Історія України. З поглибленим вивченням історії. 9 клас. Власов

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 16. Історичні джерела про повсякденне життя українських селян. Практичне заняття

Попрацюйте в групах

Розділіться на кілька груп. Кожна має виконати мініпроєкт («Побут селян», «Святкова обрядовість», «Селяни на ярмарку»). За можливості відвідайте етнографічний або краєзнавчий музей вашого населеного пункту чи регіону. Такі музеї містять матеріал, що стане вам у пригоді під час підготовки проекту. Проаналізуйте текстові та візуальні джерела, текст параграфа, дайте відповіді на запитання. Зніміть відео про особливості селянського побуту, обрядовості чи торгівлі у XIX ст. Свої роботи представте у класі.

1. Сучасники про домашній побут українських селян

Попрацюйте в групах

Прочитайте джерело 1 і дайте відповіді на запитання. · 1. Про які явища повсякденного життя українських селян свідчить джерело? На які риси національного характеру українців вони вказують? · 2. Які прояви повсякденного життя збереглися донині?

Знайдіть в інтернеті картини С. Васильківського, М. Пимоненка, М. Рачкова, К. Раковського, які відображають зовнішній вигляд та побут українських селян. Роздивіться їх, дайте відповіді на запитання. · 1. Чи схожі між собою подані описи та картини художників? Про що це свідчить? Свою думку доведіть, використавши цитати з писемних джерел. · 2. У чому історична та мистецька цінність живописних пам’яток? Що вразило в них найбільше?

1. «Селянські житла в Київській губернії скрізь збудовані з дерева, вони здебільшого теплі взимку. Їх зовнішнє і внутрішнє планування всюди майже однакове. ...майже всі хати вкриті соломою, і якщо покрівля не стара, вона не протікає, краще захищає від холоду і спекотного сонця, ніж покрівлі з дощок, черепиці чи металевих листів.

У деяких місцевостях, де бракує лісу, стіни будинку виплітають з лози або соломи, обмазують глиною і білять. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч, димар якої рідко роблять із цегли, звичайно його плетуть із лози й обмазують глиною зсередини і зовні. Цей димар виводить дим на дах. Піч топиться весь час, бо вона слугує не лише для випікання хліба, а й для щоденного приготування їжі. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку і чистоти, досить часто вони побілені всередині і зовні.

Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих (ікони. - Авт.) у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. Селяни моляться перед ними, особливо після їди; перед іконами стоїть обідній стіл, роль якого подекуди виконує скриня, де зберігаються їхні речі, оточена лавами. Вона накрита грубою, але чистою скатертиною, на ній лежать ніж, хліб і сіль, які щиро пропонують кожному чужинцю, бо жителі цих місць дуже гостинні.

У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом.

Селяни Київського і Васильківського повітів носять досить високі шапки круглої форми з чорного або сірого смушку. Всі вони одягають свитки, які пошиті з грубого темно-коричневого, іноді сірого чи білого сукна, виготовленого ними самими з вовни своїх овець. Свитки досить добре захищають від дощу, вони широкі, звичайно довгі. Взимку вони одягають під цю свиту кожух з цегейки, потрібний у цьому кліматі. Селяни Київської губернії майже всі носять чоботи, рідко і лише в період польових робіт вони взувають сандалі, зроблені з лубу або шматочків шкіри, які називаються личаками або постолами.

Головний убір жінок дуже різний. У святкові дні та коли йдуть до церкви, у багатьох місцевостях майже всі пов’язують голову довгим шматком простого мусліну (бавовняна або шовкова тканина. - Авт.), зав’язують його ззаду великими вузлами, кінці яких спадають аж до середини литки. В інших громадах вони зав’язують по-різному ситцеві квітчасті хустки; так само роблять і дівчата, хоча й зав’язують трохи інакше, але майже скрізь вони ходять з непокритими головами, волосся заплітають у коси й укладають довкола голови з довгими шовковими стрічками різних яскравих кольорів, кінці яких спадають. Обов’язковою прикрасою для цих дівчат є квіти, особливо у святкові дні, а якщо, залежно від пори року, їх ніде взяти, то їх замінюють гілочками завжди зеленого барвінку та червоними ягодами калини, спеціально залишеними з осені, або штучними квітами, які вони самі роблять із пофарбованого пір’я та кольорового й золотистого паперу. Дівчата, як і жінки, носять на шиї багато разків намиста, найбагатші мають червоне коралове намисто.

Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують усюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують із житнього, пшеничного або іншого борошна, яйця, молоко і сир».

Де ля Фліз Д. П. «Етнографічний опис селян Київської губернії...» 1854 р.

Працюємо самостійно

Скориставшись текстом джерела 1, підготуйте коротке відео (презентацію), коментуючи ілюстрації - твори живопису XIX ст.

2. Традиційна весільна обрядовість українців

Попрацюйте в групах

Про які особливості весільних обрядів XIX ст. ви дізналися? Знайдіть в інтернеті картини: В. Маковський. «Дівич-вечір»; Є. Мінюра. «Батьківське благословення»; М. Пимоненко. «Свати». Чи відповідає зображене на картинах інформації з писемних джерел 2, 3?

2. «Незважаючи на локальні відмінності традиційної весільної обрядовості українців, все-таки вона має спільну основу на всіх теренах України. Умовно обряд можна поділити на три етапи: передвесільний, власне весільний і післявесільний.

Дівич-вечір відбувався водночас у молодого і молодої або лише в молодої, але з обов’язковою участю молодого з боярами. Він охоплював обрядове розплітання коси молодої на хлібній діжі, на подушці чи на стільці, покритому кожухом вовною догори, одягання вінка на голову молодої, частування за столом дружок і бояр, обмін подарунками між молодими. Подекуди обмін подарунками виконувався через “післанців ”, “послів"».

Макарчук С. «Етнографія України»

3. «Сватання, Скоро питання про шлюб між молодими людьми вирішене, наречений звертається до своїх батьків з проханням послати сватів до батьків нареченої, У свати запрошують двох досить літніх та поважаних господарів. У призначений час, майже завше ввечері, свати, чи старости, вирушають до хати нареченої. Дуже часто разом із ними йде і наречений зі своїм дружком. Жених з дружком зостаються завше в сінях та починають розшукувати наречену, що її мати обачно вже вислала з хати, а старости входять до хати та, після звичайного привітання, виймають з мішка хліб, цілують його та віддають господареві. Той також цілує хліб та кладе його на стіл і питається старостів, хто вони такі та куди йдуть... Свати звертаються до матері нареченої з прямою пропозицією віддати дочку за їхнього парубка. Жених тим часом стоїть біля входу до хати, а наречена, засоромившись, має відійти до печі - домашнього вогнища - та колупати її нігтем. Вислухавши пропозицію, мати звертається до батька, а потім вони обоє разом питаються у дочки: чи піде вона за пропонованого жениха? Після посилання на волю батьків та умовлянь з їхнього боку, щоб вона сама висловилась, дочка нарешті дає згоду. Потім наречена приносить рушники, пов’язує ними старостів через плече, а женихові затикає вишивану хустку за пояс... Цим кінчається перший акт весільних обрядів; другий - заручини, це вже трохи урочистіше повторення тої самої церемонії сватання. Знову з’являються старости, знову їх в’яжуть рушниками... Потім йде благословення молодих хлібом...»

Вовк Ф. «Студії з української етнографії та антропології»

Працюємо самостійно

Поцікавтеся, які давні обряди збереглися у святкуванні весілля у вашому регіоні донині? Знайдіть інформацію про те, що символізують ці обряди.

