Історія України. З поглибленим вивченням історії. 9 клас. Власов

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 8. Літературні твори Тараса Шевченка й розвиток українського національного руху. Практичне заняття

Попрацюйте в групах

Об’єднайтеся в кілька груп, виконайте завдання і дайте відповіді на запитання до джерел 1-6. · 1. Чим ідеї програмових документів Кирило-Мефодіївського товариства відрізняються від ідей у творах Шевченка? · 2. Чому поезія Т. Шевченка знайшла багатьох прихильників серед сучасників? · 3. Чому Т. Шевченкові під час заслання у солдати було заборонено писати і малювати? · 4. Як про мотиви вироку поетові свідчить фраза «...замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту...»?

Працюємо самостійно

Виконайте завдання · 1. Скориставшись фрагментами джерел, висловіть припущення, чому Т. Шевченка, порівняно з іншими кирило-мефодіївцями, покарали найсуворіше. Виберіть 2-3 факти з документів, які свідчать про причини такого ставлення до поета з боку влади. · 2. Оберіть один із літературних творів Тараса Шевченка, який, на вашу думку, найкраще ілюструє його громадянську і політичну позицію. Обґрунтуйте свій вибір уривками із цього твору.

1. Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині ,

На чужій роботі,

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Т. Шевченко, «Розрита могила», 1843 р.

2. Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Т. Шевченко, «Заповіт», 1845 р.

Перший автопортрет Т. Шевченка періоду заслання. 1847 р.

3. «Я теж жив в цей час (в 1847 р.) в Києві і добре пам’ятаю, що вірші Шевченка читалися в багатьох гуртках, особливо кровними малоросами і студентами різних національностей, з особливим захопленням. Деякі тоді навчалися малоросійської мови власне для того, щоб у змозі бути читати і розуміти Шевченка. Окрім надрукованої книжки, ходили по руках рукописні зошити, які списувалися шанувальниками Шевченка навперебій один перед одним. Я і сам провів не один вечір над переписуванням віршів для себе і для своїх знайомих, яким висилав зошити в провінцію. Пам’ятаю, як заарештували були Шевченка, Костомарова і деяких інших, як про це говорили постійно і всюди, але пошепки, і як після одного вечора у товариша, де проговорили всю ніч про цікаву і таємничу історію арешту і приводів до нього, я потрапив у дуже неприємну історію, і мене, раба Божого, на наступний ранок потягли до тодішнього київського генерал-губернатора, суворого Дмитра Гавриловича Бібікова, в канцелярії якого я значився».

Зі спогадів киянина

4. «...Мужик Шевченко стояв попереду вивчених приятелів, київських слов’янофілів, і гарячою громадською думкою, й таким же українством. До того він більше їх бачив світа не тільки в мужицтві, а й у Росії взагалі. Він бачив і Петербург із царем, бачив і панство, на яке братчики покладали надії. Не можна не звернути уваги на те, що “Сон”, у якому Шевченко явно виступив проти царства, написаний був іще в Петербурзі, в 1844 р., до знайомства з д. Костомаровим, який, звісно, мусив бути найголовнішим у київському слов’янолюбському кружку. Значить, є багато правди в словах земляка, шр Шевченко приїхав на Україну з Петербурга з готовими думками про волю України од московських царів. Ми ж знаємо, що в Петербурзі Шевченко жив серед людей далеко більш його вчених, яких він явно поважав, та тільки далеко не республіканців. Хіба в Брюллова виривались слова досади на царя Миколая, який йому “покровительствував”. Але звідси далеко було до того, що написано в “Сні”. Ясно, що Шевченко в Петербурзі мусив був добиратись до своїх противуцарських думок більш “своїм умом ”, ніж за поміччю науки й більш його вчених людей».

З праць М. Драгоманова

5. «Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу знаменитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й небезпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України як окремої держави.

Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще з 1837 р., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з найважливіших злочинців...»

З доповіді начальника III Відділення О. Орлова Миколі І від 26 травня 1847 р.

З обвинувального акта

6. «Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.

Власноручна приписка імператора до вироку: “Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати”».

З вироку