Історія України. З поглибленим вивченням історії. 8 клас. Власов

§ 40. Розвиток культури на українських землях у XVIII ст.

Розвиток української культури XVIII ст. відбувався у досить складних і суперечливих умовах. Українські землі були поділені між сусідніми державами. На кінець століття терени України входили до складу Австрійської та Російської імперій. Імперські уряди здебільшого проводили колонізаторську політику, спрямовану на знищення української мови, культури та ідентичності. Русифікація та панування кріпосницьких відносин негативно позначилися на розвитку української культури. Проте, незважаючи на зовнішні впливи, у XVIII ст. спостерігалося її піднесення.

1. Розвиток освіти, природничих і математичних знань

Наприкінці XVIII ст. в Російській імперії було здійснено загальнодержавну реформу освіти. На Лівобережній та Слобідській Україні впроваджували нові типи шкіл - головні й малі народні училища. Чотирирічні головні народні училища, що їх відкрили в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові, Катеринославі, мали навчати дворянських дітей. У повітових містах було створено дворічні малі училища. Царські реформи перетворили освіту в Україні на привілей вищих верств населення, вона набула станового характеру. Крім того, нові школи царський уряд використовував як потужний засіб впливу на українське населення, адже навчання в них провадилося тільки російською мовою.

Головним осередком освіти, науки й мистецтва залишалася Києво-Могилянська академія. Проте у другій половині XVIII ст. заходами імперського уряду її було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито.

Київська академія мала вирішальне значення для становлення й розвитку української науки, культури й літературного процесу в XVII-XVIII ст. У ній сформувався один із центрів філософської думки слов’янського світу. В академії навчалися літописці С. Величко, Г. Грабянка, історики М. Бантиш-Каменський, М. Берлінський, художники І. Мигура, Г. Левицький, Л. Тарасевич, композитори М. Березовський, А. Ведель, архітектор І. Григорович-Барський. Її вихованцями були гетьмани України.

Київська академія сприяла становленню української літературної мови, тут склалася поетична школа. Професори академії написали десятки курсів поетики, у яких розробили теорію українського поетичного мистецтва. У Київській академії виник і розвивався український театр. Для нього писали драми, діалоги й інтермедії.

Києво-Могилянська академія надавала студентам і медичні знання. Офіційно клас медицини було відкрито лише в 1802 р. Вихованці академії ставали знаними медиками, засновниками лікувальних закладів. Так, доктором медицини Лейпцизького університету був українець Нестор Максимович-Амбодик. Він працював у госпіталях Петербурга й Кронштадта, був основоположником вітчизняного акушерства, ботаніки й фізіотерапії. Данило Самойлович, доктор наук з епідеміології, військовий лікар під час російсько-турецької війни, був почесним членом двадцяти академій. Разом із колегою Є. Мухіним він не лише описав епідемії чуми та холери, а й запровадив щеплення від віспи та інші заходи для боротьби з цими захворюваннями.

У XVIII ст. в Україні зростала зацікавленість природничими науками. Професори Києво-Могилянської академії використовували у лекціях знання з астрономії, фізики, біології, медицини. Значну увагу приділяли фізиці, розділами якої були, зокрема, рух, космологія тощо. З’явилися курси натурфілософії - попередниці природознавства. У другій половині XVIII ст. в академії було відкрито класи чистої математики (алгебра й геометрія), а також змішаної математики, де викладали цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку, оптику, астрономію тощо.

Перебудуйте твердження на проблемне запитання й дайте на нього аргументовану відповідь.

Києво-Могилянська академія в другій половині XVII - першій половині XVIII ст. була одним із найвпливовіших центрів освіти, науки, видавничої справи в Україні та Росії. Назвіть відомих вам вихованців Києво-Могилянської академії.

Дещо інакшою була ситуація із системою освіти на Правобережжі та західноукраїнських землях. У селах і надалі працювали дяківські школи, проте потужний наступ католицизму призвів до закриття більшості братських шкіл. Польська влада підтримувала лише єзуїтські та уніатські школи, що отримували фінансування з ордену єзуїтів. Під патронатом ордену діяли Львівський, Перемишльський та Кам’янецький колегіуми.

Важливим осередком освіти й науки в західноукраїнському регіоні був Львівський університет, заснований ще у 1661 р. Діяльність цього закладу суворо контролювала польська влада, навчання велося латиною, тож це не сприяло розвитку української національної культури в краї. У 1787-1809 рр. при Львівському університеті діяв тимчасовий навчальний заклад - «Studium Rutenum» («Студіум рутенум»), який офіційно називався «Провізоричний науковий інститут у руській мові». Заклад було засновано указом австрійського імператора Йосифа ІІ у 1787 р. і призначався він для підготовки греко-католицьких священників.

У «Studium Rutenum» діяло два відділи - філософський і богословський, навчання здійснювалося церковнослов’янською мовою. Викладачів до закладу обирали на конкурсній основі, перевагу надавали тим, хто мав власний переклад підручника. Вступати ж до «Studium Rutenum» могли кандидати, які досягли сімнадцятирічного віку, вміли читати й писати українською мовою, а також мали довідки про стан здоров’я та походження з Галичини.

Збільшення кількості студентів, що володіли латиною й могли навчатися у Львівському університеті, спричинило зниження зацікавленості молоді до «Studium Rutenum» та поступового його закриття.

Випускник Львівського університету І. Франко писав, що «на початку XIX ст. не всі студенти Галичини розуміли “язичіє” (тобто українську мову), саме вони й просили, аби їм викладали польською мовою», що і стало причиною закриття «Studium Rutenum». Поміркуйте, чому склалася така мовна ситуація на українських землях. Чим вона була спричинена? До яких наслідків могла привести у майбутньому? Яку роль відігравав «Studium Rutenum» для збереження національної ідентичності українського народу?

2. Розвиток гуманітарних наук. Григорій Сковорода

Розвиток природничих наук відбувався в тісному зв’язку з розвитком філософії. Усі відомі церковні діячі, учені, поети висловлювали філософські ідеї або у трактатах, або у творах інших жанрів. Найвидатнішим філософом та поетом України другої половини XVIII ст. був Григорій Сковорода.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Григорій Сковорода (1722-1794) - видатний український філософ, богослов, поет, педагог. Навчався в Києво-Могилянській академії. Мав яскраве музичне обдарування, був запрошений співати до царського палацу. Полишивши службу в придворній капелі, повернувся на навчання до Києво-Могилянської академії. Незабаром вирушив у складі дипломатичної місії за кордон. Слухав лекції у кількох європейських університетах. Повернувшись в Україну, був домашнім учителем та викладачем Переяславського і Харківського колегіумів. Викладав курс поетики, використовуючи найпрогресивніші європейські досягнення, які багато в чому суперечили традиційним поглядам. Це викликало невдоволення керівництва колегіумів. Не бажаючи поступатися переконаннями, Г. Сковорода облишив викладання. Останні 25 років життя мандрував Україною, проповідуючи серед народу. Підсумовуючи побачене й пережите, Г. Сковорода заповів написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Філософські ідеї Г. Сковороди втілені в його літературних творах. Найскладніші з них - філософські трактати. Прагнучи поширити свої думки серед українського народу, мислитель винайшов для популярного викладу філософських ідей оригінальний спосіб. Він утілював їх у мистецькій формі - у віршах та байках. Збірник поезій Г. Сковороди «Сад божественних пісень» складається з 30 віршів. Байки зібрані в книгу «Байки харківські». Твори Г. Сковороди не були надруковані за його життя, проте їх знали українці, поширювали у списках, пісні співали кобзарі, а байки переказували.

Приміщення в Переяславському колегіумі, де працював Г. Сковорода. Сучасне фото

Помешкання Г. Сковороди у Переяславському колегіумі. Сучасне фото

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Як Б. Хмельницький, на думку поета, прислужився утвердженню ідеалів свободи? 2. Чому Г. Сковорода вважав свободу найбільшим щастям?

«Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!»