3. Ярмарки у повсякденному житті українців

Попрацюйте в групах

Знайдіть в інтернеті картину В. Маковського «Ярмарок в Україні» (1885). Дайте відповіді на запитання до джерел 4, 5. · 1. Чим, на думку сучасного дослідника, зумовлений особливий статус ярмарків в Україні? · 2. Як цю особливість утілено у фрагменті літературного твору та на картині? · 3. Зробіть висновок про роль ярмарків у повсякденному житті українців XIX ст. · 4. Що вас вразило в переліку товарів, якими торгували на ярмарках? Що дізналися про побут і традиційну кухню? · 5. Чи доповнюють наукові, літературно-художні тексти один одного? Чим збагачує наше уявлення живописний твір?

4. «...колоритом громадського побуту стали ярмарки. Вони відбувалися у відповідні пори року. Сюди з’їжджалися купці, продавці й покупці з великої округи. Були ярмарки повітових містечок і нерідко - окремих сіл. Вони відбувалися у визначений день тижня - від понеділка до суботи. Найчастіше збиралися на ярмарок до найближчого містечка або до повітового центру. Однак при потребі селянин їхав на ярмарок у найвіддаленіше містечко. Тут збували продукти землеробства, тваринництва, а місцеві ремісники - різні вироби з дерева, металу, шкіри, вовни та їн. Крім цього, можна було збувати сільськогосподарську продукцію, купувати крам, одяг, взуття, забавки, дрібний сільськогосподарський інвентар, окремі товари... Ярмарки стали місцем укладання різних торговельних угод. Водночас вони слугували постійним засобом обміну різноманітною інформацією й знаннями, були великою виставкою товарів, місцем контактування між селянами та міщанами. селянами віддалених сіл».

Макарчук С. «Етнографія України»

5. «А тим часом позісходилося народу вже чимало! Таки куди оком не глянеш, то усе люди, усе люди... І чого то туди не понаносили або не понавозили! Таки такий ярмарок, що неначе у Харкові об пречистій: усякого товару, якого тільки подумаєш, усе є. Чи груш? Та і на возах груші, і в мішках груші, і купами груші. А там Москва з лаптями та з ликами; були в них і миски, ложки і тарілки розмальовані; були й решета, і ночовки, діжі, лопати, сівці, черевики, чоботи з підковами й німецькі, тільки гвіздочками попідбивані. Тут же... продавалася терта кабака і тютюн у папушах; а там - залізний товар: підкови, гвіздочки, сокири, підіски, ухналі й усе, чого треба. А тут вже - лавки з красним товаром для панів; струковатий перець на нитках, родзинки, хвиги, цибуля, усякії сливи, горіхи, мило, медянички, свічки, тараня, ще по весні з Дону навезеная, і суха, і солона; кав’яр, оселедці, яловичина, ніжки, шпильки, голки, гаплики і для нашого брата свинина. А там купами капуста, буряки, морква огородня. Тут же був хрін, ріпа, картохлі, що вже швидко хліб святий з світу божого зженуть. А тут з Водолаги горшки, кахлі, миски, покришки, глечики, кухлики... Були й свити; були кожухи, усякі пояси, шапки, і козацькі, і каплоухі. Був і дівчачий товар: стрічки, скиндячки, серги, баєві юпки, плахти, шиті рукава і хустки; жіноцькі очіпки, серпанки, запаски, кораблики, рушники, і шиті, і з мережками, щітки, гребні, днища, веретена, сіль товчена, глина жовта, запанки голов'яні; персні, черевики... аж утомишся, розказуючи. Чого-то там не було!

А промеж такої пропасті товару що то народу було! Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той спорить, той товариство склика; той на жінку гука, ті лаються, ті йдуть могоричі запивати; жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні одна не слуха, старці співають Лазаря, кобили ржуть, колеса скриплять; діти, погубивши матерів, пищать; там скавучить собака, там придушили порося: вижчить на весь базар, а свиня, хрюкаючи, пробирається промеж народом...»

Квітка-Основ’яненко Г. «Солдацький патрет». 1833 р.

Працюємо самостійно

Уявіть, що ви берете участь в українському ярмарку XIX ст. Напишіть невелике есе про один день вашого ярмаркування.