресіоністичних елементів та символів;
  • широка палітра комічних засобів, вияви ліричного начала.

Для драматургії А. Чехова характерними є:

  • відмова від традиційної драматургічної структури, заснованої на зіткненні й боротьбі персонажів;
  • перенесення основної уваги на внутрішній світ героїв з метою дослідження визрівання й розвитку їхніх конфліктів із життям (так звані «внутрішня дія», «підводна течія»);
  • порушення вузлових проблем людського буття, прихованих за завісою прози буденного існування;
  • зовнішня «нестиковка» реплік героїв, яка виявляє глибокі порушення духовних зв’язків між ними; естетична самоцінність авторських ремарок;
  • використання образів-символів, потужна лірична стихія.

Багаж

«Коли я пишу, я цілком розраховую на читача, гадаючи, що суб’єктивні елементи, яких не вистачає в оповіданні, він додасть сам».

«Ніяких сюжетів не потрібно. В житті немає сюжетів. У ньому все перемішане - глибоке з дріб’язковим, величне з убогим, трагічне зі смішним».

«Мистецтво писати - це мистецтво скорочувати».

«Незадоволення собою є однією з найсуттєвіших рис будь-якого справжнього таланту».

«Якщо кожна людина на клапті землі своєї зробила б усе, що вона може, якою прекрасною була б земля наша».

А. Чехов

Дзеркало критики

«Скільки мовчазної, скромної величі приховано в іронії, з якою він ставиться до власної слави, в його скептичному погляді на сенс і значення власної діяльності, в зневірі у власну значущість».

Т. Манн

«Усе строкате, гуркітливе і чуже, вдягнуте людиною на себе задля “більшої важності”, бентежило його, і я помічав, як щоразу, коли він бачив перед собою ряджену людину, його охоплювало бажання звільнити її від всієї цієї обтяжливої і непотрібної мішури, яка спотворювала справжнє обличчя та живу душу співрозмовника».

Максим Горький

«...ніколи у нього немає зайвих подробиць, будь-яка - або потрібна, або прекрасна».

Л. Толстой

«Було в ньому щось простувате та скромне, щось надзвичайно російське, народне - в обличчі, у говірці та в зворотах мови».

О. Купрін

«А. Чехов... уточнив і поглибив наші знання про життя речей, звуків, світла на кону, що в театрі, як і в житті, мають величезний вплив на людську душу. Сутінки, захід сонця, його схід, гроза, дощ, перші звуки ранкових птахів, тупіт коней по мосту і грюкіт екіпажа, що від’їжджає, бій годинника, крик цвіркуна, сполох потрібні Чехову не для зовнішнього сценічного ефекту, а для того, щоб розкрити нам життя людського духу».

К. Станіславський

В. Сєров. Портрет З.Н. Юсупової

Перед читанням

  • Поміркуйте над смислом метафори, винесеної в назву оповідання. Якою ви уявляєте «людину в футлярі»?