Г. Сковорода. «De libertate» («Що є свобода»)

Історичні твори другої половини XVIII ст. часто несли в собі державницькі ідеї. До найвизначніших тогочасних пам’яток належить «Розмова Великоросії з Малоросією», автором якої був перекладач Генеральної військової канцелярії Семеон Дівович. Він сформулював ідею, що за українсько-московським договором 1654 р. Українська держава не увійшла до складу Московії, а зберегла свої права і вольності, й надалі залишаючись рівноправною державою. Відтак, автор розглядав Військо Запорозьке і Московію як дві окремі держави.

Виходець із середовища козацької старшини, знаний поет і драматург Василь Капніст емоційно відреагував на ліквідацію козацького устрою та запровадження кріпацтва Катериною ІІ «Одою на рабство» (1783). Автор не лише оплакав уярмлення Вітчизни, а й різко негативно висловлювався щодо політики царату в Україні.

Вершиною політичної думки XVIII ст. вважається твір невідомого автора «Історія Русів». Автор наголошував на історичній відмінності й протистоянні між Руссю та Московією, підкреслював історичну тяглість української нації від Русі-України й до козацької Гетьманщини. Окремо було підкреслено рівноправність руської й козацької еліти з польською шляхтою і російським дворянством. Наскрізною в «Історії Русів» є ідея, що найбільшою цінністю для народу є свобода.

Василь Капніст

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Чи погоджуєтеся зі словами автора? Чи вважаєте його думку хибною? Відповідь обґрунтуйте. 2. Чому автор перекладу вважав, що книга приходить до українців у вирішальні часи? 3. Як гадаєте, чи актуальна ця праця для українського сьогодення? Чому?

«Історія Русів - це первісна частина ракети, яка запустила нас з вами в космічний безмір історії народів і держав. Дуже багато ми не знаємо про себе - ця книжка має властивість нам дещо розтлумачувати. І вперше, і вдруге, і втрете. Ми гірші, аніж ми думали про себе в найприкріший час петрівчаної ночі, але ж ми і кращі, аніж видаємося собі в мить золотої ейфорії. Ми тверді, пругкі, відчайдушні, сентиментальні і романтичні. Часом надто жорстокі, а часом слиняві лінюхи і надзвичайно безалаберні люди. Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись. Вона приходить до українців завжди у вирішальні часи. Зайве твердити, що зараз саме така пора».

«Історія Русів». Переклад і передмова І. Драча. 1991 р.

3. Розвиток музичної культури України

Києво-Могилянська академія була провідним осередком музичної культури, де навчання музики й співу вважалося обов’язковим предметом. Ще в 50-х роках XVII ст. тодішній ректор академії Лазар Баранович організував спеціальну музично-хорову школу. Хор студентів налічував близько 300 осіб і був найкращим київським хором.

Музичні класи відкривали й у колегіумах. У 1729 р. вийшов указ про створення співацької школи у Глухові. Наступного року школа почала діяти. Це був перший спеціалізований заклад музичного профілю. За гетьманування К. Розумовського Глухів став музичною столицею України. Тут, при дворі гетьмана, діяли професійний оркестр та оперний театр, основу репертуару яких становили найкращі зразки західноєвропейської музики. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.

Максим Березовський

Музичну культуру України неможливо уявити без імен Артема Веделя, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Усі троє з раннього дитинства виявили величезний музичний талант, мріяли про високе мистецтво, творили його, заживши найвищих оцінок слухачів, проте ніхто з них не був гідно влаштований у житті. Лише один - Д. Бортнянський - не знав злиднів. Після навчання в Глухівській співацькій школі Д. Бортнянський потрапив до Петербурга. Удосконалював освіту за кордоном. Написав понад сотню творів хорової духовної музики, багато світських творів різних жанрів. Хоч би яку музику він творив, вона завжди мала в собі українські мотиви.

Дмитро Бортнянський

Меморіальна дошка Артемію Веделю. Скульптор І. Гречаник. Київ. 2008 р.

М. Березовський після навчання потрапив до Болонської академії, невдовзі отримав там звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонійного товариства. Перебуваючи в Італії, поставив оперу «Демофонт».

Зовсім юний А. Ведель, навчаючись у Києво-Могилянській академії, був знаний як найталановитіший київський диригент і віртуозний виконавець музичних творів. Ще до закінчення академії його забрали до Москви. Протягом кількох років А. Ведель керував хором московського генерал-губернатора. Уславився як автор хорових церковних концертів.

4. Особливості розвитку архітектури

Іконостас Спасо-Преображенської церкви в с. Великі Сорочинці

Українська архітектура середини - другої половини XVIII ст. розвивала надбання попереднього періоду. Панівним архітектурним стилем на землях Лівобережної, Слобідської та Південної України залишалося козацьке бароко. Найвідомішою спорудою доби є збудована впродовж 1718-1730 рр. Спасо-Преображенська церква в с. Великі Сорочинці на Полтавщині, зведена коштом миргородського полковника (незабаром гетьмана) Д. Апостола.

Унікальна церква з семиярусним іконостасом - єдиним збереженим на українському Лівобережжі. Іконостас займає всю ширину храму (23 м) і складається з головного іконостаса й двох іконостасів у бічних вівтарях, налічує понад 100 ікон.

Троїцька соборна церква в Самарі. Архітектор Я. Погребняк. 1773-1779 рр.

Неперевершеною пам’яткою дерев’яного храмового будівництва є Троїцька соборна церква у Самарі (сучасний Новомосковськ Дніпропетровської обл.). Це найбільша й найвища споруда XVIII ст. (близько 65 м), єдина збережена дев’ятизрубна церква з дев’ятьма банями в Україні. Будували її впродовж 1773-1779 рр. за проєктом народного майстра Якова Погребняка на замовлення самарської старшини й духовенства.

ЗАУВАЖТЕ

Майстер довго не міг утілити свій задум - храм йому уявлявся дев’ятибанним, з однією банею в центрі, проте так, щоб з усіх чотирьох боків було видно по три бані. Зрештою, він подався в плавні й залишався там доти, доки його не осяяло, як саме належить зводити церкву. Аби переконати замовників у можливості реалізації свого задуму, будівничий створив мініатюрну модель храму. Ще однією цікавою особливістю будівництва було те, що церкву споруджено без жодного цвяха, - такою була умова замовників, які вважали, що не можна вбивати цвяхи у храм Спасителя - Ісуса Христа, який був цвяхами прибитий до хреста.

У тогочасному церковному будівництві дерево й надалі залишалося основним матеріалом. І саме в дерев’яній архітектурі козацької України найяскравіше втілився національний колорит. Тож зрозуміло, чому на початку ХІХ ст. її було заборонено в Російській імперії указом Синоду.

Мурована церковна архітектура Лівобережжя зазнала російського впливу. Відому Андріївську церкву в Києві збудовано за проєктом петербурзького архітектора (за походженням - італійця) Бартоломео Растреллі, а церкву Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині звів петербурзький майстрер Андрій Квасов.

Серед українських майстрів найвизначнішим архітектором доби був Іван Григорович-Барський. Архітектурну діяльність він розпочав наприкінці 40-х років XVIII ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спорудою якого став павільйон-фонтан Феліціан (Самсон) на майдані перед будинком магістрату.

1. Вознесенська церква в Березні на Чернігівщині. Архітектор О. Шолудько. 1759-1761 рр. Фотографія початку XX ст.

2. Андріївська церква в Києві. Архітектор Б. Растреллі. 1747-1762 рр.

3. Церква Різдва Богородиці в Козельці. Архітектор А. Квасов. 1752-1763 рр.

У 60-70-х роках XVIII ст. І. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим, без його участі не зводили жодну будівлю на Подолі. Він спорудив, зокрема, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного. Окрім того, збудував кам’яну церкву Святих Антонія та Феодосія Печерських у Василькові, поблизу Києва, церкву Покрови Богородиці в Охтирці, Трьох Святителів у Лемешах.

На Правобережжі й західноукраїнських землях архітектура розвивалася під впливом західноєвропейських традицій. У будівництві католицьких та греко-католицьких монастирів та костелів простежуються риси західноєвропейського бароко. Характерною пам’яткою такої архітектури є костел монастиря домініканців у Львові, споруджений 1745-1749 рр. за проєктом Яна де Вітте.

Найвизначнішою пам’яткою церковного будівництва тієї доби став собор Святого Юра у Львові. Він є символом українського Львова. Храм закладено 1744 р. за проєктом львівського будівничого - підприємця німецького походження Бернарда Меретина. Фундатором Святоюрського собору був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький.

Роздивіться зображення культових споруд на с. 364-366, що їх зводили на західноукраїнських теренах та у Гетьманщині й дайте відповіді на запитання. 1. Поміркуйте, чому вони так різняться між собою. 2. Чому на території Західної України не був поширений стиль козацького бароко? 3. З чим була пов’язана мода на запрошення іноземців-архітекторів для спорудження будівель в Україні? 4. Створіть проєкт екскурсії визначними пам’ятками архітектури Києва, спроєктованими І. Григоровичем-Барським. Придумайте назву екскурсії, прокладіть маршрут, знайдіть фотографії і цікаві факти про архітектурні об’єкти. Врахуйте, що тривалість екскурсії має становити одну годину.

Покровська церква на Подолі в Києві. Архітектор І. Григорович-Барський. 1766 р.

Собор Святого Юра у Львові. Архітектор Б. Меретин. 1744-1762 рр.

Костел монастиря домініканців у Львові. Архітектор Я. де Вітте. 1745-1749 рр.

Успенська соборна церква Почаївської лаври. Архітектори Г. Гофман, П. Полейовський. 1771-1783 рр.

Відомою пам’яткою доби є також Успенська соборна церква (1771-1783) - головний храм і найвиразніша споруда архітектурного ансамблю Почаївської лаври (нині м. Почаїв Тернопільської обл.). Він споруджений у стилі європейського бароко за зміненим проєктом Г. Гофмана. Собор і досі вражає величністю й монументальністю.

ЗАУВАЖТЕ

Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. В його основі - регулярна система в забудові міст, стриманість і простота форм, наслідування художніх зразків античності.

В останні десятиліття XVIII ст. в Україні поширився стиль класицизму. Одним із перших (і водночас найвідомішим) класицистичним палацовим комплексом був палац і парк у Качанівці на Чернігівщині.

Качанівка. Сучасне фото

У 1794 р. колишній гетьман К. Розумовський повернувся до Батурина, плануючи створити тут грандіозний палацово-парковий комплекс. Ансамбль мав складатися з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу.

Роздивіться зображення палаців у Качанівці та Батурині, дайте відповіді на запитання й виконайте завдання. 1. Знайдіть спільні й відмінні риси у зовнішньому вигляді цих будівель. 2. Поміркуйте, що впливало на появу споруд у стилі класицизму на теренах України?

Палац Кирила Розумовського в Батурині. Сучасне фото

Розташований на терасі високого лівого берега Сейму, палац К. Розумовського вже понад 200 років є окрасою та символом Батурина - колишньої резиденції гетьманів Лівобережної України. У забудові втілено риси античної архітектури: головний фасад споруди прикрашено портиком із восьми колон іонійського стилю. У цокольному поверсі планували розмістити гардеробні кімнати та комори, на першому поверсі - бібліотеку й кабінети, на другому - зали для урочистих прийомів та парадну їдальню, на третьому - спальні. Інтер’єр прикрашали ліпниною, розписами та плафонами, картинами та скульптурами найкращих майстрів тієї доби. Зі смертю графа будівництво припинили. Зображений на фотографії палац набув такого вигляду лише 2008-2009 рр. Нині палац Розумовського - пам’ятка архітектури, що є частиною Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

5. Розвиток скульптури

Самобутністю відзначалася й скульптура. Скульптура - здебільшого дерев’яна, різьблена - прикрашала насамперед католицькі храми Правобережжя та Західної України. Найвідомішим скульптором другої половини XVIII ст. є Йоганн Пінзель. На жаль, його творів, авторство яких документально підтверджено, збереглося дуже мало. Серед небагатьох збережених та задокументованих робіт митця є постаті святих Лева й Афанасія на другому поверсі фасадної стіни та скульптурна композиція «Святий Юрій Змієборець» на фасаді собору Святого Юра у Львові. Пам’ятка належить до найвизначніших зразків монументальної барокової скульптури. Кінна статуя Юрія Змієборця сповнена динаміки та емоційної виразності. Вершника зображено в нестримному русі. Він мчить, сповнений непохитної рішучості здолати зло, уособленням якого є повержений і простромлений списом змій.

Скульптурна композиція «Святий Юрій Змієборець» на фасаді собору Святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель

Скульптурна група Св. Лева й Афанасія на фасаді собору Святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель

6. Своєрідність образотворчого мистецтва

Переважна більшість пам’яток малярства другої половини XVIII ст., пов’язаних із творчістю майстрів Лівобережжя, втрачена. Серед уцілілих дослідники називають ікони з Вознесенської церкви в селищі Березні на Чернігівщині, збудованої в 60-х роках XVIII ст. Це ікони «Моління», апостолів й унікальний образ Трьох Святителів. Колорит величного «Моління», побудований на градаціях відтінків золота посеред скромніших вкраплень інших кольорів, створює ілюзію сяяння зображених постатей. Березнянські ікони - це останні, вершинні, твори релігійного малярства українського Лівобережжя.

Портрет Павла Руденка. Художник В. Боровиковський. 80-ті роки XVIII ст.

Моління. Ікона з Вознесенської церкви в Березні. Близько 1762 р.

Цікавими є декілька вцілілих миргородських ікон В. Боровиковського.

У світському малярстві в другій половині XVIII ст. розвивався портретний живопис. Найчастіше художники зображували меценатів Києва та Лівобережжя. До таких зразків належать портрети Івана та Якова Шиянів. Ці мистецькі традиції втілено й у портреті полтавського бургомістра П. Руденка роботи В. Боровиковського.

Використовуючи рубрику «Музей на дивані» в електронному додатку до пдручника, підготуйте презентацію однієї з пам’яток образотворчого мистецтва України XVIII ст. Результати представте в класі.

7. Церковне та релігійне життя

У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, залишалася фундаментом духовного життя українського народу. Водночас православна церква, підпорядкована російському царату, поступово ставала знаряддям русифікації українців.

За вказівками російських імператорів було ліквідовано всі особливості української церкви (у звичаях проведення церковної служби, у святах, читанні богослужбових книг та ін.) - вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищували, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Було заборонено українські переклади Святого Письма, будівництво церков в українському стилі тощо. На високі церковні посади уряд намагався призначати лише росіян.

Водночас царизм погіршив і матеріальне становище української церкви. У 1786 р. за указом Катерини II уряд відібрав у монастирів маєтки та землі разом із прикріпленими селянами. Чимало монастирів було закрито, а решті уряд значно скоротив фінансування. Реформа негативно позначилася на шкільній справі та друкарстві, які були тісно пов’язані з монастирями. Це був дуже жорстокий удар по Києво-Могилянській академії, позбавленій відтоді матеріальної бази. Боляче вдарила реформа і по всій українській культурі.

Нестабільним було становище уніатської церкви на Правобережжі та в Галичині. Під керівництвом кількох енергійних єпископів греко-католицька церква склалася в окрему релігійну організацію, відмінну і від православ’я, і від католицтва. Почалося піднесення культурного рівня нижчого духовенства, розгорнулася його освітня діяльність. За короткий час населення Галичини звикло до унії, визнало її як національну церкву та захисника національних інтересів.

Одразу після Першого поділу Речі Посполитої на Правобережжі розгорнулася боротьба за «повернення» населення у православ’я. Після Третього поділу цей процес значно прискорився. Катерина II видала низку указів із вимогою переходу українців-уніатів у православ’я. В результаті у православ’я «добровільно» перейшли 2300 церков, було ліквідовано всі василіанські (уніатські) монастирі. На Правобережжі уряд майже не втручався у взаємини поміщиків та селян, віддавши останніх цілком на милість панів, які могли на власний розсуд карати й милувати кріпаків, зокрема й піддавати утискам на релігійному ґрунті.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Паїсій Величковський. Невідомий художник. XVIII-XIX ст.

Паїсій Величковський (1722-1794) - український церковний діяч, богослов, філософ, письменник. Навчався у Києво-Могилянській академії. Деякий час перебував у Києво-Печерській лаврі, був гравером Києво-Печерської друкарні. 1743 р. помандрував у Молдову, а 1746 р. - на Афон, де жив майже 17 років. Проживаючи на Афоні, а пізніше у Молдові підтримував зв’язки з Кошем Запорозької Січі. Згуртував навколо себе освічених людей, які займалися перекладом і переписуванням книг, організував друкарню. За його ініціативи при монастирях було створено школи для підготовки перекладачів церковнослужбової і богословської літератури. Видав 1773 р. слов’янську граматику та «Медичні поради по людських хворобах» молдовською мовою.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ СЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

  • Розвиток культури українських земель у XVIII ст. відбувався під впливом зовнішніх чинників унаслідок перебування українських земель у складі різних держав.
  • Найбільшим осередком освіти й науки Наддніпрянської України залишалася Києво-Могилянська академія, яка виховала цілу плеяду відомих учених, політиків, культурних діячів.
  • На Правобережжі та західноукраїнських землях вагомий внесок у розвиток освіти, науки, збереження української культурної спадщини зробив «Studium Rutenum».
  • Розвиток української філософії у XVIII ст. пов’язаний з іменем Г. Сковороди, який обстоював ідеї гуманізму, свободи й рівності.
  • Центром розвитку української музичної культури стало Глухівське музичне училище, вихованці якого прославляли український народ на найвідоміших сценах Європи.
  • В архітектурі та скульптурі XVIII ст. й надалі домінував стиль бароко, маючи суттєві відмінності на західноукраїнських теренах та землях Гетьманщини. У другій половині XVIII ст. в архітектурі та скульптурі зароджувалися риси класицизму.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Згрупуйте прізвища відомих українських історичних діячів за сферою їхньої діяльності (науковці, політичні діячі, композитори, архітектори, художники).

С. Величко; Л. Тарасевич; М. Березовський; А. Ведель; І. Григорович-Барський; В.-К. Острозький; П. Могила; Ю. Хмельницький; І. Виговський; П. Дорошенко; І. Самойлович; І. Мазепа; П. Орлик; П. Полуботок; Д. Апостол; К. Розумовський.

2. Висловіть ставлення до висловлювань Г. Сковороди.

«Живуть на землі такі, що не мислять ні про що, крім збагатитися, наїстися, одягтися. В серці їхнім лихе сім’я, що приносить жовч і зміїну отруту, яка вбиває душу»; «Більше думай і тоді вирішуй».

Чому Г. Сковороду називають українським Сократом?

3. Прочитайте уривок із сучасної енциклопедії «Українська мова» й дайте відповіді на запитання.

Що ви довідалися про історію літературних мов в Україні XVIII ст.? На якій основі постала слов’яноруська мова? Чому цю мову названо «штучним витвором»? Чому вона відігравала щодо староукраїнської літературної мови руйнівну роль? У чому полягало це руйнування?

«Слов’яноруська мова, що витіснила староукраїнську, була штучним витвором, що спирався тільки на церковнослов’янську мову. Українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи несвідомо хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Навіть більше – вони творили його, бо російська література з їхньою участю тільки-но починала розвиватися. Г. Сковорода філософські твори писав російською мовою, свідомо звертаючись час від часу до українізмів. Служачи культурним потребам українців, і слов’яноруська мова, і мова Г. Сковороди витісняли з ужитку вже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови – слов’яноруська і російська – об’єктивно відігравали деструктивну роль щодо староукраїнської мови. Але, руйнуючи староукраїнську літературну мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для творення нової української літературної мови – уже не на церковнослов’янській, а на суто народній основі».

4. Виберіть із переліку пам’ятки, створені в другій половині XVIII ст.

Палац Кирила Розумовського в Батурині; ікони М. Петрахновича для Успенської церкви у Львові; Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві; Троїцька соборна церква в Самарі; ікони з Вознесенської церкви в Березні; портрет знатного військового товариша Григорія Гамалії; собор Святого Юра у Львові.

Свій вибір поясніть.

5. Підготуйте проєкт-презентацію про життя і діяльність одного з українських культурних діячів XVIII ст. (на вибір учня/учениці